Корінцевий матеріал – смужка марлі, яка прикріплюється до корінця книги для більшої міцності. Він виступає з обох боків книжкового блока на 25 мм.
Кожен аркуш поділяється на смугу і поля. Книжкова смуга – це площа сторінки, зайнята текстом або зображенням. Поле – це незаповнені ділянки по периметру сторінки видання. Їх на сторінці чотири: верхнє, нижнє, внутрішнє і зовнішнє. Книжковий блок – основний композиційний елемент книги. Інші зовнішні елементи доповнюють його як пристосування для захисту від псування, ушкодження, забруднення. Для виміру книжкового блоку використовують спеціальні величини: обсяг і формат. Під обсягом розуміють дві величини:
кількість тексту і зображень, що містяться в книзі;
кількість паперу, витраченого на виготовлення книжкового блоку.
Уся видавнича і поліграфічна продукція вимірюється в аркушах (авторських, обліково-видавничих, паперових, фізичних і умовних друкарських).
Авторський аркуш – одиниця обсягу авторського твору. Один авторський аркуш дорівнює 40 тис. друкованих знаків (включаючи букви, розділові, цифрові знаки, а також пропуски між словами).
Обліково-видавничий аркуш – одиниця обсягу видання, що включає обсяг основного і додаткового текстів, вихідні відомості, колонцифри, колонтитули і т. д., а також графічний матеріал.
Паперовий аркуш – це одиниця розрахунку кількості витраченого паперу на видання. Вона залежить від формату і ваги паперу.
Фізичний друкований аркуш – одиниця фізичного обсягу друкованого видання. Один паперовий аркуш містить два фізичні паперові аркуші.
Умовний друкований аркуш – одиниця обсягу видання. Він дорівнює площі 5400 см2 паперового аркуша форматом 60x90 см.
Формат книги також слугує знаком, що інформує про читацьке призначення книги. Побачивши книги великого формату розуміють, що мають справу з солідною, фундаментальною роботою, наприклад науковою монографією, в кишенькових виданнях розпізнають книги для масового читача, особливий формат мають книги для дітей і т. п.
Формат– це розмір книжкового блоку по основі і висоті. Він дорівнює площі паперового аркуша, що ділиться на кількість сторінок, які надруковані на одній його стороні. Якщо аркуш паперу зігнути навпіл, то в ньому буде дві сторінки на одній стороні. В цьому випадку частина аркуша дорівнює 1/2, розміри сторінки складають 1/2 розміру аркуша і т. д. Формат виражається дробом, в чисельнику якого вказується площа аркуша, а в знаменнику – кількість сторінок, надрукованих на його одній стороні. Наприклад: 84x108 1/32. Це позначення розшифровується так: 84x108 – це розмір по ширині і довжині аркуша паперу, а 1/32 – це визначення розміру видання (сторінки). За форматом (ширині і висоті) книги умовно поділяються на такі групи: 1) книги великого формату (205x260 мм і більше); 2) книги середнього формату (від 120x165 до 170x240 мм); 3) малоформатні (від 107x177 до 100x140 мм); 4) мініатюрні (в Україні не більше 100x100 мм, а в деяких країнах не більше 76x76 мм або ще менше); 5) мікрокниги (не більше 10x10 мм).
Книги випускаються або в обкладинці, або в палітурці.
Палітурка – тверда оправа книги з картону, пластмаси, яка складається із двох боковин (передньої і задньої) і корінцевої частини, які скріплені між собою палітурним матеріалом. Палітурка з’єднується з книжковим блоком за допомогою форзаців і служить для захисту блоку від ушкодження і забруднення, а також для первинної інформації про видання і в якості елементу художнього оздоблення. Палітурка значно міцніша за обкладинку.
Обкладинка – паперова оправа видання, яке не розраховане на тривале зберігання; іноді захищена плівкою прозорого полімеру, скріплюється з книжковим блоком без форзаців. У розмовній мові видання в паперовій обкладинці називають книгою в м’якій обкладинці, а видання в палітурці – книгою в твердій обкладинці. Перші відомості про книгу повідомляє обкладинка (або суперобкладинка) і титульний аркуш книги. Чим вони багатіші, тим семіотичніше видання.
