1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   34
Ім'я файлу: BitenskiyPsihiatriya.pdf
Розширення: pdf
Розмір: 1994кб.
Дата: 22.09.2022
скачати
КЛIНIЧНЕ ДОСЛIДЖЕННЯ
СОМАТИЧНОГО СТАНУ
Воно має суттєве значення для правильної дiагностики i при- значення лiкування психiчно хворому. При цьому лiкар пови- нен з’ясувати стан самопочуття хворого, його працездатність,
апетит, сон та iн. Необхiдно звертати увагу на загальний вигляд хворого, будову тiла, забарвлення шкіри та слизових покривiв.
Наявнiсть шрамiв на головi може свiдчити про перенесенi череп- но-мозкові травми. Пошкодження шкiри можуть бути результа- том нападів у хворих на епiлепсiю. Татуювання на тiлi часто оз- начають групування з асоцiальними колами, зокрема можуть бути символами причетності до злочинного свiту. Їх змiст i роз- ташування на тулубi й кiнцiвках має суттєве значення для дiагностики девiантних форм поведiнки. Наприклад, хрест озна- чає судимiсть або виклик на комiсiю у справах неповнолiтнiх;
птах із розправленими крилами, сонце з променями, розiрваний ланцюг — символи «вільного життя», непокори. В ін’єкційних наркоманiв виявляються сліди свіжих і старих ін’єкцій у вигляді
цяток — проколiв шкiри, особливо за ходом вен, гiперпiгментацiї
за ходом вен, їх склерозування. У психопатичних осiб слiди вiд порiзiв шкiри передпліч, живота можуть свiдчити про минулi демонстративнi спроби самогубства (такі множинні поверхневі
порізи, як правило, не характерні для серйозних суїцидальних спроб).

29
Загальне виснаження спостерiгається у хворих із нервовою анорексiєю, при наявностi маячних та галюцинаторних роз- ладiв, негативiзму. Надмiрна маса тіла в людини спостерiгається при порушеннi функцiї ендокринних залоз, при ранiше прове- деному лiкуваннi iнсулiном, а іноді — й при лiкуваннi нейро- лептиками.
У вiдповiдностi до правил терапевтичної клiнiки хворого слід обстежити за системами (дихальна, серцево-судинна, травна,
видiльна). У жiнок слiд звертати увагу на регулярнiсть i три- валiсть мiсячного, на особливостi передменструального перiоду.
Аномалiї генiталiй, особливо у пiдлiткiв (фiмоз, крипторхiзм та iн.) нерiдко стають «хворобливою точкою», досить часто пiдлiтки це тримають у таємницi вiд усiх.
При деяких психiчних захворюваннях у жiнок iнодi спосте- рiгається оволосiння за чоловiчим типом, рiст бороди та вусiв,
несформованість вторинних статевих ознак. У чоловiкiв можуть спостерігатися гiнекомастiя, низький зрiст, вузькi плечі, оволосін- ня за жiночим типом.
Слiд звернути увагу на стан фiзiологiчних функцiй органiзму
— сечовиділення (затримка, часте сечовиділення), стан акту дефекацiї (запори, часте випорожнення). Це може мати діагнос- тичне значення (наприклад, запори при депресивних станах, за- тримка сечі як ускладнення прийому нейролептиків тощо).
КЛІНІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ
НЕВРОЛОГІЧНОГО СТАНУ
Для психiчно хворого воно має виключно важливе значення.
Особливо багато клiнiчної iнформацiї неврологiчне обстеження дає при органiчних ураженнях центральної нервової системи внаслiдок черепно-мозкових травм, нейроінфекцiй, при пухлинах головного мозку, тяжких iнтоксикацiях тощо. У таких випадках неврологiчне обстеження дає можливiсть встановити, якi саме вiддiли нервової системи ураженi, провести диференцiювання мiж органiчними ураженнями i так званими функцiональними розла- дами центральної нервової системи.
Неврологiчне обстеження починається з перших секунд по- яви хворого в кабiнетi лiкаря. Скуті рухи, вiдсутнiсть спiвдружніх рухiв (синкiнезiй) при ходінні, хода дрiбними кроками є харак-

30
терними для синдрому паркiнсонiзму. Хода з елементами атаксiї
дає пiдставу припустити розсiяний склероз, захворювання мозоч- ка, можливiсть пухлини лобних часток. Крiм того, порушення ходіння може бути iстеричного генезу. В таких випадках симп- томатика може бути надзвичайно рiзноманiтною i не подiбною до якогось окремого виду ураження нервової системи органiчного характеру. Хворий у таких випадках робить химерні рухи нога- ми: волочить ними або, зробивши кiлька крокiв, падає на пiдлогу
(астазiя — абазiя).
У перiод бесiди з хворим слiд уважно оцiнити вираз його об- личчя, стан мови. Лiкар звертає увагу на тиху монотонну мову,
скандовану, гугняву, нечiтке вимовляння слів — дизартрiї, афа- тичнi розлади тощо.
Особлива увага надається вивченню стану черепно-мозко- вої iннервацiї. Перевiряється реакцiя зiниць на свiтло, на кон- вергенцiю та акомодацiю. Вузькi зiницi частiше бувають у лю- дей похилого вiку, при деяких органiчних ураженнях структур мозку. Широкi зiницi спостерiгаються при тяжких депресивних станах, отруєннi атропiном, кокаїном, скополамiном. Iнколи молодi красуні заради принадності протирають очi ваткою, змо- ченою в розчині атропiну, вiд чого зiницi розширюються i по- гляд стає «загадковим». Рiзний розмiр обох зiниць (анiзокорiя),
нерiвномiрнiсть їх внутрiшнiх країв спостерiгаються при сифi- лiтичному ураженнi нервової системи, при старечому слабо- умствi. Надмірна опуклiсть очних яблук, що супроводжується розширенням очних щiлин, спостерiгається при тиреотоксикозах.
Екзофтальм може бути спричинений також пухлиною орбiти,
головного мозку, паралiчем окорухових нервiв тощо.
При неврологiчному обстеженнi перевiряється симетричнiсть носо-губних складок, бічні вiдхилення язика, стан фонацiї, ков- тання, стан больової чутливостi на обличчi, наявнiсть корнеаль- них рефлексiв, рефлексiв орального автоматизму. Далi пере- вiряються сухожильні та перiостальнi рефлекси з верхнiх кiн- цiвок, захиснi пiдошовнi рефлекси, наявнiсть патологiчних рефлексiв (Бабинського, Россолiмо, Опенгейма, Гордона, Ше- фера та iн.).
Обов’язково проводиться визначення наявності ознак уражен- ня менiнгеальних оболонок головного та спинного мозку (симп- томи Кернiга, Брудзинського). Детально визначається стан усiх видiв чутливостi не тiльки на обличчi, а й на кiнцiвках, тулубі.
Визначається стан рівноваги і координацiї рухів.

31
ПАРАКЛIНIЧНI ЛАБОРАТОРНІ
ТА ІНСТРУМЕНТАЛЬНІ
МЕТОДИ ДОСЛIДЖЕННЯ
Рентгенологiчне дослiдження
Кранiографiя є найбiльш розповсюдженим методом рентге- нологiчного дослiдження черепа та головного мозку. Звичайно виконують 2 оглядових знiмки: у прямій та боковій проекціях. У
таких проекцiях досягається найкращий огляд з найменшими на- кладаннями кiсток протилежного боку. Для виявлення змiн у ту- рецькому сідлi роблять прицiльнi знiмки. Залежно вiд вiку на кранiограмах проявляються рiзнi симптоми підвищення внут- рiшньочерепного тиску. Наприклад, у пiдлiткiв спостерiгаються ознаки: розходження швiв черепа, поглиблення та збiльшення кількості пальцьових вдавлень, збiльшення порожнини та поглиб- лення турецького сiдла, остеопороз елементiв його, сплощення основи черепа. У дорослих, крiм вказаних ознак, спостерiгається поглиблення диплоетичних каналiв, судинних та синусових бо- розен.
Переломи кiсток черепа на кранiограмах проявляються у виглядi тріщин або лiнiйних переломiв, вдавлених або компре- сiйних багатоуламкових переломiв зi змiщенням чи без змiщення відламків у порожнину черепа. Рентгенологiчними ознаками трiщини є симптоми: блискавки, прозоростi, роздвоєння та крайо- вого дефекту.
Також на оглядових рентгенограмах черепа виявляються каль- цинованi пухлини, узурацiя кiсткової тканини, порушення її при пошкодженні кiстки пухлиною, патологiчне розростання кістко- вої тканини (гіперостози) тощо.
В цілому, кранiографiчне рентгенологiчне дослiдження реко- мендоване при дiагностуванні пухлин, грубих атрофiчних змiн мозку, порушень циркуляції кровi, лiквору, обмiнних та iнфекцiй- них порушень.
Нейрофiзіологічне дослiдження
Нейрофiзіологічнi методи дослiдження у психiатрiї — об’є- ктивнi засоби вивчення дiяльностi головного мозку, його ана- томо-фiзіологiчного стану. До найбiльш розповсюджених та

