Ім'я файлу: metoduchnuj_posibnuk_dlia_samopidgovku_4_kurs (1).pdf
Розширення: pdf
Розмір: 1726кб.
Дата: 22.06.2022
скачати

12
Додаткові лабораторні обстеження при рахіті: підвищення рівня паратгормону, зниження рівня кальцитоніну та вмісту транспортної форми вітаміну Дз (25-ОН Dз) в сироватці крові.
Інструментальні методи рентгенологічне обстеження кісток кінцівок, грудної клітини.
Диференційний діагноз з рахітоподібними захворюваннями (віт D- залежний рахіт, фосфат-діабет, нирковий тубулярний ацидоз, хвороба де Тоні-Дебре-Фанконі, хондродістрофія/ахондроплазія/, природжена ламкість кісток.
Принципи лікування: а) забезпечення достатнього надходження повноцінного білка, сполук кальцію і фосфору, мікроелементів (магній, цинк), віт А, В, С; б) лікувальна гімнастика і масаж; в) дотримання повітряного режиму, адекватна інсоляція, лікувальні ванни; г) препарати вітаміну D або загальне ультрафіолетове опромінення, з урахуванням протипоказань; д) боротьба з ацидозом;
Профілактика. А. Антенатальна неспецифічна: а) оптимальний режим для вагітної, перебування на свіжому повітрі; б) збалансована дієта вагітної; в) запобігання захворюванням, токсикозу, невиношуванню вагітності та
їх лікування.
Б. Антенатальна специфічна: а) УФО 10-15 сеансів; б) препарати вітаміну D вагітним групи ризику.
В. Постнатальна неспецифічна: а) догляд за дитиною, раціональний режим, повітряні ванни; б) масаж і гімнастика; в) раціональне вигодовування; г) застосування цитратної суміші:
Rp.: Acidi citrici 2,1;
Natrii citrici 3,5;
Aquae distillate ad 100,0.
M.D.S. По 1 чайній ложці тричі на день протягом 10-12 днів..
Г. Постнатальна специфічна з місячного віку; 1)УФО- 10-15 сеансів 2 курсами: восени і взимку (ергокальциферол не можна призначати одночасно з УФО і протягом 2-2,5 місяців після курсу опромінення); 2) віт D водний або масляний розчин 400-500 МО/добу, недоношеним і дітям з посиленою пігментацією шкіри профілактична доза - 800-1000
МО/добу.
Діагностика спазмофілії: а) типова клініка - симптоми підвищеної нервово-м’язової збудливості, періодичні спастичні скорочення окремих м’язових груп (мімічних, гортанних, дихальних, скелетних) у дитини з проявами рахіту; б) результати лабораторних досліджень: гіпокальціємія –загального менше 1,75 ммоль/л, іонізованого менше 0,85 ммоль/л; гіпомагніємія; гіперфосфатемія; гіперкаліємія; алкалоз.
Невідкладна допомога при ларингоспазмі: дитину виносять на свіже повітря, збризкують холодною водою, подразнюють корінь язика (найчастіше цього достатньо). За показаннями - інгаляції зволоженого кисню, штучна вентиляція легень.
Протисудомні заходи: 0,5% розчин седуксену (0,1 мл/кг маси тіла) в/м, в/в; натрію оксибутират (ГОМК)-20% розчин (100 мг/кг або 0,5 мл/кг) в/м, внутрішньовенноповільно, ректально; магнію сульфат 25% (0,2 мл/кг) в/м.
Кальцію глюконат 10% (1-1,5мл/кг на добу) внутрішньовенно повільно у 2-3 прийоми, під контролем пульсу, надалі корегують за лабораторними даними. Після припинення судом забезпечують спокій, голод, солодке питво протягом доби. Патогенетично обґрунтованим при всіх формах спазмофілії є призначення препаратів кальцію. Продовжують прийом препаратів кальцію вже внутрішньо: краще засвоюються кальцію карбонат, цитрат або гліцерофосфат, вживають і 5-10% розчин кальцію хлориду або глюконату по 1 чайній ложці 3 рази на день. Для зменшення алкалозу призначають амонію хлорид 10% по 1 чайній ложці 3 рази на день. Надалі в дієті обмежують коров’яче молоко, круп’яні страви, віддаючи перевагу адаптованим сумішам і овочевим стравам відповідно до віку.