Форзац – аркуш цупкого паперу розміром з розгорнуту книгу, що з’єднує перший зошит книжкового блоку з передньою боковиною палітурки. У кожному переплетеному виданні два форзаци: передній і задній. Форзац може бути незначним або містити декоративні, сюжетні зображення, а також довідкові або інші відомості на тему видання.
Суперобкладинка надівається на палітурку або основну обкладинку, приклеєну до книжкового блоку, і тримається за допомогою клапанів – широких розворотів, що загинаються на внутрішню сторону передньої і задньої боковин палітурки або основної обкладинки. Іноді суперобкладинку приклеюють по корінцю до основної обкладинки (у такому разі їх називають приклеєними).
Суперобкладинку рекламного або подарункового видання іноді замінюють манжеткою – це обгортка, паперова смужка (стрічка) із склеєними кінцями, які закривають лише частину палітурки. Для забезпечення збереження особливо цінних книг їх поміщають у футляр– картонну або пластмасову коробку спеціальної форми для зберігання книг.
Зовнішня і внутрішня форми видання тісно пов’язані зі змістом книги, є складовою частиною її змісту.
2.2. Розробка складових елементів продукту графічного дизайну
Друковане видання відіграє важливу роль у житті суспільства. Немає людини, яка хоча б раз на день не звернулася до газети, журналу, улюбленої книги, не переглянула рекламу. При цьому на сприйняття змісту значною мірою впливають візуальні чинники, що формуються під час перетворення авторського твору у твір друку. До того ж, існують особливості, притаманні певному виду видань. Так, більшу частину обсягу дитячого видання займають зображення, а текст друкується 14–16 кеглем. Розважальні періодичні видання більше уваги приділяють зображенням, яскравим заголовкам, а текст може складатися гарнітурами, які важко читаються, виворотками, але при цьому доповнювати стильові особливості видання. Енциклопедії призначені для вибіркового читання, отже, текст друкується у дві шпальти 8–10 кеглем, має значну кількість виділень, перехресних посилань. Наукові періодичні та неперіодичні видання супроводжуються примітками, коментарями, словниками, покажчиками. Віршовані твори найкраще сприймаються у невеликому форматі. Ділові журнали містять величезну кількість інфографіки.
Питання оформлення видання в усі часи привертало увагу науковців та, особливо, практиків. Саме цим пояснюється те, що більшість праць з художньо-технічного редагування, оформлення були написані практиками художниками-редакторами з багаторічним досвідом (П. Гіленсон, С. Добкін, Б. Валуєнко, Ю. Адамов, Н. Гончарова, В. Пахомов, В. Фаворський). Серед сучасних дослідників художньо-технічного оформлення друкованих видань слід зазначити М. Тимошика, В. Саву, С. Ярему, А. Мільчина, С. Гавенко, Е. Огар, Н. Дубіну, В. Єфімова, З. Партико. З розвитком науки і технологій змінюються технологічні процеси підготовки до друку видань, що знаходить своє відображення у науковій літературі. Крім того, змінюються потреби читачів, що має позначатися на в оформленні видання відповідно до його призначення.
Художньо-технічне оформлення видання починається одночасно з літературним редагуванням авторського тексту і спрямоване на формування гармонійного зовнішнього вигляду і правильне розуміння змісту.
Художній редактор розробляє проект оформлення, композицію видання, стежить за графічно-стильовими елементами видання, а технічний редактор задумане оформлення шляхом умовних знаків і позначень перекладає на мову, зрозумілу працівникам поліграфічного підприємства. Сучасний технічний редактор досконало знає технологічний процес і вимоги до оригіналів, які передаються на поліграфічне підприємство, тому він визначає технічні характеристики всіх елементів видання. Художник, крім створення ілюстрацій, декору і всього зовнішнього оформлення, нерідко розробляє всю композиційну основу, навіть у вигляді точного посторінкового макета. Особливо важлива роль технічного редактора у виданнях без ілюстрацій, зі складною структурою тексту та різнорівневою рубрикацією.
Досвідчений редактор знає правила і прийоми оформлення текстових і зображальних елементів, обкладинок і палітурок, титулів, довідково-допоміжного апарату видань із урахуванням змісту, категорії читачів, призначення, можливостей поліграфічних підприємств, якостей паперу, формату, способу скріплення, сучасних досягнень техніки і технологій. Він бачить особливості оформлення видання відповідно до його концепції.
