1   2   3   4
Ім'я файлу: Методичні вказівки Догляд за хворими.УМСА.pdf
Розширення: pdf
Розмір: 716кб.
Дата: 13.12.2020
скачати
гарячкою або лихоманкою.
В залежності від особливостей динаміки температурної реакції, при лихоманці розрізняють такі форми підвищеної температури:
1)субфебрильна (коливання від 37 °С до 38 °С);
2)помірна (коливання від 38 °С до 39 °С);
3)висока (коливання від 39°С до 40 °С);
4)надто висока (коливання від 40 °С до 41 °С);
5)занадто висока або гіперпіретична (понад 41 °С).

У залежності від рівня коливань температури розрізняють такі типи лихоманки:
1. Постійна. Тип лихоманки, при якій різниця між мінімальною і максимальною температурою не перевищує 1 °С (мал. 1). Лихоманка характерна для крупозної пневмонії і туберкульозу легень.
2. Послаблююча. Відмічається при ревматизмі, сепсисі, дисемінованому туберкульозі легень. Такий тип лихоманки характеризується коливаннями температури в ме жах понад 1 °С (мал. 2).
3 Перемінна або мінлива. Для цього типу лихоманки притаманне періодичне чергування високої температури протягом доби з нормальною або навіть заниженою.
Спостерігається при сепсисі, міліарному туберкульозі, малярії.
4. Гектична вид послаблюючої лихоманки, за якої коливання між ранковою і вечірньою температурою сягають 3—4 °С і вище (мал. 3). Цей вид лихоманки супроводжує тяжкі захворювання септичного характеру і часто проявляється інтенсивним потовиділенням
і остудою.
Мал. 3. Гектична лихоманка
Мал1. Постійна лихоманка
Мал. 2. Послаблююча лихоманка

5. Зворотна. Характеризується періодами тривалого зниження температури до нормальних або субнормальних цифр з наступним значним підвищенням температури до 39°—40 °С. Відмічається при висипному, тифі, малярії.
6. Хвилеподібна. Вид лихоманки характеризується щоденним поступовим підвищенням температури до високого рівня з наступним повільним її зниженням протягом кількох днів до норми. Лихоманці притаманна циклічність таких коливань температурної реакції. Хвилеподібна лихоманка зустрічається у хворих на лімфогранулематоз та бруцельоз.
7. Спотворена. Для цього варіанту лихо манки властивий нижчий рівень вечірньої температури порівняно з ранковим (мал. 31). Спотворений тип лихоманки зустрічається при деяких формах туберкульозу легень.
8. Неправильна. Лихоманка проявляється відсутністю закономірності коливань температури в різні періоди доби (мал. 32). Цей тип лихоманки властивий для ревма- тизму, дизентерії. Зустрічається також при деяких формах грипу.
Хворі з лихоманкою виснажуються швидше інших, тому вони вимагають особливо дбайливого догляду. В гарячковому стані хворі втрачають велику кількість рідини, пластичних і енергетичних субстратів. Тому для їх поповнення слід забезпечити хво- рого повноцінним харчуванням і достатньою кількістю рідини. Важливо пам'ятати, що у таких хворих часто знижується апетит, тому при їх годуванні слід проявляти максимум уваги і витримки. Страви для них мають бути висококалорійними і ві - тамінізованими, містити ніжну клітковину. При інтенсивному потовиділенні необхідно регулярно давати хворому достатню кількість рідини (соки, компоти, киселі тощо), своєчасно змінювати натільну і постільну білизну, ретельно стежити за гігієною шкіри
і порожнини рота. При остуді хворого слід обкласти грілками, вкрити теплою ковдрою, дати випити гарячий чай або каву. Хворі з високою температурою повинні знаходитись на суворому постільному режимі, тому їх фізіологічні відправлення повинні здійснюватись безпосередньо у ліжку.
Необхідно забезпечити своєчасне провітрювання палат, у яких знаходяться гарячкові хворі, стежити за суворим дотриманням санітарно-гігієнічного та лікувально- охоронного режиму. Неабияку роль у загальних заходах догляду за хворими з високою температурою має повноцінне харчування, своєчасне виконання пацієнтами лікарських призначень.
При стабілізації температури на високому рівні у хворих з'являється відчуття жару. В цей період перебігу хвороби у них відмічаються сухість у роті, головний біль, серцебиття, спрага. Висока температура може призвести до втрати свідомості, ви - кликати марення, галюцинації, супроводжуватися зміною пульсу, дихання, артеріального тиску, порушеннями функції кишечника і сечовидільної системи.
При інтенсивному головному болі доцільно застосувати холодний компрес на голову, або прикласти пузир із льодом до лоба, зробити вологе обгортування всього тіла.
