Год година сторінка 15

Мал. 78. Ексфоліатив- ний хейліт, ексудативна форма спостерігаються інфільтрація лімфоїдними і плазматичними клітинами, явища фіброзу.
Диференціальна діагностика. Ексудативну форму ексфо- ліативного хейліту слід розмежовувати з ексудативною формою актинічного хейліту, абразивним преканцерозним хейлітом Ман- ганотті, листоподібною формою пухирчатки, ерозивно-виразко- вою формою ЧВ і ЧПЛ. Суху форму ексфоліативного хейліту відрізняють від метеорологічного хейліту, контактного алер- гічного хейліту, а також від червоного вовчака губ без клінічно вираженого гіперкератозу й атрофії.
Прогноз при ексудативній формі ексфоліативного хейліту більш сприятливий, ніж при сухій. Малігнізації ексфоліативного хейліту не спостерігається.
Лікування. При ексудативній формі призначають седативні
засоби, антидепресанти, засоби загальнозміцнювальної терапії.
Сталих ремісій чи переводу ексудативної форми в суху мож- на досягти з допомогою надм'яких рентгенівських променів
(апарат Буккі) у комбінації з кортикостероїдними мазями. При сухій формі червону кайму губ доцільно змащувати індифе- рентними мазями.
АКТИНІЧНИЙ ХЕЙЛІТ
Актинічний хейліт (cheilitis actinica) — запалення, яке спри- чинюється підвищеною чутливістю червоної кайми губ до
інсоляції. Вперше описаний Ейрсом (S.Ayres) 1923 p.
Основним етіологічним чинником є вплив ультрафіолето- вих променів за наявності сенсибілізації червоної кайми губ до
184
Мал. 79. Актинічний хейліт, суха форма (а),
ексудативна форма (о)
сонячного світла. Процес виникає і загострюється у весняно- літній період, може поєднуватися з сонячною екземою обличчя.
Нижня губа уражається частіше, ніж верхня.
За клінічним перебігом розрізняють дві форми актинічного хейліту — суху й ексудативну. При сухій формі вся червона кай- ма стає сухою, яскраво-червоного кольору, покривається дріб-
185

ними сріблясто-білими лусочками. При ексудативній формі на фоні набряклої, яскраво-червоної кайми губи з'являються пу- хирці, які швидко лопаються, утворюючи ерозії, кірки і
тріщини (мал. 79, а, 6).
Диференціальна діагностика. Суху форму актинічного хейліту слід диференціювати від сухої форми ексфоліативного хейліту.
Ексудативну форму відрізняють від контактного алергічного хейліту.
Лікування. Хворі повинні уникати сонячного опромінювання.
Місцево призначають кортикостероїдні мазі та захисні креми "Щит". «Луч», усередину — вітаміни групи В (рибофлавін, піридоксин).
МЕТЕОРОЛОГІЧНИЙ ХЕЙЛЇТ
Метеорологічний хейліт (cheilitis meteorologica) — запальне захворювання губ, що зумовлюється метеорологічними чинни- ками (підвищена чи знижена вологість, вітер, холод, запиле- ність повітря, сонячне світло тощо).
Захворювання частіше трапляється у чоловіків, а також в осіб з ніжною шкірою або із захворюваннями, що супроводжують- ся підвищеною сухістю шкіри (себорея, нейродерміт, іхтіоз та ін.).
Клінічним проявом метеорологічного хейліту є застійна гіперемія червоної кайми губи, яка інфільтрована і покрита дрібними лусочками (мал. 80). Перебіг захворювання хро- нічний, не залежить від пори року. Малігнізація спостерігається рідко, проте на фоні метеорологічного хейліту можливий розви- ток передракових захворювань.
Диференціальна діагностика. Проводять розмежування з су- хою формою ексфоліативного і актинічного хейліту, з контакт- ним алергічним хейлітом, а також з червоним вовчаком без клінічно вираженої атрофії.
Лікування. Передусім вживають заходів щодо усунення подраз- нювального кліматичного впливу. Доцільно призначити нікотино- ву кислоту, вітаміни групи В (рибофлавін, піридоксин, ціано- кобаламін). Показане змащування губ фотозахисними мазями.
