1   2   3   4   5
Ім'я файлу: ІУЛ.docx
Розширення: docx
Розмір: 71кб.
Дата: 14.04.2022
скачати
Пов'язані файли:
1.1) Характеристика продуктів згоряння ТЕС, що викидаються в атм
Логика понятия_239гр_Дубина Д.Т..docx
Логика понятия+суждение_239гр_Дубина Д.Т..docx
Философия модуль №1.docx
Практичне заняття №4.docx
Вик провадження.docx
ВУІ студ..doc
16,17, 18.docx
Дія електричного струму на організм людини.pptx
Павел Куцепалов_Практическая_1.docx

22. Жанрова своєрідність, сюжет і композиція п’єси “Сто тисяч” І.Карпенка-Карого.

23. Історична трагедія І.Карпенка-Карого “Сава Чалий”.

п’єсі піднесено ідею любові до рідного краю, непримиренності до його ворогів, зокрема зрадників. «Сава Чалий» - історична трагедія. В її основу покладено широко відому українську пісню, в якій засуджується історична особа Сава Чалий як ослідники творчості І. Карпенка-Карого виділяють кілька джерел, якими, з великою ймовірністю, міг користуватися письменник під час написання трагедії. Основним джерелом, крім пісні про Саву Чалого, були «Архив Юго-Западной России» (оригінальні документи епохи, зрадник батьківщині прославляється Гнат Голий як справжній патріот.

втор переніс з актів у п’єсу дані про економічні утиски селянства, податки, панщину, дані про дії гайдамаків, Української партії в Лисянці, Миколи Потоцького. Деякі факти про Саву) та історичні твори Т. Шевченка (поема «Гайдамаки». Також у роботі над історичною трагедією І. Карпенко-Карий використовував праці А. Скальковського, Д. Мордовцева О. Єфименко, М. Костомарова, спогади М. Закревського, які допомогли драматур

Драматичний конфлікт між героєм і масою, герой п’єси – носій гуманістичних цінностей, непересічна особистість. Проте для трагедії «Сава Чалий»,

25. Дилогія “Суєта” і “Житейське море” І.Карпенка-Карого.

У цих творах Іван Карпенко-Карий звернувся до теми життя української інтелігенції. Провідна ідея дилогії — заклик до трудового, «натурального» життя, позбавленого штучних умовностей.

+У комедії «Суєта» автор гостро висміює мораль інтелігенції, що, потрапивши в полон кар’єристських прагнень, втратила «природність» своєї поведінки, відірвалась від народу. Багатий хлібороб Макар Барильченко та його жінка Тетяна — прості, чесні, добрі сільські люди. Їх син Карпо — також виразник позитивних ідеалів автора, він все своє життя працює на користь людям. Чого не можна сказати про його братів: Михайло Барильченко — вчитель гімназії, Петро — кандидат прав. Саме їх прагнення до «панського» життя і висміює автор. Обидва вони одружуються з «достойними» панянками і забувають про своїх батьків, соромляться свого роду. Михайло приховує те, що його батьки — прості селяни, хоча вони давали йому гроші на весілля і на подарунок для його нареченої (Наталі). Проте син навіть не познайомив батьків зі своєю дружиною і два роки не підтримував з ними ніякого зв’язку. Але об’єктом сатири виступає не тільки інтелігенція. Невіглас і хвалько унтерофіцер Тарас Гупаленко, заможний селянин ТерешкорСумра, який прагне вивести свого сина Матюшу «в пани», — також захоплені нікчемною житейською суєтою. І намагаються показати себе не такими,якими вони є насправді. Іще одна з проблем — те, що через масове прагнення молоді отримати освіту і виїхати в місто село залишається покинутим «у пітьмі», в ньому нема ні хороших лікарів, ні адвокатів, ні вчителів. У творі звучить також тема батьків і дітей: стара Тетяна страждає, що діти покинули її Дочка Василина спочатку має намір піти на курси і стати лікарем, але потім змінює свою думку, вчиться вести господарство і залишається біля матері. Іще один син Барильченків — Іван. Він — людина творча, у першій часині дилогії він тільки шукає своє місце в суспільстві і свої пошуки порівнює з плаванням по житейському морю без весел і стерна. Саме йому належать слова про те, що всі ці намагання вивчитися, вийти «у пани» — суєта. Врешті-решт він стає актором, адже давно мав до цього талант. У комедії «Житейське море» звучить тема мистецтва, тут зображено сценічну діяльність актора Івана. Талановиті митці, до яких належить і сам герой, намагаються присвятити свої сили служінню справжній красі й правді життя, а не залежати від «грошового мішка». Тут засуджується розтлінний вплив буржуазної моралі та акторів. Драматург порушував питання про моральне оздоровлення людини, закликаючи жити по правді.