Важливо забезпечити постійний доступ у палату свіжого повітря. Рот слід прополоскати 2% розчином натрію гідрокарбонату, а губи змастити вазеліновою олією.
При маренні, галюцинаціях, психічному і фізичному збуджен ні до хворого необхідно терміново викликати чергового лікаря. Слід регулярно забезпечувати підви щені потреби хворого у рідині, для чого доцільно використовувати вітамінізовані напої із фруктів, ягід, овочеві соки, морси, киселі, молочні продукти, а також мінеральні води.
Годувати хворих слід невеликими порціями, переважно вранці і вдень, коли температура тіла відносно нижча. Після приймання їжі необхідно ретельно прополоскувати рот кип'яченою водою.
В процесі догляду за хворими з лихоманкою неабияке значення має забезпечення постійного контролю за станом серцево-судинної і дихальної систем, органів травлення
і сечовиділення. При запорах звільнюють кишечник від калових мас за допомогою
очисної клізми. Фізіологічні відправлення (сечовиділення, каловиділення) хворі проводять безпосередньо у ліжку, для чого використовують сечоприймач і підкладне судно.
Особливо ретельного догляду вимагають хворі в період інтенсивного зниження температури від високих до нормальних або субнормальних величин. Таке раптове зниження температури може статися у хворих на крупозну пневмонію, при сепсисі, її зниження (кризис) супроводжується значним і раптовим потовиділенням, падінням судинного тонусу (колапс), пригніченням діяльності серця, головного мозку і нирок, що проявляється зниженням артеріального тиску, серцевого викиду крові, зменшенням кількості виділеної сечі (олігурія). Внаслідок розвитку кисневого голодування
(гіпоксія), до якого призводить колапс, у хворих холодніють і мерзнуть кінцівки, з'являється синюха (ціаноз) на щоках, губах, а також на кінчиках пальців, носа, мочок вух (акроціаноз). В численних випадках перебігу пневмонії або сепсису зниження температури відбувається не кризисоподібно, а у формі лізису, тобто проявляється повільним зниженням температури, за якої стан серцево-судинної, нервової і видільної систем страждає дещо менше.
Однак обидва стани вимагають систематичного догляду за хворими. При інтенсивному зниженні температури їх тіло слід обкласти грілками. Для поліпшення кровозабезпечення головного мозку доцільно дещо підняти ножний кінець ліжка. При
інтенсивному потінні необхідно систематично міняти натільну, а при потребі — і постільну білизну, давати хворому міцний чай. При раптовому погіршенні стану пацієнта слід терміново викликати чергового лікаря.
Визначення та характеристики пульсу.
Пульс – визначається за коливаннями стінок артерій внаслідок плину крові в судинах організму людини, зміни тиску в судинах під час скорочення серця. Основні характеристики пульсу залежать від діяльності серця, еластичності стінок судин. Характеристики пульсу здорової людини можуть змінюватися при психоемоційному збудженні, фізичному навантаженні, зміні температури зовнішнього середовища, впливу медикаментів, прийому алкоголю.
Дослідження пульсу проводиться методом пальпації в місцях поверхневого розміщення артерій. Пульс визначають на артеріях: сонній, скроневій, стегновій, підключичній, плечовій, променевій, підколінній, задній великій гомілковій та артеріях тилу стопи. Зазвичай пульс визначають методом пальпації на променевій артерії між шилоподібним відростком променевої кістки і сухожилком внутрішнього променевого м’язу (мал.7.1).
Дослідження пульсу методом пальпації.
Починають обстеження з оцінки симетричності пульсу за допомогою визначення його характеристик одночасно на обох руках. При обстеженні руки пацієнта розташовані на рівні серця, медичний працівник бере руки пацієнта у ділянці променево-зап’ясткового суглоба великим пальцем зовні та знизу, а безіменним, середнім та вказівним пальцями – зверху.
Відчувши пульсуючу артерію, проводять помірне притискання артерії до внутрішньої поверхні променевої кістки. Якщо пульс однаковий на обох руках, обстеження продовжують на одній руці. Визначають ритм, частоту, наповнення й напруження пульсу. При виявленні різниці в наповненні пульсу між правою та лівою руками (аномалії розвитку, звуження або здавлювання однієї з артерій), обстеження проводять на тій променевій артерії, де пульсові хвилі чіткіші.
Ритм пульсу оцінюють за регулярністю пульсових хвиль, які виникають одна за одною. Якщо пульсові хвилі з'являються через однакові проміжки часу, це свідчить про правильний ритм
(ритмічний пульс): при різних інтервалах між пульсовими хвилями ритм пульсу неправильний
(не ритмічний, аритмічний пульс). У здорової людини серце скорочується ритмічно, з однаковими інтервалами між пульсовими хвилями. Іноді виявляють дихальну аритмію – збільшення частоти пульсу під час вдиху й уповільнення під час видиху, яка зникає при затримці дихання.
