Ім'я файлу: курсова робота Сопко Андрій.docx
Розширення: docx
Розмір: 85кб.
Дата: 06.05.2021
скачати
Пов'язані файли:
индезе менеджент.docx
Розширення: docx
Розмір: 85кб.
Дата: 06.05.2021
скачати
Пов'язані файли:
индезе менеджент.docx
1.2. Біологічна характеристика титикале озимого
Вимоги до температури. Насіння починає проростати за температури ґрунту 1-3°С. За морозостійкістю тритикале займає проміжне місце між пшеницею озимою та житом, переносить зниження температури на глибині залягання вузла кущіння до мінус 18-20°С. Навіть кращі зимостійкі форми тритикале за критичними температурами вимерзання поступаються сортам жита озимого на 2-3°С. За зимостійкістю воно більш близьке до озимої пшениці. Рослини більш стійкі проти льодової кірки, відлиг, навесні швидше і краще, ніж пшениця, відростають .
Вимоги до вологи. Тритикале має добре розвинену кореневу систему, тому посухостійкість його значно вища, ніж озимої пшениці. Тритикале забезпечує кращі сходи за недостатніх запасів вологи під час сівби. Проте потреба тритикале у воді вища, ніж жита. Коефіцієнт транспірації також вищий, порівняно з житом. Але тривалі опади можуть викликати вилягання. Дощова погода під час колосіння та цвітіння сприяє ураженню септоріозом. Погано переносить посуху у період інтенсивного росту вегетативної маси - фаза виходу в трубку та формування й налив зерна .
Вимоги до ґрунту. Тритикале за своїми вимогами до ґрунтів займає проміжне положення між пшеницею і житом. Тритикале вимогливіше до ґрунту, ніж жито і менш вимогливе порівняно з пшеницею. На піщаних, супіщаних і суглинкових ґрунтах росте добре. Потенціальна врожайність на родючих ґрунтах вища за жито і менша, ніж у пшениці.
Сприятлива реакція ґрунтового розчину для тритикале нейтральна або слабокисла (рН 5,5-7,0).
Попередники. Тритикале, як і жито, потребує попередників, що рано звільняють поле і дають можливість якісно підготовити ґрунт для своєчасної сівби. Важливо, щоб попередники не сприяли розвитку прикореневих хвороб. Тритикале менш вимогливе до попередників, ніж озима пшениця. У районах достатнього зволоження західного Лісостепу його кращими попередниками є багаторічні бобові трави, однорічні трави, зернобобові культури, картопля, ріпак. До гірших попередників належать зернові культури та кукурудза на силос. Тритикале після гірших попередників за врожайністю перевищує озиму пшеницю і частково поступається озимому житу. У Поліссі тритикале розміщують після багаторічних та однорічних трав, люпину, картоплі, гороху, льону-довгунцю.
Підготовка ґрунту. Підготовка ґрунту для вирощування тритикале майже не відрізняється від підготовки його під інші озимі зернові культури. Проводять оранку, плоскорізний і поверхневий обробітки. Тритикале потребує значно менше вологи для проростання насіння, ніж озима пшениця. Тому агрономам варто памятати про цю цінну біологічну властивість при вирішенні питання, що сіяти в роки з недостатнім зволоженням ґрунту у вересні. Передпосівна підготовка ґрунту під тритикале подібна до інших озимих зернових культур. До висівання тритикале ґрунт утримують у чистому від бурянів стані. Перед сівбою культивують на глибину загортання насіння з одночасним боронуванням важкими боронами. Замість передпосівної культивації за допомогою КПС-4 ґрунт бажано обробляти комбінованими знаряддями типу Європак, Компактор та ін. Тритикале дуже вимогливе до якості ущільненого насіннєвого ложа.
