1534року.
Ключові слова: інтерпретанта, семіозис, базовий код, лінгвокультурний код, «Акт Верховенства» (1534).
Семіозис — дія знака, яка спрямована на створення його інтерпретанти. Він є єдино можливим способом функціонування знака і відображає сутність відно шень між знаком і універсумом. Об’єкт репрезентації може бути пізнаний лише через дослідження породжених ним знаків. Ч. Пірс підкреслював, що найвища міра реальності досяжна лише з допомогою знаків \ Отже, семіозис передбачає процес пізнання речей, які існують в об’єктивній дійсності і мають безліч харак теристик. Людинане знає всіх їх вичерпно, алише ті, щопозначені неюв мовній формі. Мовного знаконосія, який позначає речі, розглядатимемо як базовий код мови, який упроваджує буття об’єкта як такого. Поза базовими кодами немає жодних об’єктів. Життєвий світ людини не лише насичений знаками, а й не має іншої форми існування, крім знакової. Процес споглядання речей передбачає се міозис і полягає в семіозисі.
Річ, яку споглядають, починає існувати як об’єкт. На думку А. Карася, твер дити, що річ є або не є об’єктом, означає визнавати, що вона відома або не відома 2. Погоджуючись із таким твердженням, вважаємо, що об’єкт існує лише занаявності в мові базового коду / кодів (див. рис. 1),хоч універсум може місти ти речі, які є об’єктами лише потенційно.
Базові коди— тривимірні, вони єзнакамидля думки, яка їх інтерпретує, зна ками для об’єкта і знаками, які впевномувідношенні пов’язуютьїхз об’єктами.
Сама природа базового коду передбачає наявність психологічної і фізичної реальності. Психологічна реальність опосередковує відмінність між фізичним і об’єктним буттям і є основою позначення, або репрезентамена в термінології Ч. Пірса. На його думку, знак відноситься, з одного боку, до свого об’єкта, а з другого — до інтерпретанти, що «приводить до такого відношення інтерпретан-
1
1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 40