Емоційно-мотиваційний компонент.
Розвиток у дітей певних особистісних якостей, які зумовлюють моральну поведінку, емпатійних здібностей; уміння орієнтуватися на почуття, емоційні стани іншої людини; розуміння власних почуттів, емоційних станів, їх причин; позитивне сприймання довкілля, моральні мотиви, потреби, інтереси.
Когнітивний компонент.
Наявність елементарних знань та уявлень про себе як особистість та інших людей, про навколишній світ, здобутки світової і національної культур та формування на основі цих знань морально-естетичних ідеалів, цінностей, переконань.
Праксичний компонент.
Наявність у дитини певних умінь та навичок моральної поведінки, здатності коригувати власну поведінку відповідно до конкретних умов, узгоджуючи її з поведінкою однолітків через самопорівняння, прагнення діяти відповідно до норм та вимог суспільства. Саморегуляція поведінки забезпечується системою таких умінь: психічної і фізичної регуляції, аналізу життєвих ситуацій, усвідомлення власної поведінки та станів інших людей.
Проаналізувавши структуру культури поведінки, ми визначили такі критерії діагностики її розвитку: наявність уявлень, знань про загальнолюдські цінності, норми й правила поведінки; сформованість гуманних якостей особистості; наявність моральних мотивів поведінки; розвиток емоційно-почуттєвої сфери; добровільність виконання вимог культурної поведінки; її стабільність, незалежно від наявності чи відсутності контролю; здатність "протистояти спокусам"; потреба шукати й уміння знаходити елементарні позитивні форми поводження. Як випливає зі спеціальних психологічних досліджень та педагогічної практики, високі пізнавальні потреби , прагнення діяти згідно з нормами, запропонованими дорослими, здобути повагу з боку оточення сприяють засвоєнню у старшому дошкільному віці етичних норм поведінки. Проте педагоги часто не зважають на це, що призводить до розриву між моральною свідомістю та поведінкою у подальшому розвитку дитячої особистості.
Отже, потрібна спеціальна виховна робота із засвоєння правил культури поведінки. Вона має вестися у трьох паралельних напрямках: накопичення елементарного гностичного морального досвіду (знання правил поведінки, розуміння їх соціальної значущості, формування розуміння їх доцільності (необхідності та практичної корисності); утвердження практичного досвіду культури поведінки (формування поведінкових умінь та навичок у ситуаціях життєвого вибору); а також корекції негативного досвіду, негативних стереотипів поведінки [2, с.26-28].
Виховання культури поведінки у старших дошкільнят потребує від педагога знання особливостей психічного розвитку вихованців. Серед головних новоутворень дошкільного віку вітчизняні й зарубіжні психологи виділяють такі: 1) формування першої схематичної моделі цілісного дитячого світогляду, основою якого є власний практичний досвід та життєві уявлення; 2) виникнення первинних етично-естетичних уявлень та знань: діти усвідомлюють головні моральні правила і чітко відрізняють їх від соціальних умовностей; 3) формування супідрядності мотивів: якщо в молодшому дошкільному віці мотиви мають характер неусвідомлених. афективно забарвлених бажань, пов'язаних із ситуацією, то у старших дошкільнят це вже усвідомлені наміри, в яких на перший план виступають мотиви морального змісту; 4) виникнення довільної поведінки, яка включає систему поведінкових реакцій, механізми саморегуляції поведінки, агресивні установки та способи контролю агресії. Основою довільної поведінки, за Д.Ельконіним, є прагнення керувати собою та своїми вчинками згідно з певними правилами, нормами; 5) формування об'єктивної самооцінки і пов'язаних з нею установок гордості, сорому та провини, які є елементами засвоєння інших морально значущих установок.
Як відомо, провідною діяльністю дошкільнят є гра. Саме вона сприяє соціалізації особистості малюків, визначає розвиток їхніх інтелектуальних, фізичних і моральних якостей. Д. Ельконін називав гру школою довільної поведінки, О. Леонтьєв — школою моралі у дії. На думку Л. Божович гра забезпечує перехід соціальних вимог у потреби самої дитини там, де словесне пояснення є малоефективним. А тому лише засобами казки і гри, завдяки позитивному емоційному переживанню можна сформувати у дитини вміння діяти згідно з моральними вимогами.
Природно, що кожен розділ цього тренінгу потребує досконалої розробки, новітніх прогресивних технологій, основою яких мають бути казка і гра. У такий спосіб вихователь має викликати у дітей бажання виконувати дії, кажучи словами дітей, "щоб було красиво". Загалом визначальними у діяльності вихователя є дотримання таких умов: опора на потребу дитини у рухах, дії; постійне заохочення (вербальне та емоційно-позитивне) дітей до діяльності; вдале словесне заохочення та похвала досконалих рухів, дій окремих дітей; позитивний емоційний настрій самого вихователя. Саме такі умови є необхідними для позитивно-емоційного, культурного зростання дитячої особистості, зокрема на етапі старшого дошкільного віку.
