Міністерство освіти І науки україни державний вищий навчальний заклад «ужгородський національний університет» сторінка 4

Ім'я файлу: 06101947_24lfk_pri_zahvoryuvannyah_sertsevo-sudinnoJi_sistemi.pd
Розширення: pdf
Розмір: 734кб.
Дата: 05.12.2022
скачати
Пов'язані файли:
Лекційне та практичне ФР при захворюваннях жовчного міхура і жов

33
Таблиця 11
Програма фізичної реабілітації на санаторному етапі
Сту-
пінь актив-
ності
Обсяг і види
фізичної
реабілітації
Побутові
навантаження
Дозвілля
Орієнтовний час
тривалості
ступеня, дні
ФК
I
ФК
II
ФК
III
IV
Лікувальна гімнастика
— 20 хв, тренувальна ходьба — 3–5 хв 2–3 рази надень, темп 70 кроків/ хв, дистанція
300–500 м, пік ЧСС при навантаженні —
100 уд/хв
Прогулянки коридором і вулицею 2–3 рази надень у темпі до 65 кроків/хв, 2–4 км/день, підйом сходами на ІІ поверху темпі 1 сходинка за 2 с.
Самообслуговування душ
Телевізор, настольні ігри шахи, шашки, доміно)
1–3 2–4 1–7
V
Лікувальна гімнастика
— 25 хв, тренувальна ходьба — 3–5 хв 3–5 разів надень, темп —
80– 100 кроків/хв, дистанція 1 км, тренувальна ЧСС при навантаженні — 100 уд/хв
Прогулянки в темпі до 80 кроків/хв, до 4 км день, підйом сходами на 2–3 поверхи у темпі 1 сходинка за 2 с Те ж, крокет, шахмати- гіганти, відвідування разважальних вечірніх заходів
6–7 6–7 10–12
VI
Лікувальна гімнастика
— 30–40 хв, тренувальна ходьба — до 2 км, темп 100–110 кроків/хв, тренувальна
ЧСС при навантаженні — 100–
110 уд/хв Те ж, кегельбан, прогулянки в темпі не менше 100 кроків/хв, 4–6 км/день, підйом сходами на й поверхи у темпі 1 сходинка/с Те ж
7–8 9–10 7–8
VII
Лікувальна гімнастика
— 35–40 хв, тренувальна ходьба — до 2–3 км, темп 110–
120 кроків/хв, тренувальна ЧСС при навантаженні — 100–
110 уд/хв Те ж, прогулянки в темпі не менше 110 кроків/хв, 7–10 км день, підйом сходами на й поверхи в темпі 1 сходинка за 1 с Те ж, танці, спортивні ігри за полегшеними правилами 15–
30 хв
7–8 3–4 Не показана
ПОЛІКЛІНІЧНИЙ ЕТАП РЕАБІЛІТАЦІЇ.
ЕТАП ПІДТРИМУЮЧОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ До поліклінічного відділення надходять для подальшої реабілітації дві категорії хворих: особи, що пройшли санаторний етап реабілітації (ця група є найбільш численною, і пацієнти, що надійшли зі стаціонару, минаючи кардіологічний санаторій. Загальний стан хворих другої категорії, як правило, тяжкий. У переважній більшості випадків вік цих хворих — більше
60–65 років, і всім їм потрібні індивідуальні заняття з ЛФК під керуванням методиста протягом найближчих 2–3 тижні лікування у поліклініці. У подальшому таких хворих включають до групи пацієнтів, які пройшли санаторний етап реабілітації та працюють за програмою поступово зростаючих навантажень. В умовах поліклініки, крім основних форм ЛФК, з урахуванням місцевих кліматогеографічних умов широко використовують і додаткові. До них належать лікувальне плавання і заняття лікувальною гімнастикою у воді, катання на водних велосипедах, спортивні та рухливі ігри (волейбол, настільний теніс та ін.), трудотерапія. Розмаїтість форм занять має важливе значення для вироблення позитивної мотивації хворих у процесі реабілітації.
