1   2   3   4
Ім'я файлу: Методичні вказівки Догляд за хворими.УМСА.pdf
Розширення: pdf
Розмір: 716кб.
Дата: 13.12.2020
скачати
При пероральному введенні в організм лікарських засобів слід враховувати такі особливості:
 при порушенні акту ковтання лікарські препарати необхідно вводити в шлунок у рідкій формі через зонд;
 при запальних захворюваннях шлунку лікарські препарати слід вживати після приймання їжі;
 препарати із стимулюючою дією на секрецію травних залоз приймати під час їжі;
 препарати, які пригнічують секрецію травних соків доцільно вживати безпосередньо перед прийманням їжі.
Ректальне введення ліків застосовують при захворюваннях прямої кишки (геморой, проктит), при порушеннях акту ковтання, нестримному блюванні, непрохідності стравоходу, при фізичному і психічному збудженні. Недоліки цього методу полягають, насамперед, у обмеженій кількості препаратів, які всмоктуються слизовою оболонкою прямої кишки.
З метою ректального введення лікарських засобів застосовують мікроклізми, крапельні клізми і лікувальні свічки.
При сублінгвальному застосуванні ліків забезпечується їх швидке і повноцінне всмоктування завдяки активній всмоктувальній властивості слизової оболонки рота та її інтенсивній васкуляризації. Оскільки за цього способу введення лікарський засіб не руйнується травними соками, його фармакологічна активність переважає таку за умови ентерального введення препарату. Сублінгвально здебільшого приймають лікарські засоби швидкої дії, наприклад, нітрогліцерин, валідол.
Лікарські засоби хворі повинні приймати у чітко регламентований період у присутності медсестри.
Перед роздаванням ліків хворим медична сестра повинна звірити їх назву і форму з лікарськими призначеннями, перевірити термін їх придатності, дозу, особливості вживання у залежності від приймання їжі.
З метою індивідуального розподілу лікарських засобів використовують спеціальні лотки, які розділені на окремі відділи з прізвищами конкретних хворих відділення. Згідно лікарських призначень ліки розташовують для кожного хворого у відповідному відділі. Хворі, які знаходяться на вільному режимі, можуть отримувати ліки безпосередньо на сестринському посту.
Інгаляція – один із методів введення лікарських засобів в організм через органи дихання шляхом вдихання. Інгаляційним методом вводять газоподібні речовини – кисень, вуглекислий газ, закис азоту, а також деякі медикаментозні засоби, яким надається форма аерозолю. Для застосування останніх використовують спеціальні апарати – інгалятори. Велику роль у загальному об’ємі інгаляційної терапії набув метод лікування киснем. Оксигенотерапія показана при екстремальних станах організму, за яких раптово розвиваються тяжкі порушення процесів дихання (асфіксія, набряк легень), при хронічних захворюваннях, зокрема, серцево- судинної системи (інфаркт міокарду, вади серця), органів дихання (пневмонія,бронхіальна астма), органів травлення (хронічні запальні захворювання печінки і жовчних шляхів).
Ефективним методом інгаляційної оксигенотерапії є введення кисню в дихальні шляхи за допомогою катетера, який розміщується у носовому проході. Перед введенням катетер стерилізують методом кип’ятіння, а потім змащують стерильною вазеліновою олією. Повільно катетер вводять по нижньому носовому проходу на глибину до 15 см. За цієї відстані він досягає задньої стінки глотки, що можна визначити візуально при відкриванні рота. З метою стабілізації катетера його фіксують лейкопластирем до шкіри обличчя. Щогодини переміщують катетер із однієї ніздрі в другу для попередження трофічних змін слизової оболонки носа.
Метод маскової оксигенотерапії проводять за допомогою індивідуального кисневого
інгалятора, обладнаного регулятором швидкості подачі кисню і ємкістю для його зволоження.
