1   2   3
Ім'я файлу: історія зародження футболу курсова.docx
Розширення: docx
Розмір: 118кб.
Дата: 27.05.2022
скачати
Пов'язані файли:
+Головна книга10.doc
1552627.docx
5.Гострий пієлонефрит17-18.doc
ІДЗ 4 Дерево рішень.pptx
Питання КР 1 МК 075 практ модуль 2021.docx
Курс_ТПР_3.docx
628846.docx
Лаб1_Білецький.Д.О_442.docx
Чорновий рахунок (_ 66) (62).pdf
2019_M_IMI_Smirnov_O_G.doc

2.2.Основні етапи розвитку футболу
Як повноправний вид спорту футбол заявив про себе в 1900 р., коли увійшов до програми Олімпійський iгop. Тоді в Парижі англійці, перемогли господарів поля і стали першими в icтоpiї чемпіонами Олімпійських iгop.

На III Олімпійських іграх в Сент-Луїсі (1904 р.) футболісти Канади виграли у збірної команди США и здобули золоті медалі. В Лондоні у 1908 р. англійці у фіналі обійшли збірні команди Данії та Голландії i теж одержали золоті медалі. Свій ycпіx вони повторили i на наступних V Олімпійських іграх в Стокгольмі (1912 р.), де побороли датчан з рахунком 4:2, а бронзовими призерами стала команда Голландії, яка взяла гору над збірною Фінляндії.[3]

Чepгoвi Олімпійські ігри відбулися тільки у 1920 р. Тривалу перерву спричинила Перша світова війна. В Антверпені у фіналі господарі поля зустрілися з футболістами Чехословаччини, але матч не закінчився, оскільки гocтi, не погодившись з рішенням судді, покинули поле i, певна річ, втратили олімпійські нагороди. Тоді срібні медалі повезли додому футболісти Іспанії, а бронзові — Голландії. У 1924 р. олімпійським чемпіоном стала команда Уругваю, яка у фіналі перемогла команду Швейцарії з рахунком 3:0, а третє місце посіли футболісти Швеції.[11]

В Амстердамі у 1928 р. уругвайці, які перемогли команду Аргентини (2:1), захистили титул чемпіонів, здобутий ними на попередній Олімпіаді. Бронзові нагороди одержали футболісти Італії, які виграли у команди Єгипту з рахунком 11:3.

1932 р. з програми Олімпійських iгop футбол був вилучений, i тому переможець не визначався.

У 1936 р. Олімпійські ігри проводились у Берліні. У фінальній гpi італійців та австралійців перші здобули перемогу (2:1), а бронзові медалі виборола команда Норвегії, яка обійшла збірну Польщі (3:2).

Чергова довготривала перерва в проведенні Олімпійських iгop була через участь багатьох країн світу у Другій світовій війні.

Наступна, XIV Олімпіада проводилася у Лондоні через 12 років (1948р.). У фіналі команда Швеції перемогла югославів (3:1), а бронзовими медалями була нагороджена команда Данії, яка виграла у господарів Олімпійського турніру з рахунком 5:3.[10]

В Гельсінкі (1952 р.) переможцями XV Олімпіади стали угорці, які виграли у фіналі в команди Югославії (2:0). Бронзові медалі завоювала команда Швеції, випередивши збірну Федеративної Республіки Німеччини (2:0).

В Мельбурні у 1956 р. переможцем турніру була збірна команда Радянського Союзу, яка у фіналі поборола югославів, а бронзовими призерами - футболісти Болгарії.

1960 р. в Римі золоті олімпійські медалі завоювала команда Югославії, що у фінальній грі перемогла датчан (3:1). Бронзовими призерами стала збірна Угорщини, яка перемогла господарів Олімпіади (2:1).

В Токіо у 1964 р. золоті медалі дістались збірній команді Угорщини в матчі з Чехословаччиною (2:1), а бронзові — команді Німецької Демократичної Республіки.

На іграх XIX Олімпіади в Мексиці (1968 р.) угорці повторили свій токійський успіх i здобули золоті медалі. Вони в фінальному матчі виграли у збірної Болгарії з рахунком 4:1.[10]

В Мюнхені у 1972 р. перемогу на Олімпійських iгpax одержала збірна Польщі. У фінальному матчі вона поборола збірну Угорщини (2:1). Бронзовими медалями тоді було нагороджено збірні команди Радянського Союзу та Німецької Демократичної Республіки, оскільки матч між ними за третє місце після додаткового часу закінчився з рахунком 2:2.