Антирахітичне лікування вітаміном D починають через 2-3 дні після призначення препаратів кальцію. Питання для індивідуального опитування:
Гіпервітаміноз D (МКХ 10, IV, Е67.3) – стан, обумовлений гіперкальціємією і токсичними змінами в органах і тканинах внаслідок передозування вітаміну D або індивідуальної підвищеної чутливості до нього.
Клінічна класифікація гіпервітамінозу D у дітей (Н.А.Барлибаєва, В.І.Струков, 1984)
Ступінь тяжкості
Клінічні прояви
Період
І (легкий)
Без токсикозу. Погіршення апетиту, пітливість, дратливість, порушення сну, зменшення маси тіла, полідипсія, збільшення екскреції кальцію з сечею, проба Сулковича +++
Початковий
II (середньої тяжкості
Помірний токсикоз, погіршення апетиту, блювання, зменшення маси тіла, поява гіперкальціемії, гіпофосфатемії, гіпомагніємії, гіперцитремії, проба Сулковича +++ або ++++
Розпал
IIІ (тяжкий
Виражений токсикоз, стійке блювання, значне зменшення маси тіла, приєднання ускладнень
Реконвалесценція.
Залишкові явища:

13
(пневмонія, пієлонефрит, міокардит, панкреатит та ін.), різкі зміни біохімічних
Показників кальциноз і склероз різних органів і судин з розвитком коарктації аорти, стенозу легеневої артерії; уролітіаз,
ХНН тощо.
Перебіг: гострий – до 6 міс, хронічний – понад 6 місяців.
Діагностика. 1) типова клініка: інтоксикація, анорексія, блювота, поліурія, полідіпсія, зниження маси тіла, гепатомегалія, тахікардія, дегідратація; 2) анамнез вживання високих доз вітаміну D; 3) гіперкальціємія більше
2,89 ммоль/л, кальціурія –проба Сулковича +++ або ++++; 4) рентгенографія: ділянки остеопорозу та підвищене відкладання кальцію в зонах росту.
Лікування.
1. Госпіталізація.
2. Негайно відмінити вітамін D і препарати кальцію.
3. Обмежити кількість коров'ячого молока, багатого на кальцій; призначити каші на овочевому відварі, овочеві й фруктові пюре, соки - з урахуванням віку.
4. Збільшити кількість рідини в раціоні.
5. Внутрішньовенно вводити глюкозу, плазму крові, альбумін, розчин Рінгера, в режимі форсованого діурезу; кокарбоксилазу, аскорбінову кислоту.
6. Кортикостероїди (преднізолон по 1-2 мг/кг добу з поступовим зменшенням дози протягом 8-10 днів).
7. Ретинол (5000—10 000 МО на добу), токоферол 5-10 мг 2 рази на день з молоком, або в/м 10-20 мг через день, вітаміни В1, В6 у вікових дозах.
8. Для збільшення виділення кальцію використовують:
— кальцитонін (75-150 ОД щоденно внутрішньом'язово), або для стимуляції ендогенного тиреокальцитоніну вводять 2-4 од інсуліну підшкірно 1 раз в день за 15хв до їди одночасно з внутрішньовенним введенням розчину глюкози.
— З % розчин амонію хлориду (по 1 чайній ложці 3 рази на добу);
— трилон Б (динатрієва сіль етилендіамінтетраоцтової кислоти) по 50 мг/кг на добу 2-3 рази на день, інколи внутрішньовенно краплинно (добову дозу вводять протягом 3-4 год).
Профілактика - контроль реакції Сулковича (1 раз на 7-10 днів), кальцій, фосфор крові періодично при лікуванні.
5. Питання для індивідуального опитування:
1. Етіологічна структура: a. рахіту, b. гіпервітамінозу D, c. спазмофілії.
2. Особливості патогенезу: a. рахіту, b. гіпервітамінозу D, c. спазмофілії.
3. Клінічний перебіг a. рахіту, b. гіпервітамінозу D, c. спазмофілії.