При відсутності спеціального зволожувача з цією метою може бути використаний апарат

Боброва, заповнений на третину водою. При подачі кисню через маску його частка у повітряній суміші, яку вдихає пацієнт, має складати від 40 до 60 відсотків. В середньому швидкість подачі кисню при застосуванні маски сягає 4-5 літрів за 1 хвилину. За допомогою спеціального пристрою інгалятора потік газу можна регулювати, зокрема, збільшити його до 10 л за хвилину, але хворі погано переносять інгаляції кисню в об’ємі понад 5 л за хвилину. Це зумовлено тим, що високі концентрації газу спричиняють висушення слизової оболонки рота і дихальних шляхів. При відсутності регулятора швидкість руху кисню можна контролювати по кількості і швидкості утворення газових пухирів у зволожувачі.
Парентеральним називається метод введення ліків в організм поза травним трактом, тобто безпосередньо в кров, лімфатичні судини, в порожнини плеври, перикарда, суглобів, спинномозковий канал. Перевагами цього методу є точне дозування і швидкість введення препарату, відносно короткий термін прояву лікувальної дії.
Парентеральні методи протипоказані при значних ураженнях шкіри (опіки, екзема, псоріаз), при судомах, деяких психічних станах, збудженні хворого.
Парентеральне введення лікарських засобів проводиться методом вливань, або ін’єкцій.
Методом ін’єкції лікарські засоби вводять внутрішкірно, підшкірно, внутрімязово, внутрівенно, внутріартеріально, внутрікістково, внутрісуглобово, внутріпорожнинне введення ліків (в порожнину плеври, сечового міхура).
Для проведення ін’єкцій користуються стерильними шприцами і ін’єкційними голками.
Найважливішою умовою профілактики ускладнень парентерального способу введення ліків є суворе дотримання правил асептики. Асептика – метод попередження інфекційного забруднення тканин і інструментів мікробами або вірусами при виконанні лікувальних і діагностичних процедур.
Перед проведенням ін’єкцій медична сестра повинна ретельно вимити руки теплою водою з милом і щіткою, а потім протерти їх ватним тампоном, змоченим у 70% етиловому спирті.
Перед набиранням ін’єкційного розчину у шприц слід прочитати на ампулі або флаконі назву ліків, відповідність лікарським призначенням, звернути увагу на прозорість розчину чи немає осаду на стінках ампули, уточнити термін реалізації, дозу і метод введення. При виявлені невідповідності зазначеним вимогам лікарський засіб необхідно вилучити із застосування, як непридатний.
Внутрішньошкірні ін’єкції використовують для визначення чутливості до антибіотиків, до зовнішніх і внутрішніх алергенів та інших імунологічних проб, а також з діагностичною метою для виявлення активності туберкульозного процесу в організмі (проба Манту). Після протирання шкіри етиловим спиртом тонкою голкою довжиною 1,5 – 2 см проколюють шкіру, тримаючи голку під гострим кутом до шкіри так , щоб вістря її потрапило під роговий шар. Далі рух голки спрямовують паралельно поверхні шкіри і просовують її на відстань до 0,5 см і повільно вводять 1 – 2 краплі ліків. Для внутрішньошкірних ін’єкцій використовують внутрішню поверхню передпліччя, шкіру спини, попереку, прекардіальної ділянки.
Підшкірні ін’єкції виконуються в зовнішню поверхню плеча, підлопаткові ділянки, передньо- бокову поверхню стегна, навколопупкову ділянку. Після протирання шкіри етиловим спиртом лівою рукою (великим і вказівним пальцями) збирають її у зморшку, а правою утримують шприц у такий спосіб, щоб другий палець підтримував муфту голки, п’ятий – поршень, а решта пальців – циліндр. Енергійним рухом проколюють шкіру в основі зморшки,тримаючи голку під кутом 30 0
до поверхні шкіри. Після введення голки на глибину 1,5 – 2 см повільно вводять
ін’єкційний розчин. Після проведення ін’єкції швидким рухом витягують голку, місце уколу протирають ватним тампоном, змоченим етиловим спиртом, який на кілька хвилин притискують до місця ін’єкції. При підшкірному введенні олійних розчинів їх попередньо підігрівають у нерозкритій ампулі з метою профілактики післяінєкційних абсцесів, ймовірність виникнення яких при введенні холодних розчинів є значно більшою.
