Ім'я файлу: Основи_лікувально_фізичної_культури.pdf
Розширення: pdf
Розмір: 831кб.
Дата: 20.09.2021
скачати

14
У заняття необхідно включати елементи гри з м'ячем, вправи із завданням на увагу, на координацію, рівновагу, дихальні вправи.
Сприятливо впливають на хворого організовані прогулянки, деякі види легких не стомлюючих спортивних вправ (ходьба на лижах, дозоване купання, плавання).
2.2 ЛІКУВАЛЬНА ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА ПРИ ЗАХВОРЮВАННЯХ
СЕРЦЕВО-СУДИННОЇ СИСТЕМИ
Серцево-судинна система виконує дуже важливу роль у діяльності всього організму, доставляючи всім органам необхідні живильні речовини й регулюючи, отже, загальний обмін речовин.
Кров перебуває в безперервному русі, що здійснюється спільною функцією серця й посудин. Кількість крові, що викидає за певний відрізок часу шлуночками серця в судинну систему, залежить, з одного боку, від кількості крові, що притікає, у праве передсердя, а з іншого боку - від кількості викидає крови, що, при скороченнях шлуночків серця. У стані спокою організму кожен шлуночок при скороченні викидає від 50 до 60 мол крові
(ударний обсяг серця).
При фізичних вправах ударний обсяг серця підвищується.
При м'язовій роботі в кровообігу беруть велику участь периферичні кровоносні посудини (артеріальні й венозні). Відня не мають здатність активно змінювати свій просвіт, рух крові в них залежить від функції м'язів.
При фізичному навантаженні м'яза, скорочуючись, сприяють просуванню крові по венах, у результаті чого полегшується робота серця. У працюючих м'язах відкривається й розширюється велика кількість найтонших посудин

15
(капілярів) і їхня ємність стає в багато разів більше, ніж у тих же м'язах у стані спокою.
Під час м'язової роботи кількість циркулюючої крові значно зростає, що викликає поліпшення обміну речовин, тобто прискорюється доставка тканинам кисню й живильних речовин і швидше виводяться з організму продукти розпаду.
2.4 ЛІКУВАЛЬНА ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА ПРИ ЗАХВОРЮВАННЯХ
ОРГАНІВ ТРАВЛЕННЯ
Лікувальна фізична культура при виразковій хворобі шлунка й дванадцятипалої кишки. Виразкова хвороба шлунка й дванадцятипалої кишки розглядається як прояв захворювання всього організму, а не тільки як місцева поразка його. Одна з основних причин виразкової хвороби - порушення діяльності вищих відділів центральної нервової системи, що регулюють роботу органів травлення. Тому при виборі вправ для страждаючою цією хворобою основна увага приділяється рухам, що роблять вплив на весь організм, посилення окислювально-відновних процесів позитивно впливає на загоєння виразки. У гострому періоді захворювання фізичні вправи не проводяться. Не слід проводити вправ з більшою статичною напругою м'язів живота, виконання яких пов'язане з підвищенням внутрішньочеревного тиску. При проведенні вправ максимально приділяють увагу розвитку діафрагмального (черевного) подиху, коли черевна стінка під час вдиху випинається, а під час видиху втягується. При черевному подиху періодично те збільшується, то зменшується тиск черевного преса на шлунок, кишечник і печінку, завдяки чому зменшується застій крові й лімфи й створюються більше сприятливі умови для роботи органів черевної порожнини. Лікувальна гімнастика при атонії шлунка й кишечнику.
Атонією шлунка називається зниження тонусу (напруги) його м'язів.
Причинами цього явища можуть бути загальна слабість після важких захворювань, пригноблене психічний стан і значна перевтома.
Атонія кишечнику часто супроводжується 4так називаним звичним запором.
Поряд із загально зміцнювальними вправами при лікуванні названих захворювань використають рухи з навантаженням на черевний прес.
Зразковий комплекс гімнастичних вправ для м'язів черевного преса
Вихідне положення коштуючи:

16 1. Піднімання на носки. Руки в сторони, присідання (глибоке) з обхватом колін руками.
2. Ноги поставити нарізно на ширину плечей. Швидко нахилитися вперед і торкнутися підлоги кінцями пальців рук, не згинаючи колін, торкнутися підлоги всією долонею.
3. Нахили тулуба в сторони (уліво й вправо) з ковзанням рук уздовж тіла.
4. Вправа "дроворуб". Ноги поставити нарізно, пальці рук сплести, злегка прогнутися, піднявши руки нагору. Ривком нахилитися вперед - униз, руки махом опустити вниз, проносячи їх між ніг.
5. Ноги поставити нарізно. Повороти тулуба вліво й вправо поперемінно.
Нахили тулуба вперед, руки розведені в сторони.
Вихідне положення сидячи:
1. Руки розвести в сторони, обхопивши обома руками коліно, притягти стегно до грудей, зробити кілька пружних рухів. Повторити та ж вправа з обхватом обох колін.
2. Сидячи, з опорою рук за, підняти ноги під кутом 45°, вправа "ножиці".
Робити махові рухи ніг - праву над лівої, ліву над правої, ті ж махові рухи ногами робити вниз, нагору.
3. Сидячи на краю стільця (ослона), закріпити ступні, руки на поясі.
Повільно опускати тулуб назад, ускладнювати вправа можна різними вихідними положеннями рук (до плечей, нагору, за голову).
4. Сидячи на підлозі, розвести ноги нарізно, нахиляти тулуб до правої й лівої ноги поперемінно, стосуючись кінцями пальців рук ноги протилежної сторони.
5. Сидячи на підлозі обхопити обома руками ногу поперемінно прав і ліву, зробити кілька пружних рухів, притягши стегно до грудей.
Вихідне положення, лежачи на спині:
1. Повільно згинати ноги, притягаючи стегна до живота;
2. Не відриваючи ніг від підлоги сісти, руки витягнуті уздовж тіла.
Та ж вправа ускладнювати іншим вихідним положенням рук (за голову, до плечей, нагору).

17 3. Вправа "велосипедист". Зігнуті ноги підняти й робити ними руху, як би обертаючи педаль.
4. Руки витягнути уздовж тіла, підняти обидві ноги й опускати їх поперемінно вправо й уліво до повного торкання п'ятами підлоги.
5. Піднімати повільно витягнуті ноги до утворення прямого кута з тулубом.
Всі зазначені вправи можна ускладнювати різними вихідними положеннями рук, ніг, положенням тіла. Можна також використати різні предмети (м'яч, ціпок, гумовий джгут, гантелі й т.п. ). При виконанні вправ необхідно стежити за подихом, чергувати їх з паузами відпочинку.
Виконуючи ці вправи, необхідно часто міняти вихідні положення - коштуючи, сидячи, лежачи, рачки .
Зі спортивних занять найбільше допомагають підсилити моторну діяльність шлунка й кишечнику ходьба на лижах і веслування.
Лікувальна фізична культура при опущенні шлунка. Нормальна напруга м'язів передньої стінки живота сприяє збереженню правильного положення органів черевної порожнини. Якщо напруга цих м'язів слабшає, то шлунок і кишечник можуть зміщатися вниз (ентероптоз). Це створює несприятливі умови для роботи органів черевної порожнини, веде до відчуття повноти й тиску в підложечній області, викликає приступи болів при підйомі ваг (болю зникають у положенні хворого лежачи). Ентероптоз часто веде до запору.
Лікувальна фізична культура є найбільш ефективним засобом лікування.
Необхідно мати у виді, що при опущенні внутрішніх органів не можна виконувати вправи з більшою напругою. Не слід призначати вправи в бігу, стрибках і взагалі руху, що викликають струс органів черевної порожнини.
При слабості черевних стінок вправи для м'язів живота треба виконувати переважно лежачи, рухи повинні бути ритмічні, виконуватися в спокійному темпі.
Деяким хворим лікар радить на час занять надягати спеціальний бандаж.
Однак у міру зміцнення м'язів тулуба через кілька місяців занять треба припинити користування бандажем, домагаючись заміни його природним "м'язовим корсетом". Для утворення такого "корсета" необхідно систематично 2-3 рази в день робити спеціальні вправи для м'язів живота, часто міняючи при цьому вихідні положення (див. вправи для черевного преса).

18
На додаток до гімнастики рекомендуються прогулянки, найближчий туризм й особливий плавання.
Лікувальна фізична культура при геморої. Гемороєм називається розширення вен нижнього відділу прямої кишки. Причина захворювання - застій крові в черевній порожнині в результаті сидячого способу життя, хронічного запору, надмірної тучності. Іноді набряклі венозні вузли випадають й можуть ущемлятися. Деякі хворі зазнають труднощів при ходьбі. При лікуванні геморою корисні вправи, що прискорюють кровообіг і сприяють відволікання крові з області малого таза. Таку дію роблять вправи нижніх кінцівок з більшим розмахом руху, дихальні вправи, що збільшують обсяг рухів діафрагми) і виконання вправ на носках.
Бажано переважно використати вихідні положення із зімкнутими ногами.
Особливо корисно робити руху лежачи на спині й коштуючи рачки тому, що такі вправи сприяють відтоку венозної крові від гемороїдальних вузлів і поліпшують кровообіг у тазовій і черевній областях.
Корисно проробляти спеціальні вправи - для сфінктера (кільцевого м'яза) прямої кишки: втягування заднього проходу (по 8-10 разів 3-4 рази в день).
Під час гімнастики не рекомендується довгостроково стояти на ногах, не слід робити вправи, пов'язані з більшими зусиллями. Необхідно часто міняти вихідне положення.
Щоб поліпшити кровообіг у прямій кишці й малому тазу, корисно ходити, високо піднімаючи коліна й перехрещуючи ноги, т. е, ставлячи одну ногу перед іншою.
2.5 ЛІКУВАЛЬНА ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА ПРИ ПОРУШЕННІ ОБМІНУ
РЕЧОВИН
До хвороб обміну речовин ставляться ожиріння, подагра, цукровий діабет, аліментарна дистрофія й атеросклероз.
Лікувальна фізична культура при ожирінні. При ожирінні часто порушується функція серцево-судинної системи. Метод лікування ожиріння шляхом застосування лікувальної фізичної культури має завдання:

