«Роль батька у вихованні дітей»
Контакт батько-немовля і мати-немовля дуже відрізняються один від одного. Матері частіше вдаються до допомоги в спілкуванні з немовлям; батькам до душі користуватися своїми частинами тіла: руки - як перекладина, коліна - як "машинка".
Ця відмінність залишається в період усього раннього дитинства. Батьки завжди повинні давати більше свободи для особистості дитини, частіше випускати його з поля зору і давати більше повзати і пустує, займатися дослідженням навколишнього світу. Дослідження показують, що діти, чиї батьки беруть активну участь у формуванні особистості дитини, рідше відчувають смуток і обурення при розлуці з близькими, і менше нервують при появі нової людини. І це тільки початок благотворного впливу, який чинить на все подальше життя дитини батько, який бере участь у вихованні дитини. За даними досліджень, у таких дітей рідше спостерігаються спалахи невмотивованої люті, вищий рівень розумового розвитку, вони краще включаються в соціальну взаємодію з іншими людьми, психологічно стійкіші. Малюки пізнають навколишній світ за допомогою прямого тілесного контакту зі своїми батьками. Тому для нього дуже важливо відчувати близькість з батьком, ще однією людиною, крім матері, якій він не байдужий, який теж його любить. Папа може здатися йому зовсім чужою людиною, коли він почне сприймати очима і вухами, не пізнавши його раніше через дотики рук і відчуття його дихання. Насправді це дуже важлива частина в виховання дитини, постарайтеся не пропустити його на початковому етапі.
Увага і любов батька потрібно дитині, незалежно від статі. Це дуже добре, якщо у батька є багато вільного часу, який він може подарувати своєму синові або доньці. Але, в більшості випадків, прийшовши додому після роботи, татові хочеться подивитися телевізор або почитати книгу. Хоча, якби ми усвідомлювали, як необхідно нашу увагу дітям. Але не варто грати з дитиною без полювання. Краще буде приділити дитині хвилин 10-15, а потім пояснити, що тато втомився і хоче відпочити. Часто батьки прагнуть
виростити зі своєї дитини справжнього чемпіона, що називається у всіх відносинах, через це їм стає дуже важко просто весело проводити час один з одним. Папа може ще в ранньому віці почати вчити його грати в баскетбол чи футбол. Якщо батько весь час буде вказувати дитині на її мінуси, йому починає здаватися, що він не здатний сприймати і вчитися. Одного разу хлопчина полюбить спорт, якщо у нього залишаться впевненість у собі і прагнення до заняття футболом. Похвала батька для нього важливіше, ніж нескінченні втик і вказівки.
Гра у футбол - чудове заняття, якщо це ініціатива хлопчика, посилена підтримкою батька. Хлопчик не стає справжнім чоловіком тільки тому, що він народився з чоловічим тілом. Він усвідомлює себе чоловіком і поводиться, як чоловік, завдяки можливості наслідувати свого батька чи старшого брата або більш дорослого хлопчика, з яким спілкується і проводить час. Він може наслідувати людині, до якої відчуває симпатію. Коли батько постійно роздратований і не хоче розуміти вчинки свого сина, можливо хлопчик відчуватиме себе ніяково в компанії батька, і серед інших чоловіків і хлопчиків. Такому хлопчику простіше буде брати приклад і наслідувати свою матір. Тобто, якщо батько хоче, щоб його син став чоловіком, йому варто простіше ставитися до дитини і не лаяти його за ігри з дівчатками або коли той плаче, а постаратися зрозуміти крихітку і дохідливо пояснити синові, що потрібно робити, для того щоб досягти успіхів в спорті і в усьому іншому. Папа повинен з позитивним настроєм проводити час із сином, для того, щоб він зрозумів, що він друг і товариш. Батько з сином повинні мати час на спільні прогулянки та походи в цікаві місця. Ну і звичайно не обійтися без своїх чоловічих секретів і тим, які обговорюють лише чоловіки.
