1   2   3   4   5   6
Ім'я файлу: Лекція6 Псих О Мотивація О.doc
Розширення: doc
Розмір: 282кб.
Дата: 07.04.2021
скачати

Мотив уникнення невдач - відносно стійка тенденція уникнути невдачі в життєвих ситуаціях, які пов'язані з оцінкою іншими людьми результатів діяльності.

Певні особливості мотиваційних утворень особистості може пояснити теорія реверсивності, розроблена М. Дж. Аптером. Теорія ґрунтується на припущенні, що мотивація людини відзначається особливою властивістю - мультистабільністю, тобто має більш ніж один стабільний стан. У мотивації існує два метамотиваційних стани рівноваги. Перший, телічний, характеризується спрямованістю суб'єкта на досягнення певної мети, другий, парателічний, орієнтує суб'єкта на сам процес діяльності та супутні йому відчуття. У телічному стані задоволення виникає у відповідь на зниження активації (індивід прагне завершити діяльність, наприклад при виконанні монотонного завдання), у парателічному, навпаки, при підвищенні активації (індивід намагається продовжити діяльність, наприклад у випадку гри). Перехід від одного стану до іншого (інверсія) може здійснюватися раптово, він ініціюється або насиченням мотиву, що домінує в даному стані, або його фрустрацією, або зовнішніми факторами. Визначені в цій теорії мотиваційні стани, мультистабільність та інверсивність мотивів, допомагають детальніше окреслити характер мотиваційних утворень особистості.

Функціональне задоволення (лат. виконання) - поняття, введене К. Бюлером. Під функціональним задоволенням розуміють приємний чуттєвий стан, що виникає в дитини під час гри, за рахунок чого ігрова діяльність може тривати дуже довго без появи ефекту психологічного насичення. В його основі лежить робота уяви. Функціональне задоволення супроводжує здійснення різних видів діяльності дорослої людини, що захоплюють її.

Функціональний мотив (лат. - виконання й - рухаю) мотивація у вигляді спонукання до діяльності, у якій емоційне задоволення приносить сам процес діяльності, а не досягнення у формі споживання предмета або створення результату.

У XX столітті психологічними дослідженням були охоплені різні види функціональних мотивів. Так, вивчення дитячої гри привело до розуміння гри як діяльності, що має на меті саме здійснення діяльності, а не практичний результат (К. Бюлер). Р. Вудвортс (1947) привернув увагу дослідників до існування такої потреби, як потреба в сприйнятті. Особливості суб'єктивного відчуття «радісної охопленості життям», коли особистість ніби повністю розчиняється в предметі, на який спрямована її діяльність і забуває про існування власного Я, аналізували в своїх теоріях М. Вертгеймер, А. Маслоу.

Інтерес (лат - важливо) - один із функціональних мотивів, задоволення яких пов'язане не з результатом, а з процесом діяльності Функціональні мотиви мають в основі потреби у грі, у спілкуванні, у і творчості. Серед них особливе місце займають пізнавальні мотиви. Інтерес супроводжується специфічною емоцією захопленості, зачарованості, зумовленою презентацією предметів, з якими пов'язані потреби. Інтерес до життя постає як протилежний стану психологічної апатії. Інтерес до життя є досить незалежним від життєвої активності, іншої ознаки психологічного здоров'я, що ґрунтується значною мірою на мотивації досягнення.

Пошук відчуттів - мотиваційне утворений, описане М. Цукерманом (1979); стимулює поведінку, у якій можуть бути виділені такі компоненти: пошук небезпек і пригод, пошук переживань, розкутість, чутливість до нудьги. Протилежними функціональним мотивам є інструментальні мотиви,

що мотивують поведінку, яка веде до конкретних результатів, таких як оплата, премія, чергова кар'єрна сходинка.

Як мотиваційні утворення виступають окремі фрагменти когнітивної системи особистості. Психологами запропоновано теорії, в яких розгля­дається процес перетворення когнітивних структур на мотиваційні утво­рення та готовності.

