1   2   3   4   5
Ім'я файлу: лікарські засоби.docx
Розширення: docx
Розмір: 100кб.
Дата: 11.03.2024
скачати
Пов'язані файли:
Семчук А. Агностицизм.docx

Лікарські засоби, що пригнічують центральну нервову систему.
ПЛАН

  1. Основні відомості про будову та функції центральної нервової системи (ЦНС). Класифікація лікарських засобів, що діють на ЦНС.

  2. Засоби для наркозу. Поняття про наркоз. Стадії наркозу. Види наркозу. Премедикація.

  3. Засоби для інгаляційного наркозу (ефір, фторотан, діазоту оксид, енфлуран, ізофлуран). Порівняльна характеристика. Ускладнення до і після наркозу, їх профілактика.

  4. Засоби для неінгаляційного наркозу (тіопентал-натрій, пропанідид, натрію оксибутират, кетаміну гідрохлорид). Порівняльна характеристика.

  5. Спирт етиловий. Місцева дія. Застосування в медичній та фармацевтичній практиці. Вплив на ЦНС та організм у цілому. Гостре отруєння спиртом етиловим, допомога. Хронічне отруєння (алкоголізм хронічний). Лікування хронічного алкоголізму (апоморфін, тетурам).



1. Основні відомості про будову та функції центральної нервової системи (ЦНС). Класифікація лікарських засобів, що діють на ЦНС.

Нервова система регулює взаємодію органів та систем органів між собою, а також усього організму з навколишнім середовищем. Нервову систему поділяють на центральну та периферичну. До центральної нервової системи (ЦНС) належать головний та спин­ний мозок, а периферична складається з 12 черепних та 31 спин­номозкового нервів.

За морфологічною будовою ЦНС є сукупністю окремих нейро­нів, кількість яких у людини досягає 14 млрд. Зв'язок між нейро­нами здійснюється шляхом контакту між їхніми відростками один з одним або з тілами нервових клітин. Такі міжнейронні кон­такти називаються синапсами (sinapsis — зв'язок). Передача нер­вових імпульсів у синапсах нервової системи здійснюється за до­помогою хімічних переносників збудження — медіаторів, або трансмітерів (ацетилхолін, норадреналін, дофамін тощо).

У медичній практиці застосовують лікарські засоби, що зміню­ють, пригнічують або стимулюють передачу нервових імпульсів у синапсах. Вплив на синаптичну передачу нервових імпульсів при­зводить до змін функції ЦНС, унаслідок чого виникають різнома­нітні фармакологічні ефекти. Лікарські засоби класифікують за їхніми основними ефектами: засоби для наркозу, спирт етиловий, снодійні, протиепілептичні, протипаркінсонічні, анальгетичні, аналептики, психотропні.

2. Засоби для наркозу. Поняття про наркоз. Стадії наркозу. Види наркозу. Премедикація.

Засоби для наркозу — це лікарські препарати, в результаті вве­дення яких в організмі виникає стан наркозу(narcosis — оніміння).

Наркоз — це оборотне пригнічення функції ЦНС, яке супрово­джується знепритомненням, втратою больових та інших видів чут­ливості, пригніченням рефлекторної активності і розслабленням скелетних м'язів за умови збереження серцево-судинної діяльності і дихання.

Наркоз — один із методів загального знеболення.

Фармакодинаміку засобів для наркозу остаточно не вивчено. Усі препарати порушують синаптичну передачу в ЦНС. За послі­довністю пригнічення ЦНС виділяють чотири стадії наркозу:

І. Стадія анальгезії. Спочатку знижується больова чутливість, а потім виникає амнезія. Інші види чутливості, тонус скелетних м'язів і рефлекси збережені.

      1. Стадія збудження. Ця стадія характеризується мовною та руховою активацією, підвищенням артеріального тиску, пору­шенням дихання, підсиленням усіх рефлексів (можливі зупинка серця, блювання, бронхо- і ларингоспазм).

      2. Стадія хірургічної анестезії. У пацієнта відсутні всі види чутливості, пригнічені рефлекси м'язів; відновлюється нормальне дихання, стабілізується артеріальний тиск. Зіниці розширені, очі відкриті. На цій стадії виділено чотири рівні.

Після припинення введення засобів для наркозу настає IV ста­дія — пробудження — відновлення функцій ЦНС, але у зворотно­му порядку: з'являються рефлекси, відновлються тонус м'язів і чутливість, повертається свідомість.

Класифікація препаратів для наркозу

        1. Засоби для інгаляційного наркозу:

а) леткі рідини — ефір, фторотан (галотан), метоксифлуран, десфлуран, енфлуран, ізофлуран, севофлуран тощо;

б) гази — діазоту оксид, циклопропан тощо.

