Ім'я файлу: disertaciya_sokolovskij_version-02-03-2021.docx
Розширення: docx
Розмір: 1367кб.
Дата: 11.07.2021
скачати
Пов'язані файли:
Розширення: docx
Розмір: 1367кб.
Дата: 11.07.2021
скачати
Пов'язані файли:
2.1.4 Символічний капітал
Вимірюванню символічного капіталу приділено набагато менше уваги, ніж вимірюванню довіри або ж вимірюванню соціального капіталу. І причин цього кілька. Найголовнішою причиною видається саме розуміння символічного капіталу, яке імпліцитно включає в себе декілька інших категорій. Так, як зазначав П. Бурдьє у праці «Соціологія соціального простору», позиція агента в соціальному просторі «може визначатися його позицією в різних полях, тобто в розподілі влади, активованої в кожному окремому полі. Це, головним чином, економічний капітал у його різних видах, культурний капітал та соціальний капітал, а також символічний капітал, який зазвичай називають престижем, репутацією, ім’ям тощо» (Бурдье, 2007, с. 16). Символічний капітал уособлений у престижі, репутації, імені (бренді), причому кожне з цих понять має свою розроблену й опрацьовану історію та методологію дослідження. Як уже згадувалось у першому розділі, М. Демідова зазначає, що «під час розгляду ліквідності символічного капіталу з позицій цільового й аксіологічного підходів на перший план виходять такі поняття, як «репутація» й «імідж» як складові символічного капіталу. Репутація – це реальна ціннісна характеристика суб’єкта, імідж – ідеальна» (Демидова, 2014, с. 122). При цьому для вимірювання престижу, репутації та бренда існують спеціальні підходи, в межах яких дослідники фокусуються саме на престижі, репутації чи бренді, а не на символічному капіталі в цілому.
Друга причина полягає в особливості символічного капіталу, який фактично є похідним від інших типів капіталів. П. Бурдьє, окрім символічного, виділяв ще три інші види капіталу – економічний, культурний та соціальний. Проте, якщо будь-який із цих капіталів отримує визнання в суспільстві, він автоматично стає символічним. «Саме символічний капітал є ключовим, оскільки тільки він має здатність бути всіма видами капіталу, якщо вони мають особливе визнання в суспільстві» (Бурдье, 2007, с. 95). Для кожного з видів капіталу існують свої підходи до визначення й вимірювання, що приводить до дилеми стосовно того, що саме має лежати в основі вимірювання. Наприклад, чи має економічний капітал, який набув форми символічного капіталу, вимірюватись на основі параметрів економічного капіталу, чи він може бути оцінений виключно як перцептивна категорія.
І, нарешті, третьою причиною можна назвати складність операціоналізації та концептуалізації поняття символічного капіталу, оскільки воно є достатньо широким та абстрактним. Так, наприклад, Е. Тоффлер символічний капітал визначав як капітал інформаційний і в широкому сенсі відносив до нього всі знання, що ототожнюються з багатством (Тоффлер, 2003). П. Бурдьє вказував, що «соціальний капітал як капітал у будь-якій його формі, що представляється (тобто сприймається символічно завдяки певному знанню чи, точніше, впізнаванню чи невпізнаванню) передбачає вплив ґабітуса як соціально сконструйованої когнітивної здатності» (Бурдье, 2002, с. 60–74). Проте символічний капітал не може на операційному рівні визначатись просто як знання, адже, як і будь-який капітал, має давати прибуток, беручи участь в економічному процесі, тобто виконувати функцію мультиплікатора. Як зазначає М. Демідова, «у разі перетворення символічного капіталу можливості його власників збільшуються… Він може давати прибуток, як грошовий, так і символічний» (Демидова, 2012). Утім знання не обов’язково веде до дії, хоча і є першим обов’язковим етапом формування репутації чи установки, які вже, у свою чергу, можуть впливати на поведінку і, як результат, – на успішність функціонування суб’єкта та його прибуток. Загалом, як відзначає М. Сутормін, єдиної «теорії символічного капіталу не існує, як і єдиного конвенціонального розуміння поняття символічного капіталу» (Сутормин, 2007, с. 79).
