РОЗДІЛ 4
ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ПОВНОВАЖЕНЬ ОПЕРАТИВНИХ ПІДРОЗДІЛІВ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ
За останні два десятиліття Україна відчула колосальні законотворчі перетворення, які відбувалися шляхом реформ із постійним оновленням законодавчої бази, перегляду усталених теоретичних позицій у напрямі правових новацій. Прийнятий 13 квітня 2012 р. Кримінальний процесуальний кодекс (КПК) України став вінцем багаторічних напрацювань. Незважаючи на такі масштабні перетворення в законодавстві й кримінально-процесуальній науці, існує ціла низка невиконаних завдань. Так у центрі наукових дебатів постає питання законодавчого трактування поняття та визначення компетенції такої процесуальної фігури, як оперативні підрозділи. [23, с. 257]
Новий Кримінальний процесуальний кодекс України обумовив появу нових та загострення наявних проблемних питань у діяльності оперативних підрозділів.[17, с. 173]
У чинному Кримінальному процесуальному кодексі України містяться «подвійні стандарти» або синонімічні категорії без розкриття їх значення. До таких можна віднести оперативні підрозділи. Крім цього, безпосередньо в якості самостійного учасника кримінального судочинства чинний КПК не закріплює зазначені вище поняття, що призводить до термінологічної невизначеності. Порівнявши перелік оперативних підрозділів, які здійснюють ОРД, зазначених у ст. 5 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» із переліком оперативних підрозділів ч. 1 ст. 41 КПК, з’ясувалось, що вони не збігаються. Стаття 5 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» дає більш ширший перелік підрозділів. До ч.1 ст. 41 КПК не потрапили підрозділи наступних органів: Служби зовнішньої розвідки України; управління державної охорони; розвідувального органу Міністерства оборони України. Таким чином можна прийти до висновку, що деякі законодавчі положення КПК та Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» не кореспондують один одному, регулюють відносини суб’єктів ніби паралельно, не перетинаючи один одного.[11, с. 149].
Статтею 129 Конституції України закріплено основні засади судочинства, серед яких передбачено принцип змагальності сторін.[24]
Зміст цього принципу передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими КПК України (ч. 1 ст. 22 КПК). Згідно з п. 19 ч. 1 ст. 3 КПК України сторонами кримінального провадження є: з боку обвинувачення – слідчий, керівник органу досудового розслідування, прокурор, а також потерпілий, його представник та законний представник у випадках, установлених КПК України; з боку захисту – підозрюваний, обвинувачений (підсудний), засуджений,виправданий, особа, стосовно якої передбачено застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, їх захисники та законні представники. Згідно з зазначеним переліком сторін, оперативні підрозділи не знайшли свого відображення у ст. 3 КПК України, хоча фактично належать до сторони обвинувачення (1 розділ, 3 глава, 2 параграф).
Непоодинокими є випадки порушень оперативними підрозділами, слідчими порядку та строків проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінально-процесуальному доказуванні, а також порядку і термінів розгляду клопотань слідчого про проведення негласних слідчих (розшукових) дій прокурорами та слідчими суддями. Основними причинами таких порушень є: надзвичайно висока завантаженість слідчих, прокурорів і слідчих суддів, брак напрацьованої практики та визначених підходів щодо вирішення окремих складних питань правового й організаційного характеру. Тому постійне зростання кількості кримінальних проваджень у слідчих, прокурорів та суду потребує кадрового посилення цих органів та оптимізації їх діяльності, а також органів МВС України, прокуратури та суду; розвантаження слідчих прийняттям Закону України «Про кримінальні проступки»; узгодженості роботи канцелярій, режимно-секретних підрозділів [7, с. 358].
Продовжуючи розгляд питання щодо виконання окремих доручень, зазначимо проблемні питання, які виникають під час взаємодії слідчого та оперативного підрозділу:
− в практичній діяльності існують нарікання збоку працівників інших підрозділів з приводу того,що слідчі в окремих випадках зловживають своїми повноваженнями і доручають виконання таких дій,які вони могли б виконати самостійно. 64,7%про анкетованих нами співробітників ОВС підтвердили дане твердження. З метою усунення таких фактів, Ю.П. Аленін рекомендує слідчому не зловживати правом доручати виконання процесуальних дій оперативним підрозділам, так як їх виконання зменшує час для виконання їх основних обов’язків, які передбачені ЗУ «Про ОРД».
