Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Вищий комунальний навчальний заклад Сумської обласної ради

1 2 3 4

Ім'я файлу: сімя 5.doc
Розширення: doc
Розмір: 344кб.
Дата: 25.09.2023
скачати
Пов'язані файли:
kursovayarabota_402p0ivv.guc.docx
агресія, не моє і не унікальне.docx
ІННОВАЦІЇ АГРО 1.doc
сімя.doc
доходи 3.doc
дерево рішень.docx

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Вищий комунальний навчальний заклад Сумської обласної ради

«Лебединське педагогічне училище імені А.С. Макаренка»

Курсова робота

з етики та психології сімейного життя

Сімейні конфлікти та шляхи їх врегулювання

Мумінджанов Віталій Олегович

Керівник курсової роботи

Артеменко Людмила Вікторівна
Лебедин – 2012

Зміст
Вступ

Розділ 1. Міжособистісні сімейні конфлікти

1.1 Сімейні конфлікти та їх характеристика

1.2 Класифікація сімейних конфліктів

1.3 Причини сімейних конфліктів

1.4 Кризові періоди та стадії в розвитку сім'ї

1.5 Класифікація родин залежно від глибини й гостроти конфліктів

1.6 Наслідки сімейних конфліктів

Розділ 2. Попередження та врегулювання сімейних конфліктів

2.1 Шляхи попередження сімейних конфліктів

2.2 Стратегії виходу з конфліктних ситуацій

2.3 Форми вирішення спірних питань

Розділ 3. Експериментальна частина

3.1 Констатувальний експеримент

3.2 Формувальний експеримент

3.3 Заключний експеримент

Висновки

Список використаних джерел
Вступ
Сім'я — це мала соціальна група, заснована на шлюбі та кровній спорідненості. Члени сім'ї об'єднані емоційними зв'язками, спільністю побуту, моральною відповідальністю, взаємодопомогою. Сімейні взаємини є офіційними за формою та неофіційними за змістом. Як соціальна група сім'я розв'язує завдання, котрі стосуються осіб, які її складають, а також ті, що торкаються безпосередньо суспільства. Завдяки репродуктивній функції сім'я забезпечує відтворення суспільства. Крім того, шлюб є схваленою суспільством формою задоволення сексуальних потреб людей. Дорослі члени сім'ї, виконуючи в суспільстві професійні функції, своєю працею створюють економічні основи існування родини, забезпечують її матеріальні та культурні потреби. Сім'я виконує обслуговуючу й опікунську функції щодо своїх членів, забезпечуючи їм надання різноманітних послуг, а також піклуючись про тих, хто потребує допомоги (діти, старі або хворі та інваліди). У такий спосіб у сім'ї задовольняються альтруїстичні потреби.

Сім'я виховує для суспільства нових громадян, передаючи їм мову, основні форми поведінки, національні традиції й звичаї, моральні та духовні цінності. Сім'я виконує соціалізуючу функцію. Соціалізації зазнають не тільки діти, які завдяки їй уростають у суспільство, а й саме подружжя, оскільки адаптація до шлюбних, батьківських та інших сімейних ролей — це також соціалізуючий процес. Водночас він задовольняє батьківські потреби у вихованні дітей і збагачує новим соціальним досвідом особистість шлюбних партнерів.

Сім'я сприяє збереженню психічного здоров'я суспільства завдяки виконанню психогігієнічної функції, яка полягає в забезпеченні почуття стабільності, безпеки, емоційної рівноваги, а також умов для розвитку особистості своїх членів. Стабільна, добре функціонуюча сім'я дає змогу кожній особі, яка її складає, задовольняти такі потреби, як любов, емоційна близькість, афіляція, розуміння і повага, визнання тощо. У такій сім'ї індивід має умови для самореалізації, самоствердження, збагачення й розвитку своєї особистості. Отже, сім'я суттєво впливає на своїх членів, задовольняючи їхні потреби — біологічні, емоційні, психосоціальні та економічні.

