Ім'я файлу: Еталонні відповіді з історії укр культури.doc
Розширення: doc
Розмір: 229кб.
Дата: 23.07.2021
скачати
Розширення: doc
Розмір: 229кб.
Дата: 23.07.2021
скачати
Академія діяла до 1817 p., а з 1819 р. вона стала духовним навчальним закладом для підготовки церковнослужителів.
Висновок. Києво-Могилянська академія відігравала важливу роль у розвитку української освіти 17-18 ст. Вона була демократичним вищим навчальним закладом, який сприяв пожвавленню культурного життя та зміцненню міжнародних зв’язків. Серед випускників академії багато видатних діячів освіти, науки, літератури, музики.
12. Вплив християнства на формування культури Київської Русі
Християнство, запроваджене на Русі 988 року за часів князювання Володимира Святославовича, було закономірним для тогочасного розвитку давньоруського суспільства, підготовленим усім ходом історії та об'єктивними потребами доби. Язичництво становило собою ідеологію первісного суспільства, Русь же наприкінці X ст. була суспільством класово розшарованим, антагоністичним. Вона потребувала релігії, яка б об'єднала всі давньоруські племена. З іншого боку, релігії, яка б підтримувала суспільно-економічні процеси класового ранньофеодального суспільства, підносячи авторитет князя і зміцнюючи його владу.
Таким же значним за своїм змістом було й зовнішньополітичне значення прийняття християнства. На час хрещення Русі провідну роль у Європі відігравали християнські держави, які виявляли явну погорду до поганських племен. Отже, щоб увійти в коло європейських народів, закріпити за собою місце в міжнародній політичній структурі і налагодити взаємовигідні, рівноправні стосунки з християнськими державами, треба було прийняти християнство, тобто замінити багатобожжя єдинобожжям.
Прийняття християнства поглибило культурно-просвітницькі процеси, благотворно вплинуло на розвиток духовності всього давньоруського суспільства.
Християнство формувалося не як регіональна, а як світова релігія, що відігравала роль стимулюючого фактора міжнародного і міждержавного культурного спілкування. Отже, Русь, прийнявши християнство, змогла наблизитися до надбань європейської культури, тим самим поглиблюючи і розвиваючи свою власну.
Соціокультурними наслідками прийняття християнства були:
- введення християнства значно прискорило розвиток писемності і літератури на Русі. До особливостей писемної культури Русі треба віднести утворення двох типів літературної мови: церковнослав'янської і близької до просторіччя давньоруської. Першою писалася церковно-повчальна і житійна література, близькою до розмовної велося ділове листування, складалися юридичні акти («Руська правда»), літописи, пам'ятки світської літератури («Слово о полку Ігоревім»).
-християнство поступово витісняло язичницькі обряди і традиції (вбивство новонароджених дівчаток, принесення кривавих жертв тощо), відбувалася гуманізація життя суспільства.
-на основі християнства відбувається становлення нового типу державності в Київській Русі. Державність на Русі значною мірою набуває візантійських форм. Установлюється тісний взаємозв'язок між світською та церковною владою, за верховенства першої.
-прийняття християнства сприяло становленню міської культури у власне сільськогосподарській країні.
-значним культурним переворотом було введення єдиної писемності. Під впливом християнства розвивалися книжкова справа, література, історія, філософія, з'явилися перші літописи, церковна література. У школах навчалися люди з різних верств населення.
- Церква сприяла створенню на Русі чудової архітектури, мистецтва (особливо іконографії). Більшість кам’яних споруд, збудованих протягом Х–ХІІ ст. на Русі, були храми, щедро прикрашені монументальним і станковим живописом. Прийняття християнства сприяло розвитку зодчества й живопису у середньовічних їх формах, проникненню візантійської культури як спадкоємиці античної традиції.
-прийняття християнства означало зміну всього ладу життя. Тепер центром суспільного життя стала Церква. Вона проповідувала нову ідеологію, прищеплювала нові ціннісні орієнтири, виховувала нову людину. Християнство робило людину носієм нової моралі, заснованої на культурі совісті, яка витікає з євангельських заповідей.
13. Культурні здобутки Галицько-Волинського князівства
Розвиток культури в Галицько-Волинському князівстві сприяв закріпленню історичних традицій Київської Русі. Упродовж багатьох сторіч ці традиції зберігались в архітектурі, образотворчому мистецтві, літописах та історичних творах. У XIII ст. особливого значення набуло заснування нових міст.