Система удобрення. Мінеральні фосфорно-калійні та органічні добрива (у якості перепрілого гною, зокрема на ґрунтах з низькими показниками їх родючості в дозі 20-40 т/га) вносять під попередник. Мінеральні азотні добрива вносять дрібно навесні - кущення, трубкування, колосіння, що істотно підвищує рівень урожайності та якості зерна. На родючих ґрунтах і після кращих попередників під тритикале рекомендують вносити повне мінеральне добриво - N60-90P60K60, а після гірших попередників та на менш родючих ґрунтах - N90-120Р90К90.
Підготовка насіння. Для сівби використовують високоякісне насіння зі схожістю не менше 87 %. Зерно має бути добре виповненим, із масою 1000 насінин не нижча 40-45 г.
Зернові сорти тритикале не уражаються твердою сажкою і практично стійкі проти летючої. Проти інших хвороб (септоріоз проростків, фузаріоз, снігова пліснява) насіння потрібно завчасно протруювати препаратами, рекомендованими для протруювання зерна пшениці озимої.
Спосіб сівби. Основний спосіб сівби - звичайний рядковий з міжряддям 15 см. Вузькорядний спосіб сівби має перевагу в тому, що рівномірніше розміщує насіння в рядку.
Глибина сівби. Насіння цієї культури крупніше за розміром, ніж в озимої пшениці та жита, тому оптимальна глибина сівби тритикале глибша, ніж для інших зернових культур першої групи. На важких ґрунтах зерно тритикале загортають на 1-2 см мілкіше, на легких і у разі підсихання посівного шару - на 1-2 см глибше. На площах із низькою культурою землеробства глибину загортання насіння тритикале збільшують до 4-6 см.
Норма висіву. Норма висіву насіння після кращих попередників і в умовах достатнього зволоження становить - 3,5-4,5 млн./га, а після гірших попередників - 5,0-5,5 млн./га.
На родючих, удобрених і чистих від бурянів ґрунтах рекомендовані норми висіву зменшують на 10 %, а на бідних, з поганими фізичними властивостями, а також при запізненні з сівбою норму висіву збільшують на 10-15 % .
Строк сівби. Сорти тритикале, що занесені до Державного Реєстру сортів рослин України, рекомендується висівати у середині оптимальних строків сівби пшениці озимої. За ранніх строків сівби рослини тритикале формують потужну наземну маса, що в подальшому впливає на рівень зимостійкості та стійкості проти збудників грибкових хвороб.
Найкращі умови для розвитку тритикале складаються, якщо від сівби до припинення осінньої вегетації сума ефективних середньодобових температур (вище +5°С) становить приблизно 500°С, а тривалість осіннього періоду 50-60 діб .
Догляд за посівами. Одразу після сівби, в умовах нестачі вологи, проводять коткування для покращення умов проростання і підвищення польової схожості. Для захисту від бурянів, хвороб, шкідників, запобігання вилягання застосовують агротехнічні і хімічні методи.
Боротьба з бурянами. Для боротьби з бурянами придатні ті ж гербіциди, що й на посівах пшениці та жита. Остаточне рішення про внесення того чи іншого препарату потрібно приймати на підставі переліку культур на упаковці, тарі чи інструкції до них.
Захист від хвороб. Використовують препарати для протруєння насіння і обприскування вегетуючих рослин згідно «Переліку пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні».
Боротьба зі шкідниками. Для знищення шкідників використовуються переважно ті ж препарати, що й на посівах пшениці, з врахуванням переліку культур на упаковці, тарі чи інструкції до них.
Захист від вилягання. Використовують регулятори росту хлормекват-хлорид або терпал у фазі виходу в трубку.
Збирання врожаю. Особливості збирання урожаю зерна тритикале подібні до жита. Зерно щільно сидить у колоскових лусках і під час достигання не осипається. Щоб не пошкодити крупне зерно тритикале під час обмолоту, оберти барабана зменшують до 600 об/хвилину, збільшують зазор між барабаном і підбарабанням, так як зерно тритикале важче вимолочується, ніж зерно пшениці.
