3.2.
Напрямки
удосконалення
комплексного
використання
нетарифних регуляторів для розвитку вітчизняного товарного ринку
Для розвитку зовнішньої торгівлі, у тому числі й агропродовольчою продукцією, треба забезпечити спрощення і прискорення процедур оформлення
104 експортно-імпортних вантажів, що дозволить знизити вартість зовнішньоторговельних операцій для національних компаній і, відповідно, споживчі ціни на ці товари. Кожний додатковий день затримки з транспорту- ванням вантажу підвищує його вартість на 0,5%. У середньому в світі зволікання митних чиновників збільшують вартість товару для кінцевих споживачів на 4-6%, а якщо для оформлення зовнішньоторговельних процедур потрібно багато підписів, то неминуче зростає ризик корупції. Згідно з рейтингом рівня міжнародної торгівлі держав світу, опублікованому Світовим банком, найефективніше у даній сфері діють індустріально розвинені країни, в яких, зокрема, при експортуванні товару треба оформити в середньому 5,3 документа, отримати 3,2 підписа, а строк доставки вантажу становить 12,6 дня.
Для порівняння: в Україні для цього ж необхідно 6 документів, 9 підписів і 34 дні [91].
Залишається актуальним завданням для Уряду модернізація державної політики підтримки сільського господарства. Вступ України до COT, урядові зобов'язання перед цією міжнародною організацією потребують нових підходів до формування державної політики підтримки сільського господарства країни. Перш за все, це розроблення нових «зелених» програм та модернізація існуючих програм підтримки «жовтої скриньки» на програми «зеленої скриньки». У Програмі економічних реформ
Президента України визначено серед необхідних кроків: "удосконалення системи субсидування для підвищення конкурентоспроможності сектору відповідно до угоди про сільське господарство COT (переорієнтація субсидування на напрями, що відповідають «зеленій скриньки» за методологією СОТ)» [105, 30].
НІСС Для оптимізації технічного регулювання в Україні з метою швидкого зростання і виходу на ринок широкої номенклатури нових товарів первинним є питання прискорення процедур сертифікації та стандартизації за рахунок їхньої максимальної уніфікації.Тобто технічне регулювання потребує:
105
градації об’єктів обов’язкової стандартизації і сертифікації;
класифікації категорій видів кінцевих продуктів (чи матеріалів), сертифікація і стандартизація яких здійснюється залежно від рівня ризику для безпеки споживачів та навколишнього середовища;
декларативної (за заявою виробника) обов’язкової і добровільної сертифікації і стандартизації. До отримання необхідної технічної документації доцільно надати виробнику право самостійно оголошувати про очікуваний рівень відповідності продукції;
правила «обкладинки» для норм ЄС по інвестиційно привабливих і соціально значимих видах продукції, тобто проводити буквальну адаптацію для підприємств, що розпочинатимуть свою діяльність;
збереження за державою виключно функції нагляду, позбавлення органів державної влади права видавати стандарти і сертифікати шляхом перекладання цих дій на саморегульовані галузеві об’єднання і державні наукові установи метрології.
У сфері ліцензування господарської діяльності постає потреба усунення зловживання становищем на ринку шляхом встановлення невиправданої дискримінації чи упереджень органами державної влади. А саме:
істотного скорочення обов’язкового ліцензування для широкого кола товарів;
зведення існуючих процедур набуття різноманітних ліцензій до однієї типової процедури із закріпленням її у межах одного закону;
закріплення норми
Національного класифікатора видів економічної діяльності (КВЕД) на рівні закону задля передбачуваності ведення ліцензованої діяльності;
запровадження електронного урядування;
запровадження ліцензування індивідуальної інтелектуальної праці з метою уникнення громіздких процедур створення й обліку фізичних-осіб підприємців. Ліцензія має бути підтвердженням диплому, допуском до
106 виконання певних робіт (надання послуг) й одночасно спрощувати оподаткування осіб, які вирішили пройти таке ліцензування [37].
Для механізму державних закупівель варто встановити низку цілеспрямованих обмежень «позитивної» дискримінації при його застосуванні:
закріпити вичерпний перелік національних природних монополій, що мають право на використання процедур купівлі товарів у одного постачальника;
встановити перелік товарів, що закуповуються виключно на засадах аукціону;
звільнити від імпортного мита інноваційні (високотехнологічні) товари, закуплені за процедурами державних закупівель безпосередньо у підприємств-виробників, іноземні аналоги яких значно переважають вітчизняні розробки, чи такі товари не виробляються в Україні;
встановити перелік товарів, робіт і послуг, що мають надаватися виключно вітчизняними малими та середніми підприємствами;
запровадити обов’язкову незалежну оцінку вартості контракту та рівня прозорості процедури його укладання при реалізації цільових пріоритетних програм і проектів, не пов’язаних зі сферою національної безпеки і аерокосмічних досліджень [37].
