Ім'я файлу: Атеросклероз та ІХС.pdf
Розширення: pdf
Розмір: 922кб.
Дата: 09.04.2021
скачати

30 навантаженнях, які тамуються нітрогліцерином. Вважають, що задишка відображає зростання тиску наповнення лівого передсердя внаслідок минущої
ішемічної діастолічної або систолічної дисфункції міокарда лівого шлуночка, чи мітральної регургітації. Така нетипова презентація стенокардії характерна для хворих на цукровий діабет та осіб похилого віку.
Тривалість типового нападу стенокардії – 5-10 хвилин; якщо напад триває понад 20 хв., то слід запідозрити гострий коронарний синдром.
Ангінозний біль швидко минає після припинення навантаження або прийому
1-2 таблеток нітрогліцерину. Зазвичай нітрогліцерин припиняє напад стенокардії за 1-3 хв. Кількість таблеток нітрогліцерину, яку пацієнт приймає впродовж доби є корисним клінічним мірилом ішемічного тягаря.
Під час опитування, збирання анамнезу та фізикального обстеження хворого звертають увагу на наявність факторів ризику ІХС (гіперліпідемія, артеріальна гіпертензія, цукровий діабет, куріння, ожиріння, літній вік, спадковий анамнез передчасного серцево-судинного захворювання тощо).
У період між нападами стенокардії може не бути жодних фізикальних ознак патології серцево-судинної системи. Під час ангінозного нападу можна виявити тахікардію, транзиторний систолічний шум мітральної регургітації внаслідок ішемічної дисфункції сосочкових м’язів та минущий додатковий третій (протодіастолічний) тон серця.
ЕКГ під час нападу виявляє минущу горизонтальну або косонизхідну депресію сегменту ST, яка зникає після припинення нападу.
8. Яка основна мета диференціального діагнозу болю в грудях? Які
захворювання слід розглянути?
Основною метою диференціального діагнозу болю в грудях є розрізнення болю ішемічного та неішемічного генезу. У пацієнтів з болем у грудях оцінити ймовірність обструктивного атеросклерозу вінцевих артерій можна за даними скарг та анамнезу. Цю ймовірність (виражену у відсотках) надалі можна переглянути (уточнити) у бік зменшення чи збільшення, залежно від результатів навантажувального тестування (процес баєсівського перегляду ймовірностей). З огляду на це, використовують наступну класифікацію болю в грудях:
 типова (однозначна, класична) стенокардія – відповідає таким трьом критеріям:
- біль у грудях характерної якості та тривалості, який
- провокується фізичним або психоемоційним навантаженням і
- минає у стані спокою або після прийому нітрогліцерину.

31
Дотестова
(апріорна) ймовірність обструктивного атеросклерозу вінцевих артерій у цих пацієнтів перевищує 80%.
 атипова стенокардія – відповідає двом з трьох наведених критеріїв.
Апріорна ймовірність обструктивного атеросклерозу вінцевих артерій приблизно дорівнює 50%.
 несерцевий (неспецифічний) біль у грудях – відповідає ≤1 із зазначених критеріїв.
Співвідношення між ступенем прохідності коронарних артерій та клінічними
формами стенокардії
Типова стенокардія
Атипова стенокардія
Стеноз (-и) коронарних артерій
>70%
Проміжне(-і) ураження
Ангіографічно інтактні коронарні
артерії
Слід пам’ятати, що деякі неатеросклеротичні захворювання серцево- судинної системи також можуть супроводжуватися ангінозними болями в грудях. Приклади: гіпертрофічна та дилатаційна кардіоміопатія, аортальний стеноз, міокардіальні містки та пролáпс мітрального клапана. Ангінозні болі можуть виникати і при інтактних коронарних артеріях за умови дуже високих метаболічних потреб міокарда (наприклад, при тиреотоксикозі, гарячці, тахіаритмії) або зниження кисневої ємності крові (наприклад, при важкій анемії). Далі розглянемо деякі причини неішемічного болю в грудях.
1. М’язово-скелетні болі (внаслідок остеоартрозу грудного відділу хребта, міозиту грудних м’язів, міжреберної невралгії, синдрому Тітце) часто доводиться диференціювати від ішемічного болю. На загал, м’язово-скелетним болям у грудях притаманні тривалий характер, варіабельний зв’язок із
Стенокардія за
рахунок
фіксованого
обмеження
коронарного
кровоплину
Вазоспастична
стенокардія
Коронарний
синдром Х