із дилогії «Суєта» й «Житейське море» драматург віддав багато власних думок і переживань, їхній пафос пристрасного обстоювання вкоріненого життя — це є авторський пафос. Селяни, земляки Серпокрила, зриваються з насиджених місць і стають переселенцями, рушаючи аж на Зелений Клин, де їм обіцяють землі. Рветься коріння, змінюється ієрархія цінностей, гострішими стають протиріччя між містом і селом, між батьками й дітьми... «Суєту» і «Житейське море» написано в 1903 і 1904 роках — а впізнаєш у цих п’єсах ті морально-психологічні колізії, які значно пізніше з’являться в «Поемі про море» О. Довженка, в оповіданнях Григора Тютюнника, в російській «сільській» прозі... Симпатії І. Карпенка-Карого — на боці Барильченків, простих чесних сільських трудівників, на боці їхнього старшого сина Карпа, який дорікає тим, кого спокусила нікчемна суєта: «Від села, від людей своїх та від землі відстали...» Він, автор, уболіває за фундаментальні духовні цінності, вироблені протягом віків трудовим сільським людом. Праця коло землі, життя серед природи, вірність традиціям народної культури — все це дорогі для І. Карпенка-Карого речі. За контрастом він протиставляє їх житейській суєті — культові грошей, кар’єризмові чи пошануванню... Суєта — це незакорінене життя, життя перекотиполя.

21. . Драма М.Старицького “Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці”.

Драма «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» Написана за мотивом пісні напівлегендарної полтавської піснетворки Марусі Чурай. Багатий підстаркуватий Хома, якому впала в око 18-річна Маруся, незважаючи на відразу дівчини до нього, прагне будь-що одружитися з нею, намагається «грішми поборотись з красою». Діючи мерзенними засобами, багатій розбиває щастя закоханих Марусі й Грицька, спричиняє отруєння парубка і божевілля дівчини. За законами мелодрами, злодій також гине у фіналі твору. Популярна українська народна пісня "Ой не ходи, Грицю...", яку, за давньою легендою, нібито склала народна поетеса часів Богдана Хмельницького Маруся Чурай, неодноразово використовувалась письменниками, зокрема драматургами. Драма "Ой не ходи, Грицю…" М. Старицького стає помітною віхою в літературній історії народної балади. Твір М. Старицького репрезентує основні тенденції української драматургії 70-90-х років ХІХ ст. Художній задум автора відбиває прагнення не тільки створити видовищне сценічне дійство, насичене етнографічними елементами, але й відобразити соціальні явища у пореформеному українському селі. М.Старицький запозичує з народної балади загальну сюжетну схему. У пісні хлопець на ім’я Грицько кохає двох дівчат. Ймовірно, саме на вечорницях героїня пісні розуміє це, та з ревнощів вирішує помститися коханому, отруївши його зіллям, яке приготувала власноруч. Дівчина не жалкує про свій вчинок, оскільки вчинила злочин свідомо, щоб Гриць не дістався ні їй, ні суперниці, а лише "сирій землі". Драматург розширює та ускладнює цей сюжет, дещо змінюючи мотивацію вчинків дійових осіб, вводячи нових персонажів, вибудовуючи складну систему конфліктних відносин між ними. Якщо в пісні дівчину до отруєння спонукає зрада її хлопця та ревнощі, то в драмі М. Старицького Марусю на цей вчинок підштовхує інтриган, себелюб та жорстокий лицемір Хома. Рушійною силою сюжету, таким чином, є не зрада коханого, а дії Хоми, який плекає підступний задум.Взаємини персонажів народної балади вкладаються у схему "любовного трикутника": головна героїня – Гриць – інша дівчина. У драмі вродлива вдовина донька Маруся закохана у чи не найкращого в селі козака Грицька Шандуру, який відповідає їй взаємністю. Однак на перешкоді цього почуття стає сільський багатій, уже підстаркуватий парубок Хома, який будь-що прагне розлучити закоханих, щоб самому одружитися з вродливою дівчиною. Підкупом, брехнею, підступними вчинками він сіє розлад між ними, сварить Гриця з його товаришем Потапом, схиляє на свій бік матір Марусі – ВустюШурай. Своєї мети він намагається досягти завдяки пущеній його спільницею Степанидою плітці про те, що Маруся да¬ла згоду на весілля з Потапом — товаришем Гриця. Водночас Хома підштовхує Гриця до шлюбу з Гали¬ноюШеньовою, дівчиною із заможної родини. Отже, М.Старицький вибудовує драматичний конфлікт, "нашаровуючи" декілька "любовних трикутників": Хома – Маруся – Грицько; Маруся – Грицько – Галина; Потап – Маруся – Грицько; Маруся – Потап – Дарина.Фольклор твору проявляється у постійному супроводженні піснями, коладками, щедрівками, народними звичаями та обрядами.

