Синдром деперсоналізації-дереалізації
Провідним у даному синдромі є безпосереднє відчуття влас- ної психічної зміненості, яка відбиває якісні розлади самосвідо- мості, або «Я-порушення», переживання цілісності, активності та
ідентичності «Я» й протиставляння себе зовнішньому світові.
Власні психічні процеси втрачають природний, безпосередній ха- рактер і неначе стають чужими. Як правило, такі розлади вира- жені здебільшого в одній із сфер, у відповідності до цього йдеться про аутопсихічні чи алопсихічні порушення. При цьому відок- ремлення, відчуження своїх думок, дій та вчинків ще немає.
165
Власні психічні процеси, відчуття власного тіла чи зовнішні
об’єкти й оточення здаються якісно зміненими, віддаленими або такими, що діють автоматично, нібито нереально. Хворі пере- живають свої відчуття, думки, потяги зміненими і, разом з тим,
сприймають себе нібито збоку. Досить часто хворі скаржаться на відчуття власної роздвоєності. Типовою є наявність інтроспек- тивного зміщення та надмірної рефлексії. Переживаються такі
стани досить тяжко. Доволі часто деперсоналізація перегукуєть- ся з явищами дереалізації. Розлади свідомості, які випливають з явищ деперсоналізації, зміни власного «Я» і зовнішнього світу,
супроводжуються відчуттям відірваності від навколишнього се- редовища. В таких випадках хворі скаржаться, що світ вони ста- ли сприймати інакше, все здається бідним, нежиттєвим, штучним,
нереальним, нібито уві сні. Збереження в таких феноменах дос- татньо критичного до них ставлення відмежовує цей синдром від маячних синдромів подібного змісту. При цьому є відчуття усві- домлення хворобливості того, що відбувається, зміни своєї со- матопсихічної цілісності. Побоювання глибокого психічного роз- ладу найчастіше змушує хворого зберігати все в таємниці, не роз- криватись. Хворобливі відчуття розпливчасті, непевні, здебільшо- го концентруються в голові, приглушуються загальним відчут- тям власної зміненості. Розповіді про самопочуття, як правило,
з багатьма подробицями, багатослівні, супроводжуються аналі- зом тих розладів, що турбують хворого. Якщо описані пережи- вання набувають нав’язливого стану і супроводжуються фобіч- ними пароксизмами, такий стан слід кваліфікувати як обсесив- но-фобічний.
Даний синдром у чистому вигляді спостерігається рідко. Пе- реважно цей симптомокомплекс входить до структури інших син- дромів, наприклад, депресивних, обсесивних та інших синдромів
із затьмаренням свідомості (наприклад, при епілептичній аурі).
Синдром патологічних страхів у дітей
Цим визначенням охоплюється психопатологічно неоднорід- на група. Це стани безпідставного страху, що виникають пе- реважно вночі, особливо перед тим, як людина має прокинути- ся. Страх супроводжується збудженням, криком, плачем, мімі- кою жаху, вегетативними реакціями. Зміст нічних страхів мало диференційований. Короткочасні страхи можуть змінюватися на більш тривалі зі збереженням страху протягом дня. З появою
166
індивідуальної розсудливої переробки реальних подій прита- манні немовлятам інстинктивні страхи різких звуків, втрати опо- ри тощо замінюються страхами темної пори доби, самотності,
покинутості. Патологічні страхи у дітей характеризуються знач- ною неадекватністю і можуть проявлятися лякливістю та побо- юваннями знайомих предметів, оточуючих людей (побоюван- ня якого-небудь одного предмета, наприклад, комах, хутра тощо).
Від подібних станів слід відрізняти, з одного боку, страхи, які
мають тривалий характер і найчастіше проявляються страхом смерті та іпохондричними побоюваннями, а, з іншого боку, —
страхи, що гостро виникають та супроводжуються зоровими і еле- ментарними слуховими галюцинаціями, збудженням та порушен- ням сну, які мають багато спільного з резидуальними маячними станами дорослих.
