Види ліцензій
За охопленням
та строком дії
За напрямком
дії
За
характером
генеральні;
разові;
- індивідуальні;
відкриті
- індивідуальні;
- глобальні
імпортні;
експортні
антидемпінго- ві;
компенсаційні
За порядком
видачі
дозволяючі;
заявні;
автоматичні
31
Компенсаційна ліцензія – належним чином оформлене право на імпорт у країну протягом встановленого строку певного товару (товарів), який є об´єктом антисубсидуційного розслідування та/або компенсаційних заходів.
Розрізняють ліцензії, які видаються у дозволяючому та заявному порядку. Дозволяючі ліцензії видаються залежно від рішення відповідного державного органу. Інколи у видачі ліцензії може бути відмовлено. Заявні
ліцензії передбачають, що ліцензія видається усім особам, які звернулися з проханням про її видачу.
Останнім часом широкого розповсюдження набула практика
автоматичного ліцензування, коли імпортер/експортер, який подав заявку на ліцензію, автоматично отримує дозвіл на ввезення/вивезення товару.
"Добровільне" обмеження експорту – угода між урядом країни-
імпортера та урядом та/або компаніями країни-експортера про обмеження поставок товару у рамках узгоджених обсягів в обмін на відмову
імпортуючої сторони від введення жорстких обмежень на імпорт, загроза введення яких використовується як засіб тиску при підготовці укладення угоди [72].
Засіб
побічного,
прихованого
протекціонізму являє собою різноманітні перепони, створені численними державними структурами, на шляху імпортних товарів. До методів «побічного» або «прихованого»
протекціонізму віднесено технічні бар’єри у торгівлі, внутрішні податки, політику державних закупівель та вимоги стосовно місцевих компонентів.
Технічні бар'єри є одним із видів нетарифних обмежень і забезпечують технічну сумісність товарів, що переміщуються через митний кордон, їхню відповідність якісним вимогам. Основною метою запровадження технічних бар'єрів є недопущення на вітчизняний ринок товарів, що становлять загрозу національній безпеці, життю та здоров'ю людей, тварин, рослин, навколишньому середовищу.
Податки безпосередньо впливають на вартість імпортованих товарів, а в разі зниження ставок імпортного мита суттєво підвищується роль
32 внутрішніх податків, які ведуть до загального підвищення цін на товари.
Податком, який безпосередньо стягується при митному оформленні товарів, є податок на додану вартість. Обкладання податками
імпортованих товарів здійснюється з митної, а не з оптової вартості, що утворює певний ціновий бар'єр для імпортованих товарів на внутрішньому споживчому ринку [114].
Стандарти та вимоги до імпортованих товарів складають третю групу, що утворена на підставі національних технічних, адміністративних норм та правил, запровадження яких утворює протекціоністські бар'єри на шляху імпортованих товарів. Виконання вимог стандартів та правил країни імпортера утворює нетарифні перешкоди для проникнення товарів на внутрішній ринок.
Політика державної закупівлі полягає у тому, що державні структури мають право купувати визначені урядом товари тільки у національних товаровиробників, незважаючи на те, що ці товари можуть бути дорожчими, ніж імпортовані. Такий захід спрямований на захист вітчизняного товаровиробника.
Законодавче закріплення вимог наявності певної частки національних
компонентів у кінцевому продукті вітчизняного виробництва, за умови реалізації його на внутрішньому ринку, — це прихований метод нетарифного регулювання, мета якого полягає у тому, щоб використовуючи місцеві компоненти створити вітчизняне виробництво замінників
імпортованих товарів.
З метою захисту національного ринку правова база СОТ дає змогу застосовувати компенсаційні та антидемпінгові заходи у вигляді запровадження відповідного мита. Згідно з Угодою про субсидії та компенсаційні заходи встановлено такі види субсидій: заборонні (червоні) субсидії; субсидії, які дають підстави для застосування відповідних заходів (жовті); дозволені субсидії (зелені). Метою запровадження субсидій може бути збільшення експорту вітчизняних товарів або зменшення їхнього імпорту на територію
33 країни. Так, залежно від мети, субсидії є експортні (сума грошових коштів, які держава надає національному виробнику для заохочення експорту товарів і послуг) та імпортні (сума грошових коштів, які держава надає на- ціональному виробнику для підвищення конкурентоспроможності його продукції на внутрішньому ринку порівняно з аналогічними імпортними товарами).
Методи
фінансового
засобу нетарифного регулювання зовнішньоторговельної політики держави спрямовані на збільшення експортного потенціалу країни, фінансування, спрямованого на зменшення вартості товару, що підлягає експорту, та, тим самим, підвищує його конкурентоспроможність на зовнішньому ринку. Фінансування експорту відрізняється від кредитування та фінансування експортно-імпортних операцій тим, що передбачає дискримінацію іноземних товарів на користь товарів національного виробництва, які підлягають експорту.
До методів стимулювання експорту включено: певні субсидії у вигляді дотацій та премій експортерам, пільгове кредитування, тобто продаж товарів у кредит та державне страхування ризику несплати
імпортером за експортований товар.
Фінансування, як засіб нетарифного регулювання, поділяється на три групи: субсидії, експортні кредити та демпінг. Субсидії — це грошова виплата, спрямована на підтримку вітчизняного виробництва та побічну дискримінацію імпорту. Прямі та опосередковані субсидії відрізняються тим, що перші — це дотації вітчизняному товаровиробнику, які сплачуються безпосередньо в разі проведення експортної операції, а другі застосовуються шляхом прихованих дотацій експортерам у вигляді надання пільг зі сплати податків, поверненні імпортного мита і т. ін.
