Олександр Опанасович Потебня 

• Видатний український мовознавець, філософ, теоретик літератури, фольклорист, етнограф, педагог, громадський діяч. Автор багатьох фундаментальних праць, які стали етапними в українській і загальнослов’янській гуманітарній науці. Зробив посутній внесок у різні розділи науки про мову – загальне мовознавство, психолінгвістику, етимологію, історичну граматику та діалектологію східнослов’янських мов, порівняльно-історичне мовознавство.

• Закінчив Радомську г-зію (1851), де викладання проводилося польс. мовою, навч. на юрид. (1851) та історико-філол. ф-ті Харків. ун-ту (1852–56), тут долучився до збирання творів укр. нар. творчості. Наглядач пансіону 1-ї Харків. г-зії (1856), позаштатний викладач кафедри рос. мови і словесності Харків. ун-ту (1857–61). Під впливом П.Лавровського, учня І.Срезневського, звернувся до вивчення слов'ян. мов, етнографії і фольклору.

• Олександр Потебня – автор «Записок о русской грамматике», неймовірно прогресивній та цікавій для свого часу праці з лінгвістики. Як у ній, так і в магістерській роботі, було помітно, що Потебня – прибічник Вільгельма фон Гумбольдта. Саме навколо його ідей Потебня згуртовує учнів та створює школу, яка увійде в історію як “харківська школа лінгвістики”. З неї вийдуть незалежні талановиті дослідники словесності, які, втім, міститимуть помітний слід думок Потебні.

• Вільгельм фон Гумбольдт народився в Потсдамі. Отримав прекрасну домашню освіту, а потім навчався у Франкфуртському (на Одері) і Геттінгенському університетах, де грунтовно вивчив право, політику та історію. Відданий науці, він разом з тим з напруженою увагою стежив за рухом у сферах політичній, громадській та літературній

• Він бачив мету історії в здійсненні ідеалу гуманності, яка полягає в духовному формуванні та розкритті людської індивідуальності у всій повноті її здібностей, які повинні злитися в якесь гармонійне ціле, подібне художньому твору. Вільний внутрішній саморозвиток індивіда і нації, яку Гумбольдт також розумів як духовну творчу індивідуальність, визначає і межі діяльності держави; завдання його Гумбольдт зводив лише до захисту зовнішніх кордонів та забезпечення внутрішнього правопорядку («Про кордони діяльності держави», 1792).

• Гумбольдт по суті з'явився основоположником філософії мови як самостійної дисципліни. Він розумів мову не як щось застигле, а як безперервний процес духовної творчості, як «формує орган думки», що виражає індивідуальне світогляд народу і, тим самим, визначає духовне ставлення людини до світу. Ці ідеї справили величезний вплив на подальший розвиток мовознавства.

• Вивчав філософію і філологію в Берлінському університеті, в ньому ж в 1850 р отримав звання приват-доцента філології та міфології.
• Був учнем Вільгельма фон Гумбольдта, чиї Праці з мовознавства він видав в 1884 р З 1852 р по 1855 р Штейнталь знаходився в Парижі, де вивчав китайську мову, а в 1863 році він був прийнятий на посаду асистента професора в той же Берлінський університет; з 1872 р також був приват-доцентом критичної історії Старого Завіту і релігійної філософії у Вищій школі іудаїзму (нім. Hochschule für die Wissenschaft des Judenthums).

• Засновник психологічного напряму в мовознавстві (лінгвістичного психологізму). Співзасновник психології народів. Професор (1863 р). У своїх наукових роботах підкреслював соціальну природу мови і те, що мова є однією з основних форм вираження духу народу. Спільно з М. Лацарусом організував і видавав журнал (Zeitschrift für Völkerpsychologie und Sprachwissenschaft)(1859-1890 рр.), в якому викладав ідеї про те, що головною силою історії є «дух цілого» (дух народу).

• Сформулював проблему і поставив задачу психологічного пізнання сутності народного духу і законів духовної діяльності народу. Вважав, що «дух цілого» проявляється в різних формах продуктів культури: мові, звичаях, мистецтві, міфах, релігії і т.д., які підлягають відповідним дослідженням. Ці ідеї отримали значну популярність і вплинули на розвиток, кваліфікації та інтерпретації психології народів і психології мас.