66
адже місцеві співаки засвоювали мелодії з голосу, відтворюючи їх з пам’яті. Особливого розвитку на Русі набула музика дзвонів, що колоритним перегуком супроводжувала християнські свята, скликала народна віче.
Поступово старі й нові обряди поєдналися, утворився своєрідний релігійний дуалізм. Так, збігаються в часі:
– стародавній звичай зустрічати весну – з Великоднем (Пасхою
– русальні обряди – з християнським святом Трійці;
– свято Купала – з днем Івана Хрестителя;
– Коляда – з Різдвом Христовим;
– Щедрий вечір – з йорданськими святами, Водохрещею. Високий рівень музикування при княжому дворі, виступи візантійських і місцевих виконавців засвідчують твори давньоруської літератури, сюжети книжкових мініатюр, фресок.
Учитель
Хто були носіями музичної творчості ?
Носії музичної творчості.
Насамперед, носіями музичної творчості були співці героїчних пісень (Боян 11ст.),
скоморохи (згодом мандрівні музики), каліки перехожі, старці, творці позахрамової побожної пісні (лірники).
При княжих дворах це ансамблі, де музиканти грають на різних інструментах: флейті, метале- вих тарілках, сурмах (двоє), музичних дзвонах, маленьких парних барабанчиках,
інструментах, подібних до лютні та ліри, а також, імовірно, на пневматичному органі. Їхня гра супроводжує виступ акторів-акробатів. Фреска дістала назву Скоморохи, хоча, за
іншою версією, на ній зображено не київських музикантів, а придворний оркестр імператора, який грав під час візиту княгині Ольги до Візантії.
Повідомлення №6
Які народні музичні інструменти вам відомі?
Народні музичні інструменти.
Народні музичні інструменти — це яскрава сторінка історії музичної культури українського народу. До основних українських народних інструментів належать: кобза, бандура, ліра, свищики, окарини, скрипки, сопілка та її різновиди, сурми, трембіта, ріг, ріжки, цимбали, шумові й ударні музичні інструменти.Кобза-бандура — струнний щипковий
інструмент, поширений в Україні з давніх часів.Кобза ж моя, дружино вірная,
Бандуро моя мальованая! —цими словами смертельно поранений герой думи « Насмерть козака-бандуриста » звертається до свого найдорожчого супутника життя. У далекому минулому ін¬струмент існував у простішому вигляді та називався кобзою уст. цей удосконалений інструмент називали бандурою. Зовнішній вигляд бандури змінювався відповідно до того, як збільшувалася кількість струн на ній, розширювалися діапазон і технічно-виконавські можливості. У минулому бандура (кобза) здебільшого супроводжувала спів кобзаря-соліста.
Свищик, окарина. Окарина в перекладі з італійської — гусенятко. Так назвали свисткову флейту, що виготовляють із глини або деревини. Вона має яй¬цеподібну (сферичну) форму і свистковий пристрій, що міститься у спеціальному поперечному відводі. Інструмент має 10
ігрових отворів. Звучання в окарини — казкове, навіть фантастичне. Грою на окарині
імітують звуки диких тварин, птахів і особливо непідробно — кування зозулі. Саме тому в
Україні окарину звуть зозулькою. Виготовляючи цей інструмент, українські майстри виявляють неабиякі творчі здібності й багату фантазію. У найбільшої окарини звук — неначе з гігантської морської раковини.Свищик (дитячий). Серед дитячих іграшок і виробів декоративно-прикладного мистецтва часто зустрічаються керамічні пташки, коники, козлики, баранчики. Вони яскраво розмальовані й покриті поливою. Багато з них мають свистковий та 1—2 пальцевих отвори. Це — свищики, на яких можна виконувати прості

67
мелодії, тому зазвичай їх використовують діти. Свищики у вигляді тварин (птахів, звірів, риб) належать до окариноподібних народних
інструментів.