32
цінних у дiагностичному відношенні належать такі досліджен- ня: електроенцефалографiя, ехо-енцефалоскопiя, реоенцефало- графiя.
Електроенцефалографiя
Електроенцефалографiя (ЕЕГ) — метод реєстрацiї бiологiчної
активностi головного мозку. Електроенцефалограма складаєть- ся з хвиль рiзної частоти, амплiтуди та форми. Основними ком- понентами ЕЕГ є дельта-хвилi (частота 0,5–3,5 коливань на се- кунду — к/с), альфа-хвилi (частота 8–13 к/с) та бета-хвилi (часто- та 13 к/с).
Картина електричної активностi головного мозку здорової
людини залежить вiд її вiку. З вiком вiдмiчається прогресивне прискорення головного ритму електричної активностi, формуван- ня та стабiлiзацiя якого закiнчується у 16–18-рiчному вiцi. У до- рослих здорових людей регулярний синхронiзований альфа-ритм
(частота 9–12 к/с, амплiтуда 40–60 мкВ) у потиличнiй корi реєст- рується у 70 % випадкiв. У тiм’янiй, лобнiй та скроневих ділян- ках кори альфа-ритм виражений гiрше, нiж у потиличнiй ділянці,
а переважають бета-ритм та полiморфна активнiсть амплiтудою до 30 мкВ. Переважна виразнiсть альфа-ритму в ЕЕГ здорової
людини зберiгається до 60-рiчного вiку. При старіннi вiдмi- чаються зрушення бiоелектричної активностi мозку, уповiльнення частоти та гiперсинхронiзацiя альфа-ритму, посилення повiльної
активностi переважно дифузного характеру та iн.
Найбільш інформативними виявляються дані ЕЕГ при різних формах епілепсії, пухлинах, черепно-мозкових травмах, запаль- них процесах головного мозку.
Так, при епілепсії встановлено енцефалографічні ознаки, які
дозволяють уточнити діагноз цього захворювання (пік-хвиля,
повільні хвилі, гострі хвилі-піки), інколи навіть визначити тип нападу. У міжнападний період на ЕЕГ хворих на епілепсію, не- залежно від типу нападу, як правило, реєструється пароксиз- мальна активність різноманітного характеру, піки та гострі хви- лі, що іноді мають локальний характер та вказують на фокус епілеп- тичного розряду, комплекси «пік — хвиля» та ін.
При пухлинах великих півкуль у 70–80 % випадків на ЕЕГ ви- ражена міжпівкульова асиметрія з наявністю фокуса патологіч- ної активності у вигляді поліморфних дельта-хвиль відповідно до ділянки ураження. У неураженій півкулі мозку зміни відсутні або

33
легко виражені. Іноді пухлини головного мозку дають картину глибокої загальної дезорганізації біопотенціалів, що нерідко су- проводжується пароксизмальною активністю різного характеру.
При запальних формах захворювання головного мозку та його оболонок на ЕЕГ виявляються переважно дифузні зміни біопо- тенціалів. У віддаленому періоді після запального захворювання головного мозку та його оболонок ЕЕГ у більшості випадків (не- ускладнених) нормалізується. При хронічних формах енцефалі- ту ЕЕГ хворих, як правило, характеризується відхиленням від норми у вигляді редукції альфа-ритму, дифузної іритації кори,
ознак подразнення підкіркових структур мозку.
Ступінь виразності порушень ЕЕГ у хворих на психози та ме- жові психічні розлади корелює зі складністю психопатологічних синдромів та тяжкістю захворювання. У хворих на шизофренію спостерігається велика кількість низьковольтних швидких ЕЕГ.
Альфа-ритм виявляє значні коливання частоти та амплітуди. Ре- активність може бути знижена чи викривлена. При гострих ши- зофренічних процесах реєструються низькоамплітудні ритми.
При тривалому в’ялому перебігу хвороби — слабо виражений,
невеликої амплітуди альфа-ритм. Частота аномальних ЕЕГ при шизофренії спостерігається, за дослідженнями різних авторів, у
5–80 % випадків. При афективних порушеннях будь-які спе- цифічні зміни ЕЕГ відсутні. Дослідження ЕЕГ у хворих на невро- тичні розлади також не виявляє патогномонічних змін.
Ехо-енцефалоскопія
Ехо-енцефалоскопія (Ехо-ЕС) — метод вивчення анатомічних взаємовідносин мозкових структур без вживання контрастних речовин на основі принципу ехолокації. Найбільш широко цей метод використовують для діагностики пухлин та гематом у го- ловному мозку, а також змін, які відбуваються в результаті череп- но-мозкових травм, порушень гематоліквородинаміки. Також
Ехо-ЕС дозволяє реєструвати наявність та вираженість ліквор- ної гіпертензії, стан шлуночкової системи головного мозку.
Реоенцефалографія
Реоенцефалографія (РЕГ) — метод запису пульсуючих коли- вань електроопору судин головного мозку. Отримана інформа- ція опосередковано свідчить про зміни кровонаповнення судин- ного русла, пружно-в’язкі особливості, реактивність, еластичність

34
та тонус судин. Це об’єктивний метод додаткового дослідження порушень мозкового кровообігу при явищах органічного пошко- дження головного мозку (травматичного, запального генезу): ве- гетосудинної дистонії, мігрені, епілепсії, атеросклерозу судин го- ловного мозку та ін.
ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНО-ПСИХОЛОГIЧНI
ТА IНШI МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
Патопсихологiчне дослiдження
Патопсихологiчне дослiдження посідає особливе мiсце серед параклiнiчних методiв, бо воно безпосередньо спрямоване на ви- вчення психiчної дiяльностi людини i її особистості. Воно дає змогу шляхом застосування окремих експериментально-психологiчних методик вивчити внутрiшню структуру пiзнавальних i емоцiйно- вольових процесiв, виявити i квалiфiкувати їх порушення, встано- вити iндивiдуальнi характерологiчнi та патохарактерологiчнi особливостi особистостi.
Для клiнiчного дiагностичного процесу цi данi мають допо- міжне значення. Проте разом з анамнезом, психiчним статусом і
даними лабораторних та iнструментальних методiв дослiдження вони є основою тих чи iнших клiнiчних гiпотез. Було б помил- кою вважати, що результати експериментально-психологiчного обстеження можуть замiнити собою клiнiчне обстеження психiч- ного стану хворого.
Основна мета експериментально-психологiчного обстежен- ня полягає у такому:
1. Одержання патопсихологiчних даних про особливостi по- рушення психiчних процесiв у хворого (сприйняття, уваги,
пам’ятi, мислення, мови, iнтелекту, стану емоцiйної дiяльностi,
характеру особистостi). В деяких випадках результати дослiджень дають можливiсть вирiшити одне з найскладнiших завдань —
виявити першi ознаки порушень психiчної дiяльностi. Наприк- лад, за допомогою патохарактерологiчного дiагностичного опи- тувальника О. Є. Личка вже в пiдлiтковому вiцi можна виявити першi ознаки аномалії особистості, яка лише починає формуватись.
2. Деталiзацiя хворобливих розладiв, що спостерiгаються у психiчно хворого, з метою диференцiйної дiагностики. У такий спосіб виявляються характернi розлади мислення, емоцiйностi, во-

35
льової дiяльностi, що спостерiгаються при шизофренiї або епiлепсiї.
Це дає змогу вiдрiзнити аномалію особистості вiд простої форми шизофренiї, яка може проявлятися тільки змінами особистості. Та- кож можна виявити типовi для органiчних деменцiй розлади пам’ятi,
розумової дiяльностi, мови, практичних навичок тощо.
3. Встановлення ступеня виразності психiчного дефекту, що є
особливо важливим при вирiшеннi питань вiйськової, судової та трудової психiатричної експертизи. Залежно від глибини розумо- вого зниження виноситься експертне рiшення з приводу скоєно- го хворим правопорушення. Патопсихологiчнi дослiдження ви- значають рiвень iнтелектуальної дiяльностi призовника, який ви- рушає на службу. Від ступеня порушення iнтелектуально-мнес- тичних процесiв чи рiвня емоцiйно-вольового зниження залежить,
чи буде визнаний хворий iнвалiдом. Крiм того, даний вид обсте- ження сприяє встановленню рiвня розумової дiяльностi дитини,
i медико-педагогiчною комiсiєю вирiшується питання, де навча- тись такiй дитинi, — в масовiй школi чи у допомiжнiй для дітей
із затримкою розвитку.
4. Одержання об’єктивних даних для оцiнки ефективності лiку- вання й характеристики впливу того чи iншого психотерапевтич- ного (реабiлiтацiйного) методу на психiчнi розлади, якi спостері- гаються у хворих.
Клініко-генеалогічний метод
Сучасні принципи клінічної та профілактичної психіатрії
вказують на необхідність поряд з клінічними та параклінічни- ми методами використовувати клініко-генеалогічний метод.
Він полягає в одержанні інформації стосовно розповсюдженості
та клінічних проявів нервово-психічних й інших видів патології
серед родичів хворого.
На основі результатів клініко-генеалогічного дослідження можна встановити групу ризику розвитку психічного захворюван- ня ще в ранньому віці. В першу чергу, це стосується дітей, у яких один чи обоє батьків є психічно хворими. Наприклад, фактори ризику для шизофренії включають такі ознаки: порушення ран- нього моторного розвитку, зниження активності, моторна «не- спритність», «шизоподібна поведінка» у вигляді аутизму, емоцій- ної сплощеності, негативізму, парадоксальної збудженості. Ймо- вірність виникнення шизофренії у дітей за умови, що один з бать- ків хворий, знаходиться у межах 10–15 %.

