1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13
Ім'я файлу: 4_Курсові_роботи_Загальна_частина_2020_Право_ПД_1 (2).doc
Розширення: doc
Розмір: 892кб.
Дата: 24.06.2021
скачати
Пов'язані файли:
реферат Шукрута ПД.docx
реферат Гуріна ТДП.docx
Завдання на 15.04.21.docx
Курсова робота - Службові кримінальні правопорушення -.docx
Курсова робота з психології [Темперамент].docx
Курсова робота Жуйков [Складання обвинувального акту] 2.0..docx
Курсова робота Жуйков [Складання обвинувального акту].docx
4_Курсові_роботи_Загальна_частина_2020_Право_ПД_1.doc
Курсова робота - edit version.docx
Vocabulary.docx
Тема № 22: Види співучасників кримінального правопорушення. Особливості відповідальності співучасників
Орієнтовний план:

Вступ.

  1. Види співучасників у вчиненні кримінального правопорушення за кримінальним правом України.

  2. Поняття та ознаки виконавця кримінального правопорушення.

  3. Поняття та ознаки організатора кримінального правопорушення.

  4. Поняття та ознаки пособництва та його види.

  5. Поняття та ознаки підбурювача до вчинення кримінального правопорушення. Способи підбурювання.

  6. Підстави кримінальної відповідальності та кваліфікація діянь, вчинених співучасниками кримінального правопорушення (виконавцем (співвиконавцями), організатором, пособником, підбурювачем).

Висновки.
Методичні вказівки:

Опрацьовуючи дану тему слід перед усім вивчити ч. 1 і ч. 2 ст. 27 КК України, приділити увагу розмежуванню функціональних ролей співучасників кримінального правопорушення, характеру та ступеню участі кожного співучасника у вчиненні кримінального правопорушення, оцінити характер дій різних співучасників. Слід визначити та показати місце виконавця серед інших співучасників, проаналізувати існуючі в науці кримінального права визначення цього виду співучасника, порівняти визначення виконавця, що давалися у різні часи у вітчизняному законодавстві, проаналізувати поняття виконавця, яке міститься в новому кримінальному законодавстві України, як це поняття формулюється в деяких інших державах. Необхідно також зазначити, що сама наявність виконавця можлива лише в тому випадку, коли має місце дія спільно з ним осіб, що виконують у вчиненні кримінального правопорушення інші ролі, тобто лише при наявності інших співучасників.

Поряд з виконавцем кримінальний закон використовує поняття співвиконавця. Тому необхідно визначити їх співвідношення та правове значення виділення в законі поняття співвиконавця. Потрібно підкреслити необхідність відповідності виконавця ознакам суб’єкту кримінального правопорушення, особливо розглянути проблематику співвиконавства і посереднього виконавства.

При характеристиці суб’єктивних ознак виконавця слід вказати на наявність прямого чи непрямого умислу, але при цьому можливість наявності різних мотивів.

Викладаючи наступне питання теми необхідно відобразити наявність в діях виконавця ознак складу певного кримінального правопорушення, відобразити необхідність кваліфікації дій виконавця, проаналізувати наявні в теорії кримінального права точки зору на це питання, сформулювати власні висновки.

Висвітлюючи питання теми щодо характеристики організатора треба показати особливу актуальність розробки саме проблематики організатора з причини зростання рівня організованої злочинності та вирішальної ролі в ній саме цього вида співучасника слід визначити та показати місце організатора серед інших співучасників, його підвищену суспільну небезпечність проаналізувати існуючі в науці кримінального права визначення поняття організатора кримінального правопорушення, порівняти визначення організатора, що даються кримінологічною та кримінально-правовою наукою, торкнутися проблематики визначення організатора стосовно організації конкретного кримінального правопорушення та організації злочинного спільництва, порівняти визначення виконавця, що давалися у різні часи у вітчизняному законодавстві, з сформульованим поняттям в новому кримінальному законодавстві України, як це поняття формулюється в деяких інших державах.

