1.2. Особливості просодичних компонентів мовлення у дітей із фонетико- фонематичним недорозвитком мовлення.
Дослідження просодичних складових мовлення у дітей п’ятого року життя із ФФНМ здійснювалося з урахуванням таких показників:
а) дикція – чітка, незрозуміла, змазана;
б) темп – нормальний, уповільнений, прискорений;
в) ритм – нормальний, браритмія, аритмія, тахіритмія;
г) інтонація – наявність чи відсутність основних видів інтонації ( розповідальної, окличної, питальної);
ґ) паузація – наявність чи відсутність розстановки пауз у мовленнєвому потоці;
д) наголос – наявність чи відсутність інтенсивності звучання при промовлянні окремих складів слів;.
Виходячи з вищевказаного, можна дати загальну характеристику сформованості цих складових у дошкільників.
Як показує загальне обстеження, дикція переважної більшості дітей п’ятого року життя із ФФНМ змазана та незрозуміла через відсутність чи спотворення значної кількості звуків. Виняток складають лише діти із функціональною дислалією та дистонією, що мають порушення як кількох звуків, так і певної групи звуків.
Темп, як індивідуальна характеристика, найчастіше обумовлена ситуацією спілкування. У дошкільників з корковою дизартрією, внаслідок переключення з одного артикуляційного укладу на інший. Темп мовлення уповільнений, а з тахілалілею та дистонією – прискорений. У більшості інших дітей – темп мовлення нормальний.
Порушення ритму мають діти з дизартрією. Під час музичних занять спостерігаються поодинокі випадки аритмії, діти застигають на попередньому русі чи, через недостатню увагу, продовжують рухатись у попередньому темпі. Порушення ритму часто обумовлюється недосформованістю зоровомоторних та слухо-моторних координацій, слухової диференціації тих ритмічних структур, що пропонуються дошкільникам для відтворення.
Як зазначають лінгвісти, що є зв'язок між смислом речення та інтонацією, розглядають його як один з важливих складових комунікації. Також було виявлено залежність між інтонаційною виразністю мовлення та станом сформованості мімічної моторики. Дошкільникам із тахілалією та функціональною дислалією, які не демонструють виражених порушень артикуляційної моторики, мають затруднення в передачі інтонаційно такі емоції, як радість чи здивування. Діти з дизартрією та ринолалією, у яких фіксується стабільно порушена мімічна моторика, найчастіше мають емоційно збіднене та монотонне мовлення. Акустично паузація проявляється у зниженні інтенсивності голосу до нуля, а фізіологічно – переривом у роботі артикуляційних органів.
Більшість дітей п’ятого року життя із ФФНМ паузи між реченнями та окремими словами роблять адекватно, за винятком дітей з тахілалією та спастичною формою псевдобульбарної дизартрії, у цих дітей розстановка пауз порушена.
Наголос проявляється у інтенсивності звучання окремих складів. Від правильності постановки наголосу залежить значення слова (брати (неозначена форма дієслова) та брати( форма множини іменника), також його граматична форма (сови – форма називного відмінка множини), і сови ( форма родового відмінка однини). Діти із ФФНМ найчастіше неправильно користуються наголосом у словах, зазвичай у випадках цого рухомості при словозміні ( слон – слону(замість слону, слона).
Діти, які мають дизартрію, виявляють наявні затруднення у використанні та відтворенні логічного наголосу, зокрема у визначенні наголошеного слова на позначення смислового навантаження в реченні, необґрунтованість розміщення пауз у мовленнєвому потоці, велика кількість хезитацій ( від англ.hesitation –коливання)- пауз у вимові, як наслідок проблем вибору мовних одиниць.
Таким чином,анатомо-фізіологічні дефекти, порушення іннервації мовленнєвого апарату, разом із недостатньою сформованістю мімічної моторики, призводять до затруднень у вираженні інтонаційно- просодичних складових, які роблять мовлення безбарвним та монотонним.