урегулювати діяльність кровообігу, подиху;

підвищити адаптацію до фізичного навантаження, тренованість;

19

поліпшити моторно-рухову функцію, сприяти виробленню правильної постави;

зміцнити м'яза живота (місце найбільшого відкладення жиру, що безпосередньо повинне поліпшити роботу органів черевної порожнини);

охоронити хворого від подальшого нагромадження жиру, поліпшити обмін речовин.
Методика занять повинна будуватися залежно від ступеня порушення серцево-судинної системи з урахуванням супутніх явищ, віку хворого й тренованості до навантаження.
У загальному комплексі вправ необхідно сполучати різноманітні види фізичних вправ, широко впроваджувати систематичні прогулянки, ходьбу на лижах, катання на ковзанах, велосипеді, спортивні ігри. Однак застосування фізичних вправ може дати результат тільки в комплексі з дієтою й організацією загального режиму життя. Варто диференціювати форми ожиріння ендогенного характеру, пов'язаного з порушенням функцій ендокринних залоз, і екзогенного характеру, обумовленого рясним харчуванням. Готовлячи хворого до підвищеного навантаження, необхідно почати із вправ для серцево-судинній системи, органів подиху, а потім переходити до загального навантаження, чергуючи вправи з фазами відпочинку. У заняттях широко використаються вільні вправи із залученням великих м'язових груп, які чергують із глибоким подихом, вправи з гантелями, набивними м'ячами, з опором. Звертається увага на вправи, що сприяють зміцненню черевного преса. Застосовуються вправи зі зміною вихідних положень (лежачи, сидячи, рачки й т.д. ).
Також важливо акцентувати увагу на розвиток координації рухів. В основному періоді занять лікувальною фізичною культурою підвищувати
інтенсивність напруги рухів.
Лікувальна фізична культура при подагрі. Подагра - порушення білкового обміну - відкладення кристалів сечокислого натрію в синовіальних оболонках, сухожильних піхвах, хрящах, постачається погано кров'ю, переважно в області дрібних суглобів рук й, ніг. Іноді суглоби запалюються, заподіюючи гострий біль при рухах; нерідко вони деформуються.
Лікувальна гімнастика шляхом використання загальних і спеціальних вправ для суглобів по всіх осях впливає на збільшення їхньої рухливості, застосовуються вправи із ціпками, булавами. Вони повинні застосовуватися в

20 комплексі з масажем і загальним загартовуванням організму, обтираннями.
Варто звертати увагу на правильну постановку подиху. Рекомендуються проста й ускладнена ходьба, плавання, веслування, лижі й інші види спортивних вправ.
Лікувальна фізична культура при цукровому діабеті. Цукровий діабет в основному є порушенням вуглеводного обміну в комплексі з порушеннями
інших видів обміну речовин. Головне завдання при застосуванні фізичних вправ полягає в тім, щоб стимулювати більше згоряння цукру в організмі й утилізацію його тканинами.
Хворі цукровим діабетом дуже швидко стомлюються й тому необхідно ретельно дозувати фізичне навантаження, часто застосовувати паузи для відпочинку, дихальні вправи. Варто мати на увазі, що надмірне навантаження буде сприяти збільшенню цукру в крові. Призначають загально зміцнювальні вправи. Рекомендуються прогулянки. Тривалість занять до 20-30 хвилин.
3. ОСНОВИ ЛІКУВАЛЬНОГО ХАРЧУВАННЯ
3.1 ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ЛІКУВАЛЬНОГО ХАРЧУВАННЯ
Лікувальне харчування, або дієтотерапія, — це харчування хворої людини, яке повністю відповідає її потребам в поживних речовинах та енергії, а також ураховує особливості обміну речовин і стан окремих органів та систем організму.
Основним завданням лікувального харчування є відновлення порушеної внаслідок захворювання рівноваги в організмі шляхом пристосування харчового раціону до змінених обмінних процесів за допомогою добору та поєднання окремих продуктів і страв, а також спеціальної кулінарної обробки їжі.
Харчування хворої людини повинно ґрунтуватися на фізіологічних потребах організму здорової людини в основних поживних речовинах та енергії з урахуванням особливостей розвитку захворювання, стадії хвороби, рівня та характеру порушень обмінних процесів.

