ІНТЕЛЕКТ
Інтелект — це здатність людини до користування операціями мислення (аналізом, синтезом, порівнянням, абстракцією, уза- гальненням, конкретизацією), вміння застосовувати набуті знання та досвід у практичній діяльності, проникати в сутність речей та явищ оточуючого, виділяти головну ланку в складному ланцюзі
причинно-наслідкових зв’язків і накопичувати нові знання та досвід.
Порушення інтелектуальної діяльності при психічних за- хворюваннях досить різноманітні. Стани, за яких спостерігається недостатність інтелекту, називаються недоумством. Воно може бути набутим (деменція) і вродженим (олігофренія).
114
Деменція — це набуте недоумство, розпад колишнього інте- лекту внаслідок психічних захворювань, що характеризується стійким зниженням пізнавальної діяльності людини, прогредієнт- ним перебігом, порушенням поведінки та збідненням морально- етичного ядра особистості. Розрізняють лакунарну, тотальну,
концентричну і транзиторну деменції.
Лакунарна деменція (парціальна, осередкова) проявляється частковими дефектами інтелекту, насамперед внаслідок знижен- ня пам’яті. Людина стає малоздатною до операцій мислення. У
цьому разі обмежуються асоціативні зв’язки, що призводить до недостатньої кмітливості. При лакунарній деменції спостеріга- ються емоційна нестійкість, зниження працездатності, але зберігаються до певної міри професійні навички. На початку роз- витку лакунарної деменції особистість хворого та критичне ставлення його до власного психічного стану збережені. Лаку- нарна деменція буває при вогнищевих ураженнях головного моз- ку (судинні захворювання, черепно-мозкові травми, сифілітичні
ураження головного мозку та ін.).
Тотальна деменція (глобальна, паретична, дифузна) вияв- ляється зниженням усіх форм пізнавальної діяльності. Хворий поступово втрачає здатність користуватися операціями мислення,
критично оцінювати свій стан, вчинки, а також навколишній світ.
Відбувається загальне (глобальне) зниження розумової діяльності
із розпадом ядра особистості. Глибоко порушується пам’ять на поточні та минулі події. Нерідко буває ейфорія. Хворий не здат- ний до цілеспрямованої діяльності, потребує догляду й нагляду.
Тотальна деменція розвивається при старечому недоумстві, про- гресивному паралічі, хворобах Альцгеймера, Піка та ін.
Концентрична (епілептична) деменція характеризується посту- повою психічною деградацією особистості з втратою гнучкості
мислення за рахунок зниження здатності до користування опе- раціями мислення. Спостерігаються в’язкість, тугорухомість та застрягання думок. Хворий не може перейти з однієї теми роз- мови на іншу. Стає надто прискіпливим, дріб’язковим, егоїстич- ним. Увага зосереджена на власній особі, своїх потребах, пере- важно біологічних, що сприяє розвитку крайнього егоцентриз- му. Настрій пригнічений. Пацієнти бувають дратівливими, зло- пам’ятними, скаржаться, буцімто їх ображають інші хворі, а ме- дичний персонал неуважний, тощо. З прогресуванням недуги кон- центричне недоумство поглиблюється, хворі стають безпорадни- ми, апатичними і марантичними. Їхні інтереси звужуються до за-
115
доволення лише власних інстинктів. Концентричне недоумство спостерігається при епілепсії.
Транзиторна (шизофренічна) деменція характеризується слаб- кістю пізнавальних процесів, розвивається поступово й схильна до прогресування. Хворий не здатний користуватися операція- ми мислення не за рахунок порушення пам’яті чи втрати знань і
вмінь, а внаслідок дезінтеграції (дисоціації) психічних процесів.
Такий тип недоумства розвивається на фоні зниженого енерге- тичного потенціалу. Попри достатній рівень формальних знань,
діяльність хворих є непродуктивною, і тому вони є соціально дез- адаптованими. Час від часу такий хворий може здивувати влуч- ним зауваженням, дотепним жартом тощо. Після лікування стан хворих поліпшується, але після чергового загострення хвороба поглиблюється. Транзиторна деменція спостерігається при ши- зофренії.
Олігофренія (вроджене недоумство, недорозвинення інтелекту)
є збірною групою різних за етіологією, патогенезом та клінічни- ми проявами непрогредієнтних патологічних станів. Загальною ознакою їх є наявність вродженого чи набутого в ранньому ди- тинстві загального та психічного недорозвинення з переважан- ням інтелектуальної недостатності.
Загальні ознаки олігофренії такі:
1. Психопатологічна структура недоумства з тотальністю пси- хічного недорозвитку та переважанням слабкості абстрактного мислення.
2. Непрогредієнтність інтелектуальної недостатності.
3. Сповільнений темп психічного розвитку індивідуума.
