ПАТОЛОГІЯ МИСЛЕННЯ
Мислення — це психічний процес опосередкованого та узагаль- неного пізнання дійсності. Мислення є вищою формою пізнання світу. Його не можна уявити без вихідного матеріалу, який даєть- ся у відчуттях і сприйнятті. Якщо відчуття є першою, початковою ланкою пізнання світу, то мислення продовжує і поглиблює це пізнання. Перехід до мислення відбувається там, де відчуття не спроможні з’ясувати те чи інше явище. В цьому випадку виника- ють передумови для розвитку мислення як шляху пізнання дій- сності, при якому світ розглядається як єдине ціле, де всі явища залежать одне від одного і узагальнюються між собою. Цей взаєм- ний зв’язок і узагальненість є визначальними для мислення, ви- ступаючи як знаряддя опосередкованого пізнання дійсності. На думку С. Л. Рубінштейна (1940), дія є первинною формою існуван- ня мислення. Всі операції мислення (порівняння, аналіз, синтез)
виникають спочатку як практичні операції. Зв’язок з практикою
є критерієм правильності мислення. Мислення відображує існу- ючі зв’язки і відношення між об’єктами дійсності. Воно дає лю- дині можливість пізнавати не тільки сучасне, а й минуле, і на базі
цього знання передбачати майбутнє. Мислення — це соціальне яви- ще, яке є продуктом трудової діяльності.
Мислення пов’язане з усіма психічними процесами, але особ- ливі відносини існують між мисленням та мовою. Мислення і мова
є нерозривними при провідній ролі мислення, між ними існує діа- лектична єдність. Цю ідею гранично чітко сформулював Л. С. Ви- готський (1936): «Думка не просто висловлюється у слові, але вдос- коналюється у ньому, шлях від думки до розгорнутої мови уяв- ляється таким: мотив виникнення думки — внутрішнє мовлення
— зовнішнє мовлення».
80
У розвитку мислення людини виділяють періоди відповідно до її віку. Існують такі основні типи мислення: наочно-дійове,
конкретно-образне і абстрактне, або логічне (словесно-логічне).
Наочно-дійове мислення — це первинний, найбільш ранній вид
інтелектуальної діяльності людини, не пов’язаний з мовою. В цьо- му випадку мислення мавпи і дітей віком до 2 років збігається,
на своєму ранньому етапі воно є хаотичним. Це мислення влас- тиве і представникам нецивілізованих племен. У дитини із цивілізо- ваного суспільства хаотичне наочно-дійове мислення швидко змінюється цілеспрямованим завдяки тому, що батьки дають ди- тині інформацію, називаючи певне слово, а дитина довіряє досві- дові дорослих. У зв’язку з цим дитина, ще не володіючи мовою,
може чітко вибрати свою іграшку серед десяти аналогічних. Ні- мий період може затягнутись у дитини до 3 років, але це не озна- чає, що вона не розуміє мови оточуючих. У дитини віком близь- ко трьох років лінії розвитку мислення і мови перехрещуються, во- на у цей період робить за допомогою батьків великі відкриття у своєму житті — дізнається про те, що кожна річ має своє ім’я.
Мислення стає мовним, а мова — осмисленою. При цьому мис- лення — це внутрішня мова, а мова — думки, висловлені вголос.
На відміну від мови мислення далеко не завжди супроводжуєть- ся повним словесним оформленням. Тому розрізняють два види мови — активну та пасивну (розвивається раніше). Мова, за
Ж. Піаже, може мати вигляд ехолалії (повторювання слів оточу- ючих), монологу або колективного монологу. Останній є мовним супроводом власних дій дитини. При колективному монолозі ди- тина говорить у присутності співрозмовника, але при цьому кон- кретно ні до кого не звертаючись, вона говорить для себе. Та- ким чином, мова дитини є егоцентричною.
Конкретно-образне мислення віддає перевагу конкретним по- няттям, бо у дитини віком від двох до семи років на ранньому етапі ще не достатньо розвиненою є здатність засвоювати і ви- користовувати поняття, які характеризуються високим ступенем узагальнення.
Словесно-логічне (абстрактне) мислення поступово формується до 10–12 років життя дитини і стає провідним видом мислення.
