ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА ТЕХНОЛОГІЇ ЛІКІВ

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

З курсу Технологія ліків

для спеціальності 226 Фармація, промислова фармація

кваліфікація – «Магістр фармації»
Лекція № 3: Рідкі лікарські форми для орального застосування. Стадії приготування рідких ліків. Оцінка якості. Розбавлення стандартних фармакопейних рідин. Неводні розчини. Розчини високомолекулярних сполук. Колоїдні розчини. Суспензії та емульсії для внутрішнього застосування, характеристика, технологія. Настої та відвари. Визначення, характеристика, технологія.

для студентів 4 курсу фармацевтичного факультету заочної форми навчання


Затверджено на методичній

нараді кафедри технології ліків

«30» серпня 2021 року

Протокол №1

Зав. кафедри ___________

д.фарм.н. Борисюк І.Ю.

Одеса 2021

Лекція: «Рідкі лікарські форми. Технологія концентрованих розчинів та мікстур. Технологія розчинів СФР, неводних розчинів. Особливі випадки виготовлення водних розчинів. Технологія крапель». – 2 год.

1. Актуальність теми. Обгрунтування теми. Приготування рідких лікарських форм неможливе без використання розчинника, який є відповідним дисперсійним середовищем. Один з таких розчинників - вода очищена. Фармакологічна індиферентність, доступність, просте отримання, можливість розчинення багатьох лікарських речовин - ці властивості води очищеної роблять її найчастіше застосовуваним у медичній практиці розчинником. Мета даної лекції - всебічно розглянути переваги і недоліки води очищеної як розчинника, порівняти і проаналізувати методи її отримання, висвітити перспективні засоби і методи отримання води для ін’єкцій, розглянути найбільш важливі питання одержання, використання, транспортування, зберігання води.
2. Цілі лекції:

- навчальні цілі:

-сформулювати у студентів основні поняття технології рідких лікарських форм;

-визначити вимоги до рідких лікарських форм, навчити класифікувати РЛФ,

- пояснити види розчинників , апаратуру і методи отримання розчинників;

- навчити орієнтуватись в основних напрямках державного нормування виробництва рідких лікарських форм;

- навчити читати рецепти латинською мовою, аналізувати їх складові частини та оцінювати правильність виписування;

- виховні цілі: Ця лекція спрямована на розвиток навичок користуватись ДФ та Міжнародною фармакопеєю, іншими нормативно-технічними документами, а також довідковою літературою для пошуку інформації щодо складу, приготування, зберігання і відпуску лікарських препаратів.

3. План та організаційна структура лекції.

№№ п.п.	Основні етапи лекції та їх зміст.	Цілі у рівнях абстракції.	Тип лекції, ос­нащення лекції.	Розподіл часу.
1	2	3	4	5
1. 2. 3.	Підготовчий етап Визначення навчальних цілей. Забезпечення позитивної мотивації. Основний етап Викладення лекційного матеріалу. План: 1. Класифікація рідких лікарських форм. 2. Основні терміни та поняття рідких лікарських форм. 3.Характеристика розчинників для РЛФ. 4.Очищена вода, апаратура для її отримання. 5. Державне нормування виробництва рідких лікарських форм. 6. Основна нормативно-технічна документація. 7. Контроль якості РЛФ в умовах аптеки. Заключний етап Резюме лекції, загальні висновки. Відповіді лектора на мож­ливі запитання. Завдання для само­під­го­товки студента.	I II III II I	Список літератури, наочний матеріал. Державна фармакопея, основна нормативно - технічна документація. Список літера­ту­ри, питання, завдання.	2% 2% 85% - 90% 2% 2% 2%

4. Зміст лекційного матеріалу:



Рідкі лікарські форми - це форма відпуску ліків, одержуваних шля­хом змішування або розчинення діючих речовин у воді, спирті, оліях та інших розчинниках, а також шляхом витягування діючих речовин з рослинного матеріалу.

За своєю фізико-хімічною природою всі рідкі лікарські форми є вільними все­бічно дисперсними системами, у яких лікарські речовини (тобто дисперсна фаза) рівномірно розподілені в рідкому дисперсійному середовищі.

Залежно від ступеня подрібнення дисперсної фази і характеру її зв'язку з дисперсій­ним середовищем (розчинником) розрізняють наступні фізико-хімічні системи: справжні розчини низько - і високомолекулярних сполук, колоїдні розчини (золі), суспензії й емульсії. Окремі лікарські форми можуть представляти комбіновані дисперсні систе­ми - сполучення основних типів дисперсних систем (настої і відвари, екстракти та ін.).

Застосовуючи відповідні технологічні прийоми (розчинення, пептизацію, суспенду­вання чи емульгування), лікарська речовина (тверда, рідка, газоподібна) може бути доведена до більшого чи меншого ступеня дисперсності: від іонів і молекул до грубих часток, помітних під мікроскопом чи неозброєним оком. Це має велике значення для лікувального впливу лікарської речовини на організм, що неодноразово підтверджено біофармацевтичними дослідженнями.
КЛАСИФІКАЦІЯ РІДКИХ ЛІКАРСЬКИХ ФОРМ

За медичним призначенням розрізняють рідкі лікарські форми для внутрішнього застосування (ad usum internum), для зовнішнього застосування (ad usum externum) і для ін 'єкційного введення (pro injectionibus).

Рідкі ліки для внутрішнього застосування називають звичайно мікстурами (від латинського слова mixturae - змішувати).

Рідкі ліки для зовнішнього застосування поділяються на рідини для полоскань, обмивань, примочок, спринцювань, клізм і т.п.

За поєднанням рідкі ліки поділяються на прості і складні. Прості - це розчини, що включають тільки один розчинений інгредієнт, складні - від двох і більше.

Залежно від природи розчинника розчини поділяються на водні і неводні (спиртові, гліцеринові, олійні).

Широке застосування рідких лікарських форм обумовлене тим, що вони мають цілий ряд переваг перед іншими лікарськими формами:

• 
  різноманітність способів призначення;
  
• 
  зниження подразнюючих властивостей деяких лікарських речовин (бромідів, йодидів);
  
• 
  простота і зручність застосування, особливо в педіатрії і геріатричній практиці;
  
• 
  можливість маскування неприємного смаку;
  
• 
  при прийомі усередину вони всмоктуються і діють швидше, ніж тверді лікарські форми (порошки, таблетки та ін.), дія яких виявляється після розчинення їх в організмі;
  
• 
  пом'якшувальна й обволікаюча дія ряду лікарських речовин виявляється найбільш повно при їх застосуванні у вигляді рідких ліків;
  
• 
  деякі лікарські речовини: магнію оксид, крейда, вугілля, біла глина, вісмуту нітрат основний - найкраще виявляють адсорбційну дію у вигляді тонких суспензій.
  

Разом з тим, рідкі лікарські форми мають і деякі недоліки:

• 
  розчини погано зберігаються, оскільки речовини в розчиненому вигляді легше піддаються процесам гідролізу та окислювання, ніж у сухому;
  
• 
  розчини є сприятливим середовищем для розвитку мікроорганізмів, звідси ма­лий термін зберігання рідких лікарських форм - не більше 3 діб;
  
• 
  менш зручні при транспортуванні, вимагають більше часу для приготування і спеціальної упаковки;
  
• 
  за точністю дозування рідкі ліки уступають твердим лікарським формам. На­приклад, порошки дозуються в аптеці, а мікстури - досить умовними мірами дозування: столовими ложками, краплями.
  

