14 потребами в одержанні дошкільної, загальної шкільної та професійної освіти. Цей процес здійснюється шляхом подолання фізичних, психологічних та
інших бар’єрів, що ускладнюють або унеможливлюють повноцінну участь дитини з особливими потребами у житті суспільства. Вітчизняна система спеціального навчання, як зауважує В. Засенко, представлена переважно спеціальними загальноосвітніми школами-інтернатами, дошкільними закладами компенсуючого типу, навчально-реабілітаційними центрами [47, с. 140].
Організація діяльності спеціальних закладів освіти ґрунтується на певних принципах. Частина з них є загальними для всіх загальноосвітніх закладів України, передусім: державний характер освіти; єдина перспективна мета наступність у ланках освіти; обов’язковість і доступність навчання; врахування вікових та
індивідуальних особливостей дитини; відокремлення освіти від політики та церкви. Проте не менш важливими є спеціальні принципи, які стосуються осіб з вадами психофізичного розвитку, зокрема: диференційованість закладів залежно від категорії порушення та ступеня інтелекту; поєднання загальноосвітнього і професійно- трудового навчання; корекційна спрямованість навчання і виховання тощо.
Переважна більшість спеціальних закладів підпорядковується
Міністерству освіти і науки України. Другу ланку складають заклади
Міністерства праці та соціальної політики, третю – заклади, підпорядковані Міністерству охорони здоров’я. Кожна з них втілює певну мету, зорієнтовану, насамперед, на можливості дитини та максимальну реалізацію її потреб. Заклади системи освіти покликані забезпечувати навчально-виховну і корекційну роботу. Заклади соціального спрямування здійснюють догляд та соціальну роботу.
Заклади охорони здоров’я передусім оздоровлюють дітей, забезпечують лікувально-корекційну роботу [98]. У закладах усіх типів дітям надається різнобічна допомога – педагогічна, психологічна, медична, соціальна тощо. При виборі закладу для конкретної дитини враховуються такі показники, як вік дитини; категорія аномального розвитку (нозологія); конкретний клінічний діагноз;
інтелектуальний ступінь; особливості психофізичного розвитку; потреби і можливості дитини. Залежно від цих показників дитині рекомендують перебування в закладі певного типу. Система спеціальної освіти в Україні будується за вертикально- горизонтальною структурою. Горизонтальна структура враховує психофізичний розвиток дитини, особливості її пізнавальної діяльності, характер порушення. Вона представлена 8-ма типами спеціальних закладів, які, з метою виключення винесення

15 характеристик діагнозу до реквізитів, в нормативних документах називаються за їх видовим порядковим номером – Спеціальна освітня установа: I виду (школа-інтернат для глухих дітей); II виду (школа-
інтернат для слабочуючих і пізньо-оглухлих дітей); III виду (школа-
інтернат для незрячих дітей); IV виду (школа-інтернат для слабкозорих дітей); V виду (школа-інтернат для дітей з важкими порушеннями мови); VI виду (школа-інтернат для дітей з порушеннями опорно-рухового апарату); VII виду (школа або школа-
інтернат для дітей з труднощами в навчанні – затримкою психічного розвитку); VIII виду (школа або школа-інтернат для дітей з розумовою відсталістю). Вертикальна структура ґрунтується на вікових особливостях учнів та рівнях загальноосвітніх програм. Вона визначається такими віковими періодами: раннього дитинства (від 0 до 3 років); дошкільний (з 3 до 6–7 років); шкільного та професійного навчання з 6–7 до 16–21 років). Дітям можуть надавати корекційну допомогу в центрах раннього втручання, центрах реабілітації, психолого- медично-педагогічних центрах, спеціальних дошкільних, шкільних і професійних навчальних закладах.
Нагадаємо, що згідно проекту стандарту у вітчизняній системі спеціальної освіти виділяється чотири основних варіанти навчання: загальноосвітня підготовка; корекційно-розвивальне навчання; компенсаторно-адаптаційне та абілітаційне навчання
[70]
(Додаток А.
Особливим видом допомоги дитині та її батькам у вирішенні проблем, пов’язаних з відновлювальним лікуванням, спеціальним навчанням і вихованням, соціалізацією, є медично-соціально- педагогічна допомога. Вона передбачає широкий спектр довготривалих заходів комплексної реабілітації, здійснюваних у процесі спільної роботи команди фахівців різного профілю та орієнтованих на співпрацю з сім’єю дитини з особливими потребами.
Така допомога – це єдність діагностики, інформаційного пошуку, допомоги у виборі освітнього маршруту, проектування
індивідуальних реабілітаційних програм, супроводу в реалізації планів тощо.
Такий комплексний підхід здійснюється психолого- педагогічними, медично-соціальними установами і службами, створюваними яку структурі державної системи освіти та соціального захисту, так і поза ними із залученням громадських об’єднань, асоціацій, благодійних фондів. Базовою основою здійснення такої комплексної допомоги і подальшого супроводу є ПМПК, ПМСЦ, діагностичні, реабілітаційні та ресурсні центри, логопедичні пункти, служби раннього і надомного навчання. Найважливішою складовою процесу медично-соціально-педагогічної допомоги є рання