РОЗДІЛ II. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ДИНАМІКИ РОЗВІТКУ КУЛЬТУРИ ПОВЕДІНКИ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ
2.1 Констатуючий експеримент
В експерименті представлені результати дослідження з проблеми формування культури поведінки дітей 5-6-го років життя.
Завданням даного експерименту є розкриття сутності поняття культура поведінки, її структури щодо дітей 5-6-го років життя, виявлення динаміки розвитку культури поведінки дітей. Під культурою поведінки дітей 5-6-го років життя ми розуміємо спосіб здійснення дитиною дій і вчинків, що відповідає морально-естетичним вимогам суспільства, відображається у підтвердженні очікуваних сподівань з боку рідних, дорослих, однолітків і забезпечує її особистісне зростання. Відповідно, у структурі культури поведінки дітей 5-6-го років життя ми виділяємо емоційний, мотиваційно-ціннісний, когнітивний і праксичний компоненти.
Емоційний компонент культури поведінки передбачає розвиток емоційної сприйнятливості; наявність естетичних, моральних почуттів (провини, сорому, совісті, відповідальності); емпатійних здібностей; емоційно-позитивного ставлення до зразків поведінки, до довкілля, людей, себе.
Когнітивний компонент культури поведінки включає розвиток самосвідомості особистості, формування соціальних понять, уявлень про норми поведінки, наявність елементарних уявлень та знань про інших людей, про навколишній світ, про особливості розвитку національної і світової культур і з формуванням на основі цих знань морально-естетичних ідеалів, цінностей, зразків поведінки.
Мотиваційно-ціннісний компонент культури поведінки передбачає наявність у дитини ціннісних орієнтацій, що відповідають вищим потребам особистості, соціуму; розвиток і становлення таких мотивів поведінки: прагнення діяти відповідно до норм та вимог суспільства, прагнення діяти як дорослі і пов’язані з цим мотиви встановлення і збереження позитивних взаємин з оточуючими, мотиви самолюбності і самоствердження, ігрові, змагальні, моральні та пізнавальні мотиви.
Праксичний компонент культури поведінки потребує сформованості у дитини умінь та навичок культурної поведінки, розвитку довільної поведінки і саморегуляції поведінки.
Аналіз процесу розвитку культури поведінки старших дошкільників вимагає виділення критеріїв і показників ступеня прояву цієї характеристики. У цьому зв’язку ми виходили із розуміння, що сформована культура поведінки передбачає єдність знань і вчинків, розвиненість емоційно-мотиваційної сфери дітей, а тому критерії повинні розкривати рівень їх вихованості в емоційному, мотиваційному, когнітивному і поведінковому аспектах. При цьому пріоритет належить тим ознакам, які розкривають вихованість культури поведінки перш за все в діяльності дітей. Згідно з структурою нами були виділені такі критерії: позитивне емоційне сприйняття себе, оточуючих, довкілля; повнота уявлень і знань дитини про себе, про правила культурної поведінки; орієнтація на соціально схвалювані норми поведінки; відповідність дій і вчинків встановленим соціальним еталонам. З метою діагностики рівнів сформованості культури поведінки старших дошкільників нами була розроблена програма констатуючого експерименту. При його проведенні були використані такі методи: педагогічне спостереження за діяльністю вихованців; опитування (бесіди, тести, анкети); проективні методи (конструктивні, додаткові); кількісна обробка дослідницької роботи. У зв’язку з недостатньою кількістю і недосконалістю окремих психодіагностичних методик з вивчення особливостей вихованості культури поведінки дітей, а також з метою отримання більш вірогідних результатів ми враховували при аналізі рівня вихованості культури поведінки: 1) результати стандартних і модифікованих методик, тестів, ігрових завдань для дітей; 2) результати анкетування, бесід з вихователями; 3) дані анкетування і бесід з батьками. Разом з цим, при проведенні діагностичного дослідження ми намагалися використати комплекс різнотипних методик. Збіг результатів у методиках, де використовуються різні прийоми, забезпечує, на наш погляд, їх достовірність і можливість прийняття певного психодіагностичного висновку. Про доцільність зазначеного підходу стверджують сучасні практичні психологи, які вважають, що "взаємно перехрещена перевірка результатів різними методиками є необхідний компонент сучасного професійного підходу до психодіагностики".