У 1976 р. в Монреалі на XXI Олімпійських iгpax володарями золотих медалей стали футболісти Німецької Демократичної Республіки. Вони у фінальній гpi випередили збірну Польщі (3:1), а в матчі за бронзові медалі команда Радянського Союзу перемогла збірну Бразилії (2:0).

На ігpax XXII Олімпіади у Москві (1980 р.) лідером Олімпійського турнipy виявилась збірна команда Чехословаччини, яка у завершальному матчі здобула перемогу, вигравши у збірної команди Німецької Демократичної Республіки (1:0). Бронзові медалі завоювали господарі поля. Вони перемогли збірну Югославії (2:0).

У 1984 р. у Лос-Анджелесі золоті медалі отримала збірна Франції, яка в останньому поєдинку виборола перемогу над командою Бразилії (2:0), а в iгpi за бронзові медалі югослави взяли гору над італійцями (2:1).

На XXIV Олімпіаді в Сеулі (1988 р.) найбільший ycпiх мала команда Радянського Союзу, яка в останньому матчі виграла у збірної Бразилії (2:1).

В Барселоні (1992 р.) золоті медалі дісталися господарям Олімпійських iгop, які у фіналі випередили команду Польщі з рахунком 3:2.[10]

У 1996 р. в Атланті на XXVI Олімпійських iгpax у фінальному матчі нігерійці перемогли Аргентину з рахунком 3:2. Бронзовими медалями нагороджено команду Бразилії, яка перемогла португальців з рахунком 5:0.

Вперше в історії Олімпійських iгop було проведено турнір серед жіночих команд, Олімпійським чемпіоном стала команда США, яка перемогла китаянок з рахунком 2:1. Бронзовими медалями нагороджено команду Норвегії, яка з рахунком 2:0 перемогла команду Бразилії.

2.3. Історія розвитку систем, стилів гри та футбольних тактик
У перші роки розвитку (1810–1863) гра у футбол не була організованою та плановою, не мала системи гри. Техніка гри була примітивною, гравці намагалися спрямувати м’яч у ворота або за лінію поля суперника, використовуючи удари і ведення. Переважала система «завдай удару і біжи». Її в літературних джерелах називають ще 1+10. Тут всі гравці були нападаючими і майже не існувало захисників. Після затвердження єдиних правил гри, у 1863 році, з’явилася її тактична система з розташуванням гравців за схемою 1+1+9 (воротар, захисник і нападаючі). У 1863–1872 роках застосовувалося розташування гравців за схемою 1+2+8, а згодом і за схемою 1+1+2+7, тобто вони вже розташовувались в три лінії. Шотландці перші намагалися обмірковано підійти до рівномірного розташування гравців на полі і досягли в цьому непоганих результатів.

Характер боротьби, що велася між атакуючими і захисниками сприяв внесенню змін у правила гри, а фізична, технічна, тактична підготовка гравців стали рушійною силою в розвитку тактичних систем гри цього періоду розвитку футболу. Перша система гри виникла в 1883 році у Шотландії. Її називають класичною або «пірамідальною». Певною мірою її почали застосовувати у всьому світі й проіснувала вона близько 50–60 років. За цією системою кількість гравців в лінії атаки і захисту майже вирівнюється. З введенням правила про положення «поза грою» атаки різко ускладнилися, що зміцнило і полегшило дії гравців в обороні. Ця система передбачає здебільшого принцип зонного захисту. Тут головну роль виконував центральний півзахисник, який залежно від ситуації підтримував захисників або нападаючих. Крайні півзахисники прикривали крайніх або півсередніх нападаючих. [6]

Італійська система гри. Особливість цієї системи – підстраховування можливих передач по центру поля. Крайні півзахисники прикривають крайніх нападаючих, центральний півзахисник – центрального нападаючого. Півсередні нападаючі при потребі відходять назад до власного штрафного майданчика. В атаках беруть участь два крайні і центральний нападаючі. За цієї системи перевага надається захисту. На її основі виникла відома система «катеначіо». Австрійська система гри. Головна увага цієї системи – на забезпеченні передач на середні відстані. Захисники розташовуються в зоні штрафного майданчика, очікуючи наближення крайніх нападаючих. Центральний півзахисник зупиняє атаки, що ведуться по центру поля, а крайні півзахисники зупиняють крайніх та півсередніх нападаючих. Провідна риса системи – атакуюча гра. У ній бере участь п’ять нападаючих і три півзахисники повертаються на власну половину поля і зміцнюють оборону. Недолік системи – можливість суперників застосовувати швидкі контратаки. Швейцарський замок «рігль». Характерною рисою цієї системи є зміцнення лінії оборони за рахунок послаблення ударної сили атаки. Завдання центрального захисника – розпізнавати і випереджати дії суперника. Крайні півзахисники підстраховують центрального, а обидва захисники знешкоджують підступи до штрафного майданчика. Один із півсередніх нападаючих відходить назад і додатково підстраховує центрального півзахисника. [6]

«Система дубль-ве». Футболісти розташовуються на полі рівномірно. Важлива риса системи – персональна оцінка гравців суперника, замість зонної, яка переважала в іграх із застосуванням «пірамідальної» системи. Тут крайні півзахисники прикривають крайніх нападаючих, центральний захисник, відповідно – центрального нападаючого, півзахисники – півсередніх нападаючих.