Художньо-технічне редагування починається з розробки проекту художнього оформлення, який перетворюється на макет видання, ескізи, текстові та зображальні оригінали, оригінал-макет. Засобами художнього оформлення є зображення та декоративні елементи, засобами технічного оформлення – шрифтові елементи, візуальне оформлення структурної організації видання. Концепція оформлення розробляється відповідно до редакторської концепції видання, але це не обмежує творчої роботи художника, який створює оригінальні матеріали. Редакторська концепція відображає загальні напрями роботи над виданням, а художній та технічний редактори шукають конкретні варіанти оформлення і поліграфічного виконання.
У своїй основі друкована продукція має багато спільних ознак, але кожному виданню притаманні особливості, які відрізняють його від багатьох інших. Кожен вид друкованих видань має специфічну внутрішню та зовнішню структуру, яка є основою його оформлення. Недотримання певних норм і стандартів при створенні видавничої продукції призводить до того, що друкований продукт виходить неякісним і незручним, не відповідає вимогам читача. Для читача важливі, крім відповідності заданій тематиці, такі показники видання, як формат, читабельність, ілюстративність, обсяг, міцність, зручність пошуку. Саме ці вимоги читача і повинні бути враховані під час перетворення авторського тексту в матеріальний продукт – друковане видання.
Головною метою діяльності будь-якого видавництва є підготовка і випуск друкованої продукції сукупності різноманітних за формою, змістом, зовнішнім виглядом, обсягом, характером інформації, структурою, періодичністю та призначенням видань. Друковане видання – документ, який пройшов редакційно-видавниче опрацювання, виготовлений друкуванням, тисненням або іншим способом, містить інформацію, призначену для поширення, і відповідає вимогам державних стандартів, інших нормативних документів щодо їхнього видавничого оформлення і поліграфічного виконання. Зміст друкованої продукції визначає зовнішню форму, а сукупність усіх характеристик дає змогу віднести її до певного типу. При роботі над оформленням видання найістотнішими ознаками є зміст, цільове і читацьке призначення. Правильне визначення виду видання і відповідне його оформлення є важливим для подальшого просування на ринку та у суспільному житті.
Відповідно до Держстандарту 3017-95 "Видання. Основні види. Терміни та визначення", видання класифікуються за такими ознаками:
1. Призначення:
соціально-функціональне – офіційні (інформаційні, нормативні), наукові (науково-популярні, науково-виробничі), практичні (виробничо-практичні), навчальні, довідкові, літературно-художні та рекламні;
читацьке – для широкого кола читачів (масове видання), для дітей та юнацтва, бібліотечні видання, видання для службового користування, бібліофільські видання, видання для сліпих.
2. Інформаційні знаки – текстові, нотні, картографічні й зображальні.
3. Аналітико-синтетичне перероблення інформації – інформаційні, бібліографічні, реферативні, оглядові та дайджести.
4. Зовнішні ознаки:
обсяг (книги, брошури і листівки); – форма – книжкові, журнальні, аркушеві (газетні, карткові, буклет, плакат), книжки-іграшки, комплектні;
структура або спосіб укладання текстів – серіальні, однотомні та багатотомні, зібрання творів та вибрані твори, академічні;
рівень художнього оформлення і спосіб поліграфічного виконання мініатюрні, подарункові, факсимільні;
склад основного тексту – моновидання, збірники;
кількість – перше видання, стереотипне видання, перевидання; доповнене видання, виправлене видання; перероблене видання, розширене видання.