Кожна сім'я створює власну мікрокультуру на основі загальносімейних цінностей, традицій, звичаїв, норм і правил поведінки. Шлюбна пара, розбудовуючи власний стиль життя, спирається при цьому на усталені в конкретному суспільстві норми, а також ті, що запозичені з батьківських сімей і збагачені досвідом свого самостійного життя.

Зміни, що відбуваються в житті сім'ї, тісно пов'язані зі змінами й перетвореннями в суспільстві, частиною якого вона є. Різні соціальні зрушення, індустріалізація, урбанізація, професійна праця жінок, зміни в матеріальній і духовній культурі, зумовлені науково-технічним прогресом, поліпшенням засобів комунікації тощо, впливають на сім'ю. Зокрема, вони викликають зміни ролей і позицій у межах родини, ціннісних орієнтацій, норм і способів поведінки, укладу сімейного життя взагалі, стають причинами виникнення сімейних конфліктів.

Частота сімейних конфліктів є важливим показником стабільності шлюбу. У нестабільних подружніх відносинах виявляються систематичні зіткнення, сварки, емоційна напруга – явища, що є основою несприятливого прогнозу перспектив збереження і розвитку сім’ї. У конфліктних сім’ях у подружжя виникають емоційна неврівноваженість, надмірна критичність до інших, прагнення до лідерства, домінування, відчуженість, підозрілість, недовірливість, скупість у вираженні почуттів, думок, планів.

Конфліктні ситуації перешкоджають створенню взаємоприйнятної системи сімейних цінностей, унеможливлюють інтеграцію родини, а отже й виконання нею своїх обов'язків, створюють небезпеку для її існування. Викликаючи напруження в сімейних стосунках, конфлікти дезінтегрують родину.

Дослідження сімейних конфліктів, причин їх виникнення, способів їх вирішення є дуже актуальним у сьогоднішньому суспільстві, де відсоток одружень у віці 18-35 років майже дорівнює відсоткові розлучень. Проблема розлучення є глобальною проблемою шлюбно-сімейних стосунків і набула, на думку вчених, «епідеміологічного» характеру. Якщо в 1913 році було 0,1 розлучень на 1000 людей, у 1940 році – 1,1 розлучень, то в 2000 році – 4 розлучення. За статистичними даними нині в Україні на 1000 шлюбів припадає 58% розлучень.

Саме тому темою курсової роботи обрано дуже важливе і актуальне питання «Сімейні конфлікти та шляхи їх врегулювання».

Об’єкт дослідження: міжособистісні сімейні конфлікти.

Предмет дослідження: причини сімейних конфліктів, їх наслідки та шляхи розв’язання.

Гіпотеза дослідження: Можна припустити, що однією з основних причин сімейних конфліктів є недостатня обізнаність подружжя один про одного. Наслідком є і особистісне нерозуміння, і різні погляди на виховання дитини, і нетерпимість над провиною іншого, і, нарешті, незадоволеність сімейним життям.

Завдання дослідження:

1. Дослідити явище конфлікту в родині, як негативне соціальне явище.

2. З’ясувати основні причини виникнення конфліктних ситуацій у сім’ї.

3. Дослідити наслідки сімейних конфліктів.

4. Вивчити способи вирішення конфліктних ситуацій у досліджуваних пар.

Методи дослідження:

Теоретичні: аналіз психолого-педагогічної літератури та узагальнення отриманої інформації.

Емпіричні: психолого-педагогічний експеримент (анкетування, тестування, бесіда, заняття, тренінги, дискусії, диспути).

Психологічний аналіз сім'ї як малої соціальної групи, умов і механізмів її функціонування передбачає вивчення ціннісних орієнтацій подружжя, які є одним з конституюючих сім'ю чинників, що регулює взаємини подружжя, визначає їх ставлення один до одного, до дітей, інших людей, навколишнього світу взагалі. Розбіжності в індивідуальних системах ціннісних орієнтацій подружжя є головною перешкодою інтеграції сім'ї, її повноцінного функціонування. Гострі конфлікти, що виникають на цьому грунті, роблять неможливим нормальне внутрішньосімейне спілкування і створюють небезпеку для існування родини.