36
Клініко-генеалогічний метод може бути корисним при дифе- ренціальній діагностиці психічного захворювання у пробанда,
особливо у так званих родинних випадках захворювання на ши- зофренію, епілепсію, олігофренію.
Діагностичні лабораторні дослідження у психіатрії входять у комплекс методів загальносоматичного (терапевтичного, невро- логічного тощо) дослідження хворого. Вони проводяться за всіма правилами, прийнятими у клінічній медицині. Однак у психіат- ричній клініці даним лабораторних досліджень приділяють особ- ливу увагу в зв’язку з тим, що при психічних захворюваннях со- матична патологія часто буває атиповою чи безсимптомною.
Крім того, у психічно хворих соматичні порушення, вплітаю- чись в існуючі психопатологічні розлади (сенестопатії, іпохонд- ричний стан та ін.), можуть залишатися непоміченими.
Значення змін, виявлених за тими чи іншими лабораторни- ми тестами, можна встановити тільки при ретельному їх по- рівнянні з соматичними проявами.

37
ЛЕКЦІЯ 2
РОЗЛАДИ ВІДЧУТТЯ, СПРИЙНЯТТЯ
ТА ЕМОЦІЙНОЇ СФЕРИ
Відчуття і сприйняття (сенсорна сфера, перцепція) є початко- вим етапом, першим ступенем пізнавальної діяльності людини —
«живим спостереженням» навколишньої дійсності. Чуттєво- сприймаюча сфера пізнання людини здатна вибирати з масиву подразників зовнішнього і внутрішнього середовища основне і
суттєве. У сукупності з уявленням, відчуття і сприйняття є осно- вою наочно-діючого та конкретно-образного мислення, джере- лом абстрактно-логічного мислення. У процесі сприйняття чітко проявляється цільова установка суб’єкта. Направленість відчуттів,
бажань, намірів залежить від того, що пізнається. Крім того, на чуттєве пізнання значною мірою впливає попередній досвід осо- би, її особистісні якості. У дітей сприйняття нерідко фіксується в яскравих чуттєвих зорових уявленнях — ейдетичних образах.
Для відчуття і сприйняття характерні такі ознаки: чуттєва жва- вість, екстрапроекція та неможливість довільної зміни відчуттів
і сприйняття. Екстрапроекція забезпечує проекцію зображення на місце, де розташований об’єкт або явище, яке сприймається. Че- рез неможливість зміни зображення сприймається таким, яким воно є в дійсності. Яскравість, швидкість та повнота сприйняття залежать від віку, статті, стану здоров’я, індивідуальних особливос- тей, спрямованості уваги людини, життєвого досвіду та тренова- ності окремих аналізаторів.
Складність структури анатомо-фізіологічної основи перцепції,
участь у ній кіркових відділів аналізаторів асоціативних міжана- лізаторних та інших відділів кори, підкіркових і стовбурових відділів головного мозку в сукупності забезпечують обробку інфор- мації, що надходить, оцінку її індивідуальної біологічної та соці- альної значущості. Недорозвинення або зниження функції будь-

38
якої ланки, а також порушення функціонального взаємозв’язку обох півкуль головного мозку відображується ступенем повно- цінності сприйняття згідно з теорією цілісного функціонування головного мозку.
Основні психологічні поняття процесу сприйняття включають відчуття, сприйняття та уявлення.
Відчуття — психічний процес відображення в свідомості лю- дини окремих властивостей предметів і явищ при безпосередній дії на органи чуття.
Сприйняття — психічний процес відображення в свідомості
людини предметів або явищ у сукупності їхніх властивостей при безпосередньому впливі їх на органи чуття.
Уявлення — це суб’єктивне зображення предметів або явищ,
при цьому безпосередньо в даний момент вони не діють на орга- ни чуття людини.
Анатомо-фізіологічними механізмами відчуттів і сприйняття
є системний характер взаємодії аналізаторів. Центральним апа- ратом зорового аналізатора є потиличні частки головного моз- ку. Первинні зони потиличної кори — це та структура, де закінчу- ються волокна, які йдуть від сітківки очей. Нейрони вторинних відділів потиличної кори не пов’язані безпосередньо з волокна- ми, які йдуть від сітківки ока. Вторинні зони потиличної кори здій- снюють синтез зорових зображень і забезпечують їхню інтегра- цію. Ураження потиличних часток головного мозку призводить до порушень процесів аналізу і синтезу зорової інформації.
Подразнення первинних відділів зорової кори спричинює появу елементарних зорових галюцинацій, відчуттів у вигляді «фотопсій»,
точок, які світяться, кольорових плям, туману, диму, полум’я.
Подразнення вторинних відділів кори потиличних часток здатне збуджувати сліди тих зорових образів, які зберігаються в довготривалій зоровій пам’яті людини, а також призводять до появи складних зорових галюцинацій (люди, тварини, складні
сцени тощо). Вони допомагають об’єднувати окремі враження в цілісні зображення. При порушеннях їх функцій виникає фено- мен невпізнавання реальних предметів та їх зображень (хворий здатний бачити окремі деталі, але не бачить цілого — зорова аг- нозія).
Слухове сприйняття забезпечується слуховим аналізатором.
Слуховий шлях починається у кортієвому органі (завитку внутріш- нього вуха). Волокна слухового аналізатора закінчуються в про- екційних зонах слухової кори обох півкуль, але переважно про-

39
тилежної. В первинній слуховій корі закінчуються волокна слу- хового аналізатора. Вторинні відділи слухової кори являють со- бою апарат, який спеціально пристосований для аналізу і синте- зу звуків мови. Електричні подразнення вторинних зон слухової
кори викликають слухові галюцинації (голоси людей, музика і
т. ін.). Локальні ураження (випадіння) вторинних відділів скро- нево-слухової кори створюють умови для розвитку слухової та мовної агнозії (сенсорна афазія, скронева афазія).
При цьому спостерігається неможливість чітко розрізняти зву- ки мови. Хворий із сенсорною афазією зберігає гострий слух на предметні звуки (шум двигуна, дзвін розбитого скла), але він не здатний розрізняти звуки мови. При масивних ураженнях скро- невої частки всі звуки сприймаються як суцільні шуми (шум лис- тя). Слово «голос» не відрізняється від «галас» або «колос». Спо- стерігається явище відчуження змісту слова — хворий не здат- ний використовувати підказку, погано володіє плавною мовою.
Самостійні висловлювання хворого набувають вигляду набору слів, одні з яких змінені за структурою, інші — замінені близьки- ми за звучанням, але неадекватними за змістом словами. Хворий не здатний чітко сприймати дефекти своєї мови і корегувати її.
Мова хворої людини перетворюється на «салат із слів». На- слідком порушень скроневої частки є «розпад письма». Письмо хворих перетворюється на серію спроб знайти потрібний звуко- літерний склад слова. Здатність читати у таких випадках пору- шується лише частково. Повна центральна глухота буває лише при двобічних ураженнях звивини Гешля.
Загальна, або шкірно-кінестетична, чутливість філогенетично
є найстарішою. Крім шкірних рецепторів (екстероцепція), існують рецептори м’язів, суглобів, сухожилків, які пов’язані з кінестетич- ною або пропріоцептивною чутливістю. В місцях з’єднання су- хожилків з м’язами знаходяться сухожилкові рецептори Гольджі,
Фаттер — Паччіні, які забезпечують суглобове відчуття, сигналі- зують про позу людини чи про її пересування. В цілому шкіра людини та опорно-м’язовий апарат являють собою величезне рецепторне поле. Це і є периферичний відділ шкірно-кінестетич- ного аналізатора. Центральним же відділом є кіркові поля поза- центральної звивини головного мозку. Чутливі розлади виника- ють при ураженні волокон на різних рівнях (рівень окремих не- рвових стовбурів, корінців, спинного мозку, довгастого мозку,
таламуса, кори головного мозку). Порушення чутливих функцій проявляються посиленням або випадінням.