Вартими уваги є спроби визначення й оцінювання символічного капіталу не через його складові чи елементи, а через оцінювання його ефекту, а саме впливу на успішність та ефективність функціонування суб’єктів господарської діяльності. Як приклад відповідної спроби розрахунку можна назвати працю М. Суторміна «Роль символічного капіталу на російському ринку споживчого кредитування» (Сутормин, 2007). Теоретичними засадами праці стали ідеї П. Бурдьє, що стосувалися типів капіталу й розуміння поняття символічного капіталу, а ринок споживчого кредитування представлений автором як поле, що складається з двох шарів (субполів) – економічного та символічного. Предметом дослідження цим автором були обрані відносини між банками в економічному та символічному полях, причому відношення в символічному полі розуміють як відношення в просторі сприйняття споживачів чи потенціальних споживачів. Зазначені два поля, або ж два типи відносин, на думку М. Суторміна, співвідносяться з двома типами капіталу банку – економічним і символічним, які, у свою чергу, і визначають структурну позицію банку в ринковому полі.
Символічний капітал М. Сутормін також розглядає у двох станах: об’єктивованому та інкорпорованому. Об’єктивованим символічним капіталом він називає символ або сукупність символів, які диференціюють економічний капітал із загальної сукупності всього економічного капіталу певного ринку, тобто фактично знання бренда банку.
Інкорпорованим символічним капіталом він називає економічний капітал, що сприймається за допомогою відповідного символу й відображається у сприйнятті споживачів, які, по-перше, знають символ і, по-друге, мають до нього певне ставлення, тобто фактично ставлення до бренда з боку цільової аудиторії.
Саме на основі рівня знання та суб’єктивного ставлення дослідник визначає узагальнену диспозицію споживачів стосовно символу (тобто бренда). М. Сутормін пропонує визначення символічного капіталу як «властивості банку, вираженої у вигляді усередненої диспозиції в просторі сприйняття споживачів» (Сутормин, 2007) і робить висновок, що чим більший рівень знання має банк і чим вищою є його репутація, тим більшим символічним капіталом він володіє. У свою чергу, символічний капітал визначає можливість економічного капіталу ставати активами банку, тобто перетворюватись на нові видані кредити.
Виходячи із визначених М. Суторміним критеріїв, індекс символічного капіталу логічно було б побудувати на основі рівня знання банків та оцінювання суб’єктивного ставлення до них (яке було б фактично близьким до розуміння репутації). Однак він не операціоналізував поняття ставлення, а замість цього визначив такий перелік змінних для побудови індексу:
– рівень спонтанного знання банку (без підказки);
– рівень знання банку (з підказкою);
– готовність рекомендувати банк;
– готовність користуватись послугами банку (гіпотетична, незалежно від того, є респондент на даний момент клієнтом банку чи ні);
– відмова від користування банком;
– ставлення готових користуватись послугами до тих, хто відмовляється користуватись банком.
Фактично до індексу М. Сутормін включив тільки рівень знання та поведінкові критерії (готовність чи неготовність користуватись послугами банків), залишивши поза увагою емоційні та когнітивні аспекти сприйняття. Як емпіричну базу використано дані, зібрані компанією GfK у 2005 та 2007 роках (Сутормин, 2007). У результаті проведення факторного аналізу із зазначених змінних методом головних компонент було виділено один фактор, а отримані факторні значення і стали індексом символічного капіталу. Оскільки значення індексу є метричним, він був використаний у подальшому для проведення складних видів статистичного аналізу з метою оцінювання впливу символічного капіталу на частку ринку споживчого кредитування, яку займають банки.
Для побудови моделі й оцінювання впливу символічного капіталу М. Сутормін використав регресійний аналіз. Як індикатор економічного капіталу було використано власний капітал банку, як індикатор символічного капіталу – індекс символічного капіталу. Ці два індикатори М. Сутормін розглядав як незалежні змінні, а зміну частки ринку споживчого кредитування, яку охоплюють банки, – як залежну змінну.