Експортна субсидія передбачає бюджетні виплати, що дозволяє національним експортерам проводити продаж товару на зовнішній ринок за цінами нижчими, ніж ціни внутрішнього національного ринку. Разом з
34 експортними субсидіями для товарів вітчизняного виробництва застосовуються внутрішні субсидії.
Поряд з ними, експортне кредитування передбачає фінансове стимулювання державою експортних можливостей вітчизняних підприємств. Воно може відбуватися шляхом надання національним експортерам кредитів під відсоткову ставку нижчу за ринкову або державним кредитуванням імпортерів за умови обов’язкової закупівлі товарів у країні, яка надала кредит. Окрім того, застосовується страхування експортних ризиків національних експортерів, що зменшує або нейтралізує вплив комерційних та політичних ризиків.
Конкурентна боротьба на зовнішньоторговельних ринках призводить до того, що з метою активного просування товарів і заволодіння ринками, застосовується такий метод фінансового нетарифного впливу як демпінг.
Демпінг полягає у просуванні товарів на зовнішній ринок шляхом їх продажу за цінами, нижчими від цін внутрішнього ринку. Різниця вартості, яка утворена між цінами внутрішнього та зовнішнього ринків, може бути компенсована або субсидована за рахунок державних бюджетних коштів чи за рахунок окремих підприємств. Держави, на внутрішній ринок яких надходять товари за демпінговими цінами, мають певний механізм впливу, спрямований на захист вітчизняних товаровиробників. Це – введення антидемпінгового мита. Як захисний захід антидемпінгове мито запроваджується лише за умови реальної загрози національному виробнику, тобто сам демпінг у веденні зовнішньої торгівлі не є забороненим. Разом з тим, як інструмент захисту внутрішнього ринку він часто використовується на практиці.
Пільгове оподаткування експортних операцій може проявлятися у відсутності податку на додану вартість або у звільненні від частини внутрішніх податків на прибуток. Особливими методами є відокремлене
інформаційне забезпечення експортера, державна консультаційна мережа та державна система підготовки кадрів, спроможних організовувати та
35 здійснювати зовнішньоекономічні операції, у тому числі експортні. Одним із методів стимулювання експорту є наявність дипломатичної підтримки вітчизняного експортера у країні імпорту.
Національні процедури митного оформлення ускладнюються через наявність майже в кожній країні переліку товарів, заборонених до ввезення на національну територію. Товари, що не входять до цього переліку, підлягають обов'язковому декларуванню шляхом подання до органу митного контролю на кожну товарну партію вантажної митної декларації, заповненої у відповідності з національними вимогами.
Одним з напрямків ускладнення процедури митного оформлення є визначення окремих пунктів пропуску на кордоні для певної категорії товарів. Це стосується, перш за все, алкогольних та тютюнових виробів.
Митні органи можуть вимагати як комерційні документи зовнішньоекономічний контракт, рахунок-фактуру, рахунок-проформу, специфікації, пакувальні листи, різноманітні сертифікати і т. ін.
Банківськими документами як підставою для митного оформлення можуть бути довідки банків про надходження або ненадходження коштів, довідки про надходження коштів при розрахунку за контрактом акредитивом і т.
ін. Страховим документом може бути страховий поліс на партію вантажу або документ, що засвідчує внесення заставної суми митних платежів за експортну чи імпортну партію вантажу. В залежності від виду транспорту оформлюється транспортний документ, який свідчить, що перевізником вантаж прийнято до перевезення.
Вимоги до зовнішньоторговельного діловодства стосуються товаросупроводжувальних, транспортних та інших документів, у яких зазначається походження товару, цінові показники, технічні та якісні характеристики, його кількість. Отримання державних документів на товар в разі проведення експортних операцій потребує не тільки часу, коштів, а й підготовки пакету проміжних документів, на підставі розгляду яких
36 відповідними структурами держави буде видано кінцевий документ на партію товару.
Правове забезпечення зовнішньоторговельних відносин полягає у наявності торговельних договорів та угод, які на підставі загальноприйнятих принципів регламентують зовнішню торгівлю. Крім цього, встановлення спеціальних режимів (найбільшого сприяння, спеціальних економічних зон та територій митних союзів) може передбачати застосування пільгових ставок імпортного мита, а у окремих випадках — звільнення від сплати мита.
Певними угодами можуть визначатися спеціальні режими щодо експорту та імпорту товарів у окремо визначених економічних зонах однієї групи країн. Багатосторонніми угодами визначаються території митних союзів, до яких входять країни, що підписали відповідні угоди. На цих територіях діє спеціальне митне законодавство з питань експорту та імпорту товарів походженням з країн митного союзу [114].
Висновки до розділу 1
Нетарифні обмеження – це велика група адміністративних, фінансових, валютних та інших заходів регулювання експорту та імпорту товарів і послуг.
Нетарифне регулювання – це один із заходів регулювання зовнішньоекономічної діяльності, спрямований на забезпечення захисту економічних інтересів України та інтересів суб’єктів ЗЕД, що охороняються законом Нетарифні методи регулювання міжнародної торгівлі – це комплекс заходів обмежувально-заборонного характеру, що перешкоджають проникненню іноземних товарів на внутрішні ринки та стимулюють розвиток експортного потенціалу держави як суб'єкта світових господарських зв'язків.
