1   2   3   4   5
Ім'я файлу: ІУЛ.docx
Розширення: docx
Розмір: 71кб.
Дата: 14.04.2022
скачати
Пов'язані файли:
1.1) Характеристика продуктів згоряння ТЕС, що викидаються в атм
Логика понятия_239гр_Дубина Д.Т..docx
Логика понятия+суждение_239гр_Дубина Д.Т..docx
Философия модуль №1.docx
Практичне заняття №4.docx
Вик провадження.docx
ВУІ студ..doc
16,17, 18.docx
Дія електричного струму на організм людини.pptx
Павел Куцепалов_Практическая_1.docx

34. Поеми І.Манжури “Іван Голик”, “Трьомсин-багатир”.

Ці твори (2) побудовані на сюжетах популярних народних казок про лицарів-богатирів, що уособлюють в собі риси народного характеру, погляди народу на добро і зло, правду і кривду. "Трьомсин-богатир" і "Іван Голик" - результат шукань І.Манжурою героїчної теми, героїчних образів. Обидві поеми написані в 1885-1886 рр., коли І.Манжура подорожував по Катеринославщині і Харківщині, збираючи фольклор. Центральний образ поеми - богатир Трьомсин (бо саме 3 запорожців знайшли його немовлям у дуплі дерева і виховали як сина). Запорожці навчили його лицарських звичаїв, "як у лаві й поодинці стати супроти ординців", і він спрямував усю свою богатирську силу на боротьбу з "нечистю". Де б не був Трьомсин-богатир, він скрізь б'ється супроти "сили вражої", людської "погані та скверноти", нищить ворога так, що "і на плід не покидає". Характерно, що один із описів розправи Трьомсина з царством Змія Манжура передає в стилі української історичної пісні думи з характерними для них паралелізмами і протиставленнями, метафоричними засобами:Твір завершується перемогою Трьомсина та його синів над Змієм-лиходієм, поганий труп якого вони спалили та "попіл розмахали скрізь по вітрові". За життя автора ця поема не була опублікована.Ще складнішою була творча й цензурна історія поеми-казки "Іван Голик". Написана в той же час, що й поема "Трьомсин-богатир", вона побачила світ через 75років.

В основі поеми - популярний сюжет народної казки про сміливого і кмітливого лицаря-богатиря Івана Голика, хоча використано і мотиви інших казок (про лютих зміїв, про чудодійну джерельну воду тощо). Головний герой поеми - Іван Голик - лицар-богатир з незвичайною силою, він чесний, сміливий, відвертий. Люди люблять і шанують його за лицарську вдачу. Йому протиставлений його брат і їхній батько - деспотичний князь, а також лютий цар - батько зміївен, триголовий Змій. Малюючи Івана Голика казковим богатирем, І.Манжура наділяє його і цілком реальними силами - козака-характерника.Закінчується поема цілковитою перемогою І.Голика над усіма ворогами - княгинею, злим батьком-царем, зміївнами. Вдалося врятуватися лише "маленьким змієнятам", що, як пише І.Манжура, "зосталися на плід, нам, хрещеним, на клопіт".Як підсумовує М.Д.Бернштейн, "напоєна соками народної мудрості, традиціями уснопоетичної творчості, поема відзначається літературною довершеністю, прозорістю, легкістю форми

35. Мотиви й образи лірики І.Манжури.

про мотиви поезії сказано ним так: "Скрізь у Манжури виступає його гуманне почуття, сум по знівеченому життю, широка любов до людини… Але нема слова протесту у Манжури, тільки сум розлягається з його пісень…" М.Ф.Сумцов розподіляв ліричні вірші І.Манжури зі збірки "Степові співи та думи" на 3 розряди: 1) автобіографічні ("Мати", "Весна", "Спомин", "Минуле", "Переспів" та ін.); 2) селянсько-побутові або соціально-економічні ("Дума", "На степу і у хаті", "З заробітків", "На добрій ниві", "На пасіці", "Бджоли" та ін.); 3) різнородного змісту ("Нечесна", "Веснянка", "Вранці", "Лелії" – цей вірш, як пише Сумцов, дуже високо цінував О.Потебня). Автор однієї з найгрунтовніших, та, на жаль, і практично єдиної доступної розвідки про життя і творчість І.Манжури, Михайло Давидович Бернштейн, аналізуючи поезію автора, виділяє такі її основні мотиви: – пристрасні роздуми "про кращу убогому людові долю" (І.Манжура – співець сирітства, наймитства, заробітчанства): "Бурлака", "Бурлакова могила", "З заробітків", "Босяцька пісня", "Обжинки" та

("Босяцька пісня", "Сторіж", "Билиця"). "Лелія" – один з чудових зразків української сюжетної лірики.