        1. Засоби для неінгаляційного наркозу:

а) порошки у флаконах — тіопентал-натрій

б) розчини в ампулах — натрію оксибутират, пропанідид (сомбревін), тропофол (диприван), кеталар (кетамін, каліпсол).

Премедикація
Під премедикацией розуміють безпосередню медикаментозну підготовку до загальної анестезії, яка має на кілька найважливіших завдань:
1) запобігання передопераційного емоційного стресу;
2) досягнення нейро-вегетативної стабілізації;
3) зниження реакції на зовнішні подразники;
4) зменшення секреції залоз;
5) створення оптимальних умов для прояву дії загальних анестетиків;
6) профілактика алергічних реакцій у відповідь на застосування в процесі анестезії медикаментів та інфузійних середовищ.
Основу премедикації становить надійний захист хворого від передопераційного емоційного стресу, неминучим наслідком якого є комплекс соматовегетативних розладів, іменованих «церебро-вісцеральний синдром емоційного стресу»: активація симпатико-адреналової та гіпоталамо-гіпофізарно-надниркової систем, гіпердинамічні реакції кровообігу, активація дихання і різних видів метаболізму, особливо вуглеводного.

3. Засоби для інгаляційного наркозу (ефір, фторотан, діазоту оксид, енфлуран, ізофлуран). Порівняльна характеристика. Ускладнення до і після наркозу, їх профілактика.

Засоби для інгаляційного наркозу:

  • їх уводять за допомогою спеціальної апаратури;

  • наркоз легко керується;

  • більшість препаратів спричинюють подразнення слизової оболонки дихальних шляхів, відчуття ядухи, травмують психіку пацієнта;

  • потрапляють в атмосферу і можуть шкідливо впливати на здоров'я медичного персоналу.

Ефір для наркозу — летка рідина з різким запахом, що швидко руйнується на світлі, тому необхідно перевіряти якість препарату перед застосуванням. Температура кипіння — 35 °С. Вогненебез­печний. Ефір добре розчиняється у воді, жирах та ліпідах. Є силь­ним анестезійним засобом. Має широкий спектр наркотичної дії і високий коефіцієнт безпеки застосування.

Побічні ефекти: виражена стадія збудження; сприяє звіль­ненню катехоламінів, що може призвести до аритмії, підвищен­ня рівня глюкози в крові; після наркозу можуть з'явитися нудо­та, блювання і закреп; унаслідок швидкого випаровування ефіру з поверхні дихальних шляхів може розвинутися пневмонія; у дітей може спричинити судоми. Для їх усунення використовують тіопентал.

Фторотан (галотан) — летка рідина. Руйнується на світлі, температура кипіння — 50 °С. Фторотан не горить і в суміші з ефі­ром запобігає горінню останнього. Фторотан погано розчиняється у воді, але добре — в жирах та ліпідах. Сильний анестетик (пере­вищує властивості ефіру як анестетика втричі, а азоту закису — в 50 разів), але виявляє помірну анальгетичну дію.

Побічні ефекти: пригнічення дихання; аритмія, пов'язана зі збудженням β-адренорецепторів міокарда, тому під час наркозу не можна вводити катехоламіни (адреналін, норадреналін). У разі аритмії вводять β-адреноблокатори (анаприлін); серцева недостат­ність; артеріальна гіпотензія; психічні зміни; гепатотоксичний, нефротоксичний, мутагенний, канцерогенний і тератогенний ефект; в осіб, які працюють з фторотаном, можуть бути алергійні реакції.

Ізофлуран, енфлуран, десфлуран — справляють менший вплив на серцево-судинну систему.

Діазоту оксид — газ, що не вибухає, але підтримує горіння. Препарат не подразнює слизові оболонки дихальних шляхів. Вво­дять у суміші 80 % азоту закису та 20 % кисню. Анестезія настає через 3-5 хв. Стадії збудження немає. Наркоз поверхневий, тому азоту закис використовують для базисного наркозу і нейролептанальгезії. Використовують препарат для знеболювання при тяж­ких травмах, гострому панкреатиті, інфаркті міокарда, під час пологів тощо.

Побічні ефекти: зрідка — нудота, блювання, аритмія, артеріаль­на гіпертензія; гіпоксія виникає внаслідок тривалого введення азоту закису. Важливо підтримувати вміст кисню в газовій сумі­ші на рівні не менше ніж 20 %. Після закінчення подачі азоту за­кису продовжують давати кисень протягом 4-5 хв.

4. Засоби для неінгаляційного наркозу (тіопентал-натрій, пропанідид, натрію оксибутират, кетаміну гідрохлорид). Порівняльна характеристика.