За ступенем психічного недорозвинення та клінічної картини недоумства виділяють такі форми олігофренії: дебільність, імбе- цильність, ідіотія.
Дебільність є легким ступенем психічного недорозвинення.
Хворі не здатні абстрактно мислити, робити узагальнення, утво- рювати складні поняття. У них переважає конкретно-описовий тип мислення. Вони не розуміють ситуацію в цілому. Сприйнят- тя неточне, увага нестійка. Програму загальноосвітньої школи засвоїти не можуть, особливо з математики. Часто залишаються на другий рік у класі. Значно легше дається навчання в до- поміжній спеціальній школі. Зі складною роботою вони не справ- ляються, потребують допомоги з боку старших. Легко піддаються навіюванню, через що потрапляють під чужий вплив. Інтелекту- альний коефіцієнт дорівнює 50–69.
116
Імбецильність — середній ступінь затримки психічного розвит- ку. Пізнавальна функція порушена більшою мірою, ніж при де- більності. Хворі не можуть формувати поняття, абстрактно мис- лити. Набувають навичок із самообслуговування (одягання, еле- ментарна охайність тощо). Розуміють просту мову і самі оволо- дівають невеликим запасом слів. Користуються дуже короткими реченнями (іменник, прикметник, дієслово). Засвоюють новий ма- теріал лише на рівні конкретних уявлень. До повноцінного само- стійного мислення не здатні через неможливість узагальнювати.
Тому адаптація можлива лише в звичних ситуаціях. Чужі мову,
міміку, жести хворі розуміють у межах повсякденного життя.
Потребують нагляду. Інтереси досить примітивні й стосуються винятково задоволення фізіологічних потреб. Поведінка залежить від афективного стану й сили потягів. Інтелектуальний коефіцієнт дорівнює 20–49.
Ідіотія — найважчий ступінь вродженого недоумства, що характеризується нездатністю до пізнавальної діяльності. У та- ких осіб різко обмежене сприйняття, вони не можуть мислити і
говорити. Вимовляють лише окремі звуки. Не розуміють інших людей, не впізнають навіть близьких родичів, не розрізняють
їстівне і неїстівне. Вираз обличчя тупий. Пізно починають ходи- ти, інколи пересуваються поповзом. Не набувають навичок са- мообслуговування, неохайні. Інколи спостерігаються афекти гніву (кусаються, плюються). Нерідко у них виявляють вроджені
фізичні вади. Інтелектуальний коефіцієнт — до 20.
Для діагностики розумової відсталості, особливо легкого та помірного ступенів, треба, крім опису клінічної картини, засто- совувати шкільний, соціальний та психометричний критерії.
Шкільний критерій. Діти з легким ступенем розумової відста- лості можуть навчатися в школі або відстають від ровесників на два роки до дев’ятирічного віку і на три — після дев’ятирічного віку.
Соціальний критерій. Слід оцінити можливість самостійно існу- вати, забезпечити своє життя. Особи в стані легкої розумової
відсталості можуть працювати самостійно, в стані помірної —
виконувати нескладну роботу під контролем інших. Потребують нагляду та опіки.
Психометричний критерій. Визначають інтелектуальний кое- фіцієнт за допомогою патопсихологічних тестів (метод Векслера).
Діти з розумовою відсталістю не виявляють інтересу до на- вчання, не мають почуття відповідальності, обов’язку. У деяких
117
випадках діти малотовариські, пасивні, емоційні прояви у них бліді. В інших випадках нижчі емоції у дітей з розумовою відста- лістю можуть бути достатньо розвинутими, їх емоції залежать від конкретної ситуації. Ступінь недорозвитку емоцій відповідає гли- бині інтелектуального дефекту.
Ці прояви відображені в такому клінічному випадку. Хлопець 14
років, розумово відсталий, в’ялий, пасивний. На обличчі найчастіше благодушна посмішка, ставлення до оточуючих людей мало диференці- йоване: з усіма однаково ласкавий, прихильний, радо допомагає дорос- лим, любить, щоб його хвалили. Не формуються глибокі прихильності,
емоції поверхові. Не розвинуті вищі емоції, естетичне почуття. Мало критичний до своїх вчинків, не переймається, якщо щось зламає або зробить комусь шкоду.
ПАТОЛОГІЯ ПОТРЕБ ТА ПОТЯГІВ.
ОСНОВНІ ПСИХОПАТОЛОГІЧНІ
СИНДРОМИ
ПОТРЕБИ
Кожна людина для продовження свого існування і розвитку потребує певних умов. Необхідність у цих умовах формує потре- би організму. Специфіка потреб залежить від соціальної природ- ної діяльності людини, насамперед трудової. Для аналізу потреб людини відправним моментом є суспільство як конкретно-істо- рична система, що зумовлює формування і розвиток потреб,
зміст, засоби і форми їх задоволення.