Для усунення цих недоліків деякі лікарські форми, застосовувані в рідкому виді, готуються на заводах у вигляді дозованих форм (таблеток, сухих мікстур, порошків), які розчиняються у воді самими хворими перед уживанням.
РОЗЧИННИКИ, ЗАСТОСОВУВАНІ ДЛЯ ПРИГОТУВАННЯ РІДКИХ ЛІКАРСЬКИХ ФОРМ

У процесі готування рідких лікарських форм завжди застосовується розчинник, який і є відповідним дисперсійним середовищем. Під розчинниками мають на увазі хімічні сполуки або суміші, здатні розчиняти різні речовини, тобто утворювати з ними од­норідні системи - розчини, що складаються з двох чи більшого числа компонентів. Як розчинники в медичній практиці для готування розчинів застосовують: воду очищену, етиловий спирт, гліцерин, жирні і мінеральні олії, рідше - ефір, хлороформ. Зараз з'яви­лася можливість трохи розширити асортимент розчинників за рахунок кремнійорганічних сполук, етилен- і пропіленгліколів, диметилсульфоксиду (ДМСО) та інших синте­тичних речовин.

До розчинників, застосовуваних при готуванні рідких ліків, пред 'являються виз­начені вимоги:

• 
  розчинники повинні бути стійкими при збереженні, хімічно і фармакологічно інди­ферентні;
  
• 
  повинні мати високу розчинюючу здатність;
  
• 
  не повинні мати неприємний смак і запах;
  
• 
  повинні бути дешеві, загальнодоступні і мати простий спосіб одержання;
  

• 
  не повинні бути вогненебезпечними і леткими;
  
• 
  не повинні служити середовищем для розвитку мікроорганізмів. Відповідно до хімічної класифікації розчинники поділяють на неорганічні й органічні
  

сполуки.

Вода очищена (Aqua purificata). З неорганічних сполук найчастіше застосовува­ним розчинником у медичній практиці є вода очищена (по ДФ X - вода дистильована).

Вода фармакологічно індиферентна, доступна і добре розчиняє багато лікарських речовин, але в той же час у ній досить швидко гідролізуються деякі лікарські речовини і розмножуються мікроорганізми.

Вода очищена може бути отримана дистиляцією, іонним обміном, електролізом, зворотним осмосом. Якість води очищеної регламентується ФС 42-2619-89: вона по­винна бути безбарвною, прозорою, без запаху і смаку; рН може коливатися в межах 5,0-7,0; не повинна містити відновлючих речовин, нітратів, нітритів, хлоридів, сульфатів, слідів аміаку та інших домішок.

З методів одержання води очищеної найпоширенішим є метод дистиляції (перегонки).

Перегонка води повинна проводитися згідно з наказом МОЗ України № 139 від 14.06.93 р. у спеціально обладнаному для цього приміщенні (дистиляційній). Стіни при­міщення повинні бути пофарбовані олійною фарбою або викладені лицювальною плит­кою і утримуватися в абсолютній чистоті. У цих приміщеннях забороняється робити інші роботи - мити брудний посуд, прати білизну, зберігати сторонні предмети. Як ви­няток може бути дозволена тільки стерилізація розчинів лікарських речовин.

На якість води очищеної впливає вихідний склад питної води, конструктивні особли­вості аквадистиляторів, а також умови збору і зберігання води. Для одержання води очищеної в містах звичайно використовують водопровідну воду, яка відповідає сані­тарним вимогам, установленим для питної води. Що стосується води, використовува­ної сільськими аптеками (криничної, річкової і т.п.), то вона потребує попередньої водо-підготовки, оскільки звичайно містить як розчинені, так і механічні, і колоїдно-суспен­довані домішки: органічні речовини, аміак, солі, що надають воді твердості, та інші речовини. Способи очищення залежать від характеру домішок, що містяться у воді.

Механічні домішки зазвичай відокремлюють відстоюванням з наступним зливанням води з осаду (декантацією) чи фільтруванням. Для цього використовують фільтри, виконані у вигляді ємності цилін­дричної форми, заповнені антрацитом чи кварцовим піском. Ємності мають кришку і дно, оснащене пристроєм для введення, виведення і розподілу води усередині фільтра. Фільтри можуть бути одно­шарові (наприклад, тільки шар антрациту) чи двошарові (антрацит і кварцовий пісок). Висота заванта­ження коливається в залежності від кількості суспендованих часток і бажаного промивного ефекту.

Руйнування органічних домішок. Перед дистиляцією до 100 л води, яка містить органічні домішки, додають у вигляді розчину 2,5 г калію перманганату (або 1 % розчин калію перманганату 25 мл на 10 л води),перемішують і залишають стояти на 6-8 годин. Активний кисень, що виділяється, окислює органічні речовини:

Потім воду зливають і фільтрують.
З
в'язування аміаку. На 10 л води додають 5,0 г алюмінію сульфату чи алюмокалієвих лугів у розчиненому вигляді:

При цьому протікає і побічна реакція: надлишок лугів реагує з хлоридами, що часто присутні у воді, з виділенням газоподібного водню хлориду, що легко переходить у дистилят:
A1Cl₃ + 3H₂O → Al(OH)₃ + 3HCl

Якщо після використання лугів очищена вода дає реакцію з нітратом срібла, необхідно перед перегонкою додати ще двозаміщений натрію фосфат.

Для зв'язування водню хлориду до 10 л води додають 3,5 г натрію фосфату двозаміщеного (з розрахунку 2/3 від кількості узятих лугів):

Na₂HP0₄ + НС1 = NaCl + Na₂P0₄

При наявності вуглецю диоксида та інших летких домішок додають вапняну воду. По проходженні 20-30 хвилин воду декантують, фільтрують і після цього роблять перегонку.

Пом'якшення води. Небажана присутність у воді солей кальцію і магнію, які придають їй тимчасо­ву і постійну жорсткість, внаслідок чого при дистиляції води на стінках випарника утворюється накип. Крім того, при перегонці твердої води швидко виходять з ладу нагрівальні елементи дистилятора. Тимчасову твердість обумовлює наявність кальцію і магнію гідрокарбонатів. Від них можна звільни­тися кип'ятінням води. При цьому гідрокарбонати переходять у карбонати і випадають в осад, який відфільтровують:

Са(НСО₃)₂ → СаСO₃↓+ Н₂O + СO₂

Але в цьому випадку вода насичується вуглецю оксидом, що повільно видаляється при кип'ятінні, тим самим знижується рН води очищеної. Тому для усунення тимчасової твердості доцільно застосо­вувати кальцію гідроксид:

Са(НСО₃)₂ + Са(ОН)₂ → 2СаСO₃ + 2Н₂O

Постійна жорсткість води обумовлена присутністю кальцію і магнію хлоридів, сульфатів та інших солей. Її усувають обробкою води натрію карбонатом:

СаС1₂ + Na₂CО₃ → СаСО₃ + 2NaCl

MgSО₄ + Na₂CО₃ → MgCО₃↓ + Na₂CO₃

Доступний для кожної аптеки вапняно-содовий спосіб пом'якшення води. Суть його в тому, що у воду додають одночасно розчин кальцію гідроксиду і розчин натрію карбонату. Під дією кальцію гідроксиду усувається тимчасова (карбонатна) жорсткість, оскільки кальцію і магнію гідрокарбонати переходять у карбонати і випадають в осад.