21
Для підтримання постійного складу тіла людини (гомеостазу) потрібна повна відповідність хімічного складу дієти станові ферментативних систем, без яких неможливе засвоєння їжі. Ось чому під час визначення основних складових дієтичного раціону та його енергетичної цінності слід дотримуватися теорії збалансованого харчування, розробленої академіком А.
А. Покровським.
Дієтотерапія, що базується на сучасній концепції збалансованого харчування,
є одним з найважливіших лікувальних засобів. Природно, що в процесі дієтотерапії на організм хворого діє цілий комплекс факторів, серед яких найбільш істотними є ті, що забезпечують лікувальний ефект, наприклад, обмежене споживання білків під час хронічної ниркової дедостатності або вуглеводів при ожирінні.
На відміну від інших засобів лікування дієтотерапія сприяє саморегуляції організму шляхом мобілізації ферментативних систем на субклітинному та клітинному рівнях.
Дієтотерапію слід застосовувати з урахуванням стану хворого, його статі, віку, смакових звичок, реакції на ту чи іншу їжу тощо. Продукти та страви мають забезпечувати оптимальне заповнення шлунка. Під час приготування страв слід дотримуватися правил кулінарної обробки харчових продуктів з метою збереження їх смакових якостей і лікувальної
Важливе значення в лікувальному харчуванні має режим вживання їжі.
Дієтотерапія вимагає як мінімум чотириразового, а при окремих захворюваннях — п'яти-, шестиразового харчування. Рекомендують такі години приймання їжі: о 8...9 год. (сніданок), 13...14 год. (обід), 17... 18 год.
(вечеря) і 21 год. (на ніч). При п'ятиразовому харчуванні вводиться другий сніданок (об 11 год.), а при шестиразовому — підвечірок (о 17 год.). Бажано, щоб перерви між прийманням їжі не перевищували 4 год.
Енергоцінність лікувального добового раціону розподіляється таким чином: сніданок— 30%, обід — 40%, вечеря — 20...25%. На ніч слід споживати страви, енергоцінність яких не перевищує 10% добового раціону. До другого сніданку та під-вечірка звичайно включають фрукти, овочі, фруктові соки та овочеві салати, енергоцінність яких невелика. Температура перших страв у лікувальному харчуванні не повинна перевищувати 60° С, других — 55° С.
Лікувальне харчування має бути динамічним, оскільки деякі дієти, особливо суворі, є обмежувальними, дещо однобічними. Тривале застосування суворих дієт може призвести до часткового голодування організму щодо окремих

22 поживних речовин. Крім цього, дієти, які застосовуються протягом тривалого часу, можуть знизити активність відновних механізмів під час одужання.
Необхідна динамічність дієтотерапії досягається використанням відомих у лікувальному харчуванні принципів щадіння і тренування. Щадні дієти звичайно застосовують у період загострення хвороби. Після зникнення ознак загострення слід переходити до принципу тренування за так званою ступінчастою системою та системою «зигзагів».
Ступінчаста система передбачає поступове розширення щадної дієти за рахунок дозованого збільшення асортименту харчових продуктів і страв, які були заборонені. При розширенні дієти слід орієнтуватися на самопочуття хворого, відсутність погіршення стану його здоров'я. Тренування в дієтотерапії не слід як прискорювати, так і розтягувати на тривалий час.
Поступово хвора людина повинна перейти на повноцінне харчування.
Система «зигзагів» дає змогу різко змінювати дієтичний режим на короткий час (один-два дні) і знову повертатися до попередньої дієти. Такі дієти ще називають контрастними. Вони бувають навантажувальними («плюс- зигзаги») та розвантажувальними («мінус-зигзаги»). Навантажувальні чи розвантажувальні дні спочатку призначають один раз на 7—10 днів, а надалі
— один або два рази підряд на 4—5 днів.
Під час навантажувальних дієт в організм вводяться речовини, які обмежувались або повністю вилучались згідно з попередньою дієтою. Вони виступають як стимулятор послаблених функцій різних систем організму, а також як функціональні проби на реакцію щодо розширення дієти, що має важливе психотерапевтичне значення.
Розвантажувальні дні передбачають обмеження енергоцінності їжі з мотивованою зміною хімічного складу раціону, за рахунок чого досягається щадіння пошкоджених функціональних механізмів і поліпшуються порушені обмінні процеси.

1   2   3

скачати