НІСС Пріоритетами стимулювання розвитку
імпортозамінних виробництв на ринку продукції агропромислового виробництва та харчової промисловості є наступні.
1. Сприяння гармонізації стандартів якості вітчизняної продукції з міжнародними стандартами, а також забезпечення належного контролю якості продукції шляхом здійснення наступних заходів:
-
Міністерству економічного розвитку та торгівлі України,
Міністерству аграрної політики та продовольства України, Міністерству охорони здоров’я України розробити та подати на розгляд КМУ:
107
- єдині стандарти якості, пакування, етикетування та маркування харчових продуктів (зокрема, продукції дитячого харчування) у відповідності з міжнародними нормами Кодексу Аліментаріус;
- проект постанови про обов’язкове запровадження на підприємствах харчової галузі системи управління безпечністю харчових продуктів на базі концепції НАССР;
- КМУ передбачити у держбюджеті на 2013 р. і наступні роки збільшення фінансування Державної ветеринарної та фітосанітарної служби
України в обсягах, необхідних для проведення планових і непланових перевірок як виробників продуктів харчування, так і місць їх реалізації;
- Обласним та районним державним адміністраціям сприяти створенню незалежних акредитованих центрів оцінки якості та безпечності продуктів харчування, які матимуть можливість маркувати продукцію відповідним знаком якості, шляхом спрощення процедур видачі дозволів, землевідведення та ін. [127].
2. Посилення захисту національних виробників від неякісної та небезпечної харчової продукції іноземного виробництва, недобросовісної конкуренції та монополізму на внутрішньому ринку, а також обмеження
імпорту продукції, яка може виготовлятись в Україні. Це вимагає здійснення наступних заходів:
- Міністерству економічного розвитку і торгівлі України забезпечити здійснення постійного моніторингу та контролю за імпортом та асортиментом роздрібних мереж продукції харчової промисловості з метою недопущення на внутрішній ринок неякісної та небезпечної продукції;
- Міністерству аграрної політики та продовольства України ініціювати перегляд цін на етиловий спирт з метою їх зниження до рівня європейських, а також зменшення вартості послуг та комісійних винагород, які сплачують виробники алкогольної продукції Державному підприємству «Укрспирт»;
108
- Міністерству економічного розвитку і торгівлі України ініціювати перегляд митних тарифів СОТ на імпорт цукру у бік підвищення, а також скорочення квоти СОТ на ввезення цукру в Україну [127].
Реформування системи державного контролю безпечності харчових продуктів є одним з головних елементів Програми економічних реформ на
2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава», схваленій Президентом України 02.06.2010 р. Головною метою реформ є перехід до такої системи державного контролю, яка не створюватиме надмірного тягаря для виробників, забезпечить належний рівень захисту прав споживачів та буде заснована на основі обґрунтованих наукових даних [65].
Таким чином, основними завданнями реформи є:
створення ефективної системи контролю за безпечністю харчових продуктів;
перегляд та уточнення принципів відповідальності за дотримання вимог безпечності харчових продуктів;
реорганізація контролюючих органів, оптимізація їх структури та кількісного складу;
оптимізація та покращення ефективності діяльності наукових установ;
оптимізація кількості і структури лабораторій, та, у разі потреби,
їх технічне переоснащення.
Колектив дослідників на чолі з Т. Качкою реформу системи державного контролю харчових продуктів пропонують реалізувати протягом чотирьох років за такими етапами:
Перший етап. Модернізація правової бази державного контролю безпечності харчових продуктів, утворення центрального органу виконавчої влади з питань ветеринарії, безпечності харчових продуктів та інформування споживачів про їх властивості та започаткування реформи лабораторної мережі (2011 – початок 2012 року).
109
Другий етап – початок реалізації національного довгострокового плану контролю харчових продуктів, закінчення реформ лабораторної мережі
(2012- 2014 роки).
Створення ефективної системи контролю за безпечністю харчових продуктів, у тому числі перегляд та уточнення принципів відповідальності за дотримання вимог безпечності харчових продуктів вимагає, передусім, удосконалення законодавчої бази.
В сфері санітарного та фітосанітарного контролю удосконалення законодавства має бути спрямовано на більш чітке визначення обов’язків до суб’єктів господарювання, задіяних у виготовленні та реалізації харчових продуктів, на рівні законів України та, відповідно, на чітке визначення випадків, за яких настає відповідальність за недотримання цих вимог та встановлення ефективних, співрозмірних з провиною та попереджуючих порушення у майбутньому санкцій.