Внутрімязові ін’єкції виконуються в верхньозовнішній квадрат сідниці, зовнішню поверхню стегна; використовуються шприці ємкістю 5 мл або 10 мл з довжиною голки 7 – 10 см. Хворий лягає на живіт. Шприц розміщують перпендикулярно до поверхні тіла. Після протирання шкіри
етиловим спиртом великим і вказівним пальцями лівої руки розтягують шкіру, а правою рукою енергійним рухом проколюють шкіру, голку просувають на глибину до 5 – 6 см. Зворотнім рухом поршня перевіряють чи не потрапила голка в кровоносну судину, про що свідчить наявність крові в шприці. За відсутності крові повільно вводять медикамент і швидким рухом витягують голку, прикладають до місця ін’єкції ватний тампон, змочений спиртом, і на кілька хвилин притискують його до шкіри. У випадку появи крові у шприці його необхідно витягнути
і провести ін’єкцію в іншому місці.
З метою швидкого надходження в організм лікарських засобів і швидшого прояву їх дії на патологічний процес застосовують метод їх внутрішньовенного введення. Лікарські засоби для внутрішньовенного введення повинні бути стерильними та апірогенними. Вони вводяться у формі водних або спиртових розчинів внутрівенно струминно за допомогою стерильного шприця ємкістю 20 мл, або крапельно за допомогою стерильної системи для внутрівенних вливань.
Найчастіше для внутрівенних вливань використовують вену ліктьового згину. Також можуть бути використані вени тильної ділянки кисті і стопи, підключична або стегнова вени. При неможливості введення ін’єкційної голки в порожнину вени доступ до неї проводиться оперативним методом – шляхом венесекції.
Для проведення струминних вливань користуються стерильним шприцем і голками діаметром до 0,5 мм і довжиною 5 – 6 см.
При струминному введенні ліків у вену ліктьового згину створюють у ній штучний застій крові. З цією метою використовують гумовий джгут, за допомогою якого перев’язують середню третину плеча з такою силою, щоб він зупинив венозний відтік крові при одночасному збереженні артеріального притоку, про що свідчитиме наявність пульсу на променевій артерії.
Джгут зав’язують неповним вузлом аби його легко було розв’язати. З метою збільшення набухання вени хворому пропонують кілька разів стиснути і розтиснути кулак. Під час проведення процедури хворий повинен сидіти або лежати. Шкіру протирають у місці проколу етиловим спиртом. Для венепункції використовують стерильну голку, яку беруть за муфту пальцями правої руки і тримають над веною. Шкіру над периферичним відрізом вени відтягують в напрямі кисті. Ін’єкційну голку розміщують над веною під кутом 30 0
- 40 0
до поверхні шкіри і обережно її проколюють. Наступним енергійним, але плавним рухом проколюють стінку вени, що може відчуватися тактильно, а також визначатиметься по витіканню із зовнішнього отвору голки крові. Після проколювання голку просувають далі паралельно і вздовж судини. Після цього обережно знімають джгут, приєднують до голки шприц з ліками, зворотнім рухом поршня перевіряють наявність голки в вені, а потім плавним натискуванням на поршень вводять розчин в вену. Після закінчення процедури шприц з голкою швидко витягують з вени, на місце ін’єкції кладуть ватний тампон, змочений в етиловому спирті, і згинають руку в лікті протягом 2 – 3 хвилин для зупинки кровотечі із судини.
При проведенні внутрівенної ін’єкції можуть виникнути ускладнення: запалення стінок вени
(флебіт), при введенні олійних розчинів – жирова емболія, при швидкому введенні лікарських засобів – запаморочення, колапс, порушення серцевого ритму.