Mg(HCO₃)₂ + Са(ОН)₂ → СаСО₃↓ + MgCО₃↓ + 2Н₂O

Під дією натрію карбонату випадають солі постійної (некарбонатної) твердості: сульфати, хлориди та інші солі кальцію і магнію. Кальцію гідроксид зв'язує також вуглецю діоксид, що знаходиться у воді:

СO₂ + Са(ОН)₂ → СаСO₃↓ + Н₂O

Коагуляція колоїдних домішок. Колоїдну муть можна видалити лише після попереднього укруп­нення суспендованих часток. Для руйнування колоїдної системи необхідно нейтралізувати електрич­ний заряд часток. Позбавлені заряду частки під впливом сил взаємного притягання з'єднуються -коагулюють. Укрупнені частки мають таку масу, при якій вони втрачають свою кінетичну стійкість і випадають в осад. Нейтралізація заряду колоїдних часток досягається додаванням до води іншої речо­вини також колоїдного характеру, але частки якої несуть протилежний заряд.

Сполуки кремнієвої кислоти, що знаходяться у воді, в колоїдно-дисперсному стані несуть нега­тивні заряди, тому для їх коагуляції придатні лише речовини, заряджені у воді позитивно. Як таку речовину найчастіше застосовують алюмінію сульфат чи алюмокалієві галуни. Обробку води перед дистиляцією варто робити в окремих ємностях, щоб уникнути забруднення аквадистиляторів.

Водопровідна вода, підготовлена таким чином, все ж містить достатню кількість солей, які при дисти­ляції осідають на стінках випарника й електронагрівальних елементів, що значно знижує продуктивність дистилятора і нерідко виводить з ладу електронагрівники. Тому найбільш перспективне створення апа­ратів у комплексі з водопідготовлювачами. Зараз запропонована електромагнітна обробка води.

Метод магнітної обробки води полягає в пропущенні її через зазори, утворені в корпусі спеціального при­строю між рухомими і нерухомими магнітами. В резуль­таті впливу на воду магнітного поля змінюються умови кристалізації солей при дистиляції. Замість щільного оса­ду на стінках дистиляторів утворюються рихлі шлами, а в товщі води - суспендований. При використанні пристрою обов'язкове щоденне скидання води з апарата для вида­лення шламу. Запропоновано електрохімічний діалізний апарат із застосуванням напівпроникних мембран, а та­кож іонообмінна установка для одержання знесоленої води з використанням гранульованих іонітів та іонообмін­ного целюлозного волокна.

Дистиляція води. Загальний принцип одержання води дистильованої полягає в тому, що питну воду, яка пройшла водопідготовку, поміщають в аквадистилятор, що складається з таких основних частин: випарника, па­ровідвідної частини (шолома і сполучних трубок), кон­денсатора (холодильника) і збірника. Для контролю рівня води в камері випару обладнане водомірне скло. Випарник з водою нагрівають до кипіння. Пари води надходять у конденсатор, де вони скраплю­ються й у вигляді дистиляту надходять у збірник. Усі нелеткі домішки, що знаходилися у вихідній воді, залишаються в аквадистиляторі.

Залежно від джерела нагрівання аквадистилятори розділяються на апарати з вогневим, електрич­ним і паровим нагріванням. За сучасною номенклатурою аквадистилятори класифікуються на на­ступні: ДВ - аквадистилятор вогневий, ДЕВ - аквадистилятор електричний з водопідготовлювачем, ДЕВЗ - аквадистилятор електричний з водопідготовлювачем і збірником та інші. За конструкцією апарати бувають періодичної дії і циркуляційні (безперервної дії). В аквадистиляторах періодичної дії воду очищену одержують окремими порціями. Для наповнення випарника вихідною водою процес дистиляції переривають.

Циркуляційні аквадистилятори автоматично наповняються під час перегонки нагрітою водою з конденсатора і дистильована вода може виходити безперервно. В аптеках в основному використовують аквадистилятори безперервної дії: ДЕ-1, ДЕ-25, ДЕ-4 з використанням електричного нагрівання (циф­ри позначають продуктивність апаратів у літрах за годину), та аквадистилятори вогневі ДВ-10, ДВ-4, джерелом нагрівання в яких є стандартна газова плита. Вони можуть бути використані замість електричних в аптеках з централізованим газопостачанням при наявності підводки газового трубопроводу в дистиляційну.

Основні частини апарата ДЕ-25 (мал. 99): камера випаровування з відбивними екранами для сепа­рації пари, конденсатор, електронагрівники, датчик рівня, вентиль, кран спускний, електрощит із проводом, основа, кришка люка, ніпель для зливу води. Сепаратор пари має велике значення для одержання високої якості води очищеної, оскільки внаслідок бризковиносу в дистилят потрапляють речовини, що містяться у вихідній воді.

У камері випаровування змонтовано електронагрівники. На початку роботи водопровідна вода, що безперервно надходить через вентиль, заповнює камеру випаровування до встановленого рівня. Надалі в міру википання вода буде надходити в камеру випаровування тільки частково, основна ж частина буде зливатися по трубці в вирівнювач і далі через штуцер у каналізацію або може використо­вуватися для господарських потреб. Вирівнювач поєднується з камерою випаровування і служить для постійної підтримки в ній необхідного рівня води. Апарат оснащений автоматичним пристроєм -датчиком рівня, який охороняє електронагрівники від перегонки на випадок зниження рівня води нижче допустимого. У випадку припинення подачі води чи при малому напорі електронагрівники автоматично відключаються. Робота апарата контролюється сигнальними електролампами, розташо­ваними на електрощиті.

Для одержання води дистильованої рекомендовані й інші аквадистилятори.

При використанні будь-якого аквадистилятора необхідно дотримувати наступні умови.

Усі частини перегінного апарата, що стикаються з водою чи парою, повинні бути виготовлені з матеріалів (стекло, нержавіюча сталь і т. п.), які не віддають воді складових частин або вилуджені чистим оловом і повинні міститися в абсолютній чистоті і справності. Щодня перед початком перегонки необхідно протягом 10-15 хвилин пропускати пару, не включаючи холодильника. Перші порції води очищеної, одержувані протягом 15-20 хвилин, зливають і тільки після цього починають збір води.

Необхідно стежити, щоб камера випаровування (куб) була наповнена водою до 2/3 об'єму, і підтри­мувати рівень води під час перегонки не нижче 1/5 об'єму, інакше можливе пригоряння домішок, що залишаються на дні куба, і попадання в приймач утворених при цьому летких продуктів. Не допускати сильного кипіння води в кубі, щоб зменшити число утворюваних крапель.

Розміщати конденсатор (холодильник) необхідно якнайдалі від кип'ятильника перегінного куба, щоб пара могла проходити більш довгий шлях, під час якого дрібні крапельки води, що захоплюються парою, могли б осідати на стінках паропроводу, не досягаючи холодильника.