Вибір тієї чи іншої форми ЛФК визначається руховим режимом, рівнем фізичної активності хворого, динамікою клінічного стану, характером професійної діяльності. Для досягнення ефекту тренувальних фізичних вправ важливе значення мають періодичність занять у тижневому циклі, їх спрямованість, обсяг і потужність навантаження. Помічено, що при оздоровчому тренуванні достатньо трьох занять на тиждень.
Програма фізичної реабілітації осіб, що перенесли ІМ, в умовах поліклініки побудована з урахуванням клінічної картини, тяжкості ІМ, наявності ускладнень і супровідних захворювань і розрахована на 4–8 тиж при дрібновогнищевому і на 8–12 тиж при великовогнищевому або трансмуральному ІМ. Пацієнти, що перенесли дрібновогнищевий ІМ, перебувають 2–3 тиж накожному з режимів (щадний, щадно-тренувальний, тренувальний); хворі з великовогнищевим і трансмуральним ІМ — протягом
3–4 тиж. До кінця періоду реабілітації хворий повинен засвоїти дистанцію ходьби до 4 км при швидкості 4–5 км/год. В останні роки значну роль у системі фізичної реабілітації хворих відіграють заняття на велотренажерах. Цей вид тренувань приваблює можливістю точного дозування навантаження і зручністю контролю за реакцією хворого на виконуване навантаження
(моніторування ЧСС і АТ та ін.).
Слід знати, що поряд із зазначеними перевагами ця форма використання фізичних вправ має і низку недоліків — таких як емоційна монотонність, одноманітність роботи в закритому приміщенні, залучення до роботи
ізольованих м’язових груп (працюють переважно м’язи ніг), тривале статичне напруження м’язів рук і плечового пояса. Заняття на

35 велотренажерах за своєю основною направленістю (вони розвивають витривалість) аналогічні всім циклічним видам діяльності: ходьбі, теренкуру, бігові, пішохідним і велосипедним прогулянкам, катанню на водних велосипедах у малих водоймах, ходьбі на лижах та ін.
Тренування на велотренажерах можна застосовувати в різних варіантах: самостійно протягом тижневого, місячного або річного циклу у чергу-ванні з лікувальною гімнастикою, теренкуром, дозованою ходьбою (кожне із занять проводиться 2–3 рази на тиждень). Лікувальну гімнастику поєднують із тренуванням на велотренажері. При загальному часі занять від 30 до 45 хв тривалість роботи на велотренажері становить від 5 до 20 хв. Велотренажер пропонується використовувати в основній частині заняття, ау водній і заключній рекомендуються гімнастичні вправи, дихальні, на розслаблення, координацію та ін.
Вибір ЧСС, з якою відбувається тренування, здійснюється з урахуванням рухового режиму, індивідуальної границі толерантності. На початку тренувань (перші 2–3 міс) рекомендуються навантаження потужністю 50–60 % від індивідуального порога толерантності при короткочасному збільшенні потужності протягом 1–2 хв до досягнення ЧСС, що відповідала б пороговій толерантності. Протягом наступних 3 міс, якщо хворий добре переносить навантаження, потужність збільшують до 60–70 % від граничної. Подальше збільшення потужності тренувальних навантажень не є доцільним, тому що досягнутий терапевтичний ефект успішно підтримується і при навантаженнях зазначеної потужності.
