1 2 3 4 5 Ім'я файлу: Концепції побудови інформаційного суспілтства.doc Розширення: doc Розмір: 583кб. Дата: 18.01.2021 скачати Аналіз концепцій „інформаційного суспільства”. Сучасні досягнення в комп'ютерній сфері носять глобальний характер і створюють умови для переходу до зовсім нового типу суспільства ХХІ століття - інформаційного або суспільства знань. Однієї з основних характеристик інформаційного суспільства є його глобальний характер. У ході його становлення поступово зникають кордони між країнами й регіонами, радикально змінюється структура світової цивілізації. Принципові зміни, викликані стрімким розвитком інформаційних і телекомунікаційних технологій, заслужили на особливу увагу вчених, політиків і фахівців в інформаційній сфері. Вивчення тенденцій глобальних змін з метою вироблення відповідних концепцій, які прискорили формування глобального інформаційного суспільства, мають багаті традиції в розвитку концепцій постіндустріалізму. Серед іноземних авторів, що займаються цими проблемами, слід зазначити роботи М. Бангеманна, Д. Белла, П. Дракера, Р. Катца, М. Кастельса, Д. Лайона, М. Масуды, М. Маклюэна, Дж. Мартіна, М. Постера, Д. Рисмана, Т. Стоуньера, Д. Тапскотта, Э. Тоффлера, Х. Шрадера й інших. Наука СНД тут представлена працями А.Б. Артомонова, С.А. Дятлова, И.Н. Курносова, О.В. Кедровского, Ю.М. Нестерова, Е.И. Орлова, А.В. Петрова, А.И. Ракитова, Г.Л. Смоляна, О.А. Финько, Д.С. Черешкина, В.Ф. Коломийца. Розглянути дослідження всіх перерахованих вище авторів представляється практично неможливим, зупинимося лише на деяких з них, необхідних для того, щоб спробувати виділити основні етапи розвитку ідей і концепцій інформаційного суспільства. Поняття «інформаційне суспільство» з'явилося в другій половині 1960-х. років. Винахід самого терміна «інформаційне суспільство» приписують професорові Токійського технологічного інституту Ю. Хаяши (Японія). У його роботах високоіндустріальне суспільство визначається як таке, де розвиток комп'ютеризації надасть людям доступ до надійних джерел інформації й позбавить їх від рутинної роботи, забезпечивши високий рівень автоматизації виробництва. Виробництво інформаційного продукту, а не продукту матеріального, на думку автора, буде рушійною силою утворення й розвитку суспільства. Наступний етап у розвитку ідей інформаційного суспільства починається з виходом в 1973 книги американського соціолога Д. Белла «Майбутнє постіндустріальне суспільство. Досвід соціального прогнозування». У ній автор розділяє історію людського суспільства на три основні стадії: аграрну, індустріальну й постіндустріальну. Вчений прагне визначити контури постіндустріального суспільства, багато в чому відштовхуючись від характеристик індустріальної стадії. Знання й інформацію американський вчений вважає не тільки ефективним каталізатором трансформації постіндустріального суспільства, але і його стратегічним ресурсом. Найцікавіша філософська концепція інформаційного суспільства належить японському вченому И. Масуде. Основні принципи побудови такого суспільства представлені в його книзі «Інформаційне суспільство як постіндустріальне суспільство». Фундаментом нового суспільства стане, на думку автора, комп'ютерна технологія, головна функція якої бачиться ним у заміщенні або в значному посиленні розумової праці людини. Провідною галуззю економіки стане інтелектуальне виробництво, продукція якого буде акумулюватися, і поширюватися за допомогою нових телекомунікаційних технологій. Е.