До найвідоміших, заснованих Д.Галицьким, міст зараховують Холм та Львів. Добре засвідчене церковне будівництво.У силу різних культурно-історичних обставин саме збережені пам’ятки Львова є найкращим відображенням містобудування та архітектури Галицько-Волинського князівства. Визначальними пам’ятками є найдавніші храми. Центральне місце серед них посідає Миколаївська церква, яку можна визнати фундацією Д. Галицького у Холмі біля підніжжя Замкової гори церкви св. Миколая. Церква св. Миколая – це, ймовірно, найстарша церква у Львові. До княжого періоду, очевидно, належить заснування П’ятницької церкви, католицької готичної каплиці св. Івана Хрестителя та латинського парохіяльного храму Марії Сніжної на околиці княжого міста.
Поряд з культовою архітектурою у Галицько-Волинському князівстві розвивалось будівництво замків та фортець.Одна з найдавніших – Кременецька фортеця, зведена з вапняка на неприступній горі, досягає 1328 м над рівнем моря . Замок – Луцький – збудував князь Любарт-Дмитрій між 1337 р. і 1383 p. на пагорбі, що майже повністю омивався річкою Малий Глушець. Унікальними є розташовані на скелях дерев’яні фортеці в Уричі, Бубнищі, Розгірчу та Підкамені.
В образотворчому мистецтві східнохристиянська орієнтація української культури визначила домінантну перевагу візантійського напряму. Малярство відігравало провідну роль серед образотворчих видів мистецтва. Його майстри працювали передовсім у монументальному малярстві, іконописі та книжковій мініатюрі.
До літописних повідомлень належать найперше фрески церкви св. Дмитрія Солунського у Володимирі. Другий малярський ансамбль, роботи над яким велися в 1288 р., – декорація церкви св. Георгія в Любомлі. Станкове малярство XIII–XІV ст. репрезентоване лише іконописом.
Поширенню іконопису сприяла вироблена на візантійській основі система декорації храму. Найстарішою пам’яткою іконопису вказаного періоду є ікона «Богородиці Одигітрії» останньої третини XIII ст. з Успенської церкви в с. Дорогобужі. Майстри живопису виявляли глибокий інтерес до внутрішнього світу людини, намагаючись відтворити його засобами іконописання. Поширеним у цей час стало й зображення Богородиці-Покрови.
Найменш відомою сторінкою малярства Галицько-Волинської доби є мініатюра рукописних книг. Серед нечисельних пам’яток виділяють мініатюри Добрилового євангелія (1164), Оршанського євангелія та служебника Варлаама Хотинського які доносять високий рівень художньої культури Волині. На галицьких землях рукописна мініатюра представлена в Галицькому (ХІІ ст.) та Євсевієвому Скромне місце в культурі цього періоду посідає скульптура.
Хоча традиція скульптурної декорації храмів отримала продовження і дальший розвиток. Про це свідчить опис спорудженої за короля Данила церкви св. Іоанна Златоуста в Холмі. Найхарактернішою скульптурною пам’яткою Галицько-Волинської Русі є оздоблення пишного романського порталу церкви св. Пантелеймона в селі Шевченкове поблизу сучасного Галича. Довкола порталу – пілястри і колони, а вгорі на їх капітелях простягся характерний романський фриз з акантового листя. Поряд із скульптурою, призначеною переважно для декорації мурованих храмів, розвивалося мистецтво дрібної пластики.
14. Політика радянізації української культури 1960-1970-х років
Радяніза́ція — насильницьке насаджування на певній території норм. економічного, суспільно-політичного, культурного життя, що було характерним для тоталітарного Радянського Союзу.
У квітні 1959 р. Верховна Рада УРСР ухвалила закон про народну освіту, який висунув принцип поєднання загальноосвітнього і політехнічного навчання. У великих містах -Харкові, Донецьку, Одесі та ін... -кількість україномовних шкіл була зведена до одиниці. Викладання у вищих та середніх спеціальних закладах також велося здебільшого російською мовою.
Неоднозначні процеси відбувались в українській літературі. В.Сосюра написав автобіографічну Третю роту, поеми Розстріляне безсмертя та Мазепа. Творчим здобутком М.Стельмаха став роман Хліб і сіль. Помітний слід залишив роман Г.Тютюнника Вир. В ті роки писав свій Собор О.Гончар. Плідно працювали у той період П.Тичина, М.Рильський, М.Бажан та інш. З'явилася нова генерація літераторів, серед яких були Є.Гуцало, І.Драч, Л.Костенко, Є.Сверстюк, В.Симоненко та ін... Вони входили до плеяди шістдесятників -людей нового політичного мислення, що дотримувались гуманістичних і демократичних поглядів, які не завжди відповідали компартійній ідеології. Тому на початку 1960-х рр. їх твори неодноразово зазнавали критики офіційної влади. Вже у 1963 р. ЦК КПУ на республіканській нараді творчої інтелігенції засудив формалістичні викрутаси І.Драча, Л.Костенко, М.Вінграновського та інших літераторів.
