Висновки
Вбивство через необережність (ст. 119) – може бути вчинене як внаслідок злочинної самовпевненості, так і внаслідок злочинної недбалості.
Для застосування ст. 119 необхідно встановити наявність необережної вини щодо злочинного наслідку – смерті іншої людини. Саме ж діяння, яке заподіяло такий результат, може бути як необережним, так і умисним.
Об'єктом злочину є життя особи.
Об'єктивна сторона злочину характеризується:
діянням – посяганням на життя іншої людини;
наслідками у вигляді її смерті;
причинним зв'язком між вказаними діянням і наслідками.
Якщо необережне заподіяння смерті є ознакою іншого злочину (зокрема передбаченого ч. 2 ст. 134, ч. 3 ст. 135, ч. 3 ст. 136, ч. 2 ст. 137, ч. 2 ст. 139), воно кваліфікується за статтею Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за цей злочин, і додаткової кваліфікації за ст. 119 не потребує.
Злочин вважається закінченим з моменту настання смерті особи.
Суб'єкт злочину загальний.
З суб'єктивної сторони злочин характеризується необережністю: злочинною самовпевненістю або злочинною недбалістю.
Вбивство через необережність слід відмежувати від випадкового заподіяння смерті (казусу), коли особа, що заподіяла смерть потерпілому, не передбачала настання смерті потерпілого від своїх дій (бездіяльності) і за обставинами справи не повинна була або не могла цього передбачати.
Кваліфікуючою ознакою злочину (ч. 2 ст. 119) є вбивство через необережність двох або більше осіб.
Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 119 – обмеження волі на строк від трьох до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 119 – позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років.
Таким чином, аналіз кримінально-правових норм, що передбачають відповідальність за необережне позбавлення життя, дає підстави зробити певні висновки щодо загальних тенденцій розвитку кримінального законодавства деяких зарубіжних держав:
1. Кримінальне законодавство багатьох держав установлює принцип, відповідно до якого необережні діяння караються лише у випадках, прямо передбачених законом.
2. Кримінальні кодекси всіх держав (за винятком Англії, законодавство якої не є кодифікованим) передбачають відповідальність за необережне позбавлення життя у перших розділах Особливої частини. Це свідчить про те, що життя людини визнається найціннішим об’єктом кримінально-правової охорони.
3. Кримінальне право більшості держав передбачає самостійний склад необережного позбавлення життя іншої людини, причому в ряді держав аналізований злочин названо “необережним вбивством”, у більшос ті -“необережним позбавленням життя”.
Література
Конституція України.
Кримінальний кодекс України в редакції від 5 квітня 2001 року.
Кримінально-процесуальний кодекс України.
Постанова ПВС № 1 від 1 квітня 1994 р. "Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини" (із змінами і доповненнями)
Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства, що забезпечує право на необхідну оборону від суспільно небезпечних посягань" від 28 червня 1991 р.
Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 р.
Закон України "Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини" від 16 липня 1999 р. (ст. 15).
Інструкція щодо констатації смерті людини на підставі смерті мозку. Затверджена наказом МОЗ №226 від 25 вересня 2000 р.
Андреева Л. Влияние ошибки обвиняемого в личности потерпевшего на квалификацию преступлений // Советская юстиция. – 1970. – №21. – С. 7-8.
Борисов В.И., Куц В.Н. Преступления против жизни и здоровья: вопросы квалификации. – Харьков: Консум, 1995. – 104 с.
Бурчак Ф.Г. Квалификация преступлений. – К.: Политиздат Украины, 1983. – 141 с.
Гриневич В. Практичні аспекти відмежування тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть, від вбивства через необережність // Юридичний журнал. – 2005. – № 3. – http://www.yur-gazeta.com.
Демидов Ю.А. Человек – объект уголовно-правовой охраны // Советское государство и право. – 1972. – №2. – С. 108.
Загородников Н.И. Преступления против жизни по советскому уголовному праву. – М., 1961. – С. 24.
Коментар судової практики з кримінальних справ. – К.: Юрінком, 1997. – 176 с.
Коржанский Н.И. Объект и предмет уголовно-правовой охраны. – М., 1980.
Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів проти особи та власності. – К.: Юрінком, 1996. – 144 с.
Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів: Навчальний посібник. – 2-е вид. – К.: Атіка, 2002. – 640 с.
Коржанський М.Й. Кримінальне право України. Частина Особлива – К.: Генеза, 1998. – 592 с.
Криминальная мотивация / Отв. ред. В.Н. Кудрявцев. – М.: Наука, 1986 – 304 с.
Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. – М.: Юрид. лит., 1972 – 352 с.
Кудрявцев В.Н. Объективная сторона преступления. – М.: Госюриздат, 1960 – 244 с.
Куринов Б.А. Научные основы квалификации преступлений: Учеб. пособие для вузов. – М.: Изд-во МГУ, 1984. – 181 с.
Музика А.А. Примусові заходи медичного і виховного характеру. – Київ, 1997. – С. 42, 43, 118.
Навроцький В.О. Кримінальне право України. Частина Особлива – К.: Знання, 2000. – 773 с.
Навроцький В.О. Наступність кримінального законодавства України / Порівняльний аналіз КК України 1960 р. та 2001 р. – К.: Атіка, 2001. – 212 с.
Навроцький В.О. Теоретичні поняття кримінально-правової кваліфікації. – К.: Аттіла, 1999. – 418 с.
Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2001. – 1104 с.
Никифоров Б.С. Объект преступления по советскому уголовному праву. – М., 1960.
Практика судів України в кримінальних справах / Гол. Ред. В.С. Ковальський – К., 1993. – 351 с.
Сташис В.В., Бажанов М.И. Преступления против личности в УК УССР и судебной практике. – Харьков: Высшая школа, 1981. – 216 с.
Судебная практика. Убийства, изнасилования и другие преступления против личности. Сборник судебных решений по уголовным делам. – К.: Знання, 1993. – 240 с.
Сысоева Т.В. Убийство, совершенное в состоянии аффекта. – Екатеринбург, 2000.
Тарарухин С.А. Квалификация преступлений в следственной и судебной практике. – К.: Юринком, 1995. – 208 с.
Таций В.Я. Объект и субъект преступления в Советском уголовном праве. – Харьков: Вища школа, изд-во при ХГУ, 1988. – 196 с.
Ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України в справі Д. і К. // Радянське право. – 1964. – № 2. – С. 143.
37. Полянский Н.Н. Уголовное право и уголовный суд Англии / Н.Н. Полянский. – М. : Юрид. лит., 1969. – С. 306.
38. Никифоров Б.С. Современное американское уголовное право / Б.С. Никифоров, Ф.М. Решетников. – М. : Наука,1990. – 253 с.
39. Современное зарубежное уголовное право : в 3 т. – М. : Госюриздат, 1961. –
Т. 3: Чили, Англия, Греция, Австрия. – 759 с.
40. Новый Уголовный кодекс Франции. – М. : Юридический колледж МГУ, 1993. – 212 с.
41. Уголовный кодекс ФРГ : пер. с нем. – М. : Зерцало, 2000. – 202 с.
1 2 3