Характеристика змагальної діяльності в дзюдо
Дзюдо – (від японського «дзю» - гнучкий, м'який; «до» - шлях) – вид єдиноборств, де поряд з кидками дозволені больові (але тільки на руки) і задушливі прийоми. Спортсмени займаються в кімоно (довга стьобана куртка з поясом і штани), а борються на спеціальних матах – татамі. Сучасна система підготовки спортсмена – складна система з багатьма чинниками, мета, завдання, засоби, методи, організаційні форми, матеріально-технічні умови якої спрямовані на забезпечення досягнення спортсменом найвищих спортивних показників. Вона охоплює безпосередньо тренувальну та змагальну діяльність спортсменів, а також організаційно-правове, науково-методичне, матеріально-технічне й медичне забезпечення тренувань і змагань, спрямованих на створення умов для досягнення високих спортивних результатів.
Як багатокомпонентна система, підготовка спортсмена охоплює: спортивне тренування; змагання як засіб реалізації підготовки; позатренувальні та позазмагальні чинники, що підвищують результативність тренувань та змагальної діяльності. Спортивне тренування – це спеціалізований процес, який ґрунтується на використанні фізичних вправ з метою розвитку та вдосконалення здібностей, що обумовлюють готовність спортсмена до здобуття найвищих показників у обраному виді спорту. Основною метою спортивного тренування є досягнення максимально можливого для окремої особи рівня фізичної, техніко-тактичної та психічної підготовленості, який обумовлений специфікою виду спорту та вимогами щодо здобуття високих результатів у змагальній діяльності. Головна мета – перемога на Олімпійських іграх, Всесвітніх іграх, чемпіонатах світу, Європи, які являють собою змагання найвищого рангу, проміжна мета – перемога на чемпіонатах міста та області, Кубках України, чемпіонаті України та Кубках світу.
Поняття «змагальна діяльність» у теорії спортивних змагань розглядається як одне з початкових . Удосконалення змагальної діяльності відбувається шляхом об’єктивізації знань про структуру і підготовленість з урахуванням як загальних характеристик становлення спортивної майстерності в конкретному виді спорту, так і індивідуальних можливостей окремого спортсмена. В основі ефективної змагальної діяльності лежить орієнтація всієї системи спортивної підготовки на досягнення її оптимальної структури. Мається на увазі удосконалення її компонентів на всіх етапах багаторічної підготовки. Помилки, допущені тренером на ранніх етапах, складно компенсувати на етапі максимальної реалізації індивідуальних можливостей. Аналіз факторів забезпечення і реалізації в кожному виді спорту та виді змагань необхідно проводити на основі чіткого виділення характеристик змагальної діяльності, від яких залежить спортивний результат.
Регламентація спортивних змагань здійснюється за двома основними документами. Спортивні змагання регламентовані спеціальними правилами, специфічними для кожного виду спорту. Правила змагань виявляють: організацію змагань з даного виду спорту; види змагань і способи їх проведення; особливості місць проведення змагань, інвентар і обладнання; склад суддівської колегії і її обов’язки; правила суддівства; правила поведінки і дій учасників та інше. В правилах змагань відзначається прагнення, по можливості, більш чітко диференціювати і зробити більш об’єктивними різні пункти, максимально зменшити вірогідність впливу зовнішніх факторів на результат змагань. Але не дивлячись на те, що багато пунктів правил віддзеркалюють параметри які об’єктивно вимірюються (тривалість гри, час виходу на поміст або доріжку, паузу між підходами, спробами та інше.), залишається велика кількість пунктів, виконання яких залежить від кваліфікації і совісті суддів. У видах спорту, в яких результат може визначатися за часом, відстанню і т.п. (плавання, легка атлетика, стрільба та інш.), вплив суб’єктивних оцінок суддів на результат змагань невеликий. В ігрових, складнокоординованих видах, спортивних одноборствах, в свою чергу, суб’єктивна оцінка суддів, їх здатність приймати рішення в суворій відповідності з правилами змагань виявляється вирішальною для розподілу зайнятих місць. Міжнародні спортивні федерації постійно працюють над удосконаленням правил змагань, прагнуть зробити об’єктивною систему оцінки їх результатів, зробити змагання більш видовищними і цікавими для глядачів і засобів масової інформації. Документом, який виявляє умови проведення конкретних змагань, їх правове оформлення, є Положення про змагання. Розробка Положення про змагання та своєчасна розсилка зацікавленим організаціям покладається на організаторів даних змагань. В Положенні визначаються: назва змагання (класифікаційні, першість і т.