Ім'я файлу: Середа, Кисличенко_Спеціальна педагогіка з основами спеціальної
Розширення: pdf
Розмір: 3178кб.
Дата: 29.09.2022
скачати
Пов'язані файли:
Схема екологічної стежини.pdf

35
Розумова відсталість як патологія може бути констатована лише у тому випадку, якщо водного суб’єкта будуть одразу три основні
ознаки:
1)
органічне ураження головного мозку дифузного характеру
(набуте або спадкове);
2)
порушення пізнавальної діяльності, зокрема, усіх розумових операцій (аналіз, синтез, узагальнення, абстрагування тощо), пам’яті, мовлення;
3)
стійкість порушення або його регресивність. Через наявні ознаки дитина не може оволодіти програмою загальноосвітньої школи у повному обсязі в усталені терміни. Структура дефекту у розумово відсталих дітей є достатньо складною. Загальний її аналіз (за Л.Виготським) подамо у вигляді схеми (рис. 1.1): Ядро Вторинні недоліки Подальші ускладнення Рис. 1.1 Структура дефекту при розумовій відсталості
Розумова відсталість класифікується за видами, формами, ступенями, діагнозами. Розумова відсталість поділяється на два види: олігофренія і деменція, що відрізняються за часом виникнення та протіканням.
Олігофренія виникає в результаті мозкових захворювань у період внутрішньоутробного розвитку, в ранньому дитинстві чи як наслідок пологових травм. У дітей – олігофренів недорозвиненими є вищі форми пізнавальної діяльності. Олігофренія характеризується відсутністю прогредієнтності, тобто у дитини в процесі її розвитку розумова відсталість не прогресує. За спеціально організованих умов дитина – олігофрен здатна оволодіти певними знаннями, вміннями і навичками, досягнути певного рівня розвитку. Причинами олігофренії можуть бути:
1)
неповноцінність генеративних клітин батьків, обумовлена спадковістю або повязана із зовнішніми шкідливостями;
2)
шкідливості, що діють на зародок і плід у період внутрішньоутробного розвитку:
інфекції
(червінка, грип,
Недорозвиток вищих психічних процесів
Незрілість емоційно- вольової сфери, особистості, порушення поведінки
–
Слабкість орієнтувальної діяльності;
– низька пізнавальна активність;
– слабкість замикаючої функції кори головного мозку;

36 токсоплазмоз інтоксикації; гормональні порушення вагітної; несумісність антигенних властивостей крові матері й дитини; механічні впливи на зародок і плід;
3)
шкідливості, що діють під час пологів або у перші роки життя дитини: пологові травми; асфіксія; глибока недоношеність чи переношеність дитини; мозкові інфекції (менінгіт, енцефаліт);
інтоксикації; травми головного мозку.
Олігофренія поділяється на декілька груп (класифікація МС. Певзнер), які відрізняються патофізіологічною, клінічною і психологічною характеристикою. Зокрема:
ƒ
неускладнена олігофренія;
ƒ
олігофренія, ускладнена переважанням збудження над гальмуванням;
ƒ
олігофренія, ускладнена переважанням гальмування над збудженням;
ƒ
олігофренія, ускладнена грубим порушенням особистості, різкою зміною потреб і мотивів;
ƒ
олігофренія, ускладнена частковим порушенням слуху, мовнослухової системи, моторики.
Деменція виникає на більш пізньому етапі розвитку дитини внаслідок перенесеного захворювання центральної нервової системи після трьох років або плинного захворювання мозку, що розпочалося у дошкільному, молодшому шкільному чи підлітковому віці.
Деменція може бути непрогредієнтною
– внаслідок травматичних пошкоджень головного мозку, менінгітів, енцефалітів.
Проте є і такі дементні діти, які страждають на плинне захворювання головного мозку. До прогредієнтних фори деменції відносяться: епілептична; шизофренічна; ревматична; сифіліс головного мозку.
Згідно сучасної Міжнародної класифікації хвороб (МКХ - 10) за складністю й виразністю порушення розумову відсталість поділяють на
чотири
ступені, які співвідносяться з відповідним
інтелектуальним коефіцієнтом (IQ): легка розумова відсталість (дебільність) (F 70) – IQ = 50–69;
ƒ
помірна розумова відсталість (легка імбецильність) (F 71) –
IQ = 35–49;
ƒ
важка розумова відсталість (виразна імбецильність) (F 72) –
IQ = 20–34;
ƒ
глибока розумова відсталість (ідіотія) (F 73) – IQ = 0–19.
Діти-дебіли є основним контингентом спеціальної (допоміжної) школи для дітей з порушеннями розумового розвитку, оскільки рівень
їхнього розвитку, за умови проведення корекційної роботи, дозволяє
їм оволодіти певним освітнім рівнем і нескладними професійними навичками.

