Ім'я файлу: Вавринчук М.П. Пол толог чн аспекти державного управл ння.doc
Розширення: doc
Розмір: 1488кб.
Дата: 13.10.2020
скачати
Пов'язані файли:
Суперррр - Реферат за темою випускної роботи.doc

Легальні (нелегальні) партії – класифікація політичних партій за ступенем їх законності. Легальні – такі партії, що існують на основі прийнятих у держані законів, а нелегальні – всупереч їм.

Легітимність – обов'язкова ознака цивілізованої влади, визнання громадянським суспільством і світовою співдружністю її правомірності.

Легітимність політичної влади – це форма її підтримки, виправдання правомірності застосування і здійснення правління державою або окремими її структурами й інститутами.

Лібералізм (лат. – вільний) – політична ідеологія, побудована на визнанні пріоритетності політичних та економічних прав особи, дотриманні принципів парламентаризму, вільного підприємництва та обмеження сфери діяльності держави.

Лідер (англ. – ведучий, керівник) – авторитетний член організації, групи, суспільства загалом, особистий вплив якого дає йому змогу відігравати провідну чи суттєву роль у політичних процесах.

Лобізм – активна діяльність представників різних ділових, політичних кіл, що ставлять за мету реалізацію власних інтересів через зміну, скасування існуючих рішень, законів.

Маркетинг – вид людської діяльності, що спрямована на задоволення потреб через обмін.

Мажоритарна виборча система (фр. – більшість) – різновид виборчої системи більшості, яка передбачає такий порядок підбиття підсумків голосування, згідно з яким обраним вважається кандидат або партійний список, котрий набрав абсолютну (50 % плюс один голос) чи відносну (хоча б на один голос більше від конкурента) більшість голосів.

Макіавеллізм (від прізвища Н. Макіавеллі) – у політичному лексиконі означає стиль політики, що керується правилом: для досягнення цілі всі засоби с придатними, і мета виправдовує засоби.

Масові партії – сильно структуровані та ієрархізовані партії з постійним апаратом партійних функціонерів, що, на противагу кадровим партіям, зорієнтовані на масове вербування членів, а не тільки на мобілізацію виборців.

Мітинг (англ. – зустрічатися, знайомитися) – публічні збори для обговорення актуальних суспільно-політичних проблем.

Менталітет національний – типова для кожної нації система цінностей, поглядів, світосприйняття, рис, характеру, норм поведінки.

Міф (гр. – слово) – в політичному лексиконі означає штучно створюване уявлення про реальні соціальні процеси чи про політичного діяча.

Міжнародні відносини – 1)теоретичне поняття, яке характеризує взаємодію країн, народів і літературних організацій. Воно позначає систему економічних, політичних, соціальних, правових, дипломатичних, воєнних і культурних зв'язків і взаємодій, які виникають між суб'єктами світового співтовариства; 2) сукупність політичних, економічних, дипломатичних, культурних, науково-технічних, військових, гуманітарних взаємозв'язків між державами і групами держав, а також між суспільними рухами та організаціями, які діють на міжнародній арені.

Міжнародна політика – це вся сукупність дій політичних суб'єктів у відносинах між державами та на міжнародній арені в цілому. Цей вид політики називається ще «світовою політикою» (світовий політичний процес).

Мобілізація (лат. –- рухомий) – залучення і підготовка сил, засобів, ресурсів, внутрішніх резервів для вирішення певного важливого завдання, для здійснення масової кампанії.

Монархія (гр. – влада одного, єдиновладдя) – форма державного правління, за якої верховна влада зосереджена в руках одноособового глави держави на основі привілеїв або видатних здібностей, які приписуються цій особі.

Націоналізм – політична ідеологія, центральним компонентом якої є категорія нації, – й оцінка всіх політичних процесів здійснюється через призму захисту її інтересів.

Націонал-комунізм – термін на позначення різних політичних течій і напрямків, що об'єдналися навколо ідей комунізму і націоналізму.

Об'єкт політики – відносини соціальних груп із питань, що є життєво важливими для них і для суспільства загалом, а також відносини між ними та державними інституціями.

Однопартійна система – система, при якій управління державою здійснюється від імені однієї високоцентралізованої партії. Властива авторитарним та, особливо, тоталітарним режимам. Однопартійна система не виключає існування (легального чи нелегального) кількох конкурентних партій, однак роль правлячої закріплюється (фактично або й юридично) тільки за однією партією.