Синдром тиків і рухових нав’язливостей у дітей
Тики характеризуються нерегулярним відновленням мимовіль- них і безцільних рухів в окремому м’язі чи функціональній групі
м’язів (посилене кліпання, шморгання носом, сопіння, посмику- вання плечима, головою і т. ін.). Частина мимовільних рухів на- буває вигляду більш складних мімічних чи рухових актів, які су- проводжуються переживанням їх відчуженості. У таких випадках вони кваліфікуються як нав’язливості, котрі хворі на деякий час можуть загальмувати зусиллям волі. Проте досить швидко хворі
відчувають потребу знову їх здійснювати (пригладжувати волос- ся, обсмикувати одяг та ін.). Елементарні рухові автоматизми,
тики і власне рухові нав’язливості супроводжуються суттєвими розладами м’язового відчуття, які внаслідок своєї непевності, не- визначеності з великими труднощами описуються пацієнтами за допомогою образів і порівнянь як щось таке, що заважає і дош- куляє.
Психопатологічну картину даного синдрому доповнюють за- тушовані дистимічні явища, а інколи — рудиментарні ідеї сто- сунків сенситивного типу, зміст яких пов’язаний з усвідомленням своєї неповноцінності порівняно з однолітками. Інколи на грунті
первинних сумнівів, побоювань, фобій розвиваються вторинні
нав’язливі рухи, які мають характер символічного захисту (ру- хові, поведінкові ритуали), що свідчить про прогресування за- хворювання.
167
Афективні синдроми
Депресивний синдром
Це варіант депресивних станів з глибоким пригніченням ос- новних компонентів тріади: афективного, ідеаторного та рухо- вого. Хворі пригнічені, скорботні, малорухомі, на обличчі зас- тиглий вираз смутку. На вигляд такі хворі похнюплені, голова,
плечі опущені, часто вони майже згорблені. Мова їх уповільне- на, скаржаться на пригнічений настрій, зникнення здатності
швидко думати, відзначаються уповільненість та бідність думок або їх відсутність, зниження пам’яті. Пригніченість, особливо значна в ранішній час, супроводжується тяжким болісним відчут- тям у грудях, значно рідше в епігастральній ділянці, в голові чи
іншій частині тіла. Таким чином, депресія набуває ознак віталь- ності. Власне тіло здається важким або, навпаки, — таким, що не відчувається, ніби взагалі воно відсутнє. При цьому, як пра- вило, спостерігаються затримка випорожнення, порушення сну,
втрата апетиту, зниження потенції, лібідо.
Оточуючий світ нерідко сприймається таким, ніби він зблід,
звуки, запахи, кольори стали приглушеними, смак притупився або й зовсім зник. Хворі самопринижуючим чином оцінюють свою особистість і здібності, применшуючи все позитивне і запе- речуючи все добре. Ведуть мову про відчуття провини, вислов- люють необґрунтовані ідеї провини (первинні ідеї провини). Інко- ли вони карають себе за дійсні, але малозначні негарні вчинки.
Постійно звинувачують себе в бездіяльності. Особливо часто зви- нувачують себе в тому, що утруднюють життя своїм близьким і
навіть усім оточуючим. Вважають все це своєю тяжкою прови- ною (вторинні ідеї провини). Майбутнє бачиться в чорних кольо- рах, хворі вважають, що все буде погано, не буде вже радості,
життя не матиме сенсу. Хворі не бачать перспективи життя. Тен- денції до самогубства проявляються по-різному: від загальних висловлювань про недоцільність життя до серйозних спроб.
