Ім'я файлу: Тема 4.doc
Розширення: doc
Розмір: 165кб.
Дата: 17.11.2022
скачати

Тема 4. КЛЮЧОВІ ПОНЯТТЯ ПРОБЛЕМАТИКИ АКАДЕМІЧНОЇ ДОБРОЧЕСНОСТІ ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ


1. Українське законодавство у сфері дотримання академічної доброчесності та інтелектуальної власності 1

2. Форми порушень академічної доброчесності учасниками освітнього процесу 3

3. Інтелектуальна власність та проблема плагіату 4

4. Види відповідальності за порушення прав інтелектуальної власності 6

5. Об’єкти інтелектуальної власності в галузi науки, освіти, лiтератури, мистецтва тощо. 8

6. Світовий рух відкритого доступу до результатів дослідження та його виклики 8



1. Українське законодавство у сфері дотримання академічної доброчесності та інтелектуальної власності



Право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом (ст. 418 ЦК).

Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається Цивільним Кодексом України, Законам України: «Про захист від недобросовісної конкуренції», «Про авторське право і суміжні права», «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», «Про охорону прав на сорти рослин» та іншим законом.

Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

Інтелектуальна власність - збірне поняття, що означає сукупність виняткових прав на результати творчої діяльності і засоби індивідуалізації. Охоплює права, що відносяться до літературних, художніх і наукових творів, виконавської діяльності артистів, звукозапису, радіо - і телепередач, винаходів, промислових зразків, товарних знаків, фірмових найменувань і т.п.
Вперше поняття “академічна доброчесність” було визначено у новому Законі України “Про освіту” у 2017 році. 

Важливим чинником академічної доброчесності у ЗВО України має бути визнання права інтелектуальної власності, повага до наукових доробків, результатів творчої діяльності авторів. Це матиме значний вплив не тільки на формування нової ментальності й запровадження культури інтелектуальної власності у наукових колах та на формування інтелектуального капіталу, а й ефективне використання інтелектуального потенціалу Української держави. Національна стратегія у сфері інтелектуальної власності на період 2020–2025 роки однією з найважливіших стратегічних цілей розвитку вищої освіти в сучасний період вбачає «підвищення рівня знань з інтелектуальної власності <...> з метою зростання конкурентоспроможного людського капіталу задля високотехнологічного, інноваційного розвитку країни, створення умов для самореалізації й креативності особистості, забезпечення потреб суспільства, ринку праці і держави у кваліфікованих кадрах» [2, с. 96]. Специфічними заходами досягнення стратегічних цілей між іншим названо й «...здійснення послідовної політики з академічної доброчесності у вищій освіті та науці із запровадженням відповідних механізмів та інструментів, у т. ч. із недопущення плагіату, зокрема враховуючи позитивний досвід співпраці МОН України, ВНЗ, наукових установ та Unicheck; поширення наукових досліджень у сфері власності (ІВ) у ВНЗ та наукових установах з метою підготовки дисертаційних робіт для забезпечення сфери науки та освіти висококваліфікованими кадрами» [2, с. 96]. У попередніх дослідженнях нами вже аналізувалися заклади вищої освіти як надзвичайно важливий чинник підвищення ефективності інтелектуального потенціалу держави, бо значний відсоток з усіх результатів науково-технічної творчості, що створюються в державі, належить науково-педагогічним працівникам закладів вищої освіти (ЗВО). «Саме науково-педагогічний контингент вищого навчального закладу продукує об’єкти права інтелектуальної власності (далі –ОПІВ), що зумовлено безперервністю процесу творчості у навчальних закладах.