Слід розкрити ознаки, що характеризують діяльність організатора, розкрити зміст понять «організація» та «керівництво» відмінність цих понять, виступ організатора в якості ініціатора кримінального правопорушення, вчинення ним підшукування та згуртування співучасників, розробку плану вчинення кримінального правопорушення, спрямування, координацію дій співучасників, здійснення організатором керівництва злочинною діяльністю, забезпечення реалізації злочинного наміру. Слід зазначити специфічність організаторських дій по відношенню до певних форм співучасті (організована група, злочинна організація) визначених в законі та їх відмінність від пособництва.

При характеристиці суб’єктивних ознак організатора слід вказати на наявність прямого чи непрямого умислу, але при цьому можливість наявності різних мотивів.

Викладаючи наступне питання теми необхідно відобразити наявність в діях організатора ознак складу певного кримінального правопорушення, відобразити необхідність кваліфікації дій організатора за тією самою статтею чи частиною статті Особливої частини КК України, що й виконавця, але з посиланням на ч. 3 ст. 27 КК України, проаналізувати наявні в теорії кримінального права точки зору на це питання, наприклад про те, що коли організатор приймає безпосередню участь у вчиненні кримінального правопорушення то його діяльність в якості співвиконавця поглинає організаторську діяльність і тому не потребує додаткового посилання на ст. 27 КК України, сформулювати власні висновки.

При розгляді чергового питання необхідно відобразити певні, специфічні особливості добровільної відмови при співучасті на відміну від добровільної відмови особи, що скоює кримінальне правопорушення самостійно, сувору індивідуальність добровільної відмови та нерозповсюдження добровільної відмови автоматично на інших співучасників, вказати, що добровільна відмова організатора можлива лише в тому випадку, коли кримінальне правопорушення було попереджено, передбачає спрямовану на це активну діяльність, тобто повідомлення до відповідних органів про кримінальне правопорушення, яке готується, чи інші активні дії, результатом яких є попередження кримінального правопорушення.

Розглядаючи наступне питання даної теми слід визначити та показати місце пособника серед інших співучасників, проаналізувати існуючі в науці кримінального права визначення цього виду співучасника, порівняти визначення пособника, що давалися у різні часи у вітчизняному законодавстві, формулювання цього поняття у новому кримінальному законодавстві України, як це поняття формулюється в деяких інших державах.

Слід дати характеристику суспільної небезпечності пособницьких дій окремо розглянути фізичне пособництво, що включає забезпечення виконавця необхідними знаряддями та засобами для вчинення кримінального правопорушення, усунення перешкод, що можуть заважати діяльності виконавця по виконанню об’єктивної сторони складу кримінального правопорушення чи створення умов, які забезпечуватимуть вчинення об’єктивної сторони кримінального правопорушення виконавцем та інтелектуальне пособництво, яке являє собою спрямований на укріплення рішучості виконавця або конкретизацію умислу психологічний вплив, що виражається у порадах, вказівках, обіцянні сховати злочинця, знаряддя та засоби вчинення кримінального правопорушення, сліди кримінального правопорушення, а так само предмети, здобуті кримінально протиправним шляхом. Крім того потрібно приділити увагу співвідношенню пособництва та доторканості до кримінального правопорушення, зазначивши, що приховування, недонесення чи попуск, якщо вони були раніше обіцяні утворюють склад пособництва, а якщо вони не були обіцяні раніше, то вони повинні розглядатись як доторканість до кримінального правопорушення. Визначити правові наслідки доторканості до кримінального правопорушення і випадки кримінальної відповідальності за дані дії. Слід відобразити особливості причинного зв’язку між діяннями пособника та виконавця, підкреслити, що дії пособника або скоюються одночасно з діями виконавця, або передують діям виконавця. Слід також приділити увагу пособництву у тривалих та продовжуваних кримінальних правопорушеннях, моменту закінчення складу діяння пособника в усічених складах кримінальних правопорушень.