п.); мета та завдання змагань (перевірка навчально-тренувальної роботи, підведення підсумків, обмін досвідом та інше); допуск до участі (вік, кваліфікація, приналежність до країни, НОК, спортивної організації та інше); характер змагань (особисті, командні, особисто-командні); час і місце проведення; програма і календар по днях змагань; умови проведення, способи оцінки і виведення результатів; кількість учасників, яка допускається; порядок визначення переможців; форма учасників і їх інвентар; нагородження переможців; умови прийому учасників і суддів (зобов’язання по матеріальному забезпеченню); документація учасників, яка необхідна для допуску до змагань; форма офіційної заявки для участі у змаганнях і терміни її представлення. Положення про змагання є важливим фактором, який регламентує в певній мірі розвиток спорту. Розширення складу учасників змагань за класифікацією, віком і статтю позитивно впливає на розвиток спорту: Положення також сприяє розширенню кола осіб, які займаються, їх демографічної різноманітності; збільшенню кількості необхідних тренерських кадрів і їхньої вікової і кваліфікаційної спеціалізації (необхідної для підготовки дітей, юнаків, дорослих, новачків і кваліфікованих спортсменів); розвиткові матеріально-технічної бази спорту і т.п
За даними різних літературних джерел існує кілька класифікацій факторів, що впливають на змагальний результат. Одна з них свідчить, що спортивні досягнення визначаються трьома групами факторів.
Перша група (індивідуальні). • Індивідуальна обдарованість (природні задатки) спортсмена. • Ступінь підготовленості до спортивного досягнення. Друга група (науково-технічний прогрес). • Ефективність системи підготовки: – сучасна методика тренування; – раціональна система змагань; – прогресивність техніки і тактики; – матеріально-технічне, науково-методичне, медико-біологічне і інформаційне забезпечення.
Третя група (соціально-економічні). • Розмах спортивного руху та наявність необхідних кадрів у країні. • Загальні соціальні умови життя населення та економічне забезпечення спортивного руху.
Вирішальне значення, що визначає досягнення високих результатів, має цілеспрямована підготовка спортсмена. У цьому зв’язку спортивні досягнення – це «показник кількості корисних витрат зусиль спортсмена на самовдосконалення, показник його успіхів на цьому шляху». Таким чином, ступінь підготовленості спортсмена залежить від використання ним ефективних тренувальних і змагальних систем, а також від усвідомлення важливості громадської та особистої спортивної діяльності і мотивів, що формують мету цієї діяльності, що забезпечує прогрес спортивних досягнень.
Ефективність системи підготовки спортсмена визначається: сучасною методикою тренування; раціональною системою змагань; використанням прогресивної техніки і тактики; матеріально-технічним забезпеченням; науково-методичним, медико-біологічним та інформаційним забезпеченням спортсменів, тренерів, лікарів та ін.
Розглядаючи закономірності багаторічної підготовки спортсменів, В. М. Платонов вважає, що її результативність залежить від таких факторів:
• особливостей змагальної діяльності та рівня підготовленості спортсменів, які здатні забезпечувати високі спортивні результати;
• закономірностей становлення різних сторін спортивної майстерності та формування адаптаційних процесів у провідних для даного виду спорту функціональних системах;
• індивідуальних і статевих особливостей спортсменів, темпів їхнього біологічного дозрівання і багато в чому пов'язаних із ними темпів зростання спортивної майстерності;
• віку, в якому спортсмен розпочав заняття, а також віку, коли він розпочав спеціальні тренування;
• змісту тренувального процесу – складу засобів і методів, динаміки навантажень, побудови різних структурних утворень тренувального процесу, застосування додаткових факторів (спеціальне харчування, тренажери, відновлювальні та стимулюючі працездатність засоби тощо) .
Чим менше досвід спортсмена в участі у змаганнях, тим більше факторів впливають на нього. Позатренувальні та позазмагальні фактори є однією із складових системи спортивної підготовки. До них слід віднести умови підготовки (наявність залів, інвентарю, їх якість та ін); рівень освіти і підготовки тренерських кадрів, популярність виду спорту, медичне та наукове забезпечення занять і т.д. Також існують об’єктивні й суб’єктивні чинники, які впливають на спортивний результат у комплексі.