Жіночий футбол в Україні
Жіночий футбол на сьогодні – один із найпопулярніших видів спорту в багатьох країнах світу. Фаворитами є Німеччина, США, Норвегія. Перспективно грають японки, в цій країні у день, коли жіноча збірна грала вирішальний матч на чемпіонаті світу, навіть оголосили вихідний.
Величезний поштовх жіночий футбол отримав у 1991 р. на першому чемпіонаті світу з футболу серед жінок. Вже у 1999 р. чемпіонат відвідали більше 650 тисяч глядачів і близько 1 мільярда в 70 країнах подивилися по телевізору. Фахівці ФІФА підрахували, що у 2012 році кількість жінок, які грають у футбол зрівняється з чоловіками - футболістами. Вже зараз близько 40 мільйонів жінок у світі займаються цим видом спорту[2,1].
Мало хто знає, але для того, аби сьогодні жінка могла вільно грати у футбол, потрібно було чекати довгі століття заборон та переслідувань.
Умовний відлік появи жіночого футболу можна почати із китайської фрески, вік якої понад 2 тисячі років. На фресці зображена древня китайська гра, яку грали жінки - «цу цзюй», що в перекладі означає «штовхати м'яч».
В часи Середньовіччя, коли релігійні догми та стереотипи були як ніколи жорстокими по відношенню до жінки , ні про які жіночі футбольні зустрічі мови не могло бути.
Втім, починаючи з XVII сторіччя у Європі жінки значно активізувалися і навіть провели свої перші поєдинки. Так, існує згадка про «незвичайний поєдинок» з м'ячем між заміжніми та незаміжніми жінками, який був проведений в невеликому шотландському містечку.
Але Батьківщиною жіночого футболу і донині прийнято вважати Англію. Саме там у 1895 році був створений перший жіночий футбольний клуб - «Брітіш Леді Футбол Клаб». Слід зауважити, що жіночий футбол був не просто популярний, він був шалено популярний. В англійських архівах збереглися такі дані: в 1917 році в Престоні «жіночий поєдинок з м'ячем» зібрав величезну кількість глядачів - 10 тисяч, таким успіхом не могли похвалитися навіть найсерйозніші чоловічі матчі[2,1].
Чоловіки хоча й приходили вболівати на матчі, але не дуже позитивно сприймали жіночу гру. В 1921 році Англійська асоціація заборонила жінкам грати на стадіонах, на яких проводяться матчі чоловічої ліги. Трохи пізніше, Англія взагалі офіційно заборонила жінкам грати у футбол, мотивуючи це тим, що дане заняття шкідливе для здоров’я жінки[2,1].
Англійки так полюбили футбол, що продовжували збиратися підпільно та проводили неофіційні чемпіонати. Так, в 1966 році в Англії був проведений неофіційний чемпіонат світу серед жіночих команд. Врешті визнавши, що забороняти жінкам грати у футбол недемократично та нецивілізовано, у 1971р. Великобританія скасувала всі заборони для жінок.
Чого не скажеш про Радянський Союз, де лише почала діяти постанова Держкомспорту про заборону всіх видів східних єдиноборств, чемпіонатів з бриджу й жіночого футболу. Виявилося, що такі фізичні вправи негативно впливають на організм жінок. Але при цьому радянська влада не забороняла жінкам працювати в шахтах, на шкідливих заводах та фабриках, і навіть вантажниками в порту.
У 1989 році, коли Радянський Союз ось - ось мав розвалитися, з’явилася Асоціація жіночого футболу. Того ж року українська футбольна команда «Нива» з невеличкого містечка Баришівка на Київщині дебютувала на першому офіційному чемпіонаті жіночих футбольних клубів СРСР, впевнено здобувши «срібло». Вони обійшли багато російських іменитих клубів.
У 1990 «Нива» стала переможцем першого чемпіонату СРСР серед жінок, здобула Кубок СРСР. Через рік «Нива» знову стала чемпіоном СССР.
1991 – «Нива» здобула перемогу на міжнародному турнірі у Канаді, зігравши просто неймовірну кількість поєдинків. На жаль, це була їх остання перемога[7,1].
Не можна стверджувати, що після розпаду Радянського Союзу жіночий футбол в Україні перестав розвиватися. У 1992 р. було засновано Комітет жіночого футболу, що є постійно діючим органом Федерації футболу України.
У 2009 р. Національна збірна України з жіночого футболу здобула у Фінляндії на чемпіонаті Європи 7 місце. Але на сьогодні в Україні існує лише 8 жіночих команд з шести регіонів України[7,1].
