60
мозаїк і фресок, мали пишну обробку інтер’єра і нічим не поступалися по своєму багатству обробці храмів.
Мозаїка в раннім середньовіччі розвилася остаточно. З’явилися нові види, що використовувалися і далі. Свого розквіту мозаїка досягла у середньовіччі.
Але оскільки мозаїки були дуже дорогими у виконанні, більшість зображень у храмах і в князівських палатах (до нашого часу, на жаль, не збереглися) виконувалися у вигляді розписів фарбою - фресок. Майстри фрескових розписів працювали не лише над релігійними сюжетами. Світськими за характером були фрески, що прикрашали стіни княжих палата в церквах з'являлися розписи, побутові за тематикою, наприклад, сцени полювання та княжого життя в галереях Київської Софії. Серед інших малюнків тут можна було зустріти й зображення виступу скоморохів, і цене дивно. Храм на той час був не лише місцем молитви, сюди приходили, яку клуб, проводити години дозвілля.
Сьогодні дослідники знаходять на внутрішніх стінах Софії чимало написів (графіті), надряпаних поважними мирянами, які в такий спосіб помічали свої місця в церкві або лишали згадку про себе. І хоча цей спосіб виявити свою грамотність не знаходив схвальної оцінки у церкви й у суспільства, завдяки цим записам ми можемо дізнатися і про імена парафіян (прихожан, і про їх досить вільне ставлення до релігійних заборон. На софійських графіті збереглося викарбуване ним самим ім'я легендарного співця Бояна, згаданого у
«Слові о полку Ігоровім», а також надзвичайно цікавий зразок давнього алфавіту на основі алфавіту грецького із суто слов'янськими літерами б, ш, ж, який, як припускають, міг передувати кирилиці й зафіксований для нащадків кимсь із місцевих консервативно налаштованих киян.
Група 4 «Іконописці»
Сьогодні неможливо уявити собі українське образотворче мистецтво без ікон. Уст. було створено велику кількість ікон: » Володимирської Богоматері (нині зберігається у
Третьяковській галереї);
• «Печерської Богородиці з предстоячими Антонієм і Феодосієм» і «Ярославської
Оранти» (обидві ікони зараз знаходяться у Третьяковській галереї);
• «Георгія - воїна», «Дмитра Солунського», Архангела (або Ангела — Золоте Волосся»);
• мініатюрні іконки (« У вірування Хоми »).
Відоме навіть ім'я одного з іконописців — Алімпій (у деяких джерелах — Аліпій,
Олімпій), який жив наприкінці XI ст. ( 1050—1114) та був ієромонахом Києво-Печерського монастиря. Окрім іконопису, він займався мозаїкою та ювелірною справою. Ікони Алімпія прославилися як чудотворні.
Ікони XI—XIII ст. відзначаються своєю монументальністю й особливою урочистістю.
Найчастіше це були образи Христа й Богоматері.
Учень: Давньоруська держава, що виникла в ХІХ столітті, у 988 році прийняла християнство з Візантії, а потім взагалі поглинулась у візантійську культуру. Форма, тематика і зміст давньоруського мистецтва тісно пов’язані з релігією, їх покликанням було
– зосередити думки й почуття людини на неземному, вічному. Однак це ще не означало, що живопис не торкався життя, настроїв та інтересів середньовічної людини. Навпаки, створюючи образ Божої Матері, зображаючи Страшний суд або події з життя Христа, майстер-іконописець намагався поринути в таємниці минулого й майбутнього світогляду, розділити доброта зло, знайти сенс особистісного існування. Треба пам’ятати, що ікона цене просто малюнок чи картина, це – особливий витвір мистецтва. Ще в давні часи
іконний образ прагнув наблизитись до первообразу, тобто володів такою ж повнотою знань про надприродний Божественний світ, що й Священне писання. Тому художник повинен був дотримуватись прийомів іконографії, яка гарантувала вірність зображеного Священному переказу та соборному досвіду Церкви.
Ікона як зображення світу не прагнула до зовнішнього, формального реалізму.
Навпаки, вона підкреслювала відстань й різницю між вищим світом й земним буттям. Тому
ікона тяжіла до умовних форм, до подолання тілесності персонажів й об’ємності оточуючих

