Мотиваційні утворення особистості - це і мотиви, і бажання, і прагнення, й інтереси, тобто всі утворення, які спонукають (спрямовують) людину до діяльності і можуть розглядатись як мотиви її поведінки. Мотивація особистості визначається потребами, цілями, рівнем домагань, ідеалами, умовами діяльності, світоглядом, переконаннями, спрямованістю особистості. Всі мотиваційні утворення впливають на визначення поведінки та рішень особистості.
Різні мотиваційні утворення особистості об'єднуються у цілісну структуру - спрямованість особистості, що характеризується ієрархічністю, наявністю домінуючих мотивів, які визначають вектори активності особистості (ставлення до дійсності, до інших людей, до самої себе як провідні спрямованості на предметну діяльність, на інших людей, на себе особисто). Ієрархія мотивів визначає послідовність дії тих чи інших мотивів та регулює напрям думок і вчинків особистості. Спрямованість визначає психологічний портрет особистості в цілому. У спрямованості виявляються цілі, в ім'я яких діє особистість, мотиви, її суб'єктивні ставлення до довколишнього. Спрямованість проявляється в найбільш стійких домінуючих мотивах і утворює стрижень особистості.
Концепція спрямованості Л. І. Божович
Л. І. Божович (1908-1981) розглядала спрямованість як системотвірну ознаку структури особистості і сформулювала ряд гіпотез, що визначають дослідження мотивації особистості у психології
Гіпотези Л. І. Божович про спрямованість особистості
Основна гіпотеза
Цілісна структура особистості визначається перш за все її спрямованістю.
Гіпотеза про ієрархію мотивів як основу спрямованості
Основа спрямованості складається зі сформованої у процесі життя стійкої домінуючої системи мотивів, у якій провідні мотиви підпорядковують собі інші й визначають будову мотиваційної сфери людини. Ієрархічно впорядкована система мотивів забезпечує стійкість особистості.
Гіпотеза про визначальність спрямованості для особистості
Зміст спрямованості особистості зумовлює всі її особливості: інтереси, прагнення, риси характеру. Від спрямованості особистості залежить як комплекс властивих особистості рис, так і будова кожної з цих рис.
Гіпотеза про вікову визначеність та періодичність спрямованості
Кожний віковий період характеризується специфічною для нього констеляцією мотивів і особливим характером їх ієрархічної структури.
Розвиток особистості відбувається як послідовний перехід від елементарних, неусвідомлюваних або частково усвідомлюваних потреб, які безпосередньо мотивують поведінку на ранніх етапах онтогенезу, до відносно постійно домінуючих потреб, на основі яких утворюється стійка ієрархія мотивів і які виявляються через свідомо визначені цілі та наміри зрілої особистості.
Можна помітити, що наші буденні уявлення підтверджують гіпотезу Л. І. Божович про розвиток та визначальність спрямованості: ми зустрічаємо дорослих людей, поведінка яких зумовлюється ситуативно утвореним комплексом афективних тенденцій, що не усвідомлюються ними, і людей, які діють на основі ієрархічної системи мотивів, що є стійкими, не залежать від зовнішніх впливів і ґрунтуються на поглядах та переконаннях особистості.
Спрямованість у психології розглядають як структуру, що найповніше презентує особистість. Особистість можна охарактеризувати через її спрямованість. Спрямованість охоплює як джерела активності особистості, так і цілі, на які вона орієнтована. О. М. Леонтьєв, характеризуючи особистість, писав: «Структура особистості являє собою відносно стійку конфігурацію головних всередині себе ієрархізованих мотиваційних ліній. Мова йде про те, що неповно описується як спрямованість особистості, неповно тому, що навіть за наявності у людини чіткої провідної лінії життя вона не може залишатись єдиною... Образно кажучи, мотиваційна сфера особистості завжди багатовершинна, як і та об'єктивна система аксіологічних понять, що характеризує ідеологію даного суспільства, даного класу, соціальної страти, яка передається і засвоюється (або відкидається) людиною» (О. М. Леонтьєв, 1977). З приводу викладенихположень О. М. Леонтьєва можна зазначити, що «багатовершинність» срямованості не означає «рівновершинність».
Особистість проявляється через спрямованість як багатовершинність і а різновершинність динамічних мотиваційних ліній.
Усвідомлення мотивів приводить людину до постановки задачі або до визначення цілі. Ціль -це уявний результат діяльності. Процес з'ясування та постановки цілей є визначальним аспектом особистісного функціонування. У реальних співвідношеннях мотиву і цілей виникає особлива функція мотиву - смислотвірна. Відображення у свідомості суб'єкта відношення мотиву діяльності до мети дій утворює особистісний смисл діяльності.
