МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. Г. С. СКОВОРОДИ
Реферат на тему:
«Лесь Курбас»
Виконала: студентка 1-го курсу
факультету іноземної філології
групи 16 с/о
Коротецька Анна
Харків
2020
Зміст
1.Вступ……………………………………………………………………………………………………3
2.Становлення творчої особистості……………………………………………………..4
3. Лесь Курбас- реформатор театру………………………………………………………6
4. Березіль- театр, який не боявся експериментувати…………………………7
5.Культурна спадщина Леся Курбаса через призму часу…………………….10
6. Есе-висновок……………………………………………………………………………………..12
6.Використані джерела…………………………………………………………………………13
Вступ
Предметом даної роботи є життя, творчість та внесок в культуру видатного українського театрального і літературного митця- Леся Курбаса. Метою праці є розглянути етапи формування особистості українського режисера та дослідити його творчий шлях, простежити становлення українського сучасного філософського театру «Березіль» та неоціненний внесок митця в українську та світову культурну спадщину. Обмежуючись даним обсягом роботи, спробуємо оглянути основні аспекти біографії та творчості Леся Курбаса.
У першій частині праці прослідкуємо життєвий шлях митця, бо без з’ясування початків творчої діяльності Л. Курбаса важко буде створити цілісний портрет особистості, зрозуміти феномен потужного вибуху його режисерського таланту.
У наступній частині розглянемо Курбаса як реформатора українсього театру, та основоположника театру «Березіль»
В останній частині реферату розглянемо вклад Курбаса в українську та світову культуру, спробуємо зазначити вплив його особистості та праці на театральне та літературне мистецтво сьогодення.
Становлення творчої особистості
Для більш глибокого розуміння постаті Леся Курбаса та його творчості, потрібно перш за все, звернутись до витоків його життєвого шляху. Олександр-Зенон Курбас (таке було повне ім'я великого реформатора українського театру) народився 25 лютого 1887 р. в місті Самборі на Львівщині, в акторській сім'ї Ванди та Степана Яновичів (Яновичі — сімейний сценічний псевдонім). Батько його, хоча й був мандрівним українським актором, проте і в бідності своїй прагнув дати Олександрові гарну освіту. Дід, прадід і дядько Леся Курбаса були священиками. Предок роду походив із католицької Литви, проте виховав свого сина як православного українця.
Лесь їздив із батьками й мандрівним театром. Вивчивши весь його репертуар, спільно з іншими акторськими дітьми він влаштував свій театр. Згодом через нервову хворобу С. Янович змушений був покинути сцену й повернутися з дітьми до свого батька в село Старий Скалат. У діда була прекрасна бібліотека. Лесь багато читав, крім того, захопився музикою, грав на фортепіано, готувався до вступу в гімназію. Вступивши, почав писати художні твори. 1906 р. в журналі "Літературно-науковий вісник" було надруковано один із них під назвою "У гарячці". Юнак добре володів польською, німецькою, російською, англійською та норвезькою мовами, багато книг читав у оригіналах. Після закінчення гімназії хотів навчатись у драматичній школі, та йому не виділили стипендії, і в 1907 р. він вступив на філологічний факультет Віденського університету.Тому цілком природно, що Лесь увібрав у себе все те, що могла дати йому європейська культура. Вже тоді Курбас мріяв працювати в Надніпрянській Україні, де існував сильний демократичний театр Садовського (Київ) і де поруч була висока театральна культура.
1916 року його мрія здійснилась, він вступає до цього театру. Акторська творчість Курбаса в театрі Миколи Садовського обіцяла розвинутися, але сталося так, що він приніс свій акторський талант у жертву режисерському. Головна увага й енергія молодого митця були скеровані на організацію студії молодих акторів, з якої виріс згодом Молодий театр. Назва "Молодий театр" з'явилася вже влітку 1917 року. Молодий театр — це театр пошуків нових форм втілення сучасної та класичної драматургії. З цього театру взяли початок кілька українських театрів. Влітку 1920-го Лесь Курбас зібрав своїх кращих акторів, хто добровільно приєднався з Київського театру ім Шевченка, і під назвою "Кийдрамте"(Київський драматичний театр) трупа почала своє турне по містах Київщини. Спочатку осіли у Білій Церкві, потім в Умані.