37
Найбільш несформованими (у порівнянні з нормальними однолітками) у дітей з легким ступенем розумової відсталості виявляються вищі психічні процеси (мислення, мовлення, память, хоча й інші (увага, сприймання, відчуття) – можуть бути недорозвиненими. У цієї категорії дітей мислення є конкретним, стереотипним, некритичним, обмежується безпосереднім досвідом і необхідністю забезпечення нагальних потреб; операції мислення, вміння встановлювати причинено-наслідкові зв’язки є несформованими.
Діти-дебіли оволодівають мовленням з деякою затримкою, проте здатні використовувати його у своєму щоденному спілкуванні, підтримувати розмови на побутову тематику, брати участь у бесіді.
Мовлення цих дітей характеризується загальним недорозвитком, що виражається у порушенні всіх його сторін, зокрема, фонетико- фонематичних та граматичних порушеннях, обмеженні словникового запасу, недостатності розуміння слів та неадекватному їх вживанні, несформованості зв’язного мовлення. Доволі часто системні порушення усного мовлення відображаються й на оволодінні письмом та читанням.
Обсяг запам’ятовування дітей-дебілів є звуженим, мнемічні процеси – уповільненими, нестійкими, через що страждає і якість запам’ятовування: воно є неточним, фрагментарним, поверховим, не опосередковується мисленням.
Довільна увага дітей є недорозвиненою; порушеними є і такі її властивості, як цілеспрямованість, концентрація, стійкість. Ці діти характеризуються підвищеною розсіяністю, невмінням утримувати увагу на будь-якій діяльності тривалий час. Це створює їм підвищені труднощі під час оволодіння шкільною програмою, елементами самообслуговування, трудовими операціями.
Недостатній розвиток сприймання цих дітей не дозволяє їм оволодіти правильними уявленнями про навколишній світ, адже їхнє сприймання є фрагментарним, нецілеспрямованим, звуженим, уповільненим, результати сприймання не осмислюються.
Емоції дітей-дебілів є недостатньо диференційованими, часто нестійкими, хоча й адекватними у доступних їхньому розумінню ситуаціях. Через недорозвиток мислення дуже важко і повільно у цієї категорії дітей формуються вищі почуття: гностичні, моральні, естетичні тощо.
Помірна
розумова
відсталість характеризується несформованими пізнавальними процесами. Мислення у таких дітей є конкретним, непослідовним, інертним; діти є практично не здатними до утворення абстрактних понять. Вони не вміють своєчасно користуватись вже засвоєними діями, не обдумують свої вчинки, не передбачають результат. Ці діти повільно утворюють логічні зв’язки і

38 зазвичай краще запам’ятовують те, що безпосередньо пов’язується з задоволенням їхніх фізіологічних потреб. Особи з таким ступенем розумової відсталості мають значний недорозвиток мовлення. Словниковий запас досить бідний, наявні аграматизми. Активний словник є значно меншим, ніж пасивний, але використання з пасивного словника слів дітьми даної групи спостерігається досить рідко. Ці діти краще розуміють звернене мовлення. Самостійно побудувати складну мовленнєву конструкцію не можуть; хоча й здатні повторити мовленнєві висловлювання інших. Память у дітей цієї категорії формується досить повільно, матеріал запам’ятовується лише після багаторазових повторень, швидко забувається. Знання погано використовуються на практиці.
Поряд з цим у деяких імбецилів відмічають випадки надзвичайно розвиненої пам’яті на цифри, дати, події, імена тощо (так звана гіпертрофія пам’яті).
Спостерігаються й значні порушення уваги. Вона швидко розсіюється, діти повільно концентруються, часто відволікаються на другорядні ознаки, не вміють довго її утримувати на одній діяльності.
Слабка активна увага перешкоджає досягненню будь-якої поставленої мети, навіть елементарної.
Розвиток навичок самообслуговування та функцій рухового апарату також відстає, таким людям впродовж всього життя потрібна допомога і контроль. Рухи є уповільненими, вайлуватими; моторна недостатність спостерігається практично у всіх дітей даної групи. Вони мають значні труднощі при переключенні рухів, швидкій зміні поз і дій. Найчастіше виникають труднощі при виконанні дій, які вимагають диференційованих рухів пальців.
Досить яскраво недоліки пізнавальних процесів проявляються у цієї категорії дітей при формуванні у них навичок читання, письма, рахунку. Вихованці не здатні зрозуміти прочитане (хоча інколи навчаються технічно правильно відтворювати текст, допущені помилки ними не помічаються, і, отже, не виправляються. Вони можуть навчитись рахувати у межах 10, інколи в межах 100 на наочному матеріалі, але абстрактний рахунок, навіть у межах першого десятка, є для них переважно недоступним. У процесі спеціальної корекційно-виховної роботи діти можуть оволодіти деякими базовими навичками самообслуговування.
Спеціально розроблені навчальні програми відповідають сповільненому характеру навчання з невеликим обсягом матеріалу, який потрібно засвоїти. У зрілому віці люди з помірною розумовою відсталістю зазвичай спроможні виконати просту практичну роботу, якщо при цьому їм даються доступні вказівки і організовується контроль її виконання. Повністю незалежне проживання дорослої людини з помірною розумовою відсталістю здебільшого є