36. Цикл “Веснянки” П. Грабовського

37. Тема боротьби за волю й образи борців за народну справу в ліриці П.Грабовського (“Не раз ми ходили в дорогу”, “Уперед”, “Надія”, “До Н.К.С.”, “До Б.С-го”). Прочитати напам’ять вірш “До Н.К.С.” (“Такої певної, святої...”).

ромадянська поезія П.Грабовського тенденційна. В основному він розробляв три її аспекти: нужденну долю народу ("Робітникові", Швачка", "Трудівниця"), захоплення жертовністю народників і пропаганду боротьби з існуючим ладом ("До Н.К.С.", "Надія", "Уперед", «Не раз ми ходили в дорогу") та проблему митця і суспільства ("Поетам-українцям", "Я не співець чудовної природи", "До парнасців", "Співець"). Серед віршів про тяжку долю трудящих особливо цікавий "Швачкц" в основу якого ліг дійсний факт: сестра поета, білошвейка, від тонкої роботи втратила зір, а також "Трудівниця", де П.Грабовський вивів образ народної вчительки, яка довгі роки була порадницею всьому селу. Серед другої групи віршів вирізняються присвячені Надії Костянтинівні Сигиді, яка стала ідеалом для поета (див. біографію). Вірші-заклики "Уперед" та "Не раз ми ходили в дорогу" все-таки мають песимістичне, надривне звучання. Анафора (єдинопочаток) "уперед» у першому вірші не стільки підкреслює потребу боротьби, скільки вражає відчаєм і зневірою. Питання поетичного кредо і служіння митця народові були актуальними для П.Грабовського. У етапі "Дещо про творчість поетичну" він справедливо виступав проти "дзенькання-бренькапня", але, на жаль, не міг осягнути, що "мистецтво для мистецтва" все-таки можливе. У поетичному доробку П.Грабовського погляди з цього приводу теж не завжди правильні. Хоча у вірші "Я не співець чудовної природи" він проголошує: "Де плачуть, там немає вже краси!", та все-таки недооцінює роль творів на історичну тему, які виховують, будять національну свідомість. У поезії "Справжні герої"" автор нехтує навіть художніми творами про козаччину. Франко: Його поезія переважно стогін мученого серця, крик болю й туги за рідною Україною.

38. П.Грабовський про роль митця і мистецтва в громадянському житті (“Я не співець чудовної природи”, “Справжні герої”).

Гостро полемічним, програмно-декларативним у кращому розумінні цього слова є вірш «Я не співець чудовної природи». Про те, якої ваги надавав Грабовський цьому творові, свідчить факт, що після першої його публікації у збірці «Пролісок» через чотири роки поет надрукував у збірці «Кобза» його другу, поліпшену редакцію. Поділяючи й пропагуючи думку про потребу громадянської поезії, продовжуючи шевченківські традиції, автор вірша різко виступає проти тих піїтів, які серед кривд і лиха «співають нам на всякі голоси про райські сни й куточки благодатні».

ірш «Я не співець чудовної природи» вважається виявом найзаповітніших естетичних настанов Грабовського. У творі заперечуються принципи «чистого мистецтва», стверджується соціально активна позиція митця, підноситься творчість, що живе народними турботами, сподіваннями, прагненнями.

У дусі гасел передової естетики, репрезентованої Шевченком, Франком, Лесею Українкою, Грабовський заявляв про вірність поета-демократа високим народним ідеалам, про його щире вболівання недолею безправних мас. Звідси та різка антитеза, що визначила композицію всього твору:

Я не співець чудовної природи

З холодною байдужістю її;

З ума не йдуть

знедолені народи — їм я

Образ такого поета — захисника людини, натхненника визвольних змагань мас, їхнього проводиря й керівника — постає з вірша «Співець». Громада вимагає від співця бути в передових шеренгах борців, нести «поперед інших стяг новий», боротися проти зла і насильства. І тут пафос твору випливає з зіставлення протилежних естетичних концепцій: поет має не додавати «знесиленим журби», не Добивати «зневір'ям підупалих», а кликати «до життя», розбуджувати людей «на діло боротьби», карати зло «своїм словом віщим».

+У цьому диптиху вирізняється й інший мотив: не судити поета жорстоко, коли він не все зробив, чого чекали від нього. Доля також не завжди прихильна до митця, ж

40. . Драма І.Франка “Украдене щастя”.