40
Проявами посилення є біль, парестезії, гіперестезії, гіперпатія,
дизестезія, поліестезія, проявами випадіння — анестезія, гіпо- стезія.
Сенсорні розлади в роботі шкірно-кінестетичного аналізато- ра обумовлені ураженням вторинних відділів тім’яної кори го- ловного мозку.
1. Нижньотім’яний синдром виникає при ураженні тих діля- нок тім’яної кори, які межують із зонами представлення руки і
обличчя. Хвора людина не здатна впізнавати предмети при їх обмацуванні (астереогнозія) або не може синтезувати те, що здат- на розпізнати по частинах, — нездатність впізнавати пальці руки при заплющених очах. При розплющених очах людина здатна правильно розрізняти пальці руки.
2. Верхньотім’яний синдром виникає при ураженні території,
яка межує з тією частиною сенсорної кори шкірно-кінестетично- го аналізатора, куди надходить інформація від усіх частин тіла.
В таких випадках найчастіше виникають симптоми «порушення схеми тіла» — тобто розлади впізнавання частин тіла, їх взаємо- розташування і співвідношення.
3. При ураженні відділів тім’яної кори, які межують із поти- личними та задньоскроневими ділянками головного мозку, ви- никають оптико-просторові порушення (порушення орієнтації в оточуючому середовищі). Подразнення первинних (проекційних)
зон ділянок кори задньої центральної звивини спричинює чітко локалізовані порушення сприйняття. При подразненні вторин- них (асоціативних) ділянок позацентральної звивини або тім’я- ної ділянки виникають різні галюцинаторні розлади.
Здоровий мозок має цілу низку властивостей, які забезпечу- ють активну взаємодію із зовнішнім середовищем, адаптацію до нього та пристосування його до потреб людини. В кожній миті
сприйняття та пізнання світу бере участь увесь мозок. Так, дві
особи, які перебувають в ясній свідомості, можуть бачити в од- ному й тому ж явищі зовсім різне. Вперше це відмітив Гельвецій.
У наведеному ним прикладі при розгляданні поверхні повного місяця священик бачив в обрисах місячного ландшафту постать ченця, а юна модниця — фасон нової сукні.
Порушення відчуттів і сприйняття бувають різноманітними.
Розмежування нормальних і патологічних відчуттів і сприйнят- тя — доволі складне завдання. У повсякденному житті здорової
людини залежно від її психічного і фізіологічного стану можуть відбуватися досить суттєві зміни відчуття і сприйняття.

41
Зокрема, у здорових осіб часто бувають сновидіння у вигляді
зорових, слухових, тактильних та інших феноменів, які за своєю сут- тю наближаються до галюцинаторних явищ. Поряд із довільною
і мимовільною вибірковістю сприйняття, підвищенням чи знижен- ням його яскравості нерідко спостерігаються ілюзорні явища,
вигуки, явища вже баченого, почутого або пережитого, які не- рідко спостерігаються і при патології психіки. Епізодичність, по- одинокість та ізольованість цих явищ дозволяє, як правило, ви- ключати їх хворобливе походження, хоча все це свідчить про ос- лаблення контролюючої функції головного мозку.
Гіпестезії — зниження суб’єктивної яскравості та інтенсивності
відчуття і сприйняття, які проявляються у втраті ними чуттєвої
конкретності, яскравості аж до появи відчуженості їх. Зовнішній світ в очах хворого втрачає свою чуттєву яскравість, забарвле- ність та визначеність. Звуки стають приглушеними, нечіткими,
голос відчувається ніби десь здалеку, втрачає індивідуальні особ- ливості, нівелюється. Все оточуюче стає блідим, якимось застиг- лим та безформним. Гіпестезії входять до структури синдромів дереалізації та деперсоналізації.
Анестезія — виключення відчуттів і сприйняття за рахунок анатомічного або функціонального ушкодження аналізаторів,
починаючи з периферичного відділу аналізатора і закінчуючи його центральною частиною. При психічних порушеннях анес- тезія спостерігається при гострих психотичних станах, які су- проводжуються обманами відчуттів, емоційними порушеннями.
В таких випадках хворі завдають собі значних ушкоджень. Після видужання вони пригадують, що в період хвороби зовсім не відчу- вали болю. У міру видужання больова чутливість повністю відновлюється. Хвороблива психічна анестезія — це зниження або втрата емоційних реакцій на життєві враження.
Складні варіанти таких розладів мають психопатологічне зна- чення. Так, при ураженні кіркових відділів аналізаторів виникають агнозії — невпізнання. До них можна віднести в першу чергу зоро- ву агнозію, або «душевну сліпоту», — неможливість розпізнавати зорові образи, літери, слова; слухову агнозію, або «душевну глухо- ту», — неможливість розпізнання звуків, голосів знайомих людей,
нерозуміння слів. Тактильна агнозія — неможливість розпізнаван- ня предметів при обмацуванні. Аутотопагнозія — неможливість розпізнавання частин свого тіла. Анозогнозія — нерозпізнання своєї
хвороби навіть за наявності виражених симптомів. Аутоагнозія —
порушення розпізнавання себе, свого обличчя.

42
М. О. Гуревич вважав агнозії обманами відчуттів, за яких спо- стерігається не повне випадіння функцій, а патологічні зміни, які
призводять до спотворення чуттєвого досвіду. С. Ф. Семенов відмічав, що більша частина наявних агнозій спостерігається при ураженні правої півкулі, її тім’яної та потиличної часток.
Гіперестезія — підвищення сприйняття досі нейтральних по- дразників. Це, як правило, супроводжується підвищеною подраз- ливістю і збудливістю. Звичайне світло, звуки, запахи, дотик до тіла відчуваються хворою людиною настільки інтенсивно і гос- тро, що стає неймовірно тяжко все це переносити.
Гіперестезія органів чуття спостерігається при органічних ура- женнях головного мозку, астенічних станах без органічної невро- логічної симптоматики і в початковій стадії гострого психозу. До явищ гіперестезії можна віднести гіпералгезію та парестезії.
Гіпералгезія — підвищення больової чутливості. Зустрічаєть- ся при депресивних станах, опійно-морфійній наркоманії в стані
абстиненції, коли у хворого розпочинаються неймовірні болі,
обумовлені раніше перенесеними хворобами, які супроводжува- лися больовими синдромами.
Парестезія — відчуття повзання мурашок по шкірі. Фантом- ний біль — біль у кінцівці, відсутній внаслідок травми чи опера- тивного втручання.
Загострення сприйняття в ділянці інтеро- та пропріоцепції про- являється в більш складному патологічному феномені — сенес- топатіях (пульсації, стягуванні, печії та ін.). Це є порушенням внутрішньої чутливості. Клінічно сенестопатії виражаються у вигляді непевних, дифузних відчуттів, котрі постійно турбують всередині тіла, в ділянці голови, грудної клітки, живота, під шкірою тощо і які не мають об’єктивно встановлених причин. У
своїх скаргах хворі вказують на неприємні хворобливі відчуття всередині тіла, які важко локалізувати (на відміну від парестезій)
та неможливо описати словами. Тому хворі вимушені застосову- вати при оцінці своїх скарг «розкіш образних порівнянь», наприк- лад, все переливається, стискується, повзає, поколює і т. ін.
Існують такі види сенестопатій: серцево-судинні, центрально- неврологічні, абдомінальні, кістково-суглобові, шкірно-підшкірні.
Найчастіше зустрічаються серцево-судинні та центрально-не- врологічні сенестопатії. Їх клінічно розрізняють як елементарні
та складні (психосенсорні, галюцинаторні та маячні).
Хаос незвичних і дошкульних відчуттів викликає тривогу та підозру стосовно хвороби, яка здається невиліковною. Наявність