Масуда пише: “Інформаційна епоха, якові принесли з собою комп'ютерна технологія й засоби комунікацій, не просто надасть велике соціально-економічна дія на сучасне індустріальне суспільство; вона спричинить за собою суспільні зміни такого масштабу, які викличуть трансформацію сучасної системи в повністю новий тип людського суспільства, тобто в інформаційне суспільство”. Відомий англійський вчений Т. Стоуньер стверджував, що інформацію, подібно капіталу, можна накопичувати й зберігати для майбутнього використання. У постіндустріальному суспільстві національні інформаційні ресурси перетворяться, як він вважає, у найбільше потенційне джерело богацтва. У зв'язку із цим, треба усіма силами розвивати, в першу чергу, нову галузь економіки - інформаційну. Під час бурхливого розвитку новітніх засобів масової інформації й інформаційних технологій усе більш активно в науці ведеться дискусія про функції й роль інформації в житті суспільства, тенденціях формування інформаційного суспільства. Особливий інтерес тут представляє два імені - Маршал Маклюэн (Канада) і Элвин Тоффлер (США). Особливість поглядів М. Маклюэна полягає у тому, що інформаційні технології розглядаються ним як головний фактор, що впливає на формування соціально-економічної основи нового суспільства. Телекомунікаційні й комп'ютерні мережі зіграють роль своєрідної нервової системи в інформаційному суспільстві. Постіндустріальному суспільству, на його погляд, властиві такі риси, як деконцентрація виробництва й населення, різкий ріст інформаційного обміну, превалювання самоуправлінських політичних систем, а також подальша індивідуалізація особистості при збереженні солідарних відносин між людьми й співтовариствами. Кінець ХХ ст. став початком нового етапу в розвитку концепцій інформаційного суспільства. Насамперед, цей період пов'язаний з результатами досліджень Питера Дракера (США) і Мануэля Кастельса (США). Сучасна епоха, на думку Дракера, являє собою час радикальної перебудови, коли з розвитком нових інформаційно-телекомунікаційних технологій людство отримало реальний шанс перетворити капіталістичне суспільство в суспільство, засноване на знаннях. М. Кастельс акцентує увагу на істотному розходженні між вже існуючими концепціями інформаційного суспільства і його власною концепцією «інформаційного суспільства». У концепціях інформаційного суспільства підкреслюється визначальна роль інформації в суспільстві. На думку автора, інформація та обмін інформацією супроводжували розвиток цивілізації протягом всієї історії людства й мали особливе значення у всіх суспільствах. У той же час, «інформаційне суспільство», що зароджується, будується таким чином, що збір, аналіз і передача необхідної інформації стали «фундаментальним джерелом продуктивності та влади». Слідом за США в розробку даної проблематики активно включилися країни Західної Європи, у яких ідеї інформаційного суспільства також порівняно швидко знайшли своїх прихильників. У випущеному в грудні 1993 року Комісією Європейського співтовариства доповіді «Ріст конкурентноздатності, зайнятість - виклики ХХІ століття й шляхи в нього» підкреслювалося, що інформаційне суспільство має істотний потенціал, що сприяє стійкому розвитку, росту конкурентноздатності, збільшенню робочих місць, поліпшенню якості життя кожного європейця. Азіатські концепції розвитку інформаційного суспільства, як правило, базуються на затвердженні власних ціннісних орієнтації та прагненні розробити альтернативний західному підхід до індустріалізації й соціального розвитку. У їхній основі лежать співробітництво держави й ринку, спроба встановити зв'язок між культурними цінностями, притаманні конфуціанству, і соціальними змінами, що відбуваються. Розвиток, вивчення, модернізація й створення нових концепцій ведеться й сьогодні. Цим питанням займаються все більше вчених, оскільки вважають цю тему дуже актуальної. Необоротність і неминучість формування інформаційного суспільства створюють для вчених можливості формування теоретичної основи для комфортного й раціонально існування громадян, суспільства й держави в нових умовах. При цьому необхідно не забувати, що головна мета побудови інформаційного суспільства - поліпшення життя людей, створення умов для їх максимальної самореалізації - може бути досягнута лише при дотриманні ключового принципу: будь-який розвиток повинне спиратися не на об'єкти й технології, а на людей і знання. Міжнародні та українські особливості розвитку інформаційного суспільства. Інформаційне