"Украдене щастя" (вперше поставлена в театрі "Руська бесіда", 1893 р.). П'єса була написана на конкурс і в першій редакції мала назву "Жандарм". Узявши сюжет із народного життя, Франко надає творові звучання, подібного до античної драми. На це вказував і обраний письменником для конкурсу девіз — слова з "Царя Едіпа" Софокла: "Ти сліпий на очі, на вуха і на розум". Основний конфлікт у п'єсі розгортається між трьома дійовими особами — Анною, виданою своїми братами за нелюба, Михайлом, коханим Анни, відданим у солдати, й Миколою, чоловіком Анни, який любить її, але не може сподіватися на взаємність. Кожен із персонажів обікрадений долею у своєму щасті й сліпий, мов Едіп, у пошуках щастя. Сюжет побудовано так, що відкриває майже ірреальні глибини, заховані під зовнішнім буденним плином подій, у ситуаціях і характерах.

Руйнування сімейного добробуту, людського співчуття й загалом людської спільноти в момент, коли воля й активність людини втручаються у визначений Богом (в уявленні персонажів) плин життя, намагаючись повернути втрачене щастя, становить основний драматичний смисл твору. Франко окреслює зворотну перспективу "несправдженого" життя, коли Михайло й Анна прагнуть змінити долю і здобути "украдене" щастя. Індивідуалізм, задоволення власних бажань, однак, робить людину жертвою власних пристрастей. Так, подібно до Л. Толстого та А. Стріндберга, Франко на матеріалі з сільського життя аналізував ситуацію пробудження індивідуальної людської волі.

+Франко звертається до новітньої проблематики, яка концентрується навколо влади людини над людиною, чоловіка над жінкою, аналізує право й силу розпоряджатися чужою волею й ламати її, як це робить з Анною Михайло, в якого служба в жандармах породила почуття сваволі, позбавлене морально-етичних норм громадського життя й страху перед Богом. Поєднуючи психологічну й метафізичну проблематику, Франко відтворював болісний процес взаємодії індивідуальної й патріархальної моралі, відображав муки Миколи — "слабкої" людини в тих морально-психологічних розломах, які відкривалися між любов'ю і зрадою, інфантильністю і свавіллям, між свідомим і несвідомим покаранням за приниження та образу.

41. Збірка І.Франка “Із днів журби”.

Франкова збірка «Із днів журби» (1900) – це книжка психологізованого,інтроспективного філософізму,інтегрованого в структуру власне медитативної жанрово-стильової стихії. Ліричний герой у багатосуб’єктних вимірах авторського образу поезії І.Франка періоду «днів журби» — найадекватніше втілення інтимної реакції поета на відповідні життєві явища. Ліричний герой віршів збірки «Із днів журби» характерною психологічною динамікою репрезентує ті порухи поетової душі, які раніше не могли відобразитися у ліриці. Це, зокрема, звернення до індивідуального в людині. Ліричний герой І.Франка — яскравий індивідуальний образ людини, якій притаманні глибокі переживання, внутрішня боротьба, багата поетична біографія. «Фантастична мета», «від родження», «плебеї», «праця», «рух», «дух» — уся ця лексика входить в атмосферу громадських ідеалів і сумнівів но¬вого демократичного покоління. Відлунням пережитого роз¬двоєння й розчарування стають муки втраченої любові пое¬та і його «лірична» драма. На цій основі формувалася лі¬рика глибоко особистісного звучання, рефлексивна й нюансована. Вольовий, духовно-романтичний порив цього покоління, заявлений франковим «Гімном», заступається болісними й напруженими роздумами, в яких віра в майбутнє і його передчуття зливаються з рефлексіями, побоюваннями, бажайням щастя окремого індивіда. Цикл «Із днів журби», пройнятий цими ідеями, відкри¬ває однойменну збірку. Ще одна провідна тема Франкової лірики цих років до-тична до осмислення особистого шляху поета («Я поборов себе, з корінням вирвав з серця»)і непоборної віри у мрію та ідеал («З усіх со¬лодких, любих слів...»). Чуттєвий світ ліричного героя у цьому циклі, як і в наступному («Спомини»), проривається показ сили і влади творчості, пам’яттю про кохану, гар¬монією злиття з природою. В цикл «Спомини» включений також короткий драматичний спомин у віршах про зустріч поета з селом, його мандрівку до лісу й «французьку пома-ну», графиню, яка не може зрозуміти цю дивну країну, де «витручають жінок, б’ють у лиця дівчат». Особливий інтерес становить поетичний цикл «В плен¬ ері», де у формі іронічного лірико-філософського монологу, зверненого до «мами-природи», поет розгортає картину скінченності матерії й самоцінності моменту та аналізує іс¬торію раціоналістського пізнання, яке зрештою приходить від матеріалізму до ідеалізму душі, відкривши в ній «гар¬монію, і вічність, і безмежність, і всі рожеві блиски ідеплу» [З, 36]. Ця різнорідність і різнотонність моментів, з яких складається людське життя, уподібнюється методу імпре¬сіоністського «пленеризму», відтворенню безпосередніх вра¬жень від реальності. Поетичні сцени з тиття («По коверці пурпуровім...»), стилізована народна пісня {«Ходить вітер по житі» ), галюцинації-видіння («Над великою рікою») й ліричні візії-фантазії, що миттєво проносяться в уяві поета подібно до миготіння картин «Божественної комедії» («Ніч. Дов¬кола тихо, мертво. Цей імпресіоністський цикл Франка — унікальне цілісне явище в його творчості.