Дослідницьку гіпотезу він сформулював як залежність між економічним і символічним капіталом і часткою ринку, а саме: «чим більшим є обсяг економічного капіталу та символічного капіталу, тим більшим буде збільшення частки ринку банку» (Сутормин, 2007, с. 100). У результаті проведеного аналізу гіпотеза була підтверджена частково – символічний капітал справді був пов’язаний зі зміною частки ринку. Водночас зв’язок між обсягом економічного капіталу (в даному дослідженні – власного капіталу банку) та динамікою частки ринку був незначним.
Незважаючи на велику кількість теоретичних і методологічних запитань і зауважень стосовно побудованого індексу символічного капіталу (як щодо використання змінних одночасно з їх похідними для побудови фактора, так і щодо використання виключно поведінкових критеріїв), сам факт спроби розрахунку індексу символічного капіталу та визначення його зв’язку з реальними економічними ефектами заслуговує на увагу. Досить обґрунтованим і логічним є використання як однієї зі складових індексу символічного капіталу критерію рівня знання банків. Більшість підходів, що позиціонуються як індекси репутації, розраховуються тільки на тих респондентах, які в змозі оцінити компанію. У результаті у процесі формування рейтингів (чи ренкінгів) фактор рівня знання про компанію залишається поза увагою.
Під час вимірювання символічного капіталу за аналогією із соціальним капіталом можуть застосовуватись проксимальні та дистальні підходи. Проксимальні підходи, тобто підходи, що вимірюють символічний капітал напряму, можуть бути об’єктивовані (вимірюється рівень знання суб’єкта) та інкорпоровані (вимірюється ставлення до суб’єкта). Дистальні підходи, тобто підходи, що вимірюють наслідки й ефекти, можуть бути артикульованими (висловлювання готовності до певних дій стосовно суб’єкта) чи фактичними (оцінювання фактичної поведінки чи зміни поведінки).
Узагальнюючи розгляд категорій довіри, престижу, соціального капіталу та символічного капіталу, можна виокремити набір показників/індикаторів, релевантних для операціоналізації кожної з них. Оскільки в центрі уваги перебувають вищезазначені категорії саме як складові репутації, критерії їх операціоналізації можна подати у вигляді таблиці (табл. 2.1). Окремо варто зазначити, що, оскільки в межах цієї роботи мова йде про корпоративну репутацію, то категорія довіри розглядатиметься як соціальна довіра (довіра до компанії).
Таблиця 2.1
Операціоналізація категорій «довіра», «повага»,
«соціальний капітал» і «символічний капітал» (розроблено автором)
| Категорії | Довіра | Повага | Символічний капітал | Соціальний капітал |
| Складові | довіра | | | |
| | повага | | ||
| | членство у групі | |||
| знання | знання | |||
| підтримка (готовність до певних дій) | підтримка (готовність до певних дій) | |||
| ставлення/визнання | |
У табл. 2.1 наведено складові, що використовуються в операціоналізації кількох понять. Це «знання» та «підтримка». Окремо можна виділити категорії «довіра» і «повага», які не містять інших включених до них складових, та «ставлення/визнання», що є компонентом символічного капіталу. Якщо зазначені тут складові відповідно згрупувати, можна фактично отримати трирівневу модель репутації: емоційний (довіра й повага), когнітивний (ставлення/визнання) та конативний (підтримка) рівні (Аткинсон, Аткинсон, Смит, Бем, Нолен-Хоэксема, 2007). Знання може розглядатись або як четвертий рівень, або як необхідна передумова формування репутації. Враховуючи розвиток інформаційних технологій та віртуалізацію взаємодії, фактичне членство у групах можна замінити на поєднання знання та визнання (інформації про раціональні характеристики), які вже представлені в моделі.
У наступних частинах другого розділу буде розглянуто, чим відрізняються відомі підходи до вивчення корпоративної репутації від запропонованої моделі та чи є відповідність між теоретичним розумінням корпоративної репутації як категорії економічної соціології та використовуваними на практиці підходами до вимірювання корпоративної репутації.
1 ... 5 6 7 8 9 10 11 12 ... 25