Одночасно з цим має відбуватися й уточнення обов’язків та вимог до контролюючих органів. Зокрема законодавчі акти України мають передбачати:
здійснення заходів з планування, управління та безпосередньо контролю мають відбуватися в межах повного продовольчого виробничого циклу «від лану до столу»;
ґрунтовність на міжнародних стандартах, інструкціях та рекомендаціях;
ґрунтовність на аналізі ризику. Аналіз ризику повинен ґрунтуватися на наявних наукових доказах та здійснюватись у незалежний, об’єктивний і прозорий спосіб. Управління ризиком повинно враховувати результати оцінки ризику;
розподіл між сферами оцінки ризику та менеджменту ризику;
проведення контролю без попереднього сповіщення за виключенням випадків, коли для належного виконання контролю таке сповіщення є необхідним, наприклад, для проведення аудиту системи забезпечення
110 безпечності продукції, що базується на принципах НАССР (Аналіз ризиків та критичних контрольних точок);
перенесення уваги з контролю готової продукції на оцінку результативності систем забезпечення безпечності продукції на виробництві
(систем, що створені за принципами НАССР);
прозорість системи контролю. Громадськості має бути доступна
інформація щодо планування, виконання та оцінки заходів з контролю, структури контролюючих органів [65].
Реалізація зазначених принципів матиме наслідком чіткий розподіл відповідальності за безпечність харчових продуктів і інформування споживачів про властивості харчових продуктів.Основну відповідальність за забезпечення безпечності продовольчої продукції і інформування споживачів несуть оператори ринку у межах операцій із поводження з продовольчою продукцією, супутніми матеріалами та предметами, а також тваринами, що знаходяться під їх управлінням. Роль держави полягатиме у: а) розробці та прийнятті відповідного законодавства; б) забезпеченні проведення аналізу ризику; в) вжитті заходів, що необхідні для попередження, усунення або доведення ризику до прийнятного рівня; г) організації офіційного контролю з метою верифікації виконання операторами вимог законодавства та вжиття, у разі необхідності, санкцій стосовно цих операторів.
Крім того з метою посилення ефективності контролю необхідно відмовитись від практики прийняття «вертикальних» (відомчих та/або секторальних) нормативно-правових актів і перейти на розробку горизонтального законодавства.
Найбільш ефективним способом реорганізації контролюючих органів, оптимізації їх структури та кількісного складу, а також оптимізації та покращення ефективності діяльності наукових установ є утворення єдиного центрального органу виконавчої влади з питань ветеринарії, безпечності
111 харчових продуктів та інформування споживачів про їх властивості, якому мають бути передані відповідні повноваження з нормування і контролю харчових продуктів, тварин, кормів та рослин Санітарно-епідеміологічної служби МОЗ України, Державного Комітету ветеринарної медицини
України, підрозділів Мінагрополітики України, та Держспоживстандарту
України.
В сфері технічного регулювання для того, щоб система ринкового нагляду в Україні працювала відповідно до європейських стандартів, потрібно забезпечити ефективне запровадження нових законів про ринковий нагляд, а також створити умови для подальшого ефективного функціонування та розвитку системи. Це передбачає чітке визначення заходів, потреб і джерел фінансування, а також календарне планування заходів, моніторинг та оцінку їх виконання.
Визначити перелік органів ринкового нагляду та сфери їхньої відповідальності. У кожному органі необхідно визначити посадову особу, відповідальну за здійснення ринкового нагляду цим органом, керівників структурних підрозділів, відповідальних за ринковий нагляд окремих груп продукції (згідно з директивами Нового підходу чи технічними регламентами), механізми їхньої співпраці та координації.
Забезпечити необхідним обладнанням і органи ринкового нагляду, і, зокрема, інспекторів. Визначити потрібні обсяги та забезпечити наявність бюджетного фінансування для розбудови системи та її функціонування.
Забезпечити виконання завдань інституційного розвитку, передбачених новими законами, а саме:
визначення порядку розроблення та перегляду секторальних планів ринкового нагляду, моніторингу та звітування про їх виконання;
визначення порядку моніторингу причин і кількості звернень споживачів (користувачів) про захист їхнього права на безпечну продукцію, причин і кількості нещасних випадків і випадків завдання шкоди здоров’ю людей внаслідок споживання (використання) продукції;
112
встановлення порядку відшкодування суб’єктами господарювання вартості відібраних зразків і проведення їх експертизи (випробування);
розподіл повноважень між спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи, реґіональними митницями та митницями;
затвердження порядку функціонування національної інформаційної системи ринкового нагляду та правил внесення відомостей і надання повідомлень до неї;
встановлення порядку надання виробниками або розповсюджувачами повідомлення органам ринкового нагляду про продукцію, що не відповідає загальній вимозі щодо безпечності;
затвердження порядку функціонування системи оперативного взаємного сповіщення про продукцію, що становить серйозний ризик, і правил подання повідомлень до такої системи;
створення та функціонування системи оперативного взаємного сповіщення про продукцію, що становить серйозний ризик;
створення та функціонування національної інформаційної системи ринкового нагляду.