Переваги системи «дубль-ве»: доступна для початківців (побудована на простих тактичних засадах); чисельно рівне розташування гравців під час атакуючих і захисних дій команди забезпечує пропорційний розподіл виконання завдань.

Недоліки системи «дубль-ве»: захисники розташовуються в одну лінію; в обороні мають місце схематичні дії за принципом «кожен свого». Часто у грі слабкому захисникові доводиться прикривати сильного нападаючого; обмежена участь нападаючих в оборонних діях, а захисників, навпаки, в атакуючих діях. Ця система з’явилася після внесення змін до правил про положення «поза грою», яке було впроваджено в практику в 1925 році. Її основоположником був Герберт Чепмен, тренер клубу лондонського «Арсеналу». Він перший і заснував систему в грі у 1930 році.

Система «1+4+2+4». Систему першими застосували бразильці на чемпіонаті світу в 1958 році у Швеції. Важливо підкреслити, що у подібному розташуванні грали угорці під час своєї найвищої слави (1951–1956). Ця система значно змінила завдання всіх гравців. Воротар, крім захисту воріт від ударів суперника, керує діями захисників і розпочинає швидкі атаки своєї команди. Захисники прикривають крайніх нападаючих суперника і ще взаємодіють з іншими гравцями оборони та підключаються до атак своєї команди в глибині половини поля суперника. У зоні штрафного майданчика центральні захисники персонально прикривають центральних нападаючих суперника, а далеко від воріт вони діють за зонним принципом. [6]

Забезпечується і взаємне підстраховування в обороні. Півзахисники прикривають півзахисників суперника та беруть активну участь як в захисних, так і в атакуючих діях команди. Вони є провідними організаторами гри і, власне, якщо необхідно, уповільнюють або прискорюють темп гри.

Головне завдання крайніх нападаючих – атакувати ворота суперника, створювати позиції для ударів по воротах для себе або для партнерів по команді. Змінилися їхні обов’язки і в оборонних діях. Тут вони прикривають захисників суперника на їхній половині поля, а якщо потрібно, відходять до власних воріт. Центральні нападаючі є головною ударною силою. Вони завершують свої дії ударами по воротах. Від них вимагається й уміння грати без м’яча (рухливість, зміна позицій тощо).

У системі «1+4+2+4» в атаці та обороні бере участь до восьми гравців, що свідчить про її перевагу над системою «дубль-ве». Сьогодні існує кілька варіантів системи «1+4+2+4».

Найбільш розповсюдженою є «1+4+3+3», яка характеризується забезпеченням середини поля трьома конструктивними гравцями, завдяки чому створюються передумови для комбінаційної гри, питома вага якої розподіляється між захистом і півзахистом. Крім того, існують і варіанти 1+5+3+2 та 1+3+5+2, тобто зі зміцненою лінією захисту або зі зміцненою лінією середини поля.

Інший варіант цієї системи, яка носить зміцнений захисний характер, є «катеначіо» (1+1+4+2+3). Виникла вона в Італії. Її успішно використовувала команда «Інтер» (Мілан) під керівництвом тренера Еленіо Ерери. Тут провідну роль відіграє останній захисник, якого ще називають «вільним» або «ліберо». З великим успіхом систему «1+4+4+2» використовували англійці на чемпіонаті світу в Англійці, де і здобули титул чемпіонів.

Система «1+1+3+3+3» найбільш поширена в країнах, де футбол досить розвинений, зокрема у Німеччині, Нідерландах. За цієї системи гри застосовується щільний принцип прикривання гравців у оборонній фазі гри. Важливе завдання тут виконує «вільний» захисник, гра якого стала різноманітнішою, строкатішою, оскільки, крім виконання захисних функцій, він підключається до атак і бере участь у їх завершенні. Гра всіх гравців за цієї системи характеризується частою зміною місць по ширині та глибині поля і тому потребує універсальних гравців.9[4]

У сучасному футболі визначально, що основне розташування гравців протягом матчу поступово змінюється. Немає потреби описувати основні розташування в системах гри, досить визначити характерні ознаки її організації в окремих закінчених частинах або фазах. Система гри є тільки формою зовнішнього розташування гравців і вирішального значення для гри команди і досягнення нею успіху не має.