«В умовах актуального переживання потреби спонукальна сила виникає не від неї самої, а від створюваного нею біологічного або особистісного смислу предмета і дії по відношенню до цього предмета. Але це означає, що між мотивами як основою дії та стимулом до активності знаходиться смисл дії і стимулююча функція мотиву реалізується тільки через смисл» (В. А. Іванніков, 1985).
Діяльність людини, як правило, полімотивована, вона відповідає одночасно не одному, а кільком мотивам. На думку О. М. Леонтьєва, «дії людини об'єктивно завжди реалізують певну сукупність ставлень до предметного світу, до навколишніх людей, до самої себе» (О. М. Леонтьєв, 1989). Одні мотиви, стимулюючи діяльність, надають їй особистісного смислу, а інші, співіснуючи зі смислотвірними мотивами, виконують спонукальну роль. Смисл отвірні мотиви виступають головною причиною діяльності, основою постановки мети, вибору стратегій її досягнення.
Особистісний смисл - характеристика свідомості, яка свідчить про значимість для індивіда тих чи інших предметів. Міра усвідомленості справжнього особистісного смислу може бути різною. Вона визначається через зв'язки цього предмета з мотивами, потребами та цінностями індивіда. Якщо особистісний смисл включається в інший мотиваційний контекст, його конкретний зміст змінюється. У діяльнісному підході О. М. Леонтьєва особистісні смисли трактуються як одиниці людської свідомості.
Діяльнісна концепція особистості О. М. Леонтьєва
У концепції О. М. Леонтьєва акцентовано особливий смислотвірний аспект мотивації, і відповідно особистість представлена через ієрархію діяльностей. На думку О. М. Леонтьєва, особистість характеризують ієрархічні відношення діяльностей, які утворюють ядро особистості«Отже, в основі особистості лежать відношення співпідпорядкованості людських діяльностей... Відповідно до прийнятого нами визначення, ми називаємо діяльністю процес, що стимулюється та спрямовується мотивом, - тим, у чому опредмечена та чи інша потреба. Інакше кажучи, за співвідношенням діяльностей відкривається співвідношення мотивів» (О. М. Леонтьєв, 1975).
«Розвиток, примноження видів діяльностей індивіда приводить не просто до розширення їх "каталогу". Одночасно відбувається їх центрація навколо небагатьох головних, що підпорядковують собі інші. Цей складний та тривалий процес розвитку особистості має свої етапи, свої стадії. Процес цей невіддільний від розвитку свідомості, самосвідомості, але не свідомість становить його першооснову, вона лише опосередковує і, так би мовити, резюмує його» (О. М. Леонтьєв, 1975).
Можна узагальнити певні принципові моменти розуміння спрямованості особистості через взаємодію таких її видів:
1. Діяльнісна спрямованість (спрямованість на діяльність). Цей тип спрямованості відображає домінування мотивів, пов'язаних з діяльністю. «Формування особистості передбачає розвиток процесу цілеутворення і, відповідно, розвиток дій суб'єкта» (О. М. Леонтьєв, 1977).
Спрямованість впливає на функціонування та розвиток психічних процесів: актори мусять запам'ятовувати; у музикантів розвивається музичний слух і т. ін. Спрямованість - інтегративна сила всієї психічної діяльності. Якою б сильною вона не була, вона утримує особистість в рамках суспільного буття. У спрямованості знаходять втілення домінуючі мотиви, тому спрямованість завжди дієва, тобто містить у собі прагнення до діяльності, що розгортається в суспільному контексті і визначає особистістне: «Я хочу...»
Соціальна спрямованість (спрямованість на взаємодію). Цей тип спрямованості визначає стосунки людини з іншими. Розвиток відносин визначається тим, наскільки вони сприяють або перешкоджають реалізації спрямованості особистості. Вибірковість у стосунках з людьми - один із найяскравіших показників спрямованості особистості. (Це не виключає того, що є відносини, які склались до того - до формування спрямованості, на основі інших мотивів.)
Особиста спрямованість (спрямованість на себе). Формуючи своє ставлення до людей, особистість починає усвідомлювати себе, і це розвиває її самосвідомість; тобто спрямованість мірою свого формування впливає на розвиток свідомості. Розвиток самосвідомості - це також ознака спрямованості особистості.
Спрямованість - це не одномоментне психічне утворення. Одна і та сама спрямованість зберігається впродовж усього життя людини, хоча і зазнає змін через умови життя або тому, що особистість сама перебудовує деякі її аспекти.