Розбіжності в системах ціннісних орієнтацій подружжя можуть служити грунтом для багатьох сімейних конфліктів, зокрема таких, як конфлікт сімейних ролей, боротьба за лідерство в сім'ї, конфлікт як засіб зняття напруження, конфлікт як захист власного «Я». В основі кожного з них лежить суперечність між сформованими до шлюбу ціннісними уявленнями кожного з подружжя про рольові функції чоловіка і дружини в сім'ї та способи їх реалізації. Конфлікт може виникнути і в результаті зіткнення звичних для кожного з подружжя шляхів і способів задоволення соціокультурних, інтелектуальних, естетичних та інших потреб, прагнення відстояти свою індивідуальність, намагання узгодити уявлення про себе з думкою партнера.
Розділ 1. Міжособистісні сімейні конфлікти
1.1 Сімейні конфлікти та їх характеристика
Сім’я – найдавніший і унікальний інститут людської взаємодії. Унікальність сім’ї полягає в тому, що тісний союз декількох людей (чоловіка, дружини, дітей, а також батька чи матері, за умови їх спільного проживання) пов’язують моральні обов’язки. У цьому союзі люди прагнуть провести як можна більше часу у радісній взаємодії. Проте сім’я постійно знаходиться в процесі розвитку, в результаті цього виникають певні непередбачені ситуації, на які членам сім’ї необхідно певним чином реагувати. На поведінку членів сім’ї в різних ситуаціях має суттєвий вплив темперамент, характер і особистісні якості особи. Не дивно, що в кожній сім’ї між її членами обов’язково виникають різного роду сутички, спори, кризи – тобто конфлікти. Чим докладніше вчені вивчають подружні стосунки, тим більше переконуються у неможливості існування безконфліктних сімей.

У психології під конфліктом розуміють обопільний негативний психічний стан двох або більше людей, що характеризується ворожістю, негативізмом у відносинах, спричинених несумісністю їх поглядів, інтересів чи потреб.

Загалом, конфлікт – це порушення міжособистісних стосунків на рівні поведінки та інтелекту. Він розгортається в часі за своїми законами, стосується всіх сторін особистості і може мати тяжкі наслідки для подальших стосунків.

Кожний конфлікт, незалежно від причин його виникнення, має чотири фази [27]:

1. Латентна – конфліктність, як правило, не усвідомлюється, проте виникають сумніви щодо надійності й порядності партнера, поступово зникають порозуміння та довіра. Якщо опоненти, які втягуються до конфлікту, виявлять бажання зрозуміти один одного, вони можуть легко вирішити проблеми й повернутися до попередніх стосунків.

2. Демонстративна – розпочинається, коли конфліктуючі сторони незадоволені одне одним. Якщо в латентній фазі опоненти намагалися робити вигляд, що в них усе гаразд, то тепер спілкування відбувається на підвищених тонах, супроводжується сварками. Якщо опоненти дійдуть консенсусу на цій стадії, то можуть легко повернутися до нормального спілкування. Якщо цього не станеться, то конфлікт переходить у наступну фазу.

3. Агресивна – конфліктуючі не спілкуються, уникають одне одного, виношують агресивні плани, часто порушують моральні норми. На цій фазі конфлікт іноді припиняється, але зазвичай він переходить у заключну фазу – батальну.

4. Батальна – передбачає реалізацію агресивних планів, початок «бойових дій». Опоненти прагнуть перемогти за будь-яку ціну, дискредитуючи інтереси протилежної сторони. Досягти порозуміння на цій фазі практично неможливо. І навіть перемога будь-кого з конфліктуючих не означає остаточного вирішення проблеми, оскільки переможена сторона неодмінно намагатиметься помститися.