− виконання доручень слідчого оперативним підрозділом мають вигляд формальної відповіді, про що свідчать 42,96% із 142 матеріалів вивчених нами кримінальних справ (в більшості випадків в матеріалах розслідування відповідь на доручення будується на конструкції словосполучення: «не виявилось/представилось можливим»). Ми вважаємо, що даного недоліку можливо уникнути, якщо виконавці доручення більш серйозного будуть ставитись до власних обов’язків, а також шляхом виключення з практики слідчого доручень оперативному підрозділу дій, які він може виконати самостійно. [21,с. 4]
При цьому, необхідно підкреслити, що існує також проблемне питання щодо суб’єктів, які направляють матеріали оперативно-розшукової діяльності до органу досудового розслідування. Зокрема, в Законі України «Про оперативно-розшукову діяльність» не передбачено конкретну категорію посадових осіб (оперативний працівник, керівник оперативного підрозділу або його заступник), які мають право на прийняття такого рішення. Не передбачено правову форму та вимоги до документу (постанова, повідомлення), який став би підставою для передачі оперативних матеріалів. Не визначеним на даному етапі також залишається питання участі прокурора. Адже, ч.2 ст.8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» передбачає повідомлення прокурора лише про проведені оперативно-розшукові заходи, що, на наш погляд, є прогалиною в даному законі і потребує додаткового правового урегулювання.[25, с. 165]
Правильна організація діяльності щодо документального закріплення результатів негласних слідчих (розшукових) дій на сучасному етапі є одним із головних чинників ефективної роботи слідчого або оперативного підрозділу в зазначеному напрямі. До суттєвих проблем у цій сфері варто зарахувати: недостатньо чітке розмежування оперативно-розшукових та негласних слідчих (розшукових) дій, що ускладнює розуміння особовим складом важливості процесуально правильного документування негласних слідчих (розшукових) дій; недосконалість протокольної форми закріплення їх результатів; недостатню правову регламентацію; практичну не відпрацьованість взаємодії слідчих, оперативних підрозділів і прокуратури у ході закріплення результатів негласних слідчих (розшукових) дій. Згадані проблеми призводять до компрометації як джерела доказів значної кількості протоколів, складених за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій.[7, c. 354 – 355]
Результати проведеного аналізу матеріалів кримінальних проваджень свідчать про те, що досить поширеними на практиці є випадки, коли оперативні підрозділи, виконуючи доручення слідчого на проведення негласних слідчих(розшукових) дій, складають рапорти,в яких фіксують фактичні дані про ознаки відповідного злочину, а також зазначають перелік негласних слідчих (розшукових) дій, які необхідно провести слідчому, прокурору для отримання відповідних фактичних даних або їх перевірки. Тобто, фактично в таких випадках оперативні підрозділи виступають ініціаторами проведення негласних слідчих(розшукових) дій перед слідчим, прокурором. Водночас, ані положеннями ст. 41КПК України, ані Інструкцією не передбачено законодавчу можливість оперативним працівникам бути ініціаторами проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Тому рапорти оперативних підрозділів мають лише рекомендаційних характер, водночас вони можуть бути підставою для проведення чи надання доручення на проведення відповідних негласних слідчих (розшукових) дій. Окремі науковці з цього приводу пропонують викласти друге речення частини другої ст. 41 КПК України в наступній редакції: «Співробітники оперативних підрозділів можуть надавати слідчому,прокурору пропозиції щодо проведення конкретних слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій». Водночас, відразу виникає питання щодо форми відповідних пропозицій, яким чином оперативний підрозділ повинен надавати відповідні пропозиції? На нашу думку, закріплення такої норми в чинному КПК України не забезпечить своєчасності отримання доказів оперативними підрозділами у ході проведення негласних слідчих (розшукових) дій,оскільки на сьогодні такі пропозиції оперативні підрозділи викладають у своїх рапортах, що складаються ними за результатами виконання доручення слідчого про проведення негласних слідчих (розшукових) дій. В подальшому слідчі, прокурори на підставі відповідних рапортів приймають рішення щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій або обґрунтовують клопотання перед слідчим суддею про проведення негласних слідчих (розшукових) дій. У зв’язку з вищенаведеним більш