Окрім того, заклади вищої освіти, які готують фахівців за різними напрямами, є унікальними науковими установами завдяки концентрації різнопланового наукового потенціалу, <...> співпраці на стику наук, що дає можливість вирішувати будь-які творчі завдання науково-прикладного характеру» [1, с. 93]. Та під час вирішення означених завдань відбувається і значна частина дій, які входять до порушення принципів академічної доброчесності, такі як плагіат, фальсифікація, порушення принципів співавторства, недотримання правил цитування тощо, дій, що вкрай негативно впливають і на дотримання права інтелектуальної власності. Вимоги щодо академічної доброчесності учасників освітнього процесу, основні види порушень, відповідальність за них визначає стаття 42 Закону України «Про освіту» [3]. Також у 2018 р. Міністерство освіти і науки України надало закладам вищої освіти методичні рекомендації із застосування цих вимог.

Закон України “Про авторське право і суміжні права”, закон, який охороняє:

  • авторське право — особисті немайнові права і майнові права авторів та їх правонаступників, пов'язані із створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва

  • суміжні права — права виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення.


Критерії зарахування текстових збігів до академічного плагіату визначені «Рекомендаціями щодо запобігання академічному плагіату та його виявлення в наукових роботах».
Великою проблемою академічного середовища є недопущення плагіату. 4 квітня 2018 року ТОВ «Антиплагіат» (Unicheck) та МОН України уклали Меморандум, згідно до якого українські ЗВО отримали можливість найближчі сім років безкоштовно використовувати надсучасний сервіс перевірки наукових робіт на плагіат. На червень 2019 року 130 закладів освіти підписало договори із компанією. Згідно зі статистикою Unicheck 173, в Україні (користувачі сервісу, які за географічною прив'язкою IP адреси знаходяться в Україні) у 2018 році середній показник текстових збігів у перевірених системою роботах сягнув 33,16 % [2, с. 78].
Перелік законодавчих актів, щодо авторського права та інтелектуальної власності:

  • Конвенція, про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності

  • Всесвітня конвенція про авторське право

  • Паризька конвенція з охорони промислової власності

  • Бернська конвенція з охорони літературних і художніх творів

  • Конституція України

  • Цивільний кодекс України

  • Закон України "Про авторське право і суміжні права"

  • Закон України "Про охорону прав на промислові зразки"

  • Закон України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг"

  • Закон України "Про правову охорону географічних зазначень"

  • Закон України "Про охорону прав на компонування напівпровідникових виробів"

  • Закон України "Про захист від недобросовісної конкуренції"

  • Закон України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі"

  • Порядок сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2004 року № 1716

  • Правила складання та подання заявки на винахід та заявки на корисну модель, затверджені наказом Міністерства освіти і науки України від 22 січня 2001 року № 22


2. Форми порушень академічної доброчесності учасниками освітнього процесу



Згідно «Закону про освіту”, порушеннями академічної доброчесності є:

  • академічний плагіат (оприлюднення чиїхось результатів дослідження як власних або тексту без вказання авторства);

  • самоплагіат (опублікування власних раніше опублікованих наукових результатів як нових);

  • фабрикація (вигадування даних чи фактів);

  • фальсифікація (відома зміна чи модифікація вже наявних даних, що стосуються освітнього процесу чи наукових досліджень);

  • списування; 

  • обман;

  • хабарництво;

  • необ’єктивне оцінювання;

  • допомога учням під час оцінювання їх навчальних результатів чи створення перешкод під час оцінювання;

  • вплив на працівника, щоб він здійснив необ’єктивне оцінювання (частина 4 статті 42 Закону України “Про освіту”). 


Прийнятий у 2020 році Закон України “Про повну загальну середню освіту” чітко визначає, що кожен учасник освітнього процесу зобов’язаний дотримуватися академічної доброчесності (частина 1 статті 43 вказаного Закону) й додає до списку можливих видів недоброчесності у школах наступні:

  • надання допомоги учням під час проходження ними підсумкового оцінювання, ДПА, ЗНО, не передбаченої умовами та/або процедурами їх проходження;

  • використання учнем під час контрольних заходів непередбачених допоміжних матеріалів та/або технічних засобів;

  • проходження процедури оцінювання результатів навчання замість інших осіб;

  • необ’єктивне оцінювання компетентностей педагогічних працівників під час атестації чи сертифікації (частина 4 статті 43 Закону).