Основними його особливостями є жорстке дотримання принци- пу спрямованості на пізнання об’єктивної дійсності та можливості
охопити проблеми і питання різних сфер діяльності людини, з урахуванням усіх важливих деталей і вмінням проникнути в їх суть.
81
В українській психіатричній школі (Є. О. Шевальов, 1930, 1935;
П. П. Фрумкін, Г. Л. Воронков, І. Д. Шевчук, 1977) розлади мис- лення поділяють на порушення за темпом та структурою.
ПОРУШЕННЯ МИСЛЕННЯ
ЗА ТЕМПОМ
Найбільш зручною для розуміння цього порушення є така схема:
1. Збудженість мислення: пришвидшення мислення («скакан- ня думок»); ментизм (напливи думок).
2. Загальмованість мислення: депресивна загальмованість; за- тримка мислення (шперрунг); вербігерація; персеверація; стерео- типії; патологічна докладність мислення.
Збудження, пришвидшення мислення характеризується напли- вом розумових асоціацій, полегшеним виникненням і швидкою зміною думок, спогадів, образів. Хворому важко зосереджува- тись, увага легко відволікається, судження поверхові, переважа- ють зовнішні зв’язки, асоціації за суміжністю і співзвуччям. Мова у хворих прискорена, голосна, характерна надмірна балакучість.
При помірно пришвидшеному мисленні створюється враження підвищеної творчої активності та високої інтелектуальної про- дуктивності. Але у міру зростання темпу мислення виникає ви- хор асоціацій і «скакання думок», коли втрачається цілеспрямо- ваність мислення, мова хворого стає безладною, непослідовною.
Прикладом прискорення темпу мислення може бути мова Трин- дичихи у популярній опереті «Весілля в Малинівці». Але у психі- атричній практиці пришвидшене мислення відмічається в гіпо- маніакальних та маніакальних станах при афективних розладах настрою, маніоформних станах екзогенного походження, шизо- афективних розладах.
Ментизм — насильницький наплив думок, спогадів, образів.
Ментизм може проявлятись як короткочасними епізодами на- пливів думок, так і достатньо довготривалими станами. Хворі
чітко визначають недоцільність, часто — «зробленість» думок,
неможливість подолати їх чи керувати ними будь-якими вольо- вими зусиллями. «Я постійно ніби під напруженням, безупинно думається і думається, і вдень, і вночі». Зміст цих насильницьких думок може бути найрізноманітнішим: від думок радісно-піднесе- ного змісту до ідей самозвинувачення. Ментизм вважають варі- антом асоціативного автоматизму, він входить до складу синдро-
82
му Кандинського — Клерамбо і може зустрічатися при шизо- френії, екзогенно-органічних захворюваннях, психотичних роз- ладах алкогольного генезу тощо.
Депресивна загальмованість мислення зустрічається найчастіше при депресивному синдромі в межах афективних розладів. Для цих хворих характерними є складності при утворенні асоціацій. Їм склад- но перейти від однієї думки до іншої. Хворий розуміє зміст заданих питань, але у своїх судженнях млявий, має складності з осмислен- ням запитань і через це відповідає на них з великою затримкою.
Необхідно відрізняти депресивну загальмованість мислення від сповільнення, загальмованості мислення при органічних захво- рюваннях головного мозку (епідемічний енцефаліт, пухлина голов- ного мозку). В таких випадках відмічається сповільнення темпу всіх психічних процесів у зв’язку з патологією лобних відділів моз- ку, мозкового стовбура.
Депресивну загальмованість мислення ілюструє такий клі- нічний випадок.
Хвора Я., 37 років. Госпіталізована до психіатричної лікарні у зв’яз- ку з суїцидальними спробами. У відділенні загальмована, лежить неру- хомо у ліжку із заплющеними очима. Вираз обличчя скорботний. При обстеженні вказівок лікаря не виконує, але активного опору не вияв- ляє, на питання не відповідає або дає після паузи короткі формальні
відповіді, часто говорить: «не знаю», «не пам’ятаю», майже не реагує
на події, що відбуваються у відділенні, не переймається присутністю збуджених хворих.