Для повноцінного, ефективного ринкового нагляду потрібно прискорити приведення у відповідність інших секторів технічного регулювання та інфраструктури якості до європейських вимог і стандартів.
Для планування змін, потрібних для запровадження acquis у кожному секторі, доцільно скористатися інструментом, за яким працювали всі країни, що готувалися до членства в ЄС, приводячи свої сектори та галузі у відповідність до європейських вимог і стандартів. Цей інструмент має назву
«план інституційних змін». Згідно з ним планування та реалізація реформ здійснюється у трьох основних сферах:
законодавча: нормативне закріплення (транспозиція) норм acquis у національному законодавстві;
113
інституційна: приведення інституційної бази у відповідність до норм acquis;
бюджетна: забезпечення інституцій бюджетним фінансуванням у необхідних обсягах.
Плани інституційних змін мають готувати органи влади, відповідальні за прийняття acquis в окремих секторах. Ці плани визначають послідовність усіх необхідних дій із формування інституційної бази для виконання acquis, а також потрібні для цього ресурси. Підготовка планів має здійснюватися за методологією та шаблонами, які розробляє кожна країна на основі рекомендацій ЄС. Плани інституційних змін мають готуватися на весь перехідний період до повного приведення сектору у відповідність до вимог
acquis. Тривалість перехідного періоду для кожного сектору буде визначено в
Угоді про асоціацію.
Для кожного сектору має бути підготовлено єдиний план
інституційних змін. Це має забезпечити орган влади, що відповідає за розробку державної політики у даному секторі та приведення його у відповідність до вимог acquis.
Секторні плани інституційних змін мають стати основою інтегрованого планування виконання Угоди про асоціацію. Аналіз досвіду інших
європейських країн, що успішно адаптували своє законодавство та інституції до вимог ЄС, дає підстави стверджувати, що принципово важливим є використання єдиного програмного документа – Національної програми запровадження acquis або виконання Угоди про асоціацію. Це дає уряду змогу мати повну картину стану виконання угоди та впровадження acquis.
Утім, за відсутності єдиної інтеґрованої програми секторні плани також є ефективним інструментом управління змінами.
Щоб мати можливість ефективно використовувати джерела фінансування (державні кошти, залучені кошти від кредитів та фінансова допомога ЄС) для розбудови системи ринкового нагляду, на етапі планування інституційного розвитку необхідно:
114
провести аудит наявних ресурсів міжнародної допомоги у секторі;
визначити, на здійснення яких змін їх можна спрямувати;
визначити наявні потреби в залученні міжнародної допомоги відповідно до плану, останніх законодавчих і структурних змін тощо;
включити відповідні джерела фінансування до плану інституційного розвитку.
Співпраця України та Митного Союзу у сфері технічного регулювання
є перспективним та важливим напрямом поглиблення економічних стосунків
України з цим об’єднанням. З метою розвитку такої співпраці доцільним видається наступне.
1.
Забезпечити постійну участь України у міждержавних комісіях та робочих групах, що стосуються питань технічного регулювання, зокрема – забезпечити включення українських представників до Координаційної ради
ЄЕК з питань технічного регулювання.
2.
Утворити для обґрунтування змістовних аспектів співпраці
Координаційно-експертну раду при Кабінеті Міністрів України для визначення проблемних питань, можливостей та шляхів узгодження технічних регламентів МС та України (ЄС), яка мала б діяти на засадах партнерства ділових об’єднань, науково-експертного середовища, профільних органів державної влади.
3.
Ініціювати міждержавний діалог на рівні представників влади, громадських організацій, підприємств з метою розробки спільного Плану дій або Дорожньої карти, що сприяли би взаємній торгівлі шляхом усунення технічних бар’єрів у торгівлі між Україною та МС.
4.
У разі застосування обмежувальних заходів до українських експортерів з боку МС звертатися до органу СОТ з вирішення суперечок.
Зазначені рекомендації було, зокрема, обговорено та підтримано на засіданні міжнародного Круглого столу, організованого Національним
інститутом стратегічних досліджень та Асоціацією «Постачальники Митного союзу», який відбувся 1 березня 2013 р. Учасники засідання, серед яких –