Теорія епістемічної цікавості (грец. дослідження і теорія пізнання) розроблена Д. Берлайном (1954 р.). У ній стверджується, що внутрішня пізнавальна потреба зростає мірою збільшення «понятійного конфлікту», зумовленого протиріччями між «символічними реакціями» (тобто думками). Фізіологічним механізмом цікавості є активація ретикулярної формації. Факторами, що впливають на цікавість, визнаються: сильні зовнішні подразники (насамперед в аспекті новизни, складності, несподіванки), внутрішня біологічна потреба, невизначеність ситуації. Наявність епістемічної цікавості збільшує ефективність навчання.

Теорія когнітивного дисонансу (розроблена Л. Фестингером (1919-1989), американським психологом, фахівцем у галузі соціальної психології. У теорії постульовано, що індивід прагне до гармонії когнітивних репрезентацій будь-яких знань, думок, переконань про навколишнє, про себе, поведінку. Дисонанс цих репрезентацій переживається як щось неприємне, що потрібно максимально редукувати. Тому, якщо особистість зустрічається із суперечливими репрезентаціями, в неї з'являється особлива мотивація, що приводить до зміни поведінки або пошуку нової інформації для її підтвердження.

Для сучасної психології характерно приписувати статус мотивації логічно суперечливим знанням про один і той самий предмет у формі негативного спонукального стану, покликаного забезпечити усунення почуття дискомфорту, що виникає при зіткненні із протиріччями, за рахунок зміни вихідних знань або соціальних установок.

Віра у справедливий світ - феномен соціальних установок, досліджений М. Лернером. Проявляється у тому, що більшість людей неусвідомлено переконані, що навколишньому світу властива справедливість: добро має бути відповідно винагороджене, зло - покаране. Навіть випадкові події мають відповідати моральним заслугам людей, з якими вони трапляються. Ці установки проявляються також у тому, що як моральні сприймаються, наприклад, багаті або щасливі люди («напевно, вони це заслужили»).

Допитливість як індивідуальна мотиваційна риса. Допитливість проявляється як цілеспрямоване прагнення до отримання нових знань Допитливість пов'язана з позитивним емоціями від набуття нових знань. Дітей часто називають «чомучками» у зв'язку з їх яскраво вираженою допитливістю. Дорослі люди, які схильні до наукової діяльності, в чомусь схожі на допитливих дітей. К. К. Платонов вважав допитливість властивістю особистості.

Особливу роль у житті особистості відіграють мотиваційні утворення, які визначають стосунки з іншими людьми.

Прихильність (англ.) - встановлення емоційної близькості з іншою людиною, насамперед матір'ю. Систематичні дослідження ранньої прихильності розпочав британський психолог Едвард Боулбі. В них було показано, що на переміщення в незнайоме місце з незнайомими людьми діти реагують протестом, розпачем і відторгненням. На підставі спостережень та досліджень Боулбі була сформульована теорія прихильності як особливої біологічної захисної функції. Згодом, у дослідженнях М. Айнсворт було виявлено, що одним з компонентів прихильності є активна дослідницька поведінка дитини. Прихильність дитини до матері є первинною основою її психічного розвитку. У дитини існує вроджена потреба перебувати у безпосередній близькості з іншою людиною. Лише на її основі відбувається розвиток дитини в перші роки її життя. При адекватному формуванні прихильності до матері дитина може займатися активною дослідницькою діяльністю у незнайомій обстановці й не реагувати панікою на наближення незнайомої людини, звертаючись до матері як надійного захисту. Неможливість встановлення прихильності може спричинитися до реакції пасивності й психічних порушень.

