КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни «Теорії соціальної роботи»
на тему: «Жорстоке ставлення до дітей та знущання над ними як соціальна проблема»
ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………………………….3
РОЗДІЛ 1. ЖОРСТОКІСТЬ НАД ДІТЬМИ ЯК СОЦІАЛЬНА ПРОБЛЕМА…………………………………………………………………………6
Наукові підходи до поняття «жорстоке поводження над дітьми»………...6
Типи і форми жорстокого поводження з дітьми. ………………………...11
Висновки до першого розділу……………………………………………………17
РОЗДІЛ 2. СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА З ДІТЬМИ, ЯКІ ЗАЗНАЛИ ЖОРСТОКОГО ПОВОДЖЕННЯ ………………………………...19
2.1. Види профілактики жорстокого поводження з дітьми……………………...19
2.2. Роль і напрямки роботи соціального працівника з дітьми – жертвами жорстокого поводження……………………………………………………………23
Висновки до другого розділу…………………………………………………….35
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………….37
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….40
ДОДАТКИ………………………………………………………………………….45
ВСТУП
Сім'я як основний осередок суспільства виконує найважливіші соціальні функції, відіграє значущу роль у житті людини. У сім'ї дитина робить перші кроки на довгому шляху своєї соціалізації. У сім'ї формуються її потреби й батьки чи опікуни задовольняють їх [36, с. 5]. Однак у цьому осередку, який мав би захищати права дітей, часто наявні знущання та насильство. Насильство над дитиною в сім'ї є поширеним явищем у сучасному світі. Воно викликає велику тривогу, оскільки діти – найнезахищеніша «самотина» суспільства. Жорстока поведінка з дітьми, нехтування їхніми інтересами можуть мати різні види й форми, але їхні наслідки завжди завдають серйозної шкоди фізичному й психічному здоров'ю, розвитку й соціалізації дитини, нерідко становлять загрозу її життю чи навіть спричиняють смерть [13, с. 3].
Україна – молода незалежна держава, яка свідомо обрала шлях реалізації прав дітей, що опинилися у складних життєвих обставинах. Демократизація й гуманізація суспільства, його становлення в умовах незалежності України значно активізували пошук нових підходів до гармонізації сімейних відносин, взаєморозуміння між дітьми та батьками. На жаль, незважаючи на це, останнім часом в українській сім'ї поширюються негативні явища, що ускладнюють взаємини між членами родини: конфлікти, що призводять до розлучень, психологічних трагедій, низький матеріальний рівень забезпеченості родини, відсутність педагогічних знань та основ психології, що зумовлюють, жорстокість, насилля у відносинах між дорослими та дітьми. Тому однією з актуальних проблем сьогодення, з якою все частіше стикається соціальний педагог, є проблема насильства дітей у сім'ї.
Загальні аспекти проблеми насильства над дітьми вивчали провідні науковці: Т. Алєксєєнко, О. Безпалько, Н. Максимова, К. Мілютіна, Т. Сафонова, Е. Цимбала та ін.
Питання насильства над дитиною в сім'ї висвітлені в роботах таких науковців і практиків, як Н. Абдель-Хаді, Л. Алексеева, К. Бабенко, А. Бондаровська, Я. Волавка, Н. Дмитренко, А. Когаловська, Н. Максимова, Р. Мансудов, М. Московка, Н. Щербак та ін.
Наукові основи психолого-педагогічної діяльності щодо попередження та подолання причин та наслідків насильства щодо дітей у сім'ї висвітлено в працях А. Бондоровської, Т. Говорун, С. Гуменюк, І. Трубавіної, М. Ліборакіної, О. Бондарчука, А. Кадушина, Дж. Мартін та ін.
Практичні й правові аспекти жорстокого поводження з дітьми визначили Н. Агарова, Н. Асанова, Н. Гайдаренко, В. Квашис, К. Левченко, І. Лисенко, Г. Лактіонова, І. Трубавіна та ін.
П. Власов, М. Дмитренко, М. Тропін акцентували увагу на визначенні поняття домашнього насильства, його формах, наслідках для суспільства та держави, визначили основні напрямки діяльності щодо запобігання насильства в сім'ї та припинення цього явища.
