1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 32 Ім'я файлу: Данилевський. Захворювання СОПР.pdf Біохімічне дослідження крові здійснюють з метою визначення протеїнограми, концентрації протеїнів, електролітів у сироватціРозширення: pdf Розмір: 7020кб. Дата: 22.09.2022 скачати крові, вмісту вітамінів та ін. Б і л к и к р о в і . Концентрація протеїнів у плазмі крові має важливе діагностичне значення, оскільки за цим показником можна робити висновок про ступінь тяжкості захворювання. Так, якщо в нормі кількість білка в сироватці крові людини 37 становить 5—7,5 г/100 мл, то, наприклад, при пухирчатці вона знижується до 4,9 і навіть до 3,6 г/100 мл сироватки. Протеїнограма дає змогу оцінити стан реактивності орга- нізму й зробити прогностичні висновки. Протеїнограму пери- феричної крові одержують за допомогою електрофорезу на гелі або папері (табл. 2). Таблиця 2. Показники альбумінів і глобулінів у здорових людей Альбуміни, % 61.2 ± 1,2 Глобуліни, % а, 4,2 ± 0,36 (Хі 9,2 ±0,51 Р 14,1 ± 1,4 Y 15,1 ± 1,02 Підвищений рівень (і- і у-глобулінів є неспецифічним тестом діагностики алергічних станів. Під час загострення запального процесу в СОПР кількість а,-, а 2 - і у-глобулінів зростає, а відсоток альбумінів помітно зменшується. При хронічних захворюваннях СОПР рівень аль- бумінів знижується незначно, кількість глобулінів збільшується за рахунок фракцій а, та у; фракції а 2 і (3 змінюються мало. У клініці інколи виникає потреба у визначенні вмісту фібриногену. У хворих із запальними захворюваннями кількість фібриногену в плазмі крові збільшується і може досягати 58 мг/100 мл плазми крові при 29 мг/100 мл у здорових осіб. При захворюваннях, що спричинюються порушенням вітамінного балансу, використовують м е т о д и в и з н а ч е н н я в м і с т у в і т а м і н і в у к р о в і з метою остаточного з'ясування характеру гіповітамінозу, а також для контролю за ефективністю вітамінотерапії. В нормі у крові міститься 60—70 мг% вітаміну А, 0,9—1 мг% вітаміну С, 0,6—0,9 мг% вітаміну Е, 0,5 мг% вітаміну К. Пробу Роттера і «язикову» пробу застосовують для виявлен- ня насиченості організму вітаміном С. При постановці проби Роттера 0,1 мл 0,0025 N свіжого розчину барвника Тільманса вводять внутрішньошкірно на внутрішньому боці передпліччя, час знебарвлення розчину в разі достатньої насиченості орга- нізму вітаміном С не перевищує 10 хв. Язикова проба: на висушену поверхню спинки язика ін'єкційною голкою (діаметр 0,2 мм) із шприца наносять одну краплину індикатора — 0,06 % розчину натрієвої солі 2,6-дихлорфеноліндофенолу (барвник Тільманса), що відновлюється аскорбіновою кислотою при кімнатній температурі, знебарвлюючи при цьому індикатор. Час знебарвлення розчину, більший ніж 16—20 с, свідчить про де- фіцит аскорбінової кислоти. В и з н а ч е н н я е л е к т р о л і т і в к р о в і . У здорових людей концентрація натрію в сироватці крові становить 140 мекв/л, хлоридів — 120 мекв/л, кальцію — 5 мекв/л, калію — 4,5 мекв/л. Ступінь змін концентрації електролітів часто корелює з тяжкістю захворювання. Особливе діагностичне й прогностичне 38 значення ці показники мають при пухирчатці, коли кількість натрію, хлоридів, кальцію зменшується, а рівень калію може збільшуватися до 10—12,7 мекв/л. М о н о ц и т о г р а м а — тест, за яким можна визначити функціональний стан мезенхіми (метод диференційованого підрахунку різних форм моноцитів периферичної крові та ви- значення їх відсоткового співвідношення. У нормі відсоткове співвідношення різних груп диференційованих моноцитів таке: промоноцити — 20—28 %, власне моноцити — 26—32 %, по- ліморфноядерні моноцити — 42—52 %. Зміна його у бік зро- стання рівня поліморфиоядерних клітин свідчить про зниження захисної реакції організму. Дослідження сечі проводять при запальних процесах CO та патології пародонта (з метою виявлення захворювання нирок), а також для визначення рівня глюкози в сечі й своєчасної