Нетарифні обмеження
є комплексом національних адміністративних заходів, які нерідко не пов'язані безпосередньо з зовнішньою торгівлею, але виконують функції регулятора експортних та
імпортних операцій.
37
Відповідно до МКУ, законодавства України та інших нормативно- правових актів України митне оформлення товарів, до яких при переміщенні через митний кордон України застосовуються заходи нетарифного регулювання, може бути завершено тільки після закінчення передбачених законодавством видів контролю та отримання позитивних висновків відповідних контролюючих органів.
Засоби побічного (прихованого) протекціонізму суттєво впливають на підвищення ціни імпортованого товару, що створює певний ціновий бар'єр стосовно аналогічних або подібних національних товарів на внутрішньому споживчому ринку, та, тим самим, створює певні переваги для товарів національного виробництва.
Виконання вимог стандартів та правил країни імпортера утворює нетарифні перешкоди для проникнення товарів на внутрішній ринок. У разі дотримання цих вимог підвищується ціна товару, що в сукупності з заходами державного нетарифного регулювання є важелями протекціо- нізму стосовно товарів вітчизняного виробництва на внутрішньому ринку країни.
Фінансування, як засіб нетарифного регулювання, поділяється на три групи: субсидії, експортні кредити та демпінг.
Нетарифне регулюванняяк інструмент зовнішньоторговельної політики держави являє собою певну сукупність засобів, а саме: кількісні обмеження, приховані засоби протекціонізму, фінансові та неекономічні засоби, кожний з яких складається з певних методів державного впливу на зовнішньоторговельні відносини.
38
РОЗДІЛ 2
ХАРАКТЕРИСТИКА МЕХАНІЗМУ ЗАСТОСУВАННЯ СКЛАДОВИХ
НЕТАРИФНОГО РЕГУЛЮВАННЯ В УМОВАХ СОТ
2.1. Аналітичний огляд торговельно-економічного співробітництва
між Україною та ЄС із використанням нетарифних інструментів
16 травня 2013 року виповнилося п’ять років з часу приєднання
України до Світової організації торгівлі (СОТ). Протягом цього періоду країна отримала певний досвід функціонування в умовах міжнародних правил світової торгівлі, встановлених цією організацією. Проте ще на стадії приєднання до цієї організації неодноразово наголошувалося, що позитивний результат від членства в СОТ залежатиме від того, наскільки країні вдасться скористатися потенціалом, що надається членством. Отримання вигід від приєднання сприятимуть зайняттю Україною адекватної позиції в світових економічних відносинах [91].
Створення зони вільної торгівлі (далі – ЗВТ) між Україною та ЄС передбачається Угодою про партнерство та співробітництво та низкою інших документів, зокрема в запропонованих ЄС десяти напрямках посиленого співробітництва з Україною в рамках Плану дій Україна-ЄС1, а також у
Спільній заяві за результатами Саміту Україна - ЄС у 2005 році.
Одним із вагомих розділів частини щодо створення зони вільної торгівлі проекту Угоди про асоціацію між Україною та ЄС є розділи щодо торгівлі товарами та санітарні та фітосанітарні заходи, в яких закріплені основні механізми зниження нетарифних бар’єрів у торгівлі, зокрема в сфері технічного регулювання та санітарного та фітосанітарного контролю.
Для досягнення принаймні можливості інтегруватись до внутрішнього ринку ЄС з уникненням надмірних нетарифних бар’єрів у двосторонній торгівлі Україна має, перш за все, привести свою систему регулювання у відповідність до європейських вимог, оскільки головними перешкодами
39 торгівлі, і особливо з ЄС, є не імпортні тарифи, які навіть зараз перебувають на порівняно низькому рівні, а технічні бар’єри та санітарні вимоги – вимоги до безпечності та якості продукції, її характеристик, процедури оцінки відповідності.
Україна та Європейський Союз встановили, що підтверджують свої права та зобов’язання відповідно до Угоди СОТ про технічні бар’єри в торгівлі (далі – Угоди СОТ ТБТ), яка включається та є частиною Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Крім того, Розділ «Технічні бар’єри торгівлі, стандартизація, метрологія, акредитація та оцінка відповідності» Частини про створення зони вільної торгівлі стосується підготовки, ухвалення та застосування стандартів, технічних правил і процедур оцінки відповідності як зазначено в Угоді СОТ ТБТ, та може впливати на торгівлю між Україною та Європейським Союзом.
Україна та Європейський Союз в взаємовідносинах між собою мають застосовувати в повній мірі всі зобов’язання та права, які визначені в рамках
Угоди СОТ ТБТ.
На підвищення ефективності виробництва та полегшення здійснення міжнародної торгівлі суттєво впливає інститут застосування технічних норм та стандартів, а також процедур, які регламентують проведення випробувань та сертифікації. Такий інститут стандартизації та сертифікації необхідний для захисту інтересів користувачів, а також вирішення завдань, що направлені на охорону життя або здоров'я людей та тварин, контроль за хворобами рослин, охорону навколишнього середовища. Всі ці заходи не повинні разом з тим створювати невиправданих перепон на шляху торгівлі.