Тому так важливо розв’язувати конфлікти на початку, коли ненависть ще не охопила супротивників і вони можуть знайти конструктивне вирішення.

Усе це, безперечно, стосується і конфліктів у сім’ї. Сімейні конфлікти існують стільки, скільки існує сім’я. Сімейний конфлікт розглядається як спосіб вираження і вирішення протиріч, які лежать в основі розвитку дуже складної системи під назвою сім’я.

Сімейні конфлікти є однією із найпоширеніших форм конфліктів. За оцінками конфліктологів, конфлікти виникають у 80–85% сімей, а в решти 15–20% виникають сутички із різних причин.

Дійсно, дійти згоди у подружньому житті непросто. Найбільш відповідальним періодом у житті подружжя можна вважати початковий, коли перед молодятами постають не інтимні і приємні проблеми, а сімейно-побутові. Період «притирання» характерів – дуже складний етап у стосунках, оскільки між подружжям існує багато відмінностей: в освіті, моральних уявленнях, ставленні до службових обов’язків, домашніх справ тощо, які, зіштовхуючись, спричиняють конфлікти. Великий знавець людських стосунків Андре Моруа дуже влучно й образно змалював складнощі подружніх стосунків: два кораблі, які наблизились і розгойдуються на хвилях, борти їх зіштовхуються й риплять.

Таким чином, сімейний конфлікт – це протидія між членами сім’ї на основі зіткнення протилежно спрямованих мотивів і поглядів.

Безконфліктною сім’я стає за таких умов:

1. Коли конфлікт набув латентного характеру через взаємну байдужість: кожен живе власним життям, власними інтересами. Формально сім’я зберігається, люди живуть разом, але фактично - окремо. Зовнішні конфлікти ніби відсутні, оскільки загалом конфлікт набув хронічно прихованого характеру.

2. Коли сім’я щасливо проіснувала так довго, що подружжя без слів розуміє одне одного.

Там, де подружжя прагне до вдосконалення стосунків, конфлікти неминучі. Розв’язання конфлікту сприяє розвитку сім’ї, новому рівню спілкування, стиранню відмінностей [40].

Зміст сімейного конфлікту складають міжособистісні відношення (кохання, кровне споріднення) і правові та моральні обов’язки, які пов’язані із реалізацією функцій сім’ї, а саме: репродуктивної, виховної, господарсько-економічної, рекреативної (взаємодопомога, підтримка здоров’я, організація відпочинку), комунікативної і регулятивної.

Особливість сімейних конфліктів проявляється в динаміці та формах протікання. В цілому динаміка сімейних конфліктів характеризується класичними етапами (виникнення конфліктної ситуації, усвідомлення її, відкрита протидія – інцидент, ескалація, кульмінація, завершення конфлікту, постконфліктна ситуація), але сімейні конфлікти відрізняються підвищеною емоційністю, швидкістю протікання кожного із етапів. Основними формами протидії у сімейних конфліктах є: докори, взаємні звинувачення, сварки, сімейні скандали, порушення спілкування.
1.2 Класифікація сімейних конфліктів
Сімейні конфлікти можуть проявлятися у різних видах:

1) актуальний конфлікт, який виражається в яскравих емоційних сплесках, викликаних якою-небудь одномоментною причиною;

2) прогресуючий конфлікт, що виникає тоді, коли подружжя довго не можуть один до одного пристосуватися, внаслідок чого росте напруга;

3) звичний конфлікт обумовлений стереотипами поведінки, що склалися в сім’ї і заважають знищити протиріччя між подружжям;

4) прихований конфлікт, який зароджується та протікає на рівні взаємовідносин між подружжям, але ними може не усвідомлюватись і якийсь час не реалізуватися у поведінці подружжя. Він не має яскравого зовнішнього прояву, може виражатися в демонстративному мовчанні, різких жестах, поглядах, бойкоті в якійсь сфері сімейного життя, підкресленій холодності у стосунках;

5) відкритий конфлікт характеризується недовірою, незадоволеністю собою і партнером, поганим настроєм. Виявляється, звичайно, через відверту розмову в підкреслено некоректній формі, взаємні словесні образи, демонстративні дії (грюкання дверима, биття посуду, псування речей тощо), образу фізичними діями тощо.