Хлопчику приклад для наслідування - батько, проте багато хто не усвідомлює, що для дівчинки батько грає іншу, не менш важливу роль в її вихованні . Дівчинка не бере приклад з батька, але його розташування зміцнює її впевненість у собі. Папа повинен захоплюватися красивою зачіскою чи модним одягом дівчинки, або чим-небудь, що розумниця зробить своїми силами. Коли дівчинка подорослішає, тато повинен показувати, що він до неї прислухається і, по можливості, обговорювати з нею свої справи. А коли дочка зовсім подорослішає, у неї почнуть з'являтися друзі-хлопчики, у цей момент дуже важливо, щоб тато ставився до них добре, ну або хоча б стерпно, якщо, на його думку, хлопець не зовсім підходить для дівчинки. Коли дівчинка розпізнає в батька ті якості, які роблять його справжнім чоловіком, вона буде готова для великого світу, який наполовину складається з чоловіків. Вибір дочки в майбутньому, коли вона стане дівчиною, її перебіг заміжньої життя і сам обранець багато в чому залежить від того, які відносини вишикувалися у неї з батьком за час становлення її особистості.
Найчастіше батьки віддають перевагу бурхливим ігор з дітьми, до речі, які припадають дітям до душі. Але діти часто перезбуджують від таких ігор, від чого їм починають снитися кошмари. Необхідно чітко знати, що у віці від 2 до 4 років дітям властиво втрачати контроль над такими почуттями, як страх, ненависть і любов. Маленькі діти погано почувають грань між реальністю і вигадкою. Якщо батько грає в лева, то дитина в цей момент і справді вважає його левом. Це може зробити дуже негативний вплив на дитину. Тому бурхливі ігри повинні бути добрими і недовгими, навіть якщо дитині подобається і він просить ще. Дуже важливо, щоб бурхливі ігри були не погонями й бійками, а просто гімнастикою. Якщо дитина буде сильно збуджений, слід негайно припинити. Ще варто сказати пару слів про глузуваннях. Ніколи не варто насміхатися над своєю дитиною. Іноді, розсердившись на сина, батько замінює своє обурення насмішкою. Дитина залишається приниженим. У нашій консультації для батьків ми хотіли б відзначити, що глузування - занадто сильний засіб покарання для дітей у віці.
Ось в загальних рисах ми і поговорили про роль батька у вихованні дітей, консультація для батьків, сподіваємося, не пройшла дарма.
КОНСУЛЬТАЦІЯ № 13
«Всі діти рівні»
Діти справді різні: одні слухняні, інші капризні; одні розвиваються швидко, все «схоплюють», засвоюють на «льоту», інші відстають у розвитку; одні товариські, інші, навпаки, замкнуті. Навіть в одній сім'ї, де кілька дітей, сестри і брати начебто й зовні схожі, і живуть в однакових умовах, і виховуються однаково, а можуть бути зовсім різними.
Чому діти такі різні? Причин тут багато: й уроджені особливості нервової системи дитини, і стан здоров'я, і характер взаємин з батьками та іншими членами сім'ї, а пізніше-вихователями, вчителями, ровесниками.
Дорослі обов'язково мають ураховувати психологічні особливості дітей. А чим зумовлені ці особливості? Насамперед співвідношенням основних нервових процесів кори головного мозку: збудження і гальмування.
Діти народжуються з різними особливостями функціонування мозку. Ці анатомо-фізіологічні особливості є основою для формування особливостей психологічних, і відбувається це тому, що один і той самий вплив може мати різний психологічний ефект. Адже кожний член сім'ї, у тому числі й кожна дитина, живе й розвивається в специфічних, характерних саме для неї умовах. Це тільки так здається, що обидва брати чи всі сестри живуть в однакових умовах. Адже сам факт, що хтось з них старший, а хтось - молодший, створює відмінності. Старший вважає себе покровителем молодшого, у чомусь вищим за нього, звикає, що той дивиться на нього знизу вверх, часто шукає в нього захисту, а іноді й навпаки - бунтує проти деспотизму старшого брата, шукає захисту в батьків. Уже ця обставина створює далеко не однакові умови життя. Вони можуть сприяти формуванню таких якостей, як зарозумілість або турботливість, відповідальність або зумовлювати байдужість, заздрісність, покірливість тощо.