Закінчивши курс реабілітації, людина одужує і повертається до звичайного для неї способу життя. Потрапляючи у звичне соціально- економічне середовище, вона знову піддається впливу тих факторів, які, можливо, стали причиною недуги. І від самої людини багато в чому залежатиме, чи прогресуватиме захворювання, чи ні. Для профілактики доцільно запропонувати відмовитися від шкідливих звичок, по можливості вести активний здоровий спосіб життя. При вирішенні питання щодо тривалості та інтенсивності фізичних навантажень Європейська група з вивчення фізичного навантаження порівняла приріст максимального споживання кисню на 6, 12 і й тиждень від початку тренувань і дійшла висновку, що «чим довше зберігається режим тренувань, тим більше зростає максимальне споживання кисню». Отже, режим фізичного навантаження необхідно підтримувати максимально довго
— протягом усього життя.

36
ЛІКУВАЛЬНА ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА ПРИ ГІПЕРТОНІЧНІЙ ХВОРОБІ
Гіпертонічну хворобу (ГХ) розглядають як захворювання, що розвивається на ґрунті порушень кортико-вісцеральних співвідношень у зв’язку з виникненням осередку застійного порушення на ділянці судино- регулюючих центрів у корі головного мозку і підкірці. Лікувально- профілактичне значення фізичних вправ характеризується їх здатністю впливати на процеси збудження і гальмування в корі головного мозку.
Застосування фізичних вправ значно посилює виникнення рефлекторних зв’язків — кортико-м’язових, кортико-судинних, а також м’язово- і вісцеро- кортикальних, моторно-вісцеральних. Посилення тимчасових зв’язків сприяє більш узгодженій функції основних систем організму — дихання, кровообігу, обміну речовин та ін. При застосуванні ЛФК, здійснюваної з активною діяльністю всіх ланок нервової системи, відбувається поліпшення центральної нервової регуляції, у тому числі й системи кровообігу.
Застосування ЛФК при ГХ виправдано також позитивним впливом різних видів фізичних вправ на судинну реактивність, тому що існує рефлекторний зв’язок між кровоносними судинами і скелетною мускулатурою. Виходячи з розуміння ГХ як вегетативного неврозу центрального походження, де провідну роль відіграє розлад нейрогуморальних регуляторних механізмів, ЛФК розглядають як метод, що активно впливає на поліпшення функції центральних і вегетативних механізмів, що регулюють кровообіг. Можна припустити, що потоки аферентних пропріоцептивних подразнень, які виникають при фізичних вправах, створюючи нові осередки збудження в корі головного мозку, шляхом негативної індукції викликають гальмування в осередках застійного збудження судинних центрів. До цього варто додати позитивний вплив дозованого фізичного тренування як на зміцнення і розвиток функції системи кровообігу в цілому, так і на зниження невротичних реакцій і скарг хворого табл. 12).
Отже, безпосередній вплив ЛФК на хворих із ГХ проявляється в такому
- нормалізуються функціональний стан кори головного мозку, поліпшується самопочуття хворих;
- розвивається позитивна реакція ланок центрального і периферичного апарату кровообігу;
- поліпшується окисно-відновна фаза обміну;
- поліпшується функція нейрогуморальної регуляції системи кровообігу.
Протипоказаннями до призначення ЛФК при ГХ є гіпертонічний криз або передуючий інсультові стан, супроводжуваний різким головним болем, нудотою, блюванням, порушенням координації рухів; гострий ІМ у стадії розвитку, перші дні гострого ІМ; порушення ритму серця (пароксизмальна тахікардія, миготлива аритмія), екстрасистолія більше ніж 4 екстрасистоли на
40 скорочень серця); гостро виникла повна і неповна атріовентрикулярна

37 блокада го і го ступеня; високий рівень АТ (більше 220/130 мм рт. ст) і відсутність його стабілізації на більш низьких цифрах тяжкий перебіг цукрового діабету, який потребує постійної корекції; схильність до крововиливів, наявність кровотечі; тромбози і тромбоемболії; недостатність кровообігу го ступеня; злоякісні новоутворення; ниркова недостатність.