3.2. Мотиваційні механізми особистісної поведінки Д. Н. Узнадзе та В. М. Ядова.
На завершення розділу важливо зрозуміти ще один ракурс мотиваційної системи особистості - її цілісну дієвість. Загальні механізми мотиваційної детермінованості особистості моделюють концепція установки Д. Н. Узнадзе і диспозиційна концепція В. М. Ядова.
Особистість, звичайно, не конгломерат мотивів. Цілістність мотиваційного ставлення особистості до дійсності репрезентує поняття установки.
Установка - це цілісний стан суб'єкта, його цілісна спрямованість на певну активність. У випадку наявності певної потреби і ситуації її задоволення в суб'єкті виникає специфічний стан готовності або установка -схильність, спрямованість, готовність до певної діяльності.
Установка виявляє готовність людини до активності, визначає її спрямованість та вибірковість поведінки. Установка як динамічний стан включає в себе водночас момент мотивації і момент спрямованості.
Відповідно до позиції Д. Н. Узнадзе, оригінального психолога, автора концепції установки, поведінка на несвідомому рівні здійснюється на основі імпульсивної установки, тобто цілісного стану, що зумовлений актуалізованою потребою, з одного боку, та впливом ситуації - з іншого. На свідомому рівні суб'єкт пізнає (досліджує) ситуацію.
Процес пізнання актуальної ситуації Узнадзе називав об'єктивацією. Об'єктивація виникає у разі затримки задоволення актуальної потреби у зв'язку зі змінами в ситуації, коли перед суб'єктом постає питання про подальшу програму поведінки. Об'єктивація розгортається на основі активації процесу мислення. Проблемні ситуації актуалізують процеси об'єктивації, результатом яких стає установка теоретичної поведінки, або установка на пізнання, на основі якої розгортається теоретична пізнавальна діяльність суб'єкта.
Диспозиційна концепція особистості В. А. Ядова
Зміст даної концепції полягає в розкритті глибинних мотиваційних механізмів особистості та цілісності мотиваційної системи.
Основні положення диспозиційної концепції
Поведінка особистості регулюється диспозиційною системою. У кожній конкретній ситуації провідна роль належить певному рівню диспозицій. Диспозиція, або установка, формується за наявності потреби і відповідної їй ситуації, в якій вона може бути реалізована. Ієрархії диспозицій відповідають, з одного боку, ієрархія потреб, з іншого - ієрархія ситуацій Ієрархія потреб. Класифікація потреб здійснюється на основі предметної спрямованості потреб як потреб фізичного та соціального існування (біогенні та соціогенні потреби) та виділення різних видів соціогенних потреб на основі включеності особистості у дедалі ширші види діяльності та спілкування. Автор концепції розглядає такі види потреб: психофізичні вітальні потреби, потреби в найближчому сімейному оточенні, потреби входження в соціальні групи, потреби включеності в цілісну соціальну систему.
Ієрархія ситуацій. Як і потреби, ситуації та умови діяльності, в яких можуть бути реалізовані потреби, теж утворюють ієрархічну структуру. За основу класифікації ситуацій автор обирає тривалість ситуації, під час якої зберігається основна якість умов у контексті ситуації. З огляду на це розглядається ряд ситуацій.
Стійкі предметні ситуації знаходяться на нижчому рівні, вони нетривалі, через короткий проміжок часу людина з однієї ситуації переходить до іншої.
Ситуації групового спілкування більш стійкі, оскільки основні вимоги групи тривалий час залишаються незмінними.
Умови діяльності в тій чи іншій сфері (праця, дозвілля, сімейне життя).
Загальні соціальні умови життєдіяльності (економічні, політичні, культурні).
Окреслені умови підвладні змінам у контексті «історичного часу».
Ієрархія диспозицій. Диспозиції особистості - це результат зустрічі потреби та ситуації. Вони утворюють ієрархію диспозицій з відповідними рівнями.
Елементарні фіксовані установки формуються на основі потреб фізичного існування і в простих предметних ситуаціях. Диспозиції цього рівня не мають модальності й неусвідомлювані.
Соціально фіксовані диспозиції, або соціальні установки. Вони формуються на базі соціальних потреб, пов'язаних із включенням особистості в первинні групи і відповідні їм соціальні ситуації. Диспозиції цього рівня - по суті «ставлення особистості» за В. М. М'ясищевим. Соціальні установки, які формуються на основі соціальних потреб, є джерелом соціальної активності. Соціальні установки фіксуються у самосвідомості особистості, утворюють її психологічний портрет.