Афіліація (англ. - з'єднання, зв'язок) - мотиваційне утворення, що виражається спонуканням до спілкування, до емоційних контактів, до дружби й любові. Проявляється в прагненні любити, налагоджувати дружні стосунки, відчувати прихильність, радіти іншим людям, жити в дружньому колі, працювати разом з іншими, приєднуватися до груп. Формування цієї потреби зумовлено характером взаємин з батьками в ранньому дитинстві, з однолітками. У невизначених ситуаціях, які провокують тривогу, особи з високим афіліативними прагненнями почуваються самотніми, безпорадними. Підвищення рівня афіліації часто спостерігається в ситуації невизначеності й суб'єктивної небезпеки. В основі афіліації лежить емпатія (грец. - співпереживання) - здатність людини до мимовільного переживання тих емоцій, які виникають в іншої людини в процесі спілкування з нею, вона починає - всупереч свідомому контролю - поділяти настрої іншої людини. За рахунок цього досягається більше взаєморозуміння, що дуже важливо для спілкування та діяльності. Антиподом мотиву афіліації є мотив відсторонення, який проявляється в почутті страху бути відкинутим іншими людьми.

Мотив влади - це прагнення людини мати владу над іншими людьми, панувати, управляти і розпоряджатись іншими, прагнення отримувати задоволення від контролю над іншими людьми.

Альтруїзм - прагнення людини безкорисливо надавати допомогу іншим людям (на відміну від егоїзму - прагнення задовольняти корисливі особисті потреби, не зважаючи на потреби та інтереси інших людей, соціальних груп).

Агресивність - прагнення людини завдати фізичної чи моральної шкоди іншим людям. Агресивність виникає переважно як реакція на фрустрацію - психічний стан, який викликають об'єктивно нездоланні або так сприйняті суб'єктом труднощі на шляху до мети чи до вирішення якогось завдання.
3.4. Мотиваційно детерміновані типи особистості
У сучасній психології накопичені дані, які дали змогу створити психологічні портрети особистостей із фіксованими мотиваційними тенденціями. Психологічні портрети відображають дані досліджень, однак можуть вважатися лише певними дидактично доцільними замальовками, а не завершеними, повністю обґрунтованими психологічними реальностями.

Психологічний портрет особистості з високою мотивацією досягнень (особистість, що досягає). Головне прагнення такої особистості - виконувати роботу все краще, перевершуючи свої попередні досягнення. Особистості з високою мотивацією досягнень активні, ініціативні, наполегливі, постійно борються за високий статус, незалежні, свавільні, впевнені у своїх оцінках інших людей. Не бояться перешкод, активно шукають способів їх подолання. Схильні планувати свою діяльність з достатньою перспективою на майбутнє. Ставлять перед собою реальні та досяжні цілі. Якщо ризикують, то намагаються добре прорахувати ситуацію. Рівень домагань проявляється в тому, що вони люблять брати завдання або середньої складності, або трохи вищі від середнього рівня. Сприймають час цілеспрямовано швидкоплинним.

Такі особистості енергійні, вольові. Мають потребу у визнанні своїх заслуг та у зворотному зв'язку, оскільки хочуть знати, наскільки добре вони працюють. Високо оцінюють свою зовнішню привабливість, свій інтелект, комунікативні здібності. Вважають себе чарівливими людьми.

У психологічному портреті людей з високою потребою в досягненнях у формі суперництва з іншими людьми головними рисами є екстравертованість, маніпулятивність та авантюрність, домінантність та агресивність. Особистості з високим мотивом суперництва з іншими прагнуть займати більш вигідну позицію, ніж інші, тяжіють до лідерства, розглядають інших людей як несміливих.

Дослідження показують, що люди, мотивовані на досягнення, справді більш успішні у своїй діяльності, більш задоволені своєї роботою, порівнюючи з іншими.

МакКлелланд встановив, що рівень мотивації досягнень у підприємців значно вищий, ніж у найманих працівників, керівники з високим рівнем домагань більш успішні та з більшою повагою ставляться до своїх працівників.

Особистості з високим мотивом досягнення формуються в умовах отримання постійних винагород за свої досягненні в дитинстві. Осіб з високою мотивацію досягнень виховують, як правило, батьки з високим рівнем домагань щодо дитини. Вони заохочують її добре навчатися, стежити за своїми речами, самостійно виконувати важкі завдання.

У психологічних дослідженнях сформувались уявлення про два протилежні типи поведінки А і Б та відповідні типи особистості, які є варіантами особистісного функціонування на основі різного рівня мотивації в досягненнях.
Психологічний портрет особистості типу А

Особистості типу А мають велику потребу у владі та досягненнях, проявляють високу конкурентність та живуть з постійним відчуттям цейтноту.