діагностики цукрового діабету (в разі сухості в порожнині рота). Цитологічні дослідження є різновидом морфологічного мето- ду. За їх допомогою вивчають клітинний склад елементів ура- ження CO при різних її патологічних станах. Простота одер- жання і доступність матеріалу, можливість без обмежень повторювати дослідження дають підставу застосовувати цитоло- гічні дослідження як діагностичні з метою виявлення етіологічного чинника захворювання, а також для об'єктивної оцінки реактивності організму хворого, перебігу хвороби в ди- наміці й ефективності проведеного лікування. Методи клінічної цитологічної діагностики добре зарекомендували себе в стома- тології при розпізнаванні онкологічних захворювань, виразково- некротичного стоматиту, пухирчатки, простого герпесу тощо. Цитологічні препарати готують методом відбитка або пере- відбитка (коли елемента ураження CO знаходяться в місцях, недоступних до одержання прямого відбитка) виразкової по- верхні. Якщо одержати відбиток чи мазок неможливо, то препа- рат отримують із осаду ротової рідини. При вивченні препаратів виявляють такі клітинні елементи: клітини гематогенного походження — нейтрофільні гранулоци- ти, еозинофіли (ацидофільні гранулоцити), лімфоцити та ін.; клітини гістогенного походження — фібробласти, гістіоцити (осілі макрофаги), плазмоцити тощо; клітини епітелію — зрого- вілі, схильні до зроговіння, атипові, акантолітичні (клітини Тцанка); специфічні клітини — типу Лангганса, епітеліоїдні, «монструозні», клітини герпесу. Крім того, визначають мікро- організми — коки, веретеноподібні бактерії, спірохети, гриби. Оцінка клітинного складу ексудату дає змогу скласти уявлення про захисні реакції CO. При цьому визначають якісне й кіль- кісне співвідношення нейтрофільних гранулоцитів, активність фагоцитозу. Важливою для діагностики є кількість наявних у препаратах лімфоцитів, вільних макрофагів, епітеліальних та плазматичних клітин. 39 Як додатковий тест можна використати флуоресцентну ци- тодіагностику. З цією метою цитологічний препарат обробляють флуоресцентними барвниками і досліджують під флуоресцент- ним мікроскопом. При цьому у клітинах здорових зон CO ци- топлазма флуоресціює зеленими (темно-зеленими) відтінками, її ядро — світло-зеленим кольором з переходом до жовтавого. Індекс кератинізації (ІК) виявляє ступінь кератинізації (зро- говіння) та характеризує бар'єрну функцію CO. Для одержання ІК обчислюють загальну кількість епітеліальних клітин у полі зору мікроскопа, потім кількість виявлених зроговілих клітин множать на 100 і ділять на їх загальне число. Зниження ІК у процесі динамічного обстеження свідчить про спад захисної функції CO. Мікробіологічне дослідження дає змогу уточнити причину за- хворювання, виявити вид інфекції, встановити її вірулентність і чутливість до антибіотиків та інших протимікробних препаратів. При мікробіологічному дослідженні необхідно дотримува- тись певних правил. До взяття матеріалу не можна вживати жодних лікарських засобів, полоскати рот або чистити зуби. Безпосередньо перед взяттям матеріалу слід промити рот теп- лою водою, очистити поверхню виразки стерильним марлевим тампоном, після чого взяти матеріал з глибини виразки і тер- міново направити в лабораторію. Матеріал беруть стерильними щільно згорнутими з вати кульками діаметром 2—5 мм або мікробіологічною петлею. Висівають його на спеціальні жи- вильні середовища в пробірки або на чашки Петрі. Бактеріоскопічне дослідження матеріалу (виявлення мікроорганізмів), одержаного з поверхні виразок, ерозій та інших елементів ураження СОПР, здійснюють з метою вияв- лення збудників деяких захворювань і специфічних інфекцій (туберкульоз, сифіліс, гонорея, актиномікоз, кандидоз, лепра). У лабораторній практиці проводять мікроскопію як нативних (свіжих, необроблених), так і фіксованих препаратів. Останню часто застосовують для діагностики патології, зумовленої дріжджеподібним грибом роду Candida. Матеріал