Ім'я файлу: нетарифне регулювання.pdf
Розширення: pdf
Розмір: 1182кб.
Дата: 08.12.2020
скачати

19
Наразі у світі існує кілька підходів до визначення та класифікації нетарифних методів регулювання. За класифікацією, прийнятою ООН, вони поділяються на три категорії [104, 26]:
1)зовнішньоторговельні заходи, які спрямовані на пряме обмеження
імпорту (експорту) для захисту провідних галузей національного виробництва
(ліцензування, квотування, антидемпінгове мито, компенсаційні мито і збори,
“добровільне” обмеження експорту, цінові преференції, імпортні депозити, експортні субсидії тощо);
2)опосередковані заходи обмеження зовнішньої торгівлі (митні формальності, технічні стандарти і норми, санітарні й ветеринарні норми, вимоги до пакування і маркування тощо);
3)заходи, дія котрих безпосередньо не поширюється на експортно-
імпортні операції, але має певний вплив на їх обсяги (регулювання податкових та митних платежів, обсягів виробництва, інвестиційних процесів, участь у міжнародних проектах тощо).
Згідно з класифікацією ГАТТ, нині в міжнародній практиці використовуються заходи нетарифного регулювання, які умовно поділено на п’ять груп.
1. Заходи, що регламентують, обумовлюють і визначають порядок участі держави в зовнішньоторговельних операціях (способи, на яких воно базується, угоди, договори тощо).
2. Комплекс заходів, які об’єднують митні й адміністративні імпортні формальності, включаючи методи оцінки митної вартості і визначення країни походження товару, форми товаросупровідних документів і вимоги до їх оформлення, товарну класифікацію тарифів.
3. Стандарти й вимоги, пов’язані з нормами безпеки для національних споживачів та екології, санітарно-ветеринарні норми, вимоги до упакування й маркування товарів.
4. Кількісні та валютні обмеження імпорту й експорту.

20 5. Обмеження, спрямовані на забезпечення повноти і своєчасності сплати платежів та податків: імпортні депозити, зміна дисконтної ставки, прикордонний податковий режим і плаваючі збори [46].
Весь комплекс перелічених заходів реалізується шляхом економічного
(фінансового) впливу та використання інструментів адміністративного регламентування, про які буде сказано нижче.
Оскільки в системі ГАТТ/СОТ як ідеальна модель розглядається регулювання зовнішньої торгівлі тільки за допомогою тарифних заходів, усі
інші заходи об’єднано під загальною назвою нетарифних. Класифікаційні схеми, що одержали міжнародне визнання, нині нараховують близько 800 конкретних видів нетарифних заходів. У своїй праці Ю.Г. Козак, Н.С.
Логвінова, І.Ю. Сіваченко [71] зауважують «...зараз більше половини світової торгівлі є об´єктом нетарифних обмежень, що створює головну погрозу світовій торгівельній системі».
Найбільш поширені класифікації поділяють нетарифні заходи на вісім груп:

тарифні заходи;

паратарифні заходи;

заходи контролю над цінами;

фінансові заходи;

заходи автоматичного ліцензування;

заходи кількісного контролю;

монополістичні заходи;

технічні заходи [54].
Зараз в Україні застосовуються не всі аналізовані нижче нетарифні заходи, але необхідність послідовного захисту вітчизняних інтересів призведе до розширення сфери їх використання. Це підтверджує доцільність
і необхідність дослідження системи нетарифного регулювання в цілому.
Усі нетарифні заходи, які використовуються в ролі бар’єрів, можна умовно поділити на дві групи: економічні та адміністративні.

21
До економічних нетарифних заходів належать:
– паратарифні інструменти (дикретивна митна оцінка, внутрішні імпортні та зрівняльні податки і збори),
– заходи стимулювання експорту (демпінг, субсидії, експортне кредитування).
До адміністративних нетарифних заходів належать:
– заборона (ембарго);
– кількісні обмеження (ліцензування і квотування, обмежувальна ділова практика (в тому числі “добровільні” обмеження експорту);
– монополістичні заходи;
– використання з протекціоністською метою стандартів і технічних норм, додаткових митних документів і процедур;
– правові режими;
– торговельні угоди;
– різноманітні види контролю тощо.
Якщо перші діють через механізми ринку та ведуть до подорожчання відповідно імпортних та експортних товарів, то другі, крім ринкових відносин, обмежують доступ імпортних і постачання вітчизняних товарів за кордон.
Зважаючи на зарубіжний досвід, вимоги міжнародного та вітчизняного чинного законодавства, вважаємо, що до класифікації нетарифних методів регулювання слід підходити комплексно, з урахуванням одразу декількох ознак і позицій.
Так, з погляду впливу дії основних адміністративних методів
нетарифного регулювання на зовнішньоекономічну діяльність вони діляться на прямі та непрямі методи нетарифного регулювання (рис. 1.1).
Прямі заходи нетарифного регулювання полягають у встановленні державою кількісних обмежень при експорті та імпорті окремих категорій товарів.
Непрямі методи опосередковано впливають на розвиток експортно-
імпортних операцій. Вони включають прийоми технічно-нормативного