суспільство в США, Японії, Південно Східної Азії, ЄС та Російської Федерації. У будь-якій країні незалежно від рівня її розвитку розуміють тією чи іншою мірою неминучість і необхідність створення інформаційного суспільства. Багато країн мають національні програми інформатизації з урахуванням місцевих особливостей та умов. Однак під час створення та впровадження таких програм варто спиратися на досвід передових країн, враховувати їхні успіхи й невдачі, відбити в них існуючі й перспективні тенденції інформатизації. Світ у цей час можна умовно розбити на чотири групи країн: країни, що виготовляють сировину, продовольство й товари народного споживання; країни, що виготовляють технічну продукцію по іноземних ліцензіях і частково оригінальні технології; країни, що створюють оригінальні технології; країни, що створюють знання. У цей час всі країни світу в тому або іншому ступені здійснюють процес інформатизації. Невірно визначена стратегія інформатизації або її недостатній динамізм і мобільність можуть призвести до істотним, а часом драматичним змінам у всіх сферах життя країни. У більшості розвинених країн розуміють, що без надзвичайних зусиль відставання в області інформаційних і комунікаційних технологій може стати необоротним для їхнього розвитку в цілому. Керівники деяких країн "третього світу" з наростаючою тривогою спостерігають за все більшим відставанням їх від промислово розвинених країн, що здійснюють перехід до інформаційного суспільства. Це може призвести до того, що країна буде сприйматися як сировинний придаток співтовариства інформаційно та промислово розвинених країн. Зусилля щодо подолання міжнародної роз'єднаності у вирішальному ступені залежать від ефективного співробітництва між всіма учасниками. Дня успішної реалізації програми інформатизації бажано дотримуватись загальним для всього світового співтовариства принципам: відмова від прагнення в першу чергу забезпечити економічний ріст країни; необхідність заміни економічної структури, заснованої на важкій промисловості, структурою, що базується на наукомістких галузях; визнання пріоритетного характеру інформаційного сектора; широке використання досягнень світової науки й техніки; вкладення значних фінансових ресурсів в інформатизацію, як державну, так і приватну; оголошення зростання добробуту країни і її громадян за рахунок полегшення умов комунікації й обробки інформації. Результатом процесу інформатизації є створення інформаційного суспільства, де маніпулюють не матеріальними об'єктами, а символами, ідеями, образами, інтелектом, знаннями. Якщо розглянути людство в цілому, то воно в цей час переходить від індустріального суспільства до інформаційного. Для кожної країни її рух від індустріального етапу розвитку до інформаційного визначається ступенем інформатизації суспільства. У цей час у першу десятку країн, які мають найбільш розвинені системи зв'язку й телекомунікацій, що відповідають світовим стандартам, входять Сінгапур, Нова Зеландія, Фінляндія, Данія, США, Гонконг, Швеція, Туреччина, Норвегія й Канада.
Рис. 5. Рейтинг держав за рівнем розвитку засобів зв’язку та телекомунікаційних систем у % (2000р.) Як відомо, перша країна, що почала інформатизацію, - це США. Інші промислово розвинені країни світу, зрозумівши перспективність і неминучість цього процесу, досить швидко зорієнтувалися й стали нарощувати темпи впровадження комп'ютерів та засобів телекомунікацій. У США сконцентрована майже половина (43%) світового парку електронно-обчислювальної техніки.