Таблиця 12
Основні механізми дії фізичних вправ при гіпертонічній хворобі
Патогенетичні ланки ГХ
Гіперреактивність нервових центрів і рецепторів, відповідальних за регуляцію АТ, формування патологічної домінанти
Недостатність депресорної функції нирок і плазми
(калікреїн-кінінова система)
Порушення функції пресорної системи (ренін- ангеотензин 2- альдостерон)
Оптимальне фізичне навантаження
Руйнування патологічної домінанти, зниження тонусу регулюючих АТ нервових центрів і ефекторів, оптимізація емоційного фону
Підвищення функціональної здатності депресорної системи нирок і плазми
Зниження рівня
«альдостеронізму» за рахунок виділення Na з потом. Зниження адренергічного рівня регуляторних стимулів

38
Показання до призначення ЛФК базуються на клініці захворювання з урахуванням стадії. При I стадії ГХ показання дуже широкі й протипоказання виникають рідко, а при II, і особливо при III, стадії є підстави для звуження показань до ЛФК. В усіх випадках ці питання лікар має вирішувати строго
індивідуально. При цьому враховують стан хворого, інтенсивність головного болю, наявність ознак, що характеризують передінсультний або передінфарктний стан, добові коливання АТ, частоту і ритм серцевих скорочень, ЕКГ в динаміці, результати лабораторних досліджень, а також супровідні захворювання, що дозволяють виконувати фізичні вправи. Тільки маючи точну інформацію, можна визначити руховий режим хворого і вводити у комплекс терапевтичних заходів відповідні засоби ЛФК.
Завдання ЛФК при ГХ полягають у такому
- зміцнення й оздоровлення всього організму хворого
- зрівноважування процесів збудження і гальмування в корі головного мозку;
- врегулювання координованої діяльності всіх ланок кровообігу, поліпшення їх функцій і зниження судинного тонусу в прекапілярних артеріях і артеріолах;
- розвиток резервної функції системи кровообігу і всього організму хворого за рахунок регулярного дозованого тренування фізичними вправами;
- підвищення окисно-відновної фази обміну речовин і поліпшення трофічних процесів у тканинах і органах
- зменшення різних суб’єктивних проявів захворювання (головні болі, запаморочення, знервованість, напруження, задишка та ін.) і підвищення у зв’язку з цим загальної працездатності. На всіх етапах реабілітації хворим призначають лікувальну і ранкову гімнастику, дозовану ходьбу (деяким плавання, веслування, дозований біг, теренкур, ігри, трудотерапію, загартовуючі процедури) з урахуванням рухового режиму, який визначають на підставі клінічних, функціональних та
інших показників.
Основним засобом ЛФК у хворих на ГХ є фізичні вправи, і їх добору необхідно приділити особливу увагу. Доведено, що при виконанні фізичних вправ за участі м’язів рук значно підвищується АТ порівняно із вправами для м’язів ніг. З великою обережністю слід використовувати фізичні вправи, пов’язані з напружуванням, ривками (особливо рук) зі струсом корпусу.
Нахили тулуба, повороти голови на початку занять можуть викликати запаморочення, порушення координації, головний біль, відчуття тяжкості в голові. Проте цене означає, що їх необхідно виключити. Ці вправи призначають хворим поступово при незначній кількості повторень. Важливо пам’ятати, що фізичні вправив яких беруть участь великі м’язові групи, мають більшу депресорну дію, ніж вправи з участю малих м’язових груп.
Особливу обережність необхідно проявляти при використанні статичних вправ. Після їх виконання треба обов’язково призначати вправи на розслаблення.

39
Обгрунтування методики лікувальної гімнастики при ГХ пов’язане не тільки зі стадією захворювання, але й зі ступенем фізичної активності хворих у повсякденному житті. При клінічному обстеженні хворих для вивчення пристосувальних реакцій організму до різних впливів роблять функціональні проби.
