1.2 Зміст функціонування виховуюючого колективу за В.О.Сухомлинським
Питання виховної ролі колективу завжди носило дискусійний характер, але в сучасних умовах демократизації, ринкової економіки, відкритої конкуренції, воно стало ще більш актуальним. Тому сьогодні зріс інтерес до робіт В.О. Сухомлинського щодо колективу, так як він розглядав найбільш поширені колективи в наш час: школи та класу. Такий підхід В.О.Сухомлинського обумовлювався його роботою в школі. І тому цікавим є його ставлення як до загальношкільного колективу, так і до первинного - класу.
Отже, в структурі колективу педагог виділяв колектив школи та класу.
Так, під колективом класу педагог розумів «складну взаємодію різноманітних інтересів і захоплень, взаємну «заразливість», обмін духовними надбаннями і знаннями, тобто все те, що і створює «інтелектуальний фон», підвищує загальний рівень розвитку дітей, викликає спільне прагнення більше дізнатися, краще вчитися і тим допомагає дітям в їх головній праці - навчанні.
Виключно важливе значення має думка педагога про необхідність виховання в учнів почуття поваги до інших, вміння співпереживати й співчувати товаришеві. «Як це важливо навчити маленьких дітей по очах, і за рухами, по розмові помічати в оточуючих горе і радість, смуток і тривогу, хвилювання і збентеження, — писав В.О.Сухомлинський. — Якщо не проводити цієї роботи, людина може вирости бездушним чурбаном. Зберіть тридцять таких чурбанів, і перед вами буде «коллектив», але який? Це буде сліпа, бездушна сила, яка готова нещадно розтоптати людину. Тупа байдужість, безсердечність, емоційна товстошкірість – це дуже сприятливий ґрунт для лицемірства, демагогії» [17, с. 631].
За В.О.Сухомлинським, умовою гармонійного розвитку особистості є перебування у різноманітних колективах. Педагог вважав, що виховна сила колективу розкривається лише тоді, коли член колективу бере участь у декількох об'єднаннях. Без різноманітності колективів, до яких належить особистість, неможлива активність вихованців. Якщо життя вихованця замикається в межах одного первинного колективу, він «видихається».
Що ж до існування загальношкільного колективу, то тут думка В.О.Сухомлинського є неоднозначною. Педагог піддавав сумніву можливість його створенння в умовах звичайної школи, незважаючи на те, що А. С. Макаренко надавав такому колективу величезного значення, вважаючи, що тільки за допомогою нього можна розбудити могутню силу громадської думки як регулюючого і дисциплінуючого виховного фактора. Василь Олександрович стояв на позиції, що такий колектив можна створити в умовах комуни чи дитячого будинку. Аналізуючи власний досвід він писав: «Багато років я намагався створити цей самий загальношкільних колектив. І чим більше прагнув до цього, тим яскравіше виступала тенденція - колектив заради колективу, діяльність в ім'я того, щоб були керівництво, підпорядкування, взаємозалежність. Рівень розвитку наймолодших і найстарших, їхні інтереси, запити - все це настільки різне, що чесно зізнатися, висновок про існування їх загальношкільного колективу, що б я не робив, з'явився б великою натяжкою. Вдалося, скажімо, домогтися, що старші виховують молодших (комсомольці - вожаті піонерських загонів, керівники гуртків). У деяких випадках, коли дружба хлопців проникнута сердечністю, душевністю, таке шефство тільки радує. Але вся біда в тому, що найчастіше ніяких духовних, емоційних зв'язків, міцних і тривалих між старшими та молодшими не виникає. І я не насмілюся заявити, що у свідомості учнів молодших класів вдалося таким шляхом утвердити думку, що вони - члени загальношкільного колективу» [15, с. 13].
Складність створення загальношкільного виховуючого колективу, на думку педагога, полягає в тому, що «шкільний колектив – складна духовна, трудова, організаційна спільність особистостей, які стоять на різних ступенях ідейного, інтелектуального, морального, естетичного, громадського розвитку, при цьому кожна особистість завжди перебуває у внутрішньому русі» [22, с. 139].
Проте педагог приходить до висновку, що такий колектив можна створити за єдиної умови, коли життя старших і молодших учнів одухотворене «моральним багатством, інтелектуальною багатогранністю, життєвою мудрістю, комуністичною переконаністю керівника школи-директора» [18, с. 126]. При цьому, Василь Олександрович наголошував, «щоб керувати колективом і давати правильний напрямок його діяльності, керівник школи і всі вихователі зобов'язані добре знати психічні, духовні, інтелектуальні особливості кожної дитини» [18, с. 126].