Рис.6. Таблиця рейтингу країни по питомій вазі у світовому компютерному парку, у % (2000р.) Найближчі конкуренти в цій області із числа індустріальних держав значно відстають від США. Так, у середині 90-х років на частку Японії відводилося лише 7% світового парку комп'ютерної техніки, Німеччини - 6%, Великобританії - 5%, Франції - 3%, Канади - 3%. США також значно випереджають провідні промислово розвинені країни по такому показнику, як кількість комп'ютерів на душу населення. У першу десятку країн світу по цьому показнику, крім США, входять Австралія, Канада, Норвегія, Данія, Фінляндія, Великобританія, Швеція, Нова Зеландія й Швейцарія. Крім того, США займають 1-і місце в світі по встановленій сумарній потужності комп'ютерів і по комп'ютерній потужності розраховуючи на душу населення. Індустрія інформації в США входить у першу десятку пріоритетних галузей економіки, поступаючись лише аерокосмічній, радіоелектронній та фармацевтичній. На розвиток інформатизації в США витрачається близько 2% річних витрат федерального бюджету. США контролюють більше 65% світового ринку комп'ютерів, 63% ринку програмного забезпечення Західної Європи, 54% аналогічного ринку Японії. З десяти найбільших у світі фірм - виробників програмного забезпечення шість - американські. Американським компаніям й університетам належить більша частина світових патентів в області інформаційних технологій. У найближчі роки США залишаться найбільшим у світі ринком програмного забезпечення. У середині 90-х років США були зосереджені 426 з 816 світових інформаційних банків даних по науково-технічних дисциплінах й 716 з 1035 наявних у світі баз даних по економічних дисциплінах. США дозволяють собі “поступатися позиціями” у будь-якій сфері діяльності (допускати на свій ринок товари з Японії тощо), але не у виробництві знань. США мають максимум кваліфікованого населення - населення, здатного пристосовуватися до нових технологій (здійснювати рецепцію, трансферт технологій) за рахунок рівня освіти. Для порівняння та оцінки можливостей країни інтерес можуть представляти концепція й основні ідеї програми інформатизації в Японії, що у цей час займає лідируюче положення у світі по виробництву сучасних інформаційних продуктів, послуг і технологій. У цей час Японія перебуває на другій стадії інформатизації. Одним з найважливіших факторів її досягнення завжди були й дотепер залишаються значні витрати на наукові дослідження й розробки, високий пріоритет інформаційно-комунікаційних технологій у забезпеченні соціально-економічного розвитку країни. На сьогоднішній день її головними пріоритетами стає її власне виробництво нового знання, нових технологій і продукту, а в центрі уваги - новаторські ідеї, точки зору й оригінальність. Мета японського проекту по інформатизації суспільства - зв'язати ті послуги, які раніше пропонувалися окремо. Для цього всі види інформації від телефонних повідомлень і телепрограм до комп'ютерної продукції повинні передаватися по одному загальному кабелю. У перспективі кожен абонент кабельної мережі зможе одержати кілька послуг одночасно. Велика увага в проекті також приділяється створенню терміналів для недосвідчених користувачів з інтелектуальним інтерфейсом, де введення інформації здійснюється голосом. Передбачається, що повне здійснення проекту інформатизації займе 20 років і близько 100 млрд.дол. капіталовкладень. Крім того, незважаючи на невдачу зі створенням комп'ютерів 5-го покоління, прийнята розрахована на 10 років загальною вартістю 480 млн.дол. програма розробки нових типів комп'ютерів: комп'ютерів з високим ступенем паралелізму обробки інформації, у яких одночасно виконують складні операції десятки - сотні процесорів; комп'ютерів з нейронними мережами, робота яких аналогічна функціонуванню мозку; комп'ютерів, у яких передача інформації здійснюється світлом. У Японії вже давно інформація стала загальнонауковим поняттям, а інформаційний підхід, що включає в себе сукупність ідей і комплекс математичних засобів, перетворився в загальнонауковий засіб дослідження. В основі інформаційного розвитку „азіатських тигрів” (Південна Корея, Тайвань, Сінгапур і Гонконг) лежить так звана концепція економічного співробітництва держави й ринку. Успіх цих країн базується на втручанні держави в прийняття великих вкладень приватного капіталу, на його активній участі в створенні матеріальної, соціальної й інформаційної інфраструктур. Країна, що почала перехід до