При характеристиці суб’єктивних ознак пособника слід вказати, що пособник повинен не лише усвідомлювати суспільну небезпеку дій виконавця, але й своїх власних, оскільки його дії пов’язані з діями виконавця, тобто пособник передбачає причинний зв’язок між своїми діями та діями виконавця, вказати, що умисел пособника може бути як прямим, так і непрямим.

Викладаючи чергове питання теми необхідно відобразити наявність в діях пособника ознак складу певного кримінального правопорушення, відобразити необхідність кваліфікації дій пособника за тією самою статтею чи частиною статті Особливої частини КК України, що й виконавця , але з посиланням на ч. 5 ст. 27 КК України, важливість цього для визначення ступеня суспільної небезпеки пособника, для індивідуалізації покарання, проаналізувати наявні в теорії кримінального права точки зору на це питання, сформулювати власні висновки, з урахуванням ст. 29 КК.

При розгляді четвертого питання необхідно відобразити певні, специфічні особливості добровільної відмови при співучасті на відміну від добровільної відмови особи, що скоює кримінальне правопорушення самостійно, сувору індивідуальність добровільної відмови та нерозповсюдження добровільної відмови автоматично на інших співучасників, вказати, що добровільна відмова пособника може виражатися як в активній так і в пасивній поведінці, в залежності від характеру пособницьких дій, але якщо пособник вже виконав свою певну долю участі у кримінальному правопорушенні, вже здійснив сприяння виконавцю, то добровільну відмову можуть утворювати лише активні дії пособника, якщо ж пособник ще не виконав своєї певної долі участі у кримінальному правопорушенні, ще не здійснив сприяння виконавцю, то добровільну відмову може утворювати і пасивна поведінка пособника. Вивчення даного питання необхідно проводити з урахуванням ст. 31 КК України.

Роботу над передостаннім питанням необхідно розпочинати з визначення та висвітлення місця підбурювача серед інших співучасників, проаналізувати існуючі в науці кримінального права визначення цього виду співучасника, проаналізувати думки науковців щодо співвідношення понять ініціатора та підбурювача, треба визначитись також з тим, чи доцільно перераховувати при формулюванні поняття підбурювача окремі способи підбурювання, такі як підкуп, прохання, доручення, умовляння, запевнення, наказ, фізичне чи психічне насильство, обман чи треба обмежитись загальним поняттям, яке б охоплювало усі вказані дії, порівняти визначення підмовника, що давалися у різні часи у вітчизняному законодавстві, яке існує в новому кримінальному законодавстві України, як це поняття формулюється в деяких інших державах. Слід відобразити, що підбурювання може здійснюватись як словами, так і жестами, навести приклади різних способів підбурювання з судово-слідчої практики. Також необхідно вказати, що підбурювання важливе лише щодо певного, конкретного кримінального правопорушення, підбурювання є конкретизованим щодо всіх елементів складу кримінального правопорушення, вчинюваного виконавцем. Потребує уваги питання щодо наявності співучасті при насильницькому підбурюванні, яке при певних умовах виключає відповідальність виконавця. Сформулювати власні висновки.

Викладаючи наступне питання теми необхідно відобразити наявність в діях підбурювача ознак складу певного кримінального правопорушення, відобразити необхідність кваліфікації дій підбурювача за тією самою статтею чи частиною статті Особливої частини КК України, що й виконавця , але з посиланням на ч. 4 ст. 27 КК України, важливість цього для визначення ступеня суспільної небезпечності підбурювача, для індивідуалізації покарання, проаналізувати наявні в теорії кримінального права точки зору на це питання, сформулювати власні висновки. Певну увагу слід приділити відповідальності співучасників за обставини, які характеризують окрему особу співучасника і впливають на кваліфікацію вчиненого та відповідальність винного. Висновки з цього питання необхідно виробити з урахуванням вимог кримінального законодавства (ч. 3 ст. 29 КК України).