22 регулювання, додаткові митні формальності, регулювання політики закупівель, регулювання обсягів виробництва [46].
Рис. 1.1. Методи адміністративного нетарифного регулювання за ознакою
їх впливу на розвиток зовнішньоекономічної діяльності [46]
За видами нетарифне регулювання класифікується залежно від типу
дозвільних документів та органів, що їх видають, таким чином: ліцензування, облік-реєстрація зовнішньоекономічних контрактів, сертифікація імпортованої продукції, контроль державних органів та ін. (рис.
1.2) [32, 22].
Враховуючи велике розмаїття заходів нетарифного регулювання, міжнародними організаціями і окремими дослідниками розроблені різні системи їх класифікації. Найбільш відомими є класифікації, запропоновані
Міжнародною конференцією з торгівлі і розвитку ООН (ЮНКТАД) та СОТ
(рис. 1.3).
В листопаді 2009 року групою експертів з питань нетарифного регулювання (GNTB) та групою багатофункціональної підтримки (MAST) була запропонована класифікація нетарифних заходів, яка доповнює класифікаційну схему ЮНКТАД. Нова класифікація нетарифних заходів включає значну кількість нових підкатегорій санітарних та фітосанітарних

23 заходів, технічних заходів і додатково визначає ряд нових нетарифних заходів, таких, як експортні заходи; інвестиційні заходи, пов’язані з торгівлею; обмеження, пов’язані з дистрибюцією; обмеження при наданні післяпродажних послуг; субсидіювання; заходи, пов’язані з правом
інтелектуальної власності і правилами походження [93, 119-142].
Рис. 1.2. Класифікація нетарифного регулювання за видами,
органами державного регулювання і типом дозвільних документів [46]
Завдяки нетарифних заходів уряд захищає свій внутрішній ринок від напливу іноземних товарів, а також реалізує свої політичні, соціальні і фіскальні інтереси, протистоїть сумлінним методам конкуренції. Інколи застосування цих заходів виходить за межі прямого призначення і створює

24 деякі перешкоди для зовнішньої торгівлі, які виступають як невиправдані бар’єри.
Рис. 1.3. Класифікаційні схеми нетарифних заходів СОТ і ЮНКТАД [110]
Зокрема, Положення ГАТТ-1994, які пов’язанні з використанням кількісних обмежень в зовнішній торгівлі, містить пункти у відповідності з якими всі країни, що входять до складу СОТ, повинні відмовитися від використання кількісних обмежень. В той же час, в Генеральній угоді є положення, у відповідності з якими країни учасниці можуть запроваджувати заходи, які дозволяють країнам використовувати кількісні обмеження вибірково проти певних країн. В Угоді містяться положення, які розкриті в статтях XI, XX, XXI щодо заборони імпорту або експорту певних товарів, на випадок, якщо здійснюється експорт дефіцитного для внутрішнього ринку товару, або імпорт може нанести шкоду національній економіці [59].
Крім того, у відповідності зі статтею XX ГАТТ СОТ дозволяє застосування обмежень, в тому числі заборон, з міркувань захисту суспільної моралі, охорони життя і здоров´я людини, тварин і рослин. Разом з тим, відповідно до статті XXI ГАТТ також дозволяється застосування різних
Класифікаційні схеми нетарифних заходів
СОТ

участь держави в торгівлі і обмежувальна практика, дозволена урядом;

митні адміністративні імпортні процедури;

технічні бар’єри в торгівлі;

санітарні і фіто санітарні заходи;

кількісні та специфічні обмеження аналогічного характеру;

імпортні збори;

інші
ЮНКТАД

паратарифні заходи;

заходи цінового контролю;

заходи фінансового контролю;

автоматичне ліцензування;

кількісні обмеження;

монопольні заходи;

технічні стандарти

25 заходів, включаючи заборони на надання будь-якої інформації, розкриття якої може розглядатися як загроза суттєвим інтересам безпеки держави [59].
У той же час, ряд статей ГАТТ, які прямо присвяченні кількісним обмеженням, були в ході багатосторонніх торговельних переговорів розвинуті в окремі угоди, які отримали назву «Кодекси»:

по-перше, Угода по технічним бар’єрам в торгівлі;

по-друге, Угода по процедурам ліцензування імпорту;

по-третє, Угода по застосуванню санітарних і фітосанітарних норм.
З 1 січня 1995 року всі ці кодекси (угоди) увійшли в правову систему
СОТ і стали обов’язковими для всіх держав членів цієї організації.
В Україні були певні спроби систематизувати та класифікувати нетарифні засоби регулювання зовнішньоторговельної політики. Основні нетарифні засоби реалізації державного регулювання зовнішньої торгівлі поділяються на кількісні обмеження та приховані методи протекціонізму.
Терещенко С. пропонує узагальнену класифікацію засобів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності (див. дод. А рис. 1.5).
Така класифікація потрібна суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності для проведення стратегічного та тактичного прогнозування і планування експортної або імпортної зовнішньоторговельної політики. Терещенко С. до державних засобів нетарифного регулювання відносить методи кількісних обмежень, побічного протекціонізму, стимулювання експорту, обмеження митного оформлення, цінової політики держави та режиму розрахунків за
імпорт, правове забезпечення.
Запропонована узагальнена класифікація засобів та методів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності дає, по-перше, уявлення про існування певних бар'єрів у здійсненні експортно-імпортних операцій, по-друге визначає сукупність методів можливого державного впливу на ввезення-вивезення певних товарів, по-третє дозволяє здійснити

26 попередні розрахунки можливих фінансових витрат, пов'язаних з експортом чи імпортом товарів.
Разом з фінансовою оцінкою впливу митно-тарифних засобів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності ця класифікація дозволить визначити цінову конкурентоспроможність експортованих товарів щодо подібних та ідентичних товарів країни імпорту або будь-якого
іноземного ринку споживання, що має бути підґрунтям експортної політики.
1.3. Поняття основних інструментів нетарифного регулювання
Як вказують Козик В.В. та Панкова Л.А., кількісні обмеження – це адміністративна форма регулювання, що передбачає встановлення максимального обсягу товару певної номенклатури, який дозволений для експорту чи імпорту протягом визначеного часу. Кількісні обмеження обмежують саму можливість конкуренції, оскільки лімітують надходження товару на ринок. При цьому економічний ефект залежить від розміру цих обмежень, організаційних особливостей їх застосування, структури ринку та умов кон´юнктури (співвідношення попиту та пропозиції)[72].
Розрізняють такі кількісні інструменти нетарифних обмежень: ембарго; квотування (контингентування); ліцензування; "добровільні" обмеження.
Ембарго — це заборони імпорту та/або експорту. Ці заходи є вимушеними, вони визнаються міжнародною практикою, виступають у відкритій та завуальованій формі.
Відкрита форма — це повна заборона торгівлі — граничний захід, який застосовується не тільки на основі рішення держави-імпортера, а й на основі рішень, узгоджених на міжнародному рівні, зазвичай у рамках ООН.
Незважаючи на те, що повна заборона (ембарго) вводиться з політичних міркувань, наслідки, за суттю, є економічними. Різновид ембарго — часткові заборони безумовного характеру на імпорт конкретних товарів, здатних завдати шкоди різним сферам життя держави.

27
До завуальованих заборон належать обмеження щодо заходу іноземних суден у внутрішні води або щодо продажу окремих товарів у роздрібній мережі країни.
Квотування – це кількісне лімітування розміру імпорту/експорту за допомогою глобальних (нерозподілених), індивідуальних (розподілених), групових, сезонних, тарифних та інших видів процентних або вартісних обмежень (квот).
Квота – це кількісний нетарифний захід обмеження експорту чи
імпорту товару певною кількістю або сумою на певний проміжок часу.
Квоти можуть бути класифіковані за різними ознаками (рис. 1.5).
Рис. 1.5. Види квот [72]
Квотування вводиться для балансування розвитку зовнішньої торгівлі та платіжних балансів, регулювання попиту та пропозиції на внутрішньому ринку та виконання міжнародних зобов´язань. Квотування є механізмом успішного ведення торгових переговорів, який дозволяє досягати взаємовигідних домовленостей.
Усі обмеження імпорту, за відсутності часових меж їх застосування, називаються неконкретизованими. Серед них найбільш поширеною є глобальна квота (2/3 усіх випадків кількісних обмежень).
Види квот
За охопленням
За напрямком дії
За характером

глобальні;

групові;

індивідуальні:
- автономні;
- конвенційні

імпортні;

експортні

сезонні;

тарифні;