Шумові та ударні музичні інструменти. В українській народній музиці значну роль відіграють ударні й шумові інструменти, виникнення яких сягає своїм корінням сивої давнини. Різноманітні брязкальця, порожнисті раковини, калатальця — усе це колись використовувалося для подавання сигналів, а згодом — для ритмічної організації музики.
Такі самі функції виконували і речі побутового вжитку: деркач, било, калатало, що були постійними супутниками сторожів. У народній музиці, що супроводжувала ігри, весілля, календарні, релігійні свята й обряди, широко використовувалися такі предмети побутового вжитку, як ложки, рубель із качалкою. Можна зустріти народні кастаньєти, зроблені з двох спарених дерев'яних ложок. На них музикант відбиває різноманітні ритмічні малюнки, імітує цокіт кінських копит.Найпоширенішим ударним інструментом у народній музиці є бубон
(решітка). Легкий дерев'яний обідок, обтягнутий з одного боку шкірою,— це найпростіша конструкція бубна, що був відомий в Україні ще у давні часи. Сучасні матеріали, металеві дзвіночки, тарілочки, гарне оздоблення змінили вигляд бубна, що завжди супроводжував танцювальну музику, а згодом увійшов до складу полкової музики Війська Запорізького.
Повідомлення №7
Чому українську народну пісню називаємо скарбом ?
Українська народна пісня – скарб
Найбільшим скарбом музичної культури українського народу стала народна пісня, що ввібрала традиції ще язичницьких, тобто дохристиянських часів, і пізніше відобразила весь складний тернистий шлях історії нашого народу, його надії та сподівання, здобутки й втрати.
Український музичний фольклор містить величезну кількість пісень, танців, замовлянь, обрядів; у ньому, мов у краплині води, відбилась душа народу. Проте не лише народна творчість свідчить про визначний мистецький талант нації. Уже перша могутня держава на території сьогоднішньої України — Київська Русь — відзначалась надзвичайно розвиненим і багатим професійним музичним мистецтвом. Воно містило, окрім скарбів народної творчості, і церковну музику, що розвинулась після прийняття християнства у 988 р.
Київською Руссю, і музику княжого двору, при якому обов'язково утримували гуслярів та співаків. На фресках Софії Київської (XI ст) зображені музики, які грають на різних духових, ударних і струнних (подібних до арфи й лютні) інструментах, а також скоморох, який танцює.
Народна музика. Дуже багатою та різноманітною була народна музика. Крім збереження та подальшого розвитку пісенних жанрів, що зародилися ще в докласовому суспільстві, у Київській Русі виникають нові жанри, поро¬джені важливими історичними подіями. Найзначніший з-поміж них жанр — билинний епос, що розвинувся в період розквіту Київської Русі (кінець X — початок XI ст) у зв'язку з прагненням народу відобразити й оспівати боротьбу за незалежність і єдність вітчизни. В образах билинних богатирів відбилися уяв¬лення народу про героя-патріота, поборника правди та справедливості. Календарно-обрядові пісні. Український народ із давніх-давен зберігав дав¬ньоруські традиції свят і пов'язаних із ними пісень річного землеробського циклу, якими супроводжувалися зустріч Нового року, настання весни, збирання врожаю. Зимовий цикл календарних пісень складається в Україні з колядок і щедрівок. Змістом їх було побажання успіху в новому землеробському році, здоров'я і добробуту сім'ї, величання господаря. Прикладом пісень цього циклу є «Щедрик». Чимало стародавніх колядок і щедрівок дійшло до наших часів у вигляді ве¬селих зимових ігор і розваг молоді. Донині існує давня традиція новорічного «засівання» подвір'їв і хат відбірним зерном. Однією з найулюбленіших розваг молоді стали пісні та ігри, пов'язані зі стародавнім звичаєм новорічних ворожінь на розтопленому воску, спалюванням «діда». Зимовий цикл пісень завершувався у давні часи піснями на проводи зими — святкуванням Масляної (Масниці).