Образотворче мистецтво було представлене творчістю М.Дерегуса, К.Трохименка, О.Шовкуненка, Т.Яблонської, а також молодих митців В.Бородая, К.Клокова, О.Лопухова та ін. В той же час через несприйняття М.Хрущовим творчості художників -авангардистів в Україні постраждали (зокрема, за виготовлення в Київському університеті вітражу на шевченківську тематику) А.Горська, П.Заливаха, Г.Севрук та ін.
У 1970 - х рр... культура України продовжувалась розвиватись в атмосфері впливу на життя суспільства. Звичайно слово правди ставало причиною обструкції письменників з боку офіційної влади. Санкції були застосовані до О.Гончара, І.Дзюби, О.Бердника. Виникли проблеми й у розвитку мистецтва. Були суворо заборонені до постановки п'єси, які викривали недоліки існуючого ладу. Український театр дедалі більше втрачав свою національну особливість. З нього все більше витіснялась українська мова. Лише Львівський театр був українським. Але все ж уславили себе академічні театри імені І.Франка в в Києві, ім... Т.Шевченка у Харкові, ім. М.Заньковецької у Львові. Славу українському театру принесли Д.Гнатюк, А.Соловяненко, Б.Ступка, А.Роговцева, В.Дольський та інші актори і співаки.
В музичному мистецтві стало помітним і зниження інтересу до національної музики.
В образотворчому мистецтві того часу занадто багато місця посідали образ Леніна, тема народу -творця. Відомими стали твори М.Божія, М.Дерегуса, В.Касіяна, С.Шипки. Але були й художники -новатори, твори яких просто знищувались (А.Рибачук, В.Мельниченко, І.Гончар).
Зміни в системі освіти посилили процес русифікації. Діяла інструкція Міністерства освіти УРСР про вивчення української мови учнями за згоди батьків. Зменшилась кількість україномовних шкіл (особливо в східних регіонах).
Ідеологізація та русифікація у 1970-1980-х рр. негативно вплинула на розвиток культури України. Незважаючи на певні успіхи і досягнення, українська культура перебувала у стадії застою, як і все радянське суспільство в цілому.
15. Меценатська діяльність гетьмана І.Мазепи
У часи гетьманування Івана Мазепи в Україні стабілізувалась внутрішня обстановка. Козацька старшина із верстви вояцької дедалі більше перетворювалась на економічно потужну соціальну групу, що не гребувала займатись торгівлею, активно розвивати власне господарство. Усе це створювало гарні передумови для культурного розвитку козацької України, відбудови церков і монастирів, субсидування мистецьких пошуків, піднесення рівня освіти. До меценатської діяльності козацьку старшину власним прикладом спонукав і гетьман Мазепа, молодість якого пройшла при пишному королівському дворі у Варшаві, а освітні подорожі Європою познайомили з витонченими зразками європейського мистецтва.
Дослідники підрахували, що за своє життя Мазепа збудував власним коштом 12 та відремонтував понад 20 храмів. Лише в Києві ним були споруджені Богоявленська церква Братського монастиря, Миколаївська військова церква, Церква Всіх Святих над економічною брамою Києво-Печерського монастиря, відреставровано Софійський собор, Михайлівський Золотоверхий монастир, Успенський собор і Троїцьку надбрамну церкву на території Лаври тощо. Щедро жертвував гетьман кошти на будівництво церков у Чернігові, Батурині, Лубнах, Переяславі.
Крім спорудження і перебудови сакральних споруд, Мазепа залишив по собі слід і щедрими дарами, переданими у святі обителі. Найбільш відомими з-поміж них є пожертва знаменитого Пересопницького Євангелія у Вознесенський кафедральний собор Переяслава, вівтаря у Межигірський монастир під Києвом, єпископського урочистого вбрання Київському Софійському кафедральному собору. Опікувався український реґіментар й православними обителями на території Речі Посполитої, Палестини, Молдавії, Валахії, Сербії, Греції, Болгарії. У 1708 р. на його кошти в Сирії було опубліковано Євангеліє арабською мовою. Спорудженій на могилі Христа в Єрусалимі Вознесенській церкві Мазепа подарував довершенно виконаний із золота і срібла антимінс.
1 2 3