4. Критерії діагностики та дифдіагностики: a. рахіту, b. гіпервітамінозу D, c. спазмофілії.
5. Тактика лікування та профілактики: a. рахіту, b. гіпервітамінозу D, c. спазмофілії.
Рекомендована література.
Основна
1.Дитячі хвороби/за ред. В.М.Сидельникова, В.В.Бережного.–Київ,«Здоров`я».1999 с.142-173 2.Медицина дитинства/за ред. П.С. Мощича: Навч. Посібник – Київ,«Здоров`я» 1994 ст.60-89 3.Шабалов Н.П. Детские болезни – 4 издание Санкт-Петербург 1999 ст.236-277 ст.282-286 4.Педіатрія (за редакцією О.В.Тяжкої), видання друге, Вінниця, Нова книга. 2008р.
5 Сміян І.С. Лекції з педіатрії.-Тернопіль: Підручники посібники, 2006.-768 с.

14
Додаткова:
1.Профілактика та лікування рахіту та порушень фосфорно-кальцієвого обміну при окремих захворюваннях у дітей з використанням препарату вітаміну Д-3 –відеїн: метод. рекомендації /укл.: Лукянова О.М., Омельченко
Л.І., Антипкін Ю.Г. – Київ, 2000.24с.
Тема. Функціональні гостроінтестинальні розлади у дітей раннього віку.
Класифікація функціональних гастроінтестинальних розладів у дітей раннього віку (Римськіми критерії ІІІ):
G1. Регургітація в немовлят
G2. Синдром румінації в немовлят
G3. Синдром циклічного блювання
G4. Кольки в немовлят
G5. Функціональна діарея
G6. Дишезія в немовлят
Найбільш часті причини функціональних гастроінтестинальних розладів у дітей раннього віку:
• Неправильний• Неправильний режим дня і харчування матері і/або дитини
• Недостатній питтєвий режим матері і/або дитини
• “Швидкий” перехід на штучне вигодовування
• Швидкий перехід з однієї суміші на іншу
• Включення до раціону харчових добавок
• Перинатальна енцефалопатія гіпоксичного або травматичного ґенезу
• Морфофункціональна незрілість периферичної інервації, дисфункція центральної регуляції органів ШКТ
• Пізній старт ферментної системи органів ШКТ
• М'язова гіпотонія
• Рахіт, рахітоподібні захворювання
• Явний або латентний дефіцит заліза
• Особливості конституції
• Вигодовування дітей перших місяців життя молочною сумішшю із високим вмістом заліза (до 12 мг на 1 л молочної суміші)
• Дизбіоз кишечника
• Гастроінтестинальна форма харчової алергії (непереносимість білка коров'ячого молока, сої, глютена тощо)
• Транзиторний або вроджений гіпотиреоз
• “Боязнь горщика”
• Закреп у матері
РЕГУРГІТАЦІЯ У НЕМОВЛЯТ (МАЛЮКОВІ ЗРИГУВАННЯ ) – невимушене вертання у ротову порожнину
їжі, яку дитина проковтнула; може суп- роводжуватись витіканням її з рота. На відміну від блювоти, цей процес не супроводжується участю м“язів тонкого кишечника, шлунка, стравоходу та діафрагми. Слід зазначити, що закид шлункового вмісту у стравохід та ротову порожнину, зазвичай, є нормою у немовлят. Зригування більше одного разу на день зустрічаються у 67% здорових 4-місячних дітей. З віком частота зригувань у денні часи зменшується, і у малюків 10-12 місяців відмічається тільки у 5% випадків. Поодинокі епізоди ретроградного руху вмісту шлунку через нижній езофагальний сфінктер можуть бути варіантом норми у дітей перших років життя. Часті зригування можуть бути пов’язані з алергією на білок коров“ячого молока. Зригування, які супро- воджуються швидким насиченням, відмовою від їжі, плачем, можуть бути наслідком больового синдро- му.