Іноді саме батьки підштовхують дитину до недоброчесної поведінки, купуючи їй книжку готових домашніх завдань, виконуючи замість дитини поробки або інші завдання. Таким чином дитина звикає, що будь-яке завдання можна виконати не самостійно, порушує авторські права та знецінює роботу тих, хто працює самостійно. 

Серед педагогічних працівників академічна недоброчесність проявляється, коли вони використовують готові розробки уроків без посилання на авторство. Також поширена проблема, коли педагоги під час підвищення кваліфікації замість того, щоб самостійно пройти програму підвищення кваліфікації платять, аби інші люди виконали це за них.


3. Інтелектуальна власність та проблема плагіату



Об’єктом права інтелектуальної власності може бути не кожен результат творчої діяльності, а лише той, який відповідає вимогам закону. Будь-який твір літератури, науки і мистецтва, суміжні права підпадають під охорону права, якщо вони відповідають вимогам закону. Науковотехнічним результатом правова охорона надається лише на підставі відповідної кваліфікації державним органом управління і видачі правоохоронного документа. Правова охорона об’єктів прав інтелектуальної власності обмежується територією України та терміном дії охоронного документа згідно норм чинного законодавства відповідно до вимог міжнародного. Охорона прав на зазначені об’єкти на території інших держав здійснюється лише на підставі міжнародних конвенцій і договорів.

Плагіат розглядається як шахрайство, суть якого – у крадіжці чужої роботи або її частини і представленні її як власної. Загалом, плагіат поділяють на три основні типи:

1) копіювання чужої роботи (як без, так і з відома) та оприлюднення її під своїм іменем;

2) представлення суміші власних та запозичених в інших аргументів без належного цитування джерел;

3) перефразування чужої роботи без належно оформленого посилання на оригінального автора або видавця.

Подібну, але більш розгорнуту класифікацію пропонують автори ресурсу "Turnitin":

1) видання виконаної іншим автором роботи за свою без внесення в неї жодних змін;

2) копіювання значної частини чужої роботи в свою без внесення в запозичене жодних змін;

3) копіювання інформації з кількох різних джерел без внесення в неї правок. "Маскування плагіату" самостійним написанням перехідних речень між скопійованими частинами;

4) внесення незначних правок у скопійований матеріал (переформулювання речень, зміна порядку слів в них тощо);

5) повне запозичення текстів з інших джерел, але цілковите їх перефразування;

6) видання власної колись вже написаної роботи за нову (переважно стосується студентів).

У статті О. Сичивиці "Плагіат і плагіатори" [22] зазначається, що "… у міру того, як розвивалася і ускладнювалася наука, немарнували часу і плагіатори".

Так, автор [22] класифікує плагіат як:

1) сором'язливий – "…сутність його полягає в тому, що результати чужих наукових пошуків, які оформлені як наукові праці (вже опублікованих чи ще ні), плагіатор викладає іншими словами і в іншому порядку, – зрозуміло, без посилань на дійсне джерело цієї інформації та його автора";

2) джентльменський – "… полягає в тому, що не лише важко стає вичленити з писанини плагіатора прямі запозичення, диференціювати авторські думки від крадених, а й усуваються формальні підстави для звинувачень у плагіаті, бо відповідних посилань досить багато і незаконно привласнювати чужі авторські права неначебто ніхто й не збирався";

3) критиканський – "… якщо плагіатор-джентельмен прагне стати на один рівень з дійсним автором і погоджується практично з усіма його думками, концепціями, теоретичними схемами, аргументами тощо, то плагіатор-критикан діє зовсім інакше. Це не просто злодійкувата, а ще й дуже амбітна, занадто претензійна особистість, яка прагне стати (принаймні в очах читачів і публіки) вище дійсного автора";

4) примус до співавторства – один із видів добре завуальованого плагіату; "… сутність цього аморального явища, нерозривно пов’язаного з прогресуючою інституалізацією і бюрократизацією науки, полягає в тому, що до дійсного автора "прилипають" і його співавтори, і ті, хто насправді підготовкою відповідного наукового твору не займався".