Частота пульсу – це кількість пульсових коливань за 1 хв, вона залежить від діяльності серця.
У здорової людини кількість пульсових хвиль відповідає частоті серцевих скорочень і
становить 60-80 за 1 хвилину. Дослідження частоти пульсу проводять зазвичай протягом 30 секунд і одержане число множать на 2. У випадку, коли реєструють аритмічний пульс, його рахують протягом однієї хвилини. Частоту пульсу більше 90 ударів за одну хвилину називають
тахікардією, а частоту менше ніж 60 за одну хвилину – брадикардією.
Частота пульсу здорової людини залежить від багатьох чинників: віку – найбільша частота пульсу в перші роки життя; статі – у жінок пульс за хвилину на 5-10 ударів частіший, ніж у чоловіків; від фізичного навантаження і психічного стану (страх, гнів, біль) пульс прискорюється, а під час сну сповільнюється. За умови патологічного стану причиною тахікардії може бути підвищення температури тіла (підвищення температури тіла на 1°С прискорює пульс на 8-10 за 1 хвилину). Брадикардію спостерігають у пацієнтів, які одужують після тяжких інфекційних захворювань, захворювань мозку, з ушкодженням провідникової системи серця.
Напруження пульсу – це ступінь опору стінки артерії натисканню пальцем. Напруження пульсу залежить від тиску крові в артерії, який зумовлений діяльністю серця та тонусом судинної стінки. При захворюваннях, шо супроводжуються підвищенням тонусу артерії, наприклад, гіпертонічній хворобі, судину здавити важко – такий пульс називають напруженим або твердим. При різкому зниженні тиску в судинах при колапсі – пульс м'який (достатньо легкого натискування на артерію і пульс зникає).
Наповнення пульсу – це ступінь наповнення кров'ю артерії в період систоли серця, що залежить від величини серцевого викиду, тобто від кількості крові, яку викидає серце в судини під час свого скорочення. Для визначення наповнення пульсу спочатку натискують проксимально розміщеним пальцем на стінку артерії так, щоб дистально розмішений палець зміг визначити характер артерії, коли вона не наповнена кров’ю, а потім натискування проксимально розміщеним пальцем припиняють й отримують пальпаторне відчуття в момент максимального наповнення артерії кров'ю. За ступенем наповнення артерії розрізняють повний і
порожній пульс. У разі доброго наповнення під пальцями відчувається висока пульсова хвиля, а у разі поганого – низька.
Величина пульсу. Величина пульсового поштовху об'єднує наповнення і напруження пульсу.
Вона залежить від ступеня розширення артерії у період систоли і від її спадання у період діастоли. Це своєю чергою залежить від наповнення пульсу, величини коливання тиску в судинах і еластичності судин. При збільшенні ударного об'єму крові, значному коливанні тиску
і зниженні тонусу стінки артерії величина пульсової хвилі зростає і пульс стає великим або
високим. Зменшення ударного об'єму крові, низька амплітуда коливань тиску, підвищення тонусу стінки артерії зменшують величину пульсових хвиль – малий пульс. При гострій серцевій недостатності, шоку, значній крововтраті величина пульсу стає такою незначною, що його ледве можна визначити – це ниткоподібний пульс.
Форма (швидкість) пульсу – це швидкість зміни об’єму артерії, що пальпується. Швидке розтягнення стінки артерії і таке само швидке її спадання визначають швидкий пульс, а повільне підіймання та повільне спадіння пульсової хвилі – повільний пульс.
Реєстрація пульсу. Частоту, ритм, наповнення і напруження пульсу записують щодня в медичній карті хворого, а на температурному листку частоту пульсу позначають червоним кольором із наступним зображенням у вигляді кривої лінії, так само, як температуру тіла. При визначенні пульсу у хворого на захворювання серцевого м'яза або провідної системи серця, найчастіше виявляється екстрасистолія та миготлива аритмія. Екстрасистолія – характеризується виникненням між двома черговими скороченнями серця додаткової систола
(екстрасистола). Пауза між скороченнями серця, що виникає за екстрасистолою (компенсаторна пауза), є значно довшою за звичайну.
Миготлива аритмія характеризується наявністю нерегулярного ритму і різним наповненням пульсу, пульсові хвилі виникають хаотично. Часто при миготливій аритмії розвивається дефіцит пульсу, при якому не всі серцеві скорочення виштовхують в артерії достатню кількість крові, а деякі скорочення настільки слабкі, що пульсова хвиля не досягає периферійних артерій
і не визначається патьпаторно. Тому при миготливій аритмії обов'язково треба порахувати
спочатку частоту серцевих скорочень, а потім частоту пульсу на променевій артерії – різниця між цими двома показниками і визначає дефіцит пульсу.
