Кафедра хірургії №1-4 методична розробка практичного заняття з дисципліни сторінка 4

Допомога при термічних травмах.
Перша допомога при термічних опіках передбачає припинення дії термічного агента, евакуацію з замкнутих приміщень, забезпечення доступу повітря, серцево-легеневу реанімацію, зняття/зрізання одягу з уражених ділянок, знеболення, накладання сухої стерильної пов’язки (опіки І-ІІІ ступеня доцільніше обробляти аерозолями), протишокові заходи і транспортування потерпілого в найближчий медичний заклад. Водночас, категорично не дозволяється очищати опікову поверхню від фіксованих сторонніх тіл, відривати шматки приклеєного до рани одягу, пошкоджувати

булли, наносити на рану мазі, накладати ватні пов’язки, застосовувати для місцевого охолодження лід або холодну воду (нижче 10°С).
До групи пацієнтів, які потребують невідкладної стаціонарної медичної допомоги відносять обпечених у важкому, шоковому та термінальному станах, з комбінованими ураженнями і опіками дихальних шляхів, обличчя та очей, з ознаками отруєння чадним газом, циркулярними глибокими опіками тулуба, кінцівок і шиї, значним після опіковим набряком кінцівок.
Першочергові лікувальні заходи: серцево- легенева реанімація, катетеризація центральних вен і сечового міхура, внутрішньовенні інфузії та оксигенотерапія. До невідкладних заходів також відносяться ампутації обвуглених частин тіла і декомпресійна дермофасціотомія (есхаріотомія).
Усім потерпілим з опіками ІІ-ІV ст. і опіками очей слід провести екстрену профілактику правцю. Лікування опікової хвороби в стадіях токсемії та септикотоксемії повинно мати три основні складові ланки: детоксикація організму, профілактика і корекція обмінних/системних порушень та попередження септичних ускладнень.
Початковим етапом лікування опікових ран є первинний туалет опікової рани – під загальним знеболенням обережне мінімально травматичне очищення опікової поверхні і прилеглої шкіри, підрізання міхурів і евакуація
їх вмісту. Первинне очищення опікової рани проводять при опіках будь- якого ступеня, за винятком потерпілих в стані опікового шоку. Залежно від повноти закриття опікової поверхні після її первинної обробки розрізняють закритий, напіввідкритий, відкритий та комбінований способи місцевого лікування. Закритий метод – повне закриття опікової поверхні пов’язками з обов’язковою бинтовою фіксацією; місцеві медикаментозні середники подаються шляхом змочування пов’язки; застосовується для лікування опіків кінцівок і невеликої площі тулуба. Напіввідкритий метод – повне закриття опікової поверхні пов’язками, не закріпленими бинтами; медикаменти подаються змочуванням або зрошуванням пов’язки; застосовується при обширних опіках різної локалізації. Відкритий метод – лікування без жодного прикриття опікової поверхні пов’язками; за рахунок підсушування в стерильних умовах сприяє утворенню сухого струпа; поєднується з лікувальними ваннами, опромінюванням рани лазерним, інфрачервоним чи ультрафіолетовим випромінюванням, аеротерапевтичними установками; медикаменти подаються шляхом аплікації, орошення, аерозолю чи під час лікувальних ванн; застосовується при опіках обличчя, шиї, промежини, обширних опікових ураженнях, масовому поступленні обпечених. Більшість поверхневих опіків загоюється без нагноєння, переходячи з фази очищення опікової рани в фазу епітелізації. При глибоких опіках проводять хірургічну