При використанні нового апарата спочатку доцільно протерти його внутрішню поверхню ватою, змоченою сумішшю спирту з ефіром, а потім розчином перекису водню, якщо конструкція апарата дозволяє це зробити. Після цього необхідно пропустити через нього пару без охолодження протягом 10-30 хвилин і перегнати не менше 40-60 л води.

Після монтажу аквадистиляторів варто мати на увазі, що використання води очищеної за прямим призначенням дозволяється тільки після 48 годин роботи апарата і перевірки якості води відповідно до вимог ДФ XI і ФС 42-2619-89.

Воду очищену необхідно збирати в чисті стерилізовані чи оброблені парою збірники. Збірники води очищеної типу 3 (мал. 104) виконані з нержавіючої сталі, мають циліндричну форму.

Місткість збірників 6, 16, 40, 100 і 250 л. Вони оснащені водомірною трубкою і зливальним краном. У верхній частині корпуса мають люк для очищення і санітарної обробки внутрішньої поверхні. Люк закривається кришкою, оснащеною фільтром для повітря. Збірники приєднуються до аквадистилятора за допомогою штуцера. Установлюють їх зазвичай на кронштейнах або на підставці з таким розрахунком, щоб вода могла подаватися до робочих місць самопливом. Перед експлуатацією внутрішню поверхню збірника слід ретельно очистити і промити содовим розчином або гірчичною суспензією (1:20), а потім обполоскати кілька разів водопровідною і свіжоочищеною водою. В процесі експлуатації збірник необ­хідно періодично (1 -2 рази на місяць) проми­вати з застосуванням миючих речовин.

Невеликі кількості води (як виняток) зби­рають у скляні балони з хімічно стійкого скла, інакше може мінятися рН, що негативно діє на лікарські засоби, які розкладаються в луж­ному середовищі.

Балони з водою очищеною слід ретельно закривати пробками з двома отворами: один для трубки, по якій надходить вода, другий для скляної трубки зі стерильною ватою, че­рез яку фільтрується повітря, що надходить у посудину. Вату необхідно періодично (не рідше 1 раза в день) міняти. Збірник повинен з'єднуватися з аквадистилятором за допомо­гою скляних трубок, які мають впритул сти­катися з трубкою конденсатора. Гумові труб­ки використовуються тільки для сполучення скляних трубок. Збірники встановлюються на піддони або на балоноперекидачі.

Контроль якості води очищеної. Вода очищена повинна піддаватися хімічному і бак­теріологічному контролю. Щодня (з кожного балона, а при подачі води по трубопроводу - на кожному робочому місці) - аналізу на відсутність хлоридів, сульфатів, солей кальцію та ін. Щокварталу - повному хімічному аналізу. Два рази в квартал направляється в місцеву санітарно-бактеріологічну лабораторію для бактеріологічного дослідження.

Воду очищену зберігають в асептичних умовах не більше 3 діб в закритих ємностях, виготовлених з матеріалів, які не змінюють властивостей води і захищають її від механічних включень і мікробіологіч­них забруднень.

Вода демінералізована (Aqua demineralisata) (чи знесолена) за якістю відповідає воді очищеній і останнім часом все частіше використовується замість неї. Високий вміст солей у вихідній воді погіршує умови перегонки, а також якість води очищеної. Тому дуже важливим є знесолення твердої природної води перед перегонкою.

Для знесолення (демінералізації) води застосовують різні установки. Принцип їх дії заснований на тому, що вода звільняється від солей пропущенням її через іонообмінні колонки (мал. 105).


Аніоніти - найчастіше продукти полімеризації амінів з формальдегідом, що обмінюють свої гідрок­сильні групи на аніони:







Основна частина таких установок - колонки, заповнені катіонітними й аніонітними смолами. Активність каті-онітів визначається наявністю карбоксильної чи сульфонової групи, яка має здатність обмінювати іони водню на іони лужних і лужноземельних металів:

У практиці використовують, наприклад, катіоніт КУ-1, сульфовугілля СК-1 і аніоніт ЕДЕ-10П. Ці ж адсорбенти можуть застосовуватися і для одержання пом'якшеної води з метою усунення накипу в перегінних кубах. І кг зазначених вище катіонітів здатні зв'язати катіони, що містяться в 70-80 л водо­провідної чи іншої питної води. При завантаженні в колонку 30 кг катіоніту (КУ-1, КУ-2 чи сульфову­гілля СК-1) можна його застосовувати протягом 10-15 днів і щодня одержувати 100-150 л високоякіс­ної знесоленої води.

При завантаженні 15 кг аніоніту ЕДЕ-10П і АВ-17 можна безперервно обробляти воду протягом 20-25 днів, після чого регенерувати. Установки мають

ємності для розчинів кислоти, лугу і води очищеної, необхідних для регенерації смол. Регенерація катіонітів здійснюється кислотою (3-5 % хло­ристоводневою чи сірчаною):
Регенерований катіоніт промивають очищеною (знесоленою) водою до відсутності кислої реакції. Аніоніти відновлюються розчином лугу (2-5 %):




Регенерований аніоніт промивають знесоленою водою до відсутності у фільтраті лужної реакції на лакмус.

Вода спочатку пропускається через колонку з катіонітом, а потім - з аніонітом чи у зворотному порядку (конвекційна система), або ж воду пропускають через одну колонку, що містить одночасно катіоніт і аніоніт (змішана колонка).

В аптечній практиці може бути використаний демінералізатор, що містить катіонітну й аніонітну іонообмінні колонки, датчик контролю електроопору знесоленої води і систему відключення подачі водопровідної води при зниженні електроопору знесоленої води нижче допустимого рівня. У комплект також входить регенератор, призначений для відновлення іонообмінної ємності смол.

Демінералізатор доцільно використовувати в міжлікарняних, великих лікарняних та інших аптеках для подачі знесоленої води в мийну кімнату і в аквадистилятор. Продуктивність демінералізатора 200 л/год при пропускній здатності міжрегенераційного періоду 400 л.

Етанол, спирт етиловий (Spiritus aethylicus, spiritus vini). Спирт етиловий (С₂Н₅ОН) являє со­бою прозору, безбарвну рухливу рідину з характерним запахом і пекучим смаком, кипить при 78 °С.

Для фармацевтичних цілей застосовується етанол, одержуваний шляхом зброджування сировини, що містить полісахариди, в основному картоплі і зерна. Етанол іншого походження для готування лікарських форм не використовується у зв'язку з присутністю недопустимих домішок (спирту мети­лового та інших сполук).

Спирт етиловий можна віднести до неводних розчинників з визначеною часткою умовності, тому що застосовують не абсолютний етанол, а водно-спиртові розчини різної міцності. Концентрацію вод­но-спиртового розчину виражають в об'ємних відсотках, що показують кількість мілілітрів абсолют­ного етанолу в 100 мл розчину при 20 °С.

Етанол в одних випадках використовують як хороший розчинник для багатьох органічних і неорга­нічних сполук (органічні кислоти, ефірні та жирні олії, камфора, ментол, йод, танін, левоміцетин, алка­лоїди та ін.), а в інших - як лікарський засіб у вигляді розчинів, що містять спирт. Розчиняюча здатність етанолу залежить від його концентрації. Так, наприклад, олія касторова легко розчиняється в безвод­ному (абсолютному) спирті, 85 % етанол розчиняє близько 10 % олії касторової, 70 % - тільки 1 %, а 40 % - практично її не розчиняє.