5. Періодичність:
періодичні, газети: громадсько-політична, спеціалізована; спеціальний газетний випуск; журнали: громадсько-політичний, науковий, науково-популярний, виробничо-практичний, популярний, літературно-художній, реферативний;
неперіодичні монографія; автореферат дисертації; препринт; тези доповідей (повідомлень), матеріали наукової конференції (з'їзду, симпозіуму); збірник наукових праць; статут; інструкція; стандарт; прейскурант; паспорт; посібники: наочний, практичний, навчальний, навчальний наочний, навчально-методичний; практичний порадник; підручник; хрестоматія; методичні рекомендації (вказівки); курс лекцій, текст лекцій, конспект лекцій; навчальна програма; практикум; словники: мовний, тлумачний, термінологічний, енциклопедичний; енциклопедія; розмовник; довідник; путівник; проспект; каталог; альбом; атлас; афіша (оголошення); інформаційний листок; документально-художнє, науково-художнє видання; альманах; антологія;
серійні тематичні, збірники творів;
продовжувані (бюлетені: нормативний, довідковий, рекламний, статистичний, бюлетень-хроніка, бюлетень-таблиця; календарі: звичайний, відривний чи перекидний, книжкового типу, знаменних дат, табель-календар; експрес-інформація.
6. Належність до видавця, автора або спонсора власне, спільне, піратське, відомче, посмертне, прижиттєве, ювілейне, меморіальне.
Отже, кожне друковане видання входить до певної групи відповідно до обраної ознаки. Після того, як авторський оригінал надійшов до видавництва, головний редактор, виходячи з фінансових і матеріальних ресурсів (папір, друкарські й палітурні машини), спільно з дизайнером, художником, художнім та технічним редактором розробляє проект конструкції видання, який охоплює оформлення та структурні особливості внутрішнього та зовнішнього оформлення. Головний редактор керує та координує всі аспекти конструювання видання: передає тим, хто бере участь у створенні друкованого видання, основні дані про майбутнє видання (обсяг, кольоровість, співвідношення тексту й зображень, наявність таблиць, формул, апарату, читацьке призначення, вид літератури тощо). Особливу увагу редактор приділяє співпраці з художником, технічним та художнім редакторами, адже конструкція видання та його художнє оформлення утворюють єдине ціле.
Процес оформлення друкованого видання складається із трьох послідовних етапів.
1. Підготовчий етап, на якому виникає, розвивається і складається задум оформлення: народження і формування задуму; перетворення задуму в проект оформлення; перетворення проекту в модель оформлення – макет. Визначається значення і місце кожного тексту і зображення у виданні відповідно до задуму і закріплення за ними певних графічних характеристик, а також їх взаємодія, ієрархічна структура і відображення її у системі рубрикації.
2. Етап виконання та редагування оригіналів оформлення: формується зміст та графічні характеристики зовнішнього та внутрішнього оформлення: робота над ескізами або пошук та добір ілюстрацій і фотографій; гармонійне поєднання зображень, текстів, їх класифікація і опрацювання, створення макетів. Весь графічно-зображальний ряд повинен об'єднувати різнорідну текстову частину і утворювати нерозривну єдність, причому видання має сприйматися цілісно й неповторно.
3. Композиційно-технічний етап: набір та верстка, підготовка зверстаного матеріалу для поліграфічного етапу, остаточне розміщення текстових та зображальних матеріалів, відповідність усіх елементів видання існуючим нормам і стандартам, перевірка комплектації, створення оригінал-макету, який передається на поліграфічне підприємство для друкування.
Весь текстовий матеріал видання поділяється на основний, додатковий та довідково-допоміжний. Кожен вид тексту відіграє певну роль у виданні і вимагає особливої уваги художнього та технічного редакторів. Додатковий текст, як правило, дрібніший, ніж основний, довідково-допоміжний також друкується дрібним кеглем, але має виділення, які акцентують увагу читача і виконують пошукові функції.
Зображальний матеріал видання поділяється на обов'язковий і необов'язковий, документальний, тематичний і абстрактний. Обов'язковий зображальний матеріал – той, що несе основний смисл, отже, має власну структуру, послідовність, підпорядкованість або чітко прив'язаний до тексту, доповнює і коментує його, необхідний через те, що без таких зображень текст стає незрозумілим. Необов'язковий зображальний матеріал не має прив'язки до певних сторінок видання або текстових фрагментів, отже, може розташовуватися довільно: на будь-якій сторінці, на вкладках і вклейках, як додатки у кінці видання, на окремих розворотах тощо.