інформаційного суспільства порівняно нещодавно - Південна Корея. Вона утворила Національний Технологічний Конгрес під головуванням президента країни, що включає членів Кабінету й представників з інформаційної технології. У такий спосіб Південній Кореї вдалося за дуже короткий час вийти в лідери за рівнем інформатизації. Тайвань створила Інститут Інформаційної Індустрії для безпосередньої підтримки своєї індустрії, що, крім того, бере плату за навчання програмістів. Серед нових індустріальних країн світу по ступеню використання електронно-обчислювальної техніки й інформаційних технологій виділяється Сінгапур, що займає одне з перших місць у світі по кількості встановлених професійних комп'ютерів. Сінгапур є одним із кращих у світі інформаційних і комунікаційних центрів. У країні створена загальнонаціональна комп'ютерна мережа, що поєднує урядові організації, приватні фірми, наукові й громадські організації й окремі громадяни. Складовою частиною загальнонаціональної комп'ютерної системи Сінгапуру є єдина міжвідомча система, у рамках якої діють локальні комп'ютерні мережі, кожна з яких обслуговує лише одне міністерство й підвідомчі йому установи. Крім цього, створений ряд спеціалізованих комп'ютерних систем. Зокрема, для забезпечення інформаційної бази даних у сфері експортно-імпортних операцій діє система "Трейднет". Для обміну інформацією між медичними установами діє система "Меднет". Система "Телев'ю" призначена для підприємців і широких верств населення, вона дозволяє одержувати необхідну інформацію на екранах телевізорів, отримувати та посилати кореспонденцію, оплачувати рахунки й ін. Комп'ютеризація сфери керування в Сінгапурі дозволила значно підвищити ефективність роботи державних установ, скоротити число зайнятих і знизити управлінські витрати. Економія від впровадження комп'ютерних мереж і створення інформаційної бази майже в 1,7 рази перевищила загальні витрати на комп'ютеризацію. Інші країни, такі як Австралія, Канада, Ізраїль і країни ЄС, теж розробляють свої загальнонаціональні плани інформатизації. У всіх випадках всі ці країни повторили досвід Японії й США згідно підтримки розвитку інформаційної індустрії й спробі одержання для себе привілейованих секторів міжнародної обчислювальної торгівлі. Наприклад, Бразилія, що створила законодавство по інформатиці в 1985р., заснувала Секретаріат по інформатиці й Національну раду по інформатиці (CONI) під головуванням президента Бразилії, у роботі яких також беруть участь члени Кабінету Міністрів і представники інформаційної технології. Ще одна країна, що має грандіозні природні ресурси й великий національний потенціал, Росія, теж здійснює перехід до інформаційного суспільства. Хоча цей процес у неї йде з помітним відставання від Західних і Східно Азіатських країн, темпи його розвитку й потужні державні програми обіцяють вихід Росії на гідне місце у світовому процесі інформатизації суспільства. Сучасна Росія в рейтингу країн за рівнем розвитку телекомунікаційних систем наприкінці 90-х років займала приблизно 42-і місце у світі, поступаючи не тільки промислово розвиненим і новим індустріальним країнам, але й багатьом державам, що розвиваються. Частка галузей зв'язку й телекомунікацій у ВВП промислово розвинених країн світу постійно збільшується й становить від 5 до 8%. У Росії даний показник на початку третього тисячоріччя не перевищував 2%. По оцінках фахівців, Росія наприкінці 90-х років по ступеню розвитку засобів зв'язку відстала від західних країн на 15-20 років. В 70-і роки Росія практично пропустила першу інформаційну революцію, не освоївши промислового виробництва цифрових АТС й оптико-волоконного кабелю. У Росії питома вага телефонних мереж, що використають цифрові системи зв'язку зріс із 11% в 1995 р. до 35% в 2003 р. За планами міністерства зв'язку РФ цифровізація телефонної системи зв'язку в Росії до 2010 р. повинна досягти 94%. У світовій системі зв'язку фантастичними темпами розвивається стільниковий зв'язок. Перші апарати