32 фізичним навантаженням, специфічними рухами та положенням тіла, відтворення болю при пальпації грудної клітки, зменшення болів у стані спокою та після системного або місцевого застосування анальгетиків.
2. Плевритичні болі при лівобічному сухому плевриті підсилюються при форсованому диханні, кашлі, ослаблюються у положенні лежачи на лівому боці, супроводжуються авскультативним шумом тертя плеври.
3. Кила стравохідного отвору діафрагми супроводжується рефлюксом кислого вмісту шлунку в стравохід, що проявляється насамперед печією, болями в ділянці мечоподібного паростка („під ложечкою”), відригуванням кислого вмісту. Якщо рефлюкс супроводжується спазмом стравоходу, то болі можуть дуже нагадувати стенокардію – зі стискуючим характером, загруднинною локалізацією і ефектом від прийому нітратів. Від типової стенокардії їх відрізняє характер зв’язку з фізичним навантаженням: при стенокардії болі пов’язані з фізичним навантаженням, а при езофагоспазмі вони скоріше асоційовані з печією, прийомом їжі, вживанням алкоголю, кави та горизонтальним положенням тіла. Діагноз верифікують під час фіброезофагогастроскопії, добової стравохідної рН- та манометрії, рентген- контрастного дослідження верхніх відділів травного тракту.
4. Панічні атаки, вегетативна дисфункція та т.зв. нейро-
циркуляторна
дистонія можуть супроводжуватися больовим симптомокомплексом атипової стенокардії або несерцевого болю в грудях.
При цьому біль локалізується в ділянці верхівки серця, має колючий, ріжучий характер, може тривати впродовж годин і навіть днів, провокується в основному психоемоційними стресами або ж не має явної причини, зменшується при фізичних навантаженнях та після прийому седативних засобів. Органічної патології серцево-судинної системи не виявляють.
5. Перикардит зазвичай є вторинною патологією відносно вірусної
інфекції, туберкульозу, системних захворювань сполучної тканини (особливо системного червоного вовчка), первинного або метастатичного раку чи променевої терапії. Біль при перикардиті тривалий, локалізується у лівій половині грудної клітки та загруднинно, нерідко іррадіює вверх і назад – в ділянку трапецієподібного м’язу та нижніх шийних хребців, зменшується у положенні сидячи з нахилом уперед та асоціюється з мінливим шумом тертя перикарду, який найкраще вислуховується над верхівкою та у ІІІ-IV міжребер’ї зліва від груднини. На ЕКГ при перикардиті може бути увігнута елевація сегменту ST у багатьох відведеннях та зниження амплітуди шлуночкових комплексів. Діагноз верифікують під час ехокардіографії, яка здатна виявляти мінімальні кількості рідини в порожнині перикарду.
6.
Гострий
міокардит може супроводжуватися кардіалгічним синдромом, який характеризується тривалими неіррадіюючими болями в

33 прекордіальній ділянці, які мають ниючий, колючий характер, не знімаються нітратами. Болі в грудях при міокардиті рідко бувають провідним симптомом: більш притаманними є задишка, швидка втомлюваність, серцебиття, відчуття перебоїв у роботі серця, слабкість. Для вірусного міокардиту характерний анамнестичний зв’язок з гострою респіраторною вірусною інфекцією. Нерідко міокардит є вторинним відносно іншого захворювання (наприклад, дифтерії, кліщового бореліозу, хвороби Шагаса, системних захворювань сполучної тканини). Під час огляду хворого на неважкий міокардит фізикальні знахідки бідні; для важкого міокардиту характерна картина серцевої недостатності
(ортопное, вологі хрипи, кардіомегалія, систолічний шум мітральної регургітації, ритм галопу, гепатомегалія, набряки). На ЕКГ при міокардиті виявляють неспецифічні зміни сегменту ST та зубця Т у багатьох відведеннях, атріовентрикулярну блокаду І ступеня та інші порушення провідності, екстрасистоли та тахіаритмії, рідко – патологічні зубці Q (псевдоінфактна
ЕКГ). ЕКГ-проба з бета-адреноблокатором при міокардиті негативна
(відсутність нормалізації ЕКГ після прийому препарату). Під час ЕхоКГ виявляють дифузний гіпокінез стінок лівого шлуночка, зниження його фракції викиду, можлива псевдогіпертрофія лівого шлуночка за рахунок запальної
інфільтрації міокарда. У крові – ознаки гострого запального процесу
(помірний лейкоцитоз, прискорення ШОЕ, диспротеїнемія), позитивні маркери ушкодження міокарда (КФК та серцеві тропоніни).
9. Чи потрібно використовувати додаткові методи для діагностики
стабільної стенокардії?
Стабільна стенокардія напруження є клінічним діагнозом. За наявності типового анґінозного симптомокомплексу в пацієнта з відповідним профілем ризику власне діагноз стабільної стенокардії не потребує підтвердження
іншими додатковими методами дослідження. Додаткові дослідження необхідні для діагностики ішемії при атиповій стенокардії, особливо у пацієнтів з проміжною дотестовою ймовірністю коронарного атеросклерозу. Додаткове обстеження пацієнта зі стенокардією має на меті не тільки підтвердження діагнозу, але й стратифікацію ризику, себто оцінку ймовірності виникнення у пацієнта гострого інфаркту міокарда або смерті, та визначення тактики подальшого ведення.
10. Яка програма обстеження пацієнта зі стенокардією?
Програма обстеження пацієнта зі стенокардією включає наступні обов’язкові лабораторні тести:
 загальний аналіз крові та сечі,
 глюкоза крові,
 ліпідний профіль сироватки (ЗХС, ХС ЛПНЩ, ХС ЛПВЩ, ТГ),