До заходів, що є предметом Угоди про ТБТ, належить дія технічних регламентів та стандартів, включаючи вимоги щодо пакування, маркування та етикетування, а також процедури оцінки відповідності технічним регламентам і стандартам.
Кожний Член СОТ згідно з положеннями цієї Угоди взяв зобов'язання, що всі технічні регламенти та стандарти та процедури оцінки відповідності
40
їм, не можуть застосовуватись у спосіб, що являв би собою засіб свавільної або невиправданої дискримінації між країнами, де переважають такі ж умови, або становив би приховане обмеження імпорту.
Сфера застосування Угоди поширюється на всі товари, включаючи промислові та сільськогосподарські, за винятком специфікацій для урядових закупівель та на санітарні та фітосанітарні заходи, що в свою чергу регламентуються відповідними угодами – Угодою про державні закупівлі та
Угодою про застосування санітарних та фітосанітарних заходів.
Всі Члени СОТ взяли на себе зобов'язання не розробляти, не приймати
і не застосовувати технічні регламенти у спосіб, наслідком якого є створення невиправданих перепон у міжнародній торгівлі. Гармонізація технічних регламентів може здійснюватись через застосування міжнародних стандартів та визнання еквівалентності технічних регламентів інших Членів СОТ.
Україна взяла на себе зобов’язання виконувати Угоду ТБТ з дати вступу до СОТ. Ключові зобов’язання України щодо технічних бар’єрів в торгівлі включають [57]:
Пріоритет використання міжнародних стандартівяк основи для національних стандартів, технічних регламентів та процедур оцінки відповідності. До 30 грудня 2011 року всі технічні регламенти України мають використовувати як основу відповідні міжнародні стандарти.
Добровільність стандартів, за виключенням технічних регламентів.
Україна мала забезпечити, щоб до 30 грудня 2011 року всі її технічні регламенти використовували як основу відповідні міжнародні стандарти згідно зі Статтею 2.4 Угода ТБТ та графіком, наведеним у документі
WT/ACC/UKR/129.
Деклараційний принцип підтвердження відповідності. Україна зобов’язалась поширювати практику підтвердження відповідності на основі декларацій виробника, без вимоги реєстрації або підтвердження українськими органами по відношенню до відповідного технічного регламенту. Україна мала продовжувати зменшувати число категорій
41 продуктів, які підлягають обов’язковій сертифікації третьою стороною, вдаючись до якомога більш широкого визнання декларацій виробника
(SDOC), без вимоги реєстрації або підтвердження українськими державними органами, по відношенню до відповідного технічного регламенту, до кінця
2011 року. Україна мала надати переглянутий перелік товарів, які підлягають обов’язковій сертифікації, до СОТ до 31 січня 2012 року.» (пункт 300 Звіту).
Скорочення
переліку
товарів,
які
підлягають
обов’язковій
сертифікації. Україна мала надати оновлений перелік таких товарів у СОТ до 31 січня 2012 року.
Визнання оцінки відповідності інших країн-членів СОТ. Україна визнаватиме, коли це можливо, результати процедур оцінки відповідності
інших країн-членів СОТ.
Визнання міжнародних стандартів. Гармонізація законодавчих та нормативних актів України з нормами СОТ є досить складним процесом, що вимагає значних зусиль, проте аналіз зовнішньоторговельних відносин
України свідчить, що вступ держави до СОТ позитивно вплинув на гармонізацію торговельно-орієнтованого законодавства держави з договірно- правовою системою СОТ і сприяв активізації торговельних відносин з країнами-членами Організації.
На сьогодні залишається ряд питань щодо виконання зобов’язань, взятих Україною при вступі до СОТ, що потребують вирішення шляхом прийняття відповідних нормативно-правових актів. Сюди слід віднести перегляд переліку продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації, для вилучення з нього товарів з низьким рівнем ризику; проведення комплексу невідкладних заходів, спрямованих на запровадження санітарних та фітосанітарних заходів, ґрунтуючись на стандартах, директивах та рекомендаціях Міжнародного епізоотичного бюро та Міжнародної конвенції про захист рослин.
Згідно з Державною програмою стандартизації на 2006 – 2010 роки продовжувався
процес
гармонізації
національних
стандартів
з
42
міжнародними та європейськими, в першу чергу тих, що є доказовою базою впровадження технічних регламентів. На сьогодні в Україні діє понад 13 тис. стандартів ГОСТ (колишнього СРСР), біля 4 тис. міждержавних стандартів
ГОСТ та 10251 національний стандарт ДСТУ.
Станом на 1 червня 2010 року в Україні були чинними 6396 національних стандартів, гармонізованих з міжнародними і європейськими
(із них 4859 гармонізовано з міжнародними і 1537 з європейськими стандартами). Крім того, відповідно до Програми перегляду чинних в Україні міждержавних стандартів (ГОСТ), розроблених до 1992 року, та приведення
їх у відповідність до Угоди про технічні бар’єри у торгівлі, починаючи з 2006 року скасовано 3501 застарілих неактуальних стандартів колишнього СРСР.
Протягом 2010-2011 років Держспоживстандартом планувалося забезпечити першочергове розроблення не менше 1500 стандартів, необхідних для впровадження технічних регламентів, за умови відповідного бюджетного фінансування.
Впровадження у вітчизняну економіку в якості національних міжнародних та європейських стандартів може стати не тільки засобом ефективнішого захисту прав українських споживачів, а й посилення конкурентних позицій відповідних українських підприємств, які виробляють експортоспроможну продукцію [31].