масового попиту з'явилися на ринку наприкінці 80-х років. По даним Міжнародного телекомунікаційного союзу в 1990 р. у світі налічувалося 11 млн. абонентів мобільного зв'язку, до 1995 р. їхнє число зросло 88 млн., а до кінця 2003 р. число абонентів збільшилося до 655 млн., що становило 11% усього населення планети. Найбільше число абонентів стільникового зв'язку було зареєстровано в Північній Америці, за нею ішли країни Західної Європи, країни Азіатсько-тихоокеанського регіону і Японія. У Європі в 2000 р. на кожних сто мешканців приходилось 35 абонентів мобільного зв'язку, а в таких країнах як Фінляндія й Швеція щільність мобільного зв'язку становила 70%. По оцінках найбільшого у світі оператора стільникового зв'язку шведської фірми "Эрікссон", вже до 2003 р. в усім світі число абонентів стільникового зв'язку збільшилося майже в 2 рази й перевищило 1 млрд. Число абонентів стільникового зв'язку в Росії в 1995 р., становило приблизно 120 тис. чоловік. Послугами даної системи зв'язки користувалися переважно в Москві та Санкт-Петербурзі, де було зареєстровано близько 90% всіх абонентів. В 1990-1992 р. витрати на розвиток телекомунікаційних систем у Росії становили 0,2% ВВП, і по цьому показнику країна займала 39-і місце у світі. В окремих країнах витрати на розвиток засобів зв'язку перевищували 1% ВВП - Чилі (1,20%), Португалія (1,19%), Південна Корея (1,12%), Туреччина (1,08), Іспанія (1,05%), Малайзія (1,00%). Наприкінці 90-х років частка державних асигнувань на розвиток зв'язку залишилася на тому ж рівні, хоча ця галузь економіки Росії є однієї з основних. Доходи від основної діяльності організацій зв'язку в 2000 р. перевищили 60 млрд. руб., що склало більше 2,% від дохідної частини консолідованого бюджету Росії. На початку третього тисячоріччя Росія по ступеню комп'ютеризації значно відстала не тільки від промислово розвинених, але й від нових індустріальних країн, хоча наприкінці сторіччя, по оцінках фахівців, комп'ютерний ринок Росії мав найвищі темпи росту в Європі. На початок 2001 р. в Росії експлуатувалося більше 4 млн. комп'ютерів, що відповідають вимогам Інтернету. Обсяг комп'ютерного ринку оцінювався приблизно 1 млрд. дол. За прогнозами фахівців вже до 2009 р. Росії буде 20-25 млн. комп'ютерів. В 1995 р. в Росії налічувалося лише 300 тис. користувачів системою Інтернет, до 2000р. їхнє число збільшилося до 2,5 млн. чоловік. Умовний рівень інтернетизації населення становив 1,7%, у той час як аналогічний показник для європейських країн був на рівні 25%. За прогнозом Міністерства зв'язку РФ число користувачів послугами Інтернету в Росії до 2007 р. може зрости до 7 млн. і до 2010 р. до 26 млн., при цьому рівень інтернетизації країни досягне 18%. Таким чином, очевидно, що в найближче десятиліття Росії не вдасться скоротити розрив між розвиненими країнами по ступеню розвитку інформаційних технологій і можливості доступу до світових інформаційних ресурсів. Істотний внесок у процес інформатизації російського суспільства вносить Міжнародна академія інформатизації (МАІ), створена в 1990р. Академія є членом Міжнародного союзу з інформації й виконує фундаментальні й прикладні дослідження в різних областях, пов'язаних з інформаційними процесами й проблемами інформатизації світового співтовариства. Діяльність Академії сприяє розвитку інформаційних процесів у всіх галузях народного господарства Росії, формуванню інформаціології та створенню єдиного світового інформаційно-стільникового співтовариства. Телекомунікації стають одним із ключових факторів розвитку Росії в XXI столітті. У третім тисячоріччі Росії має створити основи нового інформаційного суспільства й забезпечити інтеграцію країни в глобальну інфотелекоммунікаційну інфраструктуру. Необхідно буде забезпечити реалізацію прав громадян на доступ до досягнень цивілізації, у тому числі до світових інформаційних ресурсів, дистанційній освіті, телемедицині, світового ринку праці, електронній комерції й світовим культурним цінностям. Створення