34
 креатинін сироватки та кліренс креатиніну (за формулою Кóкрофта-
Ґóлта)
 калій, натрій, АЛТ, АСТ, білірубін сироватки.
За наявності відповідних клінічних показань виконують тести на маркери некрозу міокарда та оцінюють тиреоїдний статус (ТТГ, Т
3
та Т
4
).
ЕКГ у стані спокою є обов’язковим діагностичним тестом. Слід наголосити, що нормальна ЕКГ у період між нападами стенокардії не виключає наявності обструктивного атеросклерозу вінцевих артерій, але вказує на нормальну функцію лівого шлуночка у стані спокою. ЕКГ є важливим методом діагностики супутніх станів, наприклад попередніх
інфарктів міокарда (патологічні зубці Q), гіпертрофії лівого шлуночка
(вольтажні критерії), фібриляції передсердь та інших порушень ритму та провідності.
Ехокардіографію у стані спокою виконують у всіх пацієнтів зі стенокардією. Вона дозволяє оцінити анатомію та функцію усіх камер та клапанів серця, виявити регіонарну дисфункцію міокарда у стані спокою.
Через високу інформативність та доступність ЕКГ-проба з дозованим
фізичним навантаженням (на велоергометрі або тредмілі) є основним діагностичним та скринінговим тестом для виявлення індукованої ішемії міокарда у пацієнтів з підозрою на стенокардію. Чутливість тесту для виявлення ІХС (частота позитивного тесту в пацієнтів із захворюванням) складає 68%, специфічність (частота негативного тесту в пацієнтів без захворювання) – 77%. Зміст тесту полягає у провокуванні ішемії міокарда, яку виявляють методом ЕКГ, на тлі дозованого фізичного навантаження. Крім діагностики стенокардії, цю пробу також використовують для стратифікації серцево-судинного ризику в безсимптомних осіб та для оцінки ефективності медикаментозного або хірургічного лікування ІХС.
Протипоказаннями до велоергометрії є:
- гострий інфаркт міокарда (до 30 діб від початку захворювання),
- нестабільна стенокардія,
- порушення мозкового кровообігу,
- тромбофлебіт,
- серцева недостатність ІІБ-ІІІ стадії (ІІІ-IV ФК),
- виражена дихальна недостатність,
- аортальний стеноз, аневризми аорти і серця,
- виражена артеріальна гіпертензія (АТ понад 220/130 мм рт. ст.)
- епізоди непритомності в анамнезі
- гарячка.
Велоергометрія технічно неможлива у пацієнтів з деякими ортопедичними захворюваннями (наприклад, ґонартрозом або коксартрозом);