Потреби можна розділити на біологічні, соціальні та ідеальні.
Біологічні потреби повинні забезпечити індивідуальне і видо- ве існування людини. До біологічних належать і потреби в еко- номії сил, які спонукають людину шукати найбільш короткий,
легкий і простий шлях досягнення своїх цілей.
Соціальні потреби — це потреби належати до соціальної гру- пи і посідати в ній певне місце, користуватися прихильністю і
повагою оточуючих, бути об’єктом їх поваги і кохання. Соціальні
потреби, що зводяться до прагнення відстоювати свої права (по- треби «для себе»), є протилежними і водночас взаємопов’язани- ми з потребами виконувати свої обов’язки (потреби «для інших»).
Сили тієї чи іншої потреби контролюються соціальними норма-
118
ми їх задоволення. Ці норми формуються в результаті складної
взаємодії історичних, економічних, національних та інших фак- торів.
Ідеальні потреби — потреби пізнання навколишнього світу в цілому та в його окремих частинах, свого місця у ньому, пізнан- ня сенсу та призначення свого існування.
Кожна з потреб спонукає до відповідних видів діяльності: ма- теріальної, соціальної та духовної.
Потреби є основою активності людини. Психологічною фор- мою активності особистості, яка відображає потреби, є мотива- ція поведінки. У людини процес задоволення потреб виступає як цілеспрямована діяльність. Але для того, щоб така потреба ста- ла рушієм для цілеспрямованої поведінки, вона повинна отри- мати визначеність стосовно відповідних для її (потреби) задово- лення зовнішніх об’єктів, тобто визначитися й тим самим деле- гувати функції організації діяльності предметові, здатному її за- довольнити, тобто мотиву. Усвідомлюючи ціль суб’єктивно як потребу, людина переконується, що її задоволення можливе тільки шляхом досягнення мети. Динаміка потреб проявляється у переході від усвідомлення мети (як передумови діяльності) до мо- білізації засобів, за допомогою яких відбувається її досягнення.
Таким чином, потреби проявляються у мотивах, що спонукають до діяльності й стають формою прояву потреб.
Якщо людська потреба діяльності сама по собі не залежить від предметно-соціального змісту, то у мотивах ця залежність проявляється у вигляді особистої активності індивіда. Тому сис- тема мотивів, провідна для поведінки особистості, багатша оз- наками, ніж потреби, які складають її сутність.
Первинна форма існування мотиву — матеріальні предмети,
що відповідають найпростішим потребам людини. Згодом моти- вами стають предмети ідеальні, виступаючи у формі тих чи інших спонукальних уявлень чи свідомих цілей.
Одні мотиви, спонукаючи до діяльності, разом з тим надають особистого змісту: ці мотиви називаються змістоутворювальни- ми. Інші, співіснуючи з ними та виконуючи роль спонукальних факторів (позитивних чи негативних), інколи гостро емоційних,
позбавлені змістоутворювальної функції і називаються мотива- ми — стимулами.
Діяльність людини спонукається переважно водночас кілько- ма мотивами, один з яких є головним, провідним, а решта —
підлеглими, інколи виконуючими тільки функції додаткової сти-
119
муляції. Особливість провідних мотивів полягає в тому, що, крім функції спонукання та спрямування діяльності, вони надають її
об’єктам та умовам того чи іншого суб’єктивного змісту. Ево- люція мотивів знаходить своє відображення не тільки у їх збага- ченні, а й у встановленні певної ієрархії мотивів — при цьому мотиви, що відповідають елементарним потребам, підкоряють- ся вищим соціальним і духовним мотивам, тобто за певних об- ставин людина здатна жертвувати матеріальними благами і
навіть самим життям в ім’я ідеальних спонукань.
ПОТЯГИ
Суттєву роль у життєдіяльності людини відіграють потяги. Під ними розуміють психічні стани, які виражають недиференційо- вані неусвідомлені чи недостатньо усвідомлені потреби суб’єкта.
Потяги — це прагнення, в яких усвідомлюється тільки незадово- лення якимось станом, але не усвідомлюється його зміна як мета,
а також шляхи та засоби її досягнення. Коли виникає усвідом- лення зв’язку між потягом, що виражає потребу, та предметом,
який здатний цю потребу задовольнити, потяг переходить у ба- жання, воно якби «опредмечується», дістає свій мотив. Таке «оп- редмечування» вже є передумовою виникнення особистого вольо- вого процесу, тут виявляються можливості організації дії.
В основі потягу лежать інстинктивні механізми. Інстинкти —
генетично закріплені форми поведінки та психічної діяльності
людини. Адаптивне значення інстинктів (самозбереження, алімен- тарного, сексуального) полягає у забезпеченні виконання найваж- ливіших для існування людини життєвих функцій.