Лесь Курбас був засновником спочатку політичного (1922—1926), а потім і філософського (1926—1933) театру в Україні. У виставах свого філософського театру "Березіль" (Харків) Курбас малює всесвіт, де головним стає особлива довіра до життя людини у всіх його суперечностях. Лесь Курбас і "березільці" знайшли свого драматурга, п'єси якого були співзвучні їхнім естетичним засадам. Таким драматургом став Микола Гурович Куліш. Першою його п'єсою, що побачила світло рампи на сцені "Березолю", стала "Комуна у степах" (Київ). Творча співпраця тривала і в Харкові.
Кульмiнацiя здобуткiв Курбаса пов'язана з драматургом Миколою Кулiшем (1892-1937) i художником Вадимом Меллером (1884--1962). У Києві "Березіль" мав під своїм крилом майстерні, плинні півавтономні одиниці. У Харкові все було під одним дахом і під одним проводом — Курбасовим. У театрі діяв мюзик-хол (спектаклі "Шпана", "Алло на хвилі", "Чотири Чемберлени"), агітпроп. Було підготовлено серію "Костюмовані історії" (спектаклі "Жакерія", "Сава Чалий", "Король бавиться", "Змова Фієско"). П'єси М.Куліша "Народний Малахій", "Мина Мазайло", на жаль, не знайшли розуміння у критики. Проти Леся Курбаса були висунуті звинувачення в "похмурості", викривленні оптимістичної радянської дійсності.
Багато чого з творчих пошуків Курбаса не розумілося широкими масами глядачів. Це стосується і його вистави "Маклена Граса", яка досягає справжньої філософської глибини. Але незважаючи на несприятливу для творчості атмосферу нерозуміння, недоброзичливості, Лесь Курбас не занепадав духом, він до останньої можливості вів боротьбу з поширеними у той час тенденціями спрощенства, вульгаризації мистецтва. Опоненти ж щонайменшу невдачу Л. Курбаса завжди розцінювали як цілковитий провал театру.
Можливо, саме тому, що режисер не відступив, не поступився своїми переконаннями, його було наклепницьки обмовлено, звільнено з посади керівника "Березолю" і заарештовано у Москві, де він кілька місяців працював у єврейському театрі на Малій Бронній.
Реформатор театру
Те, що зробив Лесь Курбас для оновлення українського театру протягом 15 років, в інших культурах робили митці кількох поколінь поспіль. Для такої титанічної праці мало бути міцне підґрунтя. Можливо ним були середовище та освіта.
Олександр Зенон ріс за кулісами театру. Уже в дошкільні роки він намагався з іншими акторськими дітьми створити свій дитячий театр, де все буде «інакше, не так, як звикли всі». Лесь був дев’ятирічним гімназистом, коли в журналі «Літературно-науковий вісник» був надрукований його художній твір під назвою «У гарячці». Вже в ранній юності він добре володів польською, німецькою, російською, англійською та норвезькою мовами, багато творів читав в оригіналі.
1912р. Лесь Курбас співпрацював з Гнатом Хоткевичем у гуцульському театрі «Верховина», але його мобілізували на війну. Опинившись у Тернополі він організовує «Тернопільські театральні вечори». Там він здійснив близько 30 постановок, серед яких «Наталка Полтавка», «Сватання на Гончарівці», «Назар Стодоля», «Суєта», «Макбет». Він навчав молодих акторів руху, грі, дикції, театральній культурі. Отримавши запрошення від Миколи Садовського приїжджає до Києва. Саме тут Курбас робить перший крок до омріяного нового театру. Організувавши молодий театр, митець європеїзував український театр, що доти був виключно національно-етнографічним, побутовим театром, затиснутим у лабети імперських заборон і утисків. Він організовує молодіжну студію, займається режисурою, а восени 1917р. у приміщенні театру Бергоньє свій 1-й сезон відкрив Молодий театр. Ставили «Чорну пантеру білого ведмедя» В. Винниченка, «Вечір етюдів» О. Олеся.Критика схвально сприймала кожна нову роботу театру.
Другим кроком до утвердження мистецтва майбутнього була поява театру «Березіль» у Харкові. Лесь Курбас створив експериментальний театр українського модернізму вивівши його на лінію передових мистецьких шукань Заходу. Театр завоював глядача століттями русифікованого Харкова.
Третім кроком до реформи театру була вдала спроба розвинути «українську волю до форми», коли національні традиції органічно поєдналися з новими фарбами і були втілені засобом лірики патетики і сатири.