Жіночий футбол в Україні переживає гостру кризу, і не лише через брак фінансування. Перш за все у свідомості більшості українців закріпився стійкий гендерний стереотип, що футбол – це чоловіча гра. Якщо хлопчики мають можливість з раннього віку відвідувати футбольні секції, то у дівчаток такої можливості немає. Спортивні фахівці стверджують, що у цьому немає ніякої необхідності, мовляв, дівчатка можуть займатися футболом з хлопчиками.
Однак, світова практика переконує, що для дівчаток мають бути створені окремі футбольні секції, тому що тренер має враховувати психологічні особливості дівчаток. Крім того, без створення таких футбольних секцій неможливо говорити про майбутній розвиток жіночого футболу в Україні[7,1].
Відсутність кваліфікованих тренерів для жіночих та дівочих команд – серйозна перепона в жіночому футболі. На посаду тренерів жіночих команд найчастіше призначають чоловіків, мовляв більш досвідчені. А от жінок майже не допускають до тренерської роботи.
Існує величезна відмінність у фінансуванні жіночого футболу.
На чоловічий футбол виділяють у сотні разів більше коштів. На жіночий футбол – мізер. І це при тому, що українська чоловіча збірна ніколи не демонструвала блискучих результатів на футбольних турнірах. Якби для жіночого футболу виділялись такі кошти – Україна давно могла б бути гідним конкурентом фавориткам футбольних матчів. І це не перебільшення, а переконання більшості іноземних тренерів, які радо запрошують українок грати за їх команди.
Наскільки несправедливий розподіл коштів при фінансуванні футболу можна переконатися із затвердженої Кабінетом Міністрів України "Цільової комплексної програми розвитку футболу в Україні на 1997–2002 роки”. Було задекларовано, що ця програма сприятиме розвитку жіночого футболу в Україні. Для цього було виділено 80 тисяч гривень, що становить лиш 0,06 % від загальних фондів, призначених для розвитку футболу в Україні (122,8 мільйони гривень). Це означає, що 99,04 % фінансування було спрямовано в чоловічу групу[7,1].
Державна цільова соціальна програма "Футбол України: здоров'я, престиж та єдність нації" на 2013-2017 роки, яку ініціює Федерація футболу України взагалі оминає тему фінансування жіночого футболу.
Матчі за участю жінок не транслюють на вітчизняному телебаченні. Більшість редакторів ЗМІ та й прості громадяни сприймають жіночий футбол як шоу. Фактично жіночий футбол в Україні не популяризований та не заохочується суспільством.
Із власного досвіду організації жіночої команди з міні –футболу, можу стверджувати, що багато дівчат приходили на тренування із своїми хлопцями. Останні прагнули переконатися, що на спортивному майданчику не відбувається нічого непристойного. Був випадок, коли чоловік просто виштовхав дружину із футбольного поля зі словами «У нашій сім’ї футболом може займатися хтось один, і це я.» Найгірше, що жінка уникаючи конфлікту, змушена була залишити команду, хоча в неї були здібності до гри.
За гру в футбол жінкам не платять гроші або платять копійки. Жінки грають виключно на голому ентузіазмі, часто за свої кошти винаймають тренувальні зали, оплачують роботу тренерів та самостійно шукають спонсорів, аби взяти участь в якомусь турнірі. Через погане фінансування майже усі футболістки національної збірної грають за кордоном[2,1].
До того ж футболісткам вкрай несправедливо виплачують гонорари. Це проблема багатьох країн. За перемогу на Чемпіонаті Європи з футболу в 1989 році німецькі футболістки отримали лише чайний сервіз.
Попри усі складнощі, українські футболістки вже досягли певних успіхів: у 2009 році кваліфікувалися у фінальну стадію чемпіонату Європи. А у світовому рейтингу ФІФА жіноча команда знаходиться на 26 сходинок вище, аніж чоловіча. Українки на думку іноземних тренерів з футболу дуже перспективні спортсменки - у них хороші здібності, техніка та витривалість.
Однак в Україні проходять Міжнародні турніри розвитку УЄФА серед національних жіночих збірних команд. Заступник голови комітету жіночого футболу ФФУ Іван Шепеленко стверджує, "що жіночий футбол є пріоритетним напрямком у розвитку Федерації футболу України. УЄФА та ФІФА створили програму розвитку цього виду спорту у всьому світі. Таким чином, активно включилися в програму − свідченням цього є те, що Україна вперше запросила до себе відбірковий етап чемпіонату Європи. Створили першу лігу, в якій беруть участь 10 команд, уже є Вища ліга з восьми команд. Також у 2013-му провели всеукраїнський шкільний турнір, в якому взяло участь 40 тисяч дівчат, та проводилося два чемпіонати серед двох вікових груп юнок. " Але самі спортсменки - футболістки дивляться на своє майбутнє без оптимізму.