Для проведення крапельного вливання до голки приєднують стерильну систему. Система складається із герметично упакованої в поліетиленовому пакеті довгої пластмасової трубки з крапельницею і голками для проколювання вени. Система стерильна і розрахована на одноразове використання. Термін її придатності позначений на пакеті. Перед її використанням необхідно видалити з неї повітря, для чого нижній кінець системи опускають якомога нижче, завдяки чому розчин який знаходиться у флаконі, заповнює весь просвіт трубок системи. Після
її заповнення перетискують трубку в ділянці ближчій до канюлі. Після стискування вени за допомогою джгута і її проколювання ін’єкційну голку з’єднують з системою, відкривають затискач і за допомогою крапельного пристрою відрегульовують кількість крапель. Для фіксації флакону з ліками і крапельниці використовують спеціальний штатив. Голку прикріплюють до шкіри за допомогою лейкопластиря. Після закінчення вливання подальше надходження ліків зупиняють затискачем. Потім виймають голку і одночасно до місця ін’єкції прикладають
стерильний ватний тампон, змочений у етиловому спирті, а руку згинають у ліктьовому суглобі до зупинки кровотечі.
6. Матеріали для самоконтролю:
6.1. Тестові завдання для контролю рівня знань
6.2. Ситуаційні задачі для контролю рівня знань

6.1. Тестові завдання по темі: «Температура тіла, правила її вимірювання та реєстрації.
Догляд за хворими з гарячкою. Визначення основних показників гемодинаміки та
дихання. Застосування основних видів лікарських засобів. Зовнішнє і внутрішнє
застосування лікарських засобів».
1. Який спосіб введення лікарських засобів називається парентеральним:
А) застосування лікарських засобів за допомогою ін'єкцій;
Б) введення лікарських засобів в організм минаючи шлунково-кишковий тракт;
В) зовнішнє застосування лікарських засобів;
Г) введення ліків через слизові оболонки;
Д) введення ліків в вуха, кон'юнктиву очей.
2. Ентеральний спосіб введення лікарських препаратів:
А) через рот;
Б) через пряму кишку;
В) під язик;
Г) все перераховане вірно;
Д) вірні відповіді а), в).
3. В яких випадках лікарські препарати призначаються після прийому їжі:
А) якщо вони дратують слизову оболонку шлунка;
Б) якщо вони беруть участь у травленні;
В) якщо вони руйнуються під дією соляної кислоти шлункового соку і ферментів;
Г) у хворих з порушенням ковтання;
Д) якщо препарати стимулюють секрецію травних залоз.
4. До зовнішнього способу введення лікарських засобів відноситься все, крім:
А) на шкіру;
Б) на кон'юнктиву очей;
В) на слизову оболонку носової порожнини і піхви;
Г) в вуха;
Д) через дихальні шляхи.
5. В яких випадках використовують ректальний спосіб введення ліків:
А) хворим, які перебувають без свідомості;
Б) дітям, які відмовляються приймати ліки;
В) хворим, які не можуть приймати ліки через рот (через блювоту, порушення ковтання, непрохідність стравоходу);
Г) психічним хворим, які відмовляються приймати ліки, а також хворим, під час збудження;
Д) у всіх вищенаведених випадках.
6. З якою метою проводяться внутрішньошкірні ін'єкції:
А) для введення лікарських засобів;
Б) для проведення діагностичних проб (алергологічні проби);
В) для місцевого знеболювання;
Г) у всіх вищенаведених випадках;
Д) вірні відповіді б), в).
7. Які ускладнення пов'язані з порушенням правил асептики і антисептики при проведенні
ін'єкцій:
А) повітряна і жирова емболія;
Б) алергічні реакції;
В) розвиток постін'єкційні інфільтрату і абсцесів;
Г) захворювання вірусним гепатитом;
Д) всі відповіді вірні.