Олігархія (грец. – влада не багатьох) – політична О. – політичний режим, за якого вся влада належить певній відособленій еліті, фінансова О., промислова О. – громадська сфера і соціальний прошарок, який є у ній панівним. Відповідно до закону Р.Міхельса у будь-якій добровільній організації з часом утворюється О. Вона захоплює владу в організації і влаштовується у ній довічно. О. дбає лише про власні інтереси й використовує організацію для їх задоволення. Наслідок – потерпають співробітники, клієнти і партнери організації. Така ситуація згодом породжує конфлікт світоглядів, а іноді – й відверто ворожі акції саботажу.

Опозиційна партія – характеристика партії, що перебуває в опозиції до чинної влади.

Опозицій політична (лат. – протиставлення) – форма політичного протистояння, протидії певної соціальної або політичної групи чи партії офіційному курсу і прагнення боротися за владу.

Охлократія (гр. – юрба, натовп, влада) – термін, яким у Стародавній Греції позначали виродження демократії, внаслідок чого влада переходила до повсталого натовпу, який через неорганізованість не міг її втримати.

«Паблік рілейшенз» (англ. –громадські зв'язки) – наука, сфера суспільної діяльності, стиль роботи, для яких засадничим вважається вміння налагоджувати взаємні зв'язки з людьми.

Парламент (фр. – говорити) – представницький виборний законодавчий орган, який функціонує в рамках демократичного правління і має свої повноваження у сфері законотворчості.

Парламентська криза – фактичне припинення діяльності законодавчого органу, внаслідок чого він виявляється неспроможним приймати колегіальні рішення.

Партійна система – сукупність діючих у певній країні політичних партій та відносини між ними, які складаються в боротьбі за державну владу та у процесі її здійснення.

Партійна система крайнього (поляризованого) плюралізму – характеризується наявністю антисистемних партій двосторонньої опозиції зліва і справа, етапом перманентного конфлікту між опозиціями зліва і справа та сильним ідеологічним розмежуванням між ними.

Партійна система обмеженого (поміркованого) плюралізму – при такій системі представництво у парламенті мають лише декілька партій, при цьому відсутні аитисистемні партії двосторонньої опозиції, між партіями немає значної ідеологічної різниці і всім їм притаманна участь у коаліційному урядовому кабінеті.

Партія влади – політична сила, політична партія, що за умов парламентської республіки і пропорційної виборчої системи здобула право на формування уряду.

Патерналізм (лат. – батько, батьківський) – у сучасному вжитку термін стосується тих законів і соціальної політики, які обмежують свободу людини.

Перехідне (посттоталітарне) суспільство – суспільство, що перебуває на етапі переходу від тоталітарної до демократичної форми правління і котрому притаманні риси як тоталітаризму, який ще не до кінця знищений, так і демократії, яка лише формується.

Плутократія (гр. – багатство, влада) – правління багатіїв (плутократів), які завдяки своїм капіталам контролюють владу.

Політика (гр. – мистецтво здійснювати спільні справи, керувати державою-полісом) – вид людської діяльності, пов'язаний із завоюванням та здійсненням державної влади.

Політична боротьба – форма політичного життя, яка характеризується напруженням, протистоянням, протидією, зіткненням між політичними суб'єктами щодо питання влади та реалізації власних програм.

Політична влада – реальна здатність соціальної спільноти та індивіда до вияву своєї волі у політиці на основі осмисленого політичного інтересу і сформованих політичних потреб.

Політична культура – система знань і уявлень політичних класів, верств, малих соціальних груп, окремих індивідів про владу, державу й політику.

Політична партія – організована група однодумців, яка виражає інтереси частини народу, класу (класів), соціальної верстви (верств) і намагається реалізувати їх завдяки здобуттю влади або участі в ній.

Політична система – інтегративна сукупність державних та недержавних соціальних інститутів, які здійснюють управління справами суспільства, регулюють взаємовідносини між громадянами, соціальними групами, націями, державами, забезпечують стабільність суспільства, певний соціальний порядок.

Політична організація суспільства – інституціональна підсистема політичної системи суспільства, що складається з таких інститутів, як держава, політичні партії, політизовані рухи та громадські організації.

Політична свідомість – опосередковане відображення політичного життя суспільства, суттю якою є проблема влади, формування, розвиток і задоволення інтересів та потреб політичних суб'єктів.

Політичне відчуження – процес, який характеризується сприйняттям політики, держави і влади як сторонніх і чужих сил, що панують над людиною та пригнічують її.

Політичне гасло – ефективний засіб політичної агітації та пропаганди, що лаконічно передає суть ідеології, політичної доктрини чи стратегії.

Політичні переконання – усвідомлена потреба людини, що є суб'єктом політики, діяти згідно зі своїми знаннями, поглядами, ціннісними орієнтирами.

Політичні технології – система послідовних дій і засобів політичного суб'єкта, спрямованих на досягнення необхідного політичного результату, на реалізацію політичних цінностей та інтересів.