42. Збірка І.Франка “Мій Ізмарагд”.

«Мій Ізмарагд» - збірка творів І.Франка, видана у 1898 році. У ній знайшли своє відображення болючі роздуми автора над сенсом людського життя, зв’язком вічності буття і кохання . Вірші збірки автор назвав «дітьми страждань», бо книга творилася впродовж 15 років, писалася в несприятливий час – хвороба очей, яка змушувала перебувати в темній кімнаті. Збірка показала відхід автора від впливів марксизму, який він уже гостро критикував, прийняття християнської етики. Збірка поділяється на шість циклів: Поклони;Паренетикон;Притчі;Легенди;По селах;До Бразилії. Тема збірки: Збірка «Мій Ізмарагд» об’єднала твори, написані за мотивами стародавніх притч, легенд, повчань, що містили у давньоруських рукописних збірниках. У збірці переважають філософські мотиви: рефлексії поета про добро й зло, красу і вірність, обов’язок і зміст людського життя. В збірці, крім таких віршів, як «Сідоглавому» , «Декадент» , спрямованих проти антипатріотів, декадентів , вміщено цикл барвистих і глибоких за змістом «Притч» . “Мій Ізмарагд” відкриває цикл “Поклони”, в якому вже назва розкриває жанрову й архітектонічну специфіку поезій: це своєрідні спогади, згустки пережитих вражень, уявні поклони Україні, поклони-відповіді або поетичні листи і поклони-послання ліричного героя коханій дівчині. Кожна поезія має чітко вираженого адресата, що свідчить про внутрішню діалогійність дискурсу. Крім того,перший цикл “Мого Ізмарагду” прикметний тим, що містить у згорнутому вигляді наскрізні мотиви усієї книжки.Смисловим центром збірки є цикл “Паренетікон”, в основі якого також лежить принцип книги християнської моралі. Своєрідну ліричну трилогію давньої мудрості становлять цикли “Паренетікон”, “Притчі” і “Легенди”. Якщо у першому циклі максими християнської етики подані в афористичній формі, то в “Притчах” вони розгорнуті в цілі історії. Повнота охоплення життєвої мудрості виявляється уже в заголовках віршів: відкриває цикл “Притча про життя”, а завершує – “Притча про смерть”. Цикл “Легенди” додає перли мудрості з інших релігійних та культурних традицій буддійської, арабської, старовавилонської, давньоєгипетської, античної. У такий спосіб в “Моєму Ізмарагді” витворюється цілісний універсальний моральний образ людини. Завершують збірку цикли “По селах” і “До Бразилії”, що апелюють до сучасних проблем – пригноблення народу та еміграції.

43. Збірка І.Франка “Semper tiro”.