43
сенестопатичної симптоматики хворі з невротичними чи депре- сивними станами схильні співвідносити з порушеннями внут- рішніх органів чи з проявами соматичної хвороби. Зміст іпохон- дричних скарг у таких хворих здебільшого не набуває маячного забарвлення.
При шизофренії, на фоні розгубленості, страху й адинамії на- ростають хворобливі відчуття у різних частинах тіла, котрі час- то набувають властивостей вісцеральних галюцинацій з наступ- ною маячною інтерпретацією іпохондричного характеру.
При органічних ураженнях головного мозку сенестопатії ма- ють локальний характер, одноманітні, бідні за змістом і не ма- ють тенденції до переходу в інші стани.
Наявність і відображення в свідомості людини системних об- разів тіла, а також окремих його частин називається «схемою тіла». При порушеннях сенсорного синтезу сприйняття власно- го тіла виникає невідповідність між уявленнями про звичайну
«схему тіла» та патологічними змінами функцій. Розлади «схеми тіла» проявляються в порушеннях уявлень про розміри і форму свого тіла або окремих його частин, про розташування їх або розташування тіла в цілому.
Зорові психосенсорні розлади «метаморфопсії» — це спотво- рення сприйняття оточуючих предметів і людей при збереженні
розуміння їх призначення, суті, а також критичного ставлення до них хворого. Клінічний приклад: періодично хворий відчуває, що всі предмети довкола стають то великими, то маленькими, то пе- рекошеними, то перекрученими навколо своєї осі. Шафа, яка стоїть у кімнаті, здається викривленою, ніжки стільця — скруче- ними, а вікно чомусь має форму ромба.
Іноді в надзвичайно зміненому вигляді сприймається не тільки величина і форма предметів, а й простір навколо них. Хворій людині здається, що стіни кімнати зближуються, падають на неї
або навпаки — розходяться, підлога стає хвилеподібною і т. ін.
Метаморфопсії належать до найпростіших психосенсорних пору- шень. Виникають пароксизмально, свідомість і критична оцінка
їх зберігаються. Як правило, зустрічаються вони при органічних
(частіше інтоксикаційних та інфекційних) пошкодженнях голов- ного мозку і нерідко супроводжуються парезом чи паралічем ако- модації.
Метаморфопсії відрізняються від ілюзій адекватністю сприй- няття — хворий знає, що він бачить стілець, хоча й з кривими ніжками, а не величезного павука замість стільця, як це може бути

44
при ілюзорному сприйнятті. Від галюцинацій метаморфопсії
відрізняються тим, що в спотвореному вигляді хворий сприймає
реально існуючі речі, а не те, чого немає в даний момент.
Порушення «схеми тіла» — аутометаморфопсія — це спотво- рення форми або структури власного тіла. Аутометаморфопсії
бувають парціальними, коли зміненими сприймаються окремі
частини тіла (збільшений язик, щелепа, рука, нога), і тотальними
— коли є відчуття зміни всього тіла (збільшення, зменшення, про- порційного викривлення розмірів власного тіла). При цьому може бути порушення сприйняття окремих частин тіла в просторі —
руки можуть здаватися викривленими, голова дивиться нібито назад, внутрішні органи здаються перевернутими.
С. В. Батенкова звернула увагу на те, що розлади «схеми тіла»
з відчуттям збільшення або зменшення частин тіла, відчуттям відсутності кінцівок, порушення право-лівої орієнтації зустріча- ються переважно при локальних пошкодженнях правої півкулі
головного мозку. При органічних деструктивних психозах у клінічній картині захворювання переважають відносно прості
прояви порушення схеми тіла — метаморфопсії. Такі симптоми найчастіше спостерігаються нападоподібно, свідомість та критич- на оцінка до них у хворої людини зберігаються. При дифузних пошкодженнях головного мозку критичне ставлення до них у хво- рого втрачається.
При психозах ендогенного характеру хворі схильні вплітати такі порушення в маячення іпохондричного та нігілістичного ха- рактеру. При епілепсії частіше спостерігаються стани дереалізації
з ознаками метаморфопсії та змінами просторових і часових відношень. Як правило, вони є короткочасними, у вигляді аури або еквівалентів судомного нападу. При функціональних пору- шеннях у вигляді обсесивних станів розлади «схеми тіла» висту- пають як основні симптоми захворювання. Вони постійно при- вертають до себе увагу хворого і, незалежно від того, що крити- ка у хворої людини до них збережена, стають причиною неймо- вірних страждань.
Дереалізація (алопсихічна) — це спотворене сприйняття реаль- ної дійсності, окремих образів, явищ оточуючого світу в часі, про- сторі, за формою, величиною, забарвленням, взаємним розташу- ванням тощо. Сприйняття раніше знайомих явищ і предметів,
живих істот, просторових співвідношень починає супроводжува- тися відчуттям їхньої зміни, неприродності, нереальності та відчу- женості. Плин часу здається прискореним, або сповільненим, або

45
таким, що зовсім зупинився. Хворому важко визначити, яким чином все навкруги змінилося. Дереалізація, як правило, супро- воджується розгубленістю, здивуванням, станом тривоги і стра- ху, безсиллям. Для типових дереалізаційних розладів характер- ним є критичне ставлення, розуміння незвичності, неприродності
своїх переживань. Хвора людина прагне позбавитись такого ста- ну, подолати його. Як правило, при цьому наявне порівняння нових переживань з попереднім досвідом. Ця диспропорція між раніше набутими знаннями і новими враженнями відрізняє дереа- лізаційні розлади від ілюзій та галюцинацій. Оточуюче, незва- жаючи на відчуття зміненості, сприймається хворими адекватно
(на відміну від ілюзорного сприйняття). Нереальні сприйняття,
властиві галюцинаціям, також відсутні.
Із зростанням інтенсивності дереалізаційних розладів та афек- тивного напруження критична оцінка може порушуватися. При цьому можлива поява маячного тлумачення подій, що відбува- ються навколо. Спостерігаються переходи непсихотичних форм дереалізації у психотичні. Іноді спостерігаються явища порушен- ня орієнтації у просторі й часі.
Порушення орієнтації у просторі трапляється водночас з яви- щами дереалізації і може проявлятися відчуттям повороту ото- чуючого світу як за вертикаллю, так і за горизонталлю. Спосте- рігається синдром повороту оточуючого найчастіше при затьма- ренні свідомості. Таке може бути здебільшого в темряві або при заплющених очах. При розплющених очах (контроль зором)
відчуття повороту оточуючого зникає.
Розлади усвідомлення часу — порушення сприйняття швид- кості плину часу: годин, днів, тижнів, місяців, а також швидкості
перебігу реальних процесів. Хворі скаржаться, що не помічають плину часу — «час зупинився». Іноді такі відчуття виникають у хворих з порушенням засинання. Проспавши 8–10 год поспіль,
хворий скаржиться, що зовсім не спав.
Дереалізаційними розладами вважаються такі симптоми, як
«вже бачене», коли нова ситуація, нове оточення здаються знайо- мими, або «ніколи не баченого», коли навпаки, звична буденна обстановка і ситуація видаються цілком новими, незнайомими.
Близькі до цього переживання «вже чутого» і «ніколи не чуто- го», «вже пережитого» і «такого, що ніколи не бувало». До дереа- лізаційних розладів належать явища хибного впізнавання ото- чуючих осіб, або симптом Капгра, коли в незнайомих людях ба- чать знайомих — симптом «позитивного двійника», або коли

46
добре знайома людина сприймається як незнайома — симптом
«негативного двійника». Епізодичні дереалізаційні явища за ти- пом помилкового впізнавання можуть спостерігатися і у цілком здорових людей — коли вони втомлені, недосипають або знахо- дяться в стані перенапруження. Такі поодинокі випадки не ма- ють ніякого діагностичного значення.
До дереалізаційних розладів належить також порушення так званого «олюднення» неживих предметів. У звичайному стані
людина наділяє оточуючу природу і предмети своїми відчуття- ми, своїм настроєм: «море сміється», «ліс сумний», «стіни при- гнічені», «сад радіє», «дерева сумують». При патологічних змінах олюднення послабляється, посилюється або особливим чином змінюється. Такий стан, як правило, збігається з психічною бо- льовою анестезією. В інших випадках оточуючий світ набуває по- хмурої зловісності, магічної таємничості або, навпаки, радісної
екзальтованості.
Деперсоналізація (аутопсихічна) має різноманітні прояви. Ха- рактерним для аутопсихічної деперсоналізації вважаються відчут- тя зміни «Я — Воно», але не його втрата. Хвора людина відмічає
зміни, відчуження і втрату почуттів, розумових процесів, спогадів,
емоційних та інших переживань при збереженні критичної оцінки свого стану. До деперсоналізаційних відносять такі сприйняття:
при зоровому сприйнятті люди здаються неживими ляльками,
автоматами, своє обличчя сприймається як незнайоме, чуже. При слуховому сприйнятті власний голос відчувається і сприймаєть- ся як далекий, чужий. Голоси і мова інших людей стають при- глушеними, віддаленими, нереальними, невизначеними й незро- зумілими. Зміна дотику, смаку й нюху призводить до того, що,
обмацуючи власне тіло, людина відчуває його зміненим, чу- жим, нереальним, іноді можливі неприємні переживання зник- нення власного тіла, розчинення його в навколишньому сере- довищі.
Таким чином, відчуття зміненості може стосуватися сприйнят- тя власного тіла або оточуючого середовища. Такі зміни можуть з’явитись окремо або в комбінації одна з одною, створюючи де- персоналізаційно-дереалізаційний синдром. У виникненні депер- соналізації-дереалізації основну роль відіграють механізми відчу- ження. Природне в нормі відчуття власної належності та свобо- ди при деперсоналізації зникає. Свого часу Клерамбо розглядав деперсоналізацію-дереалізацію з точки зору психічного автома- тизму (сенсорного, моторного, ідеаторного) як втрату природно-

