Методичні рекомендації до лабораторних робіт для студентів спеціальності 186 «Видавництво та поліграфія» сторінка 4

40
Конструкція форми визначається користувачем. Для цього вказу-
ється, з якої таблиці (запиту) та які поля потрібно відображувати, які еле- менти повинні бути включені в форму. Для створення форми потрібно відкрити вкладку «Форми» вікна бази даних і натиснути кнопку «Створити».
Форма – це інтерактивний бланк, через який може здійснюватися первісне введення даних у таблиці бази даних, перегляд даних, а також
їх коригування. Працюючи з формою, користувач має можливість дода- вати і видаляти записи в таблицях, змінювати значення полів, отриму- вати розрахункові дані. У процесі роботи може здійснюватися контроль введених даних, перевірка обмежень на доступ до них.
Кнопкові форми можуть бути створені за допомогою майстра кноп- кових форм або в режимі конструктора. В останньому випадку розробник має найширші можливості для створення форми будь-якої складності.
Можливий також випадок, коли частина форми створюється за допомо- гою майстра форми, а частина, що залишилася, – в режимі конструктор.
Основні способи створення форм у MS Access (рис. 21): автоформа; конструктор форм; майстер форм; порожня форма.
Рис. 21. Способи створення форм

41
У режимі конструктора форм можна виконати будь-які зміни ство- реної форми, зміни порядку розташування керівних елементів, розташу- вання полів і їх властивостей, форматування полів, оформлення елемен- тів тощо.
Майстер форм дозволяє обирати поля з однієї або декількох таблиць або запитів, визначати угруповання та сортування даних.
Інструмент «Порожня форма» створює нову порожню форму, яку можна налаштувати та відформатувати на свій розсуд.
У MS Access на формі можна розмістити такі типи елементів оформ- лення та управління: поле, напис, група перемикачів, вимикач, перемикач, прапорець, поле зі списком, список, кнопка, рисунок, вільна рамка об'єкта, приєднана рамка об'єкта, лінія, прямокутник тощо.
Призначення основних елементів форми: напис – створення текстів, постійних заголовків, приміток; поле – встановлення зв'язку з полем таблиці або запиту, а також створення обчислюваних полів; група перемикачів – розміщення набору прапорців, перемикачів або вимикачів; перемикач – вибір альтернативних значень; прапорець – вибір набору з можливих значень; поле зі списком – об'єднання поля та списку значень, які можуть вводитися як безпосередньо в полі, так і вибором зі списку; список – створення постійно відображуваного списку значень, які
є єдиним джерелом введення даних у поле; кнопка – створення командної кнопки, за допомогою якої може бути виконаний перехід по записах, відкрита форма, надрукований звіт та інші функції; рисунок – відображення малюнка, який не підлягає редагуванню; вкладка – створення вкладок у формі, на кожній з яких можуть роз- міщуватися свої елементи управління; підпорядкована форма – висновок даних з таблиць, пов'язаних з таб- лицею – джерелом основної частини форми; лінія – розмежування розділів в формі.
Для кожного елемента форми можна змінювати його властивості.
Перелік властивостей залежить вид типу обраного елемента форми.
На рис. 22 наведено приклад вікна властивостей елемента «поле» форми.

42
Рис. 22. Приклад вікна властивостей поля форми
Розглянемо команду контекстного меню «Властивості» докладніше.
З вибором команди для елемента «Поле» (в який вводиться інформація) або «Напис» (який містить назву, що відображається в формі), з'явля-
ється діалогове вікно властивостей елемента.
Рекомендується змінити деякі з властивостей.
На вкладці «Макет»: число десяткових знаків, виведення на екран, режим виведення, смуги прокрутки, геометричні розміри та властивості форматування (колір, курсив і т. д.).

43
На вкладці «Дані»: дані (як визначається значення поля), доступ
(можливість зміни значень поля), маска введення, значення за замовчу- ванням. Щоб користувач випадково не змінив дані, які не підлягають зміні
(наприклад, поле зв'язку «Код» у підпорядкованій таблиці), необхідно встановити такі властивості:
«Доступ» – «Ні» (курсор не встановлюється в поле);
«Блокування» – «Так» (неможливо змінити значення поля, навіть якщо доступ до нього відкритий); на вкладці «Події»: імена процедур (програм на мові Visual Basic, які будуть викликані для оброблення відповідних подій, наприклад натискан- ня кнопки миші); на вкладці «Інші»: рядок стану, підказку; на вкладці «Все» можна переглянути всі властивості елемента.
Форма може містити розділи «Заголовок форми», «Область даних»
і «Примітка форми», причому заголовок і примітка форми можуть не ви- водитися на екран (рис. 23).
Рис. 23. Структура форми
З додаванням у форму елементів управління, пов'язаних з полями даних таблиць або запитів, рекомендується в режимі конструктора від- крити список полів відповідною кнопкою «Список полів» на панелі інстру- ментів «Конструктор форм» і зробити буксирування потрібного поля в певне місце форми.
Додавання на форму незв'язаних елементів управління проводиться за допомогою панелі інструментів «Панель елементів». Для цього слід клацнути на кнопці обраного елемента на «Панелі елементів», а потім клацнути в місці розташування верхнього лівого кута цього елемента в формі.