Лесь Курбас та «Березіль»: театр, який не боявся
експериментувати
Молодь зачитувалася Полем Клоделем, Редьярдом Кіплінґом, Джеком Лондоном, Джозефом Конрадом, Станіславом Пшибишевським – такими різними, але прецікавими, які творили в одному векторі. Але що ж являв собою український театр? Він пройшов кілька етапів – від натуралізму до етнографізму, був і реалізм – вельми умовний. На слуху був театр корифеїв, який об’єднав багатьох митців.
Лесь Курбас бажав працювати з Наддніпрянською Україною, і почав свою діяльність з Києва – з театру Миколи Садовського. Вистави, турне, опера… Це був хороший старт. Але час показував, що репертуар не має вичерпуватись українськими побутовими проблемами. Треба звертатися до класики, а також – потрібні нові теми. Постало питання: яким бути новому мистецтву? І, зокрема – яким буде новий театр?
Віденський період багато чого навчив Леся Курбаса – зокрема, в якому стилі організовувати вистави. А також – читанню в оригіналі праць з філософії, психології, теорії театру… Водночас молодий українець розумів, що не варто копіювати чужий досвід, бо цей легкий шлях веде до деградації. Отже, треба відштовхнутись од основи, а далі – розвиватися самому. Спроби, помилки – але й відсутність страху показати себе і своє бачення.
Далі в імпозантного європейця був Харків. Це місто Курбас обрав недарма, бо з 1919 по 1934 рік Харків був столицею України (та й у ХІХ столітті місто дало незліченно багато в мистецтві, науці, освіті, харківські університети довго тримали пальму першості).
31 березня 1922 року виникає театр «Березіль» – спочатку в Києві, потім 1926 року Лесь Курбас переносить його до Харкова. Назва символічна, бо давньоукраїнською мовою означає березень (слово «березіль» – з язичницького слов’янського календаря). Отже, це початок весни, початок нового мистецтва. І Лесь Курбас, і нове українське мистецтво молоді, сповнені ентузіазму. Відгриміла Громадянська війна, і навіть у розрусі варто створювати культуру, бо за зимою – завжди весна. Багатозначно: створено театр наприкінці березня.
Європейські освічений, Лесь Курбас запропонував новий театр, який назвав філософським. Цей театр примушував думати – і це в умовах, коли переможці давали народу красиву картинку, закликаючи вірити в неї. Варто згадати й умови, в яких тоді розвивалося мистецтво. У Німеччині, Австрії та інших країнах вирував експресіонізм – надзвичайно виразна течія. Деформовані, спеціально підкреслені риси, гіпертрофований грим, гра, де поєднуються трагізм і гротеск… «Березіль» узяв на озброєння і цей момент, поєднуючи власне гру і літературу. Театр простягнув руку літературі. Вистави Курбаса викликали літературну дискусію 20-х років, до якої багато хто долучився. Це був час як наклепів, геростратів, так і нової думки інтелектуалів.
«Березіль» ставив буквально все, роблячи акцент і на репертуарі театру корифеїв, і на популярних тоді п’єсах 20-х років. І на класиці: Шекспір, Мольєр, Тарас Шевченко… Новий театр не боявся тем, які ставив час. Активно залучається драматургія експресіоніста Миколи Куліша (репресованого в 1937-му). Трагедії: голод у селі; розрив між ідеалами і дійсністю, гордіїв вузол мрії і реальності… Дитина і вбивство – надзвичайна п’єса «Маклена Ґраса» (за реальними подіями!). Вистави за гарячими слідами. Люди приходили побачити свіжий твір, навіть ще не тримавши в руках виданої книги. І поряд – не менш болюча класика ХІХ століття: зі сцени не сходить «Украдене щастя» Івана Франка. Нове прочитання відомого твору і водночас, у хорошому розумінні, класична постановка. «Березіль» не опускався до примітивного рівня.
Цей театр вів публіку за собою, сміливо і водночас доступно ставлячи елітарні твори. Навіть якщо цензура вимагала революційних тем – Курбас ставив не грубі агітки, а класичні твори (проте ще не знані українському глядачу). Наприклад, на тему селянської війни – п’єсу Проспера Меріме «Жакерія». Курбас мав багату практику в постановці творів з народного життя, і не було проблеми показати українське село чи французьке, ХІХ століття – чи доби Середньовіччя. У 1930 році ставлять сміливу п’єсу Миколи Куліша «97» – про трагедію українського села. Центральна тема – голод. Треба знати, що Голодомор фактично почався не в 1932 році, а раніше, натомість наслідки вже були кричущі в 1932 – 33-му. Вистава була і як попередження, і як свідчення того, що бачили інші – хто хотів бачити. У Харкові знали про трагедію голоду. Звичайно, таке не могло сподобатися владі.