доцільним, на наше переконання, є розширення повноважень оперативних підрозділів у кримінальному провадженні, наділивши їх правом складати та подавати слідчому, прокурору клопотання про проведення слідчих(розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій. Таким чином, пропонуємо друге речення частини другої ст. 41КПК України викласти у такій редакції:«Співробітники оперативних підрозділів мають право здійснювати слідчі (розшукові) та негласні слідчі (розшукові) дії у кримінальному провадженні в межах доручення слідчого, прокурора. Співробітники оперативних підрозділів за наявності достатніх підстав мають право заявляти клопотання слідчому, прокурору про проведення слідчих (розшукових)та негласних слідчих (розшукових) дій». Закріплення такої норми забезпечить своєчасність та оперативність проведення як самих слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій, такі отримання у ході їх проведення доказів.[18, с. 36]
Проведений аналіз може бути покладений за основу ідеї виокремлення самостійної норми тлумачного характеру про підрозділи,наділених правом особливого виду діяльності − здійснювати ОРД, з метою встановлення однакового розуміння та правильного застосування вказаної процесуальної норми. Зауважимо, що слід зосередити всі повноваження вказаних суб’єктів в одній нормі. [23, с. 260]
Отже, в даному розділі нами були перелічені нагальні проблеми, які стосуються повноважень оперативних підрозділів у кримінальному провадженні та надані рекомендації щодо їх вирішення шляхом внесення змін та доповнень у Кримінальний процесуальний кодекс України та Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність»
ВИСНОВКИ
Розглянувши в даній курсовій роботі тему процесуальних повноважень оперативних підрозділів у кримінальному провадженні, ми дійшли наступних висновків.
1. У Кримінальному процесуальному кодексі України та Законі України «Про оперативно-розшукову діяльність» відсутнє поняття оперативного підрозділу. У зв’язку з цим необхідно внести відповідні зміни та доповнення у зазначені законодавці акти.
2. У Кримінальному процесуальному кодексі України немає єдиної норми щодо повноважень оперативних підрозділів під час участі у кримінальному провадженні, їх повноваження випливають з різних статей та не кореспондуються одні з одним. У зв’язку з цим необхідно чітко прописати у Кримінальному процесуальному кодексі України повноваження оперативних підрозділів під час участі у кримінальному провадженні та проведення негласних розшукових (слідчих) дій.
3. Згідно з положеннями Кримінального процесуального кодексу України співробітник оперативного підрозділу користується повноваженнями слідчого під час виконання доручення на проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, але він не наділений процесуальною самостійністю слідчого. У зв’язку з цим необхідно наділити співробітника оперативного підрозділу повноваженнями ініціювати виконання процесуальних дій та надати йому можливість звертатись з відповідним клопотаннями до слідчого судді або прокурора.
4. У п. 19 ч. 1 ст. 3 Кримінального процесуального кодексу України серед сторін кримінального провадження з боку обвинувачення відсутні співробітники оперативного підрозділу, що суперечить суті виконуваних оперативними підрозділами повноважень. Необхідно доповнити зазначену статтю положенням про віднесення до сторін обвинувачення співробітників оперативного підрозділу.
5. У зв’язку зі зловживаннями та халатністю з боку слідчих кримінального провадження при надання доручень оперативним підрозділам, необхідно внести відповідальність за такі зловживання та за халатність при наданні доручень, виключити з практики слідчих можливість доручати такі дії, які вони можуть виконати самостійно.
6. У зв’язку з неузгодженістю деяких норм Кримінального процесуального кодексу та Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» створюються перешкоди у наданні допомоги слідчому під час залучення оперативних підрозділів для проведення слідчих (розшукових) дій. Необхідно ретельно опрацювати ці норми та привести їх у відповідність одна до одної.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Кримінальний процесуальний кодекс України: Закон України від 13.04.2012 р. № 4651-VI. Відомості Верховної Ради України. 2013. № 9-10, № 11-12, № 13. ст. 88.
2. Кримінально-процесуальний кодекс України ВС УССР: Закон Української РСР від 28.12.1960 року. Відомості Верховної Ради УРСР. 1961. № 2. ст. 15.
3. Тертишник В.М. Кримінальний процес України. Загальна частина: підручник. Академічне видання. К.: Алерта. 2014. 440 с.