Порушення різних видів потягів: імпульсивні потяги і дії, роз- лади потягів на рівні інстинктів тощо.
Імпульсивні дії реалізуються без контролю з боку мислення і
свідомості. Вони характеризуються відсутністю мотивів, некри- тичністю. Хворий раптом починає голосно кричати, ламати меблі, викидатись з вікна, розбивати шибки, нападати на пере- хожих та ін.
Імпульсивні потяги є недостатньо мотивованими чи зовсім немотивованими. Вони оволодівають свідомістю хворого і підпо- рядковують собі його поведінку. Ці потяги спрямовані на досяг- нення об’єктивно непотрібних цілей і реалізуються без внутріш- ньої боротьби мотивів та опору.
120
Розрізняють кілька видів імпульсивних потягів: піроманія —
немотивований потяг до пожеж; клептоманія — потяг до без- цільних крадіжок, що періодично з’являється; копролалія — не- мотивована потреба говорити нецензурні чи малокультурні сло- ва; дромоманія — періодично виникаючий потяг до зміни місця проживання, немотивованого мандрування.
До порушень аліментарного потягу належать такі розлади.
Булемія — підвищений потяг до їжі, посилене почуття голо- ду. Булемія виявляється при різних психічних захворюваннях у хворих з кататонічними розладами, при прогресивному паралічі,
недоумстві. Може бути пов’язана з психогенними факторами —
їжа стає засобом задоволення інших, не тільки харчових потреб.
Наприклад, з метою подолання емоційного напруження, погано- го настрою, для того щоб підвищити впевненість у собі, показа- ти свою перевагу тощо.
Анорексія — це втрата почуття голоду, яка з’являється при деяких психічних станах, депресії, кататонії. У пубертатному пе- ріоді дівчата частіше за хлопців хворіють на нервову анорек- сію. На перших етапах при цій хворобі з’являється психогенна відмова від їжі, потім зникає почуття голоду, виникає огида до
їжі.
Поліфагія — це стан, при якому людина їсть різні речі та пред- мети, які не належать до їстівних. Фізіологічно поліфагія може виникати у вагітних і маленьких дітей.
Полідипсія — спостерігається частіше при ендокринних за- хворюваннях, патології діенцефальної зони головного моз- ку.
Парарексія — харчові переобтяження, обумовлені надцінним або маячним ставленням до їжі. Хворі розробляють різні дієти чудернацького характеру («їм тільки солі кальцію, магнію і
трішечки білків»).
Копрофагія — це стан, коли у хворого виявляються перверзії
потягу до їжі (при шизофренії, деменції, недоумстві), і він їсть не тільки неїстівні речі, але й екскременти.
Патологічні зміни потягу самозбереження виявляються у кількох формах:
— посилення потягу виявляється у підвищеній тривозі та го- товності до скорих (інколи панічних) реакцій, високій готовності
у разі дії больових чи інших подразників;
— зниження цього потягу проявляється у відсутності захисних,
оборонних реакцій при несподіваному замахуванні на хворого;
121
— в основі суїцидальної поведінки також лежить значне ос- лаблення потреби самозбереження.
Сексуальний потяг патологічно змінюється при багатьох психічних захворюваннях, патології ендокринної системи. Ос- лаблення сексуального потягу (імпотенція, фригідність) може виникати при тяжкому перебігу психозів, депресії, при трива- лому лікуванні психотропними ліками та ін. При неврастенії,
психастенії може також спостерігатися слабкість ерекції, ран- ня еякуляція. Посилення сексуального потягу (гіперсексу- альність) характерна у нормі для підлітків та відмічається при деяких патологічних станах (маніакальний синдром, прогре- сивний параліч).
До перверзних форм статевого потягу (сексуальні перверзії)
належать такі.
Садизм — прагнення до заподіяння статевому партнеру фізич- ного болю, морального страждання, з метою особистого сексу- ального збудження чи задоволення.
Мазохізм — потреба у переживанні фізичного болю чи мо- ральних страждань, що походять від сексуального партнера.
Фетишизм — напрям сексуального потягу на предмети туале- ту або окремі частини тіла.
Пігмаліонізм — прояв сексуального збудження та задоволен- ня при розгляданні творів живопису та торканні до скульптур.
Спостерігаються також й інші статеві розлади (парафілії):
трансвестизм — прагнення до носіння одягу протилежної статі;
педофілія — сексуальний потяг до дітей; геронтофілія — сексу- альний потяг до людей похилого віку; содомія — потяг до тва- рин; некрофілія — потяг до мерців; ексгібіціонізм — прагнення до оголення статевих органів та мастурбації у присутності осіб
іншої статі.
1 ... 4 5 6 7 8 9 10 11 ... 34