1.3.Стан сформованості фонетичної системи мовлення дітей із ФФНМ
Не беручи до уваги те. Що фонематичні процеси в онтогенезі формуються раніше, ніж фонетичні, обстеження пропонується починати саме з фонетичної складової мовлення, так як матеріалом для вивчення фонематичної складової мовлення є дані щодо стану сформованості у дошкільників звуковимови та складової структури.
Дослідження фонетичної складової мовлення дітей п’ятого року життя із ФФНМ передбачає вивчення:
а) звуковимови;
б) складової структури слів.
Стан сформованості звуковимови дітей іх ФФНМ
Дослідження звуковимови дітей п’ятого року життя проводилося з урахуванням появи звуків у нормальному онтогенезі (О.М.Гвоздев, О.М.Мастюкова, С.Н.Цейтлін та ін..) і проводилося у самостійному(«Кмітлива указочка»), відображеному(«Папужка Кеша») та спряженому(«Разом із Льоликом(Льолею)(15)») мовлені, що об’єднувало ізольовану вимову – за наслідуванням, вимову звуків у складах( закритих та відкритих), словах і фразах. Звук, який обстежувався, знаходився у різних позиціях( стояв на початку, в середині. У кінці слова) та у різних поєднаннях з іншими фонемами. Дидактичним матеріалом використовувалися предметні та сюжетні картинки, назви зображених предметів на яких були насичені звуком, який обстежувався.
Дошкільники з дислалією
Дошкільники, які мають функціональну дислалію, вимовляють неправильно лише кілька звуків, тобто у них відмічається перший рівень порушення звуковимови (за О.В.Правдіною). Відсутність у вимові звуків ( особливо сонорних приголосних та шиплячих) пояснюється недостатньою сформованістю мовно рухового та мовно слухового апаратів і проявляється в елізії (лат.elision від elido – видаляю, виштовхую) звуків на початку, в середині чи в кінці слова. Деякі дошкільники правильно промовляють усі ізольовані звуки, а під час мовлення не вживають їх або замінюють іншими. Діти із акустико- фонематичною дислалією ( за класифікацією Б.М.Гріншпуна) мають прогресивні та регресивні асиміляції ( від лат.assimilatio- уподібненя) за місцем утворення приголосних ( перважно передньоязикові: тотик-котик) та способом їх артикуляції ( Зімкнені та щілинні: момозиво-морозиво, вавона-ворона). Показовим є те, що асиміляції стосуються всієї групи приголосних ( наприклад, оглушення). Наявні утрудненя у розпізнаванні та розрізненні сонорних приголосних(л)-(р). невелику кількість складають одзвінчення (бень-пень0 – такі вади вимови глухих приголосних, що виражаються у заміні глухих на парні дзвінкі звуки. Вади такого типу в основному зустрічаються у дошкільників з туговухістю, а тому, при підозрі на порушення слуху вчитель-логопеду варто порадить батькам звернутися до лікаря- отоларинголога та зробити аудіограму. У дітей помічалися оглушення звуків незалежно від їх знаходження в слові (пуйка - булка), та ( ік – сік).
У дошкільників з артикуляторно- фонематичною дислалією не утворюються окремі характеристики звуків (акустичні чи артикуляційні) і отримується засвоєною лише одна з них ( твердість – м’якість, глухість - дзвінкість тощо), таким чином, в залежності від варіанту цієї форми дислалії відмічаються різні вади звуковимови.
У першому варіанті під час вибору фонем дошкільники замінюють відсутні у мовленні звуки на близькі за артикуляційними ознаками. Отже, у дітей спостерігається явище субституції звуків, при якому фонеми не розрізняються за звучанням та часто замінюється звуком, простішим за артикуляцією.
У дошкільників відмічаються заміни звуків однакових за:
а) способом утворення і різним за місцем артикуляції (наприклад, заміна (к), (г) зімкненими передньоязиковими (т),(д): (тася – каша, дусь – гусак);
б) місцем артикуляції і таких, що різняться способом творення ( наприклад, заміна передньоязикового фрикативного (с) зімкненим (т)( танкі – санчата);
в) способом творення і таких, що відрізняються за участю органів артикуляції ( наприклад, заміна (с0 губно-зубним (ф)( фумка- сумка);
г) місцем і способом творення і таких, що різняться за участю голосу ( наприклад, заміна дзвінких – глухими: папуся – бабуся);
д) способом творення та активнодіючим органом артикуляції і таких, що відрізняються за ознаками твердості-м’якості (пілька – пилка).