Позитивне емоційне сприйняття себе, оточуючих, довкілля.
З метою виявлення ступеня виразності тривожності, труднощів у спілкуванні, почуття неповноцінності, незахищеності, агресивності нами були використані малюнковий тест Дж.Бака "Будинок. Дерево. Людина", малюнковий тест "Неіснуюча тварина". Для виявлення емоційних ставлень дітей до однолітків, дорослих, довкілля, до моральних норм нами були використані малюнкові тести "Мій вихователь", "Моя сім’я", "Дитина – дитяче товариство", методика "Сюжетні картинки" (діти оцінювали вчинки персонажів, зображених на малюнках, і обґрунтовували відповідь), тести "Піктограми" (вихователь називав слова, які означають щось знайоме, а діти, подумав, які почуття виникають при цьому, малювали обличчя, яке найбільш повно виражає їх почуття із запропонованого набору піктограм), "Два будиночка" (діти розміщували ровесників у два будиночка: чорний і червоний). З цією ж метою дітям ставили такі завдання: відповісти на запитання експериментатора, закінчити запропоновані ситуації. Для вивчення рівня сформованості соціальних почуттів, емпатійних здібностей дітей, здатності адекватно реагувати на емоційно-почуттєві прояви партнерів по грі (радіти успіхам іншого, співчувати, підтримувати у невдачі) були використані ігрові ситуації "Залізниця", "Допоможи товаришу", "Ми – будівельники", пропонувалося виконати колективні роботи з малювання Зимовий ліс, з аплікації "Хай шумлять дерева". Дослідження рівня розвитку емоційної сприйнятливості, сформованості моральних почуттів дошкільників дозволило зробити такі висновки: більшості дітей цього віку властиве емоційно-позитивне ставлення до довкілля, оточуючих (64%); а також емоційно-позитивне ставлення до моральних норм (72%); у дітей цього віку зафіксований низький рівень сформованості емпатійних здібностей (9% дошкільників); у спільній діяльності він значно підвищується (48%); значна кількість старших дошкільників характеризуються високим і середнім рівнем тривожності (32%), що призводить до підвищеної конфліктності або до відлюдькуватості дитини, спричинює труднощі у спілкуванні; спостерігається взаємозв’язок між рівнем тривожності дитини і характером її ставлень до довкілля, оточуючих.
Повнота уявлень і знань дитини про себе, про правила поведінки.
З метою виявлення самооцінки дитини усвідомленості нею ставлень до себе вихователів, батьків, нами булла використана методика "Драбинка" (дітям пропонували поставити себе на верхні або нижні сходинки, після чого запитували "Як ти вважаєш, куди тебе поставлять мама? тато? вихователь? вчитель?). Для отримання більш об’єктивних даних враховувалися результати тесту "Неіснуюча тварина". З метою вивчення уявлень і знань дітей про моральні якості, про норми і правила поведінки були використані різноманітні опитувальники, проводилися бесіди. Для з’ясування усвідомлення дітьми правил культурної поведінки пропонувалися такі завдання: 1)закінчити ситуації; 2)подивитися на малюнки, розповісти на яких з них зображені хороші вчинки, на яких – погані. Обов'язково пропонувалося коментувати відповідь.
Дані, отримані під час проведення бесід, засвідчили, що дошкільники у загальних рисах знають основні правила поведінки, іноді можуть достатньо чітко пояснити їх зміст. Проте за умови розширення змісту запитань виявилось, що дітям важко дати більш повну відповідь. Можна стверджувати, що знання дошкільників мають уривчастий, фрагментарний характер, що свідчить про відсутність системності у їх засвоєнні; більшість дітей не розуміють доцільності виконання норм поведінки, не вміють виділити і сформулювати моральну проблему, що призводить до розбіжностей між існуючою теоретичною обізнаністю, оцінкою подій і поведінкою у реальних ситуаціях.
Орієнтація дитини на соціально схвалювані норми поведінки.