Недофінансування з року в рік бюджетної програми "Гармонізація національних стандартів з міжнародними та європейськими" та неузгодженість на законодавчому рівні питання щодо проведення тендерів на замовлення робіт з стандартизації, гальмує процес гармонізації національних стандартів та виконання зобов’язань України в СОТ.
З метою остаточного приведення законодавства України у відповідність із зобов’язаннями, узятих державою у рамках вступу до СОТ, і положеннями угод цієї організації на постійній основі забезпечується взаємодія центральних органів виконавчої влади з питань приведення законодавства України та нормативно-правової бази у відповідність з
43 нормами та принципами системи угод СОТ та вищезгаданими зобов’язаннями.
Відповідно до інформації Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, Верховною Радою України було прийнято протягом 2008-
2011 роківряд законів, спрямованих на гармонізацію законодавства України, зокрема в сфері технічних бар’єрів у торгівлі [91]: «Про внесення змін до
Закону України «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності»вiд 10.04.2008 №255-VI7[9]; «Про внесення змін до Закону
України «Про ветеринарну медицину»вiд 18.09.2008 №538-VI8 [10]; «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції»від 02.12.2010
№ 2735-VI9 [11]. Водночас Кабінетом Міністрів України готуються до подання на розгляд парламенту наступні проекти законів України, які спрямовані на завершення приведення національного законодавства у відповідність із зобов’язаннями України в рамках членства у СОТ.
З метою забезпечення належної імплементації зобов’язань, які містяться у Протоколі про вступ України до СОТ, та положень угод СОТ
КМУ прийнято розпорядження від 30.10.2008 №1381-р “Про затвердження плану заходів щодо адаптації української економіки до вимог СОТ”10 та від
17.12.2008 №1570-р “Про затвердження плану першочергових заходів щодо виконання зобов’язань України в рамках членства у Світовій організації торгівлі”[25].
Відповідні завдання стосовно подальшої гармонізації законодавчої та нормативної бази України з положеннями угод СОТ та відповідними зобов’язаннями України в рамках цієї організації містяться також і у затвердженому Указом Президента України від 04.09.2009 № 713/2009 рішенні Ради національної безпеки і оборони України від 26 червня 2009 року “Про звіт Кабінету Міністрів України щодо результатів членства
України в Світовій організації торгівлі” [29].
Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження від 23.12.2009
№ 1689-р "Про скасування окремих пунктів Переліку продукції, що підлягає
44 обов'язковій сертифікації в Україні"[27],яким передбачається скасування обов’язкової сертифікації
17 груп харчових продуктів.
Проект розпорядження було розроблено Мінекономікиз метою усунення дублювання контролю за харчовими продуктами між органами
Держспоживстандарту та санітарною і ветеринарною службами.
Крім того, вжито заходів щодо скорочення Переліку продукції, яка підлягає обов’язковій сертифікації в Україні, виключаючи з нього продукцію з низьким рівнем ризику для життя і здоров’я людей [82].
Ключовим елементом у переході від обов’язкової сертифікації продукції до оцінки її відповідності згідно з міжнародною та європейською практикою є впровадження технічних регламентів на певні види продукції, розроблених на основі європейських директив. Станом на 9 червня 2011 року в Україні прийнято 31 технічний регламент, затверджені Постановами КМУ
(див.дод. Б). Переважна більшість регламентів була прийнята у 2008-2009 роках.
Темпи прийняття технічних регламентів відстають від запланованих. За
інформацією Держспоживстандарту [89], відповідно до Загальнодержавної програми розроблення технічних регламентів протягом 2010 року в Україні заплановано прийняти 23 регламенти. Проте від початку 2011 року КМУ затвердив лише 3 регламенти; 5 проектів внесені на розгляд і супроводжуються в Кабінеті Міністрів України; 10 проектів технічних регламентів узгоджуються із зацікавленими центральними органами виконавчої влади; і ще для 5 технічних регламентів перші редакції розробляються в центральних органах виконавчої влади у сфері технічного регулювання.
Для сприяння розвитку міжнародної торгівлі та усунення технічних бар’єрів, забезпечення міжнародного визнання результатів вимірювань
Держспоживстандарт з жовтня 2003 року є активним учасником багатосторонньої міжнародної «Угоди про взаємне визнання національних еталонів, сертифікатів калібрування та вимірювань, що видаються
45 національними метрологічними інститутами» (CIPM MRA). Станом на 1 червня 2010 року створено 60 державних еталонів і 70 вторинних еталонів
[31].
Планом дій Україна – ЄС передбачено вжиття сторонами заходів з метою започаткування переговорів щодо приєднання України до Угоди про
оцінку відповідності та прийнятності промислової продукції (АСАА). На сьогодні представниками Держспоживстандарту та експертів ЄК проведено консультації щодо приєднання України до Угоди про оцінку відповідності та прийнятності промислової продукції. Сторонами досягнуто домовленості щодо подальшої співпраці у зазначеній сфері, а також погоджено План дій
України щодо вільного переміщення промислової продукції, орієнтовний графік його виконання.
Приєднання до АСАА по окремих секторах надасть можливість доступу української продукції до єдиного ринку ЄС, та до ринку країн
Європейської асоціації вільної торгівлі (Норвегії, Ісландії, Ліхтенштейну та
Швейцарії), а у перспективі – до країн Середземномор’я.