Також відмічаються:
а) одноваріативні заміни, основну частину яких складають дисиміляції (від лат.dissimilis –несхожий) ( розподібнювання), коли відбувається заміна одного звука іншим, артикуляційно близьким (шобіт – чобіт);
б) варіативні, або дифузні заміни, коли в мовленні існує універсальний звук-замінник, який заміщує кілька різних звуків.
Невелика кількість випадків складає теттизм ( від грец.tau) ( термін М.Ю.Хватцева), при якому звук (т) замінює кілька приголосних звуків типу ( тук-жук, тяпка – шапка, табака – собака).
Окрім цього, здійснений аналіз замін з точки зору їх постійності, показує: стійкі заміни, при яких субститути ( від лат.substituo – замінюю) є стабільними ( не більше двох звуків – замінників), значно перевищують нестійкі, що дає змогу прогнозувати їх ефективне подолання роботою логопеда.
При другому варіанті порушення звуковимови всі артикуляційні позиції є засвоєними, але при доборі звуків присутні помилки, що робить звуковий образ слова нестійким ( вимовляється то правильно, то ні). Заміни при наявності цієї форми здійснюються на основі артикуляційної близькості звуків ( наприклад, свистячі замінюються шиплячими: жамок – замок, зімкнені передньоязикові (т),(д) – задньоязиковими (к),(г): гиван – диван, йопака – лопата, тверді – м’якими: сій – сир, міло –мило, відмічаються заміни африкат – (ц) на (ч): яйце –яйце, та сонорів: луки –руки). Неправильна вимова при цій формі пояснюється не власне моторними дефектами, а порушеннями процесів відбору фонем за їх артикуляторними ознаками.
Діти п’ятого року життя з артикуляторно-фонетичною дислалією промовляють звуки з порушенням норм фонетичної системи рідної мови. Фонеми реалізуються у різноманітних варіаціях – алофонах, при яких неправильний звук за своїм акустичним ефектом наближається до правильного та, прислухавшись, це дозволяє співвіднести цей варіант вимови з певною фонемою. Елізії при цій формі зазвичай не спостерігаються і вимова губних, губно-зубних та передньоязикових зімкнених фіксується в межах норми. Відмічені фонетичні, або так звані антропофонічні, порушення ( за визначенням Ф.Ф.Рау) у вигляді невірного відтворення звуків через ненормативне формування окремих артикуляторних позицій, що спричиняють у вимові малюків спотворення. Цей компонент особливо чітко фіксується, коли відчувається деяка схожість звучання з нормативним звуком.
Спотворення помічаються у групах звуків, близьких за артикуляційними ознаками.
У дітей п’ятого року життя спостерігаються такі види спотворень:
1)ротацизм (від грец. ρωταχίξω – вимовляю нечисто літеру ρω) (звуків [р′], [р];
2) ламбдацизм (від грец. λάμδα) (звуків [л′], [л]);
3) сигматизм (від грец. σίγμα) (свистячих та шиплячих звуків);
4) йотацизм (від грец. ιώτα) (звука [й]);
5) каппацизм (від грец. κάππα) (звуків [к’], [к]);
6) гаммацизм (від грец. γάμμα) (звуків [г], [г’], [ґ], [ґ’]);
7) хітизм (від грец. χι) (звуків [х], [х’]).
Окрім фонетичних, у дітей фіксуються фонематичні ( за визначенням Р.Є.Левіної), чи фонологічні( за Ф.Ф.Рау) вади у вигляді змішування звуків. Повна відсутність звука або його заміна близьким за артикуляцією, створює умови для змішування (взаємозамін) відповідних фонем, при яких артикуляторні позиції цілком сформовані, але процес фонемо утворення ще не закінчився.
У дошкільників із ФФНМ спостерігаються змішування таких звуків:
У дітей із ФФНМ відмічаються змішування таких звуків:
1. Голосних: [а] – [о] (отóбус – автобус), [о] – [у] (нугá – нога), [і] – [е] (едúк – індик), [і] – [и] (кинь – кінь), [е] – [и] (силó – село).