61
їх предметів. У ХІХ ст. був поширений такий погляд на іконопис: “Ікона – це примітив, а
іконописці – художники другого ґатунку, ремісники, здатні лишена те, щоб перемальовувати один водного, які не володіли необхідними справжньому живописцю знаннями”. Такий погляд є кардинально невірним, адже ікона – надто важкий за своєю зовнішньою та внутрішньою організацією витвір мистецтва, ікона є породженням не менш важкої художньої культури, ніж, наприклад, культура епохи Відродження.
Дошки та оліфа. Ікони писалися на дошках: у Візантії – на важких кипарисових, на
Русі – на липових та соснових. Дерево було на Русі доступним та дешевим матеріалом.
Зверху дошку покривали левкасом ( від грець. “леукос” – “білий”) – крейдовим ґрунтом.
Потім наносили контури малюнка, на якому писали фарбами. Яєчний жовток був у
іконописців засобом розтирки фарб, саме тому вони були стійкими й яскравими. Зверху
ікону покривали оліфою (від грець. “олієфа” мазь, ”олія”) – речовина на основі олії, що утворює плівку. Ця плівка захищала живопис від вологи й пошкоджень. У давні часи оліфою користувались замість лаку Однак ні візантійські, ні російські майстри навіть не здогадувалися про одну дуже підступну властивість оліфи: з часом ( приблизно через 80-100 років) вона темніє. В минулому яскраві, життєрадісні кольори ікони стають тьмяними, заслоняючи живопис чорною завісою. На іконі невиразно проступає зображення; таку ікону за часів сивої давнини вважали “ за непотріб”. На Русі існувало кілька засобів позбавлення таких
“непотрібних” ікон: їх пускали у річку зображенням вверх або виносили на перехрестя а після молебну спалювали. Іноді дошку з потемнілим зображенням “записували” новим живописом, зберігаючи таким чином древню на цілі століття. Реставратори, розчищаючи
ікони, нерідко знаходять кілька шарів більш пізнього живопису.
Іконографія зображень Богоматері. На Русі було відомо більше трьохсот
іконографічних сюжетів зображення Богоматері. Найвідомішими є “Богоматір
Володимирська” або “Боголюбівська”, “Білозерська”, “Галицька”, “Донська”, “Корсунська”,
“Казанська”, “Муромська” та ін. Велике розмаїття цих сюжетів можна зосередити у трьох композиційних типах “Богоматір Оранта”, “Богоматір Одігітрія”, “Богоматір
Умилування”.
Зображення Богоматері з піднятими верх до рівня плечей руками, долоні яких звернені до глядача, зветься “Орантою”. “Панагія” – зображення Богородиці типу
“Оранта”, але у повний зріст. Прообразом усіх “Панагій” на Русі слугувала “Нерухома
Стіна” у Софії Київській. Якщо Немовля Христос сидить на колінах Богоматері, не торкаючись її щоки, й дивиться суворим поглядом перед собою, склавши пальці правої руки у благословляючий жест, – це “Одігітрія”. Якщо на іконі зображена
Богоматір з Немовлям, яке торкається своєю щокою щоки Матері, то це “Умилування”.
Іконографічний канон суворо позначає, на якій руці Божа Матір повинна тримати Немовля, а, отже, до якої щоки буде торкатись Немовля. Христос також може бути зображений у різноманітному одязі та позах, суворо позначено положення Його рук і ніг – усе це складає канон тієї чи іншої ікони й визначає її назву.
Ікони древнього періоду. Ікон епохи Київської Русі збереглося небагато.
Найдревніша з них написана ще при Святополку Ізяславичі або Володимирі Мономаху.
Це – зображення святого Георгія з Новгороду. Культ цього воїна-Великомученика швидко розповсюдився в еліті суспільства, а потім в його прошарках. У князівсько- дружинному колі Георгія шанували як того, хто ніс перемогу – покровителя ратників та ратної справи, і на іконах, що дійшли до нас він саме такий. Весь образ Георгія пронизує аристократична витонченість. Кольорова гама не насичена, в ній домінують багряний та коричневий відтінки. Великі очі Георгія під тонкими бровами уважно дивляться на глядача. Ніжність його обличчя підкреслена м’якістю контуру. Але в правій руці Георгія – спис, у лівій він тримає перед собою меча, який у середньовічній
Русі був символом княжої влади. Ця прекрасна ікона – творіння якщо не видатного, то принаймні впевненого в собі майстра.