44
Для введення обчислюваного виразу в полі викличте в його кон- текстному меню команду «Властивості – Дані» та в рядку «Дані» клацніть на кнопці «Побудувати» для введення формули за допомогою Будівника виразів або введіть формулу «вручну» (рис. 24).
Рис. 24. Обчислення значення поля за формулою на формі
Аналогічно в форму можуть бути додані інші елементи управління
(
наприклад, прапорці, перемикачі, списки, кнопки, рисунки).
До виділеного елемента форми можна застосувати такі дії: зміну розміру (перетягуванням маркерів), форматування за допомогою панелі
«Формат (форма/звіт)», зміну положення об'єкта (перетягуванням за лівий верхній маркер).
Контекстне меню кожного об'єкта містить команди, які стосуються стану, оформлення об'єкта, черговості переходу від об'єкта до об'єкта
(від поля до поля), подій, пов'язаних з використанням об'єкта та ін.
Хід роботи
1.
Створіть просту автоформу на основі таблиці «Заказано».
Створіть ще одну, складну автоформу, що містить вбудовану під- порядковану форму, попередньо виділивши таблицю, що має бути дже- релом даних. Поясніть у звіті, у якому випадку ви отримуєте просту, а в якому – складну автоформу.
Порівняйте отриману автоформу з формою Excel за можливостями
і зовнішнім виглядом.

45 2. Спробуйте: переміщення на записах (використовуючи кнопки внизу форми); введення записів у таблицю; видалення записів (наприклад, кнопкою «Видалити запис»); зміну значень полів.
3
. Виконайте фільтрацію даних у формі. Створіть фільтр з однієї умови; з двох умов, що виконуються одночасно; з трьох умов, пов'язаних відношенням «Або».
4.
Якщо розділи «Заголовок форми» та «Примітки форми» не відобра- жуються, то підключіть їх через контекстне меню. Установіть (орієнтуючись по горизонтальній і вертикальній лінійці) такі розміри для розділів форми: ширина – 10 см; висота області заголовка – 0 см; висота області даних – 4 см; висота області приміток – 2 см.
5. В область приміток додайте з панелі елементів вільний елемент управління – поле. Додавання елемента з панелі елементів управління на форму виконується таким чином: мишкою виберіть відповідний елемент на панелі елементів, а потім клацніть лівою кнопкою мишки в обраному місці форми – це координата лівого верхнього кута поля, що додається.
В якості даних для створеного вільного поля створіть вираз, що об- числюється за формулою (через вкладку Дані властивостей поля).
6. Змініть шрифт і фон форми, додайте в область заголовка логотип
і назву форми. Виділіть іншим накресленням, кольором і рамкою підсум- кові значення на формі.
7.
Застосуйте фільтр. Проаналізуйте результат і скасуйте фільтра- цію кнопкою «Видалити фільтр».
8. Створіть кнопкову форму для індивідуальної бази даних, само- стійно оберіть її оформлення, фоновий рисунок, назву, логотип, розмір кнопок та рисунки (написи) на них. Кожна кнопка повинна активувати запит або іншу форму БД. Додайте кнопку для закінчення роботи з БД.
9. Оформіть звіт і захистіть його.
Контрольні запитання
1. Яка сфера застосування різних способів створення форм?
2. Для чого можна застосовувати форми?
3. Як створити складну форму, що містить підпорядковану форму?