Загальна (домінуюча) спрямованість особистості. Вона формується на базі більш високих соціальних потреб і являє собою схильність до ідентифікації з тою чи іншою сферою соціальної діяльності. Одні люди спрямовані своїми диспозиціями на соціальні стосунки, інші - на професійну діяльність, ще інші - на сімейні стосунки чи дозвілля.
Система ціннісних орієнтаційутворює найвищий рівень диспозиційної системи на цілі життєдіяльності та засоби їх досягнень. Цей рівень диспозиційної системи формується на основі вищих соціальних потреб особистості (потреби включеності в широкий соціальний контекст) і відповідає способу життя, в якому можуть бути реалізовані соціальні та індивідуальні цінності особистості. Це визначальний рівень у саморегуляції поведінки особистості.
Всі елементи і рівні диспозиційної системи не ізольовані, а тісно взаємодіють між собою. На думку автора концепції В. А. Ядова, механізм взаємодії слід розглядати як «механізм мотивації, який забезпечує цілеспрямоване управління поведінкою особистості, його саморегуляцію».
Ієрархічні рівні поведінки та діяльності особистості. У самій поведінці, яка регулюється диспозиційною системою, також можна виділити кілька ієрархічно організованих рівнів.
Поведінкові акти, або реакції суб'єкта на актуальну предметну ситуацію, зумовлені необхідністю адаптації особистості до оточення.
Звичні дії, або вчинки, які формуються з ряду поведінкових актів. Вчинок у контексті даної концепції є елементарною соціально важливою одиницею поведінки, мета якої - встановлення відповідності між соціальною ситуацією та соціальною потребою.
Відповідно до сфери діяльності, яка максимально важлива для особистості, формується та реалізується поведінка як цілеспрямована послідовність вчинків (яскраво виражена професійна поведінка, стиль навчання чи життєдіяльності).
Завершальний рівень - цілісність поведінки в різних сферах життєдіяльності, це і є власне прояв діяльності в повному обсязі й цілевизначення як певний життєвий план.
Для самого автора концепції «диспозиційна регуляція соціальної поведінки є в той самий час і диспозиційною мотивацією, тобто механізмом, який забезпечує доцільність формування різних станів готовності до поведінки». Поведінка особистості визначається всією диспозиційною системою особистості.
3.3. Мотиваційні утворення особистості та їх особливості
У процесі здійснення поведінки та діяльності мотивація людини змінюється, що можливо на будь-якому етапі поведінки. У результаті поведінковий акт чи діяльність часто розгортається на основі однієї мотивації, а закінчується на основі іншої. Мотиваційні явища, неодноразово повторюючись, з часом перетворюються на риси особистості. До мотиваційних утворень особистості можна віднести:
мотивацію досягнень,
рівень домагань,
афіліаційні прагнення,
мотиви влади, альтруїзм,
агресивність.
Мотиваційні утворення мають важливе соціальне значення, оскільки вони визначають стосунки з іншими людьми.
Рівень домагань (тісно пов'язаний з поняттям Ф. Ґ. Хоппе «Я-рівень») - це рівень складності обраних особистістю цілей або максимальний успіх у тому чи іншому виді діяльності, якого розраховує досягти особистість, - високий особистий стандарт досягнень.
Мотивація досягнень характеризується прагненням людини до успіхів у різних видах діяльності й униканням невдач. Проявляється у здатності до конкуренції, у прагненні до досконалості, у бажанні напруженої роботи. В основі мотивації досягнень лежать емоційні переживання, пов'язані із соціальним прийняттям успіхів, які досягаються особистістю. Ґ. Гекгаузен визначає мотив досягнень як прагнення розвивати свої здібності і вміння та підтримувати на якомога вищому рівні в тих видах діяльності, в яких досягнення вважаються обов'язковими. Як стійка особиста риса був визначений вперше Г. Мюреєм. Дослідниками мотивації досягнень були Г. Мюрей, Д. В. Аткінсон, Дж. МакКлелланд.
Важливою закономірністю є те, що мотивація досягнень не корелює з результативністю. Найкраща результативність досягається при середньому рівні мотивації і, як правило, зменшується при низькому чи дуже високому.
Результатом постійних невдач у досягненні цілей може стати таке мотиваційне утворення, як почуття навченої безпорадності - особливий стан особистості, коли виникає втрата мотивації для продовження діяльності і відчуття браку потрібних знань, що може не відповідати реальному стану речей.
1 2 3 4 5 6