російської інформаційно-телекомунікаційної інфраструктури варто розглядати як найважливіший фактор підйому національної економіки, росту ділової й інтелектуальної активності суспільства, зміцнення авторитету країни в глобальному масштабі. Випереджальний розвиток телекомунікацій є необхідною умовою для створення інфраструктури бізнесу, формування сприятливих умов для залучення іноземних інвестицій, рішення питань зайнятості населення. Росія має унікальне сполучення сприятливих факторів для широкого розвитку послуг в області замовлених розробок й інформаційних систем. У цей час у країні налічується майже 300 тис. програмістів і висококваліфікованих математиків. З живим знанням як національним багатством зв'язана сумно відома проблема “витоку інтелекту” з Росії. По даним МВС Росії, в 1992 році емігрувало 4576, а в 1993 році - 5876 працівників науки й освіти. Найбільш “виїзний” вік 31-45 років. За прогнозами Комісії Ради Європи з питань освіти, збитки Росії від цього процесу можуть досягти 50-60 млрд. дол. на рік. Як показують соціологічні опитування, більше 80% вітчизняних вчених хотіли б виїхати за кордон і виїдуть, як тільки представиться можливість. Значна частина наукової молоді Росії вже практично живе за кордоном, формально значачись співробітниками російських НДІ. “Внутрішній” витік інтелекту ще масштабніше: зараз на одного вченого, що емігрує, доводиться 9 колег, що залишають науку заради успіху в бізнесі або політиці. Російський шлях до інформаційного суспільства визначається її сьогоднішніми політичними, соціально-економічним і соціально-культурними особливостями. У цей час реалізується ряд комплексних програм, таких як: • Державна науково-технічна програма "Федеральний інформаційний фонд"; • Міжвідомча програма "Створення національної мережі комп'ютерних телекомунікацій для науки та вищої школи"; • пілотна Міжвідомча програма "Російські електронні бібліотеки" (РФФИ та РФТР Міносвіти РФ). У рамках цих програм і проектів здійснюються: створення регіонально-зорієнтованої інфраструктури для генерації, пошуку, надання й поширення інформації, що дозволить істотно наблизитися до світового рівня інформаційного обслуговування; розвиток транспортного середовища, загальної для науки, освіти, культури й медицини; побудова на цій основі предметно - орієнтованих логічних мереж. В умовах світового науково-технічного прогресу, стрімкого розвитку й повсюдного впровадження новітніх інформаційних технологій і глобальних засобів телекомунікацій однієї з найважливіших складових частин безпеки держави є забезпечення інформаційних процесів й існування інформаційних ресурсів. Це обумовлено тим, що провідні країни світу вступили в нову фазу суспільного розвитку, у фазу, що характеризується визначальною роллю інформації в забезпеченні національних інтересів й обороноздатності країни, тобто у фазу інформаційного суспільства, що стрімко розвивається. Більше того, функціонування важливих державних об'єктів повністю залежить від стану їхньої інформаційної сфери. Розширення інформаційного простору й формування на його основі інформаційного суспільства вимагає адекватного правового регулювання як вже існуючих, так і знову виникаючих суспільних відносин у даній сфері. Інформаційний простір буде ефективним, якщо він буде відкритим для суспільства, що дає можливість реалізовувати погоджені інтереси громадян, суспільства й держави на комплексній і системній основі. Ефективний інформаційний простір може бути створений і розвиватися на основі відповідної державної інформаційної політики, що забезпечує поступальний рух країни до побудови інформаційного суспільства. Це рух повинне спиратися на новітні інформаційні, комп'ютерні, телекомунікаційні технології й технології зв'язку, розвиток яких призвіл до бурхливого розвитку відкритих інформаційних мереж, насамперед Інтернету, що дають принципово нові можливості міжнародного інформаційного обміну й на його основі трансформації різних видів людської діяльності. |