47
го відчуття власної належності, свободи та цілеспрямованого здійснення рухів, думок, почуттів.
Поділ деперсоналізаційних явищ на психотичні та непси- хотичні залежить від наявності у хворого здатності критично оці- нювати свій стан, свої вчинки та від його прагнення подолати ці
хворобливі переживання. Це непсихотичний рівень розладів. У
разі відсутності критики до себе та своїх вчинків, бажання пере- могти хворобливі переживання рівень розладів вважатиметься психотичним. При психотичних розладах спостерігається маяч- не тлумачення хворобливих явищ.
Н. І. Брагіна та Т. А. Доброхотова вважають, що при ураженні
правої півкулі головного мозку у праворуких спостерігається від- чуття просторової та часової невпевненості, явищ дереалізації та деперсоналізації, зокрема, симптому «вже баченого» або «ніко- ли не баченого», які при ураженні лівої півкулі не зустрічаються або зустрічаються рідко. У відчутті відчуження особистості та дереалізації беруть участь порушення сприйняття єдності та зміс- ту «Я» при ясній свідомості. Все це вказує на складність генезу та взаємозв’язок різних психічних переживань людини.
Ілюзії — розлади сприйняття, при яких реальні предмети або явища сприймаються людиною в спотвореному вигляді. Нор- мальне ілюзорне сприйняття — це спотворене сприйняття пев- ного подразника оточуючого середовища зі здатністю до корекції
цієї спотвореності. Класичним прикладом цього є ложка в склянці
води, яка здається надломленою. Р. Декарт з цього приводу ска- зав: «Моє око її надломлює, а мій розум її вирівнює». Ілюзії у здорових людей, як правило, виникають при незвичних, частіше несприятливих умовах сприйняття, а також при виражених емо- ційних напруженнях. Проте, на відміну від хворого, здорова лю- дина має достатньо можливостей для перевірки правильності
сприйняття та уточнення першого враження.
Від ілюзій необхідно відрізняти помилки суджень, невірні вис- новки. Коли людина приймає за діамант яскраво освітлений сон- цем уламок скла — це ще не ілюзія, не обман чуттєвого пізнан- ня, а помилкове судження. Обов’язкова наявність помилково сприйнятого реального об’єкта відрізняє ілюзії від галюцинацій.
За механізмами виникнення виділяють фізичні, фізіологічні та психічні ілюзії. Крім того, ілюзії ще поділяються за певними ана- лізаторами: зорові, слухові, смакові, нюхові, тактильні та ін.
Фізична ілюзія — спотворене сприйняття реально існуючого предмета або явища з повним, як правило, усвідомленням його

48
спотворення. Виникає вона внаслідок певних фізичних власти- востей предметів і речовин: зміна контурів предметів на межі двох середовищ з різними властивостями (міражі), при розміщенні од- них об’єктів певного розміру серед інших об’єктів контрастного розміру. Наприклад, два однакових за величиною кола здають- ся різними, коли одне з них оточене маленькими колами, а друге
— великими.
Фізіологічна ілюзія — спотворене сприйняття реально існую- чого об’єкта або явища внаслідок особливостей функціонування аналізаторів чи системи комплексного сприйняття. Наприклад,
дві однакові лінії з різнонаправленими кінцями здаються різни- ми за довжиною; відчуття продовження руху при зупинці ваго- на; похитування грунту під ногами після довгого перебування на кораблі тощо.
Психічні ілюзії — спотворене сприйняття реально існуючого об’єкта з неадекватним дійсності розумінням його справжньої
суті. Об’єкт, який сприймається, оцінюється недостатньо чітко або у спотвореному вигляді. Основними станами, здатними цьо- му сприяти, можуть бути емоційне напруження, емоційна установ- ка, емоційно звужена свідомість. Вирішального значення набу- вають несвідомі жахи, побоювання, очікування, які випереджа- ють події. Ілюзії, пов’язані з порушеннями психічної діяльності,
поділяють на афективні (афектогенні), вербальні та парейдолічні.
Афективні ілюзії найчастіше виникають за наявності жаху та тривожно-пригніченого настрою. В такому стані халат, який ви- сить у кутку кімнати, сприймається як бандит, що причаївся, дзвін посуду на кухні сприймається як клацання зброєю, а в шумі ву- лиці чути голос юрби, яка збирається на публічну страту.
Вербальні ілюзії характеризуються помилковим сприйняттям слів оточуючих. Замість нейтральної для хворого розмови він чує
загрози та звинувачення на свою адресу.
Парейдолічні ілюзії (парейдолії) виникають без суттєвих змін афекту на фоні зниження тонусу психічної діяльності, її пасив- ності. Часто вони є фантастичними та рухливими. Замість візе- рунків на килимі, шпалерах, в тріщинах на стіні, грі світлотіней людина сприймає казкові сюжети, фантастичні видовища, тва- рин і т. ін., які рухаються, постійно змінюються.
При ілюзіях людина чітко вказує на певний об’єкт, який є дже- релом ілюзорного сприйняття. Слід підкреслити, що ілюзії не є
абсолютною ознакою психічного захворювання. Вони зустріча- ються і у цілком здорових людей у стані втоми, емоційного на-

49
пруження чи зниження рівня бадьорості. Але це буває, як прави- ло, епізодично, короткочасно. І, що найголовніше, відразу оці- нюється людиною критично. Наявність критичної оцінки є
найбільш важливим критерієм, що відмежовує ілюзії здорової
людини від ілюзій хворого. При психічних захворюваннях ілю- зорні розлади часто повторюються, вони масивні, множинні та вплітаються в загальну психопатологічну симптоматику того чи
іншого захворювання. Вони можуть бути настільки яскравими,
що іноді їх складно відрізнити від галюцинацій, особливо від так званих функціональних галюцинацій.
Функціональні галюцинації виникають тільки при існуванні
реального зовнішнього подразника і, не зливаючись з ним, існу- ють аж до закінчення часу його дії. Функціональні галюцинації
відрізняються від справжніх галюцинацій тим, що виникають так само, як ілюзії при дії реальних подразників. На противагу ілюзі- ям відображення реального об’єкта при цих галюцинаціях не зли- вається з хворобливими уявленнями, а співіснує з ними. При цьо- му психічно хвора людина сприймає за дійсне те, що їй здається,
не в змозі з достатньою критичністю проаналізувати патологічні
розлади. Хвора людина переконливо стверджує, що поряд із сту- канням метронома вона чула ще й «голос» конкретної людини.
За механізмами розвитку функціональні галюцинації посідають проміжне положення між ілюзіями та справжніми галюцинація- ми.
Рефлекторні галюцинації виникають у межах одного з аналі- заторів (зорового, слухового, тактильного, нюхового, смакового)
при дії реального подразника на інший аналізатор.
Галюцинації належать до тяжких і складних розладів відчуттів
і сприйняття. Сучасні дослідники визначають галюцинації як по- милкові сприйняття, які виникають на хворобливій основі без ре- ального об’єкта і мають для хворої людини характер об’єктив- ної реальності.
В кожному акті сприйняття завжди беруть участь уявлення.
На думку Є. О. Попова, галюцинації — «це уявлення, які пере- живаються так, ніби це було сприйняття».
Галюцинації мають такі основні характеристики: вони не по- в’язані зі сприйняттям реально існуючих предметів або явищ (ви- нятком є функціональні галюцинації); хвора людина, яка пере- живає галюцинації, одночасно здатна сприймати адекватно ре- альну дійсність, незважаючи на те, що увага може бути поглину- та сприйняттям галюцинаторних образів. У разі, коли її увага