Підкреслимо, що аналіз літератури, законодавчих актів, соціальних програм, статистичних даних показав, що різні аспекти проблеми соціально-правового захисту дітей від насильства в сім'ї вже були предметом наукового дослідження. Але у зв'язку із прийняттям нових нормативно-правових документів та розширення кола соціальних інститутів, які займаються цією проблемою, вона потребує подальшого дослідження. Водночас ця проблема має свої особливості, які необхідно вивчити й дослідити.
Однак, незважаючи на широке висвітлення даної проблеми у наукових колах, соціологічний бік питання на сьогодні висвітлений недостатньо, що і зумовило актуальність дослідження.
Мета роботи – проаналізувати чи впливає обізнаність щодо жорстокого поводження з дітьми на стан із вирішенням цієї соціальної проблеми в Україні.
Об'єкт дослідження – права дітей як соціальної верстви населення України.
Предмет дослідження – порушення прав дітей в разі жорстокого поводження з ними, стан цієї соціальної проблеми і шляхи її вирішення.
Відповідно до мети, об'єкта і предмета дослідження у курсовій роботі визначено наступні завдання:
1) дати загальну характеристику форм жорсткого ставлення до дітей та їх наслідків;
2) проаналізувати класифікацію і форми соціальної терапії дітей – жертв жорстокого поводження;
3) з’ясувати роль і напрямки роботи соціального працівника з дітьми –жертвами жорстокого поводження;
Методи дослідження. У роботі було використано такі методи дослідження, як аналіз документів, методи порівняння, узагальнення, систематизації та класифікації.
Теоретичне значення роботи. Матеріали даної роботи аналізують жорстоке ставлення до дітей як соціальну проблему.
Практичне значення роботи. Підхід до аналізу цієї теми можна вважати інноваційним, матеріали роботи можуть бути використані при підготовці студентів до занять, при проходженні практики у Службі у справах дітей Центрі соціальних служб у справах сім’ї, дітей та молоді та при навчанні волонтерів.
Гіпотеза дослідження передбачає, що застосування у практиці навчально-виховної роботи з дітьми в школах спеціалізованих тренінгів щодо прав дитини дасть змогу поступово підвищити загальний рівень поінформованості і глибокого розуміння дітьми проблем насильства, жорстокого поводження, а також їх запобігання і профілактики.
Структура роботи. Роботу побудовано у відповідності до визначених вимог щодо написання випускних робіт у вузі, а саме: складається із вступу, 2-х розділів, висновку, списку використаних джерел та додатків.
РОЗДІЛ 1. ЖОРСТОКІСТЬ НАД ДІТЬМИ ЯК СОЦІАЛЬНА ПРОБЛЕМА
1.1. Наукові підходи до поняття «жорстоке поводження над дітьми»
У Конвенції ООН про права дитини зазначено, що жорстоке поводження з дітьми – це всі форми фізичного і/або емоційного поганого поводження, сексуальне насильство, відсутність піклування, торгівля чи інші форми експлуатації, які здатні призвести чи призводять до фактичної шкоди для здоров'я дитини, її виживання, розвитку чи гідності в контексті відповідальності, довіри чи влади [20, с. 167].
За визначенням Закону України «Про попередження насильства в сім'ї» (2001) насильство в сім'ї трактують як «будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психічного чи економічного спрямування одного члена сім'ї щодо іншого, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім'ї як людини та громадянина і завдають йому моральної шкоди, шкоди його фізичному чи психічному здоров'ю». Закон розрізняє чотири види домашнього насильства: фізичне, психічне, економічне, сексуальне [25].
Серед основних причин насильства в родині представники неурядових організацій, які працюють із жертвами насильства в сім'ї, виокремлюють такі:
низький рівень культури в суспільстві, тендерні стереотипи;
економічна криза у країні, слабка захищеність жертви з боку держав та правоохоронних органів;
низький рівень особистісної культури, зловживання алкоголем і нарк тиками;
психічна неврівноваженість насильників;
віктимна, провокаційна поведінка жертв насильства [46, с. 25].