При розгляді чергового питання даної теми слід визначитися з тим, що невдалим підбурюванням є діяльність, спрямована на схиляння іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, якщо фактично дії підбурювача не викликала у інших осіб бажання його вчинення. В цьому випадку не відбувається змови на вчинення кримінального правопорушення, фактично є лише створення умов для вчинення певного кримінального правопорушення і тому відповідальність має наступати за готування до кримінального правопорушення. Розглядаючи проблематику провокації кримінального правопорушення слід мати на увазі, що провокацію утворює схиляння іншої особи до вчинення кримінального правопорушення з метою її подальшого викриття і провокацію потрібно розглядати як співучасть у вигляді підбурювання.

При розгляді цього ж питання необхідно відобразити певні, специфічні особливості добровільної відмови при співучасті на відміну від добровільної відмови особи, що скоює кримінальне правопорушення самостійно, сувору індивідуальність добровільної відмови та нерозповсюдження добровільної відмови автоматично на інших співучасників, вказати, що добровільна відмова підбурювача може виражатися лише в активній поведінці, тобто підбурювач має попередити кримінальне правопорушення, до вчинення якого він схилив іншу особу відговоривши виконавця, або повідомивши відповідні державні органи про це кримінальне правопорушення (ст. 31 КК України).


Рекомендований перелік літератури до теми № 22:

  1. Бурчак Ф.Г. Учение о соучастии по советскому уголовному праву. Київ, 1969.

  2. Бурчак Ф.Г. Соучастие: социальные, криминологические и правовые проблемы. Київ: Вища школа, 1986.

  3. Гришаев П.И., Кригер Г.А. Соучастие по уголовному праву. –Москва,1959.

  4. Гуторова Н.А. Соучастие в преступлении по уголовному праву. Харків: Рубикон, 1997.

  5. Жаровська Г.П. Класифікація співучасників та її підстави. Науковий вісник Чернівецького національного університету ім. Юрія Федькевича. Серія: Правознавство. Чернівці: Рута, 2002. Вип. 147. С. 109-113.

  6. Кваша О.О. Організатор злочину. Кримінально-правове та кримінологічне дослідження: Монографія. Київ: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького, 2003.

  7. Ковалев М.И. Соучастие в преступлении. Ч.1. Свердловск, 1960.; ч.2. 1962.

  8. Мельник М. Види співучасників за новим Кримінальним кодексом України. Право України. 2001. № 11. С. 69-74.

  9. Орловський Р.С. До питання вдосконалення законодавчого визначення пособника. Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. Харків, 1999. Вип. 39. С. 134-138.

  10. Царьгородцев А.М. Ответственность организаторов преступлений. Омск, 1978.


Тема № 23: Форми співучасті у кримінальному правопорушенні за чинним КК України
Орієнтовний план:

Вступ.

  1. Поняття форми співучасті та критерії поділення співучасті у вчиненні кримінального правопорушення на форми.

  2. Поняття співучасті без попередньої змови, її об’єктивні та суб’єктивні ознаки.

  3. Поняття співучасті за попередньою змовою, її об’єктивні та суб’єктивні ознаки.

  4. Поняття вчинення кримінального правопорушення організованою групою осіб, її об’єктивні та суб’єктивні ознаки.

  5. Поняття вчинення кримінального правопорушення злочинною організацією, її об’єктивні та суб’єктивні ознаки.

  6. Відмінність організованої групи від злочинної організації та від інших суміжних понять.

Висновки.
Методичні вказівки:

Розгляд цієї теми потрібно розпочинати з ознайомлення класифікацій форм співучасті за об’єктивними та суб’єктивними ознаками, існуючих в науці кримінального права та закріпленої на законодавчому рівні згідно зі ст. 28 КК України, їх співвідношення. Слід відобразити значення класифікації форм співучасті для правильної кваліфікації вчиненого співучасниками кримінального правопорушення та для призначення покарання.

Слід мати на увазі, що співучасть у кримінальному правопорушенні у формі групи осіб має місце коли у вчиненні кримінального правопорушення приймали участь декілька (дві або більше осіб) виконавців, які діяли без попередньої змови. Потребує аналізу можливість співучасті без попередньої змови осіб, які не є співвиконавцями та її правове значення.