Засоби для неінгаляційного наркозу:

  • їх уводять внутрішньовенно, внутрішньом'язово або ректально;

  • наркоз настає відразу без стадії збудження;

  • не забруднює атмосферу;

  • наркоз погано керується.


Класифікація засобів для інгаляційного наркозу за тривалістю дії

1. Препарати короткої тривалості дії (тривалість наркозу — 5-10 хв): пропандид (сомбревін), кетамін (кеталар, каліпсол).

    1. Препарати середньої тривалості дії (тривалість наркозу — 20-40 хв): тіопентал-натрій, гексенал.

    2. Препарати довгої тривалості дії (тривалість наркозу — 90-120 хв): натрію оксибутират.

Тіопентал-натрій — порошок жовтуватого або жовтувато-зеленого кольору, легко розчинний у воді. Розчин готуютьextempore на стерильній воді для ін'єкцій. Вводять внутрішньовенно (повільно) або ректально (дітям). Наркоз настає відразу і триває 20 хв.

Побічні ефекти: пригнічення дихання, артеріальна гіпотензія, ларингоспазм, бронхоспазм, рефлекторна зупинка серця, підсилення секреції бронхіальних залоз.

Натрію оксибутират — білий порошок, легко розчинний у воді. Випускається в ампулах по 10 мл 20 % розчину. Вводять внутрішньо­венно повільно, зрідка — внутрішньом'язово або призначають всере­дину. В результаті внутрішньовенного введення стадія наркозу на­стає через 30 хв і триває 2-4 год.

Побічні ефекти: рухове збудження, судомні тремтіння кінцівок і язика внаслідок швидкого внутрішньовенного введення; блюван­ня; рухове і мовне збудження під час виходу з наркозу.

Кетамін (кеталар, каліпсол) — білий порошок, легко розчин­ний у воді і спирті. Кетамін зумовлює дисоційовану загальну анестезію, яка характеризується кататонією, амнезією і анальге­зією. Препарат вводять внутрішньовенно або внутрішньом'язово. Тривалість наркозу — 10-15 хв залежно від способу введення. За­стосовують препарат для введення в наркоз, а також для його під­тримання. Кетамін можна використовувати також амбулаторно під час нетривалих хірургічних втручань.

Побічні ефекти: артеріальна гіпертензія, тахікардія; підвищення внутрішньочерепного тиску; гіпертонус, м'язовий біль; галюцинаторний синдром (хворі потребують спостереження після операції). Кетаміновий наркоз не слід проводити хворим з порушенням психіки та епілепсією.

Пропанідид (сомбревін) — вводять внутрішньовенно повільно. Наркоз настає через 20-40 с і триває 3-5 хв. Використовують пре­парат для введення в наркоз, а також в амбулаторних умовах під час нетривалих операцій і для діагностичних досліджень (біопсія, зняття швів, катетеризація).

Побічні ефекти: брадикардія, артеріальна гіпотензія, серцева недостатність; бронхоспазм, анафілактичний шок; тромбофлебіт.
Фармакобезтека:

  • тіопентал-натрій та інші барбітурати не можна змішу­вати в одному шприці з кетаміном, дитиліном, пентаміном, амі­назином і піпольфеном, оскільки внаслідок фізико-хімічної взає­модії утворюється осад;

  • на засоби для наркозу не дозволяється виписувати рецепти.

Заходи запобігання ускладненням внаслідок застосування засобів для наркозу:

  • вибухонебезпечні речовини комбінують з фторотаном;

  • неінгаляційні анестетики комбінують з інгаляційними за­собами для наркозу, щоб зменшити або усунути стадію збуджен­ня, відчуття ядухи, психічну травму;

  • перед наркозом для зменшення рефлекторних реакцій і об­меження секреції залоз пацієнтам роблять премедикацію (підго­товку до операції) — вводять атропін (або інший М-холіноблокатор); для усунення болю — анальгетики (фентаніл, промедол тощо); для посилення розслаблення скелетних м'язів — міорелаксанти (тубокурарин); для зменшення проявів алергії — антигістамінні (димедрол, піпольфен) препарати. Для премедикації призначають також транквілізатори, нейролептики, гангліоблокатори, клофелін та інші лікарські засоби.


5. Спирт етиловий. Місцева дія. Застосування в медичній та фармацевтичній практиці. Вплив на ЦНС та організм у цілому. Гостре отруєння спиртом етиловим, допомога. Хронічне отруєння (алкоголізм хронічний). Лікування хронічного алкоголізму (апоморфін, тетурам).