4. Види відповідальності за порушення прав інтелектуальної власності

Кримінальна


Відповідно до ст. 176 КК України, до кримінальної відповідальності притягаються особи, винні в такому порушенні авторського права і суміжних прав, як незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури і мистецтва, комп'ютерних програм і баз даних, а так само незаконне відтворення, розповсюдження виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення, їх незаконне тиражування та розповсюдження на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації, або інше умисне порушення авторського права і суміжних прав, якщо це завдало матеріальної шкоди у великому розмірі.

Стаття 177 КК України визнає кримінально караним порушення прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок, топографію інтегральної мікросхеми, сорт рослин, раціоналізаторську пропозицію, якщо це завдало матеріальної шкоди у великому розмірі.

Адміністративна


Щодо адміністративно-правового захисту права інтелектуальної власності, то ст. 51-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення визнає адміністративно караним таке порушення прав на об'єкт права інтелектуальної власності, як незаконне використання об'єкта права інтелектуальної власності, привласнення авторства на такий об'єкт або інше умисне порушення прав на об'єкт права інтелектуальної власності, що охороняється законом.

Цивільно-правова


Цивільно-правовий захист права інтелектуальної власності, насамперед, може бути здійснено судом. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності. Цивільно-правова (книга четверта Цивільного Кодексу України)

Форми захисту прав інтелектуальної власності


Форма захисту – це комплекс організаційних заходів, спрямованих на захист прав і законних інтересів авторів, виконавців, виробників фонограм, відеограм, організацій мовлення, винахідників та інших суб’єктів прав інтелектуальної власності.

  • юрисдикційна;

  • неюрисдикційна.

Неюрисдикційна форма:


Неюрисдикційна форма захисту прав включає дії юридичних і фізичних осіб щодо захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності, які здійснюються ними самостійно, без звернення за допомогою до державних або інших компетентних органів. Переважною формою неюрисдикційного захисту є самозахист, що проявляється в активних чи пасивних діях особи, спрямованих на запобігання чи припинення порушення власного суб’єктивного права.

Стаття 19 ЦКУ України передбачає самозахист цивільних прав. Особа має право на самозахист своїх прав від порушень і протиправних посягань. Самозахистом визнається застосування особою, право якої порушено, засобів протидії, що не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, та характеру дій, якими ці права порушені, і не можуть суперечити вимогам закону. Способи самозахисту можуть обиратися особою або визначатися законом, іншими правовими актами чи договором. Ця форма самозахисту у відносинах авторства на практиці трапляється в поодиноких випадках. І хоча вона є дещо малозначущою, та все ж не може ігноруватися, бо стаття 55 Конституції України гарантує кожному невід’ємне право будь-якими незабороненими законом засобами захищати свої права і свободи.

Юрисдикційна форма:


Юрисдикційна форма захисту прав передбачає діяльність уповноважених державою органів щодо захисту порушених прав на об’єкти інтелектуальної власності або прав, що оспорюються. Суть її полягає у зверненні особи, права і законні інтереси якої порушено неправомірними діями, за захистом до державних або інших компетентних органів, які уповноважені вжити необхідних заходів для відновлення порушеного права і припинення правопорушення.

Юрисдикційна форма захисту прав поділяється на загальну і спеціальну форму здійснення передбачених законом засобів захисту. Відповідно до загальної форми захист прав на об’єкти інтелектуальної власності здійснюється у судовому порядку. Спеціальною формою захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності є адміністративний порядок захисту цих прав. Він застосовується лише у випадках, вказаних у законодавстві. Наявність інституту юрисдикційного захисту відповідає міжнародним вимогам щодо захисту авторських прав. Інститут юрисдикційного захисту містить великий потенціал, здатний забезпечити врегулювання правовідносин у сфері інтелектуальної власності на достатньому рівні.