Політичний блок (фр. – угода) – об'єднання політичних партій, громадських організацій, груп людей, окремих політичних лідерів для досягнення певних політичних цілей.

Політичний маркетинг – сукупність форм, методів і технологій дослідження, проектування, регулювання та впровадження у суспільно-політичну практику тих чи інших настанов суспільної свідомості з метою завоювання та утримання контролю за ринком влади.

Політична соціалізація – процес засвоєння індивідом норм політичної культури суспільства, до якого він належить, знань про його політичну систему та про свої права й обов'язки у політичному житті суспільства.

Політичний режим – сукупність характерних для певного типу держави політичних відносин, засобів і методів реалізації влади, наявних стосунків між державною владою і суспільством, домінуючих форм ідеології, стану політичної культури.

Політичні відносини – взаємовідносини між соціальними спільнотами суспільства (групами, класами, націями, народностями), політичними інститутами, державою та громадянами з приводу здобуття та реалізації влади у суспільстві.

Політологія – наука, що вивчає політику, закономірності функціонування й розвитку політичної сфери суспільства та політичного життя в контексті виборювання, утримання контролю та функціонування політичної влади в суспільстві.

Політолог – фахівець із вивчення сфери політичних відносин, політичної системи суспільства, питань внутрішньої й зовнішньої політики тощо, з діагностики прогнозування політичних процесів та управління ними.

Право – система встановлених або санкціонованих державою і спрямованих на врегулювання суспільних відносин загальнообов'язкових норм, дотримання й виконання яких забезпечується шляхом переконання і державного примусу.

Правова держава – держава, в якій усі дії її органів і посадових осіб здійснюються на засадах конституційності та законності, а самі вони є підконтрольні незалежним судам.

Президент республіки (лат. –той, що сидить попереду) – обраний на певний термін глава держави у президентській республіці, який здійснює своє правління на основі прямого мандату.

Президентська республіка – різновид республіканської форми правління, для якої характерна значна роль президента в системі органів державного управління.

Прес-конференція –зустріч державних, політичних, громадських, наукових та ін. діячів із представниками засобів масової інформації для висвітлення питань, які цікавлять громадськість.

Пропаганда (лат. – те, що підлягає поширенню) – поширювання соціально-політичних, природничонаукових та інших знань з метою їхнього втілення у суспільну свідомість.

Пропорційна виборча система (лат. –той, що має правильне співвідношення частин із цілим) – виборча система, при якій голосування за кандидатів проводиться за партійними списками, а розподіл мандатів між партіями здійснюється відповідно (пропорційно) до кількості голосів виборців, відданих за кожен виборчий список.

Політичне життя – сукупність духовних, емоційних і практичних явищ політичного буття людини і суспільства, що характеризує їхнє ставлення до політичної участі в ній.

Політична соціалізація – це процес засвоєння індивідом певної системи політичних знань, норм і цінностей, тобто політичної культури.

Постіндустріальне суспільство – стадія суспільного розвитку, яка, згідно із західним соціологічно-політологічним вченням, приходить на зміну індустріальній стадії розвитку суспільства і на якій про­відна роль належить не сфері виробництва, а сфері послуг, науці, освіті, а головною цінністю стає інформація.

Расизм – політична теорія і практика, заснована на упередженому ставленні до людей за ознакою расової належності.

Раціоналізм (лат. – розумний) – виважене ставлення до життя, схильність діяти, ставитися до оточення винятково з позицій потреб розуму і логіки, нехтуючи вплив почуттів.

Рейтинг (англ. – оцінка, клас) – індивідуальний кількісний показник авторитету політичних лідерів, партій та інституцій, який встановлюється шляхом аналізу громадської думки через соціологічні дослідження, опитування експертів тощо.

Республіка (лат. – справа, суспільний, всенародний) – форма державного правління, при якій глава держави й усі органи влади є виборними і змінюваними, виконавча влада є похідною від представницького органу, а громадяни повною мірою володіють відповідними правами й свободами, мають можливість впливати на владу та на її рішення.

Ресурси влади (фр. – засоби, запаси, джерела) – реальні та потенційні засоби, запаси, можливості, які можуть бути використані для того, щоб суб'єкт влади міг здійснювати свій вплив на інших.

Система (грец. – ціле) – певна сукупність взаємопов'язаних елементів, що утворюють стійку цілісність, мають інтегративні особливості та внутрішні закономірності, притаманні саме цій спільності.

Соціалізм – політична ідеологія, центральне місце в якій займає ідея контролю над товарами і послугами, що розглядаються як суспільний продукт.