А що ще може вплинути на поведінку дитини, її взаємини з іншими? Атмосфера в сім'ї, навіть зміна її матеріального становища, друзі, з якими почали дружити діти, та багато інших життєвих обставин дають поштовх до зародження різних якостей та особливостей людини.
Коли починають формуватися стійкі риси характеру? Вчені вважають, що досить рано, в дитячі роки. Формування відбувається непомітно, під впливом і наших з вами, любі батьки, вчинків, реакцій на прохання, бажання, примхи дитини. Ми твердимо подекуди, що такою, як зараз дитина була завжди, що риси характеру дано їй «від природи». А це зовсім не так. Такою вона стала з нашою допомогою.
Придивіться уважніше до своєї дитини, і ви помітите, що на тлі позитивного спілкування з кожним із членів сім'ї, в неї є хтось найближчий, хоч він і не завжди найніжніший і найдобріший, як, наприклад, мама чи бабуся, а вимогливий і суворий, як тато. Дитина дуже рано починає наслідувати його, копіюючи тата (маму) в усьому: рухах, інтонаціях, смаках тощо.
Своє оточення, своє коло спілкування, свої взаємини і, якщо хочете, своє становище й авторитет, у наших сина чи доньки і в дошкільному закладі. І батьки мають це знати і враховувати.
Якщо донька звикла до надмірно турботливого ставлення до себе в сім'ї, вона зажадає такого самого ставлення до себе і в колі однолітків. Якщо діти, граючись з примхливою Наталкою, завжди поступаються їй, якщо ні батьки, ні вихователь не помітять вчасно егоїстичних проявів у дівчинки, належно не відреагують на це, формування себелюбства, черствості, байдужості невідворотне.
Щоб правильно виховувати дитину, треба дуже добре знати її. Якщо батьки помітили щось тривожне, незрозуміле в діях і характері дитини, вони мають негайно звернутися по допомогу до кваліфікованого фахівця - психолога, педагога, лікаря. От Андрійко, часто граючись один, голосно розмовляє з уявним молодшим братиком, виховує, «повчає», інколи свариться з ним, захищає від неіснуючих кривдників. Як тут бути? Заохочувати його, підтримати гру його уяви чи розвінчати цю ілюзію? Взагалі чому виникла ця гра?
А справа у тому, що дитині потрібен партнер в іграх. У мами і часу обмаль, та й не вміє вона гратися так природно, весело, із завзяттям, як діти. Ігри з дорослими корисні, потрібні, але не задовольняють потребу дитини в спілкуванні з іншими дітьми. Який же вихід? Треба дозволяти синам і донькам запрошувати до себе друзів, спілкуватися з ровесниками, особливо коли в сім'ї одна дитина.
Усі діти різні, неповторні. І в кожного є якісь позитивні якості, спираючись на які батьки можуть формувати людину цікаву, комунікабельну, яка вміє вписатися в будь-який колектив - і родинний, і дитячий.
Ви помітили, що одні хлопчики дівчатка ставляться до того, що їх оточує, з живим інтересом, прагнуть пізнати, зрозуміти, спробувати проявити себе, інші - з побоюванням, з непевністю. Чому так? Як виховати оптиміста? Що таке оптимізм?
Оптимізм - це бадьоре, радісне сприйняття життя, це впевненість у своїй захищеності, що ґрунтується на довірчих взаєминах з дорослими та ровесниками.
Лагідність, любов та увага батьків створюють у дитини хороший, радісний настрій, а це, в свою чергу, формує взаємне добре ставлення до інших людей, упевненість у своїх силах.
1 2