Провідні психологічні риси особистості типу А: енергійність, невгамовність, нетерплячість, прагнення досягти максимальних результатів якомога швидше, амбіційність, конкурентність, агресивність.

Особистості А з головою занурюються в роботу. На відпочинку вони почуваються недобре, їх переслідує почуття провини, вони не можуть розслабитись, відволіктись від турбот. їм потрібна атмосфера напруженої діяльності, сповнена конкуренції, стресових переживань, зі швидкою зміною подій.

Особистості типу А намагаються виконати багато справ, не вміють реалістично зважити свої можливості. Вони самі заганяють себе в досить вузькі рамки і не дозволяють собі відступити від окреслених цілей.

Особистості типу А рухаються швидко, поспіхом їдять, говорять поривчасто.

Бесідуючи, особистості типу А постійно підганяють своїх співрозмовників, повторюючи за ними «так», «так», а також завершуючи за ними фрази. Вони інтонаційно підкреслюють слова, кінець фрази вимовляють із прискоренням, значно швидше, ніж початок; нервово жестикулюють, підкреслюючи жестами сказане (стискають кулаки, б'ють по столу). Жестикуляція виявляє психічне напруження, в якому вони постійно перебувають.
3. Персонолог у контексті мотиваційного питання

Найбільш оригінальну позицію в поясненні мотивації зайняв когнітивний персонолог Джордж Келлі. Проаналізувавши теорії мотивації Келлі дійшов висновку, що їх можна розділити на два типи

- теорія поштовху та

теорія потягу.

У теорії поштовху використовують такі поняття, як мотив, стимул, прагнення, бажання, потреба. У теорії потягу використовують такі поняття, як ціль, цінність. Скориставшись метафорою, Келлі з гумором протиставив ці теорії як теорію вил та теорію морквини, а свою власну назвав ослиною теорією і бачив її перевагу у спрямованості на те, щоб зазирнути в природу самої живої істоти. Келлі вважав, що людина - активна мисляча істота, тому для її характеристики не потрібна категорія мотивації як певної рушійної сили. Теорія мотивації припускається помилки, оскільки виходить з розуміння, що людина є статичною і починає діяти тільки тоді, коли її стимулює певна сила. Однак люди не статичні й бездіяльні, вони не потребують для своєї активності впливів. На думку Келлі, у людини не має жодної особливої причини для активності, крім тієї, що вона жива, а суть життя - розвиток та постійний рух. Тож люди мотивовані вже тим, що вони живі і є однією з форм всепроникного руху та розвитку життя. Жодних інших пояснень причин чи мотивів людської поведінки не потрібно. Мотиваційні конструкти також не потрібні для пояснення поведінки. При їх використанні, зауважував Келлі, більш зрозумілим як особистість стає сам персонолог, ніж ті люди, поведінку.
4. Вимоги до адекватної теорії мотивації за Г. Оллпортом

Гордон Оллпорт зазначав, що будь-яка теорія особистості базується на аналізі природи мотивації. Він підкреслював: особистість - це динамічна мотивована система, що розвивається. Аналізуючи мотивацію, Оллпорт визначив чотири вимоги, які має задовольняти адекватна теорія мотивації.

  1. Визнання узгодженості мотивів у часі. Адекватна теорія мотивації визнає сучасність мотивів. «Мотиви минулого не пояснюють нічого, якщо вони не є мотивами теперішнього» (Оллпорт, 1961). Знання минулого особистості допомагає зрозуміти та пояснити її життя на даний момент, однак, якщо факти та мотиви минулого перестали бути динамічно активними в теперішньому, вони нічого не пояснюють в актуальній поведінці особистості. Оллпорт не прийняв позиції Фройда, за якою дитина породжує дорослого. Те, що мотивує нас думати і діяти, мотивує нас зараз.