На кожне видання, яке передається у друкарню, складається план-проект оформлення. Його розробляє художній редактор разом із головним редактором, зважаючи на поради технічного редактора. У проекті фіксуються дані про просторове рішення видання, перелічуються всі складові елементи видання та їх характеристики, способи та засоби виконання друкарських форм загалом і кожного елемента окремо, способи друку, засоби оформлення, брошурувально-палітурні процеси. Розробка проекту здійснюється з урахуванням реальних технічних та технологічних вимог поліграфічної бази і можливістю забезпечення матеріальними та фінансовими ресурсами.
Основою для розробки проекту оформлення друкованого видання є такі дані:
тип видання (жанр, читацька аудиторія, умови читання, термін користування);
обсяг в авторських аркушах;
склад видання: кількість і види текстів, зображень, структура;
наклад.
При розробці проекту оформлення керуються наступними стандартами відповідно до виду видання:
ДСТУ 3003-95. Технологія поліграфічних процесів.
ДСТУ 3017-95. Видання. Основні види: Терміни та визначення.
ДСТУ 3018-95. Видання. Поліграфічне виконання.
ДСТУ 3772-98. Оригінали для поліграфічного відтворення. Загальні технічні вимоги.
ГСТУ 29.4-2001. Обкладинки та палітурки. Типи.
ГСТУ 29.5-2001. Видання книжкові. Поліграфічне виконання. Загальні технічні вимоги.
У проекті визначаються:
Формат видання, на якому було б зручно розташовувати тексти і зображення, таблиці та формули. Просторові пропорції враховують співвідношення товщини та формату відповідно до обсягу.
Формат набору відповідно до стандарту та кількість шпальт. Розмір шпальт повинен бути достатнім для розміщення в її межах будь-якого текстового й ілюстраційного елементів видання. Це означає, що формат набору і поля залежать від способу верстки. У виданнях за індивідуальними макетами нерідко збільшують розміри шпальт відносно рекомендованих параметрів. При цьому необхідно зважати на те, що конструкції друкарських машин обмежують розміри друкарських форм, тому будь-яке збільшення формату набору і відхід від рекомендованих стандартів необхідно узгоджувати з технологами друкарні.
Вид і спосіб друку, який залежить від характеру ілюстрування та накладу видання.
Спускні сторінки, розмір спуску, вид заставки, ініціала. Розставлення сторінок за схемою таким чином, щоб після друку аркуша з обох боків, розрізування та фальцювання зошит мав правильну послідовність сторінок.
Оформлення кінцевих сторінок, характер и вигляд кінцівки.
Гарнітура, кегль, накреслення шрифтів для основного та кожного із додаткових текстів, заголовків. Також визначаєються абзацний відступ, вирівнювання рядків, інтерліньяж.
Шрифтове та композиційне оформлення рубрикації.
Оформлення колонтитулів та колонцифр: склад, гарнітура, кегль, накреслення, розташування, відстань до тексту, елементи оформлення. Колонтитули для парних або непарних сторінок. Довжина колонтитулу дорівнює формату набору, тому важливо визначити кількість знаків у рядку колонтитулу.
Склад титульних елементів і оформлення фронтисписа, авантитулу, контртитулу, титулу.
Оформлення зображень (вид, розташування відносно тексту, розмір шпальти при розташуванні зображень поза текстом, композиційні варіанти тексту та зображення). При цьому випуск в обріз має бути передбачений в проекті видання. Також визначається наявність вкладок і вклейок.
Оформлення текстівок: гарнітура, кегль, накреслення шрифту, формат, вирівнювання, розташування відносно зображення.
Характер та спосіб друку зовнішнього оформлення (тип обкладинки або палітурки, кольоровість, наявність суперобкладинки, футляра, лясе тощо).
Оформлення форзаца: білий, кольоровий, приклеєний, пришитий, з фальцем, задрукований тлом, орнаментом, із тематичним зображенням.
Брошурувально-палітурні операції: фальцювання (перпендикулярне, паралельне, комбіноване, кількість згинів, послідовність), шиття, обріз блоку, спосіб комплектування зошитів у блок та прикріплення обкладинки до блоку.
Матеріали: папір (вид та марка, формат, маса), картон (вид, товщина), тканина (вид, колір, фактура), каптал (колір), лясе або закладка (колір).
Проект оформлення уточнюється в різних своїх частинах під час всього редакційного опрацювання видання залежно від змін у тексті та зображальному матеріалі.