На передній план висувається спосіб організації гри, її зміст, що й створює відчутну перевагу над формою, тобто розташуванням гравців. Прогноз щодо створення оборонних і атакуючих систем гри або її способів в захисній та атакуючій фазах потрібний для успішної реалізації ігрових, тактичних завдань в окремих відрізках гри. Просторові відношення між гравцями за різного розташування та виконання ігрових функцій спонукають до створення різних варіантів атакуючих і захисних систем. Існують різноманітні способи гри в цих системах.

Варіанти атакуючих систем гри: Система швидкого нападу:

а) контратака гравця;

б) контратака групи гравців.

2. Система поступової атаки:

а) з підключенням захисників;

б) з підключенням гравців середини поля;

в) з підключенням «вільного» захисника;

г) система гри під тиском.

Варіанти захисних систем:

Система зонного захисту (простору):

а) пасивного зонного захисту;

б) активного зонного захисту (зонного «пресингу»).

2. Система персональної опіки:

а) персональна опіка по всьому полю;

б) персональна опіка на своїй половині поля.

3. Система комбінованого захисту:

а) з резервом в захисті;

б) з переднім чистильником;

в) із забезпеченням захисту.[4]

2.4.Запровадження єдиних футбольних правил
Регламент і порядок цієї колись неорганізованої «дикої» гри визначився в кімнатах приватних шкіл та університетів Оксфорда і Кембриджа.

Майже кожна школа і кожен футбольний клуб мали свої власні зведення правил. Одні правила допускали ведення і передачу м'яча руками, інші - категорично відкидали; десь кількість гравців у кожній команді було обмежено, десь - ні. В одних командах дозволялося штовхати, робити підсікання і бити суперника по ногах, в інших це було суворо заборонено.

Іншими словами, англійський футбол перебував у хаотичному стані. І в 1846 році була зроблена перша серйозна спроба уніфікувати звід футбольних правил. Х. де Вітон і Дж. С. Трінг з Кембріджського університету зустрілися з представниками приватних шкіл з метою сформулювати і прийняти звід єдиних правил.

Дискусія тривала 7:00 55 хвилин і в результаті виник документ, опублікований під назвою «Кембриджські правила». Вони були схвалені більшістю шкіл і клубів і пізніше (лише з незначними змінами) їх прийняли за основу правил Футбольної асоціації Англії. На жаль, копії первинного зводу «Кембриджських правил» не збереглися. Найбільш ранній з існуючих документів, до якого сягають сучасні правила Футбольної асоціації, це зведення правил, опублікований містером Трінг в 1862 році. Це були правила гри, яку сам містер Трінг визначив як «найпростіша гра». Вони справили великий вплив на розвиток футболу в тому вигляді, в якому ми знаємо його тепер.

2.5. Формування футбольної асоціації

Футбольна Асоціація Англії була заснована в жовтні 1863 року. Її основі передувала зустріч представників всіх ведучих англійських футбольних клубів в лондонській таверні «Вільні каменярі» на Грейт-Куин-стрит. Мета зустрічі визначалася як «установа єдиної організації і встановлення конкретного зведення правил».

Головував цьому засіданні А. Пембер, а містер Е. С. Морлі був призначений почесним секретарем. Містеру Морлі було отримано скласти і розіслати звернення до керівництва найстаріших престижних приватних шкіл із закликом приєднатися до руху за організований футбол. Друге засідання відбулося декількома днями пізніше. Деякі команди вже встигли прислати відповідь: і представники шкіл Харроу, Чартерхаус, і Вестмінстер написав, що вважають за краще дотримуватися своїх власних правил.

На третьому засіданні футбольній Асоціації присутнім зачитали лист від містера Трінга з Аппінгем-Вилиць, в якому він виражав згоду прийняти правила Асоціації. Тоді ж були остаточно сформульовані закони і правила гри, опубліковані 1 грудня 1863 року. На шостому засіданні був призначений перший комітет асоціації.

У нього увійшли: містер Дж. Ф. Елкок («Форест Клаб»), старший брат К. У. Елкока, який з'явився в Асоціації пізніше, містер Уоррен («Уор-Офіс»), містер Тернер («Кристал Пелас»), містер Стюард («Крусейдерс» - «Хрестоносці») і містер Кемпбелл («Блекхит») на посаді скарбника, а також Пембер і Морлі.