Якщо зригування зберігаються після 1 року, тре- ба виключити вади розвитку травного тракту. Затрим- ка фізичного розвитку, утруднення при годуванні та ковтанні, домішки крові у блювотних масах та випо- рожненнях, обструктивні апное, реактивні захворювання дихальних шляхів, легенева аспірація є приво- дом для обстеження з метою виявлення гастроезо- фагальної рефлюксної хвороби (ГЕРХ). Таким чином, діагноз регургітації у немовлят віком від 3 тижнів до 12 місяців є правомірним, якщо малюк не має відхилень у стані здоров“я, зригує 2 та більше разів на день протягом 3 та більше тижнів за відсутності блювоти, домішок крові у блювотних ма- сах, аспірації, апное, порушень загального стану, утруднень при годуванні та ковтанні, а також відсут- ності неправильного положення під час та /або після годування Природній перебіг малюкових зригувань перед- бачає спонтанне покращення. Лікування складаєть- ся з ефективного консультування батьків стосовно прогнозу та оптимізації догляду за дитиною. Рекомен- дується густа їжа, укладання дитини з піднятим го- ловним кінцем на 50 градусів (у положенні на спині або на боці) або на 30 градусів (у положенні на жи- воті).
Не доведений позитивний ефект медикаментозного лікування регургітації. прогнозу та оптимізації догляду за дитиною. Рекомендується густа їжа, укладання дитини з піднятим го- ловним кінцем на 50 градусів (у положенні на спині або на боці) або на 30 градусів (у положенні на жи- воті). Не доведений позитивний ефект медикаментоз- ного лікування регургітації
СИНДРОМ РУМІНАЦІЇ нечасто діагностують у малюків. Румінація - це відригування нещодавно з’їде- ної їжі, яку дитина знову пережовує й повторно ков- тає, але при цьому відсутні ознаки якого-небудь яв- ного

15 органічного ураження. Хоча румінація немовлят – функціональне захворювання, цей синдром може бути загрозливим для життя психічним розла- дом. Малюкова румінація є наслідком порушень взає- мовідносин між дитиною та особами, які за нею дог- лядають, зустрічається при втраті емоційного зв“яз- ку між матір“ю та дитиною. У дітей з розумовою відсталістю румінація є проявом самозбудження. Слід пам’ятати , що тривалий синдром румінації може призвести до виснаження дитини (особливо немов- лят) та ускладнень (дистальний езофагіт, персистую- чий кашель, аспіраційна пневмонія). Синдром румінації у малюків діагностують, якщо потягом 3 місяців і більше, відмічаються повторні скорочення м’язів черевного пресу, діафрагми та язика; зригування шлункового вмісту у ротову по- рожнину, де він знову пережовується й проковтується або відкашлюється; та наявні три або більше ознак з нижче перерахованих : 1) початок у віці 3-8 місяців; 2) відсутність ефекту від заходів, що застосовуються при гастроезофагальній рефлюксній хворобі або від антихолінергічних препаратів, від зміни характе- ру харчування, при годуванні через зонд або гаст- ростому; 3) не супроводжується нудотою або не- спокоєм; 4) румінація відсутня протягом сну і під час спілкування дитини з оточуючими.
Для ефективної терапії малюкового синдрому румінації необхідно забезпечити адекватне оточую- че середовище, зменшити медичні втручання для запобігання стресу та допомогти матері розуміти фізичні та емоційні потреби дитини. Рекомендується укладати немовля з піднятим головним кінцем на 50 градусів (у положенні на спині або на боці) або на 30 градусів (у положенні на животі). Дитині пропонуєть- ся густа їжа, повільне її вживання. Фармакотерапія (прокінетики, блокатори H2-гістамінових рецепторів, інгібітори протонної помпи, трициклічні антидепре- санти) малоефективна. Після одужання дитини, ру- мінація, зазвичай, не рецидивує
Синдром циклічної блювоти (СЦБ) зустрічається в усіх вікових групах.