Заплановано, що переговорний процес щодо укладення АСАА триватиме 5-6 років, при цьому, передбачено, що протягом 3-4 років буде проведено аналіз існуючого законодавства, нормативно-правової бази,
інфраструктури та внесено відповідні зміни, поступово буде впроваджено стандарти та норми ЄС тощо [91].
У грудні 2005 року в Брюсселі між Держспоживстандартом та
Генеральним директоратом ЄК „Підприємництво та промисловість” і
„Торгівля” було підписано домовленість щодо закріплення основних напрямів співпраці на основі Плану дій щодо вільного просування промислових товарів, які необхідно здійснити у рамках підготовки до укладення з ЄС Угоди АСАА.
План дій АСАА охоплює два суттєвих аспекти:
адаптація законодавства, гармонізація нормативно-правової бази;
створення (модернізацію) відповідної інфраструктури.
46
Україна має здійснювати розроблення законодавства щодо технічного регулювання, стандартизації, оцінки відповідності, ринкового нагляду, метрології та акредитації стосовно положень, які регулюють обіг промислових товарів відповідно до acquis ЄС, з метою усунення торгівельних бар’єрів між Сторонами. Набрання чинності АСАА має займати основне місце в сприянні торгівлі промисловою продукцією в пріоритетних секторах.
Україна має здійснити такі ж заходи як і країни-кандидати, які вступали до
ЄС.
Усі зобов’язання України за Угодою про асоціацію полягатимуть у запровадженні acquis communautaire – єдиного законодавства та практик ЄС
– у великому переліку секторів. Виконання Україною вимог Угоди про асоціацію оцінюватиме
Європейська
Комісія.
Лише повноцінне запровадження acquis дасть змогу українському бізнесу, споживачам і суспільству відчути переваги вільної торгівлі з ЄС.
Україна та ЄС мають зкріплювати своє співробітництво в сфері стандартів, технічних правил, метрології, ринкового наглялу, акредитації та процедур відповідності з метою підвищення відповідності їх систем та полегшити доступ до відповідних ринків. З цією ціллю має відбуватись наближення законодавства України до законодавства ЄС як горизонтального та галузевого рівня. Україна має запровадити необхідні заходи, для того щоб поступово досягти відповідності технічним регламентів ЄС та європейській системі стандартизації, метрології, акредитації, процедур оцінки відповідності та системі ринкового нагляду та зобов’язується слідувати принципам та практиці, які викладені у відповідних рішеннях та регламентах
ЄС [65].
Сторони співпрацюватимуть в сфері регуляторного наближення шляхом обміну інформацією, досвідом, та даними, а також налагодять науково-технічне співробітництво в частині стандартів, технічних правил, метрології, ринкового наглялу, акредитації та процеруд відповідності; будуть підтримувати та сприяти співробітництву між відповідними організаціями, як
47 державними так і приватними, які відповідають за меторологію, стандартизацію, ринковий нагляд, сертифікацію та акредитацію; сприятимуть розвитку якісної інфраструктури в сфері стандартизації, метрології, акредитації, оцінки відповідності та системи ринкового нагляду в Україні; сприятимуть участі України в роботі відповідних европейськтх організацій; будуть шукати рішення для уникнення та подолання торгівельних бар’єрів, які можуть виникнути.
Для досягнення цих цілей Україна повинна у відповідності до графіку:
включити в свою правову систему відповідні акти ЄС;
провести необхідні реформи інституційної та адміністративної реформи;
забезпечити ефективні та прозорі адміністративні рамки, необхідні для проведення відповідних реформ.
Україна зобов’язана поступово перенести в національне законодавство в якості національних стандартів гармонізовані європейські стандарти (EN), а також змінити та скасувати стандарти, які конфліктують з європейським підходом регулювання, у тому числі міждержавні стандарти України (ГОСТ), які були розроблені до 1992 року. Україна зобов’язується, щоб її національний орган із стандартизаці поступово буде виконувати умови членства в Європейському органі з стандартизації.
Україна має забезпечити, щоб її національні органи з акредитації приймали участь в європейських та міжнародних організаціях з акредитації, органів з стандартизації та оцінки відповідності.
Крім того сторони досягли згоди щодо включення АСАА в якості протоколу до Угоди, із охопленням відповідних секторів. АСАА буде передбачати, що торгівля між сторонами продукцією відповідних секторів буде відбуватись у відповідності до таких же умов, які застосовуються до таких же товарів між країнами-членами ЄС.
Розглянемо процес застосування між Україною та ЄС Угоди СОТ щодо санітарії та фітосанітарії. Проблема гарантій споживачам країни-Члена СОТ
48 щодо постачання їм безпечних продовольчих товарів є однією з найгостріших. Водночас жорсткі норми доброякісності продовольства можуть використовуватися для закриття доступу на внутрішні ринки товарів, здійснення таким чином політики протекціонізму вітчизняних виробників, що являє перепону для міжнародної торгівлі.
З дати вступу до СОТ Україна має виконувати вимоги Угоди про застосування санітарних та фітосанітарних заходів (Угоди СФЗ) та раціоналізувати повноваження своїх наглядових та контролюючих органів у цій галузі.
Згідно з Угодою СФЗ країни СОТ мають право застосовувати такі заходи для захисту життя чи здоров’я людини, тварин чи рослин, ґрунтувати
їх на наукових принципах і не створювати невиправданої дискримінації чи прихованого обмеження торгівлі.