Затримка мислення (шперрунг) — раптова зупинка (блокуван- ня) розумової діяльності, яку хворі яскраво характеризують як провал думки, перерву, закупорку думок. Хворий раптово замов- кає, у нього на якийсь час виникає відчуття відсутності думок,
іноді наступне висловлювання хворих не має зв’язку з поперед- німи. На думку Е. Блейлера (1920), шперрунги не впливають на темп та швидкість процесів мислення і розглядаються як резуль- тат порушення цілеспрямованості психічних процесів.
Вербігерація — повторювання хворими одних і тих самих слів,
висловів. Так, при кататонічному збудженні хворий може годи- нами вигукувати одні й ті самі, безглузді за змістом, часто ритмі- зовані слова, при тривожно-депресивному синдромі вербігерація спостерігається у вигляді багаторазового повторення слів на зра- зок «я грішник», «вбийте мене».
Персеверація — хворий загальмовується на одній відповіді при питаннях різного змісту. Наприклад, назвавши своє ім’я, він і на
83
наступні, різні питання відповідає: «Володя», «Володя», «Воло- дя».
Стереотипія — у мові хворого багаторазово повторюються одні і ті ж самі слова або звороти мови. Подібні до цього слова- паразити спостерігаються у психічно здорових людей з невели- ким запасом слів, наприклад, мова Елочки-людожерки з роману
Ільфа і Петрова «Дванадцять стільців».
Ехолалія — мимовільне повторення слів, окремих фраз оточу- ючих. Спостерігається при кататонічному синдромі.
Патологічна докладність мислення проявляється надмірною де- талізацією при описі якогось явища, нездатністю відділити голов- не від другорядного, тугорухомістю асоціацій, тупцюванням на місці. Під час розмови хворий викладає інформацію у просторо- во-часовій послідовності, починає здалеку і знову переповідає вже говорене. Так, коли під час обходу спитати хворого про його са- мопочуття, то можна почути у відповідь: «Коли сьогодні мене роз- будили о 7-й ранку, я вмився, вдягнувся і попросив чергову медсест- ричку дати мені медикаменти, а вона була зайнята іншим хворим»
і т. ін. Затримуючись на дрібницях, неістотних подробицях, хво- рий ніколи не відступає від основної теми своєї розповіді. Розпові- даючи про будь-що, хворий тупцює на місці, захоплюється загаль- ними питаннями, але все одно повертається до цілі своєї розповіді.
Така патологічна докладність мислення характерна для хво- рих на епілепсію, в яких в’язкість мислення поєднується з галь- муванням усіх психічних процесів. При аналізі автобіографії На- полеона Бонапарта, який хворів на епілепсію, дослідники відміча- ють у нього тугорухомість, докладність мислення, що проявили- ся під час битви при Ватерлоо. Вчені вважають, що ця обстави- на зіграла надзвичайно важливу роль у зволіканні прийняття
Наполеоном необхідних тактичних рішень.
ПОРУШЕННЯ МИСЛЕННЯ
ЗА СТРУКТУРОЮ
Воно є результатом дезорганізації складної ієрархії рівнів і
видів розумової діяльності. Наш клінічний і педагогічний досвід показує, що найбільш зручною для розуміння цього порушення
є така схема:
1. Аутистичне мислення.
2. Паралогічне мислення.
84 3. Символічне мислення.
4. Резонерське мислення.
5. Розірваність мислення:
а) зісковзування мислення;
б) словесна окрошка (мовна мішанина);
в) шизофазія;
г) незв’язність (інкогеренція).
Аутистичне мислення являє собою відірвані від зовнішнього світу, замкнені у своєму суб’єктивному світі думки, переживан- ня, позбавлені адекватного зв’язку з реальною дійсністю. Ідеї ча- сто вироджуються і трансформуються, набувають ірраціональ- ного, символічного і галюцинаторно-маячного змісту.
Прикладом може стати випадок з хворим К., який після виписуван- ня прийшов на квартиру медичної сестри відділення і заявив чолові- кові, який відкрив двері, що він є справжнім чоловіком медсестри, що за час перебування у стаціонарі він одружився з нею. При цьому він дав яскравий опис весілля, їх сімейних стосунків. Хворий був глибоко впевнений у правдивості своїх висловлювань.