Це захворювання проявляється стереотипними повторними епізодами нудоти та блювоти, що тривають від декількох годин до декількох днів, змінюються періодами повного благополуччя. Провокують приступи емоційне напруження, інфекційні чинники, фізичні перенавантаження. В родинному анамнезі відзначаються мігрень, синдром подразненого кишечника, захитування. Приступи можуть виникати регулярно або спорадично
(від 1 до 70 на рік), зазвичай вночі або вранці. Спостерігається стереотипність приступів. У чверті дітей відзначається продромальний період, в якому діти відчувають наближення блювоти. Під час приступу
інтенсивність блювоти найбільша в перші години. Практично в усіх хворих виявляються ознаки вегетативних порушень: летаргія (патологічний стан, що характеризується ослабленням усіх проявів життя), загальмованість, сонливість, блідість шкірних покривів, слинотеча, тахікардія, головний біль, гіпертензія, фотофобія, фонофобія, запаморочення, гарячка, абдомінальний біль, діарея. Середня тривалість приступу становить 24–48 годин
(мінімально 2 години), але може тривати протягом 10 днів і більше. Приступи можуть закінчуватись спонтанно, без лікування. Симптоми дегідратації потребують призначення інфузійної терапії. У періоді видужання відзначається підвищення активності дитини, відновлення апетиту, нормалізація кольору шкіряних покривів, повертаються позитивні емоції, поступово відновлюється водносольовий баланс.
Використовують такі діагностичні критерії СЦБ: 1) два або більше епізодів інтенсивної нудоти й стійкої блювоти або тривалої блювоти протягом декількох годин чи днів; 2) повернення до звичайного стану здоров’я, що триває декілька тижнів або місяців.
Важливо пам’ятати, що діагноз синдрому циклічної блювоти може бути встановлений тільки за умови виключення іншої патології, що супроводжується блювотою. Неврологічне обстеження необхідне для виключення гліоми стовбуру мозку. Для виключення неманіфестної інфекції верхніх дихальних шляхів, асоційованої з вестибулітом, необхідно, крім загальноклінічних аналізів та визначення гострофазових показників, призначити консультацію отоларинголога. Симптоми, подібні до СЦБ, можуть спостерігатись при обструктивних уропатіях; це потребує лабораторного обстеження сечі, біохімічного визначення функціональної спроможності нирок, інструментальних методів обстеження сечової системи. Для виключення метаболічних та ендокринних порушень, що супроводжуються блювотою (феохромоцитома, надниркова недостатність, цукровий діабет, дефіцит орнітинтранскарбамілази або середньоланцюжкової ацилКоАдегідрогенази, пропіонова ацидемія, порфирія), необхідно досліджувати рівень електролітів, pH, глюкози, молочної кислоти, аміаку, амінокислот, гормонів (адренокортикотропного та антидіуретичного), а також кетонові тіла, органічні кислоти тощо. Для виключення гастроінтестинальних причин блювоти (вади розвитку травного тракту, виразкова хвороба з пілоричною обструкцією, гастродуоденіт, рецидивуючий панкреатит, інтермітуюча непрохідність тонкого кишечника, хронічна кишкова псевдообструкція) необхідно провести повне обстеження: загальноклінічні аналізи; біохімічні аналізи крові з визначенням рівня білків та їх фракцій, гострофазових показників, печінкових проб, рівня електролітів; копрограма; еластаза калу; ендоскопічні обстеження стравоходу, шлунка, кишечника з дослідженням біоптату слизової оболонки та аспірату шлункового або кишкового вмісту; ультразвукове обстеження; рентгенологічне дослідження; сцинтиграфія; рНметрія; електрогастрографія; дихальні тести на визначення хелікобактеріозу, надмірного бактеріального росту в тонкому кишечнику, зовнішньосекреторної функції підшлункової залози, синдрому мальабсорбції тощо;
імунологічні обстеження.
У лікуванні важливим є індивідуальний підхід до хворого з виключенням стресових факторів (емоційних, фізичних, харчових). Пацієнтам з частими та тривалими приступами пропонують щоденне приймання амітриптиліну, пізотифену, фенобарбіталу або пропранололу. В періоді продрому, до початку нудоти,

16 ефективним може бути сон або пероральне застосування ондасетрону або бензодіазепінів; для пригнічення блювотного рефлексу та седації використовують лоразепам. Під час приступу симптоми можуть бути перервані внутрішньовенним введенням лоразепаму або іншого бензодіазепінового препарату тривалої дії у дозі, що викликає заспокійливий сон. За показаннями вводяться глюкозосольові розчини та антагоністи Н2- гістамінорецепторів. Якщо лоразепам неефективний, призначають тривалі інфузії пропофолу або періодичні внутрішньовенні введення хлорпромазину (по 0,5–1,0 мг/кг) і дифенілгідраміну (по 0,5–1,0 мг/кг).