46 4. Як змінити оформлення форми?
5. Для чого використовують кнопкові форми?
6. Як задати обчислення за групами записів на формі?
Лабораторна робота 11
.
Проектування звітів
Мета – навчитися створювати та редагувати звіти на основі запитів, групувати дані в звітах, обчислювати підсумки.
Лабораторна робота сприяє напрацюванню таких компетентностей відповідно до Національної рамки кваліфікації:
знання:
структури та призначення звітів; різновидів звітів;
інструментів для створення звітів;
уміння:
створювати звіти різного типу; задавати умови фільтрації, сортування для даних звітів; групувати дані; обчислювати підсумки за групами записів звіту;
комунікації:
презентація структури й оформлення звітів;
автономність і відповідальність:
самостійно приймати рішення щодо переліку необхідних звітів та їх оформлення; відповідати за коректність та адекватність розроблених звітів і пе- ріодичність їх створення.
Основні положення
Звіт – це гнучкий засіб для організації даних з метою їх виведення на друкування.
Створення звітів зазвичай виконують основними способами: в режимі конструктора; за допомогою автозвіта; за допомогою майстра.

47
Звіти можуть бути відкриті в таких режимах: у режимі конструктора, який використовують для створення нових звітів або зміни структури існуючих; у режимі попереднього перегляду, який дозволяє переглядати дані в тому вигляді, в якому вони будуть розміщуватися на друкованих сторінках; у режимі макета; у режимі подання зразка, в якому виводяться основні елементи макета звіту зі зразками даних, що демонструють подання даних у звіті
(
наявність поділу на сторінки, колонтитулів та ін.).
Перемикання між режимами звіту проводиться з використанням кнопки <Режим> у лівому верхньому кутку на панелі інструментів.
Найпростішим є створення автозвіту. Користувачу достатньо ука- зати запит чи таблицю у якості джерела даних і натиснути кнопку <Звіт>.
На рис. 25 наведено приклад автозвіту.
Рис. 25. Приклад автозвіту з джерелом даних – запит
Звіт може містити такі розділи: область даних; верхній та нижній колонтитули; заголовок звіту; примітки звіту.
Якщо дані звіту згруповано з метою сортування або обчислення під- сумків, то він має містити заголовок і (або) примітку групи (рис. 26).

49
Приклад звіту з даними про продажі у певному році у режимі попе- реднього перегляду наведено на рис. 28.
Рис. 28. Приклад звіту з даними про продажі товарів
Звіти можна не тільки друкувати, а і пересилати електронною поштою.
Хід роботи
1. Побудуйте звіт про доставки товарів у кожну країну різними спосо- бами доставки. Для цього виведіть у звіті назви країн клієнтів і розрахуйте кількість доставок у кожну країну за способами доставки.

50 2. Побудуйте звіт про роботу співробітників за кварталами одного року: для кожного співробітника необхідно розрахувати кількість оформлених замовлень і їх вартість. Додайте в заголовок звіту довільний рисунок.
3. Відформатуйте звіт – змініть ступінь точності полів там, де це необхідно; приберіть непотрібні поля; додайте логотип; змініть розмір та роз- міщення елементів, параметри шрифтів тощо з метою покращення його читаності та привабливості.
4. Акцентуйте увагу користувача на розрахункові дані та підсумки.
5. Роздрукуйте створені звіти.
Контрольні запитання
1. Які способи формування звітів ви знаєте?
2. На основі яких об'єктів формуються звіти?
3. В яких режимах можна працювати зі звітами?
4. Для чого слугує режим попереднього перегляду звіту?
5. Як обчислити підсумки за групами записів у звіті?
6. Як задати умови фільтрації для даних звіту?
7. Від яких параметрів залежить читаність та привабливість звіту?
Лабораторна робота 12
.
Створення макросів
Мета – освоїти принципи створення макросів.
Лабораторна робота сприяє напрацюванню таких компетентностей відповідно до Національної рамки кваліфікації:
знання:
понять макросу та макрокоманди; різновидів макросів;
інструментів для створення макросів;
уміння:
створювати групи макросів; задавати умови розгалуження для макрокоманд; налагоджувати роботу макросів;

51 аналізувати доцільність сформульованих обмежень; розширювати можливості БД за допомогою макросів;
комунікації:
презентація результатів роботи макросів;
автономність і відповідальність:
самостійно приймати рішення щодо складу макросів, необхідних для оптимізації роботи БД; відповідати за коректність та адекватність розроблених макросів.
Основні положення
Макрос – це певна послідовність операцій, за допомогою якої можна визначати реакцію програми на різні події в формах і звітах, такі, як: на- тискання кнопки, зміна даних, відкриття та закриття форм і звітів тощо.
Макрос у Microsoft Access є структурою, що складається з однієї або декількох макрокоманд, які виконуються послідовно або в порядку, заданому певними умовами. Кожна макрокоманда має ім'я та, можливо, один або кілька аргументів, які задаються користувачем. Наприклад, для використання макрокоманди «ВідкритиФорму» в якості аргументів необ- хідно задати хоча б ім'я форми, що відкривається, та режим виведення її на екран.
Макроси дозволяють автоматизувати оброблення БД без застосу- вання програмування на мові Visual Basic for Application (VBA). У резуль- таті можна отримати додаток з досить великими функціональними мож- ливостями та зручним інтерфейсом. Однак використання макросів має деякі недоліки: можливості макрокоманд обмежені порівняно з можливостями мови
VBA; процедури VBA виконуються, як правило, швидше макросів, тому їх краще використовувати для створення багатокористувацьких додатків, в яких швидкість роботи програми критична; макроси, на відміну від процедур VBA, це об'єкти, що існують окремо від форм і звітів. Тому, коли цих об'єктів стає багато, їх підтримка усклад- нюється.
В однокористувацьких додатках використання макросів істотно спрощує та прискорює розроблення.