4. Про затвердження Інструкції про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні: Наказ Генеральної прокуратури України, МВС України, СБУ, Адміністрації Держкордонслужби, Мінфін України, Мін'юста України від 16.11.2012 року № 114/1042/516/1199/936/1687/5.
5. Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України від 18.02.1992 р. № 2135-XII. Відомості Верховної Ради України.1992 р. № 22. стаття 303.
6. Грібов М.Л. Забезпечення оперативними підрозділами кримінального процесуального доказування як наукова категорія. Вісник кримінального судочинства. 2015. № 3. с. 40 – 48.
7. Денисенко М.М. Питання щодо інституту негласних слідчих (розшукових) дій та напрями їх вирішення.Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. 2017. № 3 (104). с. 353 – 362.
8. Глушко А.П., Строков І.В. Негласні слідчі (розшукові) дії в кримінальному провадженні: проблемні питання проведення. Право і суспільство. 2013. № 3. с. 140 – 145.
9.Благута Р.І. Організація та підготовка до проведення негласних слідчих (розшукових) дій: проблеми та шляхи вирішення. Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. 2013. № 1. с. 333 – 340.
10.Грибовський О.В. Взаємодія оперативних і слідчих підрозділів під час виявлення, припинення та розслідування неправомірної вигоди. Науковий вісник Національної Академії Внутрішніх Справ. 2015. № 1. с. 246 – 254.
11. Підбережний В.Р. Діяльність оперативних підрозділів у кримінальному процесі: деякі проблемні питання та шляхи їх вирішення. Актуальні питання досудового розслідування та тенденції розвитку криміналістичної методики. 2018. с. 148 – 151.
12.Швидкова О.В. Процесуальні повноваження оперативних підрозділів на стадії досудового розслідування. Ученые записки Таврического національного университетаим. В. И. Вернадского. Серия «Юридические науки». Том 26 (65). 2013. № 2-1 (Ч. 2).с. 377 – 383.
13. Вінцук В.В., Гаштур В.В. Щодо питання введення оперативно-розшукових заходів у систему кримінального-провадження в статусі негласних (слідчих) дій. Право і безпека. 2016. № 4 (63). с. 56 – 60.
14.Іскендеров Е.Ф. Процесуальний статус оперативних підрозділів у кримінальному процесуальному доказуванні. Сучасні тенденції розвитку криміналістики та кримінального процесу. 2017. с. 276 – 278.
15.Жовтан П.В., Сухорада І.О. Співвідношення документування та забезпечення доказування в діяльності оперативних підрозділів. Форум права. 2014. № 4. с. 135 – 141.
16.Пашковський В.В., Кучиньска О.П. Прокурорський нагляд у формі процесуального керівництва за органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право. 2015. Випуск 30. Том 2.с. 143 – 146.
17.Никифорчук Д.Й., Кравченко А.О., Копилов А.М. Проблемні питання проведення оперативно-розшукових заходів та негласних слідчих (розшукових) дій. Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. 2013. № 4. с. 173 – 180.
18.Іскендеров Е.Ф. Проблемні питання забезпечення доказування оперативними підрозділами під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Вісник кримінального судочинства. 2016. № 3. с. 32 – 37.
19.Лазарев А.П. Доручення слідчого до оперативних підрозділів: теорія та практика.Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія «Право». 2017. Випуск 24. с. 237 – 239.
20.Сергєєва Д.Б. Проблемні аспекти законодавчого визначення відомостей щодо негласних слідчих (розшукових) дій, що не підлягають розголошенню. Вісник кримінального судочинства. 2015. № 1. с. 104 – 110.
21. Дунаєва А.В. Взаємодія слідчого та оперативного підрозділу органу внутрішніх справ під час розшуку підозрюваного.Часопис Академії адвокатури України. 2013. № 18.
22. Юрченко А.М. Нормативно-правове регулювання взаємодії слідчого з оперативними підрозділами. Актуальні проблеми держави і права.2016. с. 186 – 191.
23. Римaрчук О.В. Оперативні підрозділи: реалії нового Кримінального процесуального законодавства України. Юридичний часописНаціональної академії внутрішніх справ. 2013. № 2. с. 257 – 260.
24. Конституція України від 28.06.1996 р. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. ст. 141.
25. ОмельяненкоА.С. Актуальні проблеми направлення матеріалів оперативно-розшукової справи до органу досудового розслідування за новим КПК України. Юридична наука. 2014. № 12. с. 158 – 167.
1 2