Визначення та характеристики артеріального тиску.
Артеріальний тиск (АТ) – це тиск крові на стінки кровоносної судини або порожнини серця.
Вимірювання АТ є важливим діагностичним методом, який відображує силу скорочення серця, приплив крові в артерії, опір та еластичність периферійних судин. На рівень АТ впливає величина та швидкість серцевого викиду, частота і ритм серцевих скорочень, периферійний опір стінок артеріол. АТ в артеріях у період систоли шлуночків та під час максимального підвищення пульсових хвиль називається систолічним, а тиск, який підтримується в артеріях у період діастоли внаслідок зниження їхнього тонусу – діастолічним. Різницю між систолічним і діастолічним тиском називають пульсовим тиском.
Методи вимірювання АТ є прямі та непрямі. Прямі методи вимірювання АТ застосовують у кардіохірургії. У клінічній практиці загальноприйнятим є аускультативний метод, що його виконують за допомогою ртутного, мембранного або електронного сфігмоманометра.
Сфігмоманометр складається з манжети завширшки 14 см, яка під час накачування повітря здавлює артерію; манометра та гумової груші, за допомогою якої накачують повітря у манжету.
Манжети бувають стандартного розміру та спеціальні (дитячі, великі для пацієнтів зі збільшеною вагою). Для визначення артеріальних тонів застосовують фонендоскоп.
Умови дослідження артеріального тиску:
 Впродовж 30 хвилин до вимірювання АТ не палити, не вживати спиртних напоїв, міцного чаю, кави, ліків з кофеїном, адреностимуляторів.
 Протягом 1 години до вимірювання АТ не займатися спортом.
При проведенні лікування антигіпертензивними препаратами вимірювання АТ потрібно проводити після закінчення їх дії перед уживанням наступної дози.
При першому дослідженні АТ вимірювання проводити на обох руках, надалі на тій руці, де тиск вищий.
При реєстрації однакового рівня АТ на обох руках – вимірювати на правій руці.
Методика вимірювання артеріального тиску:
 Вимірювання проводять у тихому приміщенні, після 5 хвилин відпочинку.
 Пацієнт лежить або сидить у зручному розслабленому стані (напруження м’язів кінцівок, черевного преса призводить до підвищення АТ).
 Вимірювання проводять спочатку на правій руці, звільнивши руку від тісного одягу.
 Рука досліджуваного по можливості має бути на рівні його серця.
 Якщо діаметр руки вище ліктя менший 42 см, використовують стандартну манжету, якщо більший 42 см, спеціальну.
 Манжету прикріплюють на 2-3 см вище від ліктьового згину, манжета має щільно облягати руку, але не тиснути.
 Гумова трубка, що з’єднує манжету з апаратом і балоном, має міститися латерально стосовно досліджуваного.
 Нагнітаючи повітря в манжету, пальпують пульс на променевій артерії і стежать за стовпчиком ртуті або стрілкою манометра, після зникнення пульсу тиск підвищують на 20-
30 мм рт. ст.
 Швидкість зниження тиску в манжеті становить 2 мм рт. ст. за секунду (при аритміях потрібна повільна декомпресія, тому що можливий аускультативний інтервал 5-10 мм рт. ст.).
 Систолічний АТ визначають у період появи пульсації, діастолічний – у період зникнення пульсації.
 Визначають результат вимірювання по найближчій парній цифрі з точністю 2 мм рт. ст., шо становить одну поділку шкали.
 АТ вимірюють двічі з інтервалом 2-3 хвилини, за рівень АТ у досліджуваного вважати середню цифру із двох вимірювань.

Результати вимірювання АТ щодня записують в історію хвороби та реєструють у температурному листку (шкала «АТ») у вигляді стовпчиків: систолічний тиск зображують червоним стовпчиком, а діастолічний – синім (одна поділка на шкалі «АТ» становить 5 мм рт. ст.).
У нормі рівень АТ – у межах від 100/60 до 139/89 мм рт. ст. Залежно від різних фізіологічних процесів (втома, збудження, споживання їжі тощо) рівень АТ може змінюватися. Його добові коливання – у межах 10-20 мм рт. ст. Уранці тиск дещо нижчий, ніж увечері. З віком АТ трохи підвищується. Підвищення АТ понад норму вище 140/90 мм рт. ст. називають артеріальною
гіпертензією, а зниження – артеріальною гіпотензією.

1   2   3   4

скачати

© Усі права захищені
написати до нас