Синдром тривожної депресії
Даний тип депресії характеризується переважанням тривоги й ажитації. Моторна загальмованість відсутня. Пригнічення на- строю відступає на другий план, інколи хворі взагалі не скаржать- ся на пригнічений настрій. На першому ж плані — тривога, час-
168
то безпідставна, напружене очікування катастрофи. Хворі не в змозі всидіти на місці, в легких випадках вони просто ходять з кутка в куток, у більш тяжких — метушаться по палаті, рвуть на собі волосся та одяг, інколи прагнуть розбити головою стіну, ха- паються за оточуючих, молять про допомогу або про те, щоб їх вбили. На висоті розладів може виникнути стан меланхолічного раптусу. В тяжких випадках рухи і висловлювання хворих ста- ють стереотипними: хворі хитаються на ліжку, заламують руки,
повторюють одні й ті самі вигуки (явище тривожної вербігерації).
Досить частими є спроби самогубства, котрі іноді відбуваються майже на очах медичного персоналу. Хворі не приховують своїх суїцидальних намірів. На відміну від депресивно-параноїдного синдрому, для даного стану не характерний розвиток чуттєвого маячення депресивного змісту і маячення інтерметаморфози.
Якщо останній виражений достатньо, то синдром слід кваліфі- кувати як депресивно-параноїдний.
Маніакальний синдром
Найголовнішими ознаками маніакального синдрому є значне піднесення настрою, психомоторне збудження та прискорення перебігу асоціативних процесів. Хворі надзвичайно активні, легко збудливі, дуже багато всього планують, у них спостерігається підвищена діяльність, але вона поєднана з високим рівнем відво- лікання на інші зовнішні подразники. Дуже часто хворі переоці- нюють свої можливості, здібності, дані своєї особистості. З по- гіршенням стану хворих їх діяльність втрачає свою цілеспрямо- ваність, стає невпорядкованою, зростає рухове збудження, поси- люється розсіяність уваги. При посиленні маніакального стану зростає збудження. При цьому у відповідь на будь-яке зауважен- ня та заборону хворі стають вкрай дратівливими, часто гнівають- ся (гнівлива манія). При поглибленні злостиво-дратівливого афек- ту та значному посиленні психомоторного збудження йдеться про нестямну манію. При особливому прискоренні асоціативно-іде- аторних процесів та високій нестійкості уваги йдеться про ма- нію із скаканням ідей. При надзвичайно високій мінливості ува- ги хворі стають нездатними довго утримувати враження від навко- лишнього, їхні судження стають хаотичними, мова стає відповід- но розірваною (сплутана манія).
У деяких випадках маніакальних станів рухова активність пе- реважає над інтелектуальною (непродуктивна манія). Коли афект
169
підвищеного настрою набуває форми виключного захоплення,
екзальтації чи екстазу, то, відповідно, збудження набуває форми екзальтованої манії. Сюди ж належать і маніакальні стани з сеніль- ноподібними рисами, які часто спостерігають у хворих віком 70 ро- ків і більше. В такому стані, завдяки ейфорично-придуркуватій поведінці, хворі нагадують дементних, але «деменція» зникає
після зникнення хворобливого афективного стану. Манія у лю- дей похилого віку може перебігати зі сплутаністю, затьмаренням свідомості, мовними порушеннями (відсутність зв’язку в мові).
Такі розлади спостерігаються на висоті нападу та супроводжу- ються наступною амнезією.
Афективно-маячні синдроми
Депресивно-параноїдний синдром
Належить до складних синдромів, де поряд з афективними розладами, які переплітаються з тривогою й ажитацією, наявне також маячення, структура та фабула якого має депресивний характер з ідеями звинувачення та осудження. Хворі постійно перебувають у стані тривоги. «Чують», як всі навколо їх осуджу- ють, проклинають, готують для них страшну страту. Безпосеред- ня орієнтація в навколишньому змінена маячним змістом (на- приклад, хворий, який знаходиться в психіатричній лікарні, пе- реконаний, що він перебуває у в’язниці, замаскованій під лікар- ню, чи в судовому закладі з наглядачами, які видають себе за ме- дичний персонал). Смислове сприйняття оточуючого розладна- не, хоча клінічних ознак затьмарення свідомості в цілому немає.