Найефективнішою юрисдикційною формою захисту права інтелектуальної власності є судовий захист, що здійснюються судами загальної юрисдикції у порядку цивільного чи кримінального провадження, адміністративними та господарськими судами. Судовий захист здійснюється в Україні на загальних принципах судочинства.

5. Об’єкти інтелектуальної власності в галузi науки, освіти, лiтератури, мистецтва тощо.



Відповідно до ст. 420 Цивільного кодексу України, до об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать:

  • літературні та художні твори;

  • комп'ютерні програми;

  • компіляції даних (бази даних);

  • виконання;

  • фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення;

  • наукові відкриття;

  • винаходи, корисні моделі, промислові зразки;

  • компонування (топографії) інтегральних мікросхем;

  • раціоналізаторські пропозиції;

  • сорти рослин, породи тварин;

  • комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення;

  • комерційні таємниці.



6. Світовий рух відкритого доступу до результатів дослідження та його виклики



Однією з визначальних тенденцій сучасної наукової комунікації є міжнародний рух за відкритий доступ – рух за вільний та безперешкодний онлайновий доступ до наукових та освітніх матеріалів. Університетські бібліотеки завжди були прихильниками відкритого доступу, і Науково-технічна бібліотека НПУ ім. М. П. Драгоманова не виняток.

Передумовами виникнення руху за відкритий доступ стали зростання цін на наукові журнали та інтенсивний розвиток інформаційних технологій. Початок наукової дискусії про те, як пришвидшити розвиток науки в глобальному вимірі розпочався ще з середини ХХ ст. у США. А в 1991 р. було створено перший відкритий архів з фізичних та комп'ютерних наук, відомий сьогодні як АrXiv (arXiv.org). У 1998 р. пройшов Американський науковий форум з відкритого доступу (American Scientist Open Access Forum), на якому дослідники обговорювали проблеми доступу до наукової інформації. Одна з таких проблем – висока вартість передплати наукових журналів, яка визначається тисячами доларів на рік і постійно зростає. У 2001 р. 34000 науковців підписали Лист до наукових видавців, у якому відображено ідею відкритого доступу. У 2002 р. було оприлюднено Будапештську ініціативу відкритого доступу (BOAI), де було сформульовано поняття відкритого доступу, що включає:

  • безкоштовний онлайновий доступ до наукової літератури;

  • вільне використання для досліджень, навчання та інших цілей;

  • право автора на контроль над своєю роботою і право на посилання та цитування.

Починаючи з 2009 року у жовтні щороку проходить Міжнародний тиждень відкритого доступу, який ініціювала Коаліція наукових видань та академічних ресурсів (SPARC). До цієї події долучаються бібліотеки, університети, видавці, громадські організації по всьому світу, щоб популяризувати ідею відкритого доступу та вирішувати актуальні питання його розвитку.

Сьогодні реалізуються два шляхи відкритого доступу: архіви відкритого доступу ("зелений шлях"), що пропонують самоархівування науковцями своїх робіт, та журнали відкритого доступу ("золотий шлях"), що впроваджують нову фінансову модель, коли за процес наукового видавництва сплачують не передплатники журналів, а автори або інституції.

Широку підтримку відкритому доступу сьогодні надають усі учасники процесу наукової комунікації: науковці науково-освітніх організацій, видавці, бібліотеки, оскільки всі отримують певні переваги.

Для науковців це: вільний доступ до останніх досліджень у галузі; більш активне поширення та вплив їхніх робіт, а отже більше цитування та науковий авторитет. Для науково-освітніх організацій: авторитет, престиж у науковому світі та рейтинги, а також нові можливості управління науковою комунікацією організації. Для видавців: ширша присутність та видимість видання, зростання цитування та підвищення імпакт-фактору. Для бібліотек: легкий доступ до джерел наукової інформації, якісне задоволення інформаційних потреб користувачів, нові партнерства із науковцями, викладачами, видавцями. Для національної економіки, розвитку науки і суспільства відкритий доступ забезпечує прискорення наукового прогресу, продуктивності, передачі знань.