8. внутрішньом'язовіін'єкції виконують:
А) в підлопаткова ділянку;
Б) у верхній зовнішній квадрат сідниці;
В) в середній частині зовнішньої поверхні плеча;

Г) в середній частині внутрішньої поверхні передпліччя;
Д) у внутрішню поверхню стегна.
9. Як перевірити потрапила голка в вену при внутрішньовенному введенні ліків:
А) перевірити пульс;
Б) запитати у пацієнта про самопочуття;
В) підтягти поршень до себе;
Г) зняти голку з шприца;
Д) почати вводити препарат.
10. Причиною ускладнень при проведенні ін'єкцій може бути:
А) недотримання правил асептики і антисептики;
Б) введення ліків не в ту середу;
В) розвиток алергічних реакцій на препарати;
Г) введення великої дози сильнодіючого препарату або іншого препарату;
Д) все вище наведене вірно.
11. Які цифри АТ відповідають поняттю "оптимальний АТ"?
А) 140/90 мм.рт.ст.
Б) 130/85 мм.рт.ст.
В) 120/80 мм.рт.ст.
Г) 150/100 мм.рт.ст.
Д) 160/90 мм.рт.ст.
12.Что таке "нормальний артеріальний тиск"?
А) 140 / 90 мм.рт.ст.
Б) 150/95 мм.рт.ст
В) 130 / 85 мм.рт.ст
Г) 160 / 100 мм.рт.ст
Д) 150 / 95 мм.рт.ст.
13. При огляді хворого з нефротичним синдромом лікар виявив діспное. Що це таке?
А) становище хворого на лівому боці
Б) горизонтальне положення хворого (на спині)
В) положення напівсидячи з опущеними ногами
Г) задишка
Д) 16-18 дихальних рухів в хвилину
14. Опишіть методику дослідження пульсу на променевих артеріях, Пальпаторне дослідження пульсу на променевої артерії:
A) починається і триває на одній і тій же руці
Б) починається на одній руці, а потім продовжується на двох
В) починається на двох руках, а потім продовжується на одній
Г) починається на одній руці, а потім продовжується на інший
Д) правильним може вважатися кожен з перерахованих вище варіантів
15. Лікар оглядає больного. Що таке величина пульсу:
A) наповнення пульсу
Б) напруга пульсу
В) частота пульсу
Г) наповнення і напруження пульсу
Д) форма пульсу
16. На скільки ударів прискорюється пульс при підвищенні температури тіла на 1 ° С:
А) 5 уд.
Б) 2-3 уд.
В) 1 уд.
Г) 12 уд.
Д) 8 - 10 уд.
17. Де зазначає температуру медична сестра?
а) в температурному аркуші б) в історії хвороби (титульний лист) в) в карті вибулого зі стаціонару г) в листі напрямків. д) в листку призначень терапії
18. При ознайомленні з хворими, які очікують прийому до лікаря, медсестра виявила у одного з хворих високу температуру тіла. Ваша тактика: а) дати хворому жарознижуючі ліки б) повторити вимір температури тіла того ж хворому в) відправити хворого додому г) запросити хворого до лікаря без черги д) пацієнт очікує своєї черги
19. Знайдіть субфебрильну температура: а) температура 36,6 ° С - 37, 6 ° С б) температура 37,2 ° С - 37, 4 ° С в) температура 38,0 ° С - 38, 5 ° С г) температура 39,0 ° С -40,0 ° С д) температура вище 40,0 ° С
20. Яка система в першу чергу страждає при кризовому зниженні температури? а) нервова б) серцево-судинна в) травна г) видільна д) всі перераховані вище системи страждають однаково

6.2. Ситуаційні задачі по темі: «Температура тіла, правила її вимірювання та реєстрації.
Догляд за хворими з гарячкою. Визначення основних показників гемодинаміки та дихання.
Застосування основних видів лікарських засобів. Зовнішнє і внутрішнє застосування лікарських засобів».
Задача №1
Хворий тривалий час знаходиться у важкому стані з приводу онкопатології. Який вид термометрії слід використати у цьому випадку?