Суттєвим проявом даного синдрому є маячення інтерметамор- фози (інсценування), яке переплітається з вербальними ілюзіями,
помилковим впізнанням.
Синдром депресивної парафренії
При даному стані маячення вини та покарання, загибелі та заперечення набуває характеру глобальності, фантастичності,
досягаючи ступеня мегаломанічного нігілістичного маячення.
Характерними є тотальні розлади самосвідомості, переживання перетворення в осіб, які уособлюють світове зло, в тварин, у не- живу матерію, наприклад, у камінь. Хворі переконані, що їхня провина та гріховність безмежно великі, через них гине весь світ,
іноді переживання набувають абсурдного характеру. Хворі ствер-
170
джують, що світ загинув, його вже немає, немає і їх самих (влас- не нігілістичний варіант синдрому Котара), або що їх тіло стало порожнім, внутрішні органи зігнили або стали закам’янілими
(іпохондричний варіант синдрому Котара). При деяких варіан- тах синдрому хворі стверджують, що вони духовно не гинуть, а,
навпаки, — залишаються у вічному безсмерті та приречені на не- скінченні муки.
Маніакально-параноїдний синдром
В даному стані хворі при чіткому підвищенні настрою ніби по- новому розуміють все те, що діється навколо них. Все навкруги осяяне чимось святковим, урочистим. Хворі переконані, що вони здійснюють якісь значні вчинки, докорінно змінюють зовнішній світ у кращий бік. Вони відчувають себе надзвичайно таланови- тими, здібними, щасливими. Відповідно до цього їх мова стає пате- тичною, багатозначною, вони декламують, співають. У хворих значно виражене психомоторне збудження, в діяльності зникає
певна цілеспрямованість. Можливі псевдогалюцинаторні вер- бальні напливи з уявленням гіпнотичного впливу на оточуючих.
При цьому виникають різноманітні помилкові впізнавання — все весь час змінюється, розігрується, як при інсценуванні. Іноді хворі
при цьому переживають епізоди прозріння, прояснення.
Синдром маніакальної парафренії
Даний стан характеризується переважанням у клінічній кар- тині фантастично-параноїдних розладів, які перебігають на фоні
піднесеного настрою з явищами ідеаторного психічного автома- тизму з нестійкими вербальними псевдогалюцинаціями, які, як правило, важко виявити. Маячення може бути різним за своїм змістом — фантастичні ідеї величі, винахідництва, реформатор- ства, знатного роду та ін. Маячення завжди відрізняється гострим чуттєвим характером, не має тенденції до систематизації та завж- ди переплітається з вираженими афективними розладами. Фан- тастичність маячення та мінливість його фабули у міру розвитку синдрому наростають, маячення починає супроводжуватися по- милковим впізнаванням, ілюзіями, набуває антагоністичного змісту (боротьба навколо двох партій, боротьба між божествен- ним і демонічним впливом та ін.). Хворі вважають себе міфічни- ми й історичними героями, розвідниками, багатими, святими. Ха- рактерними для цього стану є переживання щастя, екстазу, яск-
171
раві, образні, афективно забарвлені ознаки психічного автоматиз- му. Інколи спостерігається переважання конфабуляторних явищ.
Маячні синдроми
Паранояльний синдром
Для даного стану характерним є відрив від реальності, чітка тематичність маячення, систематизація та його детальне обгрун- тування і значно менший ступінь виразності афективних розладів.