Залежно від суб’єктів взаємодії конфлікти в сім’ї можуть виникати між:

– подружжям;

– батьками і дітьми;

– подружжям і батьками;

– бабусями (дідусями) та онуками.

Головне місце в сімейних стосунках посідають конфлікти між чоловіком і дружиною.

Порушення взаємодії в подружніх парах є досить частим явищем. Самі поняття „чоловік” і „дружина” є конфліктогенними по своїй природі, оскільки виконують зовсім різні ролі. Об’єднує їх шлюб, який заключається на основі емоційної ознаки (кохання) або матеріальної (розрахунок). Основними „стовпами” шлюбу є спільне ведення господарства, народження і виховання дітей, проведення спільного відпочинку та ін. Будь-які порушення у відносинах подружньої пари оцінюються по-різному. Оцінки можуть бути вербальними і невербальними (міміка, жести, вчинки), що залежить від біосоціальних особливостей сторін, а також особистих інтересів і потреб. Спеціалісти розрізняють три основних типи порушень взаємодії в шлюбі: суперництво, псевдоспівробітництво, ізоляція.

У сім’ях, де вагомим типом взаємодії є суперництво, відносини між чоловіком і дружиною в цілому носять дружелюбно-ворожий характер. Між подружжям постійно відбуваються відкриті сутички, сварки, взаємні докори, агресивні прояви. Сімейні ролі партнерів нечітко визначені, у результаті чого ні один із партнерів не здатний взяти на себе відповідальність за цілу пару.

У ситуації псевдоспівробітництва відносини ззовні виглядають рівними, з елементами перебільшеної турботи про партнера. Приводи до виникнення конфліктів лежать поза сімейною сферою і пов’язані з індивідуальними труднощами чи проблемами, які виникають у кожного із членів сімейної пари.

У випадку ізоляції подружжя емоційно відокремлені один від одного, не зацікавлені один в одному. Шлюб підтримується якимись іншими вигодами спільного існування. Конфлікти виникають, якщо межі ізоляції порушуються або в сторону зближення, або в сторону ще більшого віддалення.

Відношення „батьки – діти” завжди викликали велике зацікавлення. У Старому Завіті описуються відносини Ноя зі своїми синами Симом, Хамом, Іафетом, від яких після всесвітнього потопу народилося все людське покоління. За біблейською міфологією Хам був досить невихований і грубий. Випивши вина, Ной оп’янів і лежав оголеним. Хам посміявся над батьківською наготою і хотів, щоб так зробили його брати, але ті відвернулися і прикрили батька. Тобто ми бачимо хамське поводження і відношення до власного батька. Таким чином, існує два типи відносин дорослих дітей до своїх батьків похилого віку: геронтофілія (відношення Сима і Іафета, тобто відношення з повагою і синівською любов’ю), і геронтофобія (лінія Хама, тобто неповага і презирство). При розгляді відносин „батько – син” і „мати – донька” існують такі поняття як комплекс Едипа і Електри. Це підсвідоме суперництво сина з батьком і доньки з матір’ю, яке зберігається на все життя.

Досить специфічними є відносини батьків з дітьми, які не досягли повноліття. Такі конфлікти є найпоширенішими в сімейному житті. До них належать такі: тип внутрішньосімейних відносин, неефективність батьківського відношення до дитини, вікові кризи у дитини, особистісні відмінності батьків і дітей, несприятливий вплив інших вагомих людей.