До певного періоду Курбасу давали фору, але в 30-х посипалися звинувачення в буржуазності, формалізмі (надзвичайно модний тоді «епітет»), націоналізмі… Слово «експресіонізм» стало мало не лайкою, як червона ганчірка для бика. А 1933 року ставили «Маклену Ґрасу». За сюжетом, польська дівчинка застрелює банкрута – за його ж бажанням. Умови: він розплатиться з нею, щоб убога родина Маклени не вмерла з голоду. Здавалося б: яким чином стосується описувана Польща постреволюційної України? Але прем’єру цієї вистави відвідали чекісти – і взяли на олівець «Березіль».
Що було далі? Того ж року застрелився Микола Хвильовий. Лесь Курбас збирався їхати на його похорон, але просто на вулиці в Москві режисера схопили і заарештували. Після допитів відправили етапом, у 1934 році присудили п’ять років. Послали на відбудову Біломорсько-Балтійського каналу. Цей канал – трагічний у долі багатьох, бо людям елементарно не давали знарядь, і вони пробивали бетон… голіруч. Митця, інтелектуала принижували в’язницею і нелюдськими умовами праці. Далі були Соловки. 1937 року його розстріляли в карельському урочищі Сандармох – як Миколу Зерова та інших. Сьогодні виявилося, що і Микола Куліш, і Лесь Курбас були в одному розстрільному списку – № 177 і 178. Реабілітували режисера в 1957 році. Але до 1989 року про Леся Курбаса фактично не знали – а його сучасники мовчали, не маючи права розповісти широкому колу.
Доля відпустила Лесю Курбасу тільки п’ятдесят років, але за ці півстоліття він встиг зробити надзвичайно багато для мистецтва, і сьогодні повертається пам’ять про режисера. І, звісно, сьогодні Леся Курбаса має пам’ятати Харків. Недарма сам «Березіль» фактично нікуди не дівався: офіційно розігнаний, він просто пішов у підпілля, а сьогодні розквітнув. «Березолем» називається «Мала сцена» нинішнього Харківського Українського академічного Драматичного театру імені Т. Г. Шевченка. А ще є харківський журнал «Березіль», де друкуються літературні твори – і українські, і перекладні.
Харків – місто нинішньої нелегкої, у дечому трагічної долі, і водночас – місто розквіту науки і мистецтва. Історія показує: люди бояться того, чого не знають. Як освічений і незвичайний Лесь Курбас і знав, і не боявся. Треба долати стереотипи і спілкуватися – усім регіонам України. Чинити культурний опір – і просто творити. Цього вимагає український інтерес, що Лесь Курбас усвідомлював як мало хто.
Культурна спадщина Леся Курбаса через призму часу
В історію вітчизняної культури він увійшов як фундатор модерного вітчизняного театру, якого радянський режим усунув з культурного середовища, а потім знищив фізично. Саме завдяки Лесю Курбасу наше сценічне мистецтво почало ставати істинно європейським, модерним, естетичним, відкрило для себе коло героїв, тем, прийомів, до того часу просто недоступних. Під час «українізації» Лесь Курбас разом із товаришами робив нелюдські зусилля для того, щоб урятувати свій розум і зберегти в собі українську культуру для нас, нащадків, створити неіснуючий світ, змусити глядачів повірити у нього, жити ним, перетворити власну фантазію в химерну захоплюючу реальність. Таке завдання поставив перед собою режисер. Творча спадщина Леся Курбаса настільки різнобічна, що не вміщається в обмеження часом.
Манери великого режисера, який категорично виступив проти перетворення театру в «наймичку» полiтики, для якого сцена була макетною майстернею життя, де належало перевіряти різні форми, які надалі мали б ставати нормами (але не нормативами!) життя, студія ж була театральною сім’єю, острівцем єдиновірців і однодумців, певною «малою групою», в якій кожен її член міг максимально самореалізовуватися. Поступово з таких «острівців» мали формуватися архіпелаги й материки нової етики і нової свідомості.
У Києві між Хрещатиком і Пушкінською, на Прорізній, є сквер-хутірець, де цвітуть яблуні весною, соняхи влітку. Тут три пам'ятники. Ближче до Хрещатика стоїть бронзовий шахрай Паніковський. А вище, де казино «Спліт», сидить бронзовий режисер Курбас. Обоє нагадують нам, що мистецтво є авантюра, і навпаки, але і те, й те — небезпечне заняття.