спеціальні:
- антидемпінгові;
- компенсаційні

28
Глобальна квота – квота, яка встановлюється щодо товару (товарів) без зазначення конкретних країн, куди товар (товари) експортується або з яких він (вони) імпортується.
Індивідуальна (розподілена) квота — квота, яка встановлюється щодо товару (товарів) з визначенням конкретної країни, куди товар може експортуватись або з якої він може імпортуватись. Загальний ліміт при цьому розподіляється між основними державами-експортерами на базі обсягу поставок за попередній рік.
Індивідуальні квоти можуть бути автономними та конвенційними.
Автономні індивідуальні квоти встановлюються самостійно країною-
імпортером без погодження з країною-експортером. У цьому випадку країна- експортер не має можливості ефективно контролювати вибірку даної квоти.
Конвенційні індивідуальні квоти закріплюються в рамках торгової угоди між державами – імпортером та експортером; при цьому розмір квоти значною мірою визначається зустрічними зобов´язаннями держави-імпортера щодо імпорту квотованого товару, і держава-експортер має можливість зі свого боку контролювати використання виділеної для нього квоти.
Групові квоти – квоти, які встановлюються щодо товару (товарів) з визначенням групи країн, куди товар (товари) експортується або з яких він
(вони) імпортується.
Імпортні квоти – граничний обсяг певної категорії товарів, який дозволено імпортувати на територію країни протягом встановленого строку та який визначається у натуральних чи вартісних одиницях.
Експортні квоти – граничний обсяг певної категорії товарів, який дозволено експортувати з території країни протягом встановленого строку та який визначається у натуральних та вартісних одиницях.
Сезонні квоти встановлюються на суворо визначений період календарного року (як правило на 3 місяці) і застосовуються традиційно відносно сільськогосподарських товарів.

29
Тарифні квоти – встановлення кількості товару, яка дозволена до ввезення чи вивезення за особливою, більш низькою ставкою тарифу протягом певного періоду часу. Ці квоти частіше відносять до категорії кількісних нетарифних обмежень, хоча вони мають безпосереднє відношення до мит.
До спеціальних видів квот належать:
— антидемпінгові квоти – граничний обсяг імпорту в країну певного товару (товарів), що є об´єктом антидемпінгового розслідування та/або антидемпінгових заходів, який дозволено імпортувати у країну протягом установленого строку та який визначається у натуральних та/або вартісних одиницях виміру;
—компенсаційні квоти – граничний обсяг імпорту в країну певного товару (товарів), що є об´єктом антисубсидійного розслідування та/або компенсаційних заходів, який дозволено імпортувати в країну протягом установленого строку та який визначається у натуральних та/або вартісних одиницях виміру.
Ліцензування експорту та імпорту передбачає видання державою
імпортеру або експортеру через спеціально уповноважений державний орган дозволу (ліцензії) на ввезення або вивезення певного включеного у списки товару протягом встановленого терміну. В ліцензії можуть також встановлюватися порядок ввезення або вивезення товарів.
Ліцензування служить двом цілям:
1)кількісному регулюванню торгівлі — коли з видачею ліцензій надаються квоти, і в певний момент часу їх видача припиняється. У такому випадку ліцензування є складовою частиною квотування: ліцензія є лише документом, що підтверджує право ввезти або вивезти товар в рамках отриманої квоти;
2)контролю за імпортом та експортом. В такому випадку воно є самостійним інструментом державного регулювання.
Класифікація основних видів ліцензій подана на рис. 1.6.

30
Генеральна ліцензія – відкритий дозвіл на експортні/імпортні операції з певного товару (товарів) та/або з певною країною (групою, країн) протягом періоду дії режиму ліцензування з цього товару (товарів).
Разова індивідуальна ліцензія – разовий дозвіл, що має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб´єктам зовнішньоекономічної діяльності на період не менший ніж той, який необхідний для здійснення експортної (імпортної) операції.
Рис. 1.6. Види ліцензій [72]
Відкрита індивідуальна ліцензія – дозвіл на експорт/імпорт товару протягом певного періоду часу (але не менше одного місяця) з визначенням його загального обсягу.
Глобальна ліцензія – дозвіл на ввезення/вивезення певного товару без обмеження за кількістю або вартістю у будь-яку країну протягом визначеного строку.
Експортна (імпортна) ліцензія – належним чином оформлене право на експорт (імпорт) протягом встановленого строку певних товарів.
Антидемпінгова ліцензія – належним чином оформлене право на
імпорт у країну протягом встановленого строку певного товару (товарів), який є об´єктом антидемпінгового розслідування та/або антидемпінгових заходів.

1   2   3   4   5   6   7   8   9

скачати