Спирт змішується у всіх співвідношеннях з водою, гліцерином, ефіром, хлороформом. Він нейт­ральний, не окисляється киснем повітря, має бактеріостатичну і бактерицидну дію в залежності від концентрації розчину. Найбільші антисептичні властивості має спирт 70 %, тому що він легко проникає всередину клітини через оболонку мікроорганізмів і убиває протоплазму. У концентраціях вище 70 % спирт викликає денатурацію білкової оболонки, що перешкоджає його проникненню всередину кліти­ни до протоплазми, а тому бактерицидна властивість спиртів вищих концентрацій не проявляється.

До негативних властивостей спирту слід віднести його неіндиферентність, сп'яняючу дію. - смер­тельна доза 96 % спирту етилового близько 210-300 мл. Він сприяє зсаджуванню білків, ферментів, легко займається, має високу гігроскопічність, несумісність з окислювачами (наявність у молекулі гідроксильної групи): калію перманганатом, бромом, міцною азотною кислотою та ін. Займистість і леткість спиртутірямо залежать від його міцності. З деякими солями (кальцію хлоридом, магнію нітра­том) спирт етиловий дає кристалічні сполуки.

Якість етанолу регламентується ДФ X (Spiritus aethylicus 95 %).

При змішуванні спирту етилового і води відбувається контракція (стиск), що супроводжується виділенням тепла і зміною об'єму, причому об'єм суміші завжди менше суми обох об'ємів. Наприклад, при змішуванні 500 мл спирту етилового і 500 мл води об'єм одержаної при цьому суміші буде дорівнювати не 1000, а 940 мл. Це явище зв'язане з утворенням спиртогідратів різного складу із взаємоущільненням молекул спирту і води при їх розташуванні в просторі. Максимум стиску спосте­рігається у водно-спиртової суміші, що має міцність 54-56 %. При концентрації спирту 35 % і нижче явище контракції при розведенні спирту водою вже не спостерігається. Спирт міцністю нижче 40 % має, подібно до води, гідролітичні властивості, а в концентрації вище 40 % цієї здатності не має.

Міцність спирту визначають за допомогою спиртометрів, рефрактометричним методом або за щільністю спиртового розчину.

Розведення спирту водою чи змішування водно-спиртових розчинів різної концентрації - це по­всякденні операції в аптеці. Однак, з огляду на особливості спирту етилового, при його змішуванні з водою доводиться щоразу розраховувати необхідну кількість спирту і води. З метою полегшення цих розрахунків і попередження можливих помилок у додатках до ДФ XI приведені довідкові таблиці, якими провізор-технолог повинен навчитися користуватися при розведенні спирту. Зберігають спирт у добре закупорених бутлях темного скла в прохолодному місці, подалі від вогню.

Хлороформ (Chloroformium). Це безбарвна, прозора рухлива летка рідина з характерним запахом і солодким смаком. Змішується у всіх співвідношеннях зі спиртом етиловим, ефіром. У хлороформі добре розчиняються лікарські речовини, нерозчинні чи малорозчинні у воді: кислота борна, бутадіон, камфора, левоміцетин, хлорбутанолгідрат, ментол та ін. Він має, як усі галогенопохідні, наркотичну і дезінфікуючу дію, відноситься до сильнодіючих речовин (список Б), тому застосування його обмежене.

Використовується головним чином у лікарських формах для зовнішнього застосування. У невод­них розчинах хлороформ зазвичай прописують у комбінації з яким-небудь основним розчинником: спиртом етиловим, жирними оліями та ін. Ширше використовується хлороформ у технології лініментів. На відміну від спирту етиловий хлороформ дозують за масою. Пари незаймисті, але шкідливі для здоров'я. Зберігають у добре закупорених ємностях у прохолодному, захищеному від світла місці.

Ефір медичний (Aether medicinales). Це безбарвна, прозора легкозаймиста рідина, своєрідного запаху, пекучого смаку. Ефір медичний часто називають просто ефіром. Він розчиняє багато лікарсь­ких речовин; розчиняється в 12 частинах води, змішується у всіх співвідношеннях зі спиртом етиловим, хлороформом, петролейним ефіром, жирними й ефірними оліями. По розчиняючій здатності він анало­гічний хлороформу: у ньому розчиняються ті ж лікарські речовини і приблизно в тій же концентрації, що й у хлороформі.

Пари ефіру отруйні. Вони мають схильність опускатися на підлогу, дуже рухливі і можуть накопи­чуватися на далекій відстані від джерела випаровування ефіру. Займається ефір при температурі 40 °С. Ефір так само, як і хлороформ, має наркотичну дію, відноситься до списку Б, у неводних розчинах використовується рідко і тільки в комбінації з іншими розчинниками, дозують його за масою.

У технології готових лікарських засобів ефір застосовується при виготовленні деяких настойок і екстрактів, а також у виробництві колодію.

З огляду на легку займистість ефіру, вибухонебезпечність його пари з повітрям, при роботі з ним необхідно строго додержувати техніки безпеки. Зберігають ефір медичний у добре закупорених ємно­стях у прохолодному захищеному від світла місці подалі від вогню.

Гліцерин (Glycerinum) являє собою безбарвну сиропоподібну прозору гігроскопічну рідину со­лодкого смаку, нейтральної реакції, розчиняється у воді, спирті й у суміші ефіру зі спиртом, але не розчиняється в ефірі, хлороформі і жирних оліях. У гліцерині легко розчиняються: кислота борна, натрію тетраборат, хлоралгідрат, натрію гідрокарбонат, танін, протаргол та ін. Гліцеринові розчини легко змиваються водою і мають меншу адсорбцію розчинених речовин, чим відрізняються від роз­чинів жирних олій.

У фармацевтичній практиці застосовують не абсолютний гліцерин (так само, як і етанол), а розве­дений водою зі вмістом гліцерину 86-90 % і щільністю 1,225-1,235, тобто зі вмістом води 12-15 %.

Це зв'язано з тим, що безводний гліцерин дуже гігроскопічний і має подразнюючі властивості. Застосовують його головним чином у лікарських формах для зовнішнього вживання.

Розчини гліцерину в концентраціях 25 % і вище виявляють антисептичну дію, більш розведені - гарне живильне середовище для мікроорганізмів. Через велику в'язкість розчинення в ньому лікарсь­ких речовин при кімнатній температурі відбувається повільно, тому його слід виготовляти при на­гріванні на водяній бані до температури 40-60 °С. Через високу гігроскопічність зберігають гліцерин у добре закупорених ємностях.

Жирні олії (Olea pinguia) являють собою суміші складних ефірів гліцерину і вищих жирних кислот. За зовнішнім виглядом - це прозорі чи злегка пофарбовані маслянисті рідини без запаху або із слабким характерним запахом. У медичній практиці застосовують тільки олії, одержувані холодним пресуванням.