Кишкова колька у дітей раннього віку – поліетіологічний больовий синдром функціонального походження, що порушує загальний стан дитини.
Клініка. Раптовий біль спастичного характеру на фоні повного благополуччя, частіше під час та одразу після годування, супроводжується тривалим плачем, неспокоєм, безладно ворушить ногами, стопи часто холодні на дотик, руки притиснуті до тулуба. Живіт здутий і напружений, можливе нечасте зригування.
Помітне полегшення після дефекації або відходження газів. Поза нападом кишкової кольки діти мають добрий апетит, додають у вазі, зберігають позитивний емоційний настрій.
Діагностика. Використовують «правило трьох» - плач протягом 3-ох і більше годин на добу, не менше
3-ох днів на тиждень, протягом 3-ох тижнів кряду. Також використовують щоденник плачу, де батьки відмічають епізоди плачу у зв'язку і з годуванням, випорожненнями тощо.
Діагноз встановлюється після виключення більш загрозливих причин абдомінального болю.
Лікування:
1. Створення сприятливого психологічного клімату у родині.
2. Навчання матері правильного прикладання дитини до грудей.
3. Часте годування, положення дитини після годування для відходження газів. Правильний підбір суміші для штучного вигодовування (з коротколанцюговими тригліцеридами, загущувачами, низьколактозні суміші – за показаннями).
4. Корекція харчування матері.
5. Корекція дисбіозу.
6. Зняття нападу:
• Тепло на ділянку живота
• Масаж живота
• Викладання на живіт
• Газовідвідна трубка або клізма
• Симптоматична терапія – спазмолітики, вітрогінні засоби (фенхель, коріандр, ромашка, Плантекс), препарати симетикону, прокінетики, заспокійливі (клізми з валеріаною)
5. Питання для індивідуального опитування:
1. Визначення та класифікація (за Римськими критеріями ІІІ) функціональних гастроінтестинальних розладів дітей раннього віку.
2. Етіологія, патогенез, клініка та діагностика синдрому циклічного блювання.
3. Етіологія, патогенез, класифікація, клініка та діагностика румінацуії та регургітації у дітей раннього віку.
4. Етіологія, патогенез, клініка, діагностика кольки у дітей раннього віку.
5. Лікування та профілактика функціональних гастроінтестинальних розладів.
6. Прогноз при функціональних гастроінтестинальних розладах у дітей раннього віку.
6. Рекомендована література.
Основна
1. III Римський консенсус (Римські критерії) 2005 щодо функціональних захворювань органів травлення.
2. Майданник В.Г. Римські критерії III (2006) діагностики функціональних гастроінтестинальних розладів у дітей // Педіатрія, акушерство та гінекологія. — 2007. — № 3. — С. 513.
3. Бельмер С.В., Гасилина Т.В., Хавкин А.И., Эйберман А.С. Функциональные нарушения органов пищеварения у детей. — М., 2005. — С. 36.
4. Бердникова Е.К., Кешишян Е.С. Функциональные нарушения желудочнокишечного тракта у детей раннего возраста // Consilium Medicum. Педиатрия. — 2007. — № 9(1). — С. 1317.
5. Бордий Т. Римские критерии ІІІ, 2006 // З турботою про дитину. — 2010. — № 7–9. — С. 2629, 2831, 3033.
Додаткова:
1. Drossman D.A. The functional gastrointestinal disorders and the Rome III process // Gastroenterology. — 2006. —
№ 130(5). — P. 13771390.
2. Белоусов Ю.В., Белоусова О.Ю. Функциональные заболевания пищеварительной системы у детей. – Х.:ИД
«ИНЖЭК», 2005.-256.

17
ЗАХВОРЮВАННЯ ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ВІКУ
1. АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ
Захворювання органів дихання посідають одне з перших місць серед захворювань дітей грудного та раннього віку. Найбільш частою формою ураження органів дихання у дітей є бронхіти. Так, в дітей першого року життя захворюваність складає 75, в дітей до 3-х років – 200 на 1000 дітей. Особливо актуальним є правильне лікування бронхітів з метою попередження їх переходу в хронічні форми та у пневмонію.