Спирт етиловий при місцевому застосуванні дає виражений антисептичний, а також подразнювальний та в'яжучий ефект (див. тему «Антисептичні та дезінфекційні засоби»). Резорбтивна дія препарату проявляється пригніченням ЦНС, що є причиною гострих і хронічних отруєнь при вживанні спиртних напоїв. Спирт етиловий при внутрішньому застосуванні швидко всмоктується (особливо натще) в основному в тонкій кишці і приблизно 20 % — у шлунку. В організмі 90 % етилового спирту підлягає біотрансформації до вуглекислого газу і води. Окиснюється в печінці з ви­діленням енергії (7,1 ккал/г). Спирт етиловий у незміненому вигляді виділяється легенями, нирками і потовими залозами.

Пригнічувальна дія спирту етилового залежно від концентра­ції в крові і тканинах мозку має 3 стадії:

  • збудження;

  • наркозу;

  • агональну.


Як засіб для наркозу спирт етиловий не використовують, оскільки він має неширокий спектр наркотичної дії, а також спри­чинює виражену стадію збудження. Слід зазначити його дію на центри терморегуляції, яка проявляється підвищенням тепловід­дачі за рахунок розширення судин шкіри; ось чому вживання на холоді спирту етилового сприяє переохолодженню.

Спирт етиловий підсилює секреторну активність слинних та шлункових залоз. Активність пепсину за низьких концентрацій (до 10 %) спирту не змінюється, а при підвищенні концентрації — знижується. Спирт етиловий 40 % пригнічує не тільки секрецію соляної кислоти, але й ферментну активність шлункового соку.

Застосування резорбтивної дії спирту етилового:

  • парентеральне годування хворих з кахексією, які перебува­ють у критичному стані, 5 % розчин етанолу додають в протишо­кові рідини;

  • при отруєнні спиртом метиловим вводити внутрішньовенно у формі

10 % розчину;

  • припинення передчасних пологів.

Унаслідок тривалого застосування можливі звикання та лікар­ська залежність (психічна і фізична).

Гостре отруєння спиртом етиловим відбувається при його кон­центрації 3-4 г/л і характеризується ознаками глибокого пригні­чення функції ЦНС. Стадію ейфорії та збудження змінює кома. Потерпілі втрачають свідомість, знижується температура тіла, шкіра стає вологою, холодною на дотик, пульс частий, слабкого наповнення, з'являються асфіксія, ціаноз, знижується серцева діяльність, можливі судоми, марення, мимовільне виділення сечі та калу. Смерть настає від паралічу дихального центру і зниження серцевої діяльності.

Під час лікування гострого отруєння спиртом етиловим слід:

  • запобігати припиненню дихання й аспірації блювотними масами;

  • для підтримання функції серцево-судинної системи призна­чати серцеві глікозиди;

  • якщо збережена функція нирок, проводити форсований ді­урез за допомогою фуросеміду;

  • вводити препарати: натрію гідрокарбонат (для усунення ацидозу), глюкозу з інсуліном (для окиснення спирту) тощо.

Хронічне отруєння (алкоголізм) характеризується звиканням, психічною і фізичною залежністю, синдромом абстиненції. По­стійне тривале застосування алкоголю призводить до порушення функції внутрішніх органів і систем. Вживання спиртних напоїв у період вагітності може стати причиною алкогольного синдрому плода (мікроцефалія, затримка розумового розвитку дитини аж до олігофренії, м'язова гіпотонія, аномалія розвитку серця і статевих органів). Особливо небезпечним є отруєння в період з 4-го по 10-й тиждень вагітності.

Серед фармакологічних засобів для лікування хворих на алкоголізм ефективним є тетурам (дисульфірам, антабус). Суть лікуван­ня полягає в тому, що в разі призначення тетураму разом з 20-30 мл горілки порушується окиснення спирту на рівні ацетальдегіду, у пацієнта спостерігаються гіперемія обличчя, артеріальна гіпотен­зія, тахікардія, підвищення потовиділення, порушення дихання, блювання, страх смерті. Це може тривати від 30 хв до декількох го­дин. Таким чином у пацієнта виробляється відраза до алкоголю. Те­турам не призначають особам віком понад 50 років, при серцево-су­динних захворюваннях, патології печінки, нирок і обміну речовин.

Є пролонгована форма тетураму — стерильні таблетки еспераль для імплантації. У деяких випадках з метою вироблення негативної реакції хворого на алкоголь також використовують блювотний засіб — апоморфін, різні психотропні препарати. Але поки що ефективних медикаментозних засобів для лікування хво­рих на алкоголізм немає.

ДОДАТКИ
Таблиця 1. ЛІКАРСЬКІ ЗАСОБИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА

  1   2   3   4   5

скачати

© Усі права захищені
написати до нас