Відповідно до Звіту робочої групи з питання вступу України до СОТ, ратифікованого ВР України 10 квітня 2008 року, Україна була зобов’язана скасувати обов’язкову сертифікацію продуктів харчування з дати вступу. Ці зобов’язання означають, що Державний комітет з питань технічного регулювання та споживчої політики не уповноважений висувати будь-які обов’язкові вимоги щодо імпортованих продуктів харчування, і Комітет був зобов’язаний вилучити всі харчові продукти зі списку товарів, що підлягають обов’язковій сертифікації. Будь-які інші закони або норми не можуть запобігти виконанню цих зобов’язань.
Ефективність системи контролю продуктів харчування має важливе значення для захисту здоров’я споживачів. Крім цього, системи контролю особливо важливі для створення умов, в яких сторони можуть забезпечувати безпеку та якість продуктів харчування, які імпортуються третіми країнами, та здійснювати перевірку імпортованих харчових продуктів національним вимогам.
Метою майбутньої Угоди про асоціацію між Україною та ЄС в частині розділу «Санітарні та фітосанітарні заходи» є сприяння здійсненню торгівлі
49 товарами, що охоплюються санітарними та фітосаніторними заходами між двома сторонами забезпечуючи при цьому охорону здоров'я людей, тварин та рослин [65].
У порівнянні з країнами-членами ЄС в Україні спостерігається низький рівень впровадження систем управління якістю, екологічного управління, управління безпечністю харчових продуктів.
За даними моніторингу станом на 31 березня 2010 року в Україні були чинними більше 2600 сертифікатів виданих вітчизняним підприємствам на системи управління якістю відповідно до вимог стандартів серії ISO 9001 (в т.ч. 1388 в УкрСЕПРО), 135 сертифікатів на системи екологічного управління стандартів серії ISO 14001 (в т.ч. 69 в УкрСЕПРО), 152 сертифікати на систему управління безпечністю харчових продуктів відповідно до вимог стандартів серії ISO 22000 та НАССР.
Україна набула членства у впливових міжнародних і регіональних фахових організаціях. Держспоживстандарт представляє Україну як національний орган з стандартизації, метрології та оцінки відповідності в 9 міжнародних і регіональних організаціях, участь у яких дає можливість українським товаровиробникам і фахівцям у сфері стандартизації доступу до фонду міжнародних і європейських стандартів брати участь у розробленні міжнародних і європейських стандартів у складі технічних комітетів ISO,
IEC, СЕN, CENELEC, МДР та впроваджувати їх з метою підвищення конкурентоспроможності продукції [31].
Проводиться укладення двосторонніх угод з державами-торговими партнерами України щодо взаємного визнання результатів робіт з оцінки відповідності. Це є міжнародною практикою і одним з механізмів, обумовлених Угодою про технічні бар’єри в торгівлі СОТ.
Станом на 1 липня 2010 року укладено 48 угод з 37 країнами, 19 з яких на міжурядовому рівні у сфері стандартизації, метрології, оцінки відповідності, управління якістю та захисту прав споживачів.
50
На сьогодні врегульовано договірну базу з країнами СНД, яка складається з 16 міжнародних договорів у сфері стандартизації, метрології та оцінки відповідності. В рамках двосторонніх договорів взаємно визнаються результати оцінки відповідності (сертифікації) продукції та результати випробувань, затвердження типу, повірки, метрологічної атестації і калібрування засобів вимірювань.
З огляду на
євроінтеграційну політику
України,
Держспоживстандартом на сьогодні укладено 14 міжнародних договорів з 11 країнами ЄС, зокрема, з Австрією, Грецією, Італією, Німеччиною, Францією,
Польщею, Чехією, Словаччиною, Латвією, Литвою. Співробітництво в рамках цих договорів спрямоване на отримання допомоги з метою приведення української законодавчої та нормативної бази у відповідність з міжнародними і європейськими нормами та правилами. Положеннями угод з країнами Грецією, Німеччиною, Словаччиною, Литвою, Чехією передбачено співробітництво з оцінки відповідності.
Слід зазначити, що співробітництво в рамках двосторонніх договорів з
європейськими країнами активізується і набирає конкретної дії, як правило, після отримання фінансової підтримки з боку Європейської Комісії. Як приклад, протягом 2007 – 2009 років Держспоживстандарт співпрацював з
інститутами з стандартизації Франції (AFNOR) і Німеччини (DIN) в рамках двостороннього співробітництва та проекту технічної допомоги Twinning
“Зміцнення стандартизації, ринкового нагляду, вимірювань і законодавчої метрології, оцінки відповідності та споживчої політики в Україні”.
Аналогічна співпраця здійснюється наразі з Іспанською асоціацією з стандартизації та сертифікації (AENOR), Словенським інститутом стандартизації (SIST) та Чеським інститутом стандартів (CNI) в рамках проекту технічної допомоги Tacis «Технічна допомога українській
інфраструктурі забезпечення якості» [31].
У галузі співробітництва у сфері застосування сторонами інструментів торгового захисту, зокрема антидемпінгових заходів до продукції
51 українського походження протягом попередніх років продовжувалась тенденція щодо збільшення використання ЄС інструментів торгового захисту відносно української продукції, що відбувалось на фоні загального зростання запровадження ЄС таких заходів щодо імпорту з третіх країн. У значній мірі негативні для українських виробників результати процедур пояснювались їх пасивною, непослідовною та неузгодженою позицією при захисті власних
інтересів, відсутності належної координації на центральному рівні. Особливе значення це має для чутливих видів: чорних металів та виробів з них, хімічної продукції (мінеральних добрив) тощо.