Відношення до світла. Тритикале - рослина довгого дня. Нестача світла на початку вегетації знижує їхня врожайність. Найбільш оптимальним для даної культури є постійне чергування під час вегетації сонячних днів і похмурих. Інтенсивне сонячне освітлення забезпечує нагромадження в листах і вузлах кущіння великої кількості пластичних речовин і вуглеводів. Сонячна погода у фазі виходу в трубку сприяє формуванню в нього міцних меживузль, що підвищує стійкість стебел до полягання
1. Фази росту й розвитку, етапи органогенезу та їх зв’язок
з елементами продуктивності рослин озимого тритикале
| Фенологічна фаза | Етап органогенезу та його характеристика | Елемент продуктивності |
| Сходи | Тривалість фази сходів у нормальних умовах коливається від 15 до 25 днів. При пізніх строках сівби рослини входять у зиму, маючи на рослині один-три листки. В такому випадку фаза сходів продовжується навесні при відновленні вегетації, а її загальна тривалість разом з періодом зимового спокою може становити 100-150 днів. | маючи на рослині один-три листки |
| Кущіння | Воно наступає після утворення 3-4 листків. Найсприятливіша температура для кущіння 13-18°С, а за 2-4°С кущіння майже призупиняється. Вузол кущіння є основним органом, при його відмиранні рослина гине. У ґрунті він розміщується на глибині 1,5-3,0 см і витримує морози до мінус 17-20°С. | поява бокових пагонів та вузлових коренів у рослин |
| Вихід в трубку | Наступає ця фаза через 25-35 днів після відновлення весняної вегетації. Триває 25-30 днів. Холодна й хмарна погода сповільнює ріст стебла. Під час виходу в трубку інтенсивно наростає вегетативна маса. Формуються генеративні органи. | коли на головному пагоні з'являється перший стебловий вузол на відстані 2-5 см від поверхні ґрунту |
| Колосіння | Одночасно з інтенсивним ростом стебла, внаслідок різкого видовження передостаннього міжвузля. Продовжується формування репродуктивних органів, наростання вегетативної маси і сухої речовини. | відбувається вихід колоса з піхви верхнього листка, що означає настання фази колосіння. |
| Цвітіння | За нормальних умов вегетації через 4-5 днів після виколошування настає цвітіння, яке триває 3-6 днів. У колоску спочатку цвітуть бокові (нижні) квітки, а потім середні. За перших строків цвітіння утворюється найвиповненіше зерно. | Починається цвітіння з середини колоса й поступово переходить до низу і верхівки колоса |
| Достигання | Після цвітіння і запліднення із стінок зав'язі утворюється оболонка зернівки. Період формування зерна триває 12-16 днів і під кінець цього періоду відмічають настання молочної стиглості. Зерно в цій фазі уже нормальної величини, але ще зелене, молокоподібної консистенції. Вологість зерна в молочній фазі стиглості - 60-40%. У восковій фазі стиглості консистенція зерна нагадує віск, вологість зерна становить 40-20%. В кінці цієї фази зерно набуває нормального забарвлення, надходження поживних речовин у зерно і його ріст припиняється. У цей період починають роздільне збирання. За повної стиглості вологість зерна знижується до 20-14%, воно стає твердим і втрачає зв'язок з материнською рослиною. | Ріст стебла, листків і коренів майже припиняється і пластичні речовини надходять тільки до зерна. Достигання зерна. |
1.3. Біологічні особливості, продуктивність і якісні показники зареєстрованих і перспективних сортів