Сьогодні визначають два підходи, які пояснюють причини насильства жорстокості в сім'ї: соціологічний і психологічний.
Соціологічний підхід розглядає жорстокість у сім'ї як прийняту соціокультурну зумовленість вирішення конфлікту шляхом насильства в соціальній групі. Причинами вважають стереотипи сімейних відносин, виховання з дитинства, низьке соціальне й матеріальне становище сім'ї, постійні сварки й проблем; в сім'ї, які, безумовно, призводять до стресів усіх її членів, а останні – до жорстокої поведінки зі своїми співмешканцями.
Психологічний підхід пояснюють наявністю психічних захворювань у членів родини, складними характерами, неврівноваженою поведінкою дитини або батьків, негативним власним досвідом батьків, якого вони набули в дитинстві, а також зловживання алкоголем і наркотиками.
Причини насильства дітей у сім'ї розглядають у чотирьох контекстах: соціокультурному, сімейному, індивідуальному і кризовому. [14, с.80]
Під соціокультурним контекстом розуміють аналіз структури суспільства й економічного стану окремих прошарків (робота / безробіття; добробут / ситуація бідності; умови проживання). Крім того, слід ураховувати в чомусь особливі для кожного суспільства установки й ставлення до насильства, зокрема до насильства дітей у сім'ї, відносини між поколіннями й статями, ролями батьків і дітей, формальні й неформальні соціальні мережі тощо, наприклад, у культурі існує взаємозв'язок між насильницькими формами поведінки, й уявленнями про мужність, які формують у «сильної статі» установку на зверхність над іншими людьми (над жінкою й дітьми).
Утілення такого прагнення за допомогою насильства пересічні обивателі визнають здебільшого «легітимним», що свідчить про низький рівень культури й моралі. Така ситуація може бути причиною ескалації (переходу з одного покоління в інше) жорстокої поведінки з дітьми в сім'ї з боку чоловіків,
Інша причина – поширення в культурі уявлень про методи виховання. До сьогодні багато хто застосування фізичної сили як способу впливу на дитину вважає педагогічно ефективним.
Насильство над дітьми в сім'ї – явище давнє. До його аналізу зверталися у своїх працях ще Ж.-Ж. Руссо, М. Монтесорі. Однак сьогодні причини цього ускладнилися. Сімейний контекст включає аналіз змін структури сім'ї (зниження народжуваності, плюралізм щодо форм шлюбу й сім'ї, частота розлучень і розриву стосунків), специфічну структуру відносин і їхню динаміку (велика кількість конфліктів між поколіннями, неадекватний розподіл влади, двозначні взаємовідносини, конфлікти й недомовленості між подружжям, рольові зміни в стосунках між батьками й дітьми), а також фрагментарність сімейних відносин, часті нововведення і зміни. Жорстоке ставлення до дітей у сім'ї в цьому контексті детерміноване стресами батьків, сварками між подружжям, роздратованістю й нервозністю батька й матері. Найголовніше, що при цьому дитина переймає модель вирішення конфліктів і засвоює зразки поведінки в складній ситуації.
Індивідуальний контекст розглядають і з боку батьків, і з боку дітей.
Індивідуальний контекст батьків спирається на пропоноване розуміння сили й слабкості. Він указує на уявлення батьків про здоровий спосіб життя, специфічні погляди на досвід власного дитинства, рівень самооцінки й самоконтролю, уявлення про виховання й виховні методи, ступінь пристосування до фрустрацій і здатність боротися зі стресами.
Розглядаючи індивідуальний контекст, слід ураховувати, що діти-не тільки об'єкти впливу інших, але й самі є дійовими особами, вони не лише реагують на все, що відбувається навколо них, а й самі створюють ситуацію й певною мірою керують діями своїх батьків. Не слід забувати про те, що діти не мають достатньо повноважень і знань, які давали б їм змогу цілком контролювати ситуацію. Із цієї позиції жорстоке ставлення до дітей – це зазвичай вияв влади батьків (і загалом дорослого світу).