Тип внутрішньосімейних відносин. Виділяють гармонійний і дисгармонійний тип сімейних відносин. Для гармонійних відносин характерне співробітництво, взаємодопомога, рівноправність усіх учасників сім’ї. У такій сім’ї дорослі спілкуються з дітьми товариським тоном, коректно спрямовують їх поведінку, хвалять, висловлюючи свої поради. Батьки допускають дискусії з приводу тих чи інших подій, які стосуються вчинків і поведінки дитини, вони, як правило, не підкреслюють своє керівне становище. Для такої сім’ї характерний демократичний стиль виховання дитини. Батьківські дії дають ефект взаєморозуміння, прийняття і розуміння особистості дитини. У дисгармонійній сім’ї спостерігається конфліктна взаємодія подружжя, напруженість, неможливість віднайти гідний спосіб спілкування між батьками і дітьми, почуття і емоції сторін до уваги не беруться. У взаємовідносинах зберігається дистанція. Така поведінка призводить до невротичних реакцій членів сім’ї, виникнення почуття постійного занепокоєння у дітей. Неефективність батьківського відношення до дитини може проявлятися через:

– педагогічну і психологічну несумісність батьків (незнання батьками психологічних особливостей дітей певного віку);

– некритично засвоєні стереотипи виховання дітей (авторитарний базується на заборонах; ліберальний – роби, що хочеш);

– особисті проблеми і особливості батьків;

– особливості спілкування з іншими членами сім’ї.

Вікові кризи у дитини - це перехідний період від одного етапу розвитку дитини до другого. У ці кризові періоди діти стають неслухняними, вередливими, дратівливими і агресивними. Виділяють декілька вікових криз у дітей:

– криза першого року життя;

– криза трьох років (перехід від раннього дитинства до дошкільного віку);

– криза 6-7 років (період переходу від дошкільного до молодшого шкільного віку);

– криза статевого дозрівання (період переходу від молодшого шкільного віку до підліткового (12-14 років);

– підліткова криза (15-17 років).

Особистісні відмінності батьків і дітей. До таких несприятливих рис батьків належать: холодність, вимогливість, консерватизм, надмірний раціоналізм, недостатність ніжності, підвищена тривожність, зловживання шкідливими звичками. Негативними особистісними особливостями дітей можуть бути: низька успішність, порушення правил поведінки, ігнорування рекомендацій батьків, непослух, впертість, егоцентризм, самовпевненість, лінь.

Несприятливий вплив інших вагомих людей (крім батьків). Мається на увазі негативне втручання в процес виховання дитини дідусів і бабусь. Сама система відносин «діти (вже батьки) – старі батьки» є досить цікавою. У їхніх відносинах відбувся поворот до минулого, але сторони при цьому міняються місцями – молодші починають турбуватися і опікувати старших. У більшості випадків похилі люди змиряються із своїм становищем, а інколи втрачають самостійність, у них з’являється комплекс нерішучості, страх щось переплутати.

За причинами виникнення сімейних конфліктів можна виділити:

1. Психофізіологічні конфлікти: психосексуальна несумісність; хімічна залежність (алкоголізм, наркоманія тощо); хвороба одного з подружжя; ревнощі; «подружня втома».

2. Особистісні конфлікти: прагнення до лідерства; обмеження свободи дій, самовираження членів сім’ї; авторитарний, жорсткий тип сімейних стосунків; незадоволення потреби в позитивних емоціях (відсутність ласки, турботи, уваги й розуміння); нехімічна залежність (гемблінг); несумісність інтересів і потреб; негативні риси характеру одружених.

3. Родинні конфлікти: у взаємодії батьків і дітей; неузгодженість тактики виховання дітей; втручання родичів у подружні стосунки; незадоволення потреби у взаємодопомозі та взаєморозумінні з батьками.

4. Етико-психологічні конфлікти: неповага до почуття гідності з боку партнера; зрада; підвищений інтерес до інших сексуальних партнерів; лінощі; дармоїдство; фізична образа; міщанство.

5. Матеріально-побутові конфлікти: фінансові запити; відсутність власного житла та необхідних речей; незадоволення потреби у взаємодопомозі та порозумінні у веденні домашнього господарства; марнотратство.
1 2 3 4

скачати

© Усі права захищені
написати до нас