Відповідно кожного педагога, вважав В.О.Сухомлинський, повинні хвилювати наступні питання: Як добитися того, щоб колектив був визначальною, провідною виховною силою? В чому полягає зміст колективної діяльності? Як найдоцільніше побудувати організаційні й духовні взаємовідносини в колективі? Як забезпечити єдність ідейної і організаційної основ шкільного колективу? Як добитися того, щоб десятикласника і першокласника, які є членами шкільного колективу, об'єднували спільні інтереси?
У праці «Павлиська середня школа» педагог описую систему заходів, що проводилися в закладі з метою формування виховуючого шкільного колективу. Це свято першого та останнього дзвоника, щорічні зустрічі з випускниками минулих років, свято матері, свято дівчат, свято пісні, свято квітів, свято птахів, тиждень саду, день першого снопа, свято першого хліба, літня косовиця та інші.
Шкільний колектив у Павлиській середній школі жив багатим, духовно різноманітним життям, коли інтелектуальна й навчально-пізнавальна діяльність органічно поєднувалася з громадськими, ідейними, етико-естетичними стосунками між дорослими і підлітками. Таким чином школа ставала центром громадської активності, середовищем естетичного побуту, виразником гуманістичної ідеології. Педагог був переконаний, що в такому середовищі відбувалося взаємне збагачення кожного члена колективу, поступальний рух саморозвитку кожної особистості.
До шкільного колективу В.О.Сухомлинський включав не лише учнів, а й педагогічний персонал. Педагог розумів, що учнівський і педагогічний колектив – окремі об'єднання, які живуть своїм життям, кожний з них має свої закономірності становлення і розвитку. Проте, на думку Василя Олександровича, між ними не можна провести якоїсь різкої грані, вони не відокремлені один від одного якоюсь стіною, вони в своїй єдності становлять шкільний колектив, разом з тим вони й не зливаються в єдине ціле.
На думку педагога, саме завдяки спілкуванню в колективі між дітьми (учнями) та дорослими (вчителями) перші набувають цінного життєвого досвіду, у них формується система моральних цінностей. Цей досвід передбачає «багатоманітність, спільність та різноманітність інтересів вихователів, вихованців, загальне задоволення духовних потреб, взаємне збагачення і передачу ціннісних орієнтацій» [18, с. 143]. Це, за В.О.Сухомлинським, − головна риса шкільного колективу.
Педагог розглядав шкільний колектив як вищу, найскладнішу форму колективістських взаємовідносин. На його думку, - це школа громадянськості, в якій формуються якості активного громадянина, образно кажучи, це те «гніздо, з якого молодий птах вилітає у самостійний політ».
Спираючись на свій тривалий педагогічний досвід роботи в Павлиській середній школі Кіровоградської області, педагог теоретично обґрунтував принципи виховання шкільного колективу. Їх він розглядав як наукові засади, якими слід керуватися в практичній діяльності. Отож основою виховання шкільного колективу, наголошував директор школи, є такі принципи:
Ідейність. У цілях колективу повинні відбиватися всенародні інтереси. Ця єдність – першоджерело й найважливіший стимул формування стійких ідейних переконань колективу й кожної особистості.
Єдність ідейної та організаційної основ шкільного колективу. Це спільна діяльність учнівських і учительських організацій, передача життєвого досвіду і духовних надбань представниками старшого покоління поколінню молодшому.
Керівна роль педагога. Колектив як виховна сила існує постільки, поскільки є спрямовуюча мудрість старших товаришів, керівника школи, які одухотворюють колектив моральним багатством, інтелектуальною багатогранністю, життєвою мудрістю, добре знають кожну дитину.
Багатство відносин між учнями і педагогами, між учнями, між педагогами. В школі дитина не тільки вчиться, наголошував педагог, у школі вона живе. Школа мусить, як магніт, притягувати учнів своїм цікавим, змістовним життям. Тільки за цієї умови й навчання може притягувати, як магніт. Там, де вихователі забувають цю істину, навчання стає для школяра важким тягарем. Там, де воно виступає частиною багатогранного життя - бажане й захоплююче. Колектив живе багатим, повноцінним духовним життям тоді, коли в ньому є ідейні, громадські, інтелектуальні, трудові, естетичні відносини. Це означає, що сфера спілкування людини з людиною повинна включати багатогранність інтересів особистості.