2. Приголосних:
А. Зімкнених: [м] – [м’] (мíшька – мишка), [б] – [б’] (бічóк – бичок), [п] – [п’] (пялька – палка), [п’] – [б’] (бігвíн – пінгвін), [п] – [б] (пáтік – бантик), [м] – [н] (нýха – муха), [н] – [н′] (кóунь – клоун), [д] – [б] (бовóга – дорога), [д] – [д′] (дíня – диня), [д] – [т] (тéєво – дерево), [т] – [т′] (кіть – кіт), [т′] – [д′] (дюпáн – тюльпан), [к] – [ґ] (ґýї – кури), [к] – [т] (тан – кран).
Б. Щілинних: [в] – [в’] (савя – сова), [ф’] – [в’] (вíкус – фікус), [ф] – [в] (ватапаят – фотоапарат), [з′] – [с′] (Сíна – Зіна), [ф] – [ф’] (фяба – фарба), [л′] – [й] (їсько – ліжко), [с] – [с′] (сяла – сало), [с] – [х] (хуп – суп), [с] – [ф] (фаóка – сорока), [з] – [з′] (кóзік – козлик), [с] – [з] (апезúн – апельсин), [г] – [х] (вахóн – вагон), [ш] – [с] (сóти – шорти), [ж] – [з] (зиáф – жирафа), [ш] – [ж] (жúна – шина), [л] – [л′] (лíжі –лижі), [л] – [в] (бíвочка – білочка), [л] – [й] (ямпа – лампа).
В. Зімкнено-щілинних: [ц] – [ч] (чийк – цирк), [ц] – [ц′] (цюцєня – цуценя), [дз] – [дз′] (ґудзік – ґудзик), [дз′] – [ц′] (цьоб – дзьоб), [дз] – [ц] (циґа – дзиґа), [дж] – [ч] (чміль – джміль), [дз] – [дж] (кукуюджа – кукурудза), [р] – [р′] (рíба – риба).
Г. Звуків різних груп: [л′] – [н′] (ніт – лід), [г] – [ґ] (ґіб – гриб), [г] – [к] (кусь – гусак), [к’] – [г’] (гінáта – кімната), [ч] – [т] (тавýн – чавун), [ч] – [с] (собíт – чобіт), [ч] – [ш] (шотúї – чотири), [ц] – [с] (сýкой – цукор), [с′] – [ц′] (цім – сім), [р′] – [й] (буяк – буряк), [л′] – [р′] ріфт – ліфт), [л] – [р] (стір – стіл).
3. Звуків і звукосполучень: [ф] – звукосполучення (хв) (хвóрма – форма), звукосполучення (шч) – [с] (дос – дощ), звукосполучення (шч) – [ч] (чавéль – щавель), звукосполучення (шч) – [ш] (шипсí – щипці).
Більша частина описаних помилок пояснюється недосконалою слуховою увагою. Також відмічається, що діти зосереджують її у більшості випадків при вимові наголошеного складу, а ненаголошені склади промовляють нечітко, невиразно. Причинами взаємозамін можна назвати як недорозвиток сукцесивного (від англ.successive – наступний) синтезу(В.В.Тарасун), який забезпечує можливість поєднувати елементи у чіткій послідовності, так і порушення довільної організації діяльності психічних процесів та функцій, зокрема на гностикопраксичному рівні 9М.М. Семаго, Н.Я.Семаго).
Дані енцефалографічних досліджень відмічають присутність у дітей із ФФНМ нейрофізіологічних змін у діяльності лобної, тім’яної та скроневої ділянок кори головного мозку обох півкуль, при якый необхідно проводити спеціальну корекційну роботу з активізації міжпівкульної взаємодії.
Діти п’ятого року життя, які мають тахілалію та функціональну дислалію демонструють порушення вимови звуків, що у певній мірі обумовлюється соціально- психологічними чинниками, а саме: прискореним темпом мовлення та наслідуванням нечіткого мовлення дорослих, у результаті чого як приголосні так і голосні в мовленні змішуються, тоді як у нормальному темпі та окремо звуки промовляються правильно, тобто спостерігається другий рівень порушеної звуковимови (за О.В.Правдіною).