некректомію (для прискорення епітелізації видалення струпа) і етапні некректомії (хронологічно послідовні висічення вільних країв вологого струпа). Також застосовують хімічну і ферментну некректомію. При обмежених глибоких ранах самостійне загоєння відбувається шляхом епітелізації завдяки острівцям неушкодженого мальпігієвого шару і дериватів шкіри та концентричного рубцювання з утворенням рубцевих деформацій і контрактур. Глибокі опіки площею понад 2 - 3 % вимагають пластичного закриття – аллотрансплантація, ксенотрансплантація, брефопластика, автотрансплантація. Хімічні опіки виникають внаслідок контакту тканин організму з хімічними речовинами. Основними агентами кислоти (азотна, сірчана та ін.), луги (негашене вапно, їдкий натр та ін.), продукти переробки нафти (бензин, гас), солі важких металів (азотнокисле срібло, хлористий цинк) і летючі масла (корицеве, бергамотове). Окрім того, хімічні опіки можуть спричинятися термохімічними (напалм, пірогель) і бойовими отруйними (люїзит, іприт) речовинами. Оскільки глибина опікового ураження і об’єм першої допомоги при хімічних пошкодженнях зумовлюються видом пошкоджуючого агента, першочергового значення набуває встановлення характеру хімічної речовини, що спричинила опік.
Основну увагу слід спрямувати на визначення вигляду і консистенції струпа та його фіксації до оточуючих тканин, фізичного стану і запаху пошкоджуючої речовини, виявленню ознак загальної інтоксикації. Кислоти, солі важких металів та летючі масла спричиняють коагуляцій ний некроз, що має вигляд сухого, різного кольору струпа з чіткими межами, фіксованого в тканинах, що певною мірою обмежує подальше проникнення хімічного агента глибше в тканини. Під дією лугів виникає колікваційний некроз – м’який, пухкий, з нечіткими контурами струп.
Головною метою першої допомоги при хімічних опіках є зменшення концентрації і термінове видалення хімічного агента з ураженої ділянки – найкращим і найдоступнішим способом є негайне інтенсивне обмивання ділянки опіку водою впродовж 5- 10 хв, а також нейтралізація відповідною речовиною (при опіках кислотами – розчин соди, при опіках лугами – розчин оцтової чи іншої кислоти), а також застосування відвідних антидотів.
Відмороження (congelatio) – ураження тканин, спричинене дією низьких температур.
Загальні прояви холодової травми називаються замерзанням або охолодженням. Прийнято розрізняти два періоди відморожень – дореактивний і реактивний, що наступає після припинення дії холодового чинника. За аналогією з опіками під глибиною відмороження розуміють глибину ураження морфологічних шарів шкіри і нижче розташованих

тканин: І – гіперемія і набряк шкіри; ІІ – поверхневий некроз шкіри без ураження мальпігієвого шару, утворення піхурів; ІІІ – некроз усіх шарів шкіри і частково підшкірної клітковини; ІV – повний некроз шкіри і глибших тканин (фасціально-апоневротичних, м’язових, кісткових). Відмороження І-ІІ ступеню трактуються як поверхневі, можливе спонтанне загоєння, ІІІ-ІV ступеню – як глибокі, спонтанне загоєння неможливе, необхідне пластичне закриття ран.
Література
1. НЕВІДКЛАДНА ВІЙСЬКОВА ХІРУРГІЯ. / пер. з англ. — Київ, Наш Формат, 2015..
2. «Комбіновані радіаційні і хімічні ураження», Харківский медичний університет,
2013 3. ВВЕДЕННЯ У ХІРУРГІЮ. НЕВІДКЛАДНІ ХІРУРГІЧНІ СТАНИ. ОСНОВИ
АНЕСТЕЗІОЛОГІЇ ТА РЕАНІМАТОЛОГІЇ. ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ
МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ДАНИЛА ГАЛИЦЬКОГО 2010 4. Arturson G. Pathophysiology of the burn wound and pharmacological treatment. The
Rudi Hermans Lecture, 1995. Burns 1996; 22: 255–274.
5. Cartotto R., Musgrave M., Beveridge M., Fish J., Gomez M. Minimizing blood loss in burn surgery. J Trauma 2000; 49: 1034–1039.
6. Hettiaratchy S., Dziewulski P. ABC of burns: pathophysiology and types of burns. BMJ
2004; 328: 1427–1429.
7. Lindahl O. A., Zdolsekz J., Sjoberg F., Angquist K.-A. Human postburn oedema measured with the impression method. Burns 1993; 19: 479–484.
8. Lund T., Onarheim H., Reed R. K. Pathogenesis of edema formation in burn injuries.
World J Surg 1992; 16: 2–9.
9. Pruit B. A. Jr. Fluid and electrolyte replacement in the burned patient. Surg Clin N Am
1978; 48: 1291–1312.
10. Sheridan R. L. Burns. Crit Care Med 2002; 30 (Suppl.): S500–S514.
11. Thomas S. J., Kramer G. C., Herndon D. N. Burns: military options and tactical solutions.
J Trauma 2003; 54 (5 Suppl.): S207–S218.
12. Zdolsek H. J., Lindahl O. A., Angquist K.-A., Sjoberg F. Non-invasive assessment of intercompartmental fluids in burn victims. Burns 1998; 24: 233–240