Досконалість, повне узгодження поліграфії, графічних засобів оформлення зі змістом – мета книжкового мистецтва. Оформлення художньої, наукової літератури має сприяти розумінню літературного змісту.
Формати видань бувають стандартні, додаткові та нестандартні. Стандартні формати журнальних та книжкових видань, крім альбомів, атласів, книжок-іграшок, буклетів, факсимільних, бібліофільських, нотних видань, календарів, видань, які випускаються на експорт і друкуються на іноземній базі, а також мініатюрних, унікальних і експериментальних видань, наведені у ГОСТ 5773-90 «Видання книжкові і журнальні. Формати». Галузеві стандарти конкретизують технічні вимоги до кожного виду видань: ГСТУ 29.5 – всіх книжкових, крім дитячих, навчальних, факсимільних та експериментальних; для дитячих видань ГСТУ 29.6 встановило стандартні формати, які визначаються ГСТУ 29.1 (для журналів), 29.3 (для газет) та 29.5 (для книг).
Для видань з великою кількістю зображень або з ілюстраціями, картами, схемами великого розміру, або зі значною кількістю цифрових даних нерідко застосовуються формати у 1/8 частку:
84х108/8 (265х410 мм);
84х90/8 (220х410 мм);
70х108/8 (265х340 мм);
70х100/8 (245х340 мм);
70х90/8 (220х340 мм);
60х108/8 (265х290 мм);
60х100/8 (245х290 мм);
60х70/8 (170х290 мм).
Формат 60х84/8 або А4 (210х297) є найпоширенішим для журналів, газет, ділової та персональної кореспонденції, інформаційних бюлетенів. Папір цього формату застосовується у копіювальній техніці, лазерних і матричних принтерах, факсимільних апаратах, а також невеликих офсетних друкувальних машинах, тому використовується майже для всіх препринтних і відомчих видань. При друкуванні в одну фарбу цей формат підходить для довідників, словників, щорічних видань, інструкцій і видань з відривними аркушами, коли велика кількість інформації повинна бути розміщена в обмеженому просторі. Крім того, відношення висоти до ширини у цьому форматі трохи більше, ніж 70:100, тобто він є широким і підходить для багатошпальтної верстки. Формат А4 популярний при рулонному друкуванні великих накладів, особливо для масових яскравих видань: путівників і туристичних довідників, літератури для дозвілля і відпочинку.
Формат 60х90/16 підходить як для художньої, так і для технічної літератури, а також для монографій, шкільних підручників і практично всіх видань в обкладинці.
Формат 70х100/16 застосовується для видань художньої літератури, а також для технічних і науково-популярних ілюстрованих видань, ілюстрованих нехудожніх видань, високоякісної технічної літератури.
Використання великих форматів (1/16 частки) доцільне при створенні ілюстрованих видань, коли формат підбирається до формату зображень. Вони за пропорціями ближчі до квадрата – відношення ширини до висоти для них становить близько 78:100, тому краще підходять для двошпальтної верстки й видань з великою кількістю зображень.
Книжковий формат в 1/32 частку аркуша використовується для простих текстових видань в одну шпальту, оскільки має невелику ширину – відношення ширини до висоти приблизно 65:100.
Формат 84х108/32 застосовується як для книг і брошур невеликого формату, які друкуються великими тиражами в обкладинці, так і для довідкових видань великого формату. Він є еквівалентом форматів великого розміру серії В, який широко використовується для привернення уваги покупців. Саме тому його обирають для видань художньої літератури, серійних і багатотомних видань у палітурці.
У книжково-журнальному виробництві розуміння доцільності диктує незвичні формати у вигляді квадрата або занадто подовженого прямокутника. Квадратні видання трапляються рідко. Як навчальні або наукові видання вони надто коротка й надто широкі; як книги, які слід тримати в руках, вони незручні.