ХРОНІЧНА ТРІЩИНА
ГУБИ
Хронічна тріщина губи (rhagas labii chronica) — обмежене за- палення, при якому виникає щілиноподібної форми дефект епітелію й власної пластинки. У виникненні тріщини велике значення мають індивідуальна будова та хронічна травма губи.
Метеорологічні чинники викликають сухість губи, втрату ела- стичності і появу тріщини; у виникненні ураження мають також значення гіповітамінози (недостатність ретинолу і вітамінів гру- пи В). Мікробна флора підтримує існування тріщини і переш- коджає її загоєнню.
186
Мал. 80. Метеорологіч- ний хейліт
Мал. 81. Хронічна трі- щина нижньої губи
Клініка. На червоній каймі губи, як верхньої, так і нижньої,
виникає одиночна лінійна тріщина, яка може мати різну глибину.
Частіше вона локалізується в середній частині, інколи в кутах ро- та; може поширюватися на CO губи, але ніколи не спостерігається на шкірі (мал. 81). Тріщина, що виникла вперше, покрита кров'янистою кіркою, оточена гіперемійованою червоною каймою.
187

Мал. 82. Хронічна рецидивна тріщина нижньої губи із зрого- вілими краями
Часто тріщина тривало існує на одному місці: на деякий час загоюючись, вона знову рецидивує. її краї ущільнюються, гру- бішають і можуть зроговіти (мал. 82).
При гістологічному дослідженні виявляють різної глибини дефект епітелію і власної пластинки. Роговий шар часто потов- щений і напливає на краї дефекту. В навколишній сполучній тканині відзначається круглоклітинна інфільтрація. В більш глибоких шарах власної пластинки спостерігається фіброз.
Діагностика хронічної тріщини губи не викликає труднощів.
Лікування. Передусім слід усунути причину захворювання.
Застосовують мазі, які містять антибіотики, кортикостероїди,
засоби, що стимулюють епітелізацію. Високий ефект дає тривале приймання ретинолу і вітамінів групи В та клейова пов'язка на основі біологічного клею. За відсутності ефекту проводять хірургічне видалення тріщини в межах здорових тканин. Інколи виникає потреба в реконструктивній операції губи.
ГЛАНДУЛЯРНИЙ ХЕЙЛІТ
Гландулярний хейліт (cheilitis glandularis) — захворювання,
що зумовлене запаленням переміщених у червону кайму дрібних слинних залоз, їх гіпертрофією та гіперфункцією.
Вперше цей термін ввів у медичну літературу Фолькманн
(Volkmann, 1870), який описав гнійний гландулярний хейліт.
У 1926 p. Puente і Acevedo описали простий гландулярний хейліт. Захворювання пов'язане з природженою аномалією слинних залоз. Клінічно ця аномалія проявляється після стате- вого дозрівання, найчастіше у віці 40—60 років. Нижня губа
188
уражається в 2 рази частіше, ніж верхня. Характеризується гете- ротопією в зону Клейна слизово-слинних залоз або їх вивідних проток, збільшенням кількості залоз губи, їх гіпертрофією і
гіперфункцією, виділенням із розширених проток прозорого секрету. Може ускладнюватися серозним або гнійним запален- ням. У виникненні запалення залоз важливого значення нада- ють емоційно-психічному фактору, травмі губ, інфікуванню.
Запалення слинних залоз може бути серозним, гнійним, а у випадках затяжного хронічного перебігу — фіброзним і супро- воджуватися зроговінням навколо вивідних проток. Серозне за- палення клінічно проявляється припуханням губи, застійною гіперемією. Внаслідок виступання гіпертрофованих слинних за- лоз поверхня CO стає горбистою. Із розширених вивідних про- ток залоз виділяється світла рідина у вигляді прозорих крапель
(«симптом роси, або краплі»). Через те, що губа у хворих на гландулярний хейліт періодично змочується слиною, яка випа- ровується, червона кайма стає сухою, лущиться, на ній з'являються тріщини, ерозії.
При патогістологічному дослідженні виявляють різку гіперплазію залоз, розширення окремих їх ацинусів і вивідних проток. Навколо вивідних проток відзначається незначна за- пальна інфільтрація.
Гнійна форма гландулярного хейліту розвивається внаслідок проникнення в розширені вивідні протоки піогенної інфекції.