Проблеми розвитку українського футболу
Впродовж останніх років все відчутнішою для суспільства стає тенденція до звуження потенційних можливостей вітчизняного футболу щодо реалізації його соціальних функцій.
Насамперед слід відзначити, що футбол в Україні ще не використовується широкими верствами населення як ефективний засіб подолання гіпокенезії (один із провідних факторів ризику багатьох хронічних захворювань, що обумовлюють передчасну смертність громадян України), а також формування й ведення здорового способу життя, відволікання дітей та молоді від негативного впливу «вулиці». Футболом та його різновидностями (футзал, пляжний футбол) в Україні станом на 1 січня 2013 року регулярно займалось лише 295 тис. осіб, або 0,6 % від загальної кількості населення[2,1].
Система вітчизняного футболу не забезпечує гідної репрезентації держави у світовому спортивному співтоваристві, а відповідно не сприяє вихованню патріотичних почуттів у співгромадян. Національна збірна команда України з футболу жодного разу не брала участі в Іграх Олімпіад, лише по одному разу з п’яти можливих брала участь у фінальних частинах чемпіонатів світу та Європи. Крім цього в умовах сьогодення спостерігається істотне погіршення позиції національної збірної у рейтингу ФІФА (55 місце станом на 15 листопада 2012 року), що обумовлено низькими результати у фінальній частині чемпіонату Європи 2012 року, а також невдалим стартом у відбірних матчах за вихід до фінальної частини чемпіонату світу 2014 року.
Істотною проблемою вітчизняного футболу стало комплектування національної збірної команди з футболу через практичну відсутність конкуренції серед футболістів за право представляти Україну у престижних спортивних змаганнях. Провідні футбольні клуби України здебільшого залучають до складів команд гравців-вихідців з інших країн, оскільки система резервного (дитячо-юнацького та молодіжного) футболу не забезпечує ефективної підготовки футболістів високої кваліфікації.
Станом на 1 січня 2013 р. в Україні функціонує 952 відділення футболу у дитячо-юнацьких спортивних школах, в яких займається понад 150 тис. юних футболістів. Для порівняння зазначимо, що у Нідерландах, населення якої майже у три рази менше ніж в Україні, до системи занять футболом залучені практично усі діти країни. У Німеччині з 2002 року успішно реалізується національна програма з футболу «Підготовка юних талантів». А у Великій Британії відповідна програма була прийнята у 2011 році[2,1].
Істотно перешкоджають розвитку футболу, завдають невиправної шкоди його популярності серед населення порушення правил «чесної гри» (Fair Play) з боку офіційних осіб, тренерів, суддів та гравців. В окремих випадках належним чином не забезпечується громадський порядок та безпека до, під час та після проведення футбольних змагань. На стадіонах України зростає кількість проявів неадекватної поведінки глядачів.
Серед інших проблем, які є в українському футболі фахівці також визначають:
1. Небажання верхівки влади інвестувати гроші в український футбол.
2. Проблема легіонерів.
3. Договірні матчі.
4. Некоректне суддівство.
5. Невдалий виступ у єврокубках.
Аналіз причин виникнення проблеми та обґрунтування необхідності її розв'язання.
Основними причинами виникнення проблеми у розвитку футболу є:
недосконалість законодавчого забезпечення розвитку футболу та сприяння діяльності суб’єктів системи вітчизняного футболу;
неврегульованість механізму співпраці між центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, Федерацією футболу України (далі - Федерація), іншими суб’єктами діяльності у футболі, підприємствами, організаціями та установами у вирішенні питань, пов’язаних з розвитком футболу;
згортання програми впровадження у загальноосвітніх навчальних закладах уроків фізичної культури з елементами футболу;
неналежні умови для занять футболом у загальноосвітніх навчальних закладах, оскільки більшість шкільних майданчиків знаходяться в непридатному стані та є травмонебезпечними;
відсутність централізованих програм будівництва майданчиків із природним і штучним покриттям для шкільного футболу, забезпечення загальноосвітніх навчальних закладів футбольними м’ячами, наборами інвентарю, екіпіровки та методичних матеріалів;
розбалансованість системи залучення дітей та молоді до масових занять футболом за місцем проживання та у місцях масового відпочинку населення;
відсутність належної кількості облаштованих та доступних місць для занять футболом різних груп населення;
малоефективні дії держави, громадськості та приватного сектору щодо популяризації занять футболом у дитячому та молодіжному середовищі;
недостатня кількість відділень з футболу у дитячо-юнацьких спортивних школах, спеціалізованих дитячо-юнацьких спортивних шкіл олімпійського резерву з футболу та низький рівень їхнього кадрового, фінансового та матеріально-технічного забезпечення;
нераціональна система навчально-тренувальної та змагальної діяльності у дитячо-юнацькому футболі;
відсутність необхідної інфраструктури для відбору та підготовки талановитих юних футболістів у регіонах України, а також сучасних навчально-тренувальних баз для підготовки збірних команд України з футболу;
низька ефективність системи підготовки, підвищення кваліфікації, атестації та матеріального стимулювання тренерських кадрів;
невідповідність сучасним вимогам науково-методичного та медико-біологічного забезпечення розвитку футболу;
недостатня кількість сучасних спортивних споруд вітчизняного футболу, які належать до державної або комунальної власності, та невідповідність міжнародним стандартам переважної більшості з існуючих таких споруд.