Селекція тритикале ведеться у багатьох країнах світу, а саме: США, Канада, Китай, Польща, Австралія, Мексика, Іспанія, Росія, Франція, Німеччина та інші . В Україні селекцією тритикале займаються провідні наукові установи, зокрема: Інститут рослинництва імені В. Я. Юр’єва НААН, Миронівський інститут пшениці імені В. М. Ремесла НААН, Носівська селекційно дослідна станція Миронівського інституту пшениці імені В. М. Ремесла НААН, Інститут фізіології рослин і генетики НААН, Селекційно-генетичний інститут – Національний центр насіннєзнавства та сортовивчення НААН та інші . Створені вітчизняними селекціонерами сорти мають потенціал урожайності зерна на рівні 10−11 т/га . Зростаюче значення удосконалення добору сортів у інтенсифікації виробництва насіння зумовлене їх біологічними можливостями. Але в зв’язку із динамічними змінами екологічних і технологічних ситуацій та з метою зменшення тиску стресових факторів середовища на агроценози рослин, а також із змінами можливостей використання досягнень селекції постійно існує потреба у систематичній зміні вирощуваних сортів у напрямі їх більшого пристосування до умов вирощування, забезпечення вищого рівня врожайності та стабільності . За несвоєчасного проведення сортозаміни різко знижується урожайність зернових культур, тому недобір зерна в цілому в Україні щорічно перевищує 3,0–3,5 млн т . Збільшення видового складу сортів сільськогосподарських рослин, які використовують виробники України, забезпечує певну стабілізацію виробництва сільськогосподарської продукції на досить високому рівні, сприяє повнішому використанню матеріально-технічних ресурсів і ґрунтово- кліматичного Сорт і насіння є найважливішими інструментами інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, за рахунок яких можна досягнути підвищення врожайності на 20–30 % . Значним досягненням сучасної генетики і селекції рослин є створення сортів, які успішно впроваджуються у сільськогосподарське виробництво . Раціональний добір сортів, пристосованих до конкретних ґрунтово- кліматичних умов вирощування, є одним з найбільш ефективних шляхів підвищення урожайності будь-якої культури . Особливо цінною є комплексна стійкість сортів до стресових (абіотичних та біотичних) факторів середовища . Інформаційні ознакові бази даних є важливим джерелом знань про сорти озимих культур та їх ознаки, необхідні при підборі сортів для вирощування в різних еколого-кліматичних зонах . Вітчизняні вчені інтенсивно працюють над вирішенням ряду важливих наукових і практичних питань у селекційній роботі. Ними отримано вагомий цінний селекційний матеріал із комплексом нових господарських та біологічних ознак сортів сільськогосподарських культур, в тому числі і тритикале озимого. На сьогоднішній день створено сорти тритикале зернового напрямку, використання яких призначено для хлібопекарської, кондитерської, бродильної і комбікормової промисловості . Запропоновані виробництву сорти кормового напрямку є високорослими, облиствленні, забезпечують високий врожай зеленої маси, стійкі до вилягання . Для промисловості рекомендуються сорти з високими хлібопекарськими властивостями, збалансованим вмістом цукрів і підвищеним рівнем екстрактивності для виробництва біоетанолу, зниженим проростанням зерна на корені, пивоварного напряму з зниженим вмістом білка . Великого практичного значення набувають сорти тритикале озимого з раннім і ультрараннім строком колосінням (на рівні жита озимого), короткостебельністю, підвищеною посухо-, зимо- та морозостійкістю, збереженням високих адаптивних властивостей, комплексною стійкістю до основних хвороб, збільшеною зернівкою, поліпшеною якістю зерна вирішено проблему виповненості зерна, масу 1000 зерен збільшено до 50–55 г, а в деяких сортів до 70 г (сорт Тандем) покращено озерненість колоса і т.д. . З метою зниження рослин до вилягання створено сорти: середньостеблові (100–120 см), низькостеблові (80–100 см), короткостеблові (60–80 см) та карликові (менше 60 см), що частково вирішує проблему особливо у зоні надмірного зволоження Західного Лісостепу, однак ця ознака потребує подальшого селекційного вдосконалення . Одним із важливих завдань селекції є створення сортів з підвищеною екологічною пластичністю та стабільністю генетичного потенціалу пов’язаних з зміною клімату за останні роки, різкими коливання агрометеорологічних факторів, високою вірогідністю охоплення посух, що значною мірою