Ім'я файлу: Семестрова контрольна робота Теорія та менеджмент.docx
Розширення: docx
Розмір: 53кб.
Дата: 15.12.2021
скачати
Розширення: docx
Розмір: 53кб.
Дата: 15.12.2021
скачати
Семестрова контрольна робота
з предмету: «Теорія та менеджмент організації»
Юденкова Костянтина Вадимовича
Варіант № 12
2.Класифікація організацій
У державі є велика кількість соціальних організацій, що вирішують найрізноманітніші завдання: господарські, культурні, суспільні, релігійні. У будь-якій науці, у тому числі й в теорії організації, одним із основних завдань аналізу є класифікація об'єктів, тобто виокремлення об'єктів, схожих за своїми властивостями.
Для різних типів організацій використовуються різні методи вивчення їх діяльності, оскільки організації ставлять перед собою соціальні цілі, що істотно відрізняються. Соціальні організації мають різноманітні форми. Як приклади можна назвати підприємство, лікарню, ВНЗ, школу, політичну партію, спортивне товариство, орган влади. Складність і різноманітність організацій зумовлюють необхідність їх класифікації. Виділяють такі основні критерії класифікації:
• за критерієм формалізації: формальні (мають чітко визначені цілі, правила поведінки, структуру й зв'язки) та неформальні (функціонують без чітко визначених цілей, правил та структури) організації;
• за формою власності: приватні, колективні (корпоративні), комунальні та державні організації;
• за формою результату: комерційні (орієнтуються на прибуток) та некомерційні організації (орієнтуються на одержання соціального ефекту);
• за типом завдань, що вирішуються: економічні, фінансові, політичні, освітні, медичні, військові та ін.;
• за принципами об'єднання людей: добровільні (церква, політичні партії, клуби), примусові (армія, початкова школа, тюрма, психіатрична лікарня), унітарні (їх члени об'єднуються для досягнення загальної та індивідуальної мети — підприємства, банки, ВНЗ);
• за характером діяльності: технологічні (реалізують технологію виготовлення певної продукції або надання послуг), програмно-цільові (реалізують певну програму діяльності з вирішенням певної соціальної проблеми), не програмні (реалізують гнучку і складну програму дій, яку визначити наперед неможливо).
Як і системи, організації поділяються на штучні і природні. Перші створюються штучним шляхом: вони проектуються, потім будуються і реалізуються на практиці. Прикладами штучних організацій є підприємства, школи, лікарні. Природні організації виникають без попереднього проектування та інших наперед визначених дій, наприклад поселення людей, що виникає стихійно.
Однією з основних класифікацій організацій є їх поділ на:
1) ділові. Такі організації мають штатних працівників, які одержують заробітну плату та інші виплати. Вони створюються окремими підприємцями, колективами або соціальними інститутами: державою, місцевим самоврядуванням, акціонерними товариствами. Ділові організації можуть бути державними, муніципальними, приватними. Внутрішнє цільове регулювання діяльності в межах організації здійснюється за допомогою адміністративно-управлінського апарату;
2) громадські. Ці організації становлять союз індивідуальних учасників, об'єднаних суспільно значущою метою. На відміну від ділових організацій, орієнтованих на задоволення потреб населення, громадські організації займаються вирішенням соціальних проблем суспільства або проблем членів своїх організацій. Регулювання діяльності в межах громадських організацій забезпечується спільно прийнятим статутом та дотриманням принципу виборності керівництва;
3) асоціативні організації. Вони побудовані на основі особистих симпатій, взаємної прихильності, загальних інтересів — це сім'я, коло друзів і знайомих, студентська компанія, неформальні групи і об'єднання.
Наведена класифікація має узагальнений характер. У деяких випадках вирішення питання про приналежність конкретної організації до певної групи чи класу викликає труднощі. Наприклад, акціонерні товариства, які за характером своєї діяльності належать до ділових організацій, використовують статут і певну систему виборності керівних органів, тобто принципи, характерні для громадської організації.
На рис. 3.7. наведено класифікацію ділових організацій за функціональним та цільовим призначенням. Відповідно до цієї класифікації всі ділові організації підрозділяються на два основні класи: відособлені і корпоративні.
Відзначимо три особливості ділових організацій.
Перша полягає в тому, що основу цільових установок ділових організацій становить комерційна ідея (одержання прибутку або соціального ефекту). Тому в своїй діяльності такі організації повинні орієнтуватися на досягнення кінцевого результату, який, як правило, виражається в грошовому або речовому еквіваленті.
Друга особливість випливає з того, що ділові організації або оперують значними матеріальними і грошовими ресурсами, або здійснюють істотний вплив на управління такими ресурсами. Тому в їх системах управління найчастіше використовується жорстка ієрархічна структура.
Рис. 3.7. Типи ділових організацій
Третьою характерною рисою всіх ділових організацій є перетворення матеріальних або інформаційних ресурсів, що надходять на вхід організації, в кінцевий продукт за умови вирішення соціально-значимих завдань.