Веснянки та гаївки

68
починали співати з настанням весни. Спів веснянок в Україні завжди супроводжувався танками, хороводами, іграми, які дівчата виконували в полі, на галявинах. Веснянки оспівували явища природи, молодість і дівочу вроду. Люди очікували весну і закликали її.
Діти також брали участь у піснях-іграх (зверталися до птахів, звірів, сонечка). У веснянках відтворювались певні сільськогосподарські роботи. Весняну обрядовість складають пантомімічні сценки-ігри, співання весняних пісень-закличок, танки, ігри зі співами.
Пантомімічні сценки-ігри збереглися найменшою мірою. У глибоку давнину виник звичай випікати обрядове печиво — «жайворонків», з якими ді¬ти видиралися на дерева, паркани і закликали весну. Ще один давній весняний обряд дівчата ставали «ключем», брали одна одну за руки й бігли навколо села, імітуючи крики журавлів. У березні, коли починав танути сніг, дівчата збира¬лися групками і починали співати пісні-заклички, щоб прискорити настання весни й випрохати у природи щедрого літа. У веснянках-закличках з'явилися і нові мотиви — кохання й парування молоді. Рухами заклички не супроводжували. Більшість
ігрових веснянок виконуються як колові (дівчата утворюють коло або еліпс) й ключові
(ставши шнурком, йдуть одна за одною, виписуючи різні фігурки й ламані лінії). Учені припускають, що колові веснянки виникли в епоху поклоніння сонцю (коло, круг — це символ сонця). Веснянки (гаївки, ягівки, гагілки) співають на великодні свята. На Волині,
Поділлі й Наддніпрянщині, окрім гаївкових ігор (рудиментів давніх обрядів і магічних ритуалів), збереглися весняні пісні, які співають від Благовіщення. У деяких регіонах
(Поділля, Холмщина, Підляшшя, Галичина, Підгір'я) цілі групи гаївок чи веснянок отримали назви від окремих ігор: Галя, «Володар» («Воротар»), Жук (Жучок. Наприкінці сезону спів веснянок поступово скорочувався, замінюючись звичайними гуртовими
(ліричними) піснями. У тематиці веснянок — ставлення до природи, весни; слова «ладо»,
«лель»; культ природи в сюжетах танків Мак, «Льон», Груша, «Журавель», Зайчик спогади про життєвий уклад і лицарські доблесті часів Київської Русі, козацьких воєн.
Здебільшого веснянки мають любовні мотиви (обрання пари, сватання, сімейні стосунки, символічні подарунки, жарти). (Виконання або прослуховування українських народних пі¬сень Мак, А ми просо сіяли», Ой, весна, весна тай весняночка» — див. й «Вінок веснянок М. Лисенка, Благослови, мати, весну закликати» — див. й «Вінок веснянок М.
Лисенка.)
Повідомлення №8
Русальні пісні виконувались наприкінці травня — на початку червня. Вони уславлювали весняну природу, людське кохання. За народними віруваннями, русалки в цей час виходили з води — бігали полями, могли залоскотати подорожніх. Мотиви русальних пісень багато в чому збігаються з мотивами веснянок, пов'язаних із образами природи (ліс, плетіння вінків, образи дерев). Існує давній обряд прибирання і замаювання дівчини, яку водять, співаючи пісню про тополю. Подекуди збереглись також процесійні обходи поля з виспівуванням царинних пісень – своєрідних молитов за урожай і збереження його від стихії. Купальські пісні здавна виконувались на літнє свято Івана Купала, ними проводжали весну. Це свято супроводжували певні обряди — молодь стрибала через вогнище, дівчата ворожили, плели вінки та пускали їх за водою, уранці купалися в росі. Жнива — пора тяжкої праці, але водночас — це найщасливіший час для селянина-хлібороба, який радіє врожаю. У жнивах розрізняють три етапи: початок жнив (зажинки), самі жнива й завершення жнив (обжинки. За цим принципом групуються й основні обрядові дії, що супроводжуються виконанням жниварських пісень — зажинкових, жнивних, обжинкових. Зажинання першого снопа. До нього зверталися, співали величальних пісень. Коли жали на чужому полі, співали також і господареві. Під час самих жнив обрядів не було; співали й жартували, повертаючись дорогою з поля. Значне місце в тематиці пісень посідали скарги натяжку працю, звертання до сонця, очікування вечора. Обжинки — найурочистіша частина жнив, що складалася з кількох епізодів: завивання «бороди» («кози»), коли підбирали залишені на полі колоски, заплітали їх, уквітчували, обв'язували стрічкою, зерно витрушували на ниву, пригинаючи