Яскраво виражена громадянська сфера духовного життя вихованців і вихователів. Учитель і учні повинні зустрічатися не тільки в класі: школяр за партою (він добуває знання, відповідає на запитання вчителя, одержує оцінки), педагог – за вчительським столом (він дає знання, ставить запитання учневі, виставляє оцінки). Якщо є тільки ця сфера відносин, то шкільного колективу як виховної сили не може бути. Учитель і учень мають діяти разом і як двоє громадян – лише за цієї умови вони можуть бути в повному розумінні вихователем і вихованцем. Шкільне життя має бути таким, щоб у ньому завжди діяла система відповідальності людини за людину, відповідальності людини перед суспільством. Людина - колектив - суспільство - ось та система взаємовідносин, завдяки якій колектив стає силою, що виховує активного громадянина.
Самодіяльність, творчість, ініціатива як особливі грані виявлення різноманітних відносин між членами колективу. В.О.Сухомлинський застерігає: самодіяльність – не стихія. Без цілеспрямованого й ідейного, педагогічного, батьківського керівництва в колективі справжня самодіяльність неможлива. Тільки за умови, що кожен член колективу є активним учасником процесу виховання, можливі справжні самодіяльність, творчість, ініціатива
Постійне примноження духовних багатств, особливо ідейних та інтелектуальних. Повнокровне, різноманітне інтелектуальне життя шкільного колективу – важлива ділянка виховної роботи. Від того, що думають вихованці, які інтереси їх хвилюють, як утверджується й розвивається потреба в знаннях, яке місце в житті колективу посідають відносини, засновані на інтелектуальному спілкуванні, залежить дух шкільного життя, виховна сила колективу.
Гармонія високих, благородних інтересів, потреб і бажань. Виховна сила шкільного колективу великою мірою залежить від того, які інтереси й духовні потреби виховують у школярів і чи гармонують вони з бажаннями, особливо підлітків і юнаків-старшокласників. Гармонія у вихованні колективу досягається лише за тих умов, коли бажання людини виростають і утверджуються на ґрунті високоморальних, розумових інтересів і потреб. Якщо в колективі панує розважальна спрямованість, духовне життя підлітків, особливо юнаків і юнок, стає убогим, обмеженим.
Створення і дбайливе збереження традицій, передача їх від покоління до покоління як духовного надбання.Традиції, на думку Василя Олександровича, можна порівняти із скарбничкою, куди кожне покоління кладе свою маленьку коштовність. З маленьких крихіток складаються великі скарби. Велике мистецтво й майстерність, гаряче серце й холодна мудрість потрібні для того, щоб ці скарби не розтринькувати, а вміло використовувати в духовному житті наступних поколінь, дбаючи про збагачення скарбнички новими коштовностями.
Ідейне, інтелектуальне, естетичне багатство взаємовідносин між шкільним колективом та іншими колективами суспільства.Важливим чинником виховання є згуртованість людей в колектив на основі єдності мети, праці, діяльності. У шкільного колективу мусить бути духовно багатий ідейний однодумець – колектив трудівників, які беруть безпосередню участь у створенні матеріальних і духовних цінностей суспільства, трудівників, для яких праця в ім'я суспільного блага є змістом їхнього життя.
Емоційне багатство колективного життя. У практичній роботі колектив школи повинен добиватися того, щоб завдяки багатству життя колективу кожний його член переживав найвищу людську радість – радість творення для людей, постійного нагромадження внутрішніх духовних багатств, радість усвідомлення, що тебе шанують і поважають люди.
Сувора дисципліна і відповідальність особистості за свою працю, поведінку.Однією з граней педагогічної майстерності є вміння створити в колективі такі взаємовідносини, щоб кожна людина дорожила честю колективу, розуміла й відчувала, що таке – «можна», «не можна», «треба». Василь Сухомлинський зазначав, що дуже важливо створити такі трудові, товариські, творчі обставини в колективі, за яких би людина ставила вимоги сама перед собою, відчувала відповідальність перед суспільством і на цій основі розуміла відповідальність перед власним сумлінням.
Такими принципами керувався педагогічний колектив Павлиської школи у вихованні шкільного колективу за життя Василя Сухомлинського.
Отже, в шкільному колективі, наголошував педагог, формально об’єднані люди різного віку, з різним життєвим і моральним досвідом, різними потребами, інтересами, здібностями, захопленнями. І немає якихось універсальних засобів, що їх можна було б вважати єдиними, дієвими за всіх умов і обставин засобами, з допомогою якого можна було цих людей об'єднати в єдиний дружній згуртований колектив. На думку Василя Олександровича, підвалинами створення такого колективу є піклування людини про людину, відповідальність людини за людину, відповідальність людини перед колективом, суспільством.