Для з’ясування, чи керуються діти у поведінці соціокультурними цінностями були використані проективні методики: 1) малюнковий тест (пропонували намалювати декілька малюнків: на одних зобразити хороші вчинки, на інших – погані), після малювання діти пояснювали, чому зображені герої так вчинили; 2) пропонувався набір сюжетних картинок, із зображенням позитивних і негативних вчинків людей, після огляду дітей просили пояснити мотиви вчинків зображених персонажів. З метою вивчення дієвості суспільного і особистісного мотивів поведінки, виявлення орієнтації на соціально-схвалювані норми поведінки старших дошкільників ставили у ситуації вибору морально-етичної норми. Результатом вибору повинен був стати вчинок: 1) зайнятися непривабливою, але корисною справою, або погратися цікавою іграшкою; 2) під час гри-змагання кинути м’яч в те коло, де бали зараховуються команді, або в те, де бали зараховуються на користь дитини; 3) подарувати виготовлені сувеніри малятам, які не можуть їх зробити, або залишити собі. Експеримент проводився у 2 етапи: на 1-ому етапі діти здійснювали вибір у присутності однолітків, на 2-ому – самостійно. По закінченню дітей просили пояснити, чим зумовлений вибір їх дій. Аналіз проведених методик дозволив зробити наступні висновки: у поведінці діти керуються в основному утилітарно-практичними цінностями; у більшості дошкільників у ситуації вибору переважають егоїстичні мотиви, суспільні мотиви проявляються у спільній діяльності; починають розвиватися мотиви обов’язку, які поки що зумовлюють поведінку у стандартизованих ситуаціях.
Адекватність поведінки встановленим соціальним еталонам.
З метою вивчення особливостей сумісної діяльності, сформованості умінь і навичок культурної поведінки (навичок культури спілкування, культурно-гігієнічних навичок), а також з метою з'ясування стабільності культурної поведінки нами був використаний метод педагогічного спостереження. Разом з цим використовувалися результати описаних вище методик. Вибір конструктивної стратегії поведінки проявляється у відсутності агресивних проявів у діях і вчинках дитини. Для діагностики агресивного типу реагування у ситуаціях фрустрації нами були використані тест Басса-Даркі (у модифікації О.Бовт для молодших школярів) і тест ситуацій, розроблений В.Шебановою. Спостереження за діяльністю дітей, проведення зазначених методик дозволило встановити, що діти володіють елементарними навичками поведінки у типових ситуаціях. При побудові взаємин з ровесниками навички взаємодії у них розвинуті недостатньо, культура поведінки проявляється переважно у ставленні до референтної групи однолітків. Значна кількість дітей схильні до агресивних проявів у поведінці. У більшості випадків дошкільники вважають їх виправданими, що свідчить про відсутність навичок розв’язування конфліктів соціально допустимими засобами. (Додаток 1).
Ефективність виховання культури поведінки дітей залежить від створення у навчально-виховному комплексі таких психолого-педагогічних умов: створення і підтримання сприятливого психологічного клімату; дотримання суб’єкт-суб’єктних взаємин у системі "дорослий – дитина", дорослий – діти"; спрямованість виховного процесу на розвиток особистісних цінностей, які зумовлюють культурну поведінку; зміна позиції дитини: від пасивного приймача інформації – до активного створювача і апробувача різних норм поведінки; цілеспрямованого формування зовнішньої культури поведінки (етикету) у різних умовах життєдіяльності дитини; реалізація принципів наступності і послідовності у роботі дошкільної ланки освіти. Виходячи з зазначеного вище, робота з дітьми проводилася у трьох напрямках.
1. Поглиблення і розширення знань про правила поведінки у типових ситуаціях, про себе, усвідомлення себе як творця власних вчинків; формування елементарних морально-естетичних понять, простеження їх взаємозв’язку з нормами поведінки. Для реалізації цих завдань був запроваджений факультатив "Від казкової краси до краси життєвих вчинків". Тривалість курсу – 2 роки. Проведення занять планувалося за рахунок варіантної частини програми (по 1 год. на тиждень; тривалість занять - приблизно 20 хвилин). Факультатив передбачав цілеспрямоване ознайомлення дітей з основними моральними і естетичними поняттями. В його основу покладено раціонально-філософський підхід, який полягав у тому, щоб не тільки показати красу у всіх її проявах, а й допомогти дітям усвідомити важливість, доцільність краси у житті людини, сформувати потребу шукати красу і самостійно створювати її. Отже, кажучи словами В.Сухомлинського, треба намагатися провести дітей шляхом "від красивого до людяного", дати можливість відчути красу добра і потворність зла.
Основні методи, що використовувалися під час проведення факультативу: казкотерапія, метод суггестивного впливу, бесіда, елементи дискусії, малюнкові ігри, музикотерапія. Під час читання оповідань ми намагалися впливати на почуття дітей, оскільки формування моральних ставлень до оточуючих розпочинається з позитивних емоційних переживань. Основний жанр використаних творів – казка, оскільки саме вона найбільше відповідає сутності дитини, її внутрішнім потребам. Психологи і педагоги стверджують про те, що слухання казок допомагає дитині навчитися розуміти внутрішній світ героїв, а через нього і внутрішній світ інших людей, навчитися співчувати їм, повірити у сили добра, набути впевненість у собі.
1 2 3 4