Кризовий контекст має передбачати вивчення дефіциту засобів і можливостей для встановлення й підтримки безконфліктної ситуації в сім'ї, навантажень, викликаних соціальними змінами, і зниження опірності батьків у кризових ситуаціях, компетентності дорослих людей вирішувати конфлікти й змінювати свої уявлення про дітей у процесі їхнього подорослішання тощо.
Існує безліч чинників, які спричиняють жорстоке ставлення до дітей у сім'ї з боку батьків або брак належної турботи про них. Сучасні психологи виокремлюють такі:
У сім'ї, де прийняте жорстоке ставлення до дітей, дитина часто є мішенню, на яку «падають всі шишки». Її вважають особливою, такою, що відрізняється від інших, дуже активною, або, навпаки, дуже пасивною і т. п., і тому вона стає об'єктом агресії членів сім'ї. Дитина може бути схожа чи нагадувати своєю поведінкою ненависного родича, бути улюбленцем одного з членів сім'ї, може мати фізичні чи розумові вади, чим і викликає жорстоке ставлення до себе з боку когось із членів сім'ї.
Критичні ситуації чи збіг обставин часто зумовлюють спалах жорстокої поведінки. До таких можна віднести втрату роботи, розлуку з коханою людиною, смерть близької людини, небажана вагітність чи інші обставини, принципово важливі для дорослого.
Дуже часто причиною жорстокого ставлення до дитини є нестача елементарних знань про дитячий розвиток. Очікування, що двомісячна дитина відреагує на покарання, а в шість місяців може стежити за своїм сечовим міхуром і випорожненнями, наївно, адже дитина не може контролювати ці процеси ні фізіологічно, ні психічно. Не знаючи цього, батьки можуть карати дитину.
Модель домашнього насильства зазвичай передається від покоління до покоління. Жорстоке покарання не вважають насильством щодо дітей, а розглядають як сімейну традицію. На переконання Т. Гончарової, якщо батьки в дитинстві були жертвами насильства чи їхніми потребами нехтували, то щодо своїх дітей вони будуть застосовувати ті самі насильницькі методи виховання [17, с. 48-50].
Будь-яка дія має свої наслідки. Щодо жорстокого ставлення до дітей, то вчені виділяють такі два наслідки, що виявляються водночас: втрати для жертви і для суспільства.
Діти, які зазнали насильства будь-якого виду, соціалізуються важко: у них порушені зв'язки з дорослими, бракує елементарних навичок спілкування з однолітками, вони не володіють достатнім рівнем знань, а тому часто не можуть завоювати авторитету школі тощо. Вирішення своїх проблем діти - жертви насильства - часто знаходять у кримінальному, асоціальному середовищі, що, на жаль, часто пов'язане з виробленням у них пристрасті до алкоголю, наркотиків, вони починають красти і здійснювати інші протиправні дії.
Дівчата нерідко рано починають займатися проституцією, у хлопчиків може бути порушена статева орієнтація. І ті, і ті згодом мають проблеми зі створенням власної сім'ї, вони не можуть дати своїм дітям достатньо тепла, оскільки в них не сформована емоційна сфера, вони не набули позитивного досвіду в дитинстві.
Таким чином, будь-який вид насильства, пережитий у ранньому віці, формує в дітей і підлітків такі особистісні й поведінкові якості, які роблять їх малопривабливими і навіть небезпечними для суспільства.
До суспільних втрат від насильства над дітьми дослідники відносять насамперед втрати людських життів у результаті вбивств дітей і підлітків, їхніх самогубств. У їхній особі втрачаються продуктивні члени суспільства внаслідок порушення їхнього психічного й фізичного здоров'я, низького освітнього і професійного рівня, кримінальної поведінки. Це втрати в їхній особі батьків, здатних виховати здорових у фізичному й моральному плані дітей. Нарешті, це відтворення жорстокості в суспільстві, оскільки колишні жертви самі часто стають жорстокими, нетерпимими [13, с. 7].
Отже, проблема виявлення випадків і причин домашнього насильства та формування активної установки на зміну сценарію – це складне й важливе професійне завдання соціальних працівників, вирішення якого потребує високого рівня кваліфікації, уміння налагодити контакт і створити атмосферу безпеки та довіри. Принциповим завданням, яке нерідко доводиться вирішувати, є діагностика ситуації, з'ясування обставин, що спричинили вияви жорсткого ставлення до дітей.