впливає на продуктивність культури . У гонитві за прибутками від нових сортів виробники часто втрачають найважливіше – досягнутий рівень культури землеробства і стабільну урожайність сорту . В умовах високих цін на енергоресурси саме сорт залишається найдешевшим, найрезультативнішим та екологічно чистим інноваційним продуктом, яким мають скористатися виробники регіону . Питома частка сорту різних культур у збільшенні валових зборів урожаїв у різних країнах світу становить від 30 до 70 % На жаль у світі не існує сортів, які були б однаково придатні для вирощування у різних умовах клімату, родючості ґрунтів, агротехніки, оскільки у кожному господарстві ці умови є дуже різні. Тому, виробники насіннєвої продукції в конкретних умовах вирощування пшениці озимої використовують 2–3 сорти різних груп стиглості найбільш еколого- пластичних до змін факторів зовнішнього впливу (погода) та рівня технологічного забезпечення . Зростання перенасиченості внутрішнього ринку за останні роки іноземною сільськогосподарською продукцією ще раз підтверджує, що власні сортові ресурси і високоякісне насіння сільськогосподарських культур являються стратегічними засобами держави, які сприяють розвитку економіки, стабільності й завоюванню лідируючих позицій на світовому ринку. Цього можна досягнути шляхом істотного вдосконалення структури внутрішнього видового виробництва, створення нового покоління сортів і гібридів, подальшого вдосконалень технологій їх вирощування, зберігання та переробки з використанням науково-технічного прогресу в усіх галузях, встановлення господарської самостійності, а також розвитку ринкових відносин на різних рівнях . Швидка сортозаміна старих сортів які знаходилися у використанні на нові є тим агрозаходом, який дозволяє уникнути біологічного засмічення, модифікаційних змін, зниження стійкості до негативних чинників навколишнього середовища. Серед найважливіших проблем у насінництві є пошук способів виділення найбільш стійких біотипів сорту, здатних тривалий період зберігати основні господарсько-корисні ознаки (продуктивність і якість) . Сорт з комплексною стійкістю може дати приріст урожаю 1,0–1,5 т/га умовних зернових одиниць без застосування засобів захисту, тобто дешеву продукцію . Потенціал сорту реалізується повною мірою, коли агротехніка його вирощування відповідає біологічним властивостям, забезпечуючи потенційну врожайність 7–10 т/га, є зимо- і посухостійкий, добре реагує на високий агрофон, стійкий проти ураження хворобами і вилягання . За даними А. Авраменко, Н. Жижка та багатьох інших дослідників, реакція сортів на умови вирощування різна. Особливо важливим є встановлення генетичної стабільності новостворених сортів, їх реакції на пересів насіннєвим матеріалом, який вирощується в зоні впровадження сорту. Одиницею спадковості є ген, який визначає напрям певного процесу, а в кінцевому підсумку й формування певної ознаки. Проте селекція ведеться не на ген або сукупність генів, а на певну ознаку, тобто на фенотип . Відбулася якісна зміна розуміння сорту, що призвело до кардинальної переоцінки його цінностей як засобу виробництва та центрального компоненту екологічної системи поля, кінцевим продуктом якого є урожай. Вирішального значення набув рівень адаптивного потенціалу сорту. За сучасного рівня технології від нього залежить надійність функціонування агроекологічних систем . Тому при створенні сортів, а також в процесі дослідження їх генетичної стабільності вивчається зв’язок між геном і кількісною ознакою, між генотипом і фенотипом, а також між генотипом та умовами зовнішнього середовища . Кількісні ознаки фенотипу встановлюються шляхом вимірювань, внаслідок чого отримані значення представляють собою фенотипічну цінність досліджуваних сортів, тобто це є сумісна цінність, яка складається із генотипової цінності особини та відхилень, викликаних дією чинників зовні.
1 2 3 4