РОЗДІЛ 2. ТЕХНОЛОГІЯ ВИХОВАННЯ ОСОБИСТОСТІ В УЧНІВСЬКОМУ КОЛЕКТИВІ ЗА В.О.СУХОМЛИНСЬКИМ 2.1 В.О. Сухомлинський про шляхи створення виховуючого колективу
Розвиток В.О.Сухомлинським теорії і практики виховання особистості в колективі має цілісний характер і охоплює найважливіші елементи цієї системи. Педагог на теоретичному рівні визначив головні ознаки колективу як гуманістичної спільності, умови сприятливого впливу учнівського колективу на особистість, розкрив роль первинного та загальношкільного колективів у навчально-виховному процесі. Великого значення надавав педагог і проблемі створення учнівського виховуюючого колективу. Так, емпіричним шляхом йому вдалося розширити знання про соціально-психологічні засади шляхів формування учнівського колективу за рахунок духовного компоненту.
Педагог розглядав методику створення колективу з певних позицій. Проаналізуємо їх.
На думку педагога, кожна людина має свої духовні потреби та інтереси, і немає універсального колективу, який забезпечив би умови для їх задоволення, тому позитивним є те, що духовне життя кожного вихованця проходить у кількох колективах, зокрема і в школі, і за місцем проживання.
Колектив створюється поступово, і, як вважав В.О.Сухомлинський, є наївним твердження про те, що головне, на чому тримається колектив, – вимогливість і система організаційних залежностей. Педагог наголошував, що в кожному класі, починаючи з 4-го, повинні призначатися помічники вчителя – для обліку виконання домашніх завдань, відповідальний за господарство класу, обліковець суспільно корисної праці, відповідальний за здоров`я (проведення учнями ранкової гігієнічної гімнастики тощо) та інші. Проте, на його думку, було б помилковим думати, що достатньо обрати керівників, розподілити між ним обов`язки і вважати, що учнівський колектив сформовано. Колектив, за В.О.Сухомлинським, будується на основі спільності кількох наріжних каменів, а саме: ідейної, інтелектуальної, емоційної та організаційної спільності. Тому педагог не радив поспішати зі створенням тієї чи іншої організаційної структури – керівництва і підкорення.
Важливим положенням праць В.О.Сухомлинського є питання громадської думки колективу. Педагог у розгляді умов, за яких колектив успішно виконує функцію вихователя особистості, наголошував, що неприпустимо перед колективом виставляти всі слабкості дитини, адже це призведе до того, що учень буде боятися колективу. Педагог вважав, що в кожного є сильні і слабкі сторони, сердечні рани і виразки в духовному житті, і дуже неприємно, коли про них говорять на людях. Особливо це стосується важких підлітків. «Виставляти на огляд колективу, – писав він, – дуже складна справа, яка вимагає великого такту, чуйності, високої культури» [19, с.428]. Впливати на особистість за допомогою колективу в таких випадках потрібно тонко і непомітно, щоб особистість бачила сама себе.
Педагог розглядав колектив не як щось абстрактне і безлике, а як сукупність особистостей, які мають взаємний вплив одна на одну, перебуваючи на різних рівнях морального і розумового розвитку, і кожна, будучи неповторною, впливає на інших, що сприяє самовихованню. Отже, Василь Олександрович виходив з того, що «колектив – це не якась маса, а насамперед, духовна організація життя, шлях до якої дуже складний: від індивідуального внеску кожного вихованця – до спільного «багатства», від нього до впливу на індивідуальне духовне багатство – і знову до збільшення особистого внеску в спільний фонд. Там, де немає виховання духовної єдності, ніякими хитромудрими організаційними залежностями, ніяким підпорядкуванням і керівництвом неможливо позбавитися вбогості виховання» [19, с.420].
Вагомою у педагогічній спадщині В.О.Сухомлинського є й думка про багатство і різноманітність відносин у колективі. У роботі «Сто порад вчителеві» він підкреслював, що вимога колективу до особистості одночасно повинна бути і турботою, і захистом. Педагог значну увагу приділяв тому, щоб члени колективу проявляли співчуття, милосердя, радість у стосунках.
Василь Олександрович вважав, що виховання дитячого колективу – це, за своєю сутністю, пошуки радості праці для вихованців.