52
Для створення макросу використовують відповідну кнопку «Макрос» на панелі інструментів, що відкриває вікно конструктора макросів, роз- ділене по горизонталі на дві частини – панель описів і панель аргументів.
Панель описів за замовчуванням складається з двох стовпців –
«Макрокоманда» і «Примітка». Вона дозволяє визначити послідовність макрокоманд, якщо вибрати їх зі списку (рис. 29).
Рис. 29. Перелік вбудованих макрокоманд
За бажанням користувача в стовпці Примітка можна ввести комен- тарі, які описують їх дії.
Коли поле «Макрокоманда» заповнене, у нижній частині вікна Кон- структора макросів з'являється панель аргументів, список полів якої за- лежить від обраної дії.

53
Можна також створити макрокоманду, що відкриває потрібний об'єкт
БД, відобразивши одночасно на екрані вікно Конструктора макросів
і вікна БД шляхом буксирування мишкою потрібного об'єкта (наприклад, форми) з вікна БД у поле «Макрокоманда» вікна Конструктора макросу або вибравши її з переліку. На рис. 30 наведені аргументи макрокоманди
«ВідкритиФорму».
Рис. 30. Приклад макрокоманди «ВідкритиФорму»
У процесі розроблення програми кількість макросів може виявитися досить великою, тому важливо добре організувати доступ до потрібних макросів. Для цього в одному об'єкті можна об'єднати кілька макросів.
Наприклад, рекомендується всі макроси, пов'язані з подіями в формі або звіті, об'єднати в окремий об'єкт, що відповідає даній формі або звіту.
Кожен макрос групи повинен мати своє ім'я, а ім'я об'єкта макросу буде
ім'ям групи макросів.
Microsoft Access продовжує виконання макросу, що входить до групи, поки не виявить рядок, який містить ім'я в стовпці Ім'я макросу, або поки не дійде до останнього рядка вікна макросів. Для поліпшення читаності складних макросів можна використовувати порожні рядки.
Для запуску одного з макросів групи використовується повне ім'я для посилання на макрос: Ім'яГрупи.Ім'яМакроса.

54
Запуск макросу
Якщо макрос у вікні Конструктора макросу один, то для його запуску потрібно активізувати кнопку <Запуск> або вибрати команду Запуск –
По кроках для налагодження макросу. Для запуску макросу з вікна БД можна також виконати подвійне клацання на потрібному макросі у вікні БД.
Однак якщо макросів декілька, то за допомогою цієї кнопки або коман- ди можна запустити тільки перший макрос у групі. Для запуску будь-якого
іншого макросу з групи використовується команда «Сервіс – Макрос –
Виконати макрос».
Можна передбачити запуск макросу користувачем з форми за допо- могою спеціальної кнопки. Для цього можна розмістити на екрані одно- часно два вікна – вікно БД, відкрите на вкладці Макроси, та вікно форми, відкритої в режимі конструктора. У вкладці <Макроси> у вікні БД необ- хідно знайти потрібний макрос і перетягнути його за допомогою мишки в форму. На ній з'явиться кнопка, пов'язана з даними макросом, з підписом, відповідним імені макросу.
Можна також створити кнопку для запуску макросу в формі за до- помогою майстра створення кнопок.
За допомогою діалогового вікна властивостей кнопки можна змі- нити текст підказки та задати комбінацію клавіш для її швидкого виклику.
Для цього в режимі налаштування необхідно виділити кнопку на панелі
інструментів, у вікні «Налаштування» натиснути кнопку <Змінити виді- лений об'єкт>. Потім потрібно вибрати в контекстному меню команду
Властивості та в полі «Спливаюча підказка» ввести потрібний текст.

1 2 3 4 5

скачати