Розрізняють обмежене гнійне запалення 1—2 залоз і дифузне,
яке спостерігається частіше. Запалення характеризується при- пухлістю, збільшенням губи, здебільшого нижньої, червона кайма якої покрита щільно фіксованими жовто-зеленими або буро-чорними кірками. Навколо конусоподібних підвищень ви- відних проток локалізуються ерозії, тріщини. При натискуванні
на вивідні протоки із них витікає мутна, густа рідина —
білковий секрет із гнійним ексудатом. Інколи ексудат закупо- рює вивідні протоки, що призводить до утворення абсцесів.
При патогістологічному дослідженні виявляють гіперплазію залоз; епітелій їх набряклий, ядра заокруглені, гіперхромні. В
сполучнотканинній основі залозистих комплексів визначають набряк, дифузну лейкоцитарну інфільтрацію.
У разі тривалого існування серозного гландулярного хейліту можливий перехід його у фіброзну форму. Тривалий хронічний перебіг призводить до фіброзу сполучної тканини, при цьому вивідні протоки закриваються, а секрет, не знаходячи виходу,
скупчується і розтягує порожнини проток, перетворюючи їх на кісти. Губа при цьому значно збільшується в розмірі; червона кайма застійно гіперемійована, поверхня її горбиста. Навколо вивідних проток виникає поясок помутніння епітелію внаслідок його кератинізації.
При патогістологічному дослідженні виявляють гіперплас- тичні процеси, що поєднані з атрофією залоз, кістозним роз-
189

ширенням їх і вивідних проток, а також масивним розростан- ням сполучнотканинних структур, інфільтрованих поліморфни- ми клітинами.
Діагностика серозної і гнійної форм гландулярного хейліту не викликає труднощів, оскільки клінічна картина цих форм надто своєрідна. Однак їх слід відрізняти від вторинного глан- дулярного хейліту, причиною якого можуть бути різні запальні
захворювання губ.
Диференціальна діагностика. Фіброзну форму диференціюють від гранулематозного макрохейліту Мішера і лімфедематозного хейліту.
Лікування хірургічне — видалення всієї зони Клейна з пере- міщеними залозами. Припустима глибока коагуляція тіл слин- них залоз. За наявності серозної і гнійної форм перед хірургічним лікуванням слід домогтися усунення тріщин,
ерозій, кірок.
ЛІМФЕДЕМАТОЗНИИ МАКРОХЕИЛІТ
Лімфедематоїний макрохейліт (macrocheilitis limphoedemato- sa) належить до групи захворювань, що пов'язані з порушен- ням лімфообігу. Клінічно проявляється безболісним збільшен- ням губ.
Перебіг хронічний з загостреннями. Після кожного загос- трення збільшується деформація губ, розвивається їх гігантизм
(мал. 83).
Залежно від глибини ураження виділяють 3 стадії захворю- вання: ранню, розвинуту і пізню. При патогістологічному дос- лідженні в ранній стадії спостерігаються різко виражений на- бряк з розволокненням сполучної тканини, кістозне розширення лімфатичних судин, лімфоектазії; в пізній — гли- бокі дистрофічні зміни тканин губи внаслідок порушення лімфообігу (мал. 84).
Диференціальна діагностика. Проводять відмежування від на- бряку Квінке, гранулематозного макрохейліту Мішера, фіброз- ної форми гландулярного хейліту.
Лікування. В ранній стадії показані теплові процедури, пара- фінотерапія, спеціальні методи масажу, склерозуюча терапія;
всередину — калію йодид. У розвинутій стадії високий ефект дає хірургічне видалення уражених тканин.
КОНТАКТНИЙ АЛЕРГІЧНИЙ
ХЕЙЛІТ
Контактний алергічний хейліт (cheilitis allergica contactilis) —
захворювання губ, яке розвивається унаслідок сенсибілізації
тканин губи до різних хімічних речовин. Уперше клінічні про- яви контактного хейліту 1925 р. описали Miller і Taussing.
190
Мал. 83. Лімфедема- тозний макрохейліт
Мал. 84. Патогістоло- гічна картина при лім- федематозному макро- хейліті:
/ — лімфангіектазії, частково виповнені лімфою; 2 — круг- локлітинний інфільтрат у спо- лучній тканині. Мікрофото- графія. Забарвлювання гема- токсиліном і еозином. 36.: об.