У той же час, серед важливих позитивних чинників варто відзначити зміну відношення до української сторони з боку служб ЄК, до компетенції яких входять питання торговельного захисту. Яскравим прикладом цього було започаткування діяльності діалогу Україна – ЄС з використання
інструментів торгівельного захисту, надання консультаційної допомоги українським виробникам, більш відверте інформування щодо намірів Комісії, а також перспектив проведення окремих антидемпінгових розслідувань та переглядів тощо.
На сьогодні сторонами започатковано постійний діалог з питань запровадження заходів торгового захисту. Реалізація цієї ініціативи дозволить на регулярній основі проводити обговорення щодо практики проведення сторонами антидемпінгових та захисних заходів, напрямів технічної допомоги українській стороні з цих питань, а також сприятиме підвищенню рівня проведення процедур торгового захисту та більш ефективно захищати інтереси українських виробників під час розслідувань, які проводяться ЄС [91].
У рамках виконання зобов’язань, що були прийняті при вступі до СОТ,
Верховною Радою України був прийнятий Закон України від 10.04.2008
№252-VI "Про внесення змін до деяких законів України з питань захисту національного товаровиробника від субсидованого, демпінгового та зростаючого імпорту". Зазначений закон було прийнято з метою приведення
52 законодавства
України у галузі застосування антидемпінгових, компенсаційних та спеціальних заходів у відповідність з положеннями Угоди про застосування статті VІ ГАТТ/СОТ, Угоди про субсидії і компенсаційні заходи ГАТТ/СОТ та Угоди про захисні заходи ГАТТ/СОТ.
Загалом з моменту створення в Україні в 1998 році відповідної нормативної бази, було порушено 61 розслідування щодо імпорту з інших країн – 27 антидемпінгових та 34 спеціальних.
За 2009 – 2010 роки було порушено 7 розслідувань щодо імпорту товарів в Україну, у тому числі два антидемпінгових (щодо імпорту половин та четвертин курей свійських, ніжок та їх частин; шин пневматичних гумових нових) та п’ять спеціальних (щодо імпорту хлору рідкого; листового скла; фосфоровмісних мінеральних добрив; феросплавів; холодильного та морозильного обладнання). Було також порушено перегляд застосованих антидемпінгових заходів щодо імпорту в Україну плит ДВП [31]. На даний момент тривають
2 антидемпінгових розслідування:
- щодо імпорту в Україну шин пневматичних гумових нових для легкових автомобілів походженням з Республіки Білорусь;
- щодо імпорту в Україну половин та четвертин курей свійських, а також ніжок та їх частин походженням з Сполучених Штатів Америки та
Федеративної Республіки Бразилія.
4 спеціальних розслідування:
- щодо імпорту в Україну феросплавів;
- щодо імпорту в Україну мінеральних добрив із вмістом трьох поживних елементів:азоту, фосфору, калію;
- щодо імпорту в Україну листового скла термічно полірованого
(флоат-скло) неармованого, прозорого, безбарвного товщиною більш як 3,5 мм., але не більше 4,5 мм незалежно від країни походження та експорту;
- щодо імпорту в Україну холодильного та морозильного обладнання.
53 1 перегляд застосованих заходів щодо імпорту в Україну гвинтових компресорів виробництва ЗАТ "Ремеза" походженням з Республіки Білорусь.
З моменту набуття Україною членства в СОТ було застосовано 5 остаточних антидемпінгових заходів (щодо імпорту нітрату амонію; виробів, виготовлених з чорних металів, без електричної ізоляції (за винятком виробів з корозійностійкої (нержавіючої) сталі та виробів для цивільної авіації); молочної кислоти; полотна трикотажного ворсового (включаючи довговорсове полотно) та полотна махрового; шприців). Також за результатами порушених процедур перегляду було продовжено дію трьох діючих антидемпінгових заходів щодо імпорту плит деревоволокнистих
(ДВП) (окремо – з Російської Федерації та Республіки Білорусь), стрілочних переводів). Застосовано 2 спеціальних заходи щодо імпорту труб сталевих безшовних обсадних та насосно-компресорних та сірників незалежно від країни походження та експорту. Крім того, у листопаді 2009 року було застосовано попередні спеціальні заходи щодо імпорту в Україну листового скла.
За останні роки постійно зростає вартість імпорту в Україну, щодо якого були застосовані заходи. Зокрема, в 2006 році вона становила 80 млн. дол. США, в 2007 – 133 млн. дол. США, в 2008 – 286 млн. дол. США, в 2009 році – 360 млн. дол. США.
Основна кількість застосованих заходів стосується легкої промисловості; деревини і виробів з деревини; хімічної промисловості та
іншої неметалевої продукції; залізничного машинобудування, середнього машинобудування – промисловість побутових приладів та машин; точного машинобудування – електротехнічна промисловість, металургійної галузі; харчової промисловості; хімічно-фармацевтичної промисловості.
За весь період, що минув з моменту набуття членства, до України не висувалося претензій щодо недотримання вимог СОТ при застосуванні
інструментів торговельного захисту. Не було спорів та суперечок із членами
СОТ із цих питань.