2. Визнання існування різних видів мотивації. Адекватна теорія мотивації має бути плюралістичною і допускати різноманітні мотиви. Багато теоретиків мотивації намагались звести мотиви до якоїсь однієї узагальнюючої категорії (домінування, безпеки, задоволення, агресії). Прагнучи розуміння мотивації людини, слід враховувати різноманітні концепції мотивації і не зводити всю різноманітність мотивів до єдиного (унітарного) головного мотиву. Одні мотиви свідомі, а інші несвідомі, одні зникають, а інші виникають знову та знову, одні з них зменшують напруження, а інші створюють та посилюють його. «Мотиви такі різноманітні, що нам важко знайти тут спільний знаменник» (Оллпорт, 1961).

  1. Визнання за когнітивними процесами динамічної сили. Адекватна теорія мотивації повинна розглядати перспективні цілі людини, її уявлення, наміри: «Вона має приписувати динамічну силу процесам мислення, тобто плануванню та намірам» (Оллпорт, 1961). Життя здорової людини орієнтоване на майбутнє. Оллпорт принципово наполягав, що ключем до розуміння людини в даний момент є відповідь на питання: «Чим Ви хочете займатися через п'ять років» або «Яким Ви стараєтесь робити своє життя?» (Оллпорт користувався терміном «інтенція», яким позначав такі орієнтовані в майбутнє мотиваційні утворення, як надії, бажання, домагання, амбіції, плани особистості).

  2. Визнання реальної унікальності мотивів особистості. Вивчаючи мотивацію, більшість теоретиків особистості виходили з існування спільної для всіх людей схеми мотивів, однак Оллпорт вважав, що слід виходити з уявлення про те, що мотиви унікальним чином існують у житті кожної людини. Адекватне дослідження мотивів вимагає того, щоб мотиви визначались конкретно, а не абстрактно.

Відповідно до визначених вимог Оллпорт сформулював концепцію функціональної автономії мотивації.
5. Функціональна автономія мотивації особистості

Для пояснення мотивації особистості Оллпорт ввів поняття функціональної автономії. Функціональна автономія - стан, коли певна поведінка, орієнтована на досягнення якогось результату, стає самоцінною і починає приносити задоволення сама по собі, без досягнення тих або інших цілей, для яких вона була потрібна раніше.

Поняття функціональної мотивації є близьким до таких понять, як катексис (3. Фройд) або запропоноване О. М. Леонтьєвим «рух мотиву на ціль». Під «рухом мотиву на ціль» розуміють механізм формування нових мотивів, у результаті якого ті дії, які раніше слугували для досягнення цілей, викликаних певним мотивом, здобувають самостійне значення й відриваються від первісної мотивації. При цьому допоміжні цілі, на як; дії були спрямовані, отримують статус самостійного повноцінного мотиву.

Суть поняття функціональної автономії полягає в тому, що мотивація дорослої людини функціонально не пов'язана з дитячим досвідом. Доросла людина усвідомлює свою поведінку, бере відповідальність за неї, незалежно від перипетій раннього дитинства. Зв'язок дорослої особистості з минулим є історичним, позбавленим функціональної зумовленості в актуальності теперішнього. Особистість вільна від свого минулого: мотиви дорослої людини не визначаються мотивами її минулого життя. Тож, за Оллпортом, не можна вважати, що мотиви зрілої особистості зумовлені намірами та уявленнями раннього дитинства. Цілі дорослої людини визначаються нинішньою ситуацією й актуальними намірами.

Розпочинаючи свою професійну діяльність, особа може керуватися прагненнями зміцнити своє матеріальне становище, зробити кар'єру, заробити більше грошей, але, досягнувши цих цілей, продовжить працювати, керуючись вже іншими причинами. У цьому і полягає сутність функціональної автономності мотивів. Початкові мотиви повністю втрачаються особистістю, натомість виникають нові. Під впливом функціонально автономних мотивів майстерна людина продовжує своє самовдосконалення, ділова людина продовжує працювати, а жадібна - накопичувати гроші. Особливість їхньої діяльності в тому, що початкові мотиви втратили для них свою актуальність, а поведінка залишилась, однак вона підтримується вже новими - функціонально автономними мотивами.

1   2   3   4   5   6

скачати

© Усі права захищені
написати до нас