Лікувальна фізкультура показана в різних стадіях ГХ. Найбільш доцільно її застосовувати на початковій стадії захворювання, коли у клінічній картині переважають явища функціональних нервових розладів. Є підстави розглядати ЛФК як засіб активної функціональної профілактичної та патогенетичної терапії на початкових стадіях захворювання. При стабілізації процесу й ускладненнях ЛФК застосовують як симптоматичну терапію з метою поліпшення самопочуття хворих.
Спостереження лікарів доводять, що лікувальна гімнастика позитивно впливає на зниження скарг хворих. Звичайно хворі зазначають, що після процедури лікувальної гімнастики вони не відчувають скутості в рухах, їхня хода (особливо при порушенні вестибулярного апарату) стає більш упевненою. Скарги на біль і тяжкість у голові, запаморочення тощо суттєво знижуються або зникають, і хворі почуваються більш бадьоро. Якщо ж після процедури лікувальної гімнастики хворий відчуває таку втому, що йому хочеться полежати, то процедура була проведена неправильно і навантаження необхідно зменшити. У боротьбі з суб’єктивними проявами захворювання ефективним є лікувальний масаж. З його допомогою можна знизити або зняти багато неприємних відчуттів, на які скаржаться хворі (тяжкість у голові, головний біль та ін.), а також знизити АТ. З цією метою застосовують масаж голови, шиї і зони надпліччя, який заспокоює і втамовує біль, сприяє більш урівноваженому стану хворих, знижує загальне збудження.
Методичні вказівки для проведення лікувальної гімнастики при ГХ:
- під час лікувальної гімнастики фізичне навантаження рівномірно розподіляють навесь організм хворого
- як вихідні використовують переважно положення сидячи на стільці та лежачи з піднятим корпусом у першій половині лікувального курсу і при II та III стадіях захворювання; сидячи, лежачи і стоячи — переважно у другій половині курсу лікування на I, II і III стадіях захворювання;
- лікувальну гімнастику необхідно проводити в окремому добре провітреному приміщенні у спокійній обстановці з застосуванням індивідуального або малогрупового методу
- гімнастичні вправи, що пропонуються хворим на ГХ, мають бути доступними для виконання, атому простими, і не висувати підвищених вимог до нервової системи, особливо у першій половині курсу лікування. У другій половині курсу вправи поступово ускладнюють, що сприяє тренуванню координаційних механізмів;
- вправи слід застосовувати ритмічно, у спокійному темпі, з

40 великим обсягом рухів у суглобах, щоб краще використовувати екстракардіальні, допоміжні фактори апарату кровообігу;
- вправи застосовують вільні, без зусилля і вираженого вольового напруження. За наявності ж попереднього тренування хворого на
I і II стадіях, переважно у другій половині курсу лікування, дозволяють застосовувати вправи з дозованим силовим напруженням, чергуючи їх із вправами на розслаблення м’язових груп, які працювали, і дихальними вправами;
- у хворих необхідно розвивати функцію повного дихання, що сприяє зниженню артеріального тиску;
- не слід застосовувати гімнастичні вправи з вираженим зусиллям, великим обсягом рухів корпусу і голови та ін., що викликає припливи крові до голови, а також робити різкі та швидкі рухи;
- для хворих у III стадії захворювання щільність навантаження зменшують за рахунок введення між вправами короткочасних пауз і застосування дихальних вправ;
- при проведенні лікувальної гімнастики з хворими пікнічної статури звертають увагу на зміцнення черевного преса, використовуючи гімнастичні вправи полегшеного типу, чергуючи
- їх із дихальними у положенні сидячи і стоячи, самомасаж і масаж живота. Лікувальну гімнастику необхідно застосовувати відповідно до режиму харчування та із включенням розвантажувальних днів;
- хворим, що страждають на запаморочення і порушення статикодинамічної стійкості, на додаток до згаданих вище вправ призначають елементи вестибулярного тренування (вправи на розвиток рівноваги, зміни положення голови у просторі, вправи
із заплющеними очима та ін.).