1.2. Типи і форми жорстокого поводження з дітьми
У правовій базі України визначення насильства, яке є складником жорстокого поводження з дітьми, представлене Законом України № 2789-ІІІ «Про попередження насильства в сім'ї» від 15.11.2001 р. У статті 1 «Визначення термінів» виділено види насильств:
фізичне насильство – умисне нанесення одним членом сім'ї іншому члену сім'ї побоїв, тілесних ушкоджень, що може призвести або призвело до смерті постраждалого, порушення фізичного чи психічного здоров'я, нанесення шкоди його честі й гідності;
сексуальне насильство – протиправне посягання одного члена сім'ї на статеву недоторканість іншого члена сім'ї, а також дії сексуального характеру щодо дитини, яка є членом цієї сім'ї. Поняття «сексуальне насильство» містить не лише зґвалтування, а й сексуальні домагання, непристойні пропозиції, а також будь-які образливі дії, що мають сексуальний характер;
психологічне насильство – насильство, пов'язане з дією одного члена сім'ї на психіку іншого члена сім'ї шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно спричиняється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе та може завдаватися або завдається шкода психічному здоров'ю;
економічне насильство – умисне позбавлення одним членом сім'ї іншого члена сім'ї житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які постраждалий має передбачене законом право, що може призвести до його смерті, викликати порушення фізичного чи психічного здоров'я [25].
Статистика свідчить, що насильство в Україні – доволі поширене явище: 30-40 % всіх насильницьких злочинів відбувається в сім'ї, а приблизно 20 % – у виховних і освітніх закладах з боку вчителів та однолітків. Значна частина злочинів відбувається на «вулиці» [28, с. 18].
Дослідження показують, що незалежно від того, у якій формі відбувається насильство, з часом його вияви стають дедалі жорстокішими. Найбільш поширеними у сімейних стосунках є психологічне насильство: грубість (у 48 % сімей), приниження одне одного (14 %), а також фізичне насильство, зокрема –побиття – (6 %) [47, с. 275].
Насильство над дітьми можна класифікувати за такими ознаками:
залежно від стратегії кривдника: явне та приховане (непряме);
за часом: те, що відбувається зараз, і те, що сталося в минулому;
за тривалістю: одноразове та багаторазове, що триває довгі роки;
за місцем знаходження: удома – з боку родичів, у школі – з боку вчителів або дітей, на вулиці – з боку дітей або незнайомих дорослих [47, с. 276].
На основі досвіду роботи з сім'ями та безпосередньо з дітьми виділяють типи жорстокого поводження з дітьми в сім'ї:
жорстокі фізичні покарання, фізичні знущання: побиття, штовхання, спроби задушити, викручування рук та ін.;
дитина є свідком знущань над іншими членами сім'ї: батько б'є чи ґвалтує матір у присутності дітей; «погану» дитину фізично карають у присутності «гарної» дитини, дитина є свідком фізичних знущань над іншою людиною, яка не є членом її родини та ін.;
сексуальне насильство, інцест: ґвалтування, нав'язування сексуальних стосунків, сексуальні дотики/поцілунки, інцест (кровозмішення), показ порнографії, залучення дитини до підготовки порнографічного продукту та ін.;
використання привілеїв дорослих: поводження з дітьми як з рабами чи слугами, покарання, поводження, як з підлеглими, поводження як зі своєю власністю, відмова повідомляти про рішення щодо відвідин та опікунства;
залякування: використання свого росту, розмірів та сили, навіювання страху за допомогою розповідей, дій, тестів, поглядів, крики, стресогенна поведінка, жорстокість щодо інших;
погрози: кинути дитину, самогубства, заподіяти фізичну шкоду, заподіяти шкоду іншим людям, тваринам, рослинам та ін.; розлюбити дитину та ін.;
використання громадських установ: загроза покарання Богом, судом, міліцією, школою, спецшколою, притулком, родичами та психіатричною лікарнею;
ізоляція: контролювання доступу дитини до інших людей: бабці/дідуся, однолітків, братів/сестер, батька/матері, інших людей; контролювання перебування дитини в помешканні, заборона виходити з будинку, контролювання спілкування дитини з друзями аж до перешкоджання спілкування за допомогою Інтернету; закривання дитини в коморі, сараї чи туалеті чи в будь-якому закритому приміщенні вдома, у школі; обмеження спілкування з дитиною аж до повного ігнорування в спілкуванні;
емоційне насильство: приниження, використання скарг, використання дітей як довірених осіб, крики, непослідовність, присоромлення дитини, залучення дітей для вирішення конфлікту між батьками, «торгівельна» поведінка одного з батьків щодо любові до дитини;
економічне насильство: незадоволення основних потреб дитини, відмова чи зволікання у виплаті аліментів; занижений розмір державної допомоги самотнім матерям та багатодітним сім'ям, повна відмова дитині в грошах, контролювання дитини за допомогою грошей; протрачання сімейних грошей, відмова дитині в підтримці, використання дитини як засобу торгу під час розлучення; нав'язування дитині економічно обмеженого способу проживання без необхідності, примушування дитини важко працювати [35].