26. Проблематика та образи драми І.Карпенка-Карого “Безталанна»

Соціально-побутова драма «Безталанна» (1884) представляє вже романтичну творчість майстра, де побутовий матеріал осмислюється з позицій соціально-морального аналізу та узагальнення. Любовний трикутник — хоч і не дуже оригінальна, а все ж вічна тема в драматургії: Гнат, будучи закоханим у Варку, одружується із Софією, а потім убиває її. Іван Карпенко-Карий відмовився від сценічно ефектних картин весілля, натомість зосередив увагу на буднях молодої сім’ї, прагнучи кожен учинок своїх героїв умотивувати психологічно. Кожна з дійових осіб драми непересічна натура, алевся їхня енергія, всі їхні таланти витрачаються на боротьбуодне проти одного.В образотворенні автор здолав стереотипи. Так, він відмовився від пропозиції М.Старицького виставити Варку демонічною жінкою-руйнівницею подружнього щастяГната. У листі-відповіді І.Карпенко-Карий знайшов кращий вихід: віддати роль руйнівного чинника “важко вловним течіям життя”, рутині родинного побуту. Драматург показав усю силу впливу на людину та її вчинки сукупних чинників життя різного порядку – від економічного до психологічного.Михайло Старицький радив автору дати прозоріше у творі відповідь на запитання «хто винен?» (до речі, драма була названа спочатку саме так) у вбивстві, проте Карпенко-Карий не погодився з цим: «Я взяв життя. А в житті драма не завжди розігрується за такими законами логіки, щоб не залишилося місця для запитання “хто винен?”». Тобто драматург залишився вірним художній логіці, мета якої не давати прямі й прості відповіді на всі запитання життя, а залишати їх відкритими для глядача. За словами Франка, показано з якоюсь майже відчутною пластичністю душну й темну атмосферу сучасного українського села, де є тисячі причин для того, щоб підірвати у людях все чисте й здорове, але ніщо тут не розбуджує, не підтримує в них почуття обов’язку і громадянської свідомості. Водночас, розмірковуючи надпричинами й наслідками дисгармонії у взаєминах людей,драматург простежував шлях своїх героїв, помічав, щолюди проходять повз своє щастя і лізуть туди, де їх чекає горе, але вони настільки засліпленні, що не розуміють цього.

28. Сатиричний характер п’єси М.Кропивницького “По ревізії”

дноактна комедія «По ревізії» (серед авторських жанрових визначень -“етюд”). Відбилися найкращі традиції української реалістичної драматургії у викритті сільських урядовців.Зображені в комедії представники сільської влади — елемент адміністративної машини. Критикує безглуздість роботи бюрократичного апарату. Сільські урядовці — проміжна ланка між державною бюрократією і народом — виробили свої, далекі від народних інтересів «закони» керування громадськими справами. Історія сварки баби Риндички й солдатки Пріськи та примирення їх з допомогою “начальства” - як театралізований народний анекдот, і у цій своїй якості твір якнайближче підходить до свого жанру – інтермедії. Діалог старшини і Риндички ззовні досить смішний і діалогічністю своєю, й індивідуальною манерою кожного, у яких відбивається стиль мислення цілого соціального прошарку вести розмову, і колоритними подробицями, які не завжди дотичні до теми бесіди. Та за уважного вчитування і осмислення він являє песимістичну картину, з одного боку, безпросвітної темноти й забобонності селянки і, з другого, абсолютної тупості представника влади, чия логіка мислення, адміністративних дій цілком залежить то від чергової чарки, то від свого нікчемно-егоїстичного хвилинного інтересу, то від будь-якого випадку. Отже, підстави твердити про наближення твору не стільки до реалістично-побутової комедії, с

29. Проблематика і соціальний характер драми М.Кропивницького “Глитай, або ж павук”.