Соціальна держава – держава, що прагне до забезпечення кожному громадянинові гідних умов існування, соціальної захищеності, співучасті в управлінні виробництвом, гарантії однакових можливостей для самореалізації особистості.

Соціальна політика – функція державної відповідальності за: 1) використання суспільних ресурсів, 2) регулювання приватної діяльності, 3) підтримку приватної, індивідуальної та колективної поведінки з метою максимізації соціальної вигоди та умов життя населення.

Суб'єкти політики – особи, соціальні групи, організації, інститути, які беруть участь у політичному процесі. До числа суб'єктів політики зараховують громадян, соціальні верстви, нації, народності, суспільно-політичні організації, держави, народ, суспільство в цілому.

Суверенітет держави (франц. – самостійність, верховна влада) – стан незалежності державної влади від будь-якої іншої влади, який полягає у її праві та здатності самостійно, без втручання іншої держави, керувати своїм внутрішнім і зовнішнім життям.

Терор (грец. – страх, жах) – політика залякування, насилля, нагнітання страху, розправа з політичними противниками, особлива форма політичного насилля, що характеризується жорстокістю, цілеспрямованістю і вдаваною ефективністю.

Тероризм – політика і практика терору: сукупність особливо жорстоких форм і засобів політичного та фізичного насильства. Т. використовувався в історії як засіб політичної боротьби.

Технологія прийняття політичного рішення – сукупність методів і послідовних дій різноманітних політичних суб'єктів щодо свідомої постановки та досягнення цілей у сфері політичної влади.

Тіньовий кабінет – група осіб всередині уряду, керівництва партії, передвиборчого штабу тощо, які фактично здійснюють владу, але не виконують публічних функцій і не відомі широкому загалу.

Трипартійна система – партійна система, при якій жодна із двох найбільших політичних партій країни не може самостійно сформувати уряд, а тому вони змушені вдаватися до підтримки третьої, значно меншої, але такої, що постійно представлена у парламенті.

Тоталітарнім (лат. – цілий, цілісний) – спосіб організації суспільства, який характеризується всебічним і всеохопним контролем влади над суспільством, підкоренням суспільної системи державі й колективним цілям та загальнообов'язковою ідеологію.

Узурпація – протизаконне насильницьке захоплення влади або привласнення собі чужих прав на будь-що, зокрема на істину.

Утилітаризм (лат. – користь, вигода) – вузький прагматизм, принцип оцінки всіх явищ тільки з позицій вигоди і користі.

Федерація (лат. – союз, об'єднання) – складне державне утворення, до складу якого входять інші держави, що є суб'єктами федерації.

Фіксоване (формальне) членство – порядок вступу в партію, який передбачає дотримання чітко розробленої статутом партії процедури.

Форма держави – сукупність найзагальніших її ознак, зумовлених інституціональними, територіальними і функціональними способами організації влади.

Форма правління – організація вищої державної влади, порядок утворення її органів та характер взаємовідносин із населенням.

Харизма (гр. – милість, благодать, божий дар) – особливі, видатні здібності вождя, лідера, дані йому, як вважається, від Творцем чи природою.

Харизматичниіі лідер – політичний діяч, наділений харизмою, що й визначає його лідерське становище.

Харизматичні партії – партії, що у своїй діяльності орієнтуються на харизматичних лідерів, які найчастіше і є їхніми засновниками.

Цивілізація – термін, що вживається на позначення рівня розвитку культури; один із ступенів еволюції суспільства (дикість, варварство, Ц.). У XX ст. – вживають для характеристики будь-якого соціокультурного комплексу, що існував або існує в історії. Відмінності між цивілізаціями зумовлені несумісними системами цінностей. Кожній Ц. властива певна філософія, суспільно значимі цінності, узагальнений образ світу.

Цинізм політичний (лат. – безсоромний, нахабний) – форма політичної поведінки, для якої характерне презирливе ставлення до всіх умовностей, заперечення будь-яких моральних норм і правил.

«Четверта влада» («медіакратія», «інформаційна влада») – образна назва засобів масової інформації, які здійснюють контрольну функцію, проводять власні розслідування, інформують громадськість про зловживання влади і дають їй не тільки правові, але й моральні оцінки.

«Чисті» політичні технології – технології, які не передбачають прямого порушення закону та входять в неофіційний реєстр «дозволених» і прийнятних для суспільної моралі.

Чотирипартійна (або ще двоблокова) партійна система – партійна система, що відзначається наявністю правого та лівого блоків партій, які змагаються між собою за владу.

Шовінізм – ідеологія і практика, що побудована на проповіді національної винятковості, поширення національного чванства, національного егоїзму, панівної зверхності однієї нації над іншими, намагання поставити їх у залежність, протиставлення інтересів одної нації інтересам всіх інших націй.