При характеристиці суб’єктивних ознак групи осіб слід вказати на можливість наявності у співвиконавців прямого чи непрямого умислу, можливості наявності у них різних мотивів.

Викладаючи питання про кримінальну відповідальність групи осіб слід зазначити, що дії співвиконавців кваліфікуються за певною статтею чи частиною статті Особливої частини КК України, співвиконавцям ставиться у провину все кримінальне правопорушення (хоча б співвиконавець і виконав лише частину дій, що утворюють об’єктивну сторону вчиненого спільно кримінального правопорушення), їх дії кваліфікуються без посилання на ст. 27 КК України, треба також сформулювати власне ставлення до цього становища.

Розглядаючи чергове питання даної теми потрібно проаналізувати відмінність спільної діяльності, спрямованої на вчинення кримінального правопорушення як без розподілу функцій, так і з розподілом функцій між співучасниками. Слід висвітлити складну конструкцію вчинюваних співучасниками з розподілом ролей суспільно небезпечних дій та її відмінність від діяльності співучасників, функціональні ролі яких не розподілено.

Слід мати на увазі, що співучасть у формі попередньої змови групи осіб має місце коли у вчиненні кримінального правопорушення приймали участь декілька (дві або більше) осіб, які заздалегідь, тобто до початку кримінального правопорушення, домовилися про його спільне вчинення. Потребує роз’яснення вказівка законодавця на участь у кримінальному правопорушенні саме декількох осіб, її відмінність від прямої вказівки на двох або більше осіб. Необхідно відзначити, що на відміну від позиції ряду науковців, законодавець визначає дану форму співучасті незалежно від виконуваної ролі кожним із співучасників кримінального правопорушення. А тому група осіб за попередньою змовою є в випадку як співвиконавства так і з розподілом ролей. Доцільно визначити своє ставлення до даної проблеми. Слід відзначити значення виділення співучасті у формі попередньої змови групи осіб для врахування ступеня суспільної небезпечності кожного співучасника, суспільної небезпечності вчиненого співучасниками. Характеризуючи суб’єктивні ознаки співучасті за попередньою змовою групою осіб слід вказати на можливість наявності у різних співучасників прямого чи непрямого умислу, можливості наявності у них різних мотивів.

Викладаючи питання про кримінальну відповідальність співучасників при такій формі співучасті як попередня змова групи осіб слід зазначити, що дії співучасників кваліфікуються за певною статтею чи частиною статті Особливої частини КК України з посиланням на відповідну частину ст. 27 КК України, співучасникам ставиться у провину кримінальне правопорушення, вчинення якого охоплювалось їх умислом з урахуванням виконання ролі організатора, підмовника, посібника чи співвиконавця.

При розгляді наступного питання слід приділити увагу відображенню підвищеної суспільної небезпечності кримінального правопорушення, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, формулювання інституту співучасті утворює підставу кримінальної відповідальності для осіб, що були співучасниками кримінального правопорушення і брали безпосередньої участі у вчиненні діянь, що складають об’єктивну сторону певного складу кримінального правопорушення, дає змогу врахувати суспільну небезпечність окремих співучасників при призначенні покарання.

Розгляд наступного питання теми потрібно розпочинати з ознайомлення з виробленою наукою кримінального права класифікацією форм співучасті за об’єктивними та суб’єктивними ознаками та закріпленої на законодавчому рівні згідно зі ст. 28 КК України, співвідношення наукових та законодавчого визначення організованої групи. Особливу увагу слід приділити стійкості суб’єктивних зв’язків, що є критерієм класифікації форм співучасті за суб’єктивними ознаками. Слід відобразити значення класифікації форм співучасті для правильної кваліфікації вчиненого співучасниками кримінального правопорушення та для призначення покарання.