бороду до землі, і водили біля «бороди» хороводи, співали пісні; обряд вінка — обирали серед жниць «царівну», коронували її вінком, до рук давали прикрашений стрічками і квітами сніп, співаючи, йшли до села, обходячи двори, вітали господарів із завершенням жнив і плели всі разом вінок, який вручали господареві, за вінок вимагали викуп –
пропонували влаштувати вечерю, після чого танцювали й співали. Мотиви пісень цього типу
— привітання господарів, побажання щастя, добробуту. Жниварські пісні містять мотиви висміювання лінивих косарів або женців, скарги на важку фізичну працю. Серед мотивів обжинкових пісень— подяка ниві за щедрий урожай, величання господарів, оспівування обжинкового віночка — символу врожаю. Весільні пісні. Виникнення найстародавніших груп весільних пісень нале¬жить до первіснообщинного суспільства. Вони відбивають такі давні весільні звичаї, як «умикання» молодої, «викуп» молодої, «заговорювання» чи заклинання «злих» або «добрих» сил природи. Весь цикл пісень, що супроводжують весілля, умовно можна розподілити на дві основні частини: 1) до шлюбу, у центрі — ліричний образ молодої, її прощання з батьківським домом, дівуванням, подругами 2) після шлюбу — пісні величальні, вітальні, жартівливі, танцювальні.Жартівливі, сатиричні пісні. Весела пісня — це одна з форм залицяння та взаємопізнання парубків і дівчат. Жартівливі пісні про молодь висміюють дівочі й парубочі вади (лінощі та недбальство, дурість і недотепність, нескромність : легковажність), різні недоречні ситуації під час дівування й парубкування, комічні освідчення та непорозуміння. У багатьох піснях-діалогах важливим гумористичним прийомом є мимовільне самовикриття героя (наприклад, у від¬повіді парубка дівчині, яка кличе його на побачення, змальовується гумористична постать неабиякого боягуза). Пісні такого характеру пронизані м'яким інтимним гумором.Своєрідну групу жартівливих пісень становлять твори, що зображують життя літніх людей. Різні колізії у взаєминах і непорозуміння родинного життя, відтворені через постаті діда й баби, набувають яскравої гумористичності й рельєфності.Особливою різноманітністю тематики відзначаються жартівливі пісні про аномалії в інституції кумівства. Між кумом і кумою могли встановлюватись дуже близькі взаємини, які з погляду народної моралі викликали заперечення, а отже, й гумористичне висвітлення.(Виконання пісні «Грицю, Грицю, до роботи» з наступним аналізом.) Коломийки — це короткі пісеньки-куплети, що складаються з двох віршів. Зміст коломийок здебільшого побутовий: кохання, розлука, жарти, кепкуван¬ня, життя селянина, рекрута, жовніра, сатира на багатіїв, владу, різні сторони життя. Коломийки домінують у фольклорі гуцулів і бойків. Під коломийки грають музики скрипка, бас, барабан, тарілки). Як танок коломийка відома з XVI ст. У різних місцевостях
їх виконують по-різному за темпом і танцювальними фігурами. Колискові пісні. За своїм виникненням цей вид пісень теж належить до найстаровинніших. Вони виконувалися напівнаспівно, мали невелику за обсягом мелодію, розмірений ритмічний рух. Типові, найпоширеніші образи колискових — сіренький котик, коза рогата, горобчик та інші тварини.