Жирні олії застосовуються в технології вушних і носових крапель, мазей, лініментів, ін'єкційних розчинів і як розчинник для неполярних і малополярних лікарських засобів: камфори, ментолу, феніл-саліцилату, кислоти бензойної, фенолу кристалічного, тимолу, алкалоїдів, деяких вітамінів та ін. Як усі жири, олії рослинні не змішуються з водою, мало розчинні в спирті етиловому, але легко - в ефірі і хлороформі.

Для виготовлення лікарських форм найчастіше використовують мигдальну (Oleum Amygdalarum), персикову (Oleum Persicorum), маслинову (Oleum Olivarum), соняшникову (Oleum Helianthi) та інші олії. Якість кожної з них регламентується ДФ визначеними показниками: величиною щільності, кислот­ним, йодним, перекисним числом, числом омилення та ін.

Розчинення лікарських речовин у них, як і в гліцерині, слід робити при нагріванні на водяній бані.

Будучи біологічно нешкідливими, фармакологічно індиферентними, олії рослинні, на жаль, мають невисоку хімічну стабільність. Присутність у їх складі ненасичених жирних кислот - причина згіркання рослинних олій. При цьому в результаті окислювання і гідролізу жирів утворюються перекисні спо­луки, альдегіди та інші продукти. Олії набувають неприємного смаку і запаху.

Світло, кисень повітря, а також волога, різні мікроорганізми підсилюють ці процеси. Зберігають жирні олії в добре закупорених і наповнених доверху ємностях у прохолодному захищеному від світла місці.

Масло вазелінове (Oleum vaselini, paraffinum liquidum) - рідкий парафін, являє собою фракцію нафти, одержувану після відгону гасу. Це безбарвна, прозора масляниста рідина без смаку і запаху, що представляє суміш граничних вуглеводнів (С₁₀Н₁₂-С₁₅Н₃₂). Змішується у всіх співвідношеннях з ефі­ром, хлороформом, бензином, оліями, крім касторової, не розчиняється у воді і спирті. Олія вазелінова - гарний розчинник для йоду, камфори, ментолу, тимолу, йодоформу, кислоти бензойної та інших лікарсь­ких засобів. За розчинюючою здатністю його можна порівняти з рослинними оліями.

Проте слід зазначити, що сполуки, які містять гідроксильні і карбонільні групи, у вазеліновому маслі розчиняються значно гірше, ніж у жирних оліях. Наприклад, резорцин розчиняється в жирних оліях, а у вазеліновому маслі - практично нерозчинний.

Масло вазелінове не всмоктується через шкіру і слизові оболонки і сповільнює резорбцію лікарсь­ких речовин. Істотним його недоліком є те, що при нанесенні на шкіру воно значною мірою перешкод­жає її газо- і теплообміну, що при запальних процесах, безумовно, небажано.

З цієї причини, а також через обмежену розчиняючу здатність, масло вазелінове в технології невод­них розчинів застосовується рідше, ніж рослинні олії - головним чином у розтираннях і краплях для носа. Більш широко воно використовується при виготовленні мазей.

Зберігати масло вазелінове слід у закритих ємностях в захищеному від світла місці.

Димексид (Dimexidum) - диметилсульфоксид. Це сіркоорганічна сполука, похідне диоксиду сірки, у молекулі якого один атом кисню заміщений двома метильними групами. У фармацевтичну практику ввійшов порівняно нещодавно, у нашій країні синтезований у 1966 р. Являє собою безбарвну, прозору рідину чи безбарвні кристали зі специфічним запахом, дуже гігроскопічний. Димексид добре змішуєть­ся зі спиртом етиловим, ацетоном, гліцерином, хлороформом, ефіром, олією касторовою. З водою змішується у всіх пропорціях, у співвідношенні 2:1 утворює з водою гідрат, що супроводжується значним виділенням тепла.

У димексиді легко розчиняються лікарські речовини різної хімічної природи. Мабуть, це обумов­лено високою полярністю димексиду (діелектрична проникність 49,0 при 25 °С), а також здатністю утворювати асоціати, сполуки включень (адукти) та іншими властивостями.

Цікавість до цього розчинника пов'язана не тільки з його високою розчинюючою здатністю, але і властивістю швидко проникати через ушкоджені тканини, проводячи із собою лікарські речовини. Крім того, димексид має знеболюючу, протизапальну та жарознижуючу дії, а також антимікробну активність. Ці властивості димексиду, поряд з його біологічною нешкідливістю, дозволяють передбачати ширше його застосування в технології різних лікарських форм (емульсій, лініментів, мазей), а також вести мову про можливість зниження доз лікарських речовин у розчинах, приготовлених на димексиді.

Зберігають димексид у щільно закритих банках у захищеному від світла місці.

При виготовленні рідких ліків використовуються як розчинники також ПЕО-400, Есилон-4, Еси-лон-5, характеристика яких дана у розділі «Розчини ВМС».
ТЕХНОЛОГІЧНІ СТАДІЇ ВИГОТОВЛЕННЯ РІДКИХ ЛІКАРСЬКИХ ФОРМ

Усі рідкі лікарські форми виготовляють масо-об'ємним методом (наказ МОЗ Ук­раїни № 197 від 07.09.93 р.), що забезпечує необхідну масу лікарської речовини в зада­ному об'ємі розчину. За масою зазвичай готують розчини, де як розчинник використо­вуються рідини з великою щільністю, в'язкі, леткі, а також емульсії і деякі лікарські форми за авторськими прописами. За об'ємом готують розчини спирту етилового різної міцності, розчини стандартних фармакопейних рідин. При масо-об'ємному способі ре­човину, що розчиняється, беруть за масою, а розчинник додають до одержання необ­хідного об'єму розчину.

Якщо розчинник у рецепті не зазначений, то виготовляють водні розчини. Під сло­вом «вода», якщо немає спеціальних вказівок, мають на увазі воду очищену.

Процес виготовлення рідких лікарських форм складається з наступних стадій: підго­товчі роботи (підбір відповідного посуду і пробок до нього); відважування і відмірювання лікарських засобів і розчинників; змішування або розчинення, екстрагування, диспергу­вання чи емульгування складових компонентів лікарського препарату; проціджування чи фільтрування; оцінка якості й оформлення лікарського препарату до відпуску.

Залежно від призначення лікарської форми, розчинності лікарських речовин і виду розчинника застосовують ті чи інші технологічні стадії.

Підбір посуду (флаконів) і пробок. Флакон і пробку підбирають заздалегідь з урахуванням об'єму рідких лікарських форм, що виготовляються, і властивостей їх компонентів.

Флакон повинен бути чистим і висушеним. Кришка повинна нагвинчуватися на гор­ловину вільно до упору і не повинна провертатися. Якщо рідкі лікарські препарати містять світлочутливі речовини, то їх поміщають у флакон з жовтогарячого скла.

Відважування і відмірювання. При відважуванні і відмірюванні лікарських речо­вин керуються основними правилами, викладеними у розділі 9.

Змішування, розчинення, екстрагування, диспергування, емульгування. Усі ці технологічні процеси для рідких лікарських форм служать основою утворення дис­персної системи. Наявність чи відсутність дисперсної фази при цих процесах залежить від розчинності лікарських засобів у воді чи інших розчинниках.