50
повністю переключається на сприйняття галюцинацій, хвора людина зовсім не здатна реально сприймати оточуючу дійсність.
Галюцинації — це хворобливо змінені уявлення, які інтенсив- но чуттєво забарвлені. Вони завжди сприймаються ззовні (екст- рапроекція) і пов’язані з реальною, конкретно існуючою ситуа- цією: «голос» чується через конкретну стіну, «за ось тим вікном»,
у певному кутку кімнати. Хвора людина просить порятунку, ба- чить, що на вулиці зібрався великий натовп народу, і чує «голос»:
«Злочинця до відповідальності!..». Галюцинації характеризують- ся наявністю живої тілесності, інколи сприймаються хворою лю- диною навіть яскравіше, ніж реально існуючі предмети і явища.
Критика при цьому відсутня. Хвора людина анітрохи не сумні- вається щодо реальності всього того, що вона бачить і чує.
За аналізаторами галюцинації розподіляються на зорові, слу- хові, тактильні, нюхові, смакові, вісцеральні. Відомі так звані еле- ментарні галюцинації у вигляді неоформлених слухових та зоро- вих зображень. Наприклад, сприйняття невизначених звуків,
шумів, стукоту, погукувань — це акоазми; світіння іскор, спалахів
— це фотопсії. Хворий може бачити, як перед ним зліва направо пропливають червоні кола. Родичі хворого розповідають, що
їхній брат часто піднімає телефонну слухавку і запитує: «Хто го- ворить? Кого потрібно?» При цьому ніхто, крім нього, не чує те- лефонного дзвінка. На запитання: «Для чого ти піднімаєш теле- фонну слухавку?» відповідає: «А хіба ви не чуєте, як до нас дзво- нять?»
Подібні галюцинаторні явища належать до елементарних тільки через те, що вони дуже прості за змістом. Водночас їх зна- чення як психопатологічного симптому аж ніяк не просте. Їхня поява пов’язана з патологічними змінами певних ділянок голов- ного мозку. Факт появи елементарних галюцинацій у хворої лю- дини повинен насторожити лікаря, бо в такому випадку можна прогаяти час розвитку органічного захворювання головного моз- ку (пухлини, запального процесу потиличної та скроневої лока- лізації). Решта галюцинацій більш складна за клінічними проява- ми і розвитком.
Зорові галюцинації за складністю можуть бути поодинокими
і множинними, нерухомими і рухомими, кольоровими і чорно- білими, сценоподібними і фрагментарними. Вони можуть мати вигляд такий самий, який має предмет, або бути спотвореними
(метаморфоптичні галюцинації), або мати величезні розміри (мак- роптичні), або зменшені розміри (мікроптичні).

51
Слухові галюцинації ще більш різноманітні. По відношенню до особистості вони можуть проявлятися як коментар з різним підтек- стом (нейтральними, загрозливими, засуджуючими, схвальними);
наказовими (імперативними); пророчими (апокаліптичними).
Слухові галюцинації у вигляді монологу, діалогу, які, як пра- вило, стосуються хворого, його життя, думок, вчинків, свідчать про наявність психічного захворювання. Вони можуть бути як при-
ємними для хворого, такими, що заспокоюють, підтримують і,
навпаки, такими, що засуджують, погрожують вбивством, катор- гою та ін. Слід зауважити, що останні зустрічаються набагато час- тіше.
Проекція галюцинацій може бути різною. Зорові обмани сприй- няття можуть виникати то спереду, то збоку, то ззаду, поза по- лем зору (екстракампінні галюцинації), слухові — здаються зовсім близькими або «голоси» чуються десь зовсім далеко.
Нюхові галюцинації найчастіше являють собою обманне сприйняття неприємних запахів. Хвора людина відчуває запах гнилого м’яса, диму, смороду та ін. Рідше зустрічаються нюхові
галюцинації з відчуттям приємного запаху (запах квітів, одеко- лону). Нерідко хворі з нюховими галюцинаціями відмовляються від їжі, бо впевнені, що їх годують «гнилим м’ясом», в їжу підси- пають отруйні речовини.
Поява нюхових галюцинацій повинна насторожити лікаря, бо часто свідчить про початок органічного захворювання головно- го мозку або шизофренії.
Вісцеральні (внутрішніх органів) та галюцинації загального чуття спостерігаються в різних органах та частинах тіла і набу- вають відтінку предметності. Наприклад, хворий повідомляє, що
«в серце вбито клин», «в сечовому міхурі повзають комахи». Такі
відчуття вкрай неприємні. Галюцинації загального відчуття про- являються як стягування, переміщення, жар, холод усередині моз- ку. Від сенестопатій вони відрізняються тим, що сенестопатії ма- ють дифузні, нечітко локалізовані внутрішньотілесні відчуття.
Якщо галюцинації загального чуття досить часто зустрічаються при шизофренії, то сенестопатії настільки ж часто зустрічаються при розладах інфекційного та соматичного походження. Основ- на відмінність сенестопатій від галюцинацій загального чуття полягає в тому, що сенестопатії елементарніші за змістом, при них відсутнє відчуття предметності. Вважають, що їх виникнен- ня пов’язане з підвищеною збудливістю рецепторів внутрішніх органів. Це, в свою чергу, збігається з різними змінами вегета-

52
тивних відділів нервової системи. На відміну від сенестопатій,
тілесні й вісцеральні галюцинації, як правило, мають незвичайні
характеристики: «в животі сидить жаба».
Галюцинації часто виникають у вечірній та вранішній час,
коли хвора людина знаходиться у так званому просонному стані;
галюцинації, що виникають перед засинанням, називаються гіпногогічними, при пробудженні — гіпнопомпічними.
Переважання того чи іншого виду галюцинацій, їхній харак- тер, гострота розвитку, взаємозв’язок їх між собою та ілюзіями мають діагностичне значення. Так, зорові, слухові, тактильні га- люцинації та ілюзії, які швидко розвиваються, частіше властиві
гострому інтоксикаційному або інфекційному психозу. Перева- жання нюхових, слухових або тактильних галюцинацій найбільш характерне для затяжних психозів — шизофренії, алкогольного галюцинозу.
Галюциноз — це стан, при якому хвора людина переживає
значні й стійкі, найчастіше вербальні галюцинації.
Вербальний галюциноз (гострий, хронічний) належить до до- сить частих клінічних проявів як гострих психотичних станів (ал- когольний галюциноз), так і до хронічних психічних захворю- вань. Він характеризується слуховими галюцинаціями у вигляді
монологу чи діалогу, коментуванням минулих вчинків чи тих, що сталися в даний час, прямих або опосередкованих вимог. Хвора людина повністю орієнтується в оточуючому середовищі та влас- ній особі. Вона постійно чує велику кількість голосів, веде з ними розмову, не може відрізнити їх від реальних. Чоловічі та жіночі
голоси наказують хворому не підкорятися лікареві, не відповіда- ти на його запитання. Затьмарення свідомості не спостерігаєть- ся, можлива часткова критика. При гострому галюцинозі усвідом- лення оточуючого може порушитися, критика буде відсутньою,
спостерігатиметься страх, маячні ідеї переслідування.
Характер і зміст вербальних галюцинацій тісно пов’язані з емоційним станом людини: при гарному настрої «голоси» доб- розичливі, дружні, приємні на слух, при поганому настрої — во- рожі, загрозливі, можуть насміхатися з хворого.
При зворотному розвитку галюцинозу спочатку галюцинації
стають менш різноманітними, потім втрачається їхня чуттєва за- барвленість, екстрапроекція та певна їх локалізація. Їх чують тільки в тому разі, коли навколо тихо. Слід відмітити суттєву особливість, властиву для усіх галюцинозів. Незалежно від того,
до якого аналізатора (зорового, слухового) належать галюцина-

53
ції, вони розвиваються без ознак зміненої свідомості і їм влас- тиві усі якості реально існуючого об’єкта чи предмета.
Псевдогалюцинації детально описані В. Х. Кандинським. Він підкреслював, що псевдогалюцинації — це вельми живі й чуттєві
яскраві образи. Вони відрізняються від галюцинацій тим, що ма- ють своєрідну суб’єктивну реальність. Якщо при галюцинаціях одночасно сприймається і реальна оточуюча обстановка, і галю- цинаторний образ, з нею пов’язаний, то при псевдогалюцинаці- ях хворий сприймає галюцинаторний образ поза оточуючою дійсністю (за межами лікарняної палати бачить якийсь образ, хоч сам знаходиться в лікарняній палаті, чує «голос» десь за межами своєї кімнати, хоча усвідомлює, що знаходиться у своїй кімнаті).
Псевдогалюцинації відрізняються від галюцинацій недостат- ньою стійкістю, об’ємністю і чуттєвістю образу, відсутністю вла- стивостей об’єктивності, тілесності, екстрапроекції. Супроводжу- ються відчуттям суб’єктивності образу, який сприймається, на- сильництвом (психічний автоматизм).
Псевдогалюцинації найбільше нагадують уявлення — помил- кові яскраві спогади. Критичне ставлення до них, як правило,
відсутнє. Проте хвора людина, яка переживає псевдогалюцинації,
відрізняє псевдогалюцинаторні образи від реальних. Для неї ти- пове відчуття «їх підробленості, штучності, їх насильництва», що пов’язано з відносно малою їх залежністю від мислення і волі,
спонтанністю виникнення та відсутністю відчуття внутрішньої
активності. Образ людина бачить, як правило, «внутрішнім оком», чує «внутрішнім вухом», тобто переважає внутрішня про- екція обманів сприйняття. Хвора людина постійно бачить «десь всередині голови» сцени з її минулого життя.
Клінічна практика вказує на те, що розлади сприйняття відрізняються великою різноманітністю. Виділяють такі невро- логічні види галюцинацій: педункулярний галюциноз Лерміта,
гіпногогічні галюцинації Шарля Бонне. Серед тактильних галю- цинацій — дерматозойні галюцинації Екбома і ротоглоткові —
Сегла.
Педункулярні галюцинації Лерміта виникають при локальних пошкодженнях ніжок мозку, мезенцефальної ділянки (мезенце- фальний галюциноз). Це, як правило, яскраві, кольорові, рухомі
калейдоскопічні зорові галюцинації, які виникають ввечері та при засинанні, при заплющених очах, у темній кімнаті. Хвора люди- на, як правило, спокійно і критично до них ставиться, спостерігає
їх, при цьому перебуває в стані спокою, критика до того, що пере-