Учитель
Підґрунтям для театрального мистецтва стали слово, танець, жест, музика, дія, які люди використовували під час обрядів, свят, ритуалів. Кожній порі року була притаманна власна емоційна насиченість. Усе життя людини було під¬порядковане календарним та трудовим святам, родинним звичаям та обрядам, що були наповнені магічними заходами, ритуальними діями, складною драматургічною композицією, злободенними діалогами, піснями, голосіннями, молитвами, танцювальними номерами.
Повідомлення Яким був прадавній театр?
Прадавній театр
Театральність була невід'ємною складовою народних ігор. Так, народна гра-вистава Коза бере свій початок в язичницькій обрядовості (ритуально-магічний звичай «водити

козу був здавна поширений на українських землях. Це є документальним доказом аутентичної оригінальності явища української народної драми і того, що українська сценічна традиція не лише не переривалася, але й органічно розвивалася паралельно з видовищними мистецтвами інших європейських країн. Як і в стародавньому обряді-грі, народна гра- вистава Коза мала музику і ряджений хор, усі учасники так само переодягалися, особливо у вивернутий кудлатий одяг — символ антисвіту. Кожух або драна свитина прикривали горб, намощений на спині парубка, який грав «діда» (маска «діда» подібна до італійської маски з групи комічних старих — Панталоне). З часом драма Коза ускладнювалась, із обряду-гри поступово перетворюючись на гру-виставу. До неї додавалися нові персонажі й сюжетні лінії
— «циган», «лікар» та ін. Багатоепізодне сценічне дійство було наповнене народними прислів'ями і порів¬няннями, злободенною тематикою. Прийняття християнства зумовило збагачення святково-обрядових дій новим змістом, а також появу в них інших форм завдяки поєднанню язичницького та християнського. За часів Київської Русі театральне мистецтво втілювалося не тільки в народному, але й у княжому (дружинному) театрі. Основою княжого театру були виконавці сценок — актори — скоморохи та шпільмани (елемент, запозичений у
Німеччині чи Візантії), які водночас були і співаками, і танцюристами, і дресирувальниками, і акробатами, і музиками. їх появу у Києві датують приблизно серединою XI ст. Вони брали участь у всіх народних святах, обрядових діях. Багато скоморохів постійно жили при дворах князів, потішали глядачів веселими виставами, де кожен із них виконував конкретну роль, розкривав пев¬ний характер, що разом із масками не змінювалися впродовж років. Згадки про це зустрічаються в різних церковних писаннях. На попередніх уроках ми вже згадували про фрески Софійського Собору в Києві, на одній з яких зображено трьох скоморохів, які танцюють: один — соло, двоє — в парі. На іншій фресці зображено трьох музик, двох акробатів-еквілібристів. Проте ані скоморохи, ані шпільмани, ані свистільники, попри свою широку популярність (в Україні збереглися такі назви сіл), були чужими сценічному духу
Русі й театру не створили. Церква переслідувала скоморохів за те, що їхні вистави не відповідали релігійно-церковним настановам життя.
Останні згадки про скоморохів припадають наст. Актуалізація набутих знань (рефлексія)
Учитель. Спираючись на визначення, з якими ми ознайомились на уроці, заповніть стовпчики таблиці.
Музична культура Київської Русі
Церковний спів Світська музика
Професійна музика Народна музика
Слова для заповнення таблиці:
київський розспів; військова; придворна; шкільна драма восьмігласіє; київське знам'я;
весільна; жартівлива; канти; веснянки колискові; псалми; колядки жниварські пісні;
щедрівки.
Бесіда
- Що стало першоосновою для виникнення театрального мистецтва?
- Які народні обряди ви знаєте? Хто є головними героями цих обрядів?
- Які народні традиції зберігаються у ваших родинах?
VІ. Підбиття підсумків уроку
VІІ. Домашнє завдання
Зробити опис однієї з народних ігор.
Урок – 8
Дрига Майя Володимирівна,