39 неможливим. Проте такі люди є цілковито мобільними та фізично активними. Більшість з них здатні встановлювати контакти, спілкуватись з іншими людьми, бути залученими до простих соціальних дій.
Важкий
ступінь
розумової
відсталості
(виразна
імбецильність). Ця категорія дітей подібна до групи дітей з помірною розумовою відсталістю за клінічною картиною та ознаками органічного ураження центральної нервової систему. Так само, як і для осіб з помірною розумовою відсталістю, для них характерним є низький рівень засвоєння різних навичок. У більшості з них спостерігаються низький рівень розвитку моторики, порушення координації рухів, наявність інших відхилень, обумовлених органічними порушеннями головного мозку. Частина дітей цієї групи не вміють самостійно пересуватись.
Спостерігається значне порушення вищих психічних функцій. Вони запам’ятовують лише ту діяльність або ті явища чи процеси, які викликають у них позитивні емоційні переживання. Увага не концентрується, вони можуть відволікатись на будь-які, навіть незначні і другорядні подразники. Вони не можуть зробити навіть елементарних висновків або узагальнень. Як правило, інтелектуальні порушення супроводжуються вираженою неврологічною патологією: паралічами, парезами, гіперкінезами.
Ця категорія осіб є нездатною до оволодіння навіть елементарними знаннями з рахунку, письма, читання. Робота з ними полягає у розвитку і простому тренуванні необхідних навичок самообслуговування та санітарної гігієни, соціальної адаптації і виконання елементарних трудових операцій. Проте через моторну незграбність та грубі порушення пізнавальної діяльності їм для цього потрібно набагато більше часу. Частині з них навіть після тривалих тренувань не вдається оволодіти такими дрібними рухами, як застібання ґудзиків, шнурування, накладання одного предмету на
інший тощо. Самостійно використати навіть натреновані знання діти цієї категорії в більшості випадків не зможуть. У дітей цієї групи не має достатнього для спілкування словникового запасу, що значно ускладнює їхню соціалізацію. У своєму мовленні вони використовують лише найбільш знайомі слова і мовленнєві штампи, заучені граматичні конструкції, часто при цьому не усвідомлюючи їхнього змісту. При спілкуванні використовують додаткові невербальні форми комунікації – жести, міміку, окремі звуки, якими висловлюють свої бажання і потреби. Краще ідуть на контакт зі знайомими людьми, завдяки чому після тривалих тренувань у них вдається сформувати елементи соціалізованих емоцій.

40
Принципова відмінність між помірною та важкою розумовою відсталістю полягає в тому, що у останніх є виразні моторні відхилення або інші клінічні прояви, які свідчать про глибинне органічне ураження. Відхилення, притаманні цій категорії осіб, не дозволяють їм самостійно, без спеціальної опіки, жити у соціальному середовищі.
Глибокий ступінь розумової відсталості (ідіотія). Це найважчий ступінь розумової відсталості, при якому органічно уражається не лише кора головного мозку, ай частково підкірка, що призводить до грубого порушення фізичного та психічного розвитку.
Більшість з ідіотів є малорухомими або значно обмеженими в моторних можливостях, страждають на хронічні захворювання внутрішніх органів, енурез, енкопрез тощо. Їхні потреби й дії мають примітивний характер, рухові реакції є хаотичними, нецілеспрямованими. При цьому ступені пізнавальна діяльність є повністю несформованою. Діти ніяк не реагують на оточуючих, навіть сильним звуком і яскравим світлом не можна привернути їхню увагу і утримувати її хоча б деякий час. Вони часто не впізнають рідних, близьких, реагують лишена тих людей, які постійно працюють з ними здатні розуміти лише прості форми невербального спілкування, в основі яких лежать реакції отримання задоволення, не можуть опанувати елементарними навичками самообслуговування, не вміють піклуватись про себе і потребують постійної допомоги, опіки і контролю. Окремі з них можуть навчитись самостійно їсти. У них порушені смакові і нюхові відчуття, в результаті чого вони можуть їсти неїстівні предмети і практично не реагувати на різкі запахи. Емоційні реакції у них практично відсутні. Емоції не є показником стану такої дитини. Про її стан не можна зрозуміти за виглядом її обличчя, позою, рухами. У них часто виникають афективні спалахи, під час яких вони можуть битися головою об стіну, кусати собі руки, бити пятками об підлогу, викручувати пальці тощо. Через понижену больову чутливість такі рани не викликають у них дискомфорту. Одні з них є апатичними, повільними, інші – навпаки, злобливими, агресивними, дратівливими.
Поведінка дітей-ідіотів повністю залежить від зовнішніх стимулів, є нецілеспрямованою, неусвідомленою (польова поведінка).

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18

скачати