На цих зборах стався розкол між Регбійним союзом (як його називають тепер) і Футбольною асоціацією. Клуб «Блекхит» вийшов з Асоціації, хоч Кемпбелл погодився залишитися в комітеті на посаді скарбника.

Поступово Футбольна асоціація і гра за єдиними правилами отримали широке суспільне визнання. Був встановлений Кубок Футбольної асоціації (Кубок Англії), почали проводитися міжнародні матчі. Але в 1880 році намітилася чергова криза, і мирний період поступового розвитку футболу змінився десятиріччям радикальних реформ.

До того часу кількість правил зросла з 10 до 15. Шотландія по колишньому відмовлялася включити в свої правила вкидання рукою і не погоджувалася з англійським визначенням поняття «поза грою». За винятком цих маленьких розбіжностей, відносини між Футбольними асоціаціями Англії і Шотландії були цілком дружніми. Але назрівала ще одна криза, що вплинула колосальний чином на розвиток сучасного футболу. Мова йде про появу найманих гравців, що грають за гроші, - перших професіоналів.

До того часу загальне число членів ФА, включаючи клуби і асоціації, що приєдналися, зросло до 128. З них 80 відносилися до Південної Англії, 41 - до Північної Англії, 6 - до Шотландії і 1 - до Австралії.[5]

Ходили чутки, що багато які північних районів Англії платять гравцям за те, щоб вони виступали за їх команди. У зв'язку з цим в 1882 році до правил ФА додалося ще одне (№16): «Всякий гравець клубу, одержуючий від клубу винагороду в якій би те не було формі або грошове відшкодування, що перевищує його особисті витрати або кошти, яке він втратив з виходом на ту або інакшу гру, автоматично відстороняється від участі в змаганнях на кубок, в будь-яких змаганнях під егідою ФА і в міжнародних турнірах. Клуб, що найняв такого гравця, автоматично виключається з Асоціації».

Деякі клуби зловживали цією маленькою вільністю в правилах, що стосується «відшкодування фактичних витрат». Таке невідповідності з любительським статусом гравців південні клуби вважали слідством неспортивного духа серед клубів північних і центральних графств Англії.

Шотландські команди вважалися самими сильними в Великобританії, і зовсім не дивно, що англійські клуби почали «поглядати» на північ і залучати шотландців з метою посилення своїх команд.

Спочатку ФА закривала на це очі, але зрештою керівництву Асоціації все ж довелося вжити заходів, оскільки відразу три футбольні асоціації - Шеффілда, Ланкашира і Бірмінгема - були звинувачені в заохоченні професіоналізму. У січні 1883 року була призначена спеціальна перевірочна комісія, яка не змогла нічого довести. Однак невдоволення ведучих любительських клубів зростало, і деякі з них загрожували бойкотувати Кубок Англії буквально напередодні відкриття сезону 1883/84 р.

Грім пролунав на початку 1884 року, коли клуб «Аптон Парк» висунув офіційне обвинувачення в заохоченні професіоналізму проти «Престона». Цей випадок привернув увагу широкої громадськості. Вильям Саделл, президент і менеджер «Престона», публічно визнав, що його клуб платить своїм гравцям, але при цьому він заявив, що може довести, що подібна практика існує майже у всіх найсильніших клубах Ланкашира і Центральних графств.[5]

«Престон» був дискваліфікований на сезон і відчужений від участі в Кубку Англії, але відверті заяви Саделла примусили керівництво Асоціації визнати, що реальність диктує свої умови. На наступних зборах комітету К. У. Елкок заявив, що «прийшов час легалізувати професійний футбол». Його підтримав лікар Морлі, однак не всі члени комітету були з цим згодні. Пристрасті бушували майже півтори року, але в липні 1885 року професійний футбол все ж був легалізований. Однак про любительський і професійний статус футболу не припинялися ще декілька років (і не тільки в Англії, але і в інших країнах). У кінці 1920-х рр. в Аргентині існували дві офіційні ліги - любительські і професійні, які суперничали між собою. Але поступово професіоналізм набирав силу. І саме розвиток професійного футболу сприяв установі чемпіонату світу.[15]

Британські асоціації були категорично не згодні з регламентом ФІФА, що передбачав так звану плату за простій: практику, при якій гравцю-аматору виплачувалося відшкодування за той час, коли він грав в футбол і не міг отримувати гроші на основній роботі. Внаслідок конфлікту всі чотири Асоціації (Англії, Шотландії, Уельса і Північної Ірландії) вийшли з ФІФА. Цей жест коштував їм права на участь в перших трьох чемпіонатах світу, що передували Другій світовій війні.


1   2   3

скачати

© Усі права захищені
написати до нас