Слід передусім вивчити точки зору вчених щодо визначення поняття організованої групи, її співвідношення з іншими формами співучасті, різне трактування поняття організованої групи в аспекті кримінального права та в кримінологічному аспекті. Слід приділити особливу увагу розкриттю такої ознаки організованої групи як стійкість, розкрити це поняття з урахуванням думок, висловлених вченими, розглянути поняття організованої групи, що дається у судовій практиці. Необхідно окремо зупинитись на ознаках, що характеризують стійкість організованої групи та випливають із змісту ч. 3 ст. 28 КК України: наявність трьох і більше суб’єктів кримінального правопорушення, об’єднання для вчинення декількох кримінальних правопорушень, єдиний план злочинної діяльності, відомий усім учасникам групи, розподіл функцій учасників групи, спрямований на досягнення плану. Слід також оцінити висловлювані вченими пропозиції щодо вдосконалення законодавчого визначення поняття організованої групи, з урахуванням пропозицій вчених – кримінологів.

Необхідно приділити увагу факторам, що розкривають суспільну небезпеку організованої групи, розглянути такий критерій визнання групи організованою, як спільне неодноразове вчинення кримінальних правопорушень. Слід також проаналізувати такі ознаки організованої групи, як наявність розробленого плану злочинної діяльності, вираженої ієрархічної структури злочинного об’єднання, розподіл ролей, обов’язковість наявності організатора, прикриття своєї діяльності як власними силами, так і за допомогою сторонніх осіб, в тому числі і за допомогою підкупу посадових осіб, вербування нових членів, наявність загальних правил поведінки, наявність загального грошового фонду злочинного об’єднання та інші ознаки, що виділяються в кримінологічній та кримінально-правовій науці.

Розглядаючи наступне питання цієї теми слід співставити підстави кримінальної відповідальності учасників організованої групи з підставами кримінальної відповідальності співучасників взагалі та загальною підставою настання кримінальної відповідальності, закріпленою в ч.1 ст.2 КК України, чітко визначити співвідношення цих підстав. Окремо необхідно зупинитися на правилах кваліфікації дії організатора організованої групи (ч. 1 ст. 30 КК України).

Висвітлюючи питання про кримінально-правове значення вчинення кримінального правопорушення організованою групою осіб слід спочатку дати характеристику цій обставині в якості такої, що обтяжує відповідальність, а також проаналізувати ті кваліфіковані та особливо кваліфіковані склади кримінальних правопорушень, що містять ознаки вчинення організованою групою.

Розглядаючи друге питання необхідно звернути увагу, що кримінальне законодавство України вперше в її історії дає визначення кримінального правопорушення, що вчинений злочинною організацією (ч. 4 ст. 28 КК України). Перш ніж розпочати аналіз конкретних ознак злочинної організації, необхідно відмітити, що ряд науковців не виділяють злочинну організацію як окремі форму співучасті, вважаючи цілком достатнім наявність в КК України визначення кримінального правопорушення, вчиненого організованою групою осіб. Вивчивши рекомендовану літератури до цієї теми, слід висловити власну думку з цієї теми. Аналізуючи ознаки злочинної організації, потрібно, перш за все, розкрити ознаки, що безпосередньо випливають із змісту кримінального закону (ч. 4 ст. 28 КК України), та далі, зупинитися на ознаках, якими наділяють злочинну організацію окремі вчені-криміналісти.

Розкриваючи питання про відповідальність співучасників необхідно з’ясувати значення цієї форми співучасті для кримінальної відповідальності співучасників. Автору, перш за все, слід звернути увагу, що створення злочинної організації за кримінальним правом України утворює самостійний склад кримінального правопорушення (ч. 1 ст. 255 КК України). Слід також звернути увагу на правила кваліфікації дій організатора злочинної організації та її учасників, що закріплені в ст. 30 КК України.

При висвітленні наступного питання слід співставити законодавче визначення організованої групи (ч. 3 ст. 28 КК України) та злочинної організації (ч. 4 ст. 28 КК України) та звернути увагу на ознаки, за якими законодавець намагався розмежувати ці дві форми співучасті. Зокрема, потрібно розкрити зміст ознаки «ієрархічність», як обов’язково притаманній злочинній організації. Далі, необхідно проаналізувати цілі для яких створюється злочинна організація і які безпосередньо випливають із змісту ч. 4 ст. 28 КК України.
Рекомендований перелік літератури до теми № 23:

  1. Альошин Д.П. Форми співучасті у новому Кримінальному кодексі України: проблеми реалізації правових норм. Право і безпека. 2002. № 1. С. 15-20.