62
В той же період виникає й видатний за своєю майстерністю образ Богоматері
Оранти ( від латинського “orans” – той, хто молиться, відома під назвою Велика
Панагія”. Цей витвір мистецтва вабить нас дзвінкістю і, в той же час витонченістю колориту, насичений золотом, він породжує відчуття дорогоцінності поверхні, дивує аристократизмом форм, торжественною свяченою нерухомістю, зануреністю у вічність.
Саме тут втілений ідеал царської краси тієї епохи.
Група 5 «Майстри книжкової мініатюри»
Особливим розділом давньоруського живопису є мистецтво книжкової мініатюри. Книга була дієвим засобом поширення християнської віри на Русі.
У книжковій графіці памяток XI—XII ст. відбилися самобутні риси творчості майстрів Київської Русі, стильові ознаки давньоруського мистецтва — величність у вирішенні композиції й умовно-площинне зображення. Звісно, помітні й індивідуальні особливості творчості кожного з художників, але разом вони дають нам уявлення про характер і стиль мистецтва Київської Русі, оскільки книжкова мініатюра й орнаментика наслідують прийоми тогочасного іконопису, фрески, мозаїки, декоративно-ужиткового мистецтва. До видатних памяток мистецтва книжкової мініатюри належать:
• «Остромирове Євангеліє» (1056—1057);
• «Радзивілівський літопис» (XV ст. Його 617 мініатюр є своєрідною художньою енциклопедією історії та культури тих часів;
• «Трірський псалтир» (або Кодекс Гертруди»; 1078—1087);
• «Юр'ївське Євангеліє» (1120—1128);
• «Добрилове Євангеліє» (1164).
Мініатюри численних кодексів — ізборників — були виготовлені за розпорядженням Ярослава Мудрого і склали першу бібліотеку Київської Русі. Ізборник Святослава (1073) є розкішно оздобленим кодексом із 5 мініатюрами. Блискучому розквіту книжкового мистецтва Київської Русі було завдано тяжкого удару монголо-татарською навалою в середині XIII ст, коли було знищено багато рукописних книг. Також українські землі були загарбані уст. сусідніми феодальними державами. У складних умовах боротьби проти загарбників українському народові доводилось відстоювати, зберігати і хоча й повільно, та все ж розвивати свою культуру. Мистецтво сприяло вихованню у людей величі духу, патріотизму й мужності.
V. Актуалізація набутих знань (рефлексія)
Прийом «Мікрофон»
Закінчіть речення:
- «Сьогодні на-уроці я дізнався...»;
- Мене здивувало...».
VI. Підсумок уроку
Додаток до уроку
Апсид – напівкруглий виступ стіни над алтарем.
Барабан – циліндрична частина будівлі, що служить опорою купольному прекриттю.
Ікона – зображення Бога або святих, що є предметом релігійного поклоніння.
Деісус – композиція, що зображує Христа й звернених до нього в молитовних позах
Богоматері та Іоана Христителя.
Іконостас – головна частина храму, стіна з іконами, що відокремлює вівтар від іншої частини церкви.
Купол – архітектурне склепіння, переважно в спорудженні храмів.
Мозаїка – малюнок монумантального живопису, складений зі шматочків натурального каміння, смальти, кераміки.
Смальта – кубики або пластини з непрозорого кольорового скла, винахід давньоруських майстрі.
Оранта – зобрадення Богоматері у повний зріст з піднятими до рівня обличчя руками й повернутими до глядача долонями (захисниця українського народу).
Неф – розділення християнського храму повздожніми рядами стовпів або колон

Плафон – стеля або її центральна частина, прикрашена фресками або мозаїкою.
Фреска – монументальний живопис фарбами, розведеними на воді, які наносились на сиру штукатурку.
Урок - 7
Сейкель Оксана Федорівна, учитель Чигиринської ЗОШ №1
ім. Б. Хмельницького
Чигиринської районної ради

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

скачати