Марко Кропивницький розкривається перед нами як глибокий психолог у соцiально-побутовiй драмi “Глитай, або ж Павук”. Вiн дуже виразно змалював сiльського лихваря, що дає пiдстави назвати цю соцiальну п’єсу НАЙВИЩИМ ДОСЯГНЕННЯМ ДРАМАТУРГIЧНОЇ СПАДЩИНИ МИТЦЯ. У нiй вiдтворено одну з типових жахливих трагедiй дожовтневої дiйсностi – ЗАГИБЕЛЬ МОЛОДОЇ ЖIНКИ ЧЕРЕЗ ПIДСТУПНIСТЬ ПРЕДСТАВНИКIВ ПАНIВНОГО КЛАСУ.

Хоч iнтимнiй темi й вiдведено багато мiсця, та вона вiдiграє лише допомiжну роль. Головне – РОЗКРИТТЯ ПСИХОЛОГIЇ НОВОЯВЛЕНОГО ЕКСПЛУАТАТО РА ЯК УОСОБЛЕННЯ ТЕМНОЇ СИЛИ НА СЕЛI: “На що ж i грошi тобi, на бiсового батька вони, коли на них не можна купити увесь свiт?”

У кiнцi п’єси гине Олена, чиї думки i мрiї про щасливе життя розбиваються об мур соцiальної несправедливостi; Бичка вбиває Андрiй, який бере цей грiх на душу, аби покарати за пiдлiсть хижака – лицемiра.

Особливістю літературного хисту Марка Кропивницького є його мистецтво створювати цікаві людські характери. Письменник активно застосовує такі прийоми, як сатиричне зображення (глитаї Самрось Жлудь і Тихон Кирпа, представники місцевої адміністрації Василь Миронович і Севастьян Скубко та ін.) і романтична ідеалізація (Конон Блискавиченко, Василь Музиченко, Хвилимон), як характеротворчий засіб засіб використовує можливості пісні (“Пошились у дурні”).

Створюючи той чи той образ, драматург не поділяє своїх героїв за принципом: багач – завжди негативний персонаж, а бідняк – позитивний. Багата людина в його творах нерідко є носієм кращих народних і християнських традицій.

Саме за таким принципом створює Кропивницький галерею портретів, які можна схарактеризувати як образи “нових людей”, що були нетиповими для драматургії його доби. Це якоюсь мірою романтизовано-ідеалізовані типи. В них письменник утілює свої суспільно-політичні погляди, багато в чому сформовані під впливом ідей Г. Спенсера, Д. Мілля, Р. Оуена, М. Чернишевського, народників, А. Шопенгауера, Ф. Ніцше і переосмислені з урахуванням власного досвіду. Ці персонажі мали становити своєрідний приклад для наслідування. У такий спосіб драматург шукав “рецепт” для вдосконалення тогочасного суспільства, яке він уважав несправедливим і тому раз у раз нищівно критикував.

+Марко Кропивницький багато в чому вперше, причому не лише в межах національної драматургії, а й української літератури загалом, по-новому розв’язує проблему позитивного героя. Серед виведених у його творах “нових людей” бачимо позитивні образи представників місцевої влади, панівного класу, жінки-інтелігентки. Чимало з тих проблем, які порушив у своїх п’єсах драматург, актуальні й нині.

30. Драма М.Кропивницького “Доки сонце зійде, роса очі виїсть”.