Дошкільники з ринолалією
Цілі диференційованої діагностики вад звуковимови дітям п’ятого року життя з підозрою на ринолалію перевіряється пробою Gutsmann („Кирпатенькі носики”). Дитина почерзі повторює голосні [а] та [і], при цьому логопед то закривав, то відпускав дитині носик.
При відкритій формі ринолалії помічається значна різниця у звучанні цих голосних: із закритим носом звуки (особливо [і]) оглушуються і пальці логопеда відчувають при цьому сильну вібрацію на крилах носа.
Саме діти з функціональною відкритою ринолалією мають змінений тембр голосних [і] та [у], при артикуляції яких ротова порожнина найбільше звужена, а найменший назальний відтінок саме при вимови голосного [а], коли рот широко відкритий. При данній формі ринолалії на сам перед вираженою і є порушена вимова голосних звуків, а під час вимови приголосних піднебінноглоткове зімкнення збережене.
У дітей дошкільного віку із органічною відкритою ринолалією наявні специфічні особливості звуковимови, а саме:
а) при вимові шиплячих та фрикативних приголосних чується хрипкий звук, що виникає у носовій порожнині;
б) зімкнені [п], [б], [д], [т], [к], [г] замінюються фрикативними чи звучать невиразно, адже у ротовій порожнині, через неповне перекриття носової порожнини, тиску повітря виявляється недостатньо;
в) ринофонічно звучать сонорні приголосні [р] та [л], причому вимовляються вони при надмірному видиху;
г) змінюється характерний тон приголосних звуків за рахунок підключення глоткового резонатору (додається свист, шипіння, хрипіння, придих, гортанність тощо). Так, наприклад, виникає свистячий призвук при вимові шиплячих чи шиплячий призвук при вимові свистячих звуків (песшик – песик). Як компенсаторний засіб, за рахунок напруження стінок глотки, виникає явище додаткової артикуляції, або так звана фарінгалізація (від грец. ωάρυγξ – глотка), що надає мовленню призвуку клацання;
ґ) відмічаються елізії початкового приголосного в словах (ам – там). Слід відмітити, що розбірливість звуків значно знижується у кінцевій позиції.
Для звуковимови дітей із закритою ринолалією характерним є те, що при вимові назальних звуків носовий резонанс відсутній, і вони звучать як ротові [б] та [д]. Таким чином, у мовленні дошкільників не протиставляються звуки за ознакою назальності, що, в свою чергу, значно впливає на розбірливість мовлення. Через оглушення окремих тонів у носоглотковій та носовій порожнинах змінюється також звучання голосних, внаслідок чого вони набувають неприродного відтінку.
Дошкільники з дизартрією
У дітей із дизартрією відмічаються порушення як голосних (особливо лабіалізованих [о], [у]), так і приголосних звуків, причому спостерігаються переважно фонологічні дефекти, тобто відсутність, заміна, недиференційована вимова звуків та їх змішування.
У дошкільників зі спастичною формою псевдобульбарної дизартрії відмічається напруження спинки язика, піднятої до твердого піднебіння, що є причиною пом’якшення більшості приголосних (міськя – мишка, місіня – машина, тяпкя – шапка). Через утруднення рухів м’язів губ у дітей фіксуються порушення вимови губно-губних приголосних [п] і [б], вимови передньоязикових [т], [т′], [д], [д′], а також міжзубний та боковий сигматизм. Слід відмітити, що обмеженість у цілому рухливості губ породжує порушення звуковимови у дітей, адже саме ці рухи змінюють розмір та форму переддвер’я рота. Це, тим самим, здійснює вплив на резонування усієї ротової порожнини.
Характерними також є додавання чи елізії звуків при збігу приголосних (матинда – машина, ісо – колесо) та нестійкість порушень звуковимови. Мовлення дітей у цілому позбавлено дзвінкості, а приголосні замінюються нейтральним щілинним звуком.