Так склалося, що в закладах, якими керував Антон Семенович, колективна праця здебільшого була продуктивною, причому заснованою на принципах самоврядування: забезпечення колонії продуктами, вирощування зернових, робота на заводі та ін. Вона й була покладена в основу організації колективу. У школі В.О.Сухомлинського основною працею дітей було навчання. За своєю сутністю воно має індивідуальний характер. Зробити навчання колективною працею дуже важко. Тож Василь Олександрович переніс акцент колективної взаємодії на духовне життя класу, школи, що досягається складним поєднанням різноманітних інтересів і захоплень, обміном духовними надбаннями. «Я вважаю, що багате ідейно повноцінне людське спілкування можливе в колективі тільки тоді, коли в роки отроцтва людина замислюється над питаннями: В чому сенс життя? Для чого живу на світі? У чому суть добра і зла?» [19, с.428]. Щоб вихованці в колективі порушили саме ці питання, розкрили свою душу, неприпустимі «заорганізованість», «запланованість», інакше кажучи, формалізм, штучність, намагання влізти в душу дитини, спонукати її до того, щоб вона на людях відкрила те, що їй дороге й рідне.
В.О.Сухомлинський стояв на тій позиції, що там, де немає емоційної самооцінки, виникає пореба в екстрених, «надзвичайних», репресивних засобах впливу, а де моральна дисципліна ґрунтується на страхові, там немає ні колективу, ні справжньої сили волі, ні самодисципліни. «Страх – це мотузка, якими зв’язують не тільки волю, але й мислення дитини» [19, с.400].
Отож аналіз педагогічних праць і досвіду В.О.Сухомлинського дозволяє визначити теоретичні і практичні аспекти розробки ним головних шляхів створення виховуючого колективу.
Це, передусім, спільна діяльність, праця, які збагачені духовними й моральними ідеалами. Виховний результат, на думку педагога, залежить від участі дітей в організації трудових справ, від злиття праці і духовного життя вихованців, від того, ким вони себе відчувають — пасивними виконавцями чи активними діячами.
Як важливий шлях створення колективу В.О.Сухомлинський виділяв забезпечення добродійних відносин між дитячою спільністю і оточуючим світом. З одного боку, мова йде про колективну працю на благо людей, творення добра учнями іншим. А з другого — йдеться про спрямування громади, до якої належить школа, на творення добрих справ для дітей. Складний шлях формування колективу в його розумінні можна визначити так: взаємозв’язок розкриття сутності колективізму, стимулювання спільних емоцій і співпереживань, благородних вчинків. Фактично в цьому положенні концентруються кілька важливих шляхів створення виховуюючого колективу, але відповідно до того, як вирішує це питання В.О.Сухомлинський, їх відірвати один від одного неможливо.
Важливим шляхом становлення колективу педагог вважав також збагачення відносин між учнями на засадах гуманізму. Для нього найважливішим був їх духовний зміст. У зв’язку з цим він писав: «Дійсне виховання колективу і виховання в дусі колективізму... полягає в умінні створити, утвердити між вихованцями такі взаємовідносини, за якими кожний член колективу черпав би у своїх товаришів духовні багатства, віддавав би свої багатства іншим...» [18, с.123].
Не менш вагомим для створення виховуючого колективу є, за В.О.Сухомлинським, індивідуальний педагогічний вплив на учнів з метою зміцнення їх стосунків з колективом. Згуртування дитячого колективу, на думку педагога, залежить від уміння вчителя допомагати особистості усвідомити свої індивідуальні нахили та виявити їх в практичній діяльності, збагатити колектив своїми ідеями, знаннями, справами, бути корисним для нього.
Як і А.С.Макаренко, В.О.Сухомлинський вважав особливо продуктивним шляхом створення колективу — розвиток традицій, пов’язуючи їх згуртовуючу роль з розвитком духовного життя колективу та особистою участю в них кожного учня.
В.О.Сухомлинський формування колективу радив починати з індивідуальної роботи, тобто йти від особистості до колективу: «...виховання колективу – це тонка, філігранна робота вихователя з кожною особистістю, ласкавий, людяний доторк до кожного серця, і тонка підготовка кожної особистості до життя в колективі» [18, с.128].
На основі праць В.О.Сухомолинського ми розробили пам’ятку «Умови, за яких колектив успішно виконує свою функцію вихователя особистості», яка містить 13 практичних порад, врахування яких допоможу вчителю-класному керівнику в згуртуванні учнівського колективу (Додаток А ).
Отже, В.О.Сухомлинський зробив важливий внесок у розробку шляхів створення високоорганізованої, моральної, духовно багатої дитячої спільноти. Він позбив цю проблему авторитарних нашарувань, допоміг педагогам глибше бачити складний процес розвитку колективу і гармонійно, коректно його спрямовувати.
1 2 3