Складні морально-етичні проблеми, пов'язані з епохою руйнування старих феодально-кріпосницьких суспільних відносин і зародженням більш динамічних, та не менш жорстоких і прагматичних умов раннього капіталізму, лягли в основу драм М. Кропивницького «Доки сонце зійде, роса очі виїсть».Розповідає про нещасливе кохання дівчини — селянки й поміщицького сина, викриває примарну «рівність», яка нібито настала в пореформену епоху. На перешкоді щастю закоханої пари — справжня прірва соціальних, звичаєвих, моральних відносин. Письменник показує, як з дівчини знущаються сільські парубки, підбурені пліткаркою Теклею.Розлучають нерівну пару і пани, і мужики.підкреслюються ненадійність, слабкість переконань і життєвих позицій ліберальних паничів, нездатних відстояти свої погляди і почуття.Сюжети і типаж підказувала автору жива, конкретна дійсність українського села перехідного періоду, пильними, вдумливими обсерваторами якої вони були.Широкий, проникливо-уважний показ загальної деморалізації села здійснений з гіркотою, болем за людину, сумом з приводу бездуховності життя суспільного, громадського. Як отруйні 

31. Проблематика і образи п’си “Дай серцю волю, заведе в неволю” М.Кропивницького.

Тематика п'єси «Дай серцю волю, заведе в неволю» до певної міри традиційна — зображення стосунків у пореформеному селі, але проблематика її новаторська. Письменник звертає основну увагу на мораль, поведінку і психологію персонажів різних соціальних прошарків. В основі стосунків між персонажами цього твору, зокрема між Микитою Старостенком (не прізвище, а прізвисько від того, що є сином сільського старости) та Семеном Мельниченком, не класове, а морально-етичне протистояння, бо ж обидва вони не є представниками звичайної селянської маси. Семен постає перед читачем багатим парубком, а Микита – син старости. Семен і Микита – опорні постаті у п’єсі. Взаємини між ними розгортають дію і вивершують сюжет. Окреслюються ці образи за принципами реалістично-натуралістичної естетики із залученням мелодраматичних і сентиментальних художніх прийомів. Хоча Семен і Микита зростали й виховувалися в однотипних умовах українського села епохи кріпацтва, все ж характери у них сформувалися різні, протилежні, а тому їх мораль і поведінка докорінно відмінні. Семен добросердний, порядний, розважливий і допомагає всім, хто того потребує. Його кохання до Одарки відтак щире й глибоке. Але він його не виявляє так запопадливо й агресивно, як Микита. Микита поводить себе досить агресивно й нав’язливо, по відношенню до Одарки. Він приходить до неї без запрошення, тим самим дратуючи Одарку, тому що вона кохає Семена. Микита ж – інший. Він енергійний, діяльний, цілеспрямований. У Микити співіснує ніби „дві душі” – одна характеризується палким коханням до Одарки, інша – затятістю. Микита намагається силоміць, будь-якими засобами домогтися як не взаємного, то підневільного кохання. Він зважується на замах на Семена, за що й покараний рідним батьком. Дезертирувавши з війська і повернувшись до рідного села, він переконався, що одружені Семен та Одарка живуть щасливо. Він намагається вбити вночі Семена, але зупиняється і певною міро починає сходити з розуму, в результаті чого помирає. Маруся – його дружина помирає ще як тільки Микита пішов з села. Що стосується фольклору, варто зазначити, що у п’єсі часто зустрічаються пісні, українські обряди, що є найголовнішими атрибутами українського фольклору

33. Мотиви й образи лірики Я.Щоголева

амилування героїчною козацькою добою, красою рідної Слобожанщини, прославлення працьовитих людей – найулюбленіші мотиви поезії Я.Щоголів

ідко звучить у віршах поета обурення соціальною нерівністю, знущаннями над людиною, наприклад, „Неня”, „Завірюха”, „Пожежа”, „Бурлаки”, „На могилі”. Названі вірші засвідчують ліризм та епічність творів митця

Окрему групу поетичних творів становить професійно-виробничі вірші („Ткач”, „Кравець”,

начну частину віршів у збірці „Ворскло” Я.Щоголів присвятив героїчному минулому українського народу, зокрема Запорізькій Січі. Поезії „Весна”, „Степ”, „Осінь”, „Вечір” із збірки „Ворскло” є яскравими зразками пейзажної лірики поета. Тонким ліриком проявив себе поет у віршах, присвячених дітям

Перу Я.Щоголева належать також сатиричні вірші. Інтимна лірика

1   2   3   4   5

скачати

© Усі права захищені
написати до нас