54
живається, збережена. Іноді до них можуть приєднуватися слу- хові та зорові галюцинації.
Близько до них стоять гіпногогічні галюцинації, які виника- ють при переході від бадьорості до сну, при заплющених очах.
Вони частіше мають панорамний характер, подібно до нічних кошмарів. Хвора людина бачить перекривлені обличчя, чудо- виськ, дивні рослини.
Галюцинації Шарля Бонне — зорові галюцинації споглядального типу. Хворі бачать різноманітні ландшафти, динамічні образи тва- рин та ін. Ці галюцинації виникають у людей похилого віку за на- явності судинної та сенільної (старечої) патології. При цьому харак- терним у галюцинаціях є те, що в них відображуються переживан- ня хворого, наприклад, у хворого маленька внучка захворіла на кір,
і він (дідусь) бачить її здоровою. При цьому можливе збереження критики у хворої людини до своїх переживань, немає маячного тлу- мачення того, що бачиться у галюцинаторних образах.
Дерматозойні галюцинації Екбома — відчуття наявності на шкірі або під нею паразитів. Наприклад, у разі наявності у хво- рого екзематозного ураження шкіри він відчуває, що саме в цьо- му місці під шкірою повзають паразити.
Ротоглоткові галюцинації Сегла — відчуття стороннього тіла
(ниток, волосся) в роті, горлі. Такі галюцинації можуть з’явля- тися раптово чи поступово на фоні формально збереженої орієн- тації в місці та часі, але можуть бути і на фоні зміненої свідомості,
становлячи частину психопатологічного синдрому сплутаної сві- домості — делірію, онейроїду, аменції, сутінкової свідомості. Син- дром гострої галюцинаторної сплутаності характеризується на- явністю складного психопатологічного комплексу.
Необхідно відмітити, що розлади сприйняття значно частіше спостерігаються не ізольовано, а у поєднанні з хворобливо зміне- ним тлумаченням оточуючої дійсності та своїх відчуттів. Тобто вони пов’язані з порушенням мислення і є складовою частиною галюцинаторно-маячних психопатологічних синдромів (параноїд- ного, парафренного та синдрому Кандинського — Клерамбо).
Досить часто галюцинації з’являються при різних інтоксикаці- ях, в першу чергу при алкогольній. При алкогольному делірії (білій гарячці) хворий переживає зорові, слухові, тактильні галюцинації.
Зорові галюцинації відрізняються надзвичайною чуттєвою жваві- стю, рухливістю, множинністю. Характерними є «зоогалюцинації»
— дрібні комахи, павуки, чортики. Крім того, хворий не орієн- тується в просторі, часі, а в своїй особі — орієнтується.

55
Галюцинації при інфекційних захворюваннях відрізняються тим, що вони менше пов’язані за змістом з буденними заняттями хворого. При цьому переважають зорові галюцинації, особливо у структурі синдрому галюцинаторної сплутаності.
Особливою чуттєвою яскравістю відрізняються галюцинації
при епілепсії. Вони можуть з’являтись як передвісники нападу.
Це найчастіше зорові, яскраві та емоційно насичені галюцинації
страхітливого характеру, рідше — релігійно-містичного змісту.
Досить характерні обмани сприйняття при шизофренії (зорові,
слухові та ін.), особливо з наявністю при цьому різноманітних порушень мислення (галюцинаторно-маячні синдроми).
При істерії галюцинації поверхові та динамічні, часто у вигляді
гіпногогічних галюцинацій. За змістом близькі до візуалізації
уявлень і переживань хворого, рідше — страхітливого чи релі- гійного характеру (при істеричних сутінкових станах свідомості
— т. зв. особливі стани свідомості).
До провокуючих факторів і таких, що визначають появу та
існування галюцинаторних переживань, належить сенсорна (чут- тєва) депривація, або «сенсорний вакуум», який супроводжуєть- ся тривожними побоюваннями чи очікуванням загрози. Сучас- ними нейрофізіологами встановлено, що нормальне функціону- вання головного мозку може забезпечуватися тільки нормальним
(достатнім) надходженням інформації. При так званому інфор- маційному «недовантаженні» або «перевантаженні» можуть ви- никати різноманітні галюцинаторні явища.
Послідовники нейропсихологічного напрямку в психіатрії опи- сують особливості галюцинацій залежно від того, які ділянки го- ловного мозку ушкоджені. Зокрема, Н. Н. Брагіна і Т. А. Добро- хотова виявили, що нюхові та зорові галюцинації, які спостері- гаються при різних ураженнях правої півкулі головного мозку, є
нечіткими, не мають просторово-часової конкретності, відобра- жуються в темне поле зору заплющених очей. Їх бачать «внут- рішнім оком». При ураженнях лівої півкулі переважають вер- бальні слухові галюцинації, а зорові галюцинації мають конкрет- ну просторово-часову орієнтацію та екстрапроекцію.
Досвід застосування психотропних ліків показав неоднакову ефективність їх дії при клінічно однорідних галюцинаціях, що свідчить про складність патологічних механізмів, які лежать в основі порушень сприйняття.
Серед різноманітних порушень чуттєвого пізнання (порушен- ня відчуттів, сприйняття, уявлень) у дітей та підлітків найважли-

56
вішими є сенестопатії, ілюзії, галюцинації та псевдогалюцинації,
яким притаманні вікові особливості. Ця своєрідність пов’язана
із загальними закономірностями пізнавальної діяльності у дітей.
З одного боку, це вікова незрілість і незавершеність пізнаваль- них процесів, а з іншого — недостатня сформованість, нестійкість та мінливість психічних порушень.
Сенестопатії в молодшому шкільному віці, як правило, спостері- гаються разом з іпохондричними переживаннями і набувають ви- гляду сенесто-іпохондричних станів. Сенестопатії починають супро- воджуватися тлумаченнями: «в голові щось переливається, мов ріди- на», «в грудях щось коле, мов голкою» і т. ін. Відмічається хвороб- лива фіксація уваги на стані здоров’я й тілесних відчуттях із над- цінними й нав’язливими ідеями щодо якогось захворювання. Заз- вичай переважають неприємні відчуття в голові та грудній клітці.
При шизофренії сенестопатії мають спотворений характер і
набувають незвичного тлумачення: «серце впало в шлунок»,
«стегна розпухають», «статевий орган висихає» та ін., а також часто супроводжуються маячними іпохондричними ідеями. Не- рідко вони пов’язані з ділянкою геніталій.
При органічних захворюваннях головного мозку сенестопатії
бувають досить чуттєво яскравими та забарвленими. Найчасті- ше це спостерігається при нейросифілісі та нейроревматизмі. При резидуально-органічних психічних розладах внаслідок перенесе- них черепно-мозкових травм та нейроінфекцій сенестопатії на- бувають алгічного та гіперпатичного забарвлення.
При психогенних захворюваннях сенестопатії малояскраві,
нестійкі, часто змінюються у своїх проявах.
Ілюзії в дитячому віці зустрічаються значно частіше, ніж у до- рослих. У дітей молодшого віку, як правило, переважають зорові
ілюзії з елементами патологічного образного фантазування. Лам- па за вікном вночі бачиться дитині як «страшний птах з вогня- ним оком, що хоче залетіти до кімнати». Такі ілюзії містять у собі
переживання загрози з елементами хворобливо посиленої уяви.
Слухові ілюзії (наприклад, шум дощу чується як звуки кроків,
що наближуються до дитини) спостерігаються в більш старшо- му дитячому віці та у підлітків. Так само часто можуть зустріча- тись і помилкові тлумачення, пов’язані з сильними емоційними переживаннями. Тактильні та нюхові ілюзії зустрічаються у дітей
і підлітків значно рідше.
При інфекційних та інтоксикаційних психозах зустрічаються найбільш складні та різноманітні ілюзії. В таких випадках, як

57
правило, переважають яскраві зорові ілюзії, в тому числі й па- рейдолії — малюнок шпалер, розташування хмар сприймається як зображення різних дивовижних сцен, які змінюють одна одну.
Такі ілюзії досить часто бувають складовими частинами делірій- ної сплутаності свідомості. Окремі зорові й тактильні ілюзії мо- жуть виникати на висоті лихоманки.
При шизофренії ілюзії бувають фантастичними, незвичайни- ми (абажур — «птах без голови»). Вони часто супроводжуються маячним тлумаченням.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   34

скачати

© Усі права захищені
написати до нас