У дітей із корковою дизартрією відмічається, насамперед, порушення так званих какумінальних (від лат. cacumen – верхівка) приголосних, що утворюються при піднятому та злегка загнутому вгору кінчику язика ([ш], [ж], [р]). Важкими для вимови є апікальні (від лат. apex – верхній) приголосні, які артикулюються шляхом зближення чи зімкнення кінчика язика з верхніми зубами чи альвеолами ([л]). Внаслідок труднощів переключення з одного артикуляційного укладу на інший у дітей спостерігається уповільнена вимова передньоязикових приголосних та складів із цими звуками.
У дошкільників зі стертою дизартрією переважно зберігається правильна звуковимова задньоязикових приголосних та [й], часте порушення свистячих. Дітям притаманні спотворення (зокрема, міжзубна і бокова вимова) та відсутність звуків. На відміну від інших форм дизартрії, у дітей цієї групи значно менше поширені порушення сонорних [л] та [р]. Як зазначає В. І. Бельтюков, свистячі приголосні, на відміну від інших груп звуків, акустично близькі між собою. Це підтверджує і М. Х. Швачкін, наголошуючи, що шиплячі приголосні більш акустично протиставлені, ніж свистячі. Науковець також зазначає, що сонорні приголосні починають розрізнятися дітьми одними з перших, навіть якщо вони ще не засвоєні у вимові.
Варто відмітити, що міжзубна вимова свистячих спричинена недостатньо сильним тонусом м’язів кінчика язика. Це, на думку, Н. Л. Крилової, вказує на відсутність у таких дітей періоду грудного годування. Обстеження показало, що сигматизм шиплячих найбільш притаманний дошкільникам із низькою самооцінкою, тривожним і невпевненим у собі, особливо таким, яким не вистачає емоційного контакту з батьками. Саме це вказує на необхідність постійної роботи з такими дітьми практичного психолога.
У дошкільників із тахілалією не відмічається грубих порушень фонетики. Мовлення в цілому характеризується затинаннями, повтореннями та необґрунтованими паузами на кшталт полтерну – патологічно прискореного, з наявністю переривчастості темпу мовлення несудомного характеру. У дітей фіксується полтерн першої групи (за D. Weiss), під час якого спостерігаються моторні розлади та відхилення в артикулюванні переважно приголосних звуків, а також їх пропуски та перестановки.
Отже, у обстежуваних дітей відмічаються як фонетичні, так і фонематичні порушення звуковимовної складової мовлення, що потребує значної комплексної логопедичної роботи у цьому напрямі.
Стан сформованості складової структури дітей із ФФНМ
Звуко-складова структура розглядається як характеристика слова з точки зору кількості, послідовності та видів звуків і складів, що є його складовими (Н. І. Лепська, А. К. Маркова, А. Д. Салахова та ін.).
Обстеження складової структури та звуконаповнюваності вживаних дошкільниками п’ятого року життя із ФФНМ слів відбувалося на матеріалі як окремих серій оплесків, складів, слів, так і словосполучень та речень у спонтанній, відображеній, спряженій, уповільненій та багаторазовій вимові („Назви, що побачив (-ла)”). Відмічалась залежність порушення складової структури від місця складу в слові та його позиції по відношенню до наголосу.
Пропонувались слова різного ступеня складності, а саме:
1) односкладові слова: а) без збігу приголосних (типу м’яч); б) зі збігом приголосних (стіл);
2) двоскладові слова: а) з двома відкритими складами (ва-за); б) з відкритим і закритим складом (ку-бик); в) з двома закритими складами (зай-чик); г) зі збігом приголосних на початку слова (пли-та); д) зі збігом приголосних всередині слова (ляль-ка);
3) трискладові слова: а) з відкритими складами (со-ба-ка); б) з чергуванням відкритих та закритих складів (вед-ме-дик).
Якщо у дошкільників із дислалією та дисфонією зустрічаються лише поодинокі порушення складової структури слів (найчастіше у вигляді перестановок складів у багатоскладових словах), то у дітей із ринолалією, тахілалією та дизартрією мають місце системні порушення складової структури.
1 2 3 4 5 6 7 8 9