Semper tiro” (1906) – остання прижиттєва оригінальна Франкова поетична збірка (інші після неї – контамінація – передрук раніших віршів) майже ровесниця “Мойсея” (1905) і разом з тим шедевром становить цілу добу – завершальну епоху в еволюції поета Назва збірки походить від латинського вислову «poeta semper tiro» — поет завжди учень. Поет згладив у ній різкі контури зображуваного світу. Немає тут натуралістичних “галицьких образків” – картин галицької біди, “недолі й сліз” – й взагалі, за винятком “Буркутських стансів”, “сфотографованих” клаптиків “натурального” пейзажу немає. Перші вірші "Semper tiro", "Сонет" і "Моєму читачеві" об'єднані у своєрідний мистецький триптих апострофою до всіх учасників літературної комунікації: Поета, Пісні, Читача. У збірці Франко успішно апробував нові для себе поетичні форми стансів і співомовок, пропускаючи їх крізь призму "філософічного погляду". Завершує збірку “Semper tiro” цикл “Із книги Кааф”, що водночас є своєрідним продовженням морально-етичних творів “Ізмарагду”. Однак тут маємо вже поезію, сповнену євангельської любові і мудрості. У віршах циклу є цитати з Євангелія, і завершує цикл образ Ісуса Христа. Цикл “Із книги Кааф” є синтезом мудрості І. Франка. Це заповіт поетового серця своєму народові і кожному з нас. Цикл заглиблює нас у тугу поета за сердечною любов’ю Христа. Ідея завершального вірша циклу – це прославлення основних ідей Христового вчення, прославлення слова, яке зцілює.

44. Казки І Франка. Збірка “Коли ще звірі говорили

Велика група казок про тварин об'єднана Іваном Франком спільним заголовком «Коли ще звірі говорили». В основі сюжету цих творів лежать мотиви відомих казок народів світу — українських, російських, німецьких, грецьких, індійських, сербських. Проте найчастіше він запозичував образ чи сюжет, який доповнював, розширював, надаючи творові соціальні загостреності, національного колориту. Герої казок — хитра Лисичка, хижий Вовк, мудрий Їжак, дурний Осел та інші — є носіями певних людських якостей, а самі казки під личиною вигадки криють звичайно велику життєву правду.

У казках Івана Франка про тварин викривається державний лад «звірячого царства», в якому панують сильні й хижі Леви, Вовки, Ведмеді, що живуть за рахунок працьовитих Ослів, покірних Баранів, несміливих Зайців. Цар звірів Лев поступається розумом вигадливому Ослу («Осел і Лев»), який перемагає і хижого владолюбного Вовка («Вовк війтом»); звірячого ворога, лютого пана Ведмедя перемагає малий, але розумний Заєць. Як і в народних казках добрий, чесний, сміливий бере гору над лихим, підступним, боягузом.

Широкої популярності також набула поема-казка Івана Франка «Лис Микита». Тут також використаний відомий у світовій літературі мандрівний сюжет про хитрого лиса та його пригоди. Письменник висміює вади людського суспільства. У звірячому царстві, як і між людьми, часто панує неправда, здирство, хабарництво, багатий і сильний гнітить бідного й слабкого. У поемі-казці Іван Франко широко використав українську народну творчість — казки, байки, пісні про звірів. Знаходимо також і ряд картин, що відтворюють народний побут, звичаї.

Цим же методом скористався митець, створюючи казку «Ріпка». Стара народна казка переказана ним по-новому ритмізованою мовою, насичена елементами українського народного побуту. Казка вчить жити, працювати гуртом, дружно.

Точними соковитими фарбами змальовані українські пейзажі. У спілкування героїв відтворюються типові для українського народу звичаї, а в мові використовується дотепний жарт, яскраві й мудрі приказки, часто уїдливі, насмішкуваті, народні звертання, фразеологізми.

Франко надавав казковому жанру особливого значення у вихованні дитини. Він хотів, щоб казка була для малих слухачів засобом пізнання дійсності, щоб від “казкових фікцій” думка дитини спрямовувалася “на дальший, ширший обрій життєвого змагання”. В останній казці збірки “Байка про байку” він веде розмову про те, як слід розуміти алегоричні образи і картини, і роз’яснює, що казка цікава не тим, що в ній є вигадка, фантастика, неправда, а тим, що “під лупиною тої неправди” вона “криє звичайно велику правду”. Казкові Осли, Барани, Вовки та Зайці викликають сміх, бо в їхніх вичинках вгадують людські стосунки, звички й хиби: “Говорячи ніби по звірів”, казка “одною бровою підморгує на людей”.

І.Франко вважав, що спочатку доцільно знайомити дітей з людськими взаєминами саме через казкові форми, бо гола правда життя може бути болючою для них. Казка ж передасть малому читачеві мудрий народний погляд на життєві конфлікти, оптимістичну віру в перемогу добра і правди. Сприймаючи казкових героїв, сміючись над ними або співчуваючи їм, дитина винесе звідси “перші і міцні основи замилування до чесноти, правомочності справедливості”.

+У багатьох казках І.Франка сильний, хитрий і підступний звір стикається з слабким, проте підступність завжди викривається, а хижак несе заслужену кару.

1   2   3   4   5

скачати

© Усі права захищені
написати до нас