Ця своєрідна особистісна перебудова, глибокі зміни мислен- ня та емоційно-вольової сфери вперше позначені Е. Блейлером
(1911) терміном «аутизм». При цьому такі відірвані від життя аутистичні мрії можуть спостерігатися у людей з багатою фанта- зією, особливо в особистостей з конверсійними розладами. Але в останніх випадках не втрачається можливість критичної оцін- ки своєї фантазії з поверненням до дійсності. При аутистичному мисленні хворих на шизофренію критична оцінка своїх вислов- лювань відсутня.
Паралогічне мислення — це невірний, помилковий висновок,
який робиться ненавмисно на підставі другорядних ознак внаслі- док порушення законів і правил логіки. Прикладом може бути такий витяг з історії хвороби.
Студент 5-го курсу біологічного факультету університету Юрій Н.
надійшов на лікування після конфлікту з викладачем, який повернув йому дипломну роботу. Тема останньої була присвячена впливу скла- ду та якості їжі, яку споживає людина, на стан її щелепно-лицьового апа- рату і шлунково-кишкового тракту. На великому фактичному матері- алі Юрій простежив еволюційний зв’язок між харчуванням первісної лю- дини, представників середньовіччя та сучасних людей, відзначив зміни з боку щелепно-лицьового апарату (зменшення кількості зубів, форми нижньої щелепи) і шлунково-кишкового тракту (зменшення довжини тонкої кишки і т. ін.). На основі вивчених даних він пропонував пере-
85
вести всіх людей на їжу космонавтів (туби, таблетки) і вважав, що про- тягом 5 років у людини повністю атрофується нижня щелепа, шлунко- во-кишковий тракт перетвориться на «всмоктувальну» трубку через непотрібність.
В 1930 р. Є. О. Шевальов у своїй статті «Про паралогічне мис- лення» виділив варіант паралогічного мислення, який він назвав формальним. У цьому випадку хворі прагнуть в своїх судженнях пе- редати багатство інформації за допомогою трафаретних висловів,
використовуючи словесні штампи, описати будь-яке явище повсяк- денного життя. Паралогічне мислення базується на помилковості
посилань і є результатом порушень асоціативного процесу.
Паралогічне мислення зустрічається при шизофренії, параноїд- них розладах особистості.
Символічне мислення при психічних захворюваннях є резуль- татом творчості душевнохворих, коли вони надають особливо- го значення якомусь знаку, малюнку, слову. З’ясувати зміст ство- реного символу можливо тільки при розмові з хворим.
Наприклад, хворий Н. вимагав від лікаря негайно відіслати до міського голови його вимогу. Вимога мала вигляд зображеної на біло- му папері червоної, зігнутої під прямим кутом лінії, яка закінчувалася літерою «Д». На прохання пояснити, що це означає, відповів: «Вима- гаю готель «Червоний» перетворити на дитячий будинок».
Інший хворий С. при вході в аудиторію привітав студентів словами:
«Слава цариці Тамарі» — це означало, що він бажає щастя усім присутнім.
У символічних висловлюваннях можуть вживатися неологіз- ми, аглютинація (злиття) слів.
Звичайно, символіка характерна для нормального мислення,
ми нею користуємося для яскравого вислову наших почуттів,
ставлення до певного об’єкта. Але ці символи широко відомі,
популярні, вони можуть бути як постійними, наприклад, символ жіночої вроди «Венера», так і скороминучими, створеними твор- чістю різних авторів або акторів.
Символічне мислення найчастіше зустрічається при шизофренії.
Резонерське мислення (безплідне мудрування). Основною його ознакою є схильність до пустих, безплідних, поверхових суджень.
Висловлювання нерідко багатослівні, пихаті, багатозначні. Кла- сичний приклад резонерства змалював М. В. Гоголь в образі Хле- стакова, судження якого мали загальний багатозначний харак- тер і сприймались оточуючими як прояви великого розуму. Ре- зонерство може не виходити за рамки банальної, хоча і претен- зійної риторики, яка кружляє навколо простих і очевидних істин.
86
У цьому разі резонерство визначається як надмірна потреба у са- мовираженні та самоствердженні.
Резонерство спостерігається також при шизофренії, епілепсії,
органічних ушкодженнях головного мозку, особливо в похилому віці.