для дос- лідження (білі бляшки та сирнистий наліт) беруть прожареною й охолодженою платиновою петлею або стерильним зубо- лікарським шпателем уранці, обов'язково до приймання їжі та чищення зубів. Поодинокі дріжджові клітини в препараті, на- віть у стадії брунькування, не мають діагностичного значення, оскільки як сапрофіт гриб роду Candida трапляється у 60 % здо- рових людей. Про патологію свідчать виявлення значної кількості елементів гриба і значне його брунькування, наявність міцелію або псевдоміцелію. Виявлення блідої трепонеми (мікроскопія в темному полі) у матеріалі первинної сифіломи або в пунктаті лімфатичного вуз- ла при первинному сифілісі та в папулах і ерозіях — при вто- ринному слугує цілковитим підтвердженням діагнозу. 40 При виразково-некротичному стоматиті та ангіні Венсана в 100 % випадків виявляють симбіоз веретеноподібної палички та спірохети Венсана. Значно складніше при бактеріоскопічному дослідженні виявити паличку Коха. Алергологічні методи обстеження застосовують при підозрі на алергічне ураження СОПР. В алергологічному анамнезі звертають увагу на обтяжену алергічними захворюваннями спадковість, схильність хворого до алергії в минулому і в даний час, уточнюють можливу причину алергічної реакції та реальний алерген. З цією метою виявляють супутні захворювання, реакцію організму хворого на продукти харчування, рослини, запахи, лікарські засоби, побутові та про- мислові хімічні речовини тощо. Алергологічне обстеження проводять за допомогою специ- фічних та неспецифічних алергологічних тестів. Н е с п е ц и ф і ч н і а л е р г о л о г і ч н і т е с т и . До них відно- сять еозинофілію і лейкопенію секрету в зоні запалення та пе- риферичної крові, тромбоцитопенію і лейкопенію до агрануло- цитозу; підвищення вмісту глобулінів, особливо фракції у, у си- роватці крові. Вірогідність цих тестів досягає 30—40 %. С п е ц и ф і ч н і а л е р г о л о г і ч н і т е с т и дозволяють вия- вити сенсибілізацію організму до певного алергену. До них належать шкірна та мукозна проби; клітинні тести — реакція лейкоцитолізу, показник порушення нейтрофілів (ППН); ре- акція агломерації лейкоцитів (РАЛ), індекс тромбоцитів, ре- акція дегрануляції базофілів (базофільний тест, або тест Шеллі) та ін. Серед шкірних проб розрізняють аплікаційну, краплинну, скарифікаційну та внутрішньошкірну проби, які застосовують з метою запобігання інтенсивним загальним реакціям ана- філактичного характеру. Аплікаційна проба. На оброблену спиртом чи спирто- ефіром внутрішню поверхню шкіри передпліччя накладають марлю, яка складена в декілька шарів у формі квадрата роз- міром 1 х 1 або 1,5 х ] ,5 см і змочена розчином або екстрактом однієї чи кількох досліджуваних речовин. Марлевий згорток за- кривають целофаном або компресним папером і фіксують лей- копластирем. Результати проби знімають через 10—20 хв (при реакції негайної дії) та через 24—48 год (при реакції упо- вільненої дії). За наявності гіперемії, гіперемії та інфільтрації, набряку й гіперемії, пухирів реакцію вважають позитивною. Надмірно позитивна реакція може супроводжуватися набряком, гіперемією, утворенням великого пухиря чи некрозом всієї по- верхні дотикання алергену до шкіри. Краплинна проба. На здорову поверхню шкіри наносять 1—2 краплини розчину досліджуваної речовини в спирті або ізотонічному розчині натрію хлориду і дають йому висохнути. Результати краплинної лроби оцінюють через 2,4, 12 і 24 год. 41 Скарифікаційна проба. Розчин тест-препарату нано- сять на скарифіковану шкіру або роблять скарифікацію крізь краплину цього розчину, нанесеного на поверхню шкіри перед- пліччя. Реакція негайної дії проявляється через 1—20 хв і су- проводжується свербінням, почервонінням, набряком; інколи виникає пухир, а при гіперчутливості елементи кропив'янки можуть з'явитися і на віддалених ділянках шкіри. З огляду на це у дуже чутливих пацієнтів скарифікаційну пробу проводять ли- ше за наявності негативних результатів краплинної та ап- лікаційної проб. Об'єктивним тестом установлення алергії до металів є ска- рифікаційно-плівковий (Ю.