35 а також за наявності змін на вихідній ЕКГ (блокада лівої ніжки пучка Гіса, синдром Вольфа-Паркінсона-Вайта, гіпертрофія лівого шлуночка, зміни кінцевої частини шлуночкового комплексу, зміни, що пов’язані з прийомом серцевих глікозидів). За цих умов неможливо інтерпретувати ЕКГ на фоні навантаження.
Добове (холтерівське) моніторування ЕКГ – це метод постійної реєстрації ЕКГ за допомогою портативного приладу в умовах повсякденної активності пацієнта. Важливим моментом для інформативності дослідження є правильне ведення щоденника пацієнта, куди протягом запису занотовується
інформація про фізичну активність, сон та симптоми (біль у грудях, задишка, серцебиття, запаморочення) із обов’язковим зазначенням часу виникнення, що дозволяє надалі співставити дані ЕКГ із симптомами. Рутинне застосування добового моніторування ЕКГ при стенокардії не рекомендується.
Показання до холтерівського моніторування ЕКГ при стенокардії:
- поєднання стенокардії з аритмією (наприклад, пароксизмами фібриляції передсердь);
- підозра на вазоспастичну стенокардію.
11. Опишіть методику проведення проби з дозованим фізичним
навантаженням.
За добу до проведення тесту скасовують усі антиангінальні засоби (бета- адреноблокатори, антагоністи кальцію, нітрати пролонгованої дії, триметазидин, івабрадин) та серцеві глікозиди. Період вимивання для препаратів з довгим періодом напіввиведення (наприклад, амлодипіну чи дигоксину) може бути довшим. Тест проводять у першій половині дня. За 1,5-2 години перед проведенням проби дозволяють легкий сніданок (солодкий чай та булочка з маслом). Дослідження проводять у провітрюваному приміщенні за температури 18-20 °С. Пробу з навантаженням проводить кваліфікований медичний персонал, що володіє навиками серцево-легеневої реанімації (лікар- кардіолог, лікар функціональної діагностики та медична сестра). Кабінет для проведення навантажувального тестування має знаходитися у спеціалізованому медичному закладі, неподалік відділення
(палати)
інтенсивної терапії, і має бути обладнаний устаткуванням та медикаментами для надання невідкладної допомоги.
Стандартною є проба з субмаксимальним фізичним навантаженням.
Рівень субмаксимального навантаження у ватах (або метаболічних еквівалентах – МЕТ) визначають за спеціальними номограмами або за допомогою комп’ютерних програм залежно від віку, статі, зросту та маси тіла пацієнта. Субмаксимальна частота серцевих скорочень дорівнює 85% від різниці 220 і віку пацієнта. Розраховане навантаження розбивають на три або

36 чотири ступені, кожна тривалістю не менше 3 хв. (така тривалість зумовлена необхідністю досягнення рівноважного стану споживання кисню на кожному етапі навантаження).
Пробу розпочинають з реєстрації ЕКГ у стані спокою та під час форсованого дихання. Відтак пацієнт починає виконувати перший (пороговий) ступінь навантаження (крутити педалі велоергометра або йти по тредмілу).
Через 3 хвилини, без відпочинку, переходять на другий ступінь – збільшують
інтенсивність навантаження згідно розробленого індивідуального протоколу.
Аналогічно виконують третій і, за потреби, четвертий ступінь навантаження.
Після завершення виконання навантаження за пацієнтом спостерігають ще протягом 10 хв. (період реституції). Протягом усієї проби та періоду реституції оцінюють клінічний статус пацієнта (наявність нападів стенокардії, задишки, втоми, болів у м’язах, головних болів, запаморочення тощо) та слідкують за
ЕКГ; у кінці кожного етапу вимірюють рівень артеріального тиску та частоту серцевих скорочень (гемодинамічна відповідь).
Критерії позитивної проби з дозованим фізичним навантаженням:
- напад стенокардії;
- горизонтальна або косонизхідна депресія сегменту ST на 1 мм і більше у точці, що розташована через 80 мс після точки J;
- елевація сегменту ST принаймні на 1 мм.
Критерії припинення проби з дозованим фізичним навантаженням:
- поява будь-якого з позитивних критеріїв;
- досягнення субмаксимальної частоти серцевих скорочень;
- виконання розрахованого рівня субмаксимального навантаження;
- зниження артеріального тиску на 25-30% від вихідного;
- підвищення артеріального тиску до 230/130 мм рт. ст. і вище;
- різка задишка, виразна загальна слабкість, запаморочення, головний біль, відмова пацієнта продовжувати пробу;
- часта екстрасистолія, пароксизмальна тахіаритмія, поглиблення і розширення зубця Q, поява комплексу QS.
За величиною виконаного порогового навантаження оцінюють толерантність до фізичного навантаження (ТФН):
- дуже низька ТФН (25 Вт) відповідає IV ФК стенокардії,
- низька ТФН (50 Вт) – IІІ ФК стенокардії,
- середня ТФН (75-100 Вт) – ІІ ФК стенокардії,
- висока ТФН (125 Вт) – І ФК стенокардії.

37
Інформація, що отримана під час проби з фізичним навантаженням, є важливою для оцінки серцево-судинного ризику. Нижче подано алгоритм розрахунку та оцінки балу тредмілу Д’юк:

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

скачати