А он за кущем, у бронзовій чалмі — туркменський поет Махтумкулі. Він ніби з іншої компанії. Та це не зовсім так. Бо колись у Курбаса працював композитор Мейтус, який потім написав оперу «Махтумкулі». Курбас того не знав, бо вже був розстріляний.
Чому Курбас сидить саме на розі Пушкінської? Бо він колись грав гоголівського авантюриста Хлестакова. А той казав: «Я с Пушкиным на короткой ноге!» — ось чому.
А трохи вище по Прорізній колись був Молодий театр, заснований Курбасом на рівному місці. Он яку історію видно звідси, від цього пам'ятника. Цікавий пам'ятник: права рука Курбаса звернена до грудей так, наче ця рука тримала револьвер, перед тим як зробити постріл. В юності він нібито справді стріляв у себе.
Лесь Курбас, хлопець з Галичини, закінчив філософський факультет Віденського університету, знав вісім мов. Пішов працювати актором, одразу на головні ролі. Його партнеркою була зірка тодішньої галицької сцени Катерина Рубчакова. Вони грали коханців: він Михайла, вона Анну в «Украденому щасті», він Астрова, вона Олену в «Дяді Вані». Катерина була заміжня. 26-літній Курбас вистрелив собі в серце. Куля там і лишилася: лікар, який врятував його, побоявся її діставати.
Есе
Кожна епоха народжує геніальних митців, які відбивають у своїй творчості тенденції духовного розвитку. Одним з таких був і Лесь Курбас- одна з найвидатніших постатей українського культурного життя минулого тисячоліття, український режисер, актор, теоретик театру, драматург, публіцист, перекладач. За своє коротке, але яскраве життя, він створив Новий театр, прийомами якого користуються сучасні театрали й досі. Експериментуючи, Курбас створює в Україні спочатку філософський, а потім і політичний театр. Неможливо не згадати про митця, як про людину, що не відступала та не поступалась своїми переконаннями. Саме через незламні принципи його було наклепницьки обмовлено та страчено чекістом. Але зоря його життя не згасла, вона запалала якнайяскравіше, щоб освітити дорогу майбутнім театралам та діячам культури.Лесь здобув право, щоб його прізвище стояло поруч із такими видатними Корифеями, як Станіславських, Мейерхольд, Юра. І недарма ми називаємо Курбаса «Людина-театр», «Режисер-реформатор», адже він зробив величезний внесок у культурні досягнення доби, реформувавши вітчизняний театр. А його ідеї зажили ще більше яскраво, після смерті свого творця, адже постановки Курбаса є особливими і актуальними, вважаються кращими серед великої кількості театральних спектаклів за всю його історію. А за його методикою і доси навчаються актори та режисери з усього світу.
Використані джерела
Біографія Леся курбаса (інтернет ресурси) посилання: https://www.ukrlib.com.ua/bio/printit.php?tid=7904
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B5%D1%81%D1%8C_%D0%9A%D1%83%D1%80%D0%B1%D0%B0%D1%81
Реформатор театру (Інтернет ресурси) http://library.nakkkim.edu.ua:8080/libdoc/konferencii/kurbas_2012.pdf
https://artlibraryblog.wordpress.com/2017/02/27/%D0%B0%D0%BA%D1%86%D0%B5%D0%BD%D1%82%D0%B8-%D0%B6%D0%B8%D1%82%D1%82%D1%8F-%D1%96-%D1%82%D0%B2%D0%BE%D1%80%D1%87%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96-%D0%BB%D0%B5%D1%81%D1%8F-%D0%BA%D1%83%D1%80%D0%B1%D0%B0%D1%81/
http://library.nakkkim.edu.ua:8080/libdoc/konferencii/kurbas_2012.pdf
Театр «Березіль» (інтернет ресурс) посилання: https://uain.press/blogs/les-kurbas-ta-berezil-teatr-yakyj-ne-boyavsya-eksperymentuvaty-723657
Творча спадщина Курбаса (інтернет ресурси) посилання: http://korpk.org.ua/wp-content/uploads/Besedovska/%D0%A1%D0%B5%D0%BC%D1%96%D0%BD%D0%B0%D1%80%D0%B8%20%D1%96%20%D0%BA%D0%BE%D1%84%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%BD%D1%86%D1%96%D1%97/les%20kyrbas.pdf
https://www.radiosvoboda.org/a/29790030.html