П.Бородін, 1976). На внут- рішню поверхню передпліччя наносять по 1 краплині спиртових розчинів таких солей: 0,5 % К 2 Сг 2 0 7 , 5 % NiCl 2 , 5 % CO(NO 3 ) 2 - Після цього на глибину епідермісу роблять по дві паралельні подряпини завдовжки 10 мм на відстані 3—4 мм одна від одної. Коли краплини розчину висохнуть, їх покривають клеєм БФ-6. Оцінку реакції проводять через 24—48 год за 4-бальною системою. Алергію до металів можна також виявити за результатами аплікаційної проби на СОПР або за допомогою спеціального пристрою для визначення чутливості тканин до досліджуваних матеріалів (а.с. № 1526652). Експрес-діагностику алергії до ме- талів можна провести з використанням явища магнітоядерного резонансу речовин. Внутрішньошкірна проба. Внутрішньошкірно вводять 0,02—0,05 мл стерильної досліджуваної речовини і на деякій відстані (35—40 мм) — таку саму кількість ізотонічного розчину натрію хлориду. Через 24—48 год визначають реакцію шкіри, порівнюючи її на місці введення досліджуваного розчину з кон- тролем. Внутрішньошкірні проби дуже чутливі, проте їх не можна застосовувати для діагностики алергії до мономеру пла- стмаси, компонентів зубних паст, помади та інших матеріалів, які використовують в ортопедичній стоматології та косметиці. Мукозні проби ставлять у випадку високої чутливості СОПР. При цьому алерген вміщують у присоску чи приставку, в глибині якої колодієм приклеюють шматочок матеріалу, наси- ченого розчином досліджуваної речовини. Присоску при- кріплюють до нижньої губи таким чином, щоб ця речовина не мала з губою прямого контакту. В осіб, що мають зуби, точніший результат отримують у то- му разі, коли алерген вміщують на пластинку (але це більш кропітка робота). Спочатку з каучуку або шелаку лабораторним методом виготовляють пластинку з кламерами, за допомогою яких вона тримається на зубах. Після припасування пластинки в порожнині рота на її поверхні, зверненій до піднебіння, роб- лять дві лунки діаметром 25 мм і глибиною 2 мм. В одну з них вносять подразник, в іншу — ізотонічний розчин натрію хлори- ду. Пластинку тримають на піднебінні 12—48 год. Протягом 42 цього часу хворий має утримуватися від споживання рідкої їжі. Оцінка результатів: 1 — гіперемія (+); 2 — гіперемія з набряком (++); 3 — гіперемія з маленькими пухирцями ( + + + ) ; 4 — зливні елементи ( + + + + ) ; 5 — некроз ( + + + + + ) . Клітинні тести. Реакція лейкоцитолізу грунтується на виявленні деформівної дії бактеріальних алергенів на лейкоцити периферичної крові. В пробірку беруть 1 краплину цитрату і З краплини крові пацієнта (в лейкоцитах крові хворих на бакте- ріальну алергію є «фактор переносу», або «алергізувальний фак- тор», який спричинює деформацію лейкоцитів при дії на них специфічного алергену), додають 1 краплину алергену, обереж- но змішують і на 1 год ставлять у термостат при температурі 37 °С. Потім готують 3 тонких мазки крові,' які забарвлюють за Паппенгеймом—Крюковим. Підраховують по 100 нейтро- фільних гранулоцитів у трьох мазках, виокремлюючи деформо- вані та зруйновані лейкоцити. Специфічний алерген деформує і руйнує понад 14 % нейтрофільних гранулоцитів, неспецифічна деформація не перевищує 10 %. Оцінка агломерації лейкоцитів зводиться до окремого підрахунку клітин, що утворюють групи не менш як з трьох лейкоцитів. Відсоток склеювання лейкоцитів є показником сту- пеня агломерації. Реакцію вважають позитивною, якщо різниця дослідного і контрольного показників не менша від 30 %. Реакція базофільних гранулоцитів за Шеллі грунтується на їх властивості виділяти гістамін у відповідь на дію алергену. Лей- коцити у цій реакції використовують як клітини-індикатори. Реакцію застосовують для діагностики медикаментозної алергії та полінозів (алергії до пилку рослин). Засадою реакції дегрануляції тканинних