Задача №2
У хворого підвищилась температура тіла до 39,5 С, з приводу чого було введено жарознижувальні засоби. Через 40 хвилин було зареєстрована температура тіла –
35,6 С, пульс – 92 удари за 1 хвилину, АТ – 90/60 мм.рт.ст. Які заходи слід застосувати у цьому випадку.
Задача №3
У хворого після внутрішньошкірного введення у ділянку передпліччя 1000 ОД пеніциліну через декілька хвилин на шкірі з’явилось почервоніння і набряк діаметром 1,5 см.
1) Як ви оціните реакцію шкіри?
2) Якими мають бути ваші дії?
Задача №4
Медична сестра набрала у шприц ємкістю 20 мл 15 мл фізіологічного розчину і 5 мл 2,4% розчину еуфіліну. Після затискування джгутом плеча провела венепункцію і почала вводити ліки у вену. Які прийоми перед інфузією не провела медсестра?
Задача №5
Медсестра набрала в шприц медикамент із ампули, напис на якій був нерозбірливий і намагалась зробити ін’єкцію. Чи правильно вона поступила?

7. Рекомендована література.
Основна література:
1. Кайдашев І.П. Догляд за хворими. Уход за больными / І.П.Кайдашев, М.С. Расін, О.А.Борзих,
Н.І.Дігтяр, Н.Д.Герасименко. - Методичний посібник для проходження виробничої практики студентами 2 курсу стоматологічного факультету – Полтава, 2010 – 45 с.
2. Касакевич Н.М. Загальний догляд за хворими і медичні маніпуляції та техніка: підручник для мед. I-III рівнів акред. – 2-ге видання – К.: Знання, 2009. – 424 с.
3. Пропедевтика внутрішньої медицини / (К.О. Бобкович, Є.І. Дзись, В. М. Жебель, Р.І.
Ільницький, І.П. Кайдашев, В.А. Капустник, І.Ф. Костюк, М.А. Оринчак, О.В. Пішак, М.С.
Расін, О.Я. Томашевська, В.М. Федосеєва, Т. А. Хомазюк, О. А. Хренов, О.О. Якименко, О.Б.
Яременко).Під редакцією проф. М.С. Расіна. Вінниця, - «Нова книга».- 2014 р. 207 с.
Додаткова література:
1. Пропедевтика внутрішніх хвороб. Колектив авторів. Під редакцією проф. М.С. Расіна.
Полтава, 2004 р
2.Данілевський М.Ф., Несин О.Ф.,.Рахній Ж.І Захворювання слизової оболонки порожнини рота. -К. Здоров’я,1998, с.218-314.
3.Шуліпенко І. М. Пропедевтика внутрішньої медицини. Загальна семіотика та діагностика /
Навч. посібник для студентів ВМНЗ IV рівня / І. М. Щуліпенко. – К: Медицина, 2008 – 303 с.
4.Пелещук А.П., Передерій В.Г, Рейдерман М.І. Фізичні методи дослідження в клініці внутрішніх хвороб: навчальний посібник. - К., Здоров’я, 1993.
5.Синдромна діагностика та невідкладна терапія. Навчальний посібник. Під ред. проф.
М.С.Расіна. - Полтава, 1995, - 200 с..
6.Банченко Г.В., Ю.М.Максимовский, В.М.Гришин.// Язык - “зеркало” организма.-М., 2000.-С
.218 –306.
Інформаційні ресурси
http://www.umsa.edu.ua/kafhome/vnutrmed3/lecture/vnutrstom/propedevtika%20pidruchnik_ukr.pdf http://www.studfiles.ru/preview/1903088/ http://03book.ru/upload/iblock/a82/a828801a55d3b755b7d085479097cf58.pdf http://www.freebookcentre.net/medical_books_download/A-Practical-Guide-to-Clinical-
Medicine.html https://meded.ucsd.edu/clinicalmed/links.htm

1   2   3   4

скачати

© Усі права захищені
написати до нас