Діти, які постраждали від жорстокості та зневаги, мають низку специфічних психологічних рис, головною особливістю яких є амбівалентність (різнополюсність) – як реакція на суперечливі вимоги батьків. Підлітки, які зазнали зловживань, поєднують імпульсивність та терплячість, підозрілість з ірраціональною вірою в можливість поліпшення внутрішньосімейної ситуації. Вони відзначаються низькою самооцінкою, є емоційно залежними, відчувають самотність, ізольованість, страх перед майбутнім, упевненість у відсутності перспектив, провину за інциденти насильства.
Діти, які живуть в умовах сімейного насильства, демонструють схильність до депресій, високий рівень імовірності стресу, виразні істеричні або депресивні симптоми. Вони часто пропускають шкільні заняття (зокрема через нездужання). Такі діти відзначаються високим рівнем ризику алкоголізації та наркотизації, пределінквентною та делінквентною поведінкою, зухвалою сексуальною поведінкою, дромоманією (патологічною схильністю до мандрів, бродяжництва).
Найбільш типовими наслідками насильства в сім'ї стають такі поведінкові вияви в дітей (і саме на них найчастіше скаржаться вчителі та батьки): бійки, конфлікти з оточенням, низька шкільна успішність, пропуски уроків без поважних причин, незвичайна замкненість. До емоційних проблем таких дітей можна віднести підвищену агресивність, переважно погіршений настрій, високу тривожність та наявність страхів, нестійкість почуттєвої сфери, легке коливання емоцій та їхня надмірна сила, часто неадекватна ситуації (лють або істеричні ридання у відповідь на незначні зовнішні подразники).
Ознаками скоєного над дитиною насильства та неналежного догляду можуть бути також: недостатня вага дитини, анемія, слабкий імунітет, тік, смоктання пальців, гризіння нігтів, розгойдування та нав'язливі рухи; одяг, що не відповідає погодним умовам та віку дитини; часті звертання до медичних закладів, зростаюча кількість ушкоджень; невідповідність отриманих ушкоджень поясненням, що їх дає дитина або батьки чи піклувальники. Також підозру щодо фізичного насильства повинні викликати типовість травм та наявність відомостей про подібні пошкодження в минулому, непереконливі пояснення щодо обставин, за яких було отримано травму, зволікання часу, коли звертаються за медичною допомогою та реакція батьків, яка не збігається.