Поряд з основною фабулою (ревнощі, винахідництво) спостері- гаються ідеї переслідування, котрі можуть переважати в струк- турі синдрому. У деяких хворих маячна система формується по- ступово, в інших може виникнути за типом раптово виникаючих думок чи прояснення, котрі далі систематизуються, корегуються та переробляються. В плані маячної системи хворими інтерпре- туються вчинки, слова оточуючих людей, дрібні незначні події
(маячне тлумачення). Цим же визначається поведінка хворого та його взаємостосунки з іншими людьми. Поряд з цим виявляєть- ся в’язкість, деталізація думки. Такий стан здебільшого супрово- джується монотонним напруженням афекту на хворобливому пункті. В процесі патологічної творчості маячення поступово по- ширюється. Домагаючись справедливого вирішення питання, хворі
поступово включають до переліку своїх ворогів все нових і нових людей. Вони пишуть численні скарги та заяви, акуратно реєстру- ють свою кореспонденцію, ведуть багатотомні щоденники.
У міру розвитку хвороби зміни та розширення тематики ма- ячення проявляються у дедалі більш безглуздих і неправдоподіб- них ідеях, хоча маячення завжди зберігає свій обмежений сис- тематизований тлумачний характер. Хворі, які раніше вживали тільки заходів обережності, стають тепер на шлях активної бо- ротьби з переслідувачами. Така активність має тлумачний, ідей- ний, а не тривожно-панічний характер. З розвитком синдрому наростає і аутизація хворих, котрі часто живуть окремо від сім’ї,
втрачають працездатність, стають все більш конфліктними, пе- рестають цікавитись усім, що не входить до кола їх маячних уяв- лень. Зростає резонерство, дивакуватість, та врешті-решт маяч- на система розпливається, змінюється її зміст, втрачається акту- альність.
Паранояльний синдром, який виникає в пізньому віці, харак- теризується меншою «досконалістю» та систематизованістю ма-
172
ячних ідей, а також більшою конкретністю фабули (маячення малого розмаху). Персекуторне маячення проявляється в ідеях отруєння, супроводжується ілюзіями смаку та запахів, спостері- гається також маячна інтерпретація різноманітних соматичних розладів.
Параноїдний синдром
Цей синдром виражається уривчастими, несистематизовани- ми ідеями, різними за тематикою (маячення стосунку, пересліду- вання, впливу тощо). Хворобливі висловлювання спостерігають- ся разом із галюцинаторними переживаннями. До складу син- дрому часто включаються ознаки розумового автоматизму, які
супроводжуються псевдогалюцинаціями, насильницьким мислен- ням (ментизм). При цьому, як правило, переважають слухові га- люцинації. Хворі «чують» чоловічі, жіночі, дитячі голоси, голо- си знайомих та незнайомих людей, шуми, свисти, крики, плачі,
які передаються з допомогою різноманітної апаратури. При цьо- му можуть також зустрічатися прояви деперсоналізації.
Наявність параноїдного синдрому свідчить про велику про- гредієнтність процесу порівняно із захворюваннями, що супро- воджуються паранояльними порушеннями.
Параноїдний синдром входить до клінічної картини шизо- френії, епілептичних психозів, психічних розладів у результаті
вживання алкоголю, наркотичних речовин, психічних порушень внаслідок тяжкого стресу та ін.
Парафренний синдром
Цей синдром проявляється маячними ідеями величі, які часто мають фантастичний характер, а також тематично пов’язаним з ним маяченням переслідування, впливу, з відповідними змінами з боку емоційної сфери. Може спостерігатися симптом двійника,
помилкового впізнавання (симптом Капгра). Продукуючи маячні
ідеї, хворі розповідають про свою велич, вживаючи при цьому фантастичні порівняння: вони вважають себе володарями Все- світу, головнокомандуючими всіх армій світу, впевнені, що во- лодіють величезною силою, спритністю (заявляють, зокрема, що можуть підняти однією рукою пароплав, перескочити через Чорне море). В маячні висловлювання хворі включають безліч осіб та фантастичних явищ. Минуле життя переглядають, виходячи зі
своїх хворобливих уявлень. Настрій у них дуже часто підвищений.