Розірваність мислення характеризується розпадом асоціативних зв’язків між уявленням і поняттям, і тому зовнішня мова хворого втрачає здатність складатись у граматично правильні фрази і ре- чення. Розірваність мислення може проявлятись у вигляді зісков- зування, коли після довгих, логічно правильно побудованих ре- чень хворий непомітно для себе переходить на іншу тему: «Сьо- годні ми з великим задоволенням прослухали лекцію професора,
в якій він викладав своє розуміння етіології та патогенезу ревматич- них захворювань, але в його мові відсутні положення про біохіміч- ну природу передачі імпульсів з одного нейрона на другий і
т. ін.». Розірваність мислення може сягати рівня втрати логічного зв’язку між словами всередині речення (інкогеренція). Ось приклад мови хворого: «Заберіть аміназин, у ліжку не можна курити на го- лодний шлунок, я вам казав, щоб психів гнати звідсіля, кидайте знущатись, я сам вам покажу, хоч ви кривий, а я косий, ін’єкцію галоперидолу закачати на стіл (почув, як лікар казав медсестрі, що хворому треба зробити ін’єкцію галоперидолу), я весь тут перема- жусь, як свиня і т. ін.».
Більш виражена розірваність може порушити граматичну фор- му, і мова хворих справляє враження безглуздого набору слів —
«словесна окрошка»: «травма, рух, мотор…».
При розвитку дефектних станів у хворих можна виявити симп- том «шизофазії» — мова складається з набору окремих складів.
Описані варіанти розірваності мислення здебільшого зустрі- чаються при шизофренії.
ПАТОЛОГІЧНА ПРОДУКЦІЯ
МИСЛЕННЯ
Результатом порушення мислення за темпом, структурою і
змістом є патологічна продукція мислення: нав’язливі, надцінні,
маячні ідеї.
Нав’язливі ідеї
Нав’язливі стани, або обсесії — це думки, спогади, страхи, по- тяги, які виникають у хворого всупереч його бажанню, відзна-
87
чаються значною стійкістю. Хворі ставляться до них критично,
розуміють їхнє безглуздя, але позбутись їх не в змозі. Нав’язливі
стани перебувають у найтіснішому зв’язку з емоційною сферою хворого, вони не вступають в асоціативний зв’язок з іншими еле- ментами мислення, перешкоджають правильному плину мислен- ня і гальмують його. Нав’язливість явища, його хворобливий ха- рактер, як правило, усвідомлюються хворим, який зазвичай кри- тично ставиться до цього явища.
Ілюстрацією виникнення нав’язливих ідей може бути такий клінічний випадок.
Хворий К., 34 роки, художник-дизайнер за спеціальністю. За харак- тером роботи постійно перебував у відрядженнях. Одного разу паро- плав потрапив у надзвичайно сильний шторм під Новоросійськом. Ось як хворий описував свій стан: «Я знаходився один у каюті, від чергової
штормової хвилі у мене виникло почуття, що вона сплющить, розча- вить судно, мою каюту. В мене виник сильний страх, який супрово- джувався різким серцебиттям, цей страх посилювався тим, що я не міг вийти з каюти і звернутися по допомогу. Десь глибоко у свідомості я розумів, що мої страхи перебільшені, але нічого з собою вдіяти не міг.
Після закінчення шторму я вирішив повернутися додому поїздом. За маршрутом поїзд проходить крізь численні тунелі. В моменти, коли на- ставала темрява, у мене виникав страх, що тунель обвалиться, каменю- ки розтрощать мій вагон і я обов’язково загину, ці думки супроводжу- валися вираженою тахікардією. Вдома я негайно відкрив вікно у своїй кімнаті і завжди тримав його відкритим, незважаючи на негоду».
Протягом 2 років хворий страждав на агорафобію. Він відмовився від багатьох закордонних відряджень, боявся зайти на судно, якщо воно не стояло біля причалу. В екстремальних ситуаціях, коли вкрай необхід- но було вийти у рейс, він був неспроможний працювати творчо: «Мене сковував страх, що я помру, підтвердженням цього була зростаюча та- хікардія». Хворий критично ставився до своєї нав’язливої ідеї, усвідом- лював її безглуздість, намагався самостійно її перебороти, але зрештою був змушений звернутися по допомогу.
Нав’язливі явища розділяються на абстрактні (індиферентні,
байдужі за своїм змістом) і образні, чуттєві.
До
1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 34