При виготовленні рідких лікарських форм шляхом розчинення сухих лікарських ре­човин слід керуватися такими правилами:

• 
  першою завжди відмірюють у підставку (банку з широким горлом) розраховану кількість води очищеної, у якій розчиняють сухі лікарські речовини: спочатку списку А чи Б, потім - загального списку з урахуванням їх розчинності та інших фізико-хімічних властивостей. Така послідовність виготовлення розчинів необхідна для запобігання чи усунення процесів взаємодії лікарських речовин, що швидше за все відбувається в розчинах з високою концентрацією;
  
• 
  крупнокристалічні лікарські речовини (міді сульфат, галуни, калію перманганат та ін.) для прискорення процесу розчинення спочатку подрібнюють у ступці з невеликою кількістю розчинника;
  
• 
  термостійкі речовини, що повільно розчиняються (натрію тетраборат, кислота борна, ртуті дихлорид, рибофлавін, етакридину лактат та ін.), розчиняють у гаря­чому розчиннику або при нагріванні;
  
• 
  щоб прискорити процес розчинення, збовтують або перемішують розчин скля­ною паличкою.
  

При виготовленні рідких лікарських форм шляхом змішування чи додавання рідких компонентів слід керуватися такими правилами:

• 
  змішування рідин проводять у порядку збільшення їх кількості;
  
• 
  ароматні води, настойки, рідкі екстракти, спиртові розчини, смакові і цукрові си­ропи та інші рідини додають до водного розчину в останню чергу у флакон для відпуску в такому порядку: водні непахучі і нелеткі рідини; спиртові розчини в порядку збільшення концентрації спирту; пахучі і леткі рідини;
  
• 
  рідкі лікарські засоби, що містять ефірні олії (нашатирно-анісові краплі, грудний еліксир, розчин цитраля та ін.), додають до мікстури шляхом

лікарські засоби з підвищеною в'язкістю (іхтіол, густі екстракти та ін.) поперед­ньо змішують у ступці з частиною розчинника і після додавання решти перено­сять у флакон для відпуску.

Проціджування (colatio) і фільтрування (filtratio). Ці процеси використовують в аптечній практиці для відділення рідкої фази від усіх суспендованих часток (механіч­них домішок), які потрапляють у рідкі лікарські форми при забрудненні розчинників і розчинюваних речовин із приладів і посуду у вигляді волокон, пилу і т.п. Проціджування і фільтрування проводять за допомогою лійок, виготовлених з різних матеріалів, різних місткостей і видів.

Скляні лійки (мал. 106) бувають різної форми: під кутом 45°, так звані аптечні, дуже зручні для відділення рідкої частини лікарського препарату від незначних твердих домі­шок за допомогою складчастого фільтра; з кулястим потовщенням біля переходу у вузьку частину, куди поміщається ватний тампон, зручні для проціджування, а також для фільтрування з проціджуванням. Швидкість проціджування залежить від щільності укладання вати в кулясту частину лійки; під кутом 60° - хімічні, зручні для викорис­тання гладеньких фільтрів, призначених для збирання осадів, а також при виготовленні ін'єкційних розчинів.

Лійку підбирають таким чином, щоб у ній містилося 25-30 % рідини для проціджу­вання чи фільтрування.

Вибір методу очищення розчину залежить від його призначення. Розчини для внут­рішнього і зовнішнього застосування проціджують, очні краплі, концентровані й ін'єкційні розчини - фільтрують.

Проціджування застосовують для відділення великих часток, для чого рідину про­пускають через грудочку вати чи кілька шарів марлі, рідше - полотнину, шовк, капрон та інші тканини.

Гігроскопічна вата повинна бути довговолокнистою і достатньо чистою, не містити кислих, лужних і відновлюючих речовин; хлориди, сульфати, солі кальцію допускають­ся лише в мінімальних кількостях. Найбільш придатна для проціджування медична вата сорту «очна» (не нижче І сорту, ДСТ 5556-75). Марля побутова бавовняна (ДСТ 11109-74) може застосовуватися тільки знежирена, без домішок крохмалю та інших речовин. Марлеві фільтри мають велику пропускну здатність і майже не дають меха­нічних забруднень.

Проціджування розчинів проводять через ватний тампон, попередньо промитий во­дою очищеною для видалення дрібних волокон. Чистота ліків у цьому випадку буде залежати від щільності грудочки вати, вкладеної в устя лійки. Зайва твердість ватного тампона небажана, бо це сповільнює швидкість проціджування.

Слизи, емульсії, настої і відвари проціджують через подвійний шар марлі або полотно.

Фільтрування застосовують для відділення всіх суспендованих часток (включаю­чи і дрібні) за допомогою фільтруючого матеріалу, що має пори або капілярні ходи. Слово «фільтр» походить від латинського filtrum - повсть.

У залежності від механізму затримки часток розрізняють фільтри глибинні (плас­тинчасті) і мембранні (екранні). У глибинному фільтрі частки зазвичай затримуються в місці перетинання волокон фільтра, тобто механічно або в результаті адсорбції на матеріалі фільтра. Як глибинні фільтри використовують бавовняно-волокнисті матеріа­ли (вату, марлю), скло у вигляді спеченого порошку чи волокон, целюлозно-азбестові фільтри, матеріали з полімерних волокон.

Мембранні фільтри являють собою сита із середніми розмірами nop у вузькому діапазоні (див. розділ 25). Такі фільтри швидко засмічуються, тому для фільтрування розчинів використовують комбіновані фільтри з застосуванням вати медичної гігроско­пічної, паперу фільтрувального лабораторного і марлі побутової бавовняної.

Усі фільтруючі матеріали за якістю повинні цілком задовольняти вимоги, приведені у відповідній нормативно-технічній документації. їм належить мати визначену міцність, мати структуру, яка забезпечує ефективну затримку часток при високій проникності, не виділяти в розчин волокна або частинки, не взаємодіяти з лікарськими речовинами, витримувати термічну стерилізацію, тиск або розрідження в процесі фільтрування.

В аптечній практиці для фільтрації розчинів можна використовувати фільтрувальний папір. Це непроклеєний папір, одержаний з бавовняного волокна. За прийнятих стан­дартами існують такі види фільтрувального паперу: швидкофільтруючий (марка Б), середньофільтруючий (марка С) і повільнофільтруючий (марка М). Співвідношення швидкості фільтрації між цими фільтрувальними паперами такі: Б:С:М = 4:2:1. Зольність не повинна перевищувати 0,8 %.

Для окремих видів робіт фільтрувальний папір знезолюють, обробляючи хлористо­водневою чи фтористоводневою кислотами. Відповідно до вимог ДФ XI фільтруваль­ний папір повинен складатися з чистої клітковини без темних місць і домішок дереви­ни, хлоридів, солей заліза (ДСТ 120-26-76). Якщо фільтрувальний папір містить хоча б незначні сліди солей заліза, то при фільтруванні розчину натрію саліцилату чи іншого саліцилового препарату фільтрат набуває фіолетового чи рожевого забарвлення. Роз­чин адреналіну гідрохлориду втрачає свою фізіологічну дію.

Для фільтрування рідких лікарських форм (самопливом) застосовують складчасті і гладенькі фільтри.

Складчастий фільтр (мал. 107) має велику фільтруючу поверхню і завдяки значній кількості складок щільно не пристає до стінок лійки, тому фільтрування проходить швидко.