Як цільова установка ділової організації часто використовується не одна ціль, а набір цілей або під-цілей. Наявність набору альтернативних цілей діяльності дає змогу організації підвищити можливість виживання в умовах напруженої конкурентної боротьби. Для цього, наприклад, підприємства розвивають паралельні види діяльності, щоб у разі вимушеної або запланованої ліквідації одного з напрямів робіт можна було безболісно переключитися на інший вид діяльності. Подібні стратегії називають диверсифікація.
12. Концепція життєвого циклу розвитку систем. Основні фази.
ЖИТТЄВИЙ ЦИКЛ ОРГАНІЗАЦІЇ — це загальносистемна властивість організації, що відображає сукупність періодів динамічних змін у перебігу її життєдіяльності від формування до ліквідації, протягом якого закономірно змінюється послідовність окремих етапів, кожен з яких характеризується певним комплексом стратегічних цілей, завдань, ресурсів, технологій та структури. Такі періоди називають циклами чи фазами розвитку організації. Розрізняють від трьох до десяти стадій Ж.ц.о., проте основними є чотири:
1) заснування (утворення, народження);
2) період прискореного росту і розвитку;
3) етап стабілізації діяльності;
4) припинення існування чи оновлення — відновлення життєвого циклу на новому цільовому рівні.
На першому етапі першочергово забезпечується передумова для створення організації — формулюється мета, спільна для групи людей. Більш детально вона конкретизується, коли засновники розпочинають певну практичну діяльність заради її досягнення. Але на самому ранньому етапі багато важливих елементів її структури та діяльності ще не визначені, а отже, і не залучені до роботи. Разом із тим це дуже відповідальний і важливий період. Саме в цей час готується майбутнє організації, визначається якість виконання певних завдань, основними з яких є:
1) визначення місії організації — основної мети, її суті, в якій буде закладено те, чим вона буде корисна для засновників та інших людей;
2) розроблення стратегічних планів на тривалий період і тактики — на найближчий період;
3) пошук і залучення ресурсів: часових, людських, матеріальних, фінансових, інформаційних;
4) розроблення доцільних форм контролю і стандартів допустимих відхилень від оптимальних станів функціонування;
5) розроблення організаційно-правових форм існування організації у довкіллі;
6) визначення ступеня готовності до практичних дій тощо.
Період прискореного розвитку і росту — один із найнебезпечніших етапів у житті організації через високий рівень нестабільності, який спричинений низкою об’єктивних процесів: швидким зростанням і ускладненням структури взаємних зв’язків у колективі через прийняття нових співробітників; ще не до кінця виявленою й охопленою нішею ринку, не повністю розкритим творчим потенціалом співробітників, недостатньою розвиненістю структури тощо. Але це тимчасові «труднощі росту». Проте саме в цей період для підприємців, які створюють нові види продукції та послуг, діє додатковий сприятливий фактор — відсутність конкуренції саме в цій новій ніші ринку, яку вони починають уперше своїми діями формувати. За умов ефективного управління організація досить швидко переходить до наступного етапу свого життєвого циклу. На третьому етапі стабілізація діяльності організації як системи досягається завдяки впорядкуванню зв’язків між окремими її елементами, які по горизонталі складають так звані функціональні ділянки (напр. окремі лабораторії, кафедри, відділи тощо) та по вертикалі — рівні управління (напр. директор — заступник директора — завідувач відділу — керівник групи). Розподіл зв’язків у системі по вертикалі ще називають ієрархією. Отже, з моменту утворення для системи важливо упорядкувати і закріпити зв’язки, домогтися їх продуктивності й стабільності. В організаціях це досягається завдяки створенню певних правил, процедур, дотримання яких становить культуру певної групи. Такі правила фіксуються у статуті, функціональних посадових та виробничих інструкціях, регламентах. У неформальних групах вони діють у формі «неписаних законів». Таким чином упорядковуються взаємини людей, зумовлюється певний порядок у міжособистісному спілкуванні. Але набута стабільність повсякчас вступає у конфлікт із потребами змін, які викликаються як внутрішніми, так і зовнішніми чинниками, незалежними від організацій. Сприйняття будь-якого впливу порушує рівновагу системи. Неврівноважений стан, у свою чергу, шкодить успішному досягненню мети, а тривале перебування у ньому веде до дезінтеграції цілого, руйнування системи через розрив внутрішніх зв’язків. Тому виникає необхідність узгодження зовнішнього впливу із внутрішніми процесами. Воно досягається за допомогою процесу управління, який на цьому етапі сприяє збереженню структури, підтримує діяльність системи і водночас забезпечує доцільні переміни, запобігаючи можливому розвитку конфліктних станів. Стабільність, яка досягається, не статична, а динамічна. Вона означає постійний потік різних станів і форм системи, що змінюються з часом і обставинами у контрольованому цільовому руслі.
Завершення чи відновлення Ж.ц.о. залежить від двох основних чинників — наявності незавершеної мети та якості управління. Кінець Ж.ц.о. може бути зумовлений трьома основними причинами:
1) у зв’язку із завершенням завдання, для вирішення якого була створена організація;
2) у зв’язку з відміною завдання (мети) через втрату її доцільності для заінтересованих осіб;
3) через ентропійне саморуйнування внаслідок неефективного управління.