16 діагностика і рання комплексна допомога. Саме від їхньої ефективної організації значною мірою залежатиме попередження інвалідності дитини, зниження ступеня обмеження її життєдіяльності і працездатності у майбутньому. У нашій країні існують також різні оздоровчі освітні установи санаторного типу для дітей, які потребують тривалого лікування: санаторні школи-інтернати, санаторні дитячі будинки для дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків та ін. Вони створюються з метою надання допомоги сім’ї в отриманні освіти та вихованні особливої дитини, здійснення реабілітаційних та лікувально-оздоровчих заходів, соціальної адаптації, захисту і всебічного розвитку дітей, які потребують тривалого лікування. Для дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків і мають особливі освітні потреби, створюються спеціальні дитячі будинки та школи-інтернати відповідно до типу порушень.
Найбільшою кількістю представлені, зокрема, дитячі будинки та школи-інтернати для дітей і підлітків з інтелектуальним недорозвиненням і труднощами в навчанні.
Якщо дитина не в змозі відвідувати спеціальну освітню установу, організується її індивідуальне навчання в домашніх умовах. Право на таке навчання мають діти, захворювання або відхилення у розвитку яких відповідають спеціально встановленому переліку. Медичний висновок лікувально-профілактичного закладу є підставою для організації надомного навчання. До надання допомоги в навчанні дітей удома залучаються школа або дошкільний заклад за місцем проживання. Педагоги і психологи школи надають методичну та консультативну допомогу батькам в освоєнні дитиною загальноосвітніх програм. Школа забезпечує атестацію дитини та видає документ про відповідний рівень освіти. Для здійснення корекційної роботи додатково залучаються педагоги- дефектологи. За умови організації надомного навчання органи управління освітою повинні компенсувати батькам витрати відповідно до державних та місцевих нормативів фінансування навчання дитини у відповідному типі освітньої установи.
Останнім часом в Україні спостерігається тенденція до створення мережі реабілітаційних закладів, як це прийнято в більшості
європейських країн. Найбільш поширеними закладами такого типу є навчально-реабілітаційні центри, які, згідно положення [124], забезпечують умови для відновлення здоров’я, соціальної адаптації, професійної орієнтації дітей, що мають органічні та функціональні захворювання внутрішніх органів та систем або вади психофізичного розвитку. Для навчання, виховання та соціальної адаптації дітей та підлітків зі складними порушеннями в розвитку створюються реабілітаційні центри різних профілів: психолого-медично-

17 педагогічної реабілітації та корекції; соціально-трудової адаптації та профорієнтації; психолого-педагогічної та соціальної допомоги; соціальної допомоги сім’ї та дітям, які залишилися без піклування батьків та ін.
Основним завданням таких центрів є надання коррекційно- педагогічної, психологічної та профорієнтаційної допомоги, а також формування навичок самообслуговування і спілкування, соціальної взаємодії, трудових навичок у дітей з важкими порушеннями. Заняття в реабілітаційних центрах проводяться в індивідуальній та груповій формах. При цьому важливо, що діти одержують комплексну допомогу – лікувальну, психологічну, педагогічну, соціальну. На відміну від традиційних спеціальних закладів у штаті реабілітаційних центрів перебувають не лише педагоги, ай лікарі, масажисти, соціальні працівники. При навчально-реабілітаційних закладах зазвичай діють різні служби: по роботі з сім’ями вихованців; відділення ранньої абілітації та ін. Однією з суттєвих відмінностей
їхньої діяльності є тісна співпраця з сім’ями, що виховують дітей з особливими потребами. Натомість у традиційних інтернатних закладах робота з сім’ями проводиться лише епізодично і не є системною. Для надання логопедичної допомоги дітям дошкільного та шкільного віку, які навчаються в освітніх закладах загального призначення, працює логопедична служба. Вона може бути представлена посадою вчителя-логопеда в штаті закладу освіти, логопедичним кабінетом або центром, створеним при управлінні освітою. Найбільш поширеною формою є логопедичні пункти при закладах загальної освіти. Серед основних їхніх завдань: корекція порушень усного та писемного мовлення; попередження неуспішності, зумовленої мовними порушеннями; логопедична просвіта батьків та педагогів. Проблема навчання, виховання і розвитку дітей з особливими потребами в Україні нині стоїть особливо гостро. Попри те, що в нашій країні наявна досить розвинена система спеціальної освіти, значна частина дітей наразі не одержує спеціальної допомоги, не маючи змоги задовольнити свої особливі потреби. Є окремі категорії дітей, наприклад, з аутизмом, зі складними комплексними порушеннями, організація навчання яких на державному рівні практично не здійснюється.
Мусимо констатувати, що останнім часом, на жаль, послаблюється увага суспільства до потреб спеціальних закладів.
Скорочується
їх мережа, погіршується матеріально-технічне забезпечення, втрачаються зв’язки з виробництвом. Складні соціально-економічні умови значно погіршують кадрове забезпечення у спеціальних школах-інтернатах [47, с. 141]. Такі заклади