20, ок. 10
Частіше хворіють жінки віком 20—60 років. Етіологічними чинниками алергічного контактного хейліту є хімічні речовини,
які входять до складу губних помад, зубних паст, пластмаси зубних протезів тощо. Захворювання може мати професійний характер.
Патологічні зміни розвиваються за наявності схильності орга-
191

нізму до алергічних реакцій і сенсибілізації до різних хімічних речовин. Захворювання є проявом алергічної реакції спо- вільненого типу.
Клініка. Клінічна картина характеризується гіперемією і на- бряком червоної кайми губ, рідше процес поширюється на CO і
шкіру. На цьому фоні з'являються дрібнолускате лущення,
тріщини, а в разі тяжчого перебігу — пухирці й ерозії.
Диференціальна діагностика. Контактний алергічний хейліт диференціюють від сухої форми ексфоліативного і актинічного хейлітів. Гострий початок і причинний зв'язок контактного хей- літу з хімічними речовинами є відправними точками в поста- новці діагнозу.
Лікування. Передусім усувають вплив хімічного чинника,
який викликав захворювання. Місцево призначають кортико- стероїдні мазі. Проводять десенсибілізуючу терапію.
ЕКЗЕМАТОЗНИЙ ХЕЙЛІТ
Екзематозний хейліт (cheilitis exzematosa) — хронічне алер- гічне захворювання червоної кайми і шкіри губ. Спостерігається у вигляді ізольованого ураження, а також як симптом екземи обличчя.
Алергенами бувають найрізноманітніші подразники, на- приклад: мікроорганізми, харчові речовини, лікарські засоби,
метали, матеріали протезних конструкцій, компоненти зубних паст.
Клініка. Захворювання може мати гострий або хронічний пе- ребіг.
Для гострої екземи характерний поліморфізм елементів ура- ження: послідовно виникають почервоніння, дрібні пухирці,
виповнені серозним ексудатом жовтуватого кольору. Пухирці
зливаються між собою, лопаються і мокнуть. З'являються кільцеподібні лусочки і кірочки. Висипання супроводжуються свербежем і набряком губ. Екзематозний процес швидко поши- рюється на прилеглу до червоної кайми шкіру і кути рота.
З переходом гострого перебігу в хронічний зменшуються гіперемія, набряк і мокнуття. Мають місце хронічний набряк жовтувато-червоного кольору, гіперемія, сухе лущення; місцями спостерігаються тріщини, кров'янисті кірки. Захворювання три- ває роками, нерідко процес загострюється.
Диференціальна діагностика. її проводять з метою відмежу- вання екзематозного хейліту від контактного алергічного і ексу- дативної форми актинічного хейліту.
Лікування грунтується на засадах лікування екземи шкіри.
Проводять десенсибілізуючу терапію, вітамінотерапію. Місцево призначають кортикостероїдні мазі, при мокнутті показані аеро- золі кортикостероїдів.
Мал. 85. Атонічний хей- літ
АТОПІЧНИЙ ХЕЙЛІТ
Атонічний хейліт (cheilitis atopicalis) — симптом дерматиту або нейродерміту. Найчастіше трапляється у дітей і підлітків віком 7—17 років. У його етіології значна роль належить гене- тичним факторам, які створюють схильність до розвитку так званої атонічної алергії.
Клініка. При атонічному хейліті уражаються червона кайма губ
і шкіра, причому найяскравіші прояви процесу відзначаються в ділянці кутів рота. Процес ніколи не переходить на CO, не ура- жається також та частина червоної кайми, яка безпосередньо при- лягає до CO. Захворювання розпочинається із свербіння, згодом з'являються еритема і незначний набряк шкіри і червоної кайми губ. Після вщухання гострих запальних явиш виникає ліхенізація губ. Червона кайма інфільтрована, лущиться дрібними лусочками.
Шкіра в ділянці кутів рота інфільтрована, внаслідок чого утворю- ються тріщини і кірки. Шкіра обличчя суха і лущиться (мал.85).
Диференціальна діагностика. Атонічний хейліт слід диферен- ціювати від ексфоліативного і актинічного хейлітів, а також від стрептококової заїди.
Лікування. Показані десенсибілізуюча терапія, вітамінні, седа- тивні препарати. При затяжному перебігу на 2—3 тиж признача- ють кортикостероїди усередину. Місцево з успіхом використову- ють кортикостероїдні мазі. Ефективно діють промені Буккі.
192 193