Іншими наслідками насильства щодо дітей різного віку є:
для дітей у віці до 6 місяців – низька рухова активність, байдужість до навколишнього світу, відсутність реакції або слабка реакція на зовнішні стимули, відсутність посмішки (або посмішка з'являється дуже рідко);
для дітей у віці від 6 місяців до півтора року – страх перед батьками, страх фізичного контакту з дорослою людиною (наприклад, коли хтось намагається взяти дитину на руки), постійна настороженість без причини, плаксивість, замкненість, постійний сум;
для дітей 1,5-3 роки – страхи, змішані почуття, порушення сну, втрата апетиту, агресія, боязнь чужих людей, дорослих, схильність до сексуальних ігор, крайнощі в поведінці (від надмірної агресивності до пасивності);
для дітей дошкільного віку (3-6 років) – пасивна реакція на біль, примирення із ситуацією; тривожність, боязливість, змішані почуття, відчуття провини, сорому, відрази, безпорадності, болісна реакція на критику; брехливість, схильність до злодійства й підпалювання, жорстокість до тварин; крім того, спостерігаються форми поведінки, притаманні молодшому віку (енурез, смоктання пальців, гризіння нігтів, утруднене мовлення тощо); негативізм, відчуження та агресія поєднані з надмірною поступливістю та улесливістю; наявність сексуальних ігор та хворобливої мастурбації;
для дітей молодшого шкільного віку – амбівалентні почуття щодо дорослих, проблеми у визначенні сімейних ролей, страх, почуття сорому, відрази, зіпсованості, недовіри до світу; у поведінці відзначені відчуження від людей, порушення сну, апетиту, агресивна поведінка, відчуття «брудного тіла», мовчазність або несподівана балакучість, сексуальні дії з іншими дітьми;
для дітей 9-13 років – те ж, що й для дітей молодшого шкільного віку, а також депресія, суб'єктивне відчуття втрати емоцій, самотність, відсутність друзів, страх перед власним оселею, небажання повертатися туди після школи; у поведінці виявляється ізоляція, маніпулювання іншими дітьми (зокрема з метою отримання сексуального задоволення), суперечливе поводження, а також неадекватні харчові вподобання (недоїдки, листя, крейда, равлики, таргани, комахи тощо);
для підлітків 13-18 років – відраза, сором, провина, недовіра, амбівалентні почуття до дорослих, сексуальні порушення, несформованість соціальних ролей і своєї ролі в родині, почуття власної непотрібності. У поведінковій сфері відзначаються спроби суїциду, реалізоване чи нереалізоване бажання залишити власну домівку, агресивна поведінка, уникнення тілесної та емоційної інтимності, непослідовність і суперечливість у поведінці; виявлення, попередження й розгляд випадків насильства та жорстокого поводження з дітьми [35].
Розрізняють наближені і віддалені наслідки жорстокого поводження і неуважного ставлення до дітей.
До наближених наслідків належать фізичні травми, ушкодження, а також блювота, головний біль, втрата свідомості, характерні для синдрому струсу, що розвивається в маленьких дітей, яких беруть за плечі і сильно трясуть. Окрім зазначених ознак, у дітей під час цього синдрому з'являється крововилив в очні яблука. До найближчих наслідків належать також гострі психічні порушення у відповідь на будь-який вид агресії, особливо на сексуальну. Ці реакції можуть проявлятися у вигляді порушення, прагнення кудись бігти, сховатися або глибокої загальмованості, зовнішньої байдужності. Однак в обох випадках дитина охоплена найгострішим переживанням страху, тривоги і гніву. У дітей старшого віку можливий розвиток важкої депресії з почуттям власної збитковості, неповноцінності.
Серед віддалених наслідків жорстокого поводження з дітьми виділяються порушення фізичного і психічного розвитку дитини, різні соматичні захворювання, особистісні та емоційні порушення, соціальні наслідки.
Отже, дуже важливо пам'ятати, що коли йдеться про факт застосування насильства до дітей – це не одиничний або повторюваний випадок, а саме кримінальне правопорушення, що має всі ознаки злочину. Розслідування цього злочину є важливим завданням, оскільки в багатьох випадках жертва вимушена жити під одним дахом із насильником, що може призводити до рецидивів. З іншого боку, сім'ї необхідно надати психологічну допомогу, виправити стосунки, щоб діти мали можливість жити з власними батьками. Такі обставини вимагають втручання з боку служб, що мають різні завдання: правоохоронних органів, медичних та освітніх закладів, соціальних служб.
Складність цієї проблеми полягає ще в тому, що люди, які зазнали насильства в дитинстві, у дорослому житті мають різноманітні психічні, фізичні та емоційні порушення. І щоб цього не сталося, краще не допускати, а попереджувати насильство [47, с. 274].
1 2 3