Водночас критики відкритого доступу зазначають його недоліки. Пишуть, що відкритий доступ становить загрозу інтелектуальній власності. З іншого боку, вільний доступ до публікації є підтвердженням авторства, а ліцензії Creative Commons надають авторам можливість регулювати використання своїх творів. Стверджують, що у відкритий доступ при відсутності рецензування можуть потрапляти неякісні і навіть хибні роботи. Однак, це стосується не лише видань відкритого доступу, а й комерційних. Зауважують, що зростання завдяки відкритому доступу кількості публікацій вимагає від дослідників збільшення витрат часу на ознайомлення з матеріалами за темою дослідження, що призводить до зменшення часу на саме дослідження. Однак для швидкого і якісного відбору публікацій варто звертатися саме до спеціалізованих архівів, баз даних, користуватися допомогою фахівців з пошуку.

Існують різні види наукових журналів, які надають вільний безкоштовний доступ до своїх публікацій. Можна виділити декілька типів таких видань:

  • журнали відкритого доступу, які надають вільний онлайновий доступ для читачів без будь-яких фінансових, юридичних та технічних перешкод;

  • гібридні журнали відкритого доступу, які надають вільний онлайновий доступ без будь-яких затримок лише до тих статей, вільний доступ до яких оплачений авторами (їхніми установами чи грантодавцями);

  • журнали із затримкою відкритого доступу, які надають вільний онлайновий доступ після закінчення періоду ембарго.



Функціонують різні моделі оплати за публікації статей у журналах відкритого доступу: коли сплачує автор; сплачує його організація; оплата закладається в грант на наукове дослідження.

Крім того, журнали можуть надавати особливі умови оплати для авторів з країн, що розвиваються.

У директорії журналів відкритого доступу (DOAJ) http://www.doaj.org/ представлено найавторитетніші наукові журнали відкритого доступу. На день семінару (24 жовтня) там був представлений 9181 журнал з 128 країн, у тому числі 87 журналів з України. У 2002 р. директорія налічувала всього 33 журнали з 7 країн.

В Україні активно розвиваються журнали відкритого доступу. Так, у проекті "Наукова періодика України на OJS" (http://journals.uran.ua/index.php/index/index) на жовтень 2016 р. представлено 380 журналів.

Дані наукових досліджень можуть розміщатися також в архівах (репозитаріях) відкритого доступу. Виділяють інституційні електронні архіви; тематичні електронні архіви; агрегатори, де представлено дані з декількох архівів; архіви державні, де є урядові дані.

Репозитарії відкритого доступу забезпечують вільний доступ до наукових матеріалів, їх архівування та збереження на довготривалій основі, можливість обміну метаданими, гарантують незмінність е-публікації. Вони забезпечують постійне зберігання та надійне збереження публікацій, постійні URL, оперативне поширення результатів наукових досліджень серед світової наукової спільноти, пошук у метаданих та повнотекстовий пошук у цифрових матеріалах, отримання гарантовано високих результатів індексування в Google та інших пошукових системах, можливість збагачення CV науковців повними текстами, підвищення рейтингу та індексу цитування, можливість для пошуку міжнародних партнерів тощо.

Правове забезпечення відкритого доступу забезпечують ліцензії Creative Commons (http://creativecommons.org), що є гнучкою і справедливою системою копірайтів, яка, з одного боку, захищає авторів, а з іншого – спонукає до вільного використання їхніх творів. Creative Commons дозволяє авторам самостійно визначати засади подальшого використання їхніх творів.

Відкритий доступ як інноваційна ідея з власною ідеологією, правовим обґрунтуванням та технологічними рішеннями зародився в середовищі "виробників" та "споживачів" наукової інформації, змінив модель наукової комунікації та має широку підтримку серед науковців, держави, суспільства, міжнародних організацій.
Література:
1.Ступнікер Г. Л., Бабенко В. А. Інтелектуальний потенціал як ключовий чинник формування інтелектуального капіталу ЗВО України.Економічний простір. No 165. 2021. 148 с. С. 91−96.