Роблять складчастий фільтр із квадратного шматка фільтрувального паперу, який складають спо­чатку навпіл, а потім кілька разів по діагоналі. При складанні фільтра не слід доводити складки до вершини, щоб вузький кінець його вийшов гострим, інакше кінчик фільтра розм'якшується і при фільтруванні папір у цьому місці може розірватися. Ви­сота фільтра повинна бути нижче від верхнього краю лійки на 0,5-1 см, щоб запобігти переливанню фільтруючої ріди­ни через край лійки. Кінець фільтра повинен входити у вузьку частину лійки, не «висіти» і не приставати до її стінок, а складки фільтра повинні доторкатися своїми ви­ступаючими частинами до лійки.

Гладкий фільтр роблять із квадратного шматка фільтрувального паперу, учетверо складеного і перегну­того по діагоналі, зовнішній кінець якого обрізають по колу. Відтягнувши один шар, одержують конус.

Для фільтрування за допомогою гладеньких фільтрів застосовують скляні лійки з кутом 60°.

Для затримки волокон, що відриваються від зовнішньої поверхні фільтра, і щоб уберегти його від можливого розриву, у лійку підкла­дають грудочку вати. При фільтруванні рідину наливають потроху на стінки фільтра, а лійку ставлять так, щоб її кінець був трохи нижче шийки флакона.

Фільтрувати і проціджувати можна за допомогою металевого чи дерев'яного шта­тива.

Щоб не забруднювати готовий лікарський препарат волокнами вати чи паперу, що пристають до стінок флакона і дуже важко відмиваються, фільтрують і проціджують спочатку частину лікарського препарату, збирають фільтрат в окремий посуд і потім виливають його знову на фільтр, після чого фільтрують у флакон для відпуску. По­трібно при цьому враховувати адсорбційну здатність паперу і вати, пов'язану з деякою втратою рідких лікарських препаратів, причому ця втрата залежить від розмірів фільтра і кількості взятої вати. Звідси розміри фільтра і кількість вати повинні бути мінімальними. Якщо рідкі лікарські препарати виготовляють у кількості 100 мл і більше, то така незнач­на втрата не має істотного значення, тому що вона вкладається у встановлені норми.

У тих випадках, коли фільтрують невеликі кількості розчинів (10-30 мл), відбувається значна втрата розчину і зменшується концентрація розчиненого лікарського засобу.

Щоб цього не трапилось, застосовують особливі технологічні прийоми, про які буде сказано при ви­готовленні крапель (див. розділ 15).

При фільтруванні водних розчинів слід мати на увазі, що папір електризується негативно в резуль­таті дисоціації молекул целюлози і тому при фільтру­ванні (менше при проціджуванні) мають місце ад­сорбційні явища, які ведуть до деякого зменшення концентрації діючих речовин. Катіони лужних і лужноземельних металів адсорбуються мало, катіони важких металів - більше. За адсорбційною здат­ністю їх можна розташувати у визначеному поряд­ку (ряд Кольтгоффа):

Pb²⁺ > Hg²⁺ > Са²⁺ > Ag⁺ > Zn²⁺

Значна адсорбція має місце при фільтруванні розчинів алкалоїдів, барвних речовин (метиленового синього, етакридину лактату), ферментів (пепсин). Слід мати на увазі, що розчини, які містять окислювачі (калію перманганат, срібла нітрат), відновлюються клітковиною. Вплив фільтрувального паперу і вати на розчини окислювачів залежить від ряду фак­торів: якості фільтрувального паперу, часу контакту цих розчинів з папером і ватою, концентрації розчинів, що фільтруються.

Метод фільтрування через папір (самопливом) малопродуктивний і трудомісткий через недостатню швидкість фільтрування (2-3 л/год) і частого відшаровування воло­кон від фільтрувального матеріалу. Для вдосконалення процесу фільтрування рідких лікарських форм в аптеках запропоновано використовувати скляні фільтри (мал. 110). Це пористі скляні пластинки, отримані шляхом сплавки скляного порошку, вставлені в лійки конічної чи циліндричної форми. Вони використовуються в тих випадках, коли або розчин для фільтрування розкладається, стикаючись з папером, або папір адсорбує розчинені лікарські препарати. При їх застосуванні значно знижується адсорбція роз­чинених речовин. Скляні фільтри зручні для фільтрування розчинів алкалоїдів, барвних речовин, ферментів, окислювачів, захищених колоїдів і деяких інших. Ці фільтри випускаються з різним діаметром пop (табл. 14). № 1 - 90-150 мкм (розмір nop відповідає ватному тампону), № 2 - 40-90 мкм (розмір nop відповідає пухкому фільтрувальному паперу), № 3 - 20-40 мкм і № 4 - 10-20 мкм

(розмір пop відповідає дуже щільному фільтрувальному паперу). Найбільш крупно пористі фільтри № 1 і № 2, через які рідина проходить самовільно без вакууму, зазвичай використовуються для проціджування розчинів для внутрішнього і зовнішнього засто­сування. Фільтри № 3 і № 4 вимагають створення вакууму. їх використовують для фільтрування очних крапель та ін'єкційних розчинів.

Перед фільтруванням скляні фільтри, що не були у вживанні, промивають теплою (50-60 °С) очищеною водою. При вмісті в промивних водах великої кількості скляного пилу фільтри обробляють концентрованою сірчаною кислотою протягом 15-20 годин, після чого багаторазово промивають теплою водою очищеною до негативної реакції на сульфат-іони в промивних водах. Після використання фільтри ретельно миють теп­лою водою (з боку трубчастого відростка лійки), сильно забруднені обробляють кис­лотою сірчаною концентрованою з додаванням 1 % розчину натрію нітрату або перх­лорату з додержанням техніки безпеки. Важлива перевага скляних фільтрів - мож­ливість їх стерилізації. Недолік скляних фільтрів - їх крихкість. Вони незручні при фільтру­ванні концентрованих розчинів: пори фільтрів швидко засмічуються.
ОЦІНКА ЯКОСТІ Й ОФОРМЛЕННЯ РІДКИХ ЛІКАРСЬКИХ ПРЕПАРАТІВ ДО ВІДПУСКУ

Готові лікарські препарати перевіряють на чистоту, а посуд, у якому вони знахо­дяться, - на герметичність. Якщо флакон з готовим лікарським препаратом перевер­нути пробкою вниз, то при легкому постукуванні об долоню рідина не повинна просочу­ватися через пробку. Закупорений флакон з рідким лікарським препаратом (розчином) злегка струшують, перевертають і переглядають у прямому і відбитому світлі. У рідині не повинно бути помітно будь-яких сторонніх часток.

На флакон наклеюють оформлену і відповідно заповнену етикетку «Внутрішнє» чи «Зовнішнє». Розчини, що містять отруйні речовини, опечатують, оформляють сигна­турою і додатковою етикеткою «Поводитися з обережністю». Якщо лікарський препа­рат вимагає особливих умов зберігання, то наклеюють додаткові етикетки, наприклад, «Зберігати в прохолодному місці», «Перед уживанням збовтувати» і т.д.

Оцінку якості рідких лікарських форм проводять відповідно до вимог нормативно-технічної документації. Структурно-логічна схема технології і контролю якості рідких лікарських форм представлена на схемі 1.



  1   2   3   4   5   6   7   8

скачати