Формат видання визначає формат набору відповідно до розміру полів. Згідно з ГСТУ 29.5-2001 ширина формату набору може бути від 3 3/4 квадрата (68 мм) до 7 квадратів (126 мм) за першим варіантом оформлення, і від 3 1/2 квадрата (63 мм) до 7 1/4 квадрата (131 мм) за другим варіантом оформлення. У підручниках довжина рядка з використанням шрифту понад 14 пунктів повинна становити 7–7 1/4 кв., або 126–130 мм, шрифту 12 пунктів – 5 1/2-6 1/4 кв., або 98–113 мм. Так, мінімальна ширина рядка в 3 1/2 кв., або 63 мм, допускається у підручниках для 5–11 класів з відкритим заверстуванням чи розміщенням ілюстрацій в обклад при 10 кеглі.
Однак існують обмеження на розмір полів у виданнях будь-якого виду – вони не повинні бути меншими за такі значення: корінцеве – не менше 10 мм; верхнє – не менше 12 мм; зовнішнє – не менше 11 мм; нижнє – не менше 15 мм.
Для даного проекту були обрані наступні параметри: формат видання 145×200 мм, поля: верхнє – 14 мм, нижнє – 18 мм, корінцеве – 12 мм, зовнішнє – 15 мм.
Основний текст, залежно від виду видання, може бути розміщений на одній, двох або більше шпальтах. У книзі «Портрет Доріана Грея» основний текст розміщується в одну шпальту.
На наступному етапі художньо-технічного редагування вибираються шрифти для всіх текстових елементів видання: заголовків, основного і додаткових текстів, текстівок, колонтитулів, службової частини видання. Щоб гарнітури і кеглі шрифтів гармонійно поєднувалися і відображали ієрархію видання, складають робочий зміст, тобто повний список заголовків усіх рівнів (куди включають навіть найдрібніші виділені фрагменти та рубрики), що послідовно розкривають побудову твору й показують їх співвідношення.
Шрифт має значний вплив на зручність читання, весь художній вигляд видання. Його вибирає художник, художній або технічний редактор. До параметрів шрифту належать:
гарнітура, кегль, насиченість, колір літер;
способи виділення;
проміжки між літерами, словами, рядками;
вирівнювання;
композиція тексту й інших елементів видання.
Друкований текст є основою інформації, що передається візуально. При цьому значення слів передають їх зміст, а графічне оформлення або шрифтове виконання – його відтінки – посилення або послаблення значення, стиль, яскравість, гучність, інтонацію тощо. Правильне використання шрифту дає можливість донести повідомлення до читача, якому воно адресоване, робить процес читання цікавим і зручним. Це досягається правильною організацією текстових даних, поданням їх у прийнятній формі. Дизайн шрифтів як особливий вид зображального мистецтва підпорядкований спільним для всіх видів мистецтва закономірностям, потребує знання цих закономірностей і вміння застосовувати їх на практиці.
На вибір гарнітури шрифту, накреслення і кегля впливає вид літератури, композиція та обсяг тексту, категорія читача, формат видання, формат набору, спосіб друку, якість паперу і такі властивості шрифтів, як зручність читання й економічність. Більшість читачів у текстовому блоці не помічають різницю між шрифтами і тільки на заголовках великих кеглів можуть знайти відмінності: для них не існує проблеми виділення шрифтів, їх цікавить лише інформація, надрукована цими шрифтами. Але при надто дрібному кеглі або при зайвій щільності знаків бажання читати навіть потрібну інформацію зникає.
Використання відповідної гарнітури шрифту, правильно підібраної до тексту, не лише допомагає якнайкраще подати інформацію, а й додає смислових відтінків через візуальне сприйняття. Використання різних гарнітур привертає увагу читача, а застосування різних кеглів дає можливість організувати інформацію за ступенем важливості.
Текстові гарнітури застосовуються у книжкових виданнях у 9–10 кеглях. Кегель шрифту вибирається залежно від якості паперу і способу друку.
Основной текст шрифт книги набрано гарнітурою Times New Roman кг 9, інтерліньяж – 11пт, абзацний відступ – 6мм.
Для заголовків використано гарнітуру Arial, кг 12, інтерліньяж – 11пт.
Початкова сторінка оформлена зі спуском 62мм.
Всі елементи видання оформлені з врахуванням поставлених до них вимог, жанрової специфіки і функціонального призначення.
Шмуцтитул, титульні сторінки, початкова та кінцеві смуги, розворот книги показані на рис. 2.1-2.5.
1 2 3 4