2.Національна стратегія у сфері інтелектуальної власності на період 2020–2025 роки (проект).URL:http://nipo.org.ua/activity/stvorennya-efektivnogo-navchalnogo-centru-u-sferi-intelektualnoi-vlasnosti-iv

3.Про освіту. Закон України від 05.09.2017 р. No 2145-VIII.Стаття 42, частина 4. URL:https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2145-19#Text

4.Про авторське право і суміжні права: Закон України від 23.12.1993 No 3792-XII.URL: http://zakon3.rada.gov.ua/ laws/show/3792-12

5.Цивільний кодекс України: текст відповідає офіційному станом на 1 квітня 2012р.URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1540-06#Text

6.Кодекс честі ДВНЗ ПДАБА:cайт ПДАБА.URL:https://pgasa.dp.ua/wp-content/uploads/2018/04/z-vstavkami.pdf

7.Бабенко В. А. Реалізація прав інтелектуальної власності на службові твори у ЗВО України.Методологія оцінки вартості майнових прав інтелектуальної власності та практичні аспекти її застосування. Всеукр. сем. з проблем економіки інтелектуальної власності : зб. наук. пр. ІІІ Всеукр. наук.-практ. конф.(24 вересня 2020 р., м. Київ) : електр. зб.Київ : НДІ інтелектуальної власності НАПрН України, 2020. 192 с. С.58−66.

8.Право інтелектуальної власності:науково-практичний коментар до Цивільного кодексу України.За заг. ред. М. В. Паладія, Н. М. Мироненко, В. О. Жарова. Київ :Парламентське вид-во, 2006. 432 с.

9.Методичні рекомендації для закладів вищої освіти із підтримки принципів академічної доброчесності; розширений глосарій термінів та понять ст. 42 «Академічна доброчесність»Закону України «Про освіту». Лист МОН від 23.10.2018р. No 1/9-650. URL: https://mon.gov.ua/ua/news/yak-pidtrimati-akademichnu-dobrochesnist-vuniversiteti-mon-rozrobilo-ta-nadislalo-na-zvo-rekomendaciyi-z-akademichnoyi-dobrochesnosti.

10.Рекомендації щодо запобігання академічному плагіату та його виявлення в наукових роботах (авторефератах, дисертаціях, монографіях, наукових доповідях, статтях тощо). Лист МОН від 15.08.2018 р. No 1/11-8681. URL: https://mon.gov.ua/storage/app/media/akredytatsiya/instrukt-list/1-11-8681-vid-15082018-rekomendatsii-shchodozapobigannya-akademichnomu-plagiatu.pdf

11.Аналітична записка «Запобігання окремих проблем і помилок у практиках забезпечення академічної доброчесності». Лист МОН від 20.05.2020 р. No1/9-263«До питання уникнення проблем і помилок у практиках забезпечення академічної доброчесності».URL: https://mon.gov.ua/ua/npa/do-pitannya-uniknennya-problem-i-pomilok-u-praktikah-zabezpechennya-akademichnoyi-dobrochesnosti?fbclid=IwAR1VYIpSjhbTwD7PQ kbqHJECgeq 5WNV-3KH1ALgfZT4qL_1UK89j5Cv_5XI

12.Чумак О. В. Концепт категорії академічної доброчесності у вищій освіті. Теорія та методика управління освітою, 2017. No 2 (20). URL: http://umo.edu.ua/images/content/nashi_vydanya/metod_upr_osvit/v2_17/%D0%A7%D1%83%D0%BC%D0%B0%D0%BA.pdfУкраїнський журнал будівництва та архітектури, No 2 (002), 2021, ISSN (print) 2710-0367, ISSN (online) 2710-0375146
скачати

© Усі права захищені
написати до нас