МЕТА ЗАНЯТТЯ: Вміти визначити етіологічні чинники гострих бронхітів у дітей, особливості перебігу різних клінічних форм, діагностику, диференційну діагностику та лікування гострих бронхітів у дітей, вміти надати невідкладну допомогу у разі розвитку гіпертермічного синдрому та нейротоксикозу.
2. НАВЧАЛЬНІ ЦІЛІ:
Студент повинен засвоїти і знати:
- Визначати етіологічні та патогенетичні фактори гострих респіраторних захворювань верхніх дихальних шляхів (гострого назофарингіту, гострого фарингіту, гострого обструктивного ларингіту, гострого ларінгофарингіту, гострого трахеїту), гострого бронхіту, гострого обструктивного бронхіту, гострого бронхіоліту, рецидивуючого бронхіту, пневмонії, вроджених вад та хронічних захворювань бронхолегеневої системи у дітей.
- Класифікувати гострі респіраторні захворювання верхніх дихальних шляхів, гострі бронхіти та пневмонії, дихальну недостатність, лихоманку, судоми, вроджені вади та хронічні захворювання бронхолегеневої системи; аналізувати типову клінічну картину гострого назофарингіту, гострого фарингіту, гострого обструктивного ларингіту (крупу), гострого ларінгофарингіту, гострого трахеїту, гострого бронхіту, гострого обструктивного бронхіту, гострого бронхіоліту, рецидивуючого бронхіту, пневмонії, дихальної недостатності у дітей, гіпертермічного синдрому та судом, вроджених вад та хронічних захворювань бронхолегеневої системи у дітей.
- Складати план обстеження та аналізувати дані лабораторних та інструментальних обстежень при типовому перебігу гострого назофарингіту, гострого фарингіту, гострого обструктивного ларингіту (крупу), гострого ларінгофарингіту, гострого трахеїту, гострого бронхіту, гострого обструктивного бронхіту, гострого бронхіоліту, рецидивуючого бронхіту, пневмонії, вроджених вад та хронічних захворювань бронхолегеневої системи у дітей.
- Демонструвати володіння принципами лікування, реабілітації і профілактики гострого назофарингіту, гострого фарингіту, гострого ларінгофарингіту, гострого трахеїту, гострого бронхіту, гострого обструктивного бронхіту, гострого бронхіоліту, рецидивуючого бронхіту, пневмонії, вроджених вад та хронічних захворювань бронхолегеневої системи у дітей.
- Ставити попередній діагноз гострих респіраторних інфекцій верхніх дихальних шляхів, гострих бронхітів, пневмоній, вроджених вад та хронічних захворювань бронхолегеневої системи у дітей.
- Здійснювати прогноз життя при гострих респіраторних інфекціях верхніх дихальних шляхів, гострих бронхітах, пневмоніях, вроджених вадах та хронічних захворюваннях бронхолегеневої системи у дітей.
- Демонструвати володіння морально-деонтологічними принципами медичного фахівця та принципами фахової субординації у пульмонології дитячого віку.
Студент повинен уміти:
- Провести послідовне обстеження дитини з метою визначення характеру ураження бронхолегеневої системи.
- Провести диференціальну діагностику різних форм гострих форм бронхітів з гострою пневмонією, бронхіальною астмою, стороннім тілом дихальних шляхів та іншими захворюваннями.
- Скласти план додаткового обстеження і оцінити отримані результати (загальний аналіз крові, рентгенограма органів грудної клітки, спірометрія, тощо).
- Скласти схему лікування бронхітів.
- Скласти схему лікування пневмоній.
- Скласти план диспансерного спостереження.
- Виписати рецепти на основі групи медикаментозних препаратів.
- Провести оксигенотерапію.
- Призначити імунотерапію.
- Надати невідкладну допомогу при гіпертермії та нейротоксикозі.
Студент повинен розвивати творчі здібності в процесі лабораторного, клінічного обстеження дитини, теоретичного дослідження з проблемних питань даної теми.

18

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

скачати