базофілів сполучної тканини є властивість цих клітин виділяти чи фіксувати із зов- нішнього середовища гістамін і концентрувати його в гранулах. При постановці реакції використовують сироватку крові обсте- жуваного хворого, перитонеальні тканинні базофіли щура, спе- цифічний алерген рослинного чи продуктового походження, який підозрюється як фактор сенсибілізації, а також контроль- ний неспецифічний алерген. Тест оцінюють за даними мікроскопії препарату (х 280), в якому проглядають 100 тканинних базофілів, що не контакту- ють один з одним. Серед них виділяють нормальні й дегрануль- овані. Дегрануляція тканинних базофілів проявляється ослаб- ленням забарвлення гранул, віднаходженням у цитоплазмі вакуоль із знебарвленою «короною», розривом і «виходом» гра- нул. Клітини, цілком позбавлені забарвлення, мають вигляд ме- дових стільників. Відсоток дегранульованих тканинних ба- зофілів обчислюють, віднявши від кількості цих клітин у досліджуваному препараті найбільше число їх в одному з кон- трольних препаратів. Тест вважають позитивним, коли відсоток дегранульованих клітин перевищує 10. 43 Методи оцінки імунологічного стану хворих із ураженням СОПР. При деяких захворюваннях СОПР виникає потреба у проведенні імунологічного обстеження хворого. Існуючі серо- логічні реакції використовують у разі підозри на специфічну інфекцію (реакції Вассермана, Кана та цитохолеві осадові — для діагностики сифілісу; реакцію Райта — бруцельозу, лепромінову пробу — лепри). Слід враховувати, що при первинному сифілісі серологічні реакції стають позитивними тільки через 2—3 тиж після виникнення твердого шанкеру. В третинному періоді вірогідність серологічних реакцій становить 50—75 %. При вто- ринному сифілісі вони, як правило, позитивні, проте можливе і негативне значення реакції. Ось чому, запідозривши сифіліс, стоматолог повинен залучити до обстеження дерматовенеролога. Разом з тим необхідно пам'ятати, що реакція Вассермана може бути позитивною при хроніосепсисі, гострих інфекційних за- хворюваннях, малярії, інфаркті міокарда, раці тощо; слабкопо- зитивною — у вагітних і навіть при запорах. У хворих із ураженням CO неспецифічна резистентність знижена відповідно до тяжкості їхнього стану — спосте- рігаються пригнічення функціональної активності сполучної тканини, зниження титру лізоциму, фагоцитарної активності лейкоцитів, комплементарної активності сироватки крові, при- гнічення активності макрофагів, підвищення ушкодження ней- трофільних гранулоцитів, високі показники РАЛ. Неспеци- фічними тестами алергізації організму є еозинофілія перифе- ричної крові й тканин зони ураження, тромбопенія, лейкопенія, агранулоцитоз, зміни протеїнограми, реакція адсорбції мікро- організмів. Внутрішньошкірна проба Р.Е.Кавецького в модифікації С.М.Базарнової виявляє функціональний стан сполучної ткани- ни. Грунтується на властивості тканини затримувати індифе- рентні барвники. В CO нижньої губи вводять 0,1 мл 0,25 % стерильного роз- чину трипанового чи метиленового синього. Про розповсюд- ження барвника судять за розміром плями. її діаметр вимірюють у момент введення барвника і через 3 год. Величина спів- відношення квадрата радіуса плями у момент введення барвни- ка і квадрата радіуса через 3 год є коефіцієнтом проби Кавець- кого. В нормі він дорівнює 5—7. Значення нижче від 5 свідчить про пригнічення, а понад 7 — про підвищення реактивності. Величини 1—2 є свідченням повної ареактивності організму. Лізоцим у слині виявляють за методом Лоурі, який грун- тується на властивості слини розщеплювати полісахариди клітинної оболонки бактерій. Активність лізоциму визначають за допомогою нефелометричного методу за зміною мутності суспензії Micrococcus lisoideis і виражають у мікрограмах кри- сталічного лізоциму на 1 мг білка за 30 хв інкубації при темпе- ратурі 37 °С. Крім того, визначають його рівень у 1 мл слини. 1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 32 |