  2. Альошин Д.П., Орлов П.І. Поняття організованої злочинної групи в новому Кримінальному кодексі України: теоретичний аналіз. Вісник Національного університету внутрішніх справ. 2002. Спецвипуск. С. 99-105.

  3. Багрій-Шахматов Л.В. Співвідношення організованої злочинності і тероризму. Одеська національна юридична академія. 2000. Вип. 8. С. 33-34.

  4. Гошовська О.О. Злочинна організація як форма співучасті. Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 1998. Вип. 9. С. 387-391.

  5. Гуторова Н.А. Совершение преступления организованно группой как форма соучастия по уголовному праву Украины Зб. наук. праць Харк. Центру по вивченню організованої злочинності спільно з Американським Університетом у Вашингтоні. Вип. 2. Харків: Харк. Центр по вивченню організованої злочинності спільно з Американським Університетом у Вашингтоні, 2001. С. 31-48.

  6. Деметува Л.Н. Иерархичность как необходимый признак преступной организации. Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. Харків, 2002. Вип. 55. С. 201-204.

  7. Долженков О.Ф.Ознаки і різновиди організованих злочинних структур. Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. Донецьк: Донецький інститут внутрішніх справ. 2000. Вип. 3. С. 12-19.

  8. Єфремов С. Організовані злочинні угрупування в теорії вітчизняного кримінального права. Вісник прокуратури. 2001. № 3. С. 28-34.

  9. Єфремов С. Різновиди організованих злочинних угруповань. Вісник прокуратури. 2003. № 8. С. 53-58.

  10. Єфремов С. Форми участі в організованій злочинній діяльності. Вісник прокуратури. 2003. № 4. С. 53-58.

  11. Єфремов С. Криміналізація організованої злочинної діяльності у чинному Кримінальному кодексі України. Право України. 2003. № 9. С. 95-99.

  12. Жаровська Г.П. Форми співучасті у кримінальному праві України: проблеми диференціації. Науковий вісник Чернівецького національного університету ім. Юрія Федькевича. Серія: Правознавство. Чернівці: Рута, 2001. Вип. 125. С. 96-101.

  13. Закалюк А.П. Нормативне визначення організованої злочинної діяльності: теоретичне та практичне значення. Боротьба з орг. злочинністю і корупцією (теорія і практика). 2001. № 4. С. 20-28.

  14. Кривоченко Л.М. Проблема уголовно-правового содержания организованной преступности. Правові проблеми боротьби зі злочинністю. Збірник праць дослідників Проекту «А» науково-дослідної програми АПрН України та НІЮ США. Харків: НЮАУ, 2002. С. 106-144.

  15. Новицький Г.В. Поняття і форми співучасті у злочині за кримінальним правом України: Наук.- практ. посібник. Київ: Вища школа, 2001.

  16. Стадник С.В. Проблеми визначення поняття злочинної організації. Вісник Національної академії внутрішніх справ України. 2002. Вип. 2. С. 194-202.

  17. Усатий Г.О. Можливості кримінально-правового компромісу у боротьбі з орг. Злочинністю. Зб. наук. праць Харк. Центру вивчення організованої злочинності. Вип. 4. Харків, 2002. С. 189-213.

  18. Шапченко С.Д. Деякі питання тлумачення та застосування статті 28 Кримінального кодексу України. Законодавство України: Науково-практичні коментарі. 2002. № 3. С. 116-124.


Нормативний матеріал

    1. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 13 від 23.12.2005 р. «Про практику розгляду судами кримінальних справ про кримінальні правопорушення, вчинені стійкими злочинними об’єднаннями».



1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13

скачати

© Усі права захищені
написати до нас