Концепція державної програми розвитку футболу в Україні на 2013-2017 рр. ФФУ
Президент Федерації футболу України Анатолій Коньков повідомив, що національна асоціація спільно з різними фахівцями підготувала концепцію державної цільової соціальної програми на період з 2013-го по 2017 рік "Футбол України: здоров'я, престиж і єдність нації"[2,1].
Він сподівається, що реалізація цієї програми дасть змогу вийти на новий рівень стандартів якості в розвитку масового футболу. "Запорукою розвитку найпопулярнішого в нашій країні спорту є сильні та глибокі коріння, такі як дитячий, юнацький і масовий футбол. Саме тому ми маємо будувати футбольну піраміду на міцному фундаменті. В базі даних німецького футбольного союзу зареєстровано 8 мільйонів жителів, які регулярно займаються футболом. На жаль, Україна поки що не може похвалитися такими високими показниками, але ми маємо прагнути цього", - сказав він у вівторок в інтерв'ю прес-службі [2,1].
А.Коньков зазначив, що за минулі роки у сфері розвитку масового футболу було зроблено чимало, але при цьому наголосив, що розвиток дитячо-юнацького та масового футболу потребує серйозних фінансових вкладень, і тут федерації не обійтися без допомоги держави.
За його словами, ФФУ приділятиме велику увагу розвитку інфраструктури масового та юнацького футболу й має намір підтримати дитячого тренера - підвищити престиж його роботи, створити умови для ефективної мотивації та озброїти його сучасними тренувальними методиками[2,1].
А.Коньков також вважає, що новому керівництву ФФУ за короткий термін вдалося за зробити важливі кроки на шляху розвитку плідних і взаємовигідних контактів sз професійними футбольними клубами, вийти на прямий і безпосередній діалог із президентами та власниками клубів. Він нагадав, що нещодавно в Будинку футболу відбулася зустріч керівництва низки клубів Прем'єр-ліги з куратором українських арбітрів П'єрлуїджі Колліною, а 14 із 16 головних тренерів клубів Прем'єр-ліги обговорили важливі для вітчизняного футболу питання в рамках засідання тренерської ради ФФУ[2,1].
А.Коньков наголосив, що у відносинах із клубами федерація не сповідуватиме принципу "рівновіддаленості". "Мені набагато ближча позиція максимального наближення до всіх клубів України − ми хочемо почути кожного і працювати з усіма на спільне благо. Адже сильні клуби − сильна збірна. Рекордні результати українських клубів на європейській арені свідчать про високий потенціал нашого футболу та необхідність тісного та плідного співробітництва між клубами і збірною − адже саме клуби готують футболістів", - пояснив він.
Але причини виникнення проблем свідчать про їх глибинний соціально-економічний характер та необхідність системних дій з її подолання. Попередні цільові програми, які сприяли вирішенню часткових питань розвитку футболу, не змогли докорінним чином змінити ситуацію на краще, оскільки у них не були чітко визначені та забезпечені ресурсами найбільш пріоритетні для суспільства напрями розвитку футболу.
Розв'язання проблеми неможливо здійснити в рамках Загальнодержавної цільової соціальної програми розвитку фізичної культури і спорту на 2013-2017 роки, оскільки вона буде спрямована на вирішення загальних питань удосконалення державної політики у цій сфері гуманітарної політики держави. А комплексне розв'язання проблеми забезпечення інноваційного розвитку футболу на основі використання програмно-цільового методу на думку ФФУ потребує розроблення, затвердження та виконання протягом